Постанова

від 26.12.2007 по справі 20/88-8/109

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

20/88-8/109

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 26 грудня 2007 р.                                                                                    № 20/88-8/109  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С. –головуючого,

Костенко Т.Ф.,Коробенко Г.П.

розглянувши матеріали касаційної скаргиВідкритого акціонерного товариства "Укрнафта", м. Київ в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз", м. Полтава

на постановуКиївського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.08.2007р.

у справігосподарського суду Полтавської області

за позовомВідкритого акціонерного товариства "Укрнафта", м. Київ в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз", м. Полтава

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Пересувна механізована шляхова колона №19"

простягнення боргу в сумі 8575 грн. 20 коп.

за участю представників сторін:

позивача: Овсепян Т.М. за дов. від 01.12.2006р. №юр-548/д,

відповідача: Спиця В.Я. за дов. від 11.09.2006р. №161

ВСТАНОВИВ:

    Відкрите акціонерне товариство "Укрнафта", м. Київ в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз", м. Полтава звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Пересувна механізована шляхова колона №19" 8575, 20 грн. боргу.

         Рішенням господарського суду Полтавської області від 27.03.2007р. у справі №20/88-8/109 позов задоволено повністю.

         Рішення суду мотивовано тим, що позивач в обгрунтування позовних вимог надав належні докази вини відповідача в невиконанні взятих на себе зобов'язань, а також в порушенні вимог чинного законодавства, з посиланням на ст. 11, 202, 206, 207 Цивільного кодексу України.

         Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.08.2007р. вказане рішення скасовано, прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено .

         Постанова мотивована необгрунтованістю позовних вимог з посиланням на ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 205, 206, 509, 626, 638, 640 Цивільного кодексу України, "Примірне Положення про гурножитки" затверджене постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986р. №208, Закону України "Про ціни та ціноутворення", Закон України "Про оплату праці", Кодекс законів про працю України, ст. 33, 34, 104 Господарського процесуального кодексу України.  

        Не погоджуючись із вказаною постановою у даній справі, ВАТ "Укрнафта", м. Київ в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз", м. Полтава звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи скаргу тим, що рішення суду апеляційної інстанції є необгрунтованим та прийнятим з порушенням норм матеріального права, зокрема ст. 11, 202, 205, 206, 207, 241, 901, 902 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, Закону України "Про податок на додану вартість", ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".       

         Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваного  судового  акту, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити, враховуючи наступне.      

         Як встановлено господарським судом першої та апеляційної інстанції, відповідно до гарантійних листів №168 від 30.06.2004р. та №288 від 11.11.2004р. ТОВ "Пересувна механізована шляхова колона №19" просило ВАТ "Укрнафта" в особі Нафтогазвидобувного управління "Полтаванафтогаз", м. Полтава поселити в гуртожитку останнього в м. Гадячі працівників свого підприємства та гарантував оплату проживання. В листах зазначалося: кількість працівників, період проживання та згода з оплатою послуг, тобто обумовлювалися істотні умови договору.

          З пропозиціями відповідача          позивач погодився шляхом вчинення дій по фактичному поселенню працівників підприємства, а саме позивачем за період з 01.07.2004р. по 24.07.2004р. було фактично поселено в гуртожитку 17 працівники відповідача на 96 діб та 8 працівників відповідача на 12 діб за період з 12.11.2004 р. по  26.11.2006 р.

          Як встановлено господарським судом першої інстанції, факт проживання працівників відповідача підтверджується записами в журналі реєстрації проживаючих в гуртожитку, де зазначено: звідки особа прибула; відрядження, назва організації, з якої особа прибула, строк проживання в гуртожитку номер кімнати, в яку особа поселяється, сума оплат та інше (журнал реєстрації проживаючих в гуртожитку ведеться за період з 01.12.2003 р. по 05.05.2005р., скріплений печаткою, прошитий та зброшурований).

        Позивач, також,  як доказ отримання вищезазначених послуг відповідачем подав податкові накладні: № 293 від 26.07.2004 р., 349 від 26.08.2004 р. № 489 від 26.11.2004р., № 543 від 24.12.2004 р., в яких вказано: дати надання послуг (липень-грудень 2004р). номенклатура послуг (проживання в гуртожитку), одиниця виміру послуг (доби), обсяг послуг (кількість діб), ціна одиниці (18 грн.), обсяги надання послуг, що дорівнюють сумі позову (ксерокопії в матеріалах справи).

Заборгованість відповідача за вищезазначені послуги підтверджується також  актом звірки та здійснення взаємних розрахунків від 19.02.2007р. за підписом директора та головного бухгалтера відповідача, скріплений печаткою, де відповідач в графі "кредит" зазначає: по гарантійних листах суму 8575,20 грн., тобто по суті суми позовних вимог.

          Розмір оплати за проживання в гуртожитку визначений пунктом 3 наказу НГВУ "Полтаванафтогаз" №158 від 10.03.2004р і становить 18 гривень без ПДВ "стороннім особам за одне ліжко-місце в добу".

          Відповідно до доданого розрахунку заборгованість відповідача за надані позивачем послуги з проживання у гуртожитку становить 8575,20 грн.

        Позивачем була надіслана відповідачеві претензія № юр/2737 від 26.05.2006 р. щодо оплати вартості проживання працівників відповідача в гуртожитках позивача на суму 8515 грн. 20 коп., на яку останній відповів відмовою.

 Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на  які  вона  посилається як на  підставу  своїх вимог і заперечень.

    Доказів відсутності своїх зобов'язань щодо оплати наданих послуг відповідач  не надав та не довів  що в період із 01.07.2004р. по 24.07.2007р. та в період із 12.11.2004р. по 26.11.2006р. його працівники не проживали в гуртожитках позивача.

          Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дії осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

         Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована я набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

         Відповідно до ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

     Відповідно до загальних приписів цивільного законодавства замість відповіді про прийняття пропозиції укласти договір контрагент може вчинити дії по виконанню зазначених в пропозиції (оферті) умов договору, зокрема, відвантажити або прийняти товар, сплатити відповідні суми, надати або отримати послуги тощо. Вчинення таких конклюдентних дій означає і згоду на укладення договору, і водночас його виконання. Цивільне законодавство визнає угоду укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю виражену через "мовчання" укласти угоду (ч.3 ст.205 ЦК України).

  Таким чином, судом  першої  інстанції  достовірно  встановлено, що позивач надав відповідачу послуги з помешкання в гуртожитку, а відповідач їх отримав   на загальну суму 8575, 20 грн. з урахуванням чого та враховуючи приписи зазначених норм матеріального права та ст. 530 ЦК України,    висновки місцевого суду  про задоволення  позову колегія  визнає  правильними та  обгрунтованими.

 Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційним  господарським судом при вирішенні даного спору були неправильно застосовані   норми  матеріального права, що є підставою для скасування оскаржуваної  постанови із залишенням рішення місцевого господарського суду в силі,  оскільки воно відповідає чинному законодавству України та обставинам справи.

      Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

         Касаційну  скаргу задовольнити.

         Постанову  Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.08.2007р.  у справі №20/88-8/109 скасувати.      

                 Рішення господарського суду Полтавської області від 27.03.2007р. у справі №20/88-8/109 залишити в силі.

Головуючий суддя                                                          В.С. Божок

                   Судді:                                                      Т.Ф. Костенко

                                                                          Г.П. Коробенко