Рішення від 08.09.2025 по справі 522/5867/24

Справа № 522/5867/24

Провадження № 2/522/2855/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2025 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Федчишеної Т. Ю.,

за участі секретаря судового засідання Байчури А. М.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Андрешкова О. Д.,

прокурора Афанасьєвої І. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, в особі Офісу Генерального прокурора, в особі Головного управління Національної поліції України в Луганській області про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, в особі Офісу Генерального прокурора, в особі Головного управління Національної поліції України в Луганській області про відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що 25.11.2014 СВ Новоайдарського РВ ГУМВС України в Луганській області відкрито кримінальне провадження № 12014130500000571 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України, в рамках якого позивача визнано потерпілим.

При ознайомленні із матеріалами кримінального провадження ним було виявлено бездіяльність працівників органів досудового розслідування, яка полягала в нездійсненні необхідних слідчих та процесуальних дій при наявності в матеріалах кримінального провадження усієї необхідної інформації про осіб, які вчинили зазначене кримінальне правопорушення відносно нього та, окрім цього, у повній відсутності контролю за ходом досудового розслідування процесуальним керівництвом.

За обставинами кримінального правопорушення, 25.11.2014 приблизно о 16:30 год. невстановлені військовослужбовці НОМЕР_1 окремого штурмового батальйону Сухопутних військ Збройних Сил (умовне найменування «військова частина - польова пошта НОМЕР_2 » або «батальйон « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») викрали з території складських приміщень, розташованих в АДРЕСА_1 , позивача, який на той час був заступником голови Новоайдарської районної державної адміністрації, та його знайомого ОСОБА_2 .

На автомобілі BA3-21093, д/з НОМЕР_3 , 1997 року випуску, червоного кольору, що належить ОСОБА_2 , невідомі особи відвезли позивача та ОСОБА_2 в комендатуру військової частини - польова пошта НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 та закрили їх у підвальному приміщенні. Через 2-3 години їм зв`язали руки, на голови одягли мішки і завантаживши в автомобіль, вивезли з території комендатури в один із будинків, в якому мешкали військовослужбовці батальйону «Айдар», розташований на території Станично - Луганського району Луганської області в район 4-го ставка охолоджувача Луганської ГЕС.

Указує, що особами, причетними до його викрадення, до нього, звинувачуючи його у пособництві сепаратистам, були застосовані методи фізичного та психологічного впливу.

У зв`язку із цими обставинами в період з 02.12.2014 по 17.12.2014 він проходив стаціонарне лікування у травматологічному відділенні ЦМЛ ім. Титова у м. Лисичанськ, та за вказаний час переніс декілька хірургічних операцій. 04.02.2015 йому встановлено інвалідність 2 групи.

У період з 19.02.2014 по 26.05.2015 він знаходився на амбулаторному лікуванні у Новоайдарському РТМО.

Після пережитих фізичних та психологічних знущань він переніс декілька операцій, пів року не міг вставати з ліжка, не міг нормально спати, кричав уві сні, постійно відчував біль.

У зв`язку із вказаними обставинами 25.11.2014 було відкрито кримінальне провадження №12014150500000571 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України, проте, на його думку, з 2014 року та донині співробітниками органів досудового розслідування не було вчинено необхідних слідчих та процесуальних дій.

Зазначає, що 02.09.2015 на його адресу від слідчого СВ Новоайдарського РВ ГУМВС в Луганській області направлено лист № 62/6801, в якому повідомлено, що у провадженні СВ Новоайдарського РВ ГУМВС України в Луганській області знаходяться матеріали кримінального провадження № 12014130500000571 від 25.11.2014 за фактом незаконного позбавлення волі ОСОБА_1 . У ході проведення досудового розслідування встановлено, що до вчинення вказаного кримінального правопорушення причетні невстановлені військовослужбовці в/ч НОМЕР_4 батальйон « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». На теперішній час встановлюються особи, причетні до вчинення вказаного кримінального правопорушення та ведеться подальше досудове розслідування.

При ознайомленні із матеріалами кримінального провадження з`ясовано, що 17.08.2016 начальником управління кримінальної поліції Луганської області ОСОБА_3 надано на той час начальнику слідчого відділу Новоайдарського ВП ОСОБА_4 лист за №3186/111/19-2016, в якому було зазначено інформацію про причетність до вказаного вище злочину конкретних військовослужбовців «Айдар» з їхніми адресами та номерами телефонів. Вважає, що причетність зазначених військовослужбовців до вчинення кримінального правопорушення також підтверджувалась наявними в матеріалах кримінального провадження матеріалами службового розслідування, проведеного на виконання наказу Генерального штабу ЗСУ від 09.12.2014 № 320 «Про призначення службового розслідування» щодо уточнення причин та умов неправомірного застосування військовослужбовцями військової частини - польова пошта НОМЕР_2 фізичної сили до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

10 листопада 2016 року начальником управління персоналу командування Сухопутних військ ЗСУ в/ч НОМЕР_5 ОСОБА_5 слідчому у даному кримінальному провадженні були надані копії наказів на цих військовослужбовців з підписом командира військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_6 , в яких містилась інформація щодо місця проживання перелічених осіб та їхні номери телефонів.

Позивач вважає, що ще з 2016 року в матеріалах кримінального провадження була уся необхідна інформація для того, щоб допитати перелічених вище осіб і встановити їхню безпосередню причетність до вчинення кримінального правопорушення відносно ОСОБА_1 , оголосити підозру та в подальшому передати матеріали до суду.

Натомість співробітники органів досудового розслідування проявили незацікавленість в розслідуванні злочину та не скористались наданою їм інформацією.

Більше того, відповідно до листа заступника начальника ГСУ ГУ НП в Луганській області К. Гребенюка від 14.02.2020 за №2040/1 1718-2020, останнім зроблено висновки про непричетність до скоєного злочину військовослужбовців, при цьому такі висновки не підтверджуються жодними матеріалами службового розслідування та не ґрунтуються на будь-яких слідчих діях по допиту вищевказаних осіб, відносно яких наявні відомості про їх причетність до зазначеного злочину.

Указує, що дані обставини вже на той час вказували на бездіяльність співробітників органів досудового розслідування та процесуального керівництва, що проявлялась у відсутності будь-яких ефективних дій по встановленню винних осіб.

У зв`язку з цим, ним та його представником було неодноразово заявлено клопотання про проведення слідчих дій.

У жовтні 2019 року позивачем до Сєвєродонецької місцевої прокуратури направлено клопотання щодо надання слідчому, який проводить досудове розслідування, доручення на проведення слідчих дій у кримінальному провадженні №12014130500000571, у відповідь на яке, на той час процесуальний керівник у кримінальному провадженні, заступник начальника Новоайдарського відділу місцевої прокуратури Кононов В. надіслав потерпілому лист №33/2-497вих.19 від 18.10.2019, з якого слідує, що клопотання потерпілого було задоволено в повному обсязі і процесуальним керівником було винесено відповідне доручення органу досудового розслідування, в якому зазначено необхідність проведення слідчих (розшукових дій).

Проте, жодних слідчих дій співробітники органів досудового розслідування протягом тривалого часу так і не вчинили.

Також у травні 2021 року ним було подано клопотання про проведення низки слідчих дій, у відповідь на яке процесуальним керівником у кримінальному провадженні надано доручення слідчому про проведення слідчих (розшукових) дій, з урахуванням заявленого клопотання.

Зазначає, що незважаючи на його неодноразові, як усні так і письмові звернення до слідчого з проханням вчинити слідчі дії, останньою не було здійснено жодної слідчої дії із тих, які були доручені процесуальним керівником.

У зв`язку з непроведенням слідчих дій ним у грудні 2024 року до Луганської обласної прокуратури в порядку ст. 308 КПК України подано скаргу на недотримання розумних строків під час досудового розслідування.

Листом заступника керівника Щастинської окружної прокуратури Чуднова М. від 06.12.2023 №54- 1946вих-2354-4-23 повідомлено позивача, що у зв`язку з військовим вторгнення 24.02.2022 збройних сил російської федерації на територію України, у тому числі на територію Луганської області, а також проведенням активних бойових дій та тимчасовою окупацією територій Луганської області, матеріали кримінального провадження №12014130500000571 від 25.11.2014 не були евакуйовані, а матеріали, необхідні для відновлення вказаного кримінального провадження в розпорядженні органів прокуратури Луганської області та органів досудового розслідування ГУНП в Луганській області відсутні.

З метою продовження розслідування в рамках кримінального провадження, представником позивача в порядку ст. 615-1 КПК України до Тернівського районного суду Дніпропетровської області було направлено клопотання про відновлення втрачених в умовах воєнного стану матеріалів кримінального провадження №12014130500000571 від 25.11.2014 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України.

Ухвалою Тернівського районного суду Дніпропетровської області від 11.01.2023 у справі № 194/8/24 задоволено клопотання та відновлено втрачені матеріали кримінального провадження №12014130500000571 від 25.11.2014 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України.

Указує, що з моменту початку досудового розслідування та до сьогодні пройшло понад 9 років, що вказує на грубе порушення принципу розумності строків.

У лютому 2024 року його представником до Офісу Генерального прокурора було направлено клопотання із проханням щодо доручення проведення досудового розслідування в рамках кримінального провадження №12014130500000571 від 25.11.2014 Головному слідчому управлінню Національної поліції України, що гарантувало б більш ефективне досудове розслідування та дотримання передбачених законодавством строків досудового розслідування.

Однак, зазначене клопотання не було розглянуто співробітниками Офісу Генерального прокурора, а перенаправлено його до Луганської обласної прокуратури, не надавши письмову відповідь по суті звернення.

У свою чергу Луганська обласна прокуратура направила на його адресу лист від 07.03.2024 за №09/1-1005-24, у якому також не надала відповідь по суті звернення та не взяла до уваги зазначені ним у клопотанні арґументи щодо бездіяльності органів досудового розслідування та Щастинської окружної прокуратури, а лише зазначила і так відомі їм факти про те, що матеріали згаданого вище кримінального провадження були втрачені через повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України та їх поновлення на підставі клопотання сторони потерпілого.

Вважає, що такі дії співробітників Офісу Генерального прокурора та Луганської обласної прокуратури в черговий раз вказують на те, що органи державної влади, відповідальні за здійснення процесуального керівництва досудового розслідування, підходять формально до виконання своїх безпосередніх обов`язків в рамках кримінального провадження №12014130500000571 від 25.11.2014, чим фактично перешкоджають виконанню основних завдань кримінального провадження та відновленню його порушених прав.

Зазначає, що через недотримання розумних строків, постійну бездіяльність, порушення його прав як потерпілого слідчими і прокурорами, він був вимушений звертатися з різними клопотаннями та скаргами до відповідних службових осіб. Разом з тим, слідчі не проявляли належної ініціативи у встановленні істини по справі та оцінці доказів, бездіяли, користуючись відсутністю якісного процесуального керівництва з боку прокурорів, які не проявляли належного сумління при здійсненні процесуального керівництва досудового розслідування.

Окрім того, указує, що до його самостійного звернення до процесуального керівництва в цьому кримінальному провадженні зі скаргою на недотримання розумних строків, йому не було повідомлено про втрату матеріалів кримінального провадження, а співробітники органу досудового розслідування та прокуратури не звернулися до суду з клопотанням про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження, що на його думку, в черговий раз підтверджує недобросовісність здійснення досудового розслідування в рамках кримінального провадження.

Після того як матеріали кримінального провадження були відновлені, органи прокуратури, зокрема, Офіс Генерального прокурора та Луганська обласна прокуратура, підійшли формально до виконання своїх обов`язків та не надали належної оцінки вказаним у клопотанні обставинам, що свідчить про незацікавленість співробітників органу досудового розслідування та самої прокуратури у здійснені ефективного та своєчасного досудового розслідування.

Наведене негативно впливає на його моральний стан, оскільки ставить під сумнів перспективу відновлення порушених його прав і притягнення до передбаченої законом відповідальності осіб, винних у вчиненні кримінального правопорушення.

Вважає, що йому заподіяно моральну шкоду, яку він оцінює в 3000000 грн.

Посилається на те, що матеріали кримінального провадження та викладені вище обставини підтверджують факт надмірної тривалості досудового розслідування та його неефективність, а з відновлених матеріалів кримінального провадження слідує, шо з 2017 року по теперішній час жодних слідчих дій правоохоронними органами не проводилося.

Також позивачуказує,що постановоювід 09.11.2023у справі № 522/2922/16-ц Одеський апеляційний суд задовольнив частково його позов до Держави Україна в особі Міністерства оборони України та Державної казначейської служби про відшкодування шкоди та стягнув з Державного бюджету України на його користь моральну шкоду у розмірі 3 000 000,00 грн та матеріальну шкоду у розмірі 3 187,00 грн.

Вважає, що вказаним судовим рішенням встановлено обставини, які мають преюдиційне значення для вирішення даної справи, а саме судом було встановлено, що відносно позивача дійсно було вчинено злочин і цей злочин було вчинено саме військовослужбовцями Збройних Сил України.

Окрім того, в рамках справи № 522/2922/16-ц Одеським апеляційним судом 21.12.2021 винесено окрему ухвалу, якою фактично встановлено факт неефективного досудового розслідуваним в рамках кримінального провадження №12014130500000571 від 25.11.2014 та для належного реагування вказаною ухвалою було доведено до відома керівника Щастинської окружної прокуратури Луганської області, начальника Щастинського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області, Національної поліції України, Генеральної прокуратури України про те, що державні органи не забезпечили ефективного розслідування злочину щодо насильницького зникнення ОСОБА_1 , що становить порушення статті 13 Конвенції та впливає на можливість позивача захистити свої права.

Вважає, що зазначені обставини свідчать про надмірну тривалість досудового розслідування та його неефективність у справі, яка не є занадто складною і не затягнулась би на такий тривалий час якщо б співробітниками органу досудового розслідування було досконало вивчено матеріали кримінального провадження і виконано невідкладні оперативно-розшукові слідчі дії, які через їхню недбалість не були здійснені своєчасно.

Указує, що у зв`язку з довготривалістю кримінального провадження він був змушений багаторазово відвідувати органи досудового розслідування, звертатися з відповідними заявами, клопотаннями, листами, скаргами. При цьому співробітники органу досудового розслідування та прокуратури реагували на подані клопотання формально і не вчинили жодних дій, спрямованих на реальне виконання завдань. Через таку формальність реагування на його законні звернення у нього погіршився емоційний стан, з`явилася надмірна дратівливість, погіршився сон, що негативно вплинуло на його життя, як особи з другою групою інвалідності, набутої внаслідок вчиненого відносно нього насильницького злочину.

Крім того зазначає, що ефективне розслідування у розумні строки цього кримінального провадження мало особливе значення для нього, оскільки йдеться про притягнення до відповідальності осіб, які спричинили його фізичному та психічному здоров`ю непоправну шкоду, і здоров`я, навіть при якісному та довготривалому лікуванні, ніколи не відновиться повністю.

Указує, що весь час бездіяльності слідчого підрозділу він знаходився в стані легітимного очікування, що правоохоронні органи виконають свої функції щодо належного захисту його прав, як потерпілої особи в межах кримінального провадження.

На підставі наведеного просить стягнути з Державного бюджету України на його користь 3 000000 грн у відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 274 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

У відзиві на позовну заяву представник Офісу Генерального прокурора у задоволенні позову ОСОБА_1 просить відмовити, вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Зазначає, що досудове розслідування у кримінальному провадженні здійснювалось територіальними органами поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області, а процесуальне керівництво забезпечується прокурорами Щастинської окружної прокуратури Луганської області.

Таким чином, Офіс Генерального прокурора не має передбачених законодавством повноважень на розгляд звернень в цій частині по суті. Оскільки прокурорами Офісу Генерального прокурора не здійснювався нагляд у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням у вищевказаному кримінальному провадженні, а відповідно до ч. 1 ст. 36 КПК України, прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється, прокурори Офісу Генерального прокурора не могли відповідно до закону здійснювати вплив на стан досудового розслідування, його ефективність та додержання розумних строків.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди зазначає, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Вважає, що бездіяльність посадових осіб Офісу Генерального прокурора у межах зазначеного кримінального провадження, як одного із складових цивільної відповідальності, повинна бути доведена, тобто має підтверджуватися в силу ст. 79 ЦПК України належними доказами, зокрема рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.

Між тим, позивачем не надано до суду відповідних доказів протиправності дій (бездіяльності) органу досудового розслідування та органів прокуратури, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача.

Щодо посилання ОСОБА_1 на прийняття Одеським апеляційним судом постанови від 09.11.2023 у справі № 522/2922/16-ц про стягнення за рахунок коштів державного бюджету на його користь матеріальної та моральної шкоди, в тому числі щодо неналежного здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні, зазначає, що ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.01.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерство оборони України на постанову Одеського апеляційного суду від 09.11.2023 у цій справі. Задоволено заяву Міністерства оборони України та зупинено виконання постанови Одеського апеляційного суду від 09.11.2023 до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Крім того указує, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченого статтями 318-380 КПК України.

Правовідносини щодо розгляду скарг на дії чи бездіяльність слідчих під час проведення досудового розслідування, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними, і Кримінальним процесуальним кодексом України визначений чіткий порядок звернення на стадії досудового розслідування за оскарженням рішень, дій чи бездіяльності слідчого щодо питань про права чи законні інтереси, які обмежуються під час досудового розслідування. Рішення з питань визнання бездіяльності слідчого приймає слідчий суддя місцевого суду, та за наслідками цього приймається ухвала згідно з правилами КПК України.

Проте, матеріали справи не містять зазначених ухвал слідчого судді чи судового рішення, яке набрало законної сили, яким би визнавались дії чи бездіяльність уповноважених осіб органів прокуратури, зокрема Офісу Генерального прокурора (в частині неналежного здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні), протиправними, що виключає цивільно-правову відповідальність.

Також зазначає, що надмірна тривалість досудового розслідування не є по суті бездіяльністю органу досудового розслідування, а лише свідчить про незгоду позивача із строками розслідування відповідного кримінального провадження.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладено обов`язок довести в чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань позивач виходить, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Проте вважає, що ОСОБА_1 не доведено заподіяння йому моральної шкоди з підстав, заявлених у позові, а також не надано доказів спричинення йому душевних страждань, наявності причинно-наслідкового зв`язку між порушенням його прав та наслідками, які спричинило це порушення.

Крім того вважає, що у даній категорії справ суб`єктом відповідальності є держава, а не конкретний орган прокуратури, а тому Офіс Генерального прокурора не є належним відповідачем у цій справі.

Головне управління Національної поліції в Луганській області у відзиві на позовну заяву у задоволенні позову просить відмовити.

Зазначає, що для встановлення розумності строку тривалості кримінального провадження за практикою Європейського Суду з прав людини слід встановити кілька взаємопов`язаних критеріїв: складність справи; поведінка заявника (в цьому випадку потерпілого); поведінка правоохоронних, судових та інших державних органів; важливість предмету розгляду для заявника.

Проте, з огляду на засади диспозитивності та змагальності, позивач не подав доказів для установлення вищезазначених критеріїв для оцінки та висновку про розумність надмірної тривалості розслідування кримінального провадження №12014130500000571.

Також позивачем не доведено протиправності діяння (дій чи бездіяльності) відповідачів, причинно-наслідкового зв`язку та заподіяння позивачу моральної шкоди, а позивач лише обмежився абстрактним твердженням, що така тривалість кримінального провадження вже сама по собі є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди.

Крім того зазначає, що як на нормативне обґрунтування позову позивач посилається на ст. 1174 ЦК України, а саме, відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Водночас, Верховний суд у постанові від 22.02.2018 у справі № 638/13100/14-ц, зазначив, що норма ст. 1174 ЦК України, підлягає застосуванню у випадку, коли є відомою конкретна посадова особа або службова особа органу державної влади, органу місцевого самоврядуванням, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю якої завдано шкоди фізичній або юридичній особі.

Крім того указує, що відповідно до службового листа слідчого управління ГУНП в Луганській області, від 02.09.2024 № 29360/111/18-2024 встановлено, що згідно відомостей Єдиного реєстру досудових розслідувань, 25.11.2014 слідчими СВ Щастинського РВП ГУНП в Луганській області до ЄРДР внесено відомості за фактом незаконного позбавлення волі 25.11.2014 невідомими особами у камуфльованому одязі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в с. Денежникове Новоайдарського району Луганської області та розпочато досудове розслідування кримінального провадження №12014130500000571 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 146 КК України, яке здійснювалось слідчими вказаного територіального підрозділу включно до 23.02.2022. 24.02.2022 у зв`язку з повномасштабним вторгнення військових зс рф та підконтрольних їм представників незаконних збройних формувань т.зв. «л/днр» на територію України та тимчасову окупацію, серед інших, всієї території Луганської області, матеріали вказаного кримінального провадження було втрачено.

11.01.2024 за клопотанням сторони захисту потерпілого ОСОБА_1 та наданих копій матеріалів, ухвалою слідчого судді Тернівського міського суду Дніпропетровської області кримінальне провадження було частково відновлено.

20.02.2024 у зв`язку з втратою чинності штатів та скороченням посад у територіальних підрозділах поліції ГУНП в Луганській області та функціонування в структурі поліції Луганської області лише одного слідчого підрозділу - слідчого управління ГУНП в Луганській області, постановою заступника керівника Луганської обласної прокуратури на підставі ч. 5 ст. 36 КПК України органом досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні визначено СУ ГУНП в Луганській області.

29.02.2024 начальником відділу розслідування злочинів, учинених в умовах збройного конфлікту СУ ГУНП в Луганській області на підставі ст. ст. 39, 214 КПК України проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні доручено слідчим підпорядкованого відділу. На підставі викладеного, надати перелік проведених слідчих дій у зазначеному кримінальному проваджені за період з 2017 року, не надається можливим. З часу здійснення досудового розслідування слідчими СУ ГУНП в Луганській області у кримінальному провадженні в порядку ст. 40 КПК України надавались доручення оперативним підрозділам Головного управління на проведення слідчих (розшукових) дій з метою встановлення свідків скоєного злочину, а також осіб, причетних до його скоєння, спрямовувались запити про надання інформації до відповідних підприємств, установ та організацій тощо. Дотепер про підозру у вчиненні вказаного злочину особам не повідомлялось, досудове розслідування у кримінальному провадженні триває.

Отже, з відомостей, зазначених у листі слідчого управління встановлено, що лише у лютому 2024 року кримінальне провадження було відновлено після його втрати, пов`язаної зі збройною агресією рф, а тому підтвердження належними та допустимими доказами обставин, на які посилається позивач в частині того, що з 2017 року не здійснювались будь-які слідчі дії відсутні, також на сьогодні слідчими слідчого управління вчиняються дії щодо проведення слідчих (розшукових) дій, які спрямовані на повне та об`єктивне розслідування вказаного кримінального провадження.

Також звертає увагу суду на те, що обґрунтовуючи завдану моральну шкоду позивач зазначає, що тривале досудове слідство не надає йому можливості звернутися з цивільним позовом до винних осіб, проте вказані твердження позивача спростовуються рішенням Одеського апеляційного суду від 09.11.2023 у справі № 522/2922/16-ц, яким на його користь було стягнуто 3 000 000 грн моральної шкоди.

У відзиві на позовну заяву Державна казначейська служба України у задоволені позову ОСОБА_1 просила відмовити, зазначила, що вона не є належним відповідачем у даній справі, оскільки підставою позову є стверджувані порушення прав позивача з боку органів досудового розслідування та прокуратури. Додатково зазначає, що покладення на органи Казначейства повноважень щодо безспірного списання коштів державного та місцевого бюджетів на підставі рішення суду не свідчить, що такі органи мають бути учасниками справи.

Указує, що у позивача відсутнє право на відшкодування шкоди відповідно до статті 1176 ЦК України, а відтак така шкода відшкодовується на загальних підставах відповідно до статей 1173, 1174 ЦК України. Водночас, щодо посилань позивача на те, що протиправну бездіяльність Офісу Генерального прокурора та Головного управління Національної поліції України в Луганській області підтверджено окремою ухвалою Одеського апеляційного суду від 21.12.2021 у справі № 522/2922/16-ц зазначає, що даною ухвалою не встановлено факт протиправності чи незаконності дій/бездіяльності Офісу Генерального прокурора чи ГУНП в Луганській області. При цьому протиправність дій/бездіяльності цих органів під час здійснення кримінального провадження №12014130500000571 не підтверджена жодними належними доказами, а тому вважає, що підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні. Додатково звертає увагу, що під час розгляду справи № 522/2922/16-ц на користь позивача з держави Україна вже було стягнуто моральну шкоду у розмірі 3000000 грн, тому вважає, що задоволення позову в даній справі призведе до подвійної відповідальності та необґрунтованих збитків державного бюджету.

Зауважує, що в обґрунтуванні позову позивач обмежується лише загальними посиланнями, що внаслідок дій посадових осіб органів досудового розслідування йому було завдано моральної шкоди і не надає при цьому жодних доказів про її наявність. Крім того, жодних доказів на підтвердження того, що відносно нього був здійсненний фізичній чи психічний вплив та в чому він виражався також не надає.

Отже вважає, що позивач не надає доказів для обґрунтування вказаної у позовній заяві суми моральної шкоди та на власний розсуд (довільно), не надаючи жодного обґрунтованого розрахунку, визначає розмір моральної шкоди, яка, на його думку, підлягає відшкодуванню у досить значному розмірі - 3 000 000,00 грн.

Поряд з цим, розмір відшкодування моральної шкоди має визначатися залежно від характеру немайнових втрат, зокрема, враховуються ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, проте, вказана вимога позивача не має належного обґрунтування, не підтверджується жодними доказами, визначена із завищенням розміру бажаного відшкодування та має на меті його збагачення.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Андрешков О. Д. позов просили задовольнити.

Прокурор Афанасьєва І. Г. у судовому засіданні у задоволенні позову просила відмовити.

Інші учасники у судове засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином.

Від представника Головного управління Національної поліції України в Луганській області надійшла заява про розгляд справи без участі представника.

Заслухавши у судових засіданнях позивача та його представників, прокурора, дослідивши матеріали справи, суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Обов`язковою умовою застосування статті 1174 ЦК України є виконання завдання посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2022 року у справі № 201/4408/17 (провадження № 61-9713св21) зазначено, що: «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті1173,1174 ЦК України)»; «застосовуючи статті 1173,1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».

Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про відшкодування шкоди.

Зазначений висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіяювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт завдання позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони завдані, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями.

При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім.

Схожі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18грудня 2020 року у справі № 686/25718/19 (провадження № 61-7697св20), від 30 грудня 2020 року у справі № 482/48/19 (провадження № 61-11020св20).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

З матеріалів справи встановлено, що 25.11.2014 СВ Новоайдарського РВ ГУМВСУ в Луганській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014130500000571, за фактом незаконного позбавлення волі ОСОБА_1 невстановленими особами у камуфльованому одязі, 25.11.2014, с. Денежникове, Новоайдарського району Луганської області, за попередньою правовою кваліфікацією ч. 2 ст. 146 КК України.

Відповідно до листа Головного управління Національної поліції в Луганській області від 14.02.2020 № 2040/111/118-202026.11.2014 за заявою ОСОБА_2 про незаконне позбавлення волі її чоловіка ОСОБА_2 , СВ Новоайдарського РВ ГУМВСУ в Луганській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014130500000572 за попередньою правовою кваліфікацією ч. 2 ст. 146 КК України, за фактом незаконного позбавлення волі ОСОБА_2 .

27.11.2014 Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України внесено відомості до ЄРДР за № 42014000000001635 за фактом незаконного позбавлення волі групою невстановлених військовослужбовців військової частини НОМЕР_6 у АДРЕСА_1 заступника голови Новоайдарської РДА ОСОБА_1 з правовою кваліфікацією ч. 2 ст. 146 КК України. Досудове розслідування доручено групі слідчих ГСУ ГПУ.

26.12.2014 у кримінальному провадженні № 42014000000001635 змінено підслідність за ОВС.

30.01.2015 матеріали досудових розслідувань № № 12014130500000571, 42014000000001635 та 12014130500000572 об`єднані в одне провадження.

30.11.2014надійшло повідомленняпро перебування ОСОБА_1 на лікуванні в Новоайдарському РТМО.

01.12.2014 за допомогою відеокамери мобільного телефону слідчим було проведено опитування ОСОБА_1 у приміщенні лікарні, проте він від надання свідчень відмовився.

Спроба допитати ОСОБА_1 не вдалася і 16.12.2014, від допиту та проходження судово-медичної експертизи він категорично відмовився, при цьому не виявив бажання про визнання його потерпілим. У подальшому проведення допиту ОСОБА_1 та визначення його процесуального статусу не виявилося можливим через виїзд останнього за межі Луганської області.

02.09.2015 надійшла заява ОСОБА_1 про залучення його до провадження як потерпілого. Того ж дня йому вручено пам`ятку з правами потерпілого та допитано як потерпілого.

Досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, осіб, причетних до вчинення кримінального правопорушення не встановлено.

Звертаючись досуду зданим позовомпозивач посилаєтьсяна бездіяльність працівників органів досудового розслідування, яка полягала в нездійсненні необхідних слідчих та процесуальних дій при наявності в матеріалах кримінального провадження усієї необхідної інформації про осіб, які вчинили зазначене кримінальне правопорушення відносно нього та, окрім цього, у відсутності контролю за ходом досудового розслідування процесуальним керівництвом.

Також посилається на надмірну тривалість досудового розслідування та його неефективність, указує, що з 2017 року по теперішній час жодних слідчих дій правоохоронними органами у кримінальному провадженні не проводилося.

Крім того зазначає, що у лютому 2024 року його представником до Офісу Генерального прокурора було направлено клопотання із проханням щодо доручення проведення досудового розслідування в рамках кримінального провадження №12014130500000571 від 25.11.2014 Головному слідчому управлінню Національної поліції України, що гарантувало б більш ефективне досудове розслідування та дотримання передбачених законодавством строків досудового розслідування, однак таке клопотання не було розглянуто співробітниками Офісу Генерального прокурора, а перенаправлено його до Луганської обласної прокуратури, не надавши письмову відповідь по суті звернення, яка також таку відповідь не надала.

Позивач вважає, що такі дії співробітників Офісу Генерального прокурора та Луганської обласної прокуратури в черговий раз вказують на те, що органи державної влади, відповідальні за здійснення процесуального керівництва досудового розслідування, підходять формально до виконання своїх безпосередніх обов`язків в рамках кримінального провадження №12014130500000571 від 25.11.2014, чим фактично перешкоджають виконанню основних завдань кримінального провадження та відновленню його порушених прав.

Окрім того, указує, що до його самостійного звернення до процесуального керівництва в цьому кримінальному провадженні зі скаргою на недотримання розумних строків, йому не було повідомлено про втрату матеріалів кримінального провадження, а співробітники органу досудового розслідування та прокуратури не звернулися до суду з клопотанням про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження, що на його думку, в черговий раз підтверджує недобросовісність здійснення досудового розслідування в рамках кримінального провадження.

Посилаючись на наведене позивач указує, що йому завдано моральної шкоди, яку він оцінює в 3000000 грн.

Отже,позивач обґрунтовувавсвої вимогине тількиокремими фактамибездіяльності вході досудовогорозслідування,а ійого надмірноютривалістю танеефективністю вцілому,оскільки протягомтривалого часу після початку кримінального провадження не вчинено необхідних дій, що ставить під сумнів перспективу відновлення порушених його прав і притягнення до передбаченої законом відповідальності осіб, винних у вчиненні кримінального правопорушення.

Особа має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного зобов`язання щодо проведення ефективного та незалежного розслідування злочину.

Розслідування не буде ефективним доти, доки всі докази не будуть детально вивчені, а висновки не будуть обґрунтовані. Критеріями оцінки ефективності розслідування є адекватність дій, проведених органом досудового розслідування, своєчасність розслідування та незалежність слідства.

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення Європейського суду з прав людини від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення Європейського суду з прав людини від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.

Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.

У постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.

Однак позивачемне надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні органами досудового розслідування, його посадовими особами, Офісом Генерального прокурора/його посадовими особами були допущені протиправні дії чи бездіяльність та неефективне розслідування, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача. Відомості про наявність будь-яких рішень, які набрали законної сили та якими встановлено неправомірність дій (бездіяльності) та/або рішень посадових осіб Офісу Генерального прокурора та ГУНП в Луганській області під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12014130500000571 відсутні.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Крім того,за правовоюпозицією ВерховногоСуду, недостатньо лише факту недотримання строку, встановленого законом, а важливими єтакож конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, атакож шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.

Самі по собі строки поза зв`язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк.

Як слідує з листа заступника керівника Щастинської окружної прокуратури від 06.12.2023№ 54-1946вих-2354-4-23, у зв`язку з військовим вторгненням 24.02.2022 збройних сил російської федерації на територію України, у тому числі на територію Луганської області, а також проведенням активних бойових дій та тимчасовою окупацією територій Луганської області, матеріали кримінального провадження №12014130500000571 від 25.11.2014 не були евакуйовані. Матеріали, необхідні для відновлення вказаного кримінального провадження в порядку ст. 615 -1 КПК України, в розпорядженні органів прокуратури Луганської області та органів досудового розслідування ГУНП в Луганській області відсутні. Зазначено, що провести перевірку доводів, викладених представником потерпілого щодо недотримання розумних строків досудового розслідування у кримінальному провадженні №12014130500000571 від 25.11.2014 та надати вказівки у порядку ст. 308 КПК України не вбачається за можливе. Роз`яснено право на звернення до слідчого судді місцевого суду зі скаргами на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора.

Водночас відомостей про звернення ОСОБА_1 до слідчого судді з відповідними скаргами та судових рішень за результатами їх розгляду позивачем не надано.

Ухвалою слідчогосудді Тернівськогоміського судуДніпропетровської областівід 11.01.2024 задоволено клопотання представника ОСОБА_1 про відновлення втрачених в умовах воєнного стану матеріалів кримінального провадження та відновлено матеріали кримінального провадження №12014130500000571 від 25.11.2014 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України в частині доданих до клопотання документів.

Отже, на тривалість досудового розслідування в даному випадку вплинули також обставини військового вторгненням збройних сил російської федерації на територію України, у тому числі на територію Луганської області, а також проведення активних бойових дій та тимчасової окупації територій Луганської області, у зв`язку з чим матеріали кримінального провадження не були евакуйовані, що призвело до необхідності їх відновлення.

Водночас, сама по собі тривалість досудового розслідування не свідчить беззаперечно про бездіяльність органу досудового розслідування, а доводи позивача зводяться до його незгоди зі строками розслідування відповідного кримінального провадження.

Щодо посилань позивача на невжиття заходів співробітниками органу досудового розслідування та прокуратури щодо його повідомлення та звернення до суду з клопотанням про відновлення матеріалів кримінального провадження, то вони не свідчать про протиправну бездіяльність державних органів, крім того як слідує з вищезазначеного листа, матеріали, необхідні для відновлення вказаного кримінального провадження в порядку ст. 615 -1 КПК України, в розпорядженні органів прокуратури Луганської області та органів досудового розслідування ГУНП в Луганській області відсутні. При цьому позивачем не доведено протилежного.

Доводи позивача про те, що з відновлених матеріалів кримінального провадження слідує, що з 2017 року по теперішній час жодних слідчих дій правоохоронними органами не проводилося, не підтверджують з достовірністю указаних обставин та неефективності досудового розслідування чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокуратури, оскільки матеріали кримінального провадження були відновлені лише в частині документів, наданих самим потерпілим.

Посилання позивачана наявністьв матеріалахкримінального провадженняусієї необхідноїінформації проосіб,які вчинилизазначене кримінальнеправопорушення відноснонього та,на йогодумку,бездіяльність працівниківорганів досудовогорозслідування,яка полягалав нездійсненнінеобхідних слідчихта процесуальнихдій,ґрунтується наприпущеннях.Водночас,як слідуєзі змістулиста Головногоуправління Національноїполіції вЛуганській областівід 14.02.2020№ 2040/111/118-202026.11.2014під часпроведення службовогорозслідування невстановлено осібз числавійськовослужбовців,які моглибути причетнідо викрадення ОСОБА_1 .

Також посилання позивача на невжиття Офісом Генерального прокурора будь-яких ефективних заходів щодо його клопотання про доручення проведення досудового розслідування слідчим головного слідчого управління Національної поліції України та перенаправлення його до Луганської обласної прокуратури, не свідчить про протиправну бездіяльність державних органів/посадових осіб та наявність підстав для відшкодування моральної шкоди.

Щодо доводів позивача про встановлення судовим рішенням суду апеляційної інстанції від 09.11.2023 у справі № 522/2922/16-ц обставин, які мають преюдиційне значення для вирішення даної справи, а саме те, що судом було встановлено, що відносно позивача дійсно було вчинено злочин і цей злочин було вчинено саме військовослужбовцями Збройних Сил України, а також щодо постановлення в рамках справи № 522/2922/16-ц Одеським апеляційним судом окремої ухвали від 21.12.2021, якою фактично встановлено факт неефективного досудового розслідуваним в рамках кримінального провадження №12014130500000571 від 25.11.2014, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду.

Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/15-ц.

Разом з тим, як слідує з матеріалів справи, у лютому 2016 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України, в якому просив стягнути з відповідачів на його користь матеріальну шкоду у розмірі 3 187, 50 грн та 7143552 грн у відшкодування моральної шкоди (справа № 522/2922/16-ц).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15.06.2017, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 13.12.2017, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 3 187, 50 грн у відшкодування матеріальної шкоди та 4000000 грн у відшкодування моральної шкоди.

Постановою Верховного Суду від 22.05.2019 рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У постанові Верховний Суд зазначив, що задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач був протиправно, поза його волі викрадений, позбавлений волі та утримувався військовослужбовцями «батальйону «Айдар»» (польова пошта В0624). Зазначені особи вчиняли щодо нього протиправні дії, а саме: побиття, погрози, приниження, знущання, чим завдали майнової та моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача з держави України, оскільки саме вона несе відповідальність за незаконні дії своїх службовців на підставі статті 1174 ЦК України. Суд апеляційної інстанції, залишаючи це рішення без змін, вважав, що місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки факт його викрадення, перевезення, подальше утримання, допит, катування та повернення саме військовослужбовцями Збройних Сил України, тобто службовими особами Міністерства оборони України, є доведеним.

Водночас ВерховнийСуд указав,що такоговисновку судидійшли безповного з`ясуванняобставин справи,що маютьзначення дляїї правильноговирішення.Посилаючись нате,що фактвикрадення,перевезення,подальшого утримання,допитів,катувань таповернення позивачасаме військовослужбовцямиЗбройних СилУкраїни,тобто посадовимичи службовимиособами Міністерстваоборони України,є доведеним,суди попередніхінстанції незазначили,якими беззаперечнимидоказами вказаніобставини підтверджуються. Разом ізтим,матеріали справине містятьдостатнього документальногопідтвердження того,що самевійськовослужбовці військовоїчастини польовапошта НОМЕР_2 (батальйон«Айдар»)вчинили незаконнідії щодопозивача.

Щодо порушенняконвенційних правВерховний Суд зазначив, що задовольняючи позов, суди, у тому числі, виходили із того, що держава в порушення положень статей 3, 5 Конвенції не забезпечила гарантій недопущення катування та нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження, однак не вказали на незаперечні дані, що незаконні дії щодо ОСОБА_1 вчиняли офіційні особи держави або з відома таких осіб. Крім того, задовольняючи позов, суди констатували,що державане забезпечилаефективного розслідуваннязлочину щодонасильницького зникнення ОСОБА_1 ,що становитьпорушення статті13Конвенції. Разом ізтим,вирішуючи спір,суди попередніхінстанції нез`ясували,чи пред`являвпозивач позовдо державиУкраїна самез цихпідстав. Розглядаючи справу суди, у порушення вимог статей 11, 303 ЦПК України 2004 року, вийшли за межі заявлених позовних вимог, констатуючи порушення статті 13 Конвенції, позбавили іншу сторону надати докази на підтвердження або спростування обставин можливості порушення вказаних прав позивача.

Рішенням Приморського районного суду від 26.08.2020 у справі № 522/2922/16-ц, ухваленим за результатами нового розгляду справи, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного суду від 21.12.2021 рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 серпня 2020 року скасовано в частині вимог ОСОБА_1 до Служби Безпеки України про відшкодування майнової та моральної шкоди, у цій частині провадження у справі закрито. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 серпня 2020 року змінено в частині вимог ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Національної поліції України, Державної казначейської служби України, Генеральної прокуратури України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Водночас, 21.12.2021 Одеським апеляційним судом постановлено у справі 522/2922/16-ц окрему ухвалу, про викладене в ній доведено до відома керівника Щастинської окружної прокуратури Луганської області, начальника Щастинського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області, Національної поліції України, Генеральної прокуратури України для належного реагування та повідомлення про вжиті заходи у місячний строк з дня отримання ухвали.

В окремій ухвалі зазначено, «що у справі, що переглядається, жодна зі сторін не заперечувала той факт, що ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження, характер яких свідчить, що позивач зазнав неналежного з ним поводження. Незважаючи на істотність порушення прав ОСОБА_1 та тяжкість звинувачень на адресу офіційних осіб держави досі державними органами не забезпечено ефективного розслідування злочину щодо насильницького зникнення ОСОБА_1 , що становить порушення статті 13 Конвенції про захистправ людини і основоположних свобод. Так, за фактом незаконного позбавлення волі ОСОБА_1 25 листопада 2014 року порушено кримінальне провадження № 12014130500000571, яке знаходиться в провадженні слідчого відділу Новоайдарського РВ ГУМВС України в Луганській області. Досудове розслідування триває на протязі 7 років, на час розгляду справи не завершене, що впливає на можливість ОСОБА_1 захисти свої права».

Постановою Верховного Суду від 19.04.2023 постанову Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до держави Україна в особі Міністерства оборони України та Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 серпня 2020 року з урахуванням змін за результатами його апеляційного перегляду, та постанову Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до Національної поліції України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України про відшкодування шкоди залишено без змін.

Постановою Одеського апеляційного суду від 09.11.2023 за результатами нового розгляду рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 серпня 2020 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до держави Україна про відшкодування шкоди задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3 000 000 грн у відшкодування моральної шкоди та 3187, 50 грн у відшкодування матеріальної шкоди.

Постановою Верховного Суду від 26.02.2025 у справі № 522/2922/16-ц постанову Одеського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року скасовано, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 серпня 2020 року залишено в силі.

При цьому, Верховний Суд виходив з того, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні та достатні докази, які підтверджують викрадення ОСОБА_1 , його катування та нанесення тілесних ушкоджень військовослужбовцями військової частини - польова пошта НОМЕР_2 ). З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відсутні підстави для відшкодування моральної та майнової шкоди внаслідок заподіяння військовослужбовцями Збройних Сил України ОСОБА_1 тілесних ушкоджень.

Отже, аналіз указаних судових рішень свідчить про необґрунтованість доводів позивача в цій частині, а саме що судом було встановлено, що відносно позивача дійсно було вчинено злочин і цей злочин було вчинено саме військовослужбовцями Збройних Сил України.

Крім того, посилання позивача на встановлення в окремій ухвалі Одеського апеляційного суду від 21.12.2021 у справі № 522/2922/16-ц факту неефективного досудового розслідуваним в рамках кримінального провадження №12014130500000571 від 25.11.2014, не підтверджують указаних обставин, оскільки як виснував Верховний Суд у постанові від 22.05.2019 у справі № 522/2922/16-ц, вирішуючи спір, суди попередніх інстанції не з`ясували, чи пред`являв позивач позов до держави Україна саме з підстав того, що держава не забезпечила ефективного розслідування злочину щодо насильницького зникнення ОСОБА_1 , що становить порушення статті 13 Конвенції. У порушення вимог статей 11, 303 ЦПК України 2004 року, суди вийшли за межі заявлених позовних вимог, констатуючи порушення статті 13 Конвенції, позбавили іншу сторону надати докази на підтвердження або спростування обставин можливості порушення вказаних прав позивача.

Більше того, у постанові від 21.12.2021 Одеський апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції з порушенням норм процесуального права прийняв уточнення позовних вимог (додаткову позовну заяву) ОСОБА_1 , який після скасування попередніх рішень судів, у вересні 2019 року змінив підстави позову, та фактично пред`явив нові вимоги до нових відповідачів Національної поліції України, Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України, посилаючись на неефективне досудове розслідування, які не були предметом первісного позову.

За висновком апеляційного суду, з огляду на правила ч. 4 ст. 49 ЦПК України такі вимоги не могли бути предметом вирішення у цій справі, у зв`язку з чим рішення місцевого суду в цій частині скасовано.

Обставини щодозабезпечення/незабезпеченнядержавою ефективного розслідування злочину щодо насильницького зникнення ОСОБА_1 не були предметом розгляду у справі № 522/2922/16-ц.

Отже, з огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності усіх складових, що є необхідною підставою для відповідальності у вигляді відшкодування шкоди.

Позивачем не доведено протиправності діянь органів державної влади/посадових осіб, не доведено заподіяння йому моральної шкоди та в чому саме вона полягає. Саме лише посилання позивача на спричинення моральної шкоди не є належним доказом заподіяння моральних страждань. Також оцінюючи моральну шкоду в розмірі 3000 000 грн, позивачем не зазначено з чого саме він при цьому виходить. Також позивачем не доведено й наявності причинного зв`язку між діями/бездіяльністю та шкодою.

Щодо посилань позивача на необхідність застосування в даній справі висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04.12.2024 у справі № 522/10157/20, в якій розглядалось, на думку позивача, аналогічне питання щодо відшкодування моральної шкоди, заподіяної бездіяльністю посадових осіб при проведенні досудового розслідування (неефективне розслідування), то вона не є релевантною до даних правовідносин. Предметом розгляду Верховного Суду у вказаній справі було те, що внаслідок пожежі, яка виникла в кімнаті № 4 корпусу № 5, який знаходився на території Комунального позашкільного навчального закладу «Одеський міський дитячий оздоровчо - спортивний комплекс «Вікторія», загинула дитина, що призвело до заподіяння майнової та моральної шкоди потерпілим.

Проте, у даній справі позивач обґрунтовує заподіяння йому моральної шкоди бездіяльністю посадових осіб, надмірною тривалістю та неефективністю досудового розслідування.

Інші доводи позивача не свідчать про обґрунтованість позову та наявність підстав для його задоволення.

Отже, правові підстави для задоволення позову відсутні.

Керуючись ст. ст. 13, 81, 141, 279, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, в особі Офісу Генерального прокурора, в особі Головного управління Національної поліції України в Луганській області про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_7 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 ;

Відповідач: Державна казначейська служба України, код ЄДРПОУ: 37567646, адреса: м. Київ, вул. Бастіонна, 6;

Відповідач: Офіс Генерального прокурора, код ЄДРПОУ: 00034051, адреса: м. Київ, вул. Різницька, 13/15;

Відповідач: Головне управління Національної поліції України в Луганській області, код ЄДРПОУ: 40108845, адреса: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Партизанська, 16.

Повне судове рішення складено 24.09.2025.

Суддя Тетяна ФЕДЧИШЕНА