Постанова від 24.09.2025 по справі 910/11999/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/11999/21

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Картере В.І.,

за участю секретаря судового засідання Сулім А.В.,

за участю представників сторін:

ТОВ "Євроінвест метал" - Загородній О.М.,

АТ "Скай банк" - Бондаря М.М.,

ОСОБА_1 - Клепикова М.С.,

ОСОБА_2 - Трояна О.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Акціонерного товариства "Скай банк" та ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест метал" арбітражного керуючого Загороднього Олексія Михайловича

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2025

у справі №910/11999/21

за заявою ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест метал" арбітражного керуючого Загороднього Олексія Михайловича та Акціонерного товариства "Скай банк"

до: ОСОБА_2 ,

ОСОБА_1 ,

ОСОБА_3

про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника

у справі №910/11999/21

за заявою Акціонерного товариства "Скай банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест метал"

про банкрутство.

ВСТАНОВИВ:

На розгляді Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/11999/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест метал" (далі - ТОВ "Євроінвест метал", боржник), провадження у якій відкрито 15.09.2021 за заявою Акціонерного товариства "Скай банк" (далі - АТ "Скай банк", ініціюючий кредитор).

Ухвалою попереднього засідання від 22.11.2021 визнано кредитором у справі №910/11999/21 по відношенню до боржника АТ "Скай Банк" на суму 5 449513,16 грн, з яких: 22700 грн - вимоги першої черги, 4426132,51 грн - вимоги четвертої черги, 1 000 680,65 грн - вимоги шостої черги.

Постановою Господарського суду міста Києва від 20.06.2022 боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором боржника арбітражного керуючого Загороднього О. М.

У квітні 2024 року ліквідатор боржника та ініціюючий кредитор АТ "Скай банк", посилаючись на норми Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, частину другу статті 59, частину другу статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства, та на підставі висновків Звіту за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності, інвестиційного становища та становища на ринках ТОВ "Євроінвест метал", звернулись до суду з заявою про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням до банкрутства, в якій просили покласти субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника в сумі 5 401 043,91 грн у зв`язку із доведенням його до банкрутства на: ОСОБА_2 (керівник товариства), ОСОБА_1 (учасник товариства, розмір частки 85%), ОСОБА_3 (учасник товариства розмір частки 15%).

Ліквідатора зазначав, що під час проведення ліквідаційної процедури відповідно до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства (у редакції наказу Міністерства економіки України від 26.10.2010 №1361), було проведено аналіз фінансово-господарської діяльності, інвестиційного становища та становища на ринках боржника. За результатами аналізу встановлено, що присутні ознаки дій з доведення боржника до банкрутства.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 у справі №910/11999/21 заяву ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Загороднього О.М. та АТ "Скай Банк" про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника задоволено.

Покладено субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями ТОВ "Євроінвест Метал" у розмірі 5 401 043,91 грн у зв`язку з доведенням до банкрутства на ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 .

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ТОВ "Євроінвест Метал" грошові кошти в розмірі 5 401 043 грн 91 коп. у якості субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями ТОВ "Євроінвест Метал" у зв`язку з доведенням до банкрутства.

Рішення мотивоване тим, що в діях відповідачів наявний склад господарського правопорушення, що має наслідком тягар субсидіарного обов`язку за зобов`язаннями боржника.

Суд першої інстанції з посиланням на проведений ФОП Юрків А.В. на замовлення ліквідатора ТОВ «Євроінвест Метал» аналіз фінансово-господарської діяльності, інвестиційного становища та становища на ринках ТОВ «Євроінвест Метал», дійшов висновку щодо наявності у діях посадових осіб банкрута ознак доведення ТОВ «Євроінвест Метал» до банкрутства протягом періоду 2019-2021 років через виведення посадовими особами банкрута грошових коштів останнього на користь підконтрольних цим посадовим особам юридичним особам та подальше невжиття керівництвом жодних заходів щодо повернення таких грошових коштів.

При цьому, за результатами здійсненого ліквідатором аналізу відомостей про майновий стан боржника, встановлено відсутність активів у боржника, за рахунок яких можливе задоволення вимог кредиторів.

Крім того, суд вказав на невиконання посадовими особами боржника вимог частини другої статті 59 КУзПБ та ухвали Господарського суду міста Києва від 21.12.2022 у справі № 910/11999/21 щодо передачі ліквідатору бухгалтерської та іншої документації, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей ТОВ "Євроінвест Метал" , на підставі яких можна б було глибше дослідити та встановити факт доведення боржника до банкрутства.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Північного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 22.04.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 скасував. Прийняв нове рішення. В задоволенні заяви ліквідатора ТОВ "Євроінвест метал" арбітражного керуючого Загороднього О.М. та АТ "Скай банк" до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі № 910/11999/21 відмовив.

Апеляційний суд визнав передчасними висновки суду першої інстанції, вказавши, що вони зроблені при неповному з`ясуванні обставин справи в їх сукупності, які б свідчили про наявність всіх елементів складу правопорушення, у тому числі причинно-наслідкового зв`язку між діями особи та наслідками - банкрутством боржника, наявність яких має бути встановлена для притягнення осіб до субсидіарної відповідальності.

Суд відхилив доводи ліквідатора про невиконання керівником боржника обов`язку з передачі посадовими особами боржника документації та майнових активів боржника, як підставу для покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями банкрута, встановивши, що всі листи та вимоги ліквідатора до ОСОБА_2 не були вручені останній засобами поштового зв`язку. Інші заходи з повідомлення керівника про необхідність надати документацію боржника, ані під час процедури розпорядження майном боржника, ані в ліквідаційній процедурі арбітражний керуючий не вчиняв. Ухвала суду від 21.12.2022 про зобов`язання керівника боржника ОСОБА_2 також не була вручена останній для виконання, до примусового виконання вказане судове рішення не пред`являлось.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

АТ «Скай банк» та ліквідатор ТОВ «Євроінвест метал» арбітражний керуючий Загородній О.М. подали до Верховного Суду спільну касаційну скаргу, в якій просять скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2025, рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 залишити в силі.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження зазначають обставини, визначені пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

Скаржники вважають, що суд апеляційної інстанції застосував норми права (частину другу статті 61 КУзПБ) без урахування висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 19.06.2024 у справі № 906/1155/20; неправильно витлумачив абзац 5 частини 1 статті 61 КУзПБ, фактично вказавши що єдиним доказом для субсидіарної відповідальності є звіт виключно ліквідатора про фінансовий стан банкрута.

За доводами скаржників, бездіяльність посадових осіб банкрута, що полягала у невиконанні вимог частини другої статті 59 КУзПБ та ухвали Господарського суду міста Києва у справі № 910/11999/21 від 21.12.2022 щодо передачі ліквідатору бухгалтерської та іншої документації, вказує на причинний зв`язок між свідомими та цілеспрямованими діями з приховування документів, на підставі яких можна б було глибше дослідити та встановити факт доведення боржника до банкрутства.

Щодо підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржники вказують на необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо положення частини другої та частини п`ятої статті 61 КУзПБ у їх сукупності в ситуації повної відсутності активів боржника та документів, що стали наслідком зловживань посадових осіб.

Щодо підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 4 частини другої статті 287 ГПУ України (не дослідженням доказів) зазначають про ненадання апеляційним судом оцінки належному письмовому доказу - звіту ФОП Юрків А.В., що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, зокрема щодо вини посадових осіб та учасників боржника, та обґрунтованості звернення із заявою про субсидіарну відповідальність.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_1 заперечує проти вимог і доводів скаржників з підстав, викладених у відзиві на касаційну скаргу, вважає постанову суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні заяви про субсидіарну відповідальність законною та обґрунтованою, вказуючи, що суд не встановив наявність всіх елементів складу правопорушення як умови для застосування субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства.

Від ОСОБА_2 до Верховного Суду надійшов відзив з проханням відмовити в задоволенні спільної касаційної скарги АТ «Скай банк» та ліквідатора боржника арбітражного керуючого Загороднього О.М. на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2025, посилаючись на обґрунтованість його висновку про відмову у задоволення заяви про притягнення до субсидіарної відповідальності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

У відзиві, зокрема, зазначається, що ОСОБА_2 не мала повноважень для здійснення будь-яких дій щодо господарської діяльності ТОВ «Євроінвест Метал», а відповідно не є суб`єктом порушенням з доведення до банкрутства і не є суб`єктом відповідальності. На підтвердження до відзиву додано копію наказу № 02-ОК від 01.04.2021 про звільнення ОСОБА_2 з посади директора ТОВ "Євроінвест Метал" згідно статті 38 КЗпП України (за власним бажанням) з 01.04.2021.

Арбітражний керуючий Загородній О. М. надав додаткові пояснення по справі, в яких він піддає сумніву достовірність зазначеної у відзиві ОСОБА_2 інформації про факт її звільнення з посади директора боржника на підставі наказу про звільнення №01-ОК від 01.04.2021 з посиланням на направлені ним відповідні запити до Головного управління ДПС м. Києва та Головного управління юстиції м. Києва, що не підтверджують цю інформацію. Вказане, на його думку, свідчить про наявність в неї обов`язку виконати вимоги частини другої статті 59 КУзПБ та передати ліквідатору бухгалтерську та іншу документацію боржника.

ОСОБА_2 в додаткових поясненнях зазначає, що аргументи арбітражного керуючого про спростування факту її звільнення з посади директора боржника не можуть бути беззаперечними та такими, що підтверджують факт її обов`язків як керівника ТОВ "Євроінвест Метал". Вказує, що звільнення з посади директора ТОВ «Євроінвест Метал» з 01.04.2021 підтверджено наказом про звільнення та даними ПФУ про останню сплату ЄСВ у березні 2021 року, тому після цієї дати вона не мала доступу до документації, не здійснювала управління, та об`єктивно була позбавлена можливості виконати вимоги ухвали від 21.12.2022.

Щодо поданих заяв та клопотань

ОСОБА_2 подала клопотання про закриття провадження у справі за касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2025 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України. В обґрунтування посилається те, що правові висновки, на які посилаються скаржники в касаційній скарзі, викладено у постановах Верховного Суду зі справ з правовідносинами, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається Верховним Судом.

АТ «Скай банк» подало заперечення щодо клопотання про закриття провадження у справі, в якому просить відмовити у його задоволенні з підстав необґрунтованості клопотання. На підтвердження помилковості висновку апеляційного суду наводить додаткову судову практику - постанови Верховного Суду від 20.09.2023 у справі №44-440-б від 20.09.2023 та від 22.04.2021 у справі № 9151624/16.

Розглянувши вказане клопотання, заслухавши думку представників сторін, колегія суддів зазначає, що серед підстав на які покликаються скаржники у касаційній скарзі, є не лише підстава, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а й підстави, передбачені пунктами 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, а відтак вказана підстава для закриття касаційного провадження та наведені у ній аргументи буде розглянуто за результатами розгляду касаційної скарги по суті.

АТ «Скай банк» звернулось до Верховного Суду з клопотанням про постановлення окремої ухвали, в якому просить постановити окрему ухвалу щодо ймовірного виявлення під час розгляду справи порушень законодавства з боку бувшого керівника банкрута ОСОБА_2 , які виразились у подання до суду завідомо неправдивих відомостей та доказів її звільнення з 01.04.2021, окрему ухвалу просить направити до відповідних правоохоронних органів.

Кредитор вважає, що наданий наказ про звільнення № 02-ОК від 01.04.2021, як доказ удаваного звільнення керівника банкрута ОСОБА_2 , є сумнівним та недостовірним, мета створення і подання до суду якого є спотворенням даних і відомостей, що мають юридичне значення для встановлення і покладення субсидіарного обов`язку на керівника банкрута.

Відповідно до частини першої статті 246 ГПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Частиною одинадцятою статті 246 ГПК України визначено, що окрема ухвала стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, надсилається прокурору або органу досудового розслідування, який повинен надати суду відповідь про вжиті ним заходи у визначений в окремій ухвалі строк.

Аналіз положень наведеної статті ГПК України дає підстави для висновку, що окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Постановлення такої ухвали є правом, а не обов`язком суду, яке він може реалізувати у випадку виявлення при вирішенні спору по суті порушення певним органом чи особою вимог законодавства (аналогічний висновок міститься у пункті 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 171/2124/18, у пункті 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2018 у справі № 521/18287/15-ц, постанова Верховного Суду від 26.10.2022 у справі №906/344/21).

Окрім того, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що суд не постановляє окремих ухвал за клопотаннями сторін (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.02.2022 у справі №750/3192/14).

В даному випадку колегія суддів не вбачає правових підстав для постановлення окремої ухвали, передбаченої статтею 246 ГПК України, з огляду на те, що у даному касаційному провадженні встановлення наведених заявником порушень знаходяться поза межами компетенції суду касаційної інстанції та поза межами предмета перевірки, визначених положеннями статті 300 ГПК України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на таке.

Відповідно статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Предметом касаційного оскарження є постанова господарського суду апеляційної інстанції, ухвалена за наслідками апеляційного перегляду рішення господарського суду першої інстанції з розгляду заяви ліквідатора ТОВ "Євроінвест метал" арбітражного керуючого Загороднього О.М. про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на відповідачів: ОСОБА_2., ОСОБА_1 , ОСОБА_3 .

Відповідно до частини 1 статті 215 Господарського кодексу України (в редакції на дату прийняття оскаржуваних судових рішень) у випадках, передбачених законом, суб`єкт підприємництва - боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.

Умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб`єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб`єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом (частина 3 статті 215 ГК України).

Згідно з частиною 1 статті 619 ЦК України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

Застосування такої відповідальності передбачено частиною 2 статті 61 КУзПБ, згідно з якою у разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями.

Під час здійснення своїх повноважень ліквідатор, кредитор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом (частина 2 статті 61 КУзПБ).

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.06.2024 у справі №906/1155/20(906/1113/21) дійшов висновку, що у справі про банкрутство субсидіарна відповідальність має деліктну природу та узгоджується із частиною 1 статті 1166 ЦК України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Тобто недостатність майна юридичної особи, яка перебуває в судовій процедурі ліквідації, за умови доведення боржника до банкрутства, поповнюється за рахунок задоволення права вимоги про відшкодування шкоди до осіб, дії / бездіяльність яких кваліфікуються судом як доведення до банкрутства.

Потерпілою особою в такому випадку є банкрут, щодо якого відкрито ліквідаційну процедуру. Відповідно до абзацу першого частини другої статті 61 КУзПБ під час здійснення своїх повноважень ліквідатор (а згідно зі змінами, внесеними Законом від 20.03.2023 № 2971-IX, також і кредитор) має право заявити вимоги до третіх осіб, які за законодавством несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства; розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

Визначене нормами частини 2 статті 61 КУзПБ правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності як субсидіарна, має співвідноситися із наявністю відповідно до закону необхідних умов (елементів), які є підставою для застосування цього виду відповідальності. Такими елементами є об`єкт та суб`єкт правопорушення, а також об`єктивна та суб`єктивна сторони правопорушення.

Об`єктом правопорушення є ті майнові права боржника та кредиторів, вимоги яких визнані у справі про банкрутство, що порушені у зв`язку з доведенням боржника до банкрутства, та відновлення яких відбувається відшкодуванням шкоди у межах покладення субсидіарної відповідальності за правилами частини 2 статті 61 КУзПБ.

Об`єктивну сторону правопорушення становлять дії/ бездіяльність відповідних суб`єктів, прийняття ними рішень, надання вказівок на вчинення дій або на утримання від них, що призвели до відсутності у боржника майнових активів для задоволення вимог кредиторів або до відсутності інформації про такі активи, що виключає можливість дослідження активу та його оцінки, тобто які окремо або у своїй сукупності спричинили неплатоспроможність боржника та, відповідно, вказують (свідчать) про доведення конкретними особами боржника до банкрутства.

Зокрема, доведення до банкрутства можуть спричинити дії з відчуження майна за заниженими цінами, придбання майна за завищеними цінами, надання послуг за цінами, нижчими за ринкові, здійснення невиправдано ризикових чи невигідних операцій тощо. Неправомірні дії чи бездіяльність, завдання ними шкоди боржнику та виявлення її розміру можуть не збігатися у часі. Наприклад, окремі неправомірні дії чи бездіяльність або сукупність таких дій чи бездіяльності можуть мати наслідком втрату ліквідності юридичною особою в майбутньому (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц, від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що законодавцем не конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність складають об`єктивну сторону відповідного правопорушення. Тому при вирішенні питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб`єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, мають прийматися до уваги також положення частини 1 статті 215 ГК України та підстави для порушення справи про банкрутство, з огляду на які такими діями можуть бути, зокрема: 1) вчинення суб`єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення; 2) прийняття суб`єктами відповідальності рішення про виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов`язаннях; 3) прийняття суб`єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника тощо. Наведений перелік обставин, які мають братися до уваги під час розгляду питання застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, не є вичерпним. Подібний за змістом висновок викладений також у постанові Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 908/314/18.

Необхідно зауважити, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Будь-яка господарська операція, дія суб`єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення, які мають відповідати інтересам цієї юридичної особи (зокрема такий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 10.08.2023 у справі №904/8850/14).

Верховний Суд неодноразово (зокрема в постанові від 02.08.2022 у справі №908/314/18) звертав увагу, що особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. Між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) у процесі діяльності складаються відносини довірчого характеру, у зв`язку з чим протиправна поведінка зазначеної особи може виражатись не лише у невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному чи недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.

Недодержання принципу добросовісності перетворюється на винну поведінку, оскільки протиправне порушення суб`єктивних цивільних прав особи є прямим наслідком дій зобов`язаної особи, яка, виходячи з конкретних обставин, могла усвідомлювати характер своїх дій як таких, що можуть завдати шкоди.

Водночас визначальним для застосування субсидіарної відповідальності є доведення відповідно до частини 2 статті 61 КУзПБ та з урахуванням положень статті 74, 76, 77 ГПК України причинно-наслідкового зв`язку між винними діями/бездіяльністю суб`єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у боржника активів для задоволення вимог, визнаних у процедурі банкрутства вимог кредиторів), обов`язок чого покладається на ліквідатора. Встановлення такого причинно-наслідкового зв`язку також належить до об`єктивної сторони цього правопорушення.

Тобто зміст відповідного делікту становлять умисні і цілеспрямовані дії/ бездіяльність, результатом яких є банкрутство юридичної особи та шкода, завдана приватним і суспільним інтересам.

За змістом частини 2 статті 61 КзПБ вказані умисні дії/бездіяльність та їх результат узагальнено іменуються доведенням до банкрутства, що і дає назву цьому делікту. При цьому винні особи хоча і не є стороною боргових зобов`язань, але їх поведінка перебуває в причинно-наслідковому зв`язку зі шкодою у вигляді непогашених вимог кредиторів.

Суб`єкт (суб`єкти) правопорушення визначені законом, зокрема ними є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника.

Притягнення до субсидіарної відповідальності винних у доведенні до банкрутства осіб є не лише механізмом відновлення порушених прав кредиторів, а також стимулюванням добросовісної поведінки засновників, керівників та інших осіб пов`язаних з боржником і як наслідок недопущення здійснення права власності на шкоду інших осіб.

При цьому аналіз частини 2 статті 61 КУзПБ свідчить про відсутність заборони для покладення субсидіарної відповідальності на суб`єктів відповідальності, якщо на час відкриття / здійснення провадження у справі про банкрутство їх повноваження припинились. Час, що минув з дати припинення повноважень суб`єктів відповідальності до дати відкриття справи про банкрутство боржника, не є вирішальним чинником, що впливає на встановлення складу об`єктивної сторони правопорушення, однак має враховуватися судами поряд з іншими обставинами справи при встановленні причинно-наслідкового зв`язку між винними діями суб`єкта відповідальності та настанням негативних наслідків у боржника, які є підставою субсидіарної відповідальності (зокрема, встановлення обставин щодо можливості усунення таких негативних наслідків іншими посадовими особами боржника, які були наділені управлінськими функціями щодо боржника після припинення повноважень суб`єкта відповідальності, однак не вчинили належних дій з усунення негативних наслідків).

Щодо суб`єктивної сторони правопорушення, то її становить ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (вини суб`єкта правопорушення).

Статтею 61 КУзПБ закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства.

Однак зазначена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість відповідних осіб довести відсутність своєї вини у банкрутстві боржника та уникнути відповідальності. Спростовуючи названу презумпцію, особа, яка притягується до відповідальності має право довести свою добросовісність, підтвердивши, зокрема, оплатне придбання активу боржника на умовах, на яких за порівняних обставин зазвичай укладаються аналогічні правочини, та довівши, що вчинені за її участі (впливу) операції приносять дохід, відображені у відповідності з їх дійсним економічним змістом, а отримана боржником вигода обумовлена розумними економічними чинниками.

Особа вправі протиставити будь-які аргументи на користь відсутності умислу або й необережності при покладенні на неї субсидіарної відповідальності. Ненадання контраргументів свідчить про усвідомлення особою статусу та наслідків та відсутність критеріїв, які б могли впливати на оцінку обставин справи.

Якщо дії особи, які мали вплив на економічну (юридичну) долю боржника, викликають об`єктивні сумніви в тому, що вона керувалася інтересами боржника, на неї переходить тягар доведення того, що результати зазначених дій стали наслідком звичайного господарського обороту, а не викликані використанням нею своїх можливостей, які стосуються визначення дій боржника, як таких, що вчиненні на шкоду інтересам боржника та його кредиторів. У такому разі небажання особи, яка притягується до субсидіарної відповідальності, надати суду докази має кваліфікуватися згідно із частиною другою статті 74 ГПК України виключно як відмова від спростування фактів, на наявність яких аргументовано з посиланням на конкретні документи вказує процесуальний опонент. У силу статті 13 ГПК України особа, що бере участь у справі, яка не вчинила відповідних процесуальних дій, несе ризик настання наслідків такої своєї поведінки.

Верховний суд у постановах від 29.06.2023 у справі № 923/1054/15, від 26.09.2023 у справі №910/8137/19 виклав правову позицію, що ненадання ліквідатору керівниками банкрута первинних фінансових документів боржника задля визначення підстав для стягнення дебіторської заборгованості за умови істотного розміру цієї заборгованості в структурі активів боржника, є бездіяльністю, котра не відповідає інтересам цієї юридичної особи та є недобросовісною, вчинена на шкоду кредиторам банкрута, та не дозволяє ліквідатору здійснити дії з повернення цієї дебіторської заборгованості.

Водночас, Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.06.2024 у справі №906/1155/20(906/1113/21) наголосив, що однією з обов`язкових передумов субсидіарної відповідальності є її розмір, що визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. Саме наявність цієї негативної різниці (перевищення суми кредиторських вимог над вартістю ліквідаційної маси) і обумовлює підстави для покладення субсидіарної відповідальності.

Ураховуючи, що ліквідаційна маса (її вартість) є одним із визначальних показників для обчислення розміру субсидіарної відповідальності, Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що передумови для покладення субсидіарної відповідальності встановлюються насамперед на підставі фінансово-економічних показників боржника, порядок аналізу, дослідження та оцінки яких прямо визначений КУзПБ.

Цей порядок передбачає, що:

- арбітражний керуючий зобов`язаний проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника, та становища на ринках боржника і подавати результати такого аналізу до господарського суду разом з документами, що підтверджують відповідну інформацію (пункт 3 частини 2 статті 12 КУзПБ);

- господарський суд в ухвалі про відкриття провадження у справі може зобов`язати боржника провести аудит; якщо боржник не має для цього коштів, господарський суд може призначити проведення аудиту за рахунок кредитора (кредиторів) за його (їхньою) згодою (частина 10 статті 39 цього Кодексу)

- розпорядник майна зобов`язаний проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника, становища на ринках боржника; виявляти (за наявності) ознаки фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства (частина 3 статті 44 КУзПБ);

- ліквідатор з дня свого призначення проводить інвентаризацію та визначає початкову вартість майна банкрута, аналізує фінансовий стан банкрута, формує ліквідаційну масу (а відповідно до змін, внесених Законом України від 13.07.2023 №3249-IX, також складає висновок про наявність або відсутність ознак доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій під час провадження у справі про банкрутство за результатом його проведення).

При цьому аналіз фінансового стану банкрута має відповідати вимогам Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 №14 (далі - Методичні рекомендації).

Висновок щодо передумов для субсидіарної відповідальності формується у звіті ліквідатора за результатами здійснення ним аналізу фінансового стану банкрута, а згідно зі змінами, внесеними Законом від 13.07.2023 №3249-IX, у складеному відповідно до Методичних рекомендацій висновку за результатами здійснення аналізу фінансового стану банкрута (про наявність чи відсутність ознак доведення до банкрутства; абзац п`ятий частини 1 статті 61 КУзПБ).

У зв`язку з наведеним Верховний Суд у постанові від 19.06.2024 у справі №906/1155/20(906/1113/21) наголосив, що право ліквідатора подати заяву про покладення субсидіарної відповідальності виникає не раніше ніж після завершення реалізації об`єктів, включених до ліквідаційної маси банкрута, та розрахунків з кредиторами на підставі проведення такої реалізації у ліквідаційній процедурі. Такий підхід у покладенні субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство узгоджується як з повноваженнями ліквідатора, порядком проведення відповідних дій у ліквідаційній процедурі, так і з правами суб`єктів субсидіарної відповідальності відповідати за зобов`язаннями боржника у межах об`єктивного розміру цієї відповідальності, що відповідає правовій природі субсидіарної відповідальності саме як додаткової.

Подібні за змістом висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 30.10.2019 у справі №906/904/16, від 24.02.2021 у справі №902/1129/15(902/579/20).

Необхідна сукупність обставин, що утворюють склад відповідного правопорушення, зокрема доведення боржника до банкрутства його засновником (учасником, керівником тощо), недостатність майна/ активів у складі ліквідаційної маси для задоволення визнаних у справі вимог кредиторів та розмір субсидіарної відповідальності, повинна бути підтверджена доказами, які відповідають засадам належності, допустимості, достовірності та вірогідності, передбаченим статтями 76-79 ГПК України.

Господарський суд під час розгляду відповідної заяви оцінює подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів у їх сукупності та взаємозв`язку, зокрема, з точки зору відповідності їх наведеним у критеріям.

До таких доказів належать, зокрема, звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника, висновок про наявність або відсутність ознак доведення боржника до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій під час провадження у справі про банкрутство за результатом його проведення, складені відповідно до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності, тощо. КУзПБ не містить вичерпного переліку доказів, які підтверджують факт доведення боржника до банкрутства та/або спростовують такий факт.

Однак згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду відсутність у матеріалах справи висновку про доведення до банкрутства боржника не може бути беззаперечною підставою для звільнення винних осіб від субсидіарної відповідальності (висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.12.2020 у справі № 922/1067/17 та від 12.11.2020 у справі № 916/1105/16); звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника, складений відповідно до Методичних рекомендацій, не становить безумовний доказ доведення боржника до банкрутства, а його наявність (або його недоліки) чи відсутність не є визначальним критерієм притягнення винних осіб до субсидіарної відповідальності, оскільки встановлення підстав для її покладення належить до дискреційних повноважень суду, які здійснюються судом за результатами сукупної оцінки всіх наявних у справі доказів, у тому числі й цього звіту, який є лише одним із засобів доказування (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16).

Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (близький за змістом висновок щодо можливості суду самостійно встановлювати наявність складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17).

У справі, що розглядається, звертаючись до суду з заявою про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника, ліквідатор та ініціюючий кредитор зазначають, що боржник протягом 2018-2020 років здійснював операції, пов`язані із наданням та отриманням фінансової допомоги (позики) із пов`язаними особами (були спільні засновники), за якою утворилась дебіторська заборгованість. Також, боржник здійснював "безтоварні" операції купівлі-продажу, поставки товарів та продукції із контрагентами, які мають ознаки фіктивності, фігурують в кримінальних провадженнях, пов`язаних із незаконною діяльністю на ринку. Така діяльність боржника призвела до виникнення "безнадійної" (за якою минув строк позовної давності станом на кінець 2022 року) дебіторської заборгованості в загальній сумі 11226 тис. грн.

При цьому вказують, що посадові особи боржника, після визнання його банкрутом, не передали ліквідатору ані первинної документації, ані майнових активів боржника, що є додатковим підтвердженням бездіяльності відповідачів, що вчинена на шкоду кредиторам банкрута.

Колегія суддів зазначає, що суб`єктом притягнення до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника згідно з частиною другою статті 62 КУзПБ можуть бути особи, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії.

При цьому враховує, що неплатоспроможність боржника сама по собі не означає, що боржник доведений до банкрутства, та не доводить автоматично вину засновників, керівників боржника.

Виходячи зі змісту частини другої статті 61 КУзПБ, суд оцінює істотність впливу дій (бездіяльності) третіх осіб на становище боржника, перевіряючи наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) цих осіб та фактичною неплатоспроможністю боржника (доведенням його до банкрутства).

Суди встановили, що управління боржником здійснювали його учасники - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , керівник товариства - ОСОБА_2 згідно зі статутом ТОВ «Євроінвест Метал».

Водночас, заявники у своїй заяві про субсидіарну відповідальність не зазначили, які конкретно дії/бездіяльність вказаних осіб стали наслідком доведення ТОВ «Євроінвест Метал» до банкрутства.

Стверджуючи, що саме дії протягом 2018-2020 років з отримання та надання позики пов`язаним особам, а також перерахування передоплати за непоставлений товар контрагентам, які мають ознаки фіктивності, призвели до накопичення значної дебіторської заборгованості та є тими обставинами, які свідчать про доведення боржника до банкрутства, ліквідатора не надав доказів укладення правочинів вчинених боржником. з посиланням на відсутність первинних бухгалтерських документів боржника. Водночас, як встановив апеляційний суд, ліквідатором не надано доказів вжиття заходів для поновлення документів фінансово-господарської діяльності підприємства.

Апеляційним судом встановлено, що кредиторська заборгованість боржника виникла лише перед одним кредитором - ініціюючим кредитором у даній справі, на підставі кредитного договору від 02.11.2018, за яким боржник отримав кредитні грошові кошти в сумі 445000 доларів США із терміном погашення - до 01 листопада 2019 року.

Кредитний договір був забезпечений договорами застави (обладнання та рухомого майна) (заставодавці - боржник, ТОВ "Євро тарнс метал", ТОВ "Деревообробний комбінат "Робін"), договором поруки (поручитель - ТОВ "Деревообробний комбінат "Робін", ОСОБА_3 ).

АТ "Скай банк" як кредитор у березні 2020 року почало вживати заходи з повернення кредитних коштів шляхом звернення в суд із позовом про стягнення заборгованості із боржника та поручителів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.09.2020 у справі №910/3526/20 задоволений позов про стягнення заборгованості та відкрито виконавче провадження, в межах якого було реалізоване майно шляхом передачі стягувачу у рахунок погашення боргу, яке належить боржнику та його поручителям та майновим поручителям.

У липні 2021 року АТ "Скай банк" звернулось із заявою про відкриття провадження у даній справі про банкрутство.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що з забезпечувальних договорів вбачається, що виробничі потужності боржника знаходяться у Чернігівській області, втім, арбітражний керуючий Загородній О.М., який виконував повноваження розпорядника майна, а згодом був призначений ліквідатором боржника, не здійснював фактичний виїзд за місцем здійснення діяльності боржника, склав інвентаризаційні відомості із нульовими показниками, звіт за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності, який поданий суду у підсумкове засідання, складений без аналізу первинної документації боржника та на підставі відповідей реєструючих органів про відсутність зареєстрованих за боржником майнових активів.

Постановою від 20.06.2022 боржника визнано банкрутом, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Загороднього О.М.

Проаналізувавши матеріалів справи, апеляційний суд встановив відсутність доказів вчинення ліквідатором будь-яких дій зі стягнення дебіторської заборгованості, яка ліквідатором вважається безнадійною, невчинення заходів з розшуку майна (товарних запасів тощо) за місцем фактичної діяльності боржника у Чернігівській області. При цьому, до ліквідаційної маси була включена лише частина дебіторської заборгованості, яка вже реалізована в ліквідаційній процедурі окремо від іншої.

Посилання на безтоварність операцій боржника, за якою виникла дебіторська заборгованість, не підтверджені будь-якими доказами, як і висновок про безнадійність наявної дебіторської заборгованості, позаяк ліквідатор не вчиняв дій з її стягнення.

Тобто, як встановив апеляційний суд, ліквідатор не вжив всіх дій і заходів, які б могли стати наслідком та підставою для звернення із заявою про покладення додаткової відповідальності на осіб, які винні у доведенні боржника до банкрутства.

Здійснений ліквідатором аналіз фінансово-господарської діяльності боржника є неповним, проведений з недотриманням вимог діючого законодавства, тому не може бути покладений в основу визначення наявності підстав для покладення субсидіарної відповідальності на засновників та керівників боржника.

Зважаючи на встановлене судом не доведення ліквідатором факту ухиляння керівника боржника від виконання їх обов`язку з передачі документів ліквідатору, оскільки всі листи та вимоги ліквідатора до керівника боржника не були вручені адресату засобами поштового зв`язку, колегія суддів погоджується з апеляційним судом, що доводи ліквідатора про невиконання обов`язку з передачі посадовими особами боржника документації та майнових активів боржника, не можуть бути підставою для покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями банкрута у цій справі. Водночас інших заходів з повідомлення керівника боржника про передачу документації боржника арбітражний керуючий не вчиняв.

Ухвала суду від 21.12.2022 про зобов`язання керівника боржника, як встановив апеляційний суд, також не була вручена останньому для виконання, до примусового виконання вказане судове рішення не пред`являлось.

Колегія суддів зауважує, що при розгляді заяви про притягнення до субсидіарної відповідальності суд повинен враховувати, що засновники чи керівник можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності лише в тих випадках, коли банкрутство стало наслідком їх дій, та це підтверджено відповідними доказами, тобто заявником має бути доведено, що особа (засновник або керівник) своїми діями довела підприємство до стану, що не дозволяє йому задовольнити вимоги кредиторів.

Дослідивши заяву ліквідатора банкрута та ініціюючого кредитора на предмет наявності в діях керівників та засновників ТОВ «Євроінвест метал» складу правопорушення, яке потягло за собою доведення боржника до банкрутства, а також всі наявні у справі докази у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що покладені в основу заяви ліквідатора обставини не доводять наявність умислу у діях відповідачів в доведенні товариства до банкрутства, причинно-наслідкового зв`язку між їхніми діями та/або бездіяльністю та стійкою неплатоспроможністю банкрута, викликаної цілеспрямованими діями цих осіб, а також їх вини, що виключає можливість задоволення заяви про покладення субсидіарної відповідальності по зобов`язаннях боржника у зв`язку із доведенням його до банкрутства.

Оцінюючи будь-які дії/бездіяльність засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника щодо покладення на них субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, суд має відмежовувати дії та обставини, які належить до ризиків підприємницької та/або господарської діяльності (стаття 42 ГК України).

В свою чергу, не надання заявниками обґрунтованих доказів за поданою заявою не створило достатніх підстав щодо відмежування винних дій при субсидіарної відповідальності керівників та учасників ТОВ «Євроінвест метал» від звичайних дій суб`єкта господарювання, які належать до звичайних ризиків підприємницької діяльності (стаття 42 ГК України), що можуть створювати настання неплатоспроможності боржника та відсутність активів на задоволення вимог кредиторів.

Жодних інших доводів та доказів щодо доведення боржника відповідачами до стану неплатоспроможності ліквідатором не надано, так само як і не надано жодних належних доказів на підтвердження вчинення зазначеними особами умисних дій (бездіяльності), які б призвели до погіршення платоспроможності ТОВ «Євроінвест метал».

Здійснивши аналіз наявних у справі документів, а також обставин, що викладені у поданій заяві та з`ясувавши, що заява про субсидіарну відповідальність не ґрунтується на належних та допустимих доказах щодо підтвердження існування причинно-наслідкового зв`язку між діями/бездіяльністю відповідачів і доведенням боржника до банкрутства, що є необхідною умовою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 61 КУзПБ, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ліквідатором не обґрунтовано належними доказами наявності підстав для притягнення до субсидіарної відповідальності ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

За встановлених апеляційним судом обставин, слід погодитись з його висновком про не доведення ліквідатором належними та допустимими доказами існування причинно-наслідкового зв`язку між діями/бездіяльністю відповідачів і доведенням боржника до банкрутства, що є необхідною умовою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 61 КУзПБ.

Колегія суддів відхиляє як необґрунтовані аргументи скаржників про неправильне тлумачення апеляційним судом частини 5 статті 61 КУзПБ, який, як стверджують, безпідставно поклав виключний тягар доказування всіх елементів складу правопорушення на ліквідатора, у тому числі вини та причинно-наслідкового зв`язку, що суперечить висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 05.07.2022 у справі № 916/1272/18.

З висновків у наведеній скаржниками постанові вбачається, що «для застосування субсидіарної відповідальності необхідним є доведення відповідно до частини другої статті 61 КУзПБ та з урахуванням положень статей 74, 76, 77 ГПК України причинно-наслідкового зв`язку між винними діями/бездіяльністю суб`єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у боржника активів для задоволення вимог, визнаних у процедурі банкрутства вимог кредиторів), обов`язок чого покладається на ліквідатора» (пункт 28 постанови).

Не відповідають дійсності доводи скаржників про хибний висновок апеляційного суду, що лише банкрут має право заявити вимоги щодо субсидіарної відповідальності, адже судом апеляційної інстанції у даній справі не заперечується право звернення кредитора до суду з вимогами про притягнення до субсидіарної відповідальності осіб, винних у доведенні боржника до банкрутства, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у наведеній в касаційній скарзі постанові від 19.06.2024 у справі № 906/1155/20.

Відтак, застосування апеляційним судом у цій справі норм матеріального права, на порушення яких покликається скаржник, не суперечить висновку суду касаційної інстанції у зазначених скаржником справах, апеляційний суд не здійснив й іншого тлумачення цих норм права, а їх застосування у цій справі залежало виключно від встановлених і доведених обставин справи, а також оцінки наданих суду доказів, що входило в предмет доказування та формувало фактично-доказову базу.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

З урахуванням визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв такої подібності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19), колегія суддів дійшла висновку про те, що висновки апеляційного суду не суперечать висновкам Верховного Суду щодо застосування норм у справах, на які посилалися скаржники, а тому відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача1 про закриття касаційного провадження.

Верховний Суд також не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України. Колегія суддів вважає, що скаржники, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду, фактично окреслюють лише межі правовідносин, в яких, на їх думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції.

Водночас, касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судом апеляційної інстанції оцінкою встановлених обставин справи, до намагання переоцінити зібрані у справі докази та надати їм іншу оцінку, ніж та, що була зроблена попереднім судом, що не є можливим з огляду на визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

З огляду на наведене, зазначена скаржниками підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин), також не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови.

За таких обставин, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та про відсутність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Судові витрати

У зв`язку з тим, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Скай банк" та ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест метал" арбітражного керуючого Загороднього Олексія Михайловича залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2025 у справі №910/11999/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Судді Жуков С.В.

Картере В.І.