Ухвала від 28.07.2025 по справі 523/12462/25

Справа № 523/12462/25

Провадження №1-кп/523/1489/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМУКРАЇНИ

28 липня 2025 року м. Одеса

Пересипський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

за участю секретаря - ОСОБА_2 ,

прокурора - ОСОБА_3 ,

захисників обвинувачених - адвокатів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ,

в присутності обвинувачених - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судукримінальне провадження,внесене доЄдиного реєструдосудових розслідуваньза №42024160000000184від 03.10.2024р.,за обвинуваченням ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28,ч.1 ст.249, ч.3 ст.28,ч.2 ст.364 та ч.3 ст.209 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Пересипського районного суду м. Одеси перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28,ч.1 ст.249, ч.3 ст.28,ч.2 ст.364 та ч.3 ст.209 КК України.

В судовому засіданні, прокурор заявив клопотання щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинувачених, обґрунтовуючи клопотаннятим, що вони обвинувачуються у скоєні тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушеннях, обвинувачені можуть переховуватися від суду, незаконно впливати на інших учасників кримінального провадження з метою зміни ними показань у ході судового провадження, продовжити злочинну діяльність, перешкоджати встановленню істини по справі іншим чином, тому є підстави вважати, що ризики, передбачені нормами ст.177 КПК України не втратили своєї актуальності, більш м`які запобіжні заходи, на думку прокурора, не можуть забезпечити належної поведінки обвинувачених;

захисник обвинуваченого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_4 надала заперечення на клопотання прокурора щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно її підзахисного та просила змінити ОСОБА_9 запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт, при цьому, обґрунтовуючи заперечення тим, що ризики визначені при застосуванні/обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_9 втратили свою актуальність, обвинувачений має на утриманні дружину, малолітніх дітей та мати пенсійного віку, на момент затримання проживав із родиною і на даний час проживає у Одеській області, де характеризується позитивно. Крім того, захисник зазначив, що ОСОБА_9 є особою раніше не судимою, не перебуває на обліку у медичних закладах, має міцні соціальні зв`язки, та окрім того, не є службовою особою, відповідно не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за ст.364 КК України;

захисник ОСОБА_10 та ОСОБА_11 - адвокат ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення клопотання прокурора;

обвинувачені підтримали позицію своїх захисників.

Заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Згідно до ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченомуглавою 18цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.

Відповідно до вимог ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Відповідно до вимог ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини.

Згідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст.194 КПК України при застосуванні запобіжного заходу суд враховує наявність обґрунтованої підозри, доведених прокурором ризиків, передбачених ст.177 КПК України, неможливість застосування більш м`якого запобіжного заходу, а також інші обставини, зазначені ст.178 КПК України.

Відповідно до ст.17 Закону України №3477-IV від 23.02.2006 року «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини, як джерело права.

Відповідно до ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно із ч.2 ст.8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Окрім цього, відповідно до ч.5 ст.9 КПК України Кримінальне Процесуальне Законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

За Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод на державу покладається обов`язок вжити заходи щодо забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.

Крім того, суд враховує положення ст.5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинувачених, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Доцільність тримання обвинуваченого під вартою повинна забезпечувати не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Так, у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитись від слідства.

Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції» зазначав, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Зважаючи на стадію судового провадження та враховуючи, що судом ще не досліджувалися матеріали провадження, тому суд не переглядає наявність обґрунтованості висунутого обвинувачення у вчиненні інкримінованих обвинуваченим кримінальних правопорушень. Згідно обвинувального акту, ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_9 на даній стадії судового провадження обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, які відносяться до категорії тяжких та особливо тяжких злочинів.

Вирішуючи питання про продовження стосовно ОСОБА_10 та ОСОБА_11 запобіжного заходу, суд враховує дані щодо осіб обвинувачених, які є громадянами України, одружені,мають на утриманні малолітніх дітей, мають місце проживання, що свідчить про наявність у них міцних соціальних зв`язків. Окрім того, слід зазначити, що вказані обвинувачені до затримання працювали у правоохоронних органах, що свідчить про те, що ризики, передбачені нормами ст.177 КПК України не втратили своєї актуальності.

Таким чином, з урахуванням того, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 обвинувачуються у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів та наявності доведених прокурором ризиків, передбачених ст.177 КПК України, суд вважає можливим задовольнити клопотання прокурора та продовжити стосовно цих обвинувачених запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Щодо клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_9 , суд приходить до наступних висновків.

За ч.3 ст.194 вказаного Кодексу, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе наявність обґрунтованої підозри, але не доведе існування ризиків та недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні.

Крім того, строки застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою передбачено у ст.197 КПК України, з огляду на що й дотримуючись положень ст.28 цього ж Кодексу, під час вирішення питання про продовження строку тримання під вартою, суд повинен дотримуватись вимог розумності такого строку.

В силу ч.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на право на свободу та особисту недоторканість.

Частиною 1 ст.12 КПК України встановлено, що під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

За ст.8 КПК України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року встановлюють, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як джерел права.

Відповідно до вимог ч.3 ст.5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ, викладена у п.60 рішення від 06 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України»), після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою обвинуваченого, а тому суд у разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України.

Разом із тим, за п.196 рішення ЄСПЛ у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», Суд наголосив на тому, що для того, щоб позбавлення свободи можна було вважати не свавільним у розумінні п.1 ст.5 Конвенції, відповідності цього заходу вимогам національного закону недостатньо та застосування такого заходу має також бути необхідним за конкретних обставин, а за п.39 рішення у справі «Хайредінов проти України», існує презумпція на користь звільнення. Суд постійно зазначав у своїй практиці, що другий аспект п.3 ст.5 Конвенції не надає судам вибір між притягненням обвинуваченого до відповідальності в розумний строк і тимчасовим його звільненням під час провадження. До засудження обвинувачений має вважатися невинним і мета цього положення, по суті, вимагає його тимчасового звільнення з-під варти, як тільки його подальше тримання від вартою перестає бути обґрунтованим.

Опріч викладене, згідно з п.п.61, 62 рішення ЄСПЛ у справі «Боротюк проти України», Суд визнає, що існування обґрунтованої підозри щодо вчинення заявником тяжкого злочину спочатку може виправдовувати тримання під вартою. Але Суд неодноразово зазначав, що тяжкість обвинувачення не може сама по собі бути виправданням тривалих періодів тримання під вартою, а у практиці ЄСПЛ існує презумпція на користь звільнення особи з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними». У всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів.

Як слідує з п.37 рішення ЄСПЛ у справі «Волосюк проти України», подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов`язковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою.

Наряду з наведеним, за п.21 рішення ЄСПЛ у справі «Подвезько проти України», Суд встановлює, що п.3 статті 5 Конвенції вимагає надання переконливого обґрунтування органами влади будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є. Аргументи «за» і «проти» звільнення (з-під варти), включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою.

Слід також зауважити на тому, що згідно рішення Конституційного суду України №14-рн/2003 від 08.07.2003 року у справі про врахування тяжкості злочину при застосуванні запобіжного заходу, тяжкість злочину не визначається законом як підстава для застосування запобіжного заходу, зокрема, у вигляді тримання під вартою.

Зважаючи на стадію судового провадження та враховуючи, що судом ще не досліджені всі матеріали провадження, тому суд не переглядає наявність обґрунтованості висунутого обвинувачення у вчиненні інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_9 кримінальних правопорушень.

Згідно обвинувального акту, ОСОБА_9 на даній стадії судового провадження обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, які відносяться до категорії тяжких та особливо тяжких злочинів.

Вирішуючи питання про зміну Ляховському запобіжного заходу, суд враховує наступні обставини, які документально підтверджені - останній має на утриманні мати пенсійного віку, дружину та малолітніх дітей, на момент затримання проживав разом із родиною у Одеській області, де характеризується позитивно.

Виходячи з наведених принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, вимог КПК України, Конвенції та практики ЄСПЛ, судом при вирішенні питання щодо зміни Ляховському запобіжного заходу приймається до уваги тяжкість інкримінованих йому правопорушень, наявність у нього місця реєстрації та проживання на території України, недоведеність стороною обвинувачення існування відповідних ризиків і недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів.

Наряду з наведеним, судом приймається до уваги, що судовий розгляд перебуває на стадії оголошення обвинувального акту та встановлення порядку дослідження доказів по справі, але незважаючи на тяжкість кримінальних правопорушень у конкретному випадку і у контексті ч.ч.4, 5 ст.194 КПК України, доходить висновку про те, що для забезпечення належного виконання обвинуваченим Ляховським покладених на нього процесуальних обов`язків, уявляється достатнім й обґрунтованим застосування до останнього більш м`якого запобіжного заходу.

Таким чином, дотримуючись завдань кримінального провадження, передбачених ст.2 КПК України, суд враховує необхідність дотримання справедливого балансу між інтересами суспільства та держави та забезпечення охоронюваних прав та свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження.

Керуючись ст.ст.331, 369-372, 376 КПК України,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - задовольнити частково.

Продовжити відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів - до 25.09.2025р., включно, з утриманням в Державній установі "Одеський слідчий ізолятор".

Запобіжний захід відносно ОСОБА_8 змінити з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на 2 місяці - до 28.09.2025р., включно, із забороною йому в період часу з 24год. 00хв. до 05год. 00хв. наступної доби залишати місце свого фактичного проживання: АДРЕСА_1 , звільнивши останнього з-під варти в залі суду.

Покласти на ОСОБА_8 наступні обов`язки:

1) прибувати до прокурора, суду за першою вимогою;

2) повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;

3) без дозволу прокурора або суду не відлучатися за межі Одеської області;

4) утримуватись від спілкування з іншими учасниками у даному кримінальному провадженні;

5) носити електронний засіб контролю.

В разі невиконання вищевказаних зобов`язань може бути застосований більш жорстокий запобіжний захід і на обвинуваченого може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру мінімальної заробітної плати до 2 розмірів мінімальної заробітної плати.

Контроль за виконанням домашнього арешту здійснює слідчий, а якщо справа перебуває в провадженні суду - прокурор.

Копію ухвали направити начальнику ДУ «Одеський слідчий ізолятор», а також надати іншим учасникам судового процесу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя ОСОБА_1