Постанова від 29.09.2025 по справі 812/851/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 812/851/18

адміністративне провадження № К/9901/65233/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів -Юрченко В.П., Хохуляка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області

на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21.06.2018 (суддя: Пляшкова К.О.)

та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.08.2018 (судді: Ястребова Л.В., Компанієць І.Д., Мірнова Г.М.)

у справі № 812/851/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «ЛІА» ЛТД

до Головного управління ДФС у Луганській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «ЛІА» ЛТД (далі - позивач, ТОВ ВКФ «ЛІА» ЛТД) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Луганській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Луганській області, податковий/контролюючий орган), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.03.2018 № 0009301206.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач наголосив на протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки земельні ділянки загальною площею 3,1433 га, які перебувають в оренді позивача знаходяться на території м. Сєвєродонецьк Луганської області на якій, починаючи з 14.04.2014 проводиться антитерористична операція, у зв`язку з чим починаючи саме з 14.04.2014 по 07.06.2016 включно позивач був звільнений від плати за землю за ці земельні ділянки.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 21.06.2018, залишеного без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.08.2018 позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення від 12.03.2018 № 0009301206.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, з посиланням на практику Верховного Суду, викладену у постановах від 08.05.2018 у справі № 812/1188/17 та від 13.06.2018 у справі № 812/790/17, виходили з того, що згідно з положеннями Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» достатньою підставою, зокрема, для звільнення від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності конкретних суб`єктів господарювання є встановлення факту здійснення ними діяльності на території проведення антитерористичної операції, а відтак зважаючи на те, що між ТОВ «ВКФ «ЛІА» ЛТД та Сєвєродонецькою міською радою укладено договори оренди земельних ділянок, що розташовані на території міста Сєвєродонецька Луганської області, тобто на території проведення АТО, суди дійшли висновку, що ТОВ «ВКФ «ЛІА» ЛТД у період з 14.04.2014 по 07.06.2016 включно звільнялося від плати за землю за цими земельними ділянками в силу статті 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Суди також зазначили, що починаючи з 21.03.2016 у позивача був відсутній об`єкт оподаткування - земельна ділянка, що розташована за адресою: місто Сєвєродонецьк, проспект Гвардійський, будинок 44, а відтак і відсутній обов`язок сплати орендної плати за користування цією земельною ділянкою, оскільки 21.03.2016 позивач відчужив 95/100 часток будівлі супермаркету «Абсолют», за адресою: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, проспект Гвардійський, 44, розташований на земельній ділянці Сєвєродонецької міської ради (т. 1 а.с. 128), у зв`язку з чим рішенням Сєвєродонецької міської ради від 21.07.2016 № 516 припинено ТОВ «ВКФ «ЛІА» ЛТД право оренди та договір оренди від 10.04.2006 № 040641900133 на земельну ділянку, розташовану за адресою: місто Сєвєродонецьк, проспект Гвардійський, будинок 44, у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно іншими особами (т. 1 а.с. 165-166).

Не погоджуючись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції відповідач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою (т. 2 а.с. 1-3), в якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

В доводах касаційної скарги скаржник зауважив, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права та порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору.

При цьому, відповідач посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки зазначив, якщо у Державному реєстрі речових прав не зареєстрована додаткова угода про розірвання договору оренди землі, то такий договір є чинним. Натомість судами попередніх інстанцій не встановлено факт розірвання договору оренди, оскільки у Державному реєстрі не зареєстрована додаткова угода про розірвання договору до Договору оренди. Також наголошує на тому, що порядок звільнення від сплати за використання земельними ділянками Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не визначений, а ст. 6 цього Закону суперечить нормам Податкового кодексу України, який є спеціальним законом, що регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів. Вважає, що судами попередніх інстанцій безпідставно скасовані донараховані податкові зобов`язання та штрафні санкції з орендної плати за земельні ділянками державної та комунальної власності за період з 07.06.2016 по грудень 2017 року, коли норми ст. 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не розповсюджувалися на позивача.

У касаційній скарзі скаржник також зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували, що спірним податковим повідомленням-рішенням нараховано податкові зобов`язання за двома земельними ділянками, у тому числі і за земельною ділянкою площею 3,4133 га за адресою: м. Сєвєродонецьк, пр. Центральний (бул. Радянський), 46, квартал 48, згідно договору оренди землі, укладеного між позивачем та Сєвєродонецькою міською радою 13.12.2006 за № 040641900461, а відтак судами попередніх інстанцій не була надана оцінка правомірності нарахування податковим органом грошового зобов`язання за вказаним договором за період з 07.06.2016 по грудень 2017 року.

Позивач надіслав відзив на касаційну скаргу (т. 2 а.с. 25-29), в якому просив таку скаргу залишити без задоволення, а судові рішення залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є юридичною особою, місцезнаходження: 93600, Луганська область, Станично-Луганський район, смт Станиця Луганська, вул. Леніна, б. 53, код ЄРДПОУ: 20163224 та знаходиться на податковому обліку ДПІ у м. Сєвєродонецьку ГУ ДФС у Луганській області.

Між позивачем та Сєвєродонецькою міською радою 13.12.2006 укладено договір оренди земельних ділянок № 040641900461, державна реєстрація від 18.12.2006 за № 040641900461, згідно якого орендодавець передає орендарю в оренду строком на 25 років земельну ділянку площею 3,1433 га, розташовану за адресою: місто Сєвєродонецьк, проспект Радянський (Центральний), будинок 46, квартал 48, що підтверджено копією договору оренди землі (т. 1 а.с. 135-136) та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 30.03.2018 № 119072361 (т. 1 а.с. 101-110).

10.04.2006 між Сєвєродонецькою міською радою (орендодавець) та ТОВ ВКФ «ЛІА» ЛТД (орендар) укладений договір оренди землі від 10.04.2006 № 040641900133, державна реєстрація від 11.04.2006 № 040641900133, відповідно до умов якого орендодавець передає орендарю строком на 25 років земельну ділянку площею 0,3937 га, розташовану за адресою: місто Сєвєродонецьк, проспект Гвардійський, будинок 44, що підтверджено копією договору оренди землі (т. 1 а.с. 129-130) та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 30.03.2018 № 119072361 (т. 1 а.с. 85-100).

Податковим органом проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у деклараціях по орендній платі за земельні ділянки державної або комунальної власності за 2015-2017 роки, за результатами якої складено акт від 06.02.2018 № 277/12-32-06/20163224 (т. 1 а.с. 13-21), яким встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме:

1) неподання податкової звітності з плати за землю за 2017 рік в порушення пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України, відповідальність передбачена пунктом 120.1 статті 120 Податкового кодексу України;

2) заниження ТОВ ВКФ «ЛІА» ЛТД податкового зобов`язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за 2015-2017 роки на загальну суму 1895142,29 грн. Відповідальність передбачена пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України.

Не погодившись з актом перевірки ТОВ «ВКФ «ЛІА» ЛТД подало заперечення від 22.02.2018 № 108 (т. 1 а.с. 22-25), за результатами розгляду яких ГУ ДФС у Луганській області рішенням від 05.03.2018 за № 1185/10/12-32-12-06-15 залишило без змін висновки акту перевірки (т. 1 а.с. 26-28).

За наслідками акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.03.2018 № 0009301206 про збільшення позивачу грошового зобов`язання за платежем орендна плата з юридичних осіб на 2 368 927,00 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням на 1 895 142,29 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 473 785,57 грн. (т. 1 а.с. 10).

Разом з тим, вважаючи спірне податкове повідомлення-рішення протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За підпунктами 14.1.72, 14.1.73 та 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності;

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Пунктом 286.1 статті 286 ПК України визначено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 286.2 статті 286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Відповідно до пункту 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Згідно з пунктом 287.3 статті 287 ПК України податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Пунктом 287.6 статті 287 ПК України визначено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Указом Президента України № 405/2014 від 14.04.2014 введено в дію рішення РНБО України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення Антитерористичної операції (далі - АТО) на території Донецької і Луганської областей.

02 вересня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669-VII, який набув чинності 15.10.2014 та визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Відповідно до статті 1 вказаного Закону територією проведення антитерористичної операції є територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Статтею 6 Закону № 1669-VII (в редакції від 04.03.2015) встановлено, що під час проведення антитерористичної операції звільнено суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної або комунальної власності.

Відповідно до статті 6 Закону № 1669-VII (в редакції від 08.06.2016) звільнено суб`єктів господарювання від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності в населених пунктах згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону.

Згідно з частиною 4 статті 4 Закону № 1669-VII перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджуються Кабінетом Міністрів України, який забезпечує своєчасну їх реалізацію.

Відповідно до частини 3 статті 11 Прикінцеві та перехідні положення зазначеного Закону закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

На виконання абзацу 3 пункту 5 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 № 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (дію розпорядження зупинено згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 1079-р), яке втратило чинність згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України».

Згідно з додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р до зазначених населених пунктів належить м. Сєвєродонецьк Луганської області.

З огляду на положення статті 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суб`єкти господарювання звільнені від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності на період проведення антитерористичної операції в силу прямої дії Закону.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.02.2024 у справі № 812/719/16.

Зважаючи на те, що земельні ділянки позивача знаходилися на території проведення АТО, а саме: у м. Сєвєродонецьк Луганської області, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач у період з 14.04.2014 по 07.06.2016 включно звільнявся від плати за землю.

Що ж стосується періоду сплати з 21.03.2016 по 31.12.2017, то колегія суддів зазначає, що як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 21.03.2016 позивач за договором купівлі-продажу відчужив 95/100 часток будівлі супермаркету «Абсолют», за адресою: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, проспект Гвардійський, 44, що розташований на земельній ділянці Сєвєродонецької міської ради (т. 1 а.с. 128).

Рішенням Сєвєродонецької міської ради від 21.07.2016 № 516 припинено ТОВ «ВКФ «ЛІА» ЛТД право оренди на земельну ділянку, кадастровий номер 4412900000:06:032:0086, площею 0,4155 га за адресою: місто Сєвєродонецьк, проспект Гвардійський, будинок 44, у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно іншими особами (т. 1 а.с. 165-166). Також вказаним рішенням з ТОВ «ВКФ «ЛІА» ЛТД також припинено договір оренди землі від 10.04.2006 № 040641900133 на вказану земельну ділянку,.

Інформацією з Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 30.03.2018 за № 119075402 підтверджено перехід права власності на нерухоме майно та припинення права оренди земельною ділянкою позивачем. (т. 1 а.с. 85-100).

Відповідно до пункту 287.7 статті 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Згідно частин 1 та 2 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до статті 125 і 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України, яка передбачає, якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до частини 3 статті 7 Закону України «Про оренду землі» до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Суди попередніх інстанцій встановили, що право власності відповідно до договору купівлі-продажу 95/100 часток будівлі супермаркету «Абсолют» зареєстровано у державному реєстрі 21.03.2016 (т. 1 зворотній бік а.с. 86), у зв`язку з чим суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у позивача був відсутній обов`язок плати за користування земельними ділянками, розташованих за адресою: Луганська область, м. Сєвєродонецьк пр.. Гвардійський, б. 44 у період з 21.03.2016 по 31.12.2017, як наслідок спірне податкове повідомлення-рішення від 06.02.2018 № 0009301206 скасували у повному обсязі на загальну суму 2368927,00 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням на 1895142,29 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 473785,57 грн.

Разом з тим, скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення повністю, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що сума нарахованого грошового зобов`язання та штрафних санкцій винесена позивачу по двом земельним ділянкам, у тому числі і за договором оренди землі від 13.12.2006 № 040641900461 на земельну ділянку площею 3,1433 га, розташовану за адресою: місто Сєвєродонецьк, проспект Радянський (Центральний), будинок 46, квартал 48 , у зв`язку з чим суди попередніх інстанцій не перевірили та не встановили наявності або відсутності у ТОВ «ВКФ «ЛІА» ЛТД обов`язку сплачувати орендну плату за земельну ділянку площею 3,1433 га, розташовану за адресою: місто Сєвєродонецьк, проспект Радянський (Центральний), будинок 46, квартал 48 за договором оренди землі від 13.12.2006 № 040641900461 за період з 08.06.2016 по 31.12.2017.

Про вказані обставини наголошувалось податковим органом у апеляційній скарзі (т. 1 а.с. 184 - передостанній абзац), оцінку відносно чого судом апеляційної інстанції також надано не було.

За таких обставин, касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу, вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 12.03.2018 № 0009301206 у повному обсязі передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Не встановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при розгляді справи.

За правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини 4 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області задовольнити частково.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21.06.2018 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.08.2018 у справі № 812/851/18 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєва

Cудді В.П. Юрченко

В.В. Хохуляк