Постанова від 23.09.2025 по справі 922/622/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2025 року

м. Київ

cправа № 922/622/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційні скарги Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Фізичної особи-підприємця Нагорної Світлани Михайлівни

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2021 (Дучал Н. М. - головуючий, судді Гетьман Р. А., Склярук О. І.) у справі

за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури № 4

до 1) Харківської міської ради,

2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради,

3) Фізичної особи-підприємця Нагорної Світлани Михайлівни,

про визнання незаконним та скасування пункту додатку до рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішення, зобов`язання повернути нежитлові приміщення та визнання права власності,

(у судове засідання з`явилися: прокурор Зінкевич Ю. В., представники: Фізичної особи-підприємця Нагорної С. М. - Шквир С. В., Харківської міської ради і Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради - Замніус М. В.),

Рух справи

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 922/622/20 відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Фізичної особи-підприємця Нагорної Світлани Михайлівни та зупинено провадження до закінчення розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 925/1133/18. Верховний Суд постановив ухвалу від 29.07.2024, якою поновив касаційне провадження у справі № 922/622/20 та призначив справу на 17.09.2024. Ухвалою від 21.11.2024 зупинено касаційне провадження у справі № 922/622/20 до закінчення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/1137/20. Ухвалою від 03.02.2025 провадження у справі поновлено. Водночас ухвалою від 20.03.2025 касаційне провадження у справі № 922/622/20 до закінчення перегляду палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/3727/19. Ухвалою Верховного Суду від 28.07.2025 було поновлено провадження у справі та призначено її розгляд на 16.09.2025. 16.09.2025, у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги у місті Харкові, розгляд справи № 922/622/20 не відбувся. З урахуванням зупинення касаційного провадження, а також його поновлення, ця справа розглядається у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і розгляду касаційних скарг.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Керівник Харківської місцевої прокуратури № 4 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідачів 1. Харківської міської ради, 2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, 3. Фізичної особи-підприємця Нагорної Світлани Михайлівни, в якому просив:

визнати незаконним та скасувати пункт 24 додатку 1 до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21 лютого 2018 року № 1008/18;

визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 03 серпня 2018 року № 5619-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Нагорною Світланою Михайлівною, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гавриловою С.А і зареєстрований в реєстрі за № 1185;

скасувати рішення № 43870260 від 05 листопада 2018 року про державну реєстрацію права власності за Фізичною особою-підприємцем Нагорною Світланою Михайлівною на нежитлові підвальні приміщення № 0-49-:-0-52 площею 63,5 кв.м., розташовані у житловій будівлі літ. "А-9" за адресою: м. Харків, пр-т. Тракторобідівників, 83;

зобов`язати Фізичну особу-підприємця Нагорну Світлану Михайлівну повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові підвальні приміщення № 0-49-:-0-52 площею 63,5 кв.м., розташовані у житловій будівлі літ. "А-9" за адресою: м. Харків, пр-т. Тракторобідівників, 83

визнати за територіальною громадою міста Харкова в особі Харківської міської ради право власності на об`єкт нерухомого майна 1120586963101 загальною площею 63,5 кв.м., а саме: нежитлові підвальні приміщення № 0-49-:-0-52 площею 63,5 кв.м., розташовані у житловій будівлі літ. "А-9" за адресою: м. Харків, пр-т. Тракторобідівників, 83.

В обґрунтування позовних вимог прокурор наполягав на незаконності прийнятого Харківською міською радою рішення № 1008/18 від 21.02.2018 в частині п. 24 додатку 1 до цього рішення про відчуження ФОП Нагорній С.М. спірних нежитлових приміщень шляхом викупу; незаконності обраного способу приватизації зазначеного нерухомого майна шляхом викупу, а не продажу на аукціоні або за конкурсом. Наголошував, що ФОП Нагорною С.М. не подавалися до органу приватизації документи про невід`ємні поліпшення орендованого майна, здійснені останньою за час оренди за згодою орендодавця, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за якою воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Прийняттям оскаржуваного рішення Харківської міської ради, в процесі здійснення процедури відчуження об`єктів нерухомості та укладання спірного договору купівлі-продажу відповідачами були порушені вимоги Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017 - 2022 роки безпосередньо порушені права та інтереси територіальної громади м. Харкова.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 05.04.2017 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (орендодавцем) та Фізичною особою-підприємцем Нагорною Світланою Михайлівною (орендарем) був укладений договір оренди № 1368, згідно з п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові підвальні приміщення №0-49-:-0-52 загальною площею 63,5 кв.м. в житловому будинку (технічний паспорт КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" інвентаризаційна справа № 68128 від 20.05.2016), далі "майно", яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: м. Харків, пр. Тракторобудівників, 83, літ. "А-9" та відображається на обліку Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради. Право на оренду цього майна отримано орендарем на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 05.04.2017 року № 229 "Про передачу в оренду нежитлових приміщень".

Майно, яке є предметом цього договору, належить на праві комунальної власності Територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради, що підтверджується відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14.12.2016 р.

Відповідно до пункту 1.2. договору оренди майно передається в оренду з метою використання: під перукарню.

Вартість об`єкту оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і складає 156 020,00 грн., без ПДВ, станом на 30.01.2017 року (п.3.1. договору оренди).

За актом приймання-передачі до орендного користування нежитлових приміщень від 05.04.2017, Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (орендодавець) передано, а фізичною особою-підприємцем Нагорною С.М. (орендар) прийнято в орендне користування нежитлові підвальні приміщення 0-49-:-0-52 загальною площею 63,5 кв. м, розташовані в житловому будинку за адресою: м. Харків, пр. Тракторобудівників, 83, літ. А-9".

Листом від 13.05.2017 Фізична особа - підприємець Нагорна Світлана Михайлівна звернулася до Управління комунального майна та приватизації (вхідний №6993 від 15.05.2017), з проханням дозволити приватизацію нежитлового приміщення за адресою пр-т Тракторобудівників, 83, літ.А9, площа 63,5кв.м.

Рішенням 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 №1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", з метою найбільш ефективного використання нежитлового фонду м. Харкова та поповнення бюджету міста Харкова, на підставі Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Про особливості приватизації об`єктів незавершеного будівництва», ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання 21.06.2017 № 691/17, керуючись статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова згідно з додатком.

Згідно з пунктом 24 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 №1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова", нежитлові приміщення підвалу, площею 63,5 кв. м, в житловому будинку за адресою: м. Харків, пр-т. Тракторобудівників, 83, літ. "А-9", включені до Переліку об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу фізичною особою-підприємцем Нагорною Світланою Михайлівною.

На виконання вказаного рішення Фізична особа-підприємець Нагорна Світлана Михайлівна звернулась до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради із заявою (вхідний № 3391), якою просила оцінку для приватизації вказаного майна провести суб`єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем Бєлих Б.М.

Враховуючи звернення ФОП Нагорної С.М., Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради звернулося до суб`єкта оціночної діяльності ФОП Бєлих Б.М. (лист № 2581 від 28.02.2018) з пропозицією провести оцінку нежитлових приміщень з метою визначення їх вартості для приватизації шляхом викупу, на підставі договору із Фізичною особою-підприємцем Нагорною Світланою Михайлівною.

Згідно зі Звітом про оцінку майна (нежитлові приміщення підвалу, розташовані за адресою м. Харків, пр. Тракторобудівників 83 , орендовані ФОП Нагорной С.М.), складеним ФОП Бєлих Б.М., дата оцінки 28.02.2018, затверджено начальником Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради 06.03.2018, вартість вказаного майна складає 129 790,00 грн. без ПДВ. Мета оцінки- визначення вартості майна для приватизації шляхом викупу. Для оцінки майна використані витратний, дохідний і порівняний підходи.

03.08.2018 між Територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діє Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, як виконавчий орган Харківської міської ради (продавець) та фізичною особою - підприємцем Нагорною Світланою Михайлівною (покупцем) було укладено договір № 5619-В-С купівлі - продажу нежитлових приміщень, орендованих Фізичною особою - підприємцем Нагорною Світланою Михайлівною, відповідно до умов пункту 1 якого, продавець зобов`язується передати у власність, а покупець зобов`язується прийняти нежитлові приміщення підвалу № 0-49-:-0-52 в житловому будинку літ. "А-9", загальною площею 63,5 кв.м., розташовані за адресою: м. Харків, пр-т. Тракторобудівників, 83, орендовані Фізичною особою-підприємцем Нагорною Світланою Михайлівною згідно з договором оренди № 1368 від 05 квітня 2017 року.

Ці нежитлові приміщення належать продавцю на праві власності. Державну реєстрацію права власності за продавцем проведено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.12.2016 державним реєстратором Департаменту реєстрації Харківської міської ради відповідно до Закону без видачі документа, що посвідчує таке право, номер запису про право власності 18079922. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1120586963101 (далі - об`єкт приватизації).

Оціночна вартість об`єкта приватизації, що відчужується, зокрема, складає 129 790,00 грн. Згідно з Податковим кодексом України сума податку на додану вартість становить 20 відсотків від вартості об`єкта приватизації та складає 25 958,00 грн (п.2 договору).

Відповідно до пункту 4.1. договору купівлі-продажу, право власності на об`єкт приватизації переходить до покупця після сплати у повному обсязі ціни продажу об`єкта разом з неустойкою (у разі її нарахування).

03.08.2018, договір посвідчений Гавриловою С.А., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за № 1185

Рішенням державного реєстратора Департаменту реєстрації Харківської міської ради Тертишником Дмитром Олександровичем про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер №43870260 від 05.11.2018, зареєстровано право приватної власності за Нагорною Світланою Михайлівною, 2563517866, на нежитлові приміщення підвалу № 0-49-:-0-52 в житловому будинку літ. «А-9», площею 63,5 кв.м., за адресою: м. Харків, пр. Тракторобудівників, 83.

Підстава виникнення права власності - акт прийому-передачі, серія та номер: 5619-В-С, виданий 30.08.2018, видавник Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради ФОП Нагорна С.М., договір купівлі-продажу, № 5619-В-С, серія та номер 1185, виданий 03.08.2018, видавник Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гаврилова С.А.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 09.06.2020 у справі № 922/622/20 у позові відмовлено повністю.

Рішення аргументоване тим, що рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 № 1008/18, в частині п. 24 додатку 1 до цього рішення про відчуження ФОП Нагорній С.М. спірних нежитлових приміщень шляхом викупу, прийнято Радою в межах своїх повноважень відповідно до Закону України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21 червня 2017 року № 691/17. Право Фізичної особи-підприємця Нагорної С.М. на викуп орендованого майна виникло із договору оренди, положень статті 289 Господарського кодексу України, і йому кореспондує обов`язок орендодавця у разі продажу майна здійснити продаж саме їй за умови належного виконання орендарем своїх обов`язків за договором найму. Орган приватизації самостійно прийняв рішення про приватизацію об`єктів у спосіб їх викупу покупцем відповідно до частини 1 статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що узгоджується з позицією Конституційного Суду України, яку наведено у пункті 5 мотивувальної частини та абзацу 2 пункту 1 резолютивної частини рішення від 13 грудня 2000 року № 4-рп/2000 у справі №1-16/2000.

Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 03.08.2018 № 5619-В-С у повній мірі відповідає вимогам ст. 203 ЦК України. Прокурором жодними належними та допустимими доказами не доведено порушення спірним правочином інтересів держави і суспільства, його моральних засад, які були б співрозмірні із наслідком таких порушень, які прокурор просить застосувати, у вигляді визнання спірного договору купівлі-продажу недійсними, а відтак і вилучення придбаного нерухомого майна у власників майна.

3.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2021 у справі № 922/622/20 рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасувати пункт 24 додатку 1 до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 року № 1008/18.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 03.08.2018 №5619-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Нагорною Світланою Михайлівною (РНОКПП: НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гавриловою С.А і зареєстрований в реєстрі за № 1185.

Скасовано рішення № 43870260 від 05.11.2018 про державну реєстрацію права власності за Нагорною Світланою Михайлівною на нежитлові підвальні приміщення № 0-49-:-0-52 площею 63,5 кв. м, розташовані у житловій будівлі літ. "А-9" за адресою: м. Харків, пр-т. Тракторобудівників, 83.

Зобов`язано Фізичну особу-підприємця Нагорну Світлану Михайлівну повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові підвальні приміщення № 0-49-:-0-52 площею 63,5 кв. м, розташовані у житловій будівлі літ. "А-9" за адресою: м. Харків, пр-т. Тракторобудівників, 83.

У решті позовних вимог відмовлено.

Постанова аргументована тим, що прокурор, звертаючись до суду з даним позовом, визначив себе позивачем, оскільки Харківську міську раду, рішення якої оскаржується через недотримання процедури приватизації нежитлових приміщень, передбаченої нормативно-правовими актами, разом з Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, визначено відповідачами, які розпорядилися спірним майном в порушення вимог чинного законодавства, - обґрунтовувавши таким чином відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах.

Прокурором зазначено, що Харківською місцевою прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42017221080000002 від 04.01.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України. Звернення прокурора до суду спрямоване на захист відповідних публічних інтересів територіальної громади та держави - відновлення права територіальної громади та держави - відновлення права територіальної громади доцільно, економно, ефективно користуватися, розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Оскільки звернення до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання, користування майном територіальної громади міста Харкова і дотримання законодавства у цій сфері суспільних відносин становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора.

Викуп орендарем орендованих ним приміщень у спірних правовідносинах, у силу приписів статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", з урахуванням статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом. У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу орендарем об`єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за якою воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - для цілей оренди майна.

З огляду на наведене, помилковим є висновок суду першої інстанції, про фактичну можливість органу місцевого самоврядування самостійно обирати спосіб приватизації спірних нежитлових приміщень без урахування вищенаведених законодавчих обмежень.

Матеріали справи не містять доказів того, що ФОП Нагорною С.М. здійснені поліпшення (за згодою орендодавця) орендованого майна в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за якою воно було передано в оренду, за період з 05.04.2017 ( дата укладання договору оренди) по 15.05.2017 ( день подачі заяви ФОП Нагорна С.М. до Харківської міської ради), та по дату прийняття Харківською міською радою оспорюваного рішення від 21.02.2018.

Відомості про подання ФОП Нагорною С.М. до органу приватизації (Управління комунального майна) документів, передбачених п. 2.2 Порядку № 377, щодо здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна, у справі відсутні. Звіт про оцінку майна (нежитлові приміщення підвалу, розташовані за адресою м. Харків, пр. Тракторобудівників 83 , орендовані ФОП Нагорной С.М.), складений ФОП Бєлих Б.М., дата оцінки 28.02.2018, затверджений начальником Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради 06.03.2018, не містить відомостей про здійснення орендарем будь-яких поліпшень орендованого майна.

З огляду на наведене ФОП Нагорною С.М. не доведено належними та допустимими доказами, що нею, за згодою орендодавця, під час оренди майна були здійснені поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від об`єкту оренди, вартістю понад 25 % ринкової вартості майна, за якою воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності.

Обраний органом місцевого самоврядування спосіб приватизації спірного майна не відповідає положенням Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та фактично свідчить про не проведення конкурсного продажу об`єктів нерухомості, що виключає у тому числі можливість отримання за об`єкт приватизації більшої ринкової вартості. Така ситуація з не проведенням конкурсного продажу об`єктів суперечить меті, принципам та завданням приватизації щодо максимального наповнення бюджету, зазначеним у законодавстві, зокрема ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" та Програмі, що суперечить інтересам держави та територіальної громади.

Виходячи з правової позиції Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №622/623/20, у такому випадку позбавлення відповідача-3 майна не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності, оскільки викуп орендованого майна відповідачем-3 здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», внаслідок недобросовісних дій самого відповідача-3.

Судом апеляційної інстанції не оцінювалися додані до уточненого відзиву Фізичної особи-підприємця Нагорної С. М. нові документи, які не надавалися та не оцінювалися судом першої інстанції при розгляді справи. Суд зазначив, що відповідачем 3 не надано доказів неможливості подання наведених доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього; не надані зазначені докази і з відзивом на апеляційну скаргу.

Посилаючись на приписи статей 118, 267 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), клопотання відповідача 3 про призначення у справі комплексної почеркознавчої експертизи та технічної експертизи залишено без розгляду.

4. Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

4.1. Харківська міська рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить передати справу на розгляд об`єднаної палати касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2021 і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження, з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги, є пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України.

Харківська міська рада зазначає про необхідність відступлення від висновків зазначених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, застосованого судом апеляційної інстанції, стосовно твердження суду щодо порушень процедури приватизації.

Після укладення договору оренди від 05.04.2017 за № 1368 Нагорна С.М. 04.05.2017 звернулась до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради з листом стосовно надання дозволу на проведення ремонту в орендованих приміщеннях по пр. Тракторобудівників, 83, літ. «А-9» . Листом від 24.05.2017 № 8538 Управління комунального майна та приватизації повідомило Нагорну С.М., що не заперечує проти проведення нею поточного ремонту в нежитлових приміщень, які знаходять в по пр. Тракторобудівників, 83, літ. «А-9» . Чинне законодавство, зокрема Цивільний кодекс України не містить чіткого визначення поліпшень та їх відмінності від поточного та капітального ремонту.

Після поновлення апеляційного провадження, зупиненого до розгляду справи №922/623/20, представником Відповідача 3 було надано до суду відзив на апеляційну скаргу разом з доводами та доказами здійснення відповідачем 3 в період перебування спірного нерухомого майна у нього в оренді за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі 28,2 % (тобто більше ніж 25%) ринкової вартості майна. Також представником Відповідача 3 в ході розгляду апеляційного провадження, 17.03.2021, було заявлено клопотання про призначення по справі судової оціночно- будівельної експертизи.

Тобто, в матеріалах справи містяться як докази надання згоди на здійснення ремонтних робіт так і здійснення відповідачем за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі 28,2 % (тобто більше ніж 25%) ринкової вартості майна. Отже, обставини справи № 922/622/20 суттєво відрізняються від обставин справи № 922/623/20.

4.2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2021 і передати справу на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

Підставами касаційного оскарження є пункти 1, 2 частини другої статті 287 ГПК України.

4.2.1. Скаржник стверджує, що судами не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування статті 23 Закону України «Про прокуратуру», викладені у постановах від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 16.12.2020 у справі № 922/534/19, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17.

Управління вважає, що прокурором не обґрунтовані та не доведені підстави представництва інтересів держави в суді у справі № 922/622/20 та самостійного звернення до суду. Прокурор не тільки не міг набути статусу позивача та був зобов`язаний вказати позивача, яким є Харківська міська рада. До подання позовної заяви прокурор на виконання порядку, встановленого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" повинен звернутися до Харківської міської ради, проте цього прокурором здійснено не було. Прокурором не доведено, що Харківська міська рада та її виконавчі органи не здійснюють або неналежним чином здійснюють свої повноваження щодо захисту інтересів держави та територіальної громади м. Харкова.

4.2.2. В межах підстави оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, заявник вказує на необхідність відступлення від висновків, зазначених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, які застосовані судом апеляційної інстанції.

Скаржник зазначає, що справа яка розглядається № 922/622/20 не є подібною із справою № 922/623/20. Обставини щодо проведення ФОП Нагорною С.М. за згодою орендодавця під час оренди майна поліпшень орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, вартістю понад 25 % ринкової вартості майна, за якою воно було передано в оренду є істотними для цієї справи. Судом апеляційної інстанції вказані обставини не оцінювались взагалі.

Приватизація спірних приміщень проводилась шляхом викупу, так як орендар мав переважне право на такий викуп на підставі умов договору оренди. Однак, не повідомлення про наявність поліпшень не свідчить про їх відсутність.

Такий спосіб приватизації, як викуп майна орендарем, передбачений національним законодавством. Спосіб приватизації встановлюється уповноваженим органом, а тому набувач майна жодним чином не міг вплинути на його обрання. Набувач майна міг лише ініціювати початок приватизації виходячи з прав передбачених договором оренди. Здійснення набувачем викупу майна без надання доказів поліпшення майна на підставі рішення органу місцевого самоврядування, не свідчить про порушення з боку набувача, оскільки купівля майна є легітимною дією, яка не має ознак жодного порушення.

4.3.1. Фізична особа-підприємець Нагорна С. М. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить передати справу на розгляд об`єднаної палати касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2021 і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження є пункти 1, 2, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.3.2. В межах підстави оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України заявник зазначає, що суд не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 29.10.2019 у справі № 905/2236/18 і постанові Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі № 21-8во07 стосовно того, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця."

З огляду на здійснення ФОП Нагорною С. М., в період оренди невід`ємних поліпшень цього майна, в діях третього відповідача відсутня винна, протиправна поведінки при набутті у власність спірного нежитлового приміщення.

4.3.3. В межах підстави оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник просить відступити від висновку щодо застосування статей 11, 18-2 "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", викладеного у постановах Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, від 17.06.2020 у справі № 922/2593/19, від 17.06.2020 у справі № 922/1958/19, від 23.07.2020 у справі № 922/2762/19.

Уклавши спірний договір, ФОП Нагорна С.М. та Управління відступили від положень статті 18-2 Закону України ''Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", яка є спеціальною, врегулювавши свої відносини іншим чином - відповідно до загальної норми статті 289 ГК України, за змістом якої орендар має право на викуп об`єкта оренди, якщо таке право передбачено договором. Право на викуп спірних нежитлових приміщень виникло у третього відповідача безпосередньо з договору оренди.

4.3.3.1. Скаржник також просить відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Звертаючись із заявою про приватизація ФОП Нагорна С.М. не визначала її способу, натомість просила «дозволити приватизацію нежитлового приміщення», спосіб приватизації був визначений Управлінням як органом приватизації. Отже, відсутні підстави для висновку, що третій відповідач, звернувшись до органів місцевого самоврядування заявою про приватизацію діяла недобросовісно.

На думку скаржника, положення Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" не відповідають вимогам «якості закону» за критеріями доступності і передбачуваності. До спірних правовідносин підлягали застосуванню рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» , «Фрізен проти Росії», «Аманн проти Швейцарії», в яких зауважено, що у випадку, якщо орган державної влади при укладанні угоди, вважав себе компетентним на її укладання, при цьому національне законодавство не містило чітко вираженої заборони на укладання таких угод і укладання таких угод було звичайною практикою, особа приватного права мала всі підстави вважати, що орган державної влади діє в межах компетенції. Якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування.

На момент укладення спірного договору купівлі-продажу був дійсним договір оренди, з умов якого у ФОП Нагорної С.М. виникало право викупу без застережень щодо узгодження з орендодавцем поліпшень такого майна. У свою чергу, Закон України ''Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" також містив різні способи продажу спірного майна.

У цій справі відсутня «легітимна мета», яка б могла бути «достатньо важливою» для виправдання позбавлення права третього відповідача мирно володіти своїм майном, набутим на законних підставах за відплатним договором. Формальне порушення процедури приватизації не може мати наслідком позбавлення особи права власності на придбане майно, ціна продажу якого ніким не оспорюється.

4.3.4. ФОП Нагорна С. М. в межах підстави оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 215, 216 ЦК України. На думку заявника, будь-якою заінтересованою особою, тобто не тільки стороною правочину, може бути пред`явлена вимога про застосування наслідків недійсності лише нікчемного правочину, а вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину - може бути пред`явлена лише стороною такого правочину.

4.3.5. Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України.

В суді апеляційної інстанції провадження у справі було зупинене до закінчення перегляду у касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду судових рішень у справі №922/623/20. Після оприлюднення тексту постанови у вказаній справі було встановлено, що об`єднана палата дійшла іншого висновку щодо застосування до спірних правовідносин положень статей 11, 18-2 "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" у поєднання зі статтями 289 ГК України, 777 ЦК України, що фактично призвело до необхідності змінити предмет доказування (підстави заперечення проти вимог прокурора) з боку відповідачів. Однак, апеляційний господарський суд залишив без розгляду уточнений відзив третього відповідача на апеляційну скаргу прокурора та не надав оцінки доданим до нього доказам, що, врешті-решт, унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Натомість, указані докази, а також частина доказів, що вже містились в матеріалах справи, свідчать про те, що третій відповідач здійснював поліпшення орендованого майна.

Апеляційним господарським судом було необґрунтовано відхилене клопотання представника третього відповідача про призначення по справі судової оціночно-будівельної експертизи. Зазначене клопотання заявлене у зв`язку із тим, що для підтвердження обсягу виконаних робіт та факту здійснення саме невід`ємних поліпшень орендованого майна необхідні спеціальні знання у відповідній галузі.

4.4. У відзивах на касаційні скарги прокурор вказує на безпідставність доводів скаржників та просить залишити без змін оскаржену постанову.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Щодо дотримання приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру» і статті 53 ГПК України

Абзацом 1 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п`ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців 1- 3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини п`ятої статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази про вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами 3 і 4 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.18).

Частини третя і четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру", серед іншого, встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18).

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.12).

У пункті 10.21 постанови від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України). Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.20).

Таким чином, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.

У справі № 922/622/20 яка розглядається, прокурор звернувся з позовом зазначаючи про незаконність рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 № 1008/18 в частині п. 24 додатку 1 до цього рішення про відчуження ФОП Нагорній С.М. спірних нежитлових приміщень шляхом викупу. Прокурор стверджував, що ФОП Нагорна С.М. не подавала до органу приватизації документи про невід`ємні поліпшення орендованого майна, здійснені останньою за час оренди за згодою орендодавця і, як наслідок, зазначене порушує права та інтереси територіальної громади.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 вказала про те, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Узагальнюючи наведені у вказаній постанові висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

У справі, яка розглядається, суди визнали доведеними та обґрунтованими підстави представництва прокурором інтересів держави в суді та правомірність його звернення з позовом у цій справі як самостійним позивачем.

Оскільки прокурором заявлено вимогу щодо визнання незаконним та скасування пункту 24 додатку 1 до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" прокурор правомірно визначив Харківську міськраду відповідачем у цій справі та обґрунтував підстави для представництва інтересів держави відсутністю органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Вказані обставини, зокрема і встановлені судами попередніх інстанцій щодо дотримання приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру», узгоджуються з правовою позицією Великої Палата Верховного Суду щодо застосування положень частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 53 ГПК України, викладеною в постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, до розгляду якої зупинялося касаційне провадження у справі № 922/622/20.

У контексті посилань Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради на висновки Верховного Суду в межах підстави оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновки Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах мають перевагу над висновками касаційних судів у складі Верховного Суду, об`єднаної палати на підставі статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", тому що саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, від 03.07.2019 у справі № 127/2209/18, від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

5.4. Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України.

ФОП Нагорна С. М. стверджує, що апеляційний господарський суд безпідставно залишив без розгляду уточнений відзив третього відповідача на апеляційну скаргу прокурора та не надав оцінки доданим до нього доказам щодо здійснення невід`ємних поліпшень, а також відхилив клопотання про призначення судової оціночно-будівельної експертизи, яка б встановила факт здійснення таких поліпшень.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №756/1529/15-ц, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

За змістом частин першої, другої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 269 ГПК України).

Наведені положення визначають обов`язкову сукупність умов для вирішення питання про прийняття доказів апеляційним судом, а саме: (1) винятковість випадку та (2) причини неподання доказів у першій інстанції, що об`єктивно не залежать від учасника справи, а також (3) покладення тягаря доведення цих обставин на учасника справи, який ці докази подає (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603).

Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (подібні за змістом висновки щодо застосування статті 269 ГПК України викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 13.01.2021 у справі № 10/Б-921/1442/2013).

Як слідує зі змісту оскарженої постанови, суд апеляційної інстанції відхиляючи подані ФОП Нагорною С. М. долучені до уточненого відзиву докази, зазначив, що вони не подавалися до суду першої інстанції і не оцінювалися ним при розгляді справи, а доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього також не наведено, як і не надані зазначені докази і з відзивом на апеляційну скаргу.

Верховний Суд зауважує, що скаржником не доведено винятковості випадку неможливості надання суду першої інстанції доказів. Як слідує із матеріалів справи, позовна заява обґрунтована тим, що ФОП Нагорною С.М. не подавалися до органу приватизації документи про невід`ємні поліпшення орендованого майна, здійснені останньою за час оренди за згодою орендодавця, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди. Тобто, прокурор акцентував увагу на відсутності проведення невід`ємних поліпшень, що б надавало змогу провести спірну процедуру приватизації, однак відповідачі в суд першої інстанції докази на спростування зазначених тверджень не надали. За таких обставин, безпідставними є посилання ФОП Нагорної С. М. на необхідність змінити предмет доказування (підстави заперечення проти вимог прокурора) після оприлюднення тексту постанови Верховного Суду у справі № 922/623/20, до якої зупинялося апеляційне провадження.

За змістом статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Водночас, згідно зі статтею 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення процесуального строку, встановленого законом.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 13 цього Кодексу судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 14 ГПК України).

За приписами частин четвертої та п`ятої статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Колегія суддів зауважує, що апеляційне провадження у справі № 922/622/20 відкрите 20.07.2020. Клопотання про призначення експертизи надійшло до апеляційного господарського суду 17.03.2021. Суд апеляційної інстанції залишив без розгляду вказане клопотання саме з посиланням на пропуск строку для його подання. У свою чергу, скаржник не наводить обґрунтованих та достатніх підстав вважати, що апеляційний господарський суд безпідставно не взяв до уваги зазначене клопотання. Посилання на те, що проведення відповідної експертизи необхідне для встановлення факту здійснення невід`ємних поліпшень не вказує на те, що відповідачі не могли знати про зазначені обставини під час розгляду справи в суді першої інстанції. Як зазначалося вище, прокурор у позовній заяві заперечував факт здійснення таких поліпшень.

Зважаючи на викладене, колегія суддів не убачає підстав вважати, що суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив клопотання ФОП Нагорної С. М. про призначення експертизи.

5.5.1. Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України

У скаргах Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ФОП Нагорної С. М. наголошено на необхідності відступлення від висновків , викладених у постанові Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20.

Так, Харківська міська рада і Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради вважають, що врахований судом апеляційної інстанції висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 не є застосовним до спірних правовідносин. Зокрема, на думку скаржників, в матеріалах справи містяться докази надання згоди на здійснення ремонтних робіт так і здійснення відповідачем за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна. Однак, суд апеляційної інстанції вказаним обставин не надавав оцінку.

У цьому контексті Верховний Суд, звертає увагу на наведені вище доводи про те, що саме відповідачам не подано своєчасно докази про здійснення невід`ємних поліпшень і суд апеляційної інстанції не вбачав підстав для прийняття таких доказів на стадії апеляційного провадження.

За змістом частини першої статті 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (тут і далі - в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення про відчуження об`єктів комунальної власності) з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації класифікуються за групами. До групи "А" належить окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано. Окремим індивідуально визначеним майном вважається рухоме та нерухоме майно.

Частиною другою статті 5-1, частиною другою статті 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" встановлено, що об`єкти приватизації, які належать до груп "А", "Д" і "Ж", є об`єктами малої приватизації. Викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Відповідно до статті 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу, продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону.

З моменту прийняття рішення про приватизацію об`єктів, які перебувають у комунальній власності, органами приватизації здійснюється підготовка до їх приватизації відповідно до статті 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що полягає, зокрема, у встановлені ціни продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкової ціни об`єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об`єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України; публікації інформації про об`єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації.

Викуп застосовується до об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України (частини 1, 3 статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" приватизація об`єктів групи "А" здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Порядок викупу встановлений Фондом державного майна України. На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02.04.2012 № 439.

Згідно з пунктом 8.1 Порядку продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затвердженого Фондом державного майна України від 02.04.2012 № 439, викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України.

Рішенням Харківської міської ради 13 сесії 7 скликання від 21.06.2017 №691/17 «Про Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова на 2017-2022 роки» з метою найбільш ефективного використання нежитлового фонду м.Харкова та поповнення бюджету м.Харкова, на підставі законів України «Про приватизацію державного майна», «;Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», ст.26, 59, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», затверджено Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки (далі - Програма).

Відповідно до пункту 3.3 Програми приватизація об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою.

Відповідно до п. 3.4 Програми приватизації, приватизація об`єктів здійснюється шляхом, зокрема: викупу; продажу об`єктів приватизації на аукціоні( у т.ч. за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу об`єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону; іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об`єктів окремих галузей.

Викуп застосовується щодо об`єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом. Продаж об`єктів малої приватизації на аукціоні полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував у ході торгів найвищу ціну. Продаж об`єктів малої приватизації за конкурсом полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував найвищу ціну та взяв зобов`язання виконати умови конкурсу(пункт 3.4 Програми).

Згідно з пунктом 5.1 Програми ціна продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова ціна об`єкта приватизації на аукціоні або за конкурсом встановлюється на підставі результатів його оцінки.

Виходячи з системного аналізу змісту положень законодавства про приватизацію (статей 51 , 162 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного до 06.03.2018), статей 11, 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 06.03.2018)), Харківська міськрада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації (у цьому випадку Управління комунального майна та приватизації Харківської міськради) має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом. У виняткових випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу а саме у цьому випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендар за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснив поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менше 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. Тобто викуп орендарем орендованого ним приміщення, виходячи з положення статті 11, статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу

Відповідні висновки викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, постановах Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 922/2593/19, від 17.06.2020 у справі № 922/1958/19, від 23.07.2020 у справі № 922/2762/19, від яких просить відступити ФОП Нагорна С. М.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р(ІІ)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori); "закон спеціальний має перевагу над загальним" (іех speciaiis derogat generali)" "загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 06.03.2018) до відносин щодо приватизації невеликих державних підприємств, не врегульованих цим Законом, застосовується Закон України "Про приватизацію майна державних підприємств".

Згідно з частиною четвертою статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" (у відповідні редакції) відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації] здійснюється органами місцевого самоврядування.

За змістом частини дев`ятої статті 17 Закону України "Про приватизацію державного майна" орендар має право на викуп об`єкта оренди, якщо це було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України "Про оренду державного майна" (йдеться про нову редакцію цього Закону від 14.03.1995), тобто до 16.05.1995.

Зважаючи на імперативні положення частини четвертої статті 289 ГК України, частини четвертої статті 3 і частини дев`ятої статті 17 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного до 06.03.2018) і частини другої статті 1 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 06.03.2018), а також з огляду на укладення з Підприємцем договору оренди від 05.04.2017 вже після завершення пільгового періоду набуття права на викуп орендованого майна виключно на підставі договору оренди, тобто після 16.05.1995, касаційна інстанція вважає, що у питанні регулювання спірних правовідносин відчуження комунального нерухомого майна Закон України "Про приватизацію державного майна" (чинний до 06.03.2018), Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (з одного боку, та ЦК України і ГК України з іншого боку, співвідносяться як спеціальний та загальний закони відповідно. Відповідний висновок викладений у постанова Верховного Суду від 17.09.2024 у справі № 922/787/20 у подібних правовідносинах.

Спірні правовідносини виникли під час приватизації, порядок проведення якої регулюються спеціальним законодавством, яке підлягає пріоритетному застосуванню перед нормами Цивільного та Господарського кодексів України. Крім того, частиною 4 статті 289 ГК України встановлено, що приватизація єдиних майнових комплексів, нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного майна, зданих в оренду здійснюється у випадках і порядку передбачених законом.

З огляду на зміст вимог процесуального закону, а саме частини 2 статті 287 ГПК України, при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункти 43- 45), від 05.12.2018 у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43, 44) і № 818/1688/16 (пункти 44, 45), від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30.06.2020 у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 29.09.2020 у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18 (пункт 29); від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 (пункт 49), від 08.06.2022 у справі № 362/643/21 (пункт 45)).

Однак, колегія суддів вважає, що ФОП Нагорна С. М. не навела достатніх підстав для відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, від 17.06.2020 у справі № 922/2593/19, від 17.06.2020 у справі № 922/1958/19, від 23.07.2020 у справі № 922/2762/19. Доводи скарги фактично стосуються незгоди із висновками суду апеляційної інстанції про те, що право на викуп спірного майна виникає у орендаря лише за умов, визначених Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". У цьому випадку, твердження заявника про можливість відступити від спеціальної норми, яка визначає порядок приватизації не узгоджується із наведеними вище висновками.

Отже, відсутні підстави вважати, що наведена підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, у вказаній частині отримала підтвердження.

5.5.2. Скаржники також посилаються на необхідності відступити від висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 з урахуванням положення статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". З питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

У постанові Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 297/616/17 зазначено: "Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого Протоколу, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою самого набувача майна".

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 у контексті застосування Першого протоколу до Конвенції зазначено таке.

Передача права власності на майно, у тому числі у результаті приватизації, передбачає наявність волевиявлення як у продавця, так і у покупця такого майна. Отже, покупець, укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу шляхом приватизації орендованого нежитлового приміщення, та достовірно знаючи, що поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, ним здійснені не були та жодні дії, які би свідчили про намір здійснити такі поліпшення, ним не вчинялись, не міг не усвідомлювати, що такі дії суперечать пункту 1 частини першої статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 06.03.2018), зміст якого є загальнодоступним, чітким і зрозумілим. За встановлених судами попередніх інстанцій у цій справі обставин, безумовна участь орендаря у приватизації орендованого майна шляхом викупу, без дотримання з його боку умов, передбачених законом щодо поліпшення такого майна, не може вважатися "законним і обґрунтованим очікуванням" у розумінні Першого протоколу до Конвенції;

Продаж майна на неконкурентних засадах порушує такі основоположні принципи приватизації, як рівність прав участі громадян України у процесі приватизації, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, забезпечення конкурентності продажу, передбачених статтею 2 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного до 06.03.2018). Порушення Харківською міськрадою умов та порядку приватизації призвели не тільки до можливих економічних збитків (недотримання територіальною громадою коштів від відкритого продажу майна конкурентним способом), а позбавили інших зацікавлених фізичних та юридичних осіб можливості придбати комунальне майно на відкритому конкурсі, створили для них і орендаря несправедливі умови конкуренції на ринку продажу комунального майна. При цьому орендар, як наслідок, отримав непередбачені законом привілеї викупити майно неконкурентним способом.

Міська рада, розпорядившись таким чином майном, діяла всупереч суспільним інтересам, поставивши в нерівні умови орендаря, який користувався комунальним майном і не здійснив його невід`ємних поліпшень, і інших потенційних покупців комунального майна, фактично протиправно позбавивши останніх права на участь у приватизації;

Тобто, у справі № 922/623/20 судами першої та апеляційної інстанцій встановлено як обставини порушення органами місцевого самоврядування умов і порядку приватизації комунального майна, так і наявність протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв`язку з нездійсненням ним поліпшень майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, звернувся до органів місцевого самоврядування з такою заявою, що свідчить про недобросовісність дій орендаря;

Отже, позбавлення такої особи майна не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки такі наслідки обумовлені протиправною поведінкою самого набувача майна.

Водночас у справі яка розглядається судами попередніх інстанцій встановлено, що орендар звернувся з листом до органу місцевого самоврядування, у якому просив дозволити приватизацію орендованого нежитлового приміщення.

На підставі вказаної заяви орган місцевого самоврядування своїм рішенням від 21.02.2018 №1008/18 вирішив провести відчуження такого об`єкта комунальної власності територіальної громади.

Доказів проведення невід`ємних поліпшень орендованого майна за час його оренди чи під час процедури приватизації, орендарем не надано та судами під час розгляду справи не встановлено.

Передача права власності на майно, у тому числі в результаті приватизації, передбачає наявність волевиявлення як у продавця, так і у покупця такого майна. Отже, покупець, укладаючи спірний договір купівлі-продажу шляхом приватизації орендованого нежитлового приміщення, мав розуміти необхідність здійснення поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна. У протилежному випадку такі дії суперечать пункту 1 частини першої статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), зміст якого є загальнодоступним, чітким і зрозумілим.

За встановлених у цій справі обставин, безумовна участь ФОП Нагорної С. М. у приватизації орендованого майна шляхом викупу, без доведення належним чином дотримання умов, передбачених законом щодо поліпшення такого майна не може вважатися "законним і обґрунтованим очікуванням" у розумінні Першого Протоколу до Конвенції. У цьому контексті колегія суддів не приймає до уваги посилання на практику ЄСПЛ яка є нерелевантною до спірних правовідносин з огляду наявність порушень визначеного порядку проведення приватизації.

Верховний Суд також зауважує, що, законодавство чітко визначало підстави за яких орендар міг викупити спірне майно. Спеціальні норми Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" визначали способи купівлі відповідного майна. У цьому контексті Суд відхиляє доводи ФОП Нагорної С. М. про те, що положення Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" не відповідають вимогам «якості закону» за критеріями доступності і передбачуваності.

Таким чином, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що за встановлених обставин порушення умов та порядку приватизації, а також наявність протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв`язку з нездійсненням ним поліпшень майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, уклав із органом місцевого самоврядування угоду про викуп, що свідчить про недобросовісність дій орендаря. Отже, повернення у власність територіальної громади майна (приміщення), незаконно відчуженого (шляхом викупу) фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що скаржники не довели наявність підстав для відступлення від висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20.

5.6. У свою чергу, колегія суддів відхиляє посилання ФОП Нагорної С. М. на висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 29.10.2019 у справі № 905/2236/18 і постанові Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі № 21-8во07 у межах підстави оскарження. Як зазначає сама скаржниця, вказані висновки застосовні з огляду на здійснення ФОП Нагорною С. М., в період оренди невід`ємних поліпшень цього майна. Однак, як неодноразово зазначалося вище, під час розгляду справи у судах першої і апеляційної інстанцій відповідачі не довели обставини здійснення невід`ємних поліпшень, відповідні докази не надані у визначений процесуальним кодексом порядок та строк, а Верховний Суд, з огляду на приписи статті 300 ГПК України, не наділений повноваженнями надавати оцінку таким доказам. Отже, у межах справи № 922/622/20 встановленими є поведінка як органі місцевого самоврядування, так і орендаря, яка вказує на порушення умов та порядку приватизації.

5.7. Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України

У межах цієї підстави, ФОП Нагорна С. М. стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 215, 216 ЦК України. На думку заявника, будь-якою заінтересованою особою, тобто не тільки стороною правочину, може бути пред`явлена вимога про застосування наслідків недійсності лише нікчемного правочину, а вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину - може бути пред`явлена лише стороною такого правочину.

Однак, колегія суддів вважає помилковими вказані доводи скаржника. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини п`ятої статті 216 Цивільного кодексу України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80-82 постановах Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15, від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19, від 12.09.2024 у справі № 924/1080/21, від 27.08.2024 у справі № 910/31605/15 та інших).

Тобто, Верховним Судом викладалися висновки щодо застосування статей 215, 216 ЦК України саме у контексті мотивів на яких акцентує ФОП Нагорна С. М. і які спростовують її аргументи як такі, що вказують на помилкове тлумачення зазначених приписів. У свою чергу, колегія суддів вважає, що такі висновки є релевантними попри відмінність правовідносин у вказаних справах. За таких обставин, Верховний Суд не убачає підстав для формування висновку у межах наведеної підстави.

Крім того, у разі заявлення в позові вимоги про зобов`язання повернути майно, суд повинен визначити, яку саме вимогу по суті (а не за формою) пред`являє позивач, і залежно від цього застосувати належні норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

У справі, що переглядається, правовідносини між відповідачами виникли на підставі укладеного ними договору купівлі-продажу нерухомого майна, який, як зазначалось, є недійсним, і прокурор у позові просить зобов`язати ФОП Нагорну С М повернути на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради майно, яке було передане на виконання цього договору.

З наведеного вбачається, що належним способом захисту права власності територіальної громади міста у цьому разі є застосування наслідків недійсності оспорюваних правочинів.

Зазначений спосіб захисту також є ефективним, оскільки позивач (у цьому разі прокурор), який заявляє вимоги про визнання недійсними договорів, на підставі яких було відчужене майно, та повернення майна, переслідує дві мети повернення майна у фактичне володіння та реєстраційне підтвердження права володіння ним (див. постанову Верховного Суду від 29.05.2025 у справі № 922/3727/19).

З таких міркувань, вимога прокурора про зобов`язання ТОВ "Джулія" повернути територіальній громаді м. Харкова нерухоме майно підлягає задоволенню (узгоджується також із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 09.07.2025 у справах № 922/1137/20, до якої зупинялося касаційне провадження).

Інші доводи заявників касаційних скарг зводяться до переоцінки обставин, встановлених апеляційним господарським судом (зокрема стосовно порушення умов та порядку приватизації спірного комунального майна; недоведеності підтвердження того, що орендарем здійснювалися будь-які поліпшення), що згідно з положеннями статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

5.8. Водночас, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційних скарг відповідачів (у частині позовної вимоги про визнання незаконним і скасування пункту 24 додатку 1 до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21 лютого 2018 року № 1008/18) з огляду на таке.

Згідно з частиною четвертою статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи, оскільки зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням.

Подібні за змістом правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.67), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.13), від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 (пункт 180), від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 (пункт 143), прийнятих після подання касаційних скарг та які колегія суддів вважає за необхідне застосувати у межах цієї справи.

З огляду на те, що на час звернення прокурора з позовом до господарського суду пункт 24 додатку 1 до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" уже реалізований та вичерпав свою дію виконанням, а саме шляхом укладення 04.09.2018 договору купівлі- продажу від 03.08.2018 №5619-В-С, визнання незаконним і скасування такого рішення не може забезпечити ефективного захисту прав територіальної громади, оскільки вимагає спростування в судовому порядку законності укладення договору купівлі-продажу та повернення об`єкта приватизації в комунальну власність (схожий висновок викладено в пункті 8.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/2, а також у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 29.05.2025 у справі № 922/3727/19, до вирішення якої касаційним судом зупинялось провадження у цій справі).

За таких обставин, у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним і скасування пункту 24 додатку 1 до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" необхідно відмовити з мотивів неефективності обраного позивачем способу захисту прав територіальної громади міста Харкова, а не у зв`язку з необґрунтованістю позовної вимоги, як про це помилково зазначив суд першої інстанції.

Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 92.5/642/19 (пункт 54), Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно зі статтею 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

6.3. Статтею 311 ГПК України установлено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

6.4. Зважаючи на викладене, касаційні скарги Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради і ФОП Нагорної С. М. необхідно задовольнити частково, постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2021 у справі 922/622/20 слід скасувати в частині задоволення вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 24 додатку 1 до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", залишивши в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні зазначеної позовної вимоги з мотивів, наведених у цій постанові. В іншій частині постанову слід залишити без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. З огляду на те, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню шляхом залишення в силі рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні однієї позовної вимоги немайнового характеру, Верховний Суд, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими статтею 129 ГПК України, вбачає підстави для здійснення пропорційного розподілу судових витрат у виді судового збору в загальній сумі 12 612 (4204+4204+4204) грн, сплаченого відповідачами за подання касаційних скарг, шляхом покладання на Харківську обласну прокуратуру обов`язку з відшкодування витрат скаржників в зазначеній сумі, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Фізичної особи-підприємця Нагорної Світлани Михайлівни задовольнити частково.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2021 у справі 922/622/20 скасувати в частині задоволення позовної вимоги керівника Харківської місцевої прокуратури № 4 про визнання незаконним та скасування пункту 24 додатку 1 до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова".

Рішення Господарського суду Харківської області від 09.06.2020 у справі № 922/622/20 в частині відмови в задоволенні зазначеної позовної вимоги залишити в силі з мотивів, наведених у цій постанові.

В решті постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2021 у справі 922/622/20 залишити без змін.

Стягнути з Харківської обласної прокуратури 61001, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108) на користь фізичної особи-підприємця Нагорної Світлани Михайлівни ( АДРЕСА_3 , код НОМЕР_1 ) 4204 (чотири тисячі двісті чотири) грн витрат зі сплати судового збору, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Стягнути з Харківської обласної прокуратури 61001, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108) на користь Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 7, код 04059243) 4204 (чотири тисячі двісті чотири) грн витрат зі сплати судового збору, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Стягнути з Харківської обласної прокуратури 61001, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108) на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 16, код 14095412) 4204 (чотири тисячі двісті чотири) грн витрат зі сплати судового збору, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Доручити Господарському суду Харківської області видати накази на виконання цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ