Постанова

від 16.01.2008 по справі 10/207пн

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

10/207пн

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 16 січня 2008 р.                                                                                    № 10/207пн  

Вищий господарський суд України у складі колегії  суддів:

Божок В.С.- головуючого,

Костенко Т.Ф.,Коробенко Г.П.

розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Фаро"

на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 28.08.2007

у справігосподарського суду Донецької області

за позовомпрокурора м. Донецька в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Донецької міської ради

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Фаро"

прозобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку

в судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача:не з'явилися

від відповідачів:Матяш Т.В.-дов. від 03.01.2008

від Генеральної прокуратури :Сахно Н.В.-прокурор відділу-посв.№99 від 20.05.2004

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 02.07.2007  позовні вимоги задоволено.

Зобов'язано ТОВ "Фаро" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 2811 кв.м., яка знаходиться за адресою: м.Донецьк, вул. Артема, 262, у зв'язку з закінченням терміну договору оренди та припинено провадження у справі в частині стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з поверненням оскаржуваної земельної ділянки.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.08.2007 рішення господарського суду Донецької області від 02.07.2007 залишено без змін.

Судові рішення мотивовано тим, що відповідно ст. ст. 116, 125 Земельного кодексу України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

ТОВ "Фаро" оскаржувана земельна ділянка використовувалась без правовстановлюючих документів, чим порушено інтереси держави в особі територіальної громади.

Не погоджуючись з судовими рішеннями ТОВ "Фаро"  звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати, посилаючись на те, що судами порушені норми процесуального та матеріального права, зокрема, ст. ст. 12, 29, 43, п.2 ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 525, 777 Цивільного кодексу України, ст.33 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 174, 175, 176, 202 Земельного кодексу України.

ТОВ "Фаро" та Виконавчий комітет Донецької міської ради звернулися також з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв'язку з можливістю укладення мирової угоди між позивачем та відповідачем.

Колегія суддів вважає, що вказане клопотання не підлягає задоволенню, оскільки, відповідно до норм ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України до повноважень касаційної інстанції не відноситься затвердження мирової угоди.

Крім того, відповідно до норм ст. 1118 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга розглядається у двомісячний строк з дня надходження справи разом із касаційною скаргою до Вищого господарського суду України. Касаційна скарга надійшла до Вищого господарського суду України 22.11.2007, відповідно встановлений чинним законодавством двохмісячний строк  розгляду касаційної скарги спливає 22.01.2008, що униможливлює задоволення клопотання ТОВ "Фаро" та Виконавчого комітету Донецької міської ради.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм процесуального та матеріального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити.

Господарським судом встановлено, що 21.03.2001 виконавчим комітетом Донецької міської ради прийнято рішення №136/1 про затвердження проекту відводу земельної ділянки площею 2 811 кв.м. ТОВ "ФАРО" для розміщення автостоянки по вул. Артема, 262 в Київському районі м. Донецька, на 2 роки. Рішенням №371/2  від 25.07.2001 виконавчого комітету Донецької міської ради збільшено термін дії договору оренди земельної ділянки до 5 років.

20.08.2001 сторонами у справі  укладено договір оренди вказаної земельної ділянки площею 2 811 кв.м., який посвідчений приватним нотаріусом 20.08.2001 за № 3424. Договір оренди зареєстрований в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди за № А/4-145 від 28.08.2001.

Пунктом  2.1 договору оренди, сторони визначили строк дії договору - до 25.07.2006, починаючи з дати реєстрації.

Статтями 31 та 34 Закону України “Про оренду землі” передбачено, що договір оренди землі припиняється  у  разі закінчення строку, на який його було укладено. У разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених  договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

За умовами п. 5.1 договору оренди земельної ділянки, відповідач отримав  у користування земельну ділянку та взяв на себе зобов'язання у разі припинення   чи розірвання договору, звільнити земельну  ділянку та здати її  Київській районній раді у м. Донецьку.

Відповідно ст. 33  Закону  України  "Про  оренду землі", після закінчення строку,  на який було  укладено договір оренди землі,  орендар, який належно виконував свої обов'язки   відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом - повідомленням.

Господарським судом встановлено, що листом № 01/12-4605 від 07.08.2006 позивач повідомив відповідача, що договір  оренди від 20.08.2001 з ним продовжено та поновлено не буде.

Факт користування спірною земельною ділянкою  після закінчення строку дії договору, тобто, використання землі без правовстановлюючих документів, сторонами не заперечується.

Згідно ст. ст. 116, 125 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання у користування. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Статтею 212 Земельного кодексу України визначено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування витрат, понесених за час користування ними. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною   земель”,   самовільним   зайняттям   земельної  ділянки   є   будь-які   дії  особи,   які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати   земельну ділянку   до   встановлення   її   меж   в   натурі (на місцевості),   до одержання документа, що посвідчує право на неї  та до його державної реєстрації.  

Згідно ст. 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Дана норма Кодексу кореспондується зі  ст. 14 Конституції України.

Статтею 83 зазначеного Кодексу встановлено право власності на землю територіальних громад. Згідно вимог  цієї статті, землі, які належать на праві власності  територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Рішенням Донецької міської ради від 24.06.2005 № 20/16, виконкому міської ради делеговані повноваження щодо зміни цільового призначення земель, погодження місця розташування об'єктів на земельних ділянках, передачі у власність, надання в постійне користування та оренду, продажу, викупу земельних ділянок, припинення права користування та власності на земельні ділянки, укладання угод про передачу права власності на земельні ділянки.

Пунктом 2 статті 121 Конституції України  на органи прокуратури  покладено обов'язок  представляти інтереси держави у випадках, які передбачені законом.

Отже, твердження відповідача про те, що судом першої інстанції не встановлено  чи є виконавчий комітет Донецької міської ради належним  позивачем у справі  та  непередбаченість  чинним законодавством  представництва прокуратури в інтересах виконавчого комітету є безпідставними.

Безпідставними є також посилання заявника скарги на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неможливість розгляду даної справи до  розгляду та вирішення справ: № 15/292пн за позовом ТОВ "Фаро" до виконавчого комітету Донецької міської ради про визнання не чинним рішення виконавчого комітету Донецької міської ради від 16.08.2006 за № 436 та № 15/195пн за позовом ТОВ "Фаро" до виконавчого комітету Донецької міської ради про спонукання виконкому міськради поновити договір оренди земельної ділянки, оскільки, питання щодо поновлення терміну дії договору  вирішується на пленарному засіданні ради  - сесії і прийняття рішень з цього приводу є виключним правом органів державної влади та органів місцевого самоврядування,  в межах, визначених  та захищених Конституцією і тому прийняття судових рішень у вказаних справах не може вплинути на рішення суду у даній справі.

Щодо вимог заявника  про необхідність залишення позову без розгляду з тих підстав, що розглядається справа № 15/332пн про той же предмет спору і з тих же підстав, то господарський  суд дійшов висновку, що вони не підлягають задоволенню, оскільки, справу № 15/332пн порушено за позовною заявою виконавчого комітету Донецької міської ради до ТОВ “ФАРО”, в той час, як справа №10/207пн порушена за позовом прокурора м. Донецька в інтересах виконавчого комітету Донецької міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю “Фаро”. При цьому, як  виконавчий комітет Донецької міської ради, так і прокурор несуть обов'язки і користуються правами позивача та мають самостійний обсяг прав.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи  бездіяльності.

Частинами 3 та 4 ст. 50 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України.

В даній справі між сторонами виник господарський спір щодо звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, розгляд якого не належить до компетенції адміністративних судів, а  виконавчий комітет в даному випадку виступає не як суб'єкт владних повноважень, а як господарюючий суб'єкт.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що  господарськими судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому судові рішення відповідають  чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для їх  скасування  немає.

На підставі  викладеного, керуючись ст. 1115, п.1 ст. 1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову від 28.08.2007 Донецького апеляційного господарського суду  зі  справи № 10/207 пн залишити без змін.

Головуючий                                                          В.С. Божок

Судді                                                                         Т.Ф.Костенко

                                                                                               Г.П.Коробенко