Постанова від 05.09.2025 по справі 359/7985/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2025року

м. Київ

справа № 359/7985/18

провадження № 61-1682св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Сердюка В. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

позивач - ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Дідок Сергій Іванович, мале приватне підприємство «Вінчестер Сервіс»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2023 року у складі судді Чирки С. С. та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року у складі колегії суддів:Слюсар Т. А., Мостової Г. І., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Дідок Сергій Іванович (далі - приватний нотаріус Дідок С. І.), Мале приватне підприємство «Вінчестер Сервіс» (далі - МПП «Вінчестер Сервіс»), про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права власності та виділ майна.

Позов обґрунтовано тим, що починаючи з 1999 року до 05 квітня 2018 року вона проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 спочатку за адресою: АДРЕСА_1 , а потім, АДРЕСА_2 .

За час спільного проживання шляхом об`єднання спільних зусиль, праці, маючи спільний побут і господарство та сімейний бюджет ними було придбано у власність наступне майно: 1) земельну ділянку, загальною площею 0,16 га, кадастровий номер 3220888001:01:002:0102, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_2 та домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_2 : яке складається з: а) житлового будинку загальною площею 431,6 кв. м, б) самочинно збудованого житлового будинку, загальною площею 57,6 кв. м, житловою площею 24,3 кв. м, в) самочинно збудованих споруд: господарський блок, площею 29,9 кв. м, навісу, площею 18,5 кв. м; сараю, площею 3,4 кв. м, г) споруд: огорожі, воріт, хвіртки, басейну.

За весь час спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 шлюб між ними зареєстровано не було. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Від першого шлюбу у ОСОБА_4 є дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Оскільки ОСОБА_4 був титульним власником всього спільно нажитого ними майна, а шлюб між ними оформлено не було, відповідач має намір присвоїти собі не тільки частку її батька в порядку спадкування, але й частку, що належить їй.

Після смерті чоловіка, його дочка почала вчиняти щодо ОСОБА_1 протиправні заходи щодо незаконного виселення та заволодіння домоволодінням.

Такі дії та позиція відповідача порушують її права та свідчать про невизнання факту спільного проживання однією сім`єю, відповідно заперечуються її права на спільно нажите майно, у зв`язку з чим вважає, що її права та інтереси підлягають захисту в судовому порядку.

24 травня 2001 року вони придбали земельну ділянку, яка була куплена за спільні кошти. З початку їхніх з ОСОБА_4 відносин він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 . Проте, протягом їхніх відносин він ніколи не проживав разом з дружиною. Фактично його сімейні відносини припинилися ще з 1992 року, а шлюб лишався не більше ніж формальністю, розірвання якого у органах реєстрації актів цивільного стану було оформлено 01 лютого 2002 року.

07 травня 2002 року ОСОБА_4 продав квартиру АДРЕСА_3 , а отримані кошти направив в їхні спільні з ним накопичення, на які вони завершували будівництво та ремонт житлового будинку загальною площею 431,6 кв. м по АДРЕСА_2 .

Окрім самої земельної ділянки, на ній знаходився об`єкт незавершеного будівництва житловий будинок, який на момент укладення договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки не мав ніякого юридичного статусу і не охоплювався текстом договору. У жовтні 2002 року будинок було введено в експлуатацію, вони разом утримували будинок, придбавали речі, здійснювали платежі.

Також на земельній ділянці було самочинно побудовано ще один житловий будинок, площею 57,6 кв. м, а також господарський блок, площею 29,9 кв. м, навіс площею 18,5 кв. м та сарай, площею 3,4 кв. м.

Оскільки ОСОБА_4 був власником МП «Вінчестер Сервіс», тому вона має право на половину вартості частки статутного капіталу даного підприємства.

З 2010 року ОСОБА_4 хворів по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , в останні місяці життя вона знаходилася поряд з ним.

З урахуванням наведених обставин та подальших змін предмета позову, просила:

встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в період з 1999 року до 05 квітня 2018 року;

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, загальною площею 0,16 га, кадастровий номер 3220888001:01:002:0102 з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_2 ;

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину індивідуального (садибного) житлового будинку, загальною площею 431,6 кв. м, житловою 152,7 кв. м, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_4 ;

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів у вигляді самочинно збудованих згідно даних технічного паспорту: житлового будинку, загальною площею 57,6 кв. м, житловою площею 24,3 кв. м, а також споруд: господарського блоку, площею 29,9 кв. м; навісу, площею 18,5 кв. м; сараю, площею 3,4 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ;

виділити в натурі 1/2 частину ОСОБА_1 індивідуального (садибного) житлового будинку, загальною площею 431,6 кв. м, житловою 152,7 кв. м, та встановити порядок користування земельною ділянкою загальною площею 0,16 га, кадастровий номер 3220888001:01:002:0102;

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 вартості частки статутного капіталу МПП «Вінчестер Сервіс», що належала ОСОБА_4 .

У вересні 2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності.

Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , з яким вона перебувала у шлюбі з 25 липня 1981 року до 01 лютого 2002 року. Від шлюбу мають дочку, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У 1995 році вони разом купили квартиру АДРЕСА_4 , в якій вона зареєстрована та постійно проживає, а в 1996 році - квартиру АДРЕСА_3 , яку продали у 2002 році.

Ними придбавалося також інше рухоме майно (меблі, побутова техніка тощо). У спільній власності їхньої сім`ї також були значні грошові кошти, які вони спільно витрачали в інтересах сім`ї.

З часом сімейні відносини між ними стали змінюватися, почали виникати сварки і вона під впливом емоцій та тимчасової образи подала позов про розірвання шлюбу, який рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 травня 1993 рокузадоволено.

Однак, незважаючи на все це, між ними залишилося почуття любові, поваги та взаєморозуміння. Вони продовжили підтримувати сімейні відносини, разом виховували їхню малолітню доньку, мали спільне місце роботи, спільний сімейний бюджет, вели спільне господарство, мали спільні права та обов`язки подружжя.

З серпня 1995 року до квітня 2011 року вона працювала на різних посадах у МПП «Вінчестер Сервіс», власником та керівником якого із 1998 року був ОСОБА_4 . Зазначене вказує на те, що їхні відносини були сімейними та довірливими.

У 2000 році чоловік запропонував придбати в інтересах сім`ї житловий будинок в Бориспільському районі Київської області й за наслідками пошуків прийняли рішення придбати будинок на АДРЕСА_2 та земельну ділянку. Однак, як з`ясувалося, даний житловий будинок був побудований самовільно (зведені із цегли зовнішні стіни та внутрішні перестінки, зроблена покрівля, внутрішня штукатурка тощо) і на час придбання не був введений в експлуатацію. За цих обставин, вказаний будинок не міг бути предметом договору, а тому відповідно до договору купівлі-продажу від 24 травня 2001 року ними фактично було придбано лише земельну ділянку.

Вказаний договір був укладений на ім`я ОСОБА_4 за її згоди та її дійсного волевиявлення, як дружини з метою забезпечення інтересів сім`ї.

Оскільки, на придбаній земельній ділянці знаходився самовільно побудований будинок, то Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Відділу містобудування та архітектури Бориспільської районної державної адміністрації Київської області 20 червня 2001 року відносно ОСОБА_4 було складено протокол № 43 та ухвалено у зв`язку з цим постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності.

На підставі рішення Щасливської сільської ради народних депутатів № 60.4 від 21 червня 2001 року ОСОБА_4 був виданий паспорт на забудову садиби в сільському населеному пункті України за адресою: АДРЕСА_2 .

Після цього вона разом із ОСОБА_4 за спільні сімейні кошти продовжували здійснювати будівельні роботи (облаштування підлоги будинку, будівництво каналізації, колодязя, будівництво водопроводу ). У листопаді 2001 року їхніми спільними зусиллями за спільні грошові кошти, було здійснено газифікацію спірного будинку.

Згодом ОСОБА_4 повідомив про намір отримати свідоцтво про розірвання шлюбу, що і було зроблено ним 01 лютого 2002 року, але і після реєстрації розірвання шлюбу їхні стосунки з ОСОБА_4 продовжували бути сімейними.

Про зазначене свідчить, зокрема, і те, що весною 2002 року ОСОБА_4 виявив бажання, задля закінчення внутрішнього оформлення їхнього будинку на АДРЕСА_2 , продати спільну квартиру АДРЕСА_3 , то вона надала свою згоду на продаж. Вказане вбачається із пункту 16 договору купівлі-продажу квартири від 07 травня 2002 року.

Отримані від продажу вказаної квартири грошові кошти в сумі 106 000,00 грн були використані ОСОБА_4 в інтересах їхньої сім`ї, для повного завершення будівництва будинку в жовтні 2002 року та отримання ним 06 грудня 2002 року свідоцтва про право приватної власності на житловий будинок.

Отже, беручи до уваги те, що під час перебування у шлюбі та подружнього життя з ОСОБА_4 ними було: придбано земельну ділянку розміром 0,16 га по АДРЕСА_2 разом із самовільно побудованим будинком та за спільні кошти були зроблені значні техніко-будівельні роботи та введено в експлуатацію будинок, розташований на придбаній земельній ділянці, вважає, що її частина у спільному майні подружжя, а саме: земельній ділянці та спірному будинку складає по 1/2 частці.

Приблизно у 2006-2010 роках ОСОБА_4 за свої кошти побудував на території їхньої садиби гостьовий будинок та інші господарські будівлі. Так як, будівництво здійснювалося на спільній земельній ділянці і біля спільного будинку, то вона на зазначене усно надавала свою згоду.

Заявленим позовом ОСОБА_1 порушує її права та законні інтереси щодо земельної ділянки та будинку за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 , 23 квітня 2018 року подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відповідно, була відкрита спадкова справа - № 62319233. Спадковим майном є, зокрема, земельна ділянка та розташований на ній будинок у АДРЕСА_2 , де 1/2 частина яких належить їй на праві спільної сумісної власності подружжя, і відповідно, не може входити до складу спадкового майна, після смерті ОСОБА_4 .

У зв`язку з наведеним, просить визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 3220888001:01:002:0102, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 та на 1/2 частину будинку, що знаходиться за вказаною адресою.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на частку в об`єкті нерухомого майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, а саме: на 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 3220888001:01:002:0102, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в іншій частині відмовлено. Стягнено із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судовий збір в розмірі по 2 627,50 грн на користь ОСОБА_3 .

Відмовляючи в задоволенні вимог заявлених ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права власності та поділ і виділ майна, районний суд виходив з того, що факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу може бути встановлено судом лише з 01 січня 2004 року, а придбання спірного майна у відповідності до положень статті 17 Закону України «Про власність» - не доведено, що виключає правові підстави для його поділу і виділу з цього частки.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_3 , суд першої інстанції зазначив, оскільки спірна земельна ділянка була придбана ОСОБА_4 в період його перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , а тому в розумінні частини першої статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України) та статті 16 Закону України «Про власність» є їхньою спільною сумісною власністю.

Разом з цим, вимога ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину спірного будинку задоволенню не підлягає, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які належні і допустимі докази на підтвердження того, що ОСОБА_3 брала участь у будівництві цього майна. Також суд враховує те, що право власності на спірний будинок було зареєстровано за ОСОБА_4 після припинення шлюбу, а тому він не може бути об`єктом права спільної сумісної власності.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2023 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_3 скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в позові.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції, що вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю та ведення спільного господарства з 1999 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 не ґрунтуються на вимогах закону, не мають правового значення для визначення статусу спірної земельної ділянки та домоволодіння як спільної сумісної власності.

Відмовляючи в задоволенні вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в період з 1999 року до 05 квітня 2018 року, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що норми КпШС України, що діяв до 01 січня 2004 року, коли ОСОБА_1 вказує як спільне проживання з ОСОБА_4 не передбачав можливості встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Факт перебування у зареєстрованому шлюбі після ухвалення у 1993 році рішення суду про розірвання шлюбу ОСОБА_4 з ОСОБА_3 підтверджується, зокрема, згодою ОСОБА_3 як колишньою дружиною на продаж квартири АДРЕСА_3 у травні 2002 року, яка була придбана спадкодавцем у 1996 році, тобто через три роки після рішення суду про розірвання шлюбу. Незалежно від режиму проживання ОСОБА_5 як подружжя, шлюб між ними було розірвано в установленому законом порядку лише 01 лютого 2002 року.

Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду про те, що спірна земельна ділянка була придбана у період перебування спадкодавця у шлюбі з ОСОБА_3 , а тому у розумінні частини першої статті 22 КпШС України є їхньою спільною власністю.

Разом із тим, передчасними є висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав щодо вирішення у судовому порядку вимог ОСОБА_3 про визнання права власності на спірне майно, оскільки із заявою про визнання права власності на частку майна, придбаного в період шлюбу, ОСОБА_3 не зверталася, приватним нотаріусом, до повноважень якого віднесено видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, відповідне рішення не приймалося, суд не має права перебирати повноваження, віднесені до компетенції відповідного органу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційного скаргою на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року, просить зазначені судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди застосували статтю 28 КпШС України, статтю 74 СК України, частину четверту статті 82 ЦПК України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 456/980/18 (провадження № 61-18412св19), від 01 квітня 2020 року у справі № 755/21188/15-ц (провадження № 61-25876св18), від 02 червня 2021 року у справі № 372/4004/15 (провадження № 61-18588св20).

Заявник посилається на те, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме: на підставі пояснень колишньої дружини без дослідження та з`ясування її заробітку, визначили, що вона вкладала свої кошти на придбання спірної земельної ділянки та необґрунтовано відхилили клопотання про допит ОСОБА_3 , як свідка.

ОСОБА_1 не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що ОСОБА_1 не була членом сім`ї ОСОБА_4 та про неможливість встановлення факту спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_1 без реєстрації шлюбу, оскільки з 1999 року і до дня його смерті вони проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, придбали земельну ділянку та добудували садибу.

На підтвердження доводів позовної заяви ОСОБА_1 надано фотографії на яких зображено ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в різних місцях, в колі інших осіб та у різні роки; показання свідків, які під присягою засвідчили факт визнання ОСОБА_4 за життя ОСОБА_1 своєю дружиною; акт від 27 червня 2018 року, складений комісією мешканців с. Щасливе та депутата Щасливської сільської ради, відповідно до якого ОСОБА_1 проживає з 2002 року по теперішній час за адресою: АДРЕСА_2 ; довідка № 699 від 27 червня 2018 року Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області згідно з якою, відповідно до акта обстеження житлових умов, складеного комісією 27 червня 2018 року, ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_2 з 2002 року дотепер.

Суди безпідставно не взяли до уваги рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 травня 1993 року про розірвання шлюбу, яке свідчить про фактичне припинення шлюбних відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , раніше 1993 року.

Посилання судів на надання ОСОБА_3 як колишньою дружиною згоди на продаж квартири АДРЕСА_3 у травні 2002 року, яка придбана була спадкодавцем через три роки після рішення суду від 06 травня 1993 року про розірвання шлюбу, у 1996 році є безпідставними, оскільки, зважаючи на той факт, що таке майно набуто в період зареєстрованого шлюбу, то така згода на відчуження майна передбачалась законодавством.

Разом із тим, така згода на відчуження майна колишнього подружжя жодним чином не може доводи факт існування шлюбно-сімейних відносин між колишнім подружжям, ведення ними спільного господарства та наявність між ними спільного бюджету.

Судам не надано доказів того, що спірне майно набуто ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за спільні кошти в період їх окремого проживання. Не надано жодних договорів, чеків тощо. Також відсутні відомості про те, що вона мала доступ до такого майна.

Суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що ОСОБА_3 тривалий час працювала разом з ОСОБА_4 у МПП «Вінчестер сервіс» з 1995 року до 2011 року, підтримуючи сімейний бізнес, сприяла його діяльності та розвитку. Проте, ОСОБА_3 не надано, а судом не здобуто та не встановлено, як саме ОСОБА_3 сприяла діяльності та розвитку МПП «Вінчестер сервіс». Саме по собі перебування у трудових відносинах ще не доводить факт існування між нею та колишнім чоловіком шлюбно-сімейних відносин, ведення ними спільного господарства та наявність спільного бюджету.

Аргументи інших учасників справи

У квітні 2024 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Указувала, що мотиви, за яких у 1993 році ОСОБА_3 зверталась з позовом до суду про розірвання шлюбу, про що суд вказав в рішенні, не є встановленими обставинами, оскільки факт зради, окремого проживання неможливості примирення тощо, не встановлювався. Факт примирення між сторонами підтверджується тим, що сторони зберігали шлюб аж до 2002 року.

Приведена ОСОБА_1 практика Верховного Суду стосується правовідносин, які виникли між подружжям, і відповідно регулюються іншими нормами матеріального права.

ОСОБА_1 не надала документальних підтверджень придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі, доказів реєстрації місця проживання за однією адресою, доказів участі в утриманні майна.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У березні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченоїпунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 25 липня 1981 року, який розірвано 01 лютого 2002 року.

Під шлюбу у ОСОБА_4 та ОСОБА_3 народилася дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Згідно зі спадковою справою № 4/2018, заведеною щодо майна ОСОБА_4 05 квітня 2018 року, вбачається, що 23 квітня 2018 року із заявою про прийняття спадщини звернулася ОСОБА_2 , а 15 травня 2018 року - ОСОБА_1 , якій приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Дідок С. І. листом від 01 червня 2018 року повідомив про те, що для отримання свідоцтва про право на спадщину їй необхідно в судовому порядку встановити факт проживання із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років.

25 грудня 1996 року ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу придбав двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 та, відповідно, 07 травня 2002 року указане нерухоме майно продав за 106 000,00 грн.

У пункті 16 договору купівлі-продажу від 07 травня 2002 зазначено, що цей договір укладається за згодою колишньої дружини продавця - ОСОБА_3 .

На підставі договору купівлі-продажу від 24 травня 2001 року ОСОБА_4 набув у власність земельну ділянку, площею 0,16 га, що знаходиться на території с. Щасливе Бориспільського району Київської області, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 13 вересня 2018 року земельна ділянка з кадастровим номером 3220888001:01:002:0102 має цільове призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 0,1600 га, розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Щасливе та належить ОСОБА_4 .

З протоколу від 20 червня 2001 року № 43 Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю Бориспільської районної державної адміністрації Київської області вбачається, що ОСОБА_4 самовільно без будівельного паспорту провів будівництво житлового будинку в АДРЕСА_2 , за що постановою інспекції від 20 червня 2001 року його притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 244 КУпАП України.

Згідно з рішенням Щасливської сільської ради від 21 червня 2001 року № 60.4 ОСОБА_4 було видано паспорт на забудову садиби (житлового будинку) на АДРЕСА_2 .

Відповідно до свідоцтва № 90 на право приватної власності на житловий будинок від 06 грудня 2002 року, виданого виконкомом Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, зареєстрованого Бориспільським районним бюро технічної інвентаризації 09 грудня 2002 року за реєстровим № 834, ОСОБА_4 належить житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з технічним паспортом, виготовленим ТОВ «Експерт Прайм» 05 вересня 2018 року на індивідуальний (садибний) житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа будинку становить 431,6 кв. м. Окрім цього, на земельній ділянці самовільно побудовано житловий будинок, загальною площею 57,6 кв. м.

Матеріалами звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки від 21 вересня 2018 року складеного ТОВ «Прайм гранд» установлено, що ринкова вартість земельної ділянки площею 0,1600 га, кадастровий номер 3220888001:01:002:0102 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Щасливе становить 897 920,00 грн.

Згідно звіту про проведення незалежної оцінки від 21 вересня 2018 року ТОВ «Прайм гранд», ринкова вартість житлового будинку під літ. «А» загальною площею 431,6 кв. м, житловою площею 152,7 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані на земельній ділянці площею 0,1600 га, кадастровий номер 3220888001:01:002:0102 за адресою: АДРЕСА_2 , становить 5 450 163,00 грн.

Відповідно до висновку експертів за результатами проведення будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 31 липня 2020 року № 861/19-43/5384/19-49 поділити будинок АДРЕСА_2 між співвласниками (1/2 та А ідеальні частки) технічно можливо при умові відступу від рівності часток співвласників та при умові проведення робіт з реконструкції будинку для переобладнання одноквартирного будинку у двоквартирний , облаштування окремо функціонуючих інженерних мереж та приведення приміщень у будинку у відповідність вимогам чинних будівельних норм, зокрема ДБН В 2.2-15:2019 «Житлові будинки». Основні положення» проведення робіт із реконструкції будинку потребує розроблення проєкту, що належить до діяльності експертів КНДІСЕ. Технічно можливі варіанти поділу будинку надані на схемах в додатках 2, 3 до висновку. Окрім цього, визначено можливі варіанти поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3220888001:01:002:0102.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцеві Положення» СК України цей Кодекс набрав чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

Положення Кодексу законів про шлюб та сім`ю України не містили норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зазначене положення передбачене статтею 74 СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Отже, встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період до 01 січня 2004 року законом не передбачено.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 13 листопада 2019 року у справі № 638/20216/16-ц (провадження № 61-713св19), від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17 (провадження № 61-43499св18), від 19 лютого 2021 року у справі № 738/1093/19 (провадження № 61-19041св19), від 26 листопада 2024 року у справі № 758/7736/22 (провадження № 61-5588св24).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Таким чином, обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження

№ 14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; ведення спільного побуту; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю у наведеному визначенні. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю (постанова Верховного Суду від 15 травня 2024 року у справі № 359/8093/20, провадження № 61-9484св23).

Відповідно до статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням необхідно розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, у свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, необхідно віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі собою, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою у разі відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Наведені правові висновки узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; показання свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16.

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі собою, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 30 червня 2022 року в справі № 694/1540/20, від 23 вересня 2021 року в справі № 204/6931/20).

Отже, згідно з усталеною судовою практикою самі лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Колегія суддів погоджується, що із наданих суду письмових доказів не можна беззаперечно встановити, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали однією сім`єю в зазначений позивачем період, оскільки суду не надано документальних підтверджень придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі, доказів реєстрації місця проживання за однією адресою, доказів участі в утриманні майна один одного тощо.

Із наданих ОСОБА_1 фотографій, довідок та показань свідків неможливо достеменно встановити, чи проживали ОСОБА_1 та ОСОБА_4 як подружжя протягом усього заявленого позивачем періоду.

Отже, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази в справі, зокрема й показання свідків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд першої інстанції, з яким обґрунтовано погодився апеляційний суд, виснував, що ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами факту її спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки з ОСОБА_4 , ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов`язків, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю, до дня смерті ОСОБА_4 .

За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України, вважати спірне майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , як чоловіку та жінці, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою.

Доводи касаційної скарги про те, що судам не надано доказів того, що спірне майно набуто ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за спільні кошти в період їх окремого проживання, не надано жодних договорів, чеків, Верховний Суд відхиляє, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що спірне майно було придбано у період перебування спадкодавця у шлюбі з ОСОБА_3 , а тому у розумінні частини першої статті 22 КпШС України є їхньою спільною власністю.

Висновки апеляційного суду узгоджуються з постановами Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року в справі № 554/8023/15-ц, від 22 серпня 2018 року в справі № 644/6274/16-ц, Верховного Суду від 15 серпня 2019 року в справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року в справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року в справі № 204/6931/20, від 30 червня 2020 року в справі № 694/1540/20, від 05 жовтня 2022 року в справі № 686/15993/21, від 09 листопада 2022 року в справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року в справі № 199/3941/20, від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17, на які посилається заявник в касаційній скарзі.

Колегія суддів звертає увагу, що саме собою посилання на різні постанови Верховного Суду із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, у неподібних правовідносинах чи у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.

Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого судом апеляційної інстанції рішення.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 456/980/18 (провадження

№ 61-18412св19), від 01 квітня 2020 року у справі № 755/21188/15-ц (провадження № 61-25876св18), від 02 червня 2021 року у справі № 372/4004/15 (провадження № 61-18588св20) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, є необґрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Верховний Суд не встановив невідповідності висновків судів у цій справі наведеним вище висновкам Верховного Суду, оскільки Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. Посилання на різні постанови Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права в різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2023 року у нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

І. В. Литвиненко

В. В. Сердюк