Рішення від 25.09.2025 по справі 926/2853-б/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2025 року м. ЧернівціСправа № 926/2853-б/24 (926/2512/25) Господарський суд Чернівецької області у складі судді Дутки В.В., розглянувши матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ Роско Груп, м.Чернівці

до фізичної особи - підприємця Гайдут Андрія Павловича, м.Житомир

про стягнення заборгованості в сумі 10 000,00 грн

в межах справи

за заявою товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Ніко-Тайс, м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю Роско Груп, м. Чернівці

про банкрутство

представники сторін не викликалися

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Чернівецької області перебуває справа №926/2853-б/24 про банкрутство ТОВ Роско Груп. Постановою від 07.05.2025 припинено процедуру розпорядження майном, визнано ТОВ Роско Груп банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором призначено арбітражного керуючого Кочин Н.В.

29.07.2025 через систему Електронний суд надійшла позовна заява ТОВ Роско Груп в особі ліквідатора Кочин Н.В. про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 10 000,00 грн у зв`язку з неналежним та несвоєчасним здійснення виконання грошового зобов`язання щодо повернення безпідставно набутого майна (грошових коштів) в порядку ст.1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 31.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду у межах справи 926/2853-б/24 та відкрито провадження у справі № 926/2853-б/24(926/2512/25). Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

20.08.2025 до суду поданий відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Зокрема, відповідач зазначив:

1.Між сторонами фактично відбулися господарські правовідносини з надання послуг. Відповідачем було надано інформаційно-консультаційні послуги за тематикою «TOTAL REWARDS».

2.Послуги стосувались консультування Позивача щодо використання професійних засобів та сучасних стратегій, які можуть залучати та мотивувати співробітників.

3.Відповідачем було виставлено офіційний рахунок №2065 від 16.04.2018 року для оплати зазначених послуг.

4.Послуги надавались Відповідачем у період з 25 квітня по 25 червня 2018 року.

5.Послуги були надані у повному обсязі, що підтверджується первинними доказами, зокрема: перепискою Сторін щодо обсягу та змісту послуг; направленням акту наданих послуг Позивачу; відсутністю заперечень щодо якості або обсягу послуг.

6.Після надання послуг Відповідач направив Позивачу відповідний акт здачі-приймання надання послуг від 25 червня 2018 року.

7.Позивач попередньо погодив зміст акту, висловивши єдине зауваження щодо зміни окремих реквізитів. Зазначена дія, відповідно до усталеної судової практики, є конклюдентним підтвердженням прийняття робіт.

8.Після погодження реквізитів Відповідач направив новий акт з зазначеними реквізитами засобами поштового зв`язку, однак Позивач припинив подальшу комунікацію, що унеможливило отримання підписаного примірника акту.

9.Після надання послуг Позивач жодного разу (впродовж майже 7 років з дати надання послуг) не звертався до Відповідача з запитом чи скаргами щодо ненадання чи неякісного надання зазначених послуг.

Позивач не довів наявності підстав для кваліфікації грошових коштів як безпідставно набутих.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, під час виконання обов`язків ліквідатора по справі про банкрутство ТОВ «РОСКО ГРУП» стало відомо, що розмір дебіторської та кредиторської заборгованостей Товариства збільшився протягом останніх років.

Товариство направляло отримані від реалізації товарів та наявні кошти на безпідставне перерахування на користь різного роду Одержувачів, при цьому не розраховувалось зі своїми постачальниками, а також не здійснювало виконання існуючих грошових зобов`язань.

Так, на сьогодні за результатами вжитих арбітражним керуючим заходів в межах справи №926/2853-б/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСКО ГРУП» отримано інформацію у вигляді банківських виписок від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та АТ «ОТПБАНК».

Виходячи із аналізу отриманої та наявної інформації щодо активів Боржника та розпорядженням ними останнім до порушення справи про банкрутство, а також відповідно до банківських виписок встановлено, що фізичною особою - підприємцем Гайдут Андрієм Павловичем із поточного рахунку ТОВ «РОСКО ГРУП», відкритого в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та АТ «ОТПБАНК», було отримано грошові кошти відповідно до наступної інформації/даних:

-16.04.2018 Оплата за інформаційно-консультаційні послуги, згідно рахунку №2065 від 16.04.2018 Без ПДВ на суму 10 000,00 грн.

У зв`язку із проведенням ліквідаційної процедури у справі №926/2853-б/24 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «РОСКО ГРУП» та у відповідності до норм/положень Кодексу України з процедур банкрутства, ліквідатором Позивача було направлено на адресу Відповідача вимогу вих. №242/25 від 11 квітня 2025 року про повернення майна (погашення дебіторської заборгованості).

Однак, вимога позивача залишена без задоволення.

Позивач зазначає, що враховуючи відсутність доказів укладання між сторонами цивільно правового договору у встановленому законом порядку, перераховані ТОВ «РОСКО ГРУП» на рахунок фізичної особи - підприємця Гайдут Андрія Павловича грошові кошти в сумі 10 000,00 грн, у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, вважаються такими, що в день їх перерахування безпідставно набуті відповідачем, і, як наслідок, із наступного дня після їх отримання підлягають поверненню на користь ТОВ «РОСКО ГРУП».

Таким чином, як станом на 17 квітня 2018 року, так і на сьогодні заборгованість фізичної особи - підприємця Гайдут Андрія Павловича перед ТОВ «РОСКО ГРУП» щодо неповернення безпідставного набутого майна (грошових коштів) становить 10 000,00 грн, у зв`язку з чим позивач і звернувся до суду з даним позовом.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України).

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.

Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін зобов`язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а є підставою для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.

Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов`язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення статті 1212 Цивільного кодексу України.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Докази повернення відповідачем грошових коштів позивачу в матеріалах справи відсутні.

Докази наявності у відповідача підстав для утримання грошових коштів у сумі 10 000,00 грн., які перераховані позивачем також відсутні у матеріалах справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, далі ГПК)

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 ГПК України).

Суд наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №911/2243/18, від 18.05.2021 у справі №916/2255/18, від 05.11.2019 у справі №915/641/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 26.02.2019 у справі №914/385/18 та від 05.02.2019 у справі №914/1131/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні належні у розумінні приписів статті 76 ГПК України докази на підтвердження доводів та тверджень відповідача, що були визначені ним у відзиві на позов.

Відповідачем не надано доказів наявності між сторонами господарських правовідносин з надання послуг, виставлення рахунків на оплату, складання актів приймання-передачі послуг замовнику та їх надсилання замовнику.

Додані до відзиву не засвідчені належним чином копії рахунку №2065 від 16.04.2018, акт здачі-приймання надання послуг від 25.06.2018 містять підпис відповідача, однак підпис представника позивача відсутній, доказів направлення позивачу вказаних документів у матеріалах справи немає.

Посилання відповідача на надання послуг, що підтверджується перепискою сторін щодо обсягу та змісту послуг, суд оцінює критично, оскільки додані роздруківки не є доказами надання відповідачем послуг позивачу та виконання робіт.

Крім того, відповідно до частини 1 та 2 статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення (частини 3-5 статті 91 ГПК України).

Тлумачення статті 91 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що наведеною нормою визначено загальні вимоги щодо письмових доказів у справі та врегульовано, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Такий наслідок неподання для огляду оригіналу письмового доказу є імперативним, а отже, для підтвердження відповідності копії оригіналу документа сторона спору зобов`язана надати суду для огляду оригінал письмового документа або зазначити про наявність в іншої особи оригіналу цього письмового документа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №906/1336/19).

На підтвердження господарських операцій відповідач надав роздруківки з електронної пошти. Такі роздруківки електронних листів та додатків до них є паперовою копією електронного доказу. Звідси вони мають бути засвідчені як паперові копії в порядку, встановленому чинним законодавством, та не підлягають засвідченню електронним підписом.

Таким чином, надані відповідачем копії роздруківок електронного листування не є електронним документом у розумінні статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", адже не має його ознак. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 15.07.2022 у справі №914/1003/21.

Відповідач належними доказами не довів суду факту існування цивільно-правових відносин з позивачем, як зазначив у відзиві на позов.

Отже, оскільки перерахування позивачем коштів на рахунок відповідача в сумі 10 000,00 грн., як оплати за інформаційно-консультаційні послуги, відбулось поза межами договору, то такі кошти утримуються відповідачем без достатньої правової підстави, в розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, а відтак вимога позивача про повернення коштів у розмірі 10 000,00 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до частин 1-3 статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

З огляду на викладене та враховуючи обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідачем набуто спірні кошти за відсутності правової підстави, тобто за рахунок позивача та поза підставою, передбаченою законом, а відтак вимоги позивача є правомірними та обґрунтованими.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача у зв`язку з задоволенням позову.

Керуючись ст.ст. 129, 232-233, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з фізичної особи - підприємця Гайдут Андрія Павловича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «РОСКО ГРУП» (58000, місто Чернівці, вулиця Головна, будинок 122А; ідентифікаційний код 36063919) 116 390,00 грн. безпідставно отриманих коштів, 2422,40 грн. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 25.09.2025.

Суддя В.В.Дутка