Рішення від 24.09.2025 по справі 754/5199/25

Номер провадження 2/754/4361/25

Справа №754/5199/25

РІШЕННЯ

Іменем України

24 вересня 2025 року м. Київ

Деснянський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Коваленко І.І.

за участю секретаря судового засідання Гуцул Д.Г.

за участю Позивача ОСОБА_1

за участю представників Відповідача ОСОБА_2 , Яворського В.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури про поновлення на роботі і стягнення заробітку за час вимушеного прогулу.

Стислий виклад позиції позивача

07 квітня 2024 року Позивач звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з цим позовом. Позивач у позові просить поновити на роботі та стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Позовна заява обґрунтована тим, що Позивач не мав наміру розривати трудовий договір, написана ним заява була вчинена ним під тиском і погрозами керівництва. У наказі про звільнення від 06 березня 2025 року зазначено формулювання "за власним бажанням", однак заява Позивача не містила такої волі, оскільки в ній не зазначено формулювання "за власним бажанням" або посилання на статтю 38 КЗпП України. Крім того, Відповідач звільнив Позивача, не запропонувавши йому іншої роботи як працівнику-інваліду та не погодив звільнення з профспілковою організацією.

Стислий виклад позиції відповідача

21 травня 2025 року представник Відповідача подав до Суду відзив на позовну заяву, у якому просив закрити провадження у справі з підстав відсутності предмета спору.

Відповідач посилається на такі обставини: 05 березня 2025 року Відповідач цінним листом з описом вкладення отримав заяву про звільнення від Позивача. У вказаній заяві Позивач просив: "Прошу звільнити з роботи датою наступного дня після отримання заяви поштою". Згідно з Наказом від 07.01.2025 №2-вп Позивач перебував у відпустці без збереження заробітної плати з 07.01.2025 по 07.03.2025. Наказом від 06.03.2025 № 51-ос "Про звільнення" Позивач звільнений з роботи за власним бажанням.

Відповідач стверджує, що звільнення Позивача відбулося не з ініціативи роботодавця, а з ініціативи працівника, який виявив бажання звільнитися шляхом подання відповідної письмової заяви. Позивач не надав доказів та не наводить жодних доводів, які б підтверджували те, що подана Позивачем заява про звільнення не була його вільним волевиявленням.

Також Відповідач заперечує обставини примусу та тиску на Позивача. Позивач не звертався ні до роботодавця, ні до Державної служби України з питань праці, ні до правоохоронних органів з повідомленнями про те, що вчиняється тиск і примус до звільнення. Питання щодо настання ймовірної виробничої травми з ОСОБА_1 та оформлення акту за формою Н-1 розглядалося в межах судової справи № 761/6967/25 в Шевченківському районному суді м. Києва. У цій справі суд відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Академії про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії (провести розслідування нещасного випадку та оформити Акт форми Н-1).

Відповідач не погоджується з аргументами Позивача про те, що керуючись ст. 43 КЗпП України звільнення працівників-інвалідів на підприємстві потрібно погоджувати з профспілковою організацією. Відповідач стверджує, що згідно зі статтею 43 КЗпП України попередня згода на звільнення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) потрібна, по-перше, якщо працівник є членом первинної профспілкової організації, а по-друге - коли звільнення відбувається з ініціативи роботодавця. Окрім того, відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" у період дії воєнного стану норми статті 43 Кодексу законів про працю України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

Відповідач вважає, що на час пред`явлення позову у справі № 754/5199/25 відсутній предмет спору, оскільки звільнення відбулося з ініціативи працівника, який своєю письмовою заявою виявив бажання розірвати трудовий договір. Роботодавець задовольнив бажання працівника та видав наказ від 06.03.2025 № 51-ос "Про звільнення".

ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Спірні правовідносини виникли у сфері трудового права. Їхній зміст полягає в оскарженні працівником законності та обґрунтованості свого звільнення.

Основне питання, яке мав вирішити Суд, - це достовірність волевиявлення Позивача, викладеного в заяві про звільнення. Суд повинен з`ясувати, чи справді працівник мав намір розірвати трудовий договір, чи заява була написана внаслідок тиску та погроз. Крім того, Суд оцінить правильність застосування Відповідачем норм трудового законодавства, зокрема, статті 38 КЗпП України, та аргументи Позивача щодо неправильності формулювання та звільнення за іншою підставою, наприклад, за згодою сторін.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

6 жовтня 2023 року ОСОБА_1 прийнято на посаду електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 6 розряду експлуатаційно-технічного відділу за основним місцем роботи з 17 жовтня 2023 року з посадовим окладом згідно зі штатним розписом у розмірі 3934,00 за рахунок загального фонду бюджету (докази - наказ № 529-ос від 16.10.2023 про прийом на роботу, наказ №576-ос від 11.12.2023 про внесення змін до наказу №529-ос від 16.10.2023).

06 серпня 2024 року Позивачу встановлено діагноз - закрита травма грудної клітини ? зі слів. Обєктивно на шкірі гематом немає (доказ - довідка, видана 06.08.2024 лікарем ОСОБА_3 ).

09 серпня 2024 року Позивач звернувся до Деснянського УП ГУНП у м. Києві з заявою, у якій стверджував, що 06 серпня 2024 року о 10:30 год у приміщенні Національної академії мистецтва та архітектури йому було нанесено удар в область серця на роботі ОСОБА_4 .

ОСОБА_4 (77 років), який працює головним інженером у Відповідача з 2001 року, у судовому засіданні був допитаний як свідок. Він заперечив обставини нанесення удару, пояснив, що Позивач працював електриком у його підрозділі приблизно 1 рік. За його словами, конфліктних ситуацій за цей час він не спостерігав. Про обставини звільнення Позивача свідку нічого не відомо, оскільки це оформлювала кадрова служба. Він підтвердив, що пропонував Позивачу звільнитися за власним бажанням.

Також був допитаний інший свідок ОСОБА_5 , 77 років, який працює у Відповідача провідним енергетиком з лютого 2024 року. Вінбув безпосереднім керівником Позивача. У судовому засіданні пояснив, що деталі звільнення Позивача не пам`ятає. Позивач працював по 3 дні на місяць, оскільки часто перебував на лікарняному та у відпустках. Він не спілкувався з Позивачем, заяву та наказ про звільнення не бачив, про конфлікт йому нічого не відомо, вказівок писати заяву на звільнення не надавав.

Позивач у період з 07 січня 2025 року по 07 березня 2025 року перебував у відпустці без збереження заробітної плати (доказ - наказ №2-вп від 07.01.2025 про надання відпустки без збереження заробітної плати).

05 березня 2025 року Відповідач отримав заяву Позивача про звільнення від 04 березня 2025 року такого змісту: "Прошу звільнити з роботи датою наступного дня після отримання заяви поштою". Ця заява була надіслана поштою (цінним листом). Указані обставини Позивач визнав у судовому засіданні.

06 березня 2025 року Відповідач звільнив Позивача з посади електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 6 розряду експлуатаційно-технічного відділу, з 06 березня 2025 року, за власним бажанням згідно зі статтею 38 КЗпП України. Виплатив компенсацію за 29 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи, в т.ч.: з 17.10.2023 по 16.10.2024 - 17 календарних днів; 17.10.2024 по 06.03.2025 - 12 календарних днів. Видав письмове повідомлення про нараховані та виплачені Позивачу суми при звільненні (доказ - наказ № 51-ос від 06.03.2025 про звільнення).

06 березня 2025 року Відповідач направив Позивачу наказ про звільнення, повідомлення про нараховані суми при звільненні, лист від 06.03.2025 (доказ - опис вкладення від 06.03.2025 № 0100199830079).

ОЦІНКА СУДУ

У статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтею 5-1 КЗпП України встановлено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Положеннями статті 38 КЗпП України визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні.

Умовою розірвання трудового договору з ініціативи працівника згідно з частиною першою статті 38 КЗпП України є власне бажання працівника.

За змістом статті 38 КЗпП України право працівника на розірвання трудового договору за власним бажанням кореспондує обов`язку роботодавця звільнити його з роботи з наведеної підстави. Сторони трудового договору мають право домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви про це в межах двотижневого строку, навіть якщо відсутні поважні причини. Працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації. Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою. При розірванні трудового договору з ініціативи працівника роботодавець може звільнити працівника в день подання останнім заяви за умови, якщо працівник сам визначає цей день датою звільнення, вказавши при цьому поважну причину, яка зумовила прийняття ним рішення про звільнення. Визначення працівником дати звільнення є необхідною умовою досягнення взаємної домовленості між працівником та суб`єктом призначення, з метою дотримання прав та гарантій, встановлених трудовим законодавством (висновок Верховного Суду у постановах від 07 липня 2021 року у справі № 661/1601/20 (провадження № 61-14982св20), від 29 вересня 2021 року у справі №279/3334/17 (провадження №61-13875св20), від 07 липня 2021 року у справі № 661/1601/20 (провадження № 61-14982св20)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

У справі, що переглядається, Позивач не довів ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Зокрема, те, що його звільнення не було вільним, а зумовлене тиском і погрозами керівництва. Матеріали справи не містять жодних звернень Позивача до роботодавця, профспілкового органу чи державних органів щодо примусу його до звільнення.

Суд, оцінюючи відповідні аргументи Позивача, виходить з того, що Позивач склав та підписав власноруч заяву про звільнення, яку направив поштою під час перебування у відпустці. Тоді як стверджувані Позивачем обставини примусу (нібито тиск та вказівки з боку працівників кадрової служби у січні 2025 року) до написання заяви про звільнення не підтверджені жодними доказами.

Подія, на яку посилається Позивач, і яка, за його твердженням, мала місце 06 серпня 2024 року, у межах цієї справи доказами не була доведена. Твердження Позивача про примус не знаходять свого підтвердження, оскільки між подією, яка нібито сталася в серпні 2024 року, та фактом подання заяви про звільнення 4 березня 2025 року немає жодного причинно-наслідкового зв`язку.

Верховний Суд у постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 387/326/20 звертав увагу, що у трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором.

Твердження Позивача щодо відсутності у заяві посилання на норму статті 38 КЗпП України Суд не бере до уваги, оскільки трудове законодавство не передбачає обов`язкового зразка заяви про звільнення, визначальним є волевиявлення працівника.

Досліджена заява містить однозначне прохання про звільнення із зазначенням дати, що свідчить про свідомий намір Позивача припинити трудові відносини з узгодженням конкретної дати звільнення.

Подана працівником заява, що надсилалась засобами поштового зв`язку, про звільнення є підтвердженням його добровільного волевиявлення.

Працівник зловживає своїм правом, оскільки він добровільно висловив бажання припинити трудові відносини, але потім вирішив оскаржити власне рішення без вагомих на те причин. Позивач не надав Суду належного обґрунтування зміни своєї поведінки.

Суд відхиляє аргументи Позивача щодо необхідності звільнення за згодою сторін, адже для такої підстави необхідна обопільна згода, чого в цьому випадку не було.

Відповідач не повинен був погоджувати звільнення Позивача з профспілковою організацією, оскільки відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" у період дії воєнного стану норми статті 43 Кодексу законів про працю України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частини перша, друга статті 264 ЦПК України).

Підсумовуючи викладене, Суд дійшов висновку, що в позові слід відмовити. Позивач не довів свої вимоги, не надав жодних доказів примусу до звільнення, а його власноручно написана та надіслана заява підтверджує добровільне волевиявлення. Доводи Позивача є безпідставними та не мають належного правового обґрунтування.

Судові витрати покладаються на Позивача.

Керуючись статтями 4, 13, 19, 76-81, 263-265, 268 ЦПК України, Суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури про поновлення на роботі і стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення чи складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач (Стягувач) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач (Боржник) Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури (Вознесенський узвіз 20, м. Київ; код ЄДРПОУ 02214165)

Суддя Інна КОВАЛЕНКО