Постанова від 23.09.2025 по справі 914/364/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2025 р. Справа №914/364/24(914/2474/24)

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддяПанова І.Ю.,

СуддіЗварич О.В.,

Кравчук Н.М.

Секретар судового засідання:Фарина Х.І.

представники сторін:

від скаржника: Дубинський В.М.,

арбітражний керуючий: Гонта О.А.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Транс Днепр б/н від 27.06.2025 (вх. №01-05/2027/25 від 01.07.2025)

на рішення Господарського суду Львівської області від 22.05.2025 (повний текст рішення складено 10.06.2025)

у справі №914/364/24(914/2474/24) (суддя Цікало А.І.)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Тако-Агро Інвест

до відповідача-1: ОСОБА_1

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю Транс Днепр

до відповідача-3: Приватного підприємства Карат-Авто

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю Центр комісійної торгівлі

про: визнання недійсними правочинів боржника та витребування транспортного засобу

в межах справи №914/364/24

про банкрутство: Товариства з обмеженою відповідальністю Тако-Агро Інвест

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції.

В провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа № 914/364/24 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Діоніс Груп про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Тако-Агро Інвест (ідентифікаційний код 44307812). Вказана справа перебуває на стадії ліквідаційної процедури Товариства з обмеженою відповідальністю Тако-Агро Інвест, введеної постановою господарського суду від 04.09.2024 р. Обов`язки ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю Тако-Агро Інвест виконує арбітражний керуючий Гонта Оксана Анатоліївна.

09.10.2024 р. на розгляд Господарського суду Львівської області за вх. № 2760 від Товариства з обмеженою відповідальністю Тако-Агро Інвест, в особі ліквідатора арбітражного керуючого Гонти Оксани Анатоліївни надійшла позовна заява до відповідача-1 ОСОБА_1 , до відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю Транс Днепр, до відповідача-3 Приватного підприємства Карат-Авто, до відповідача-4 Товариства з обмеженою відповідальністю Центр комісійної торгівлі про визнання недійсним договору комісії № 1468 від 17.05.2023 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Тако-Агро Інвест та Приватним підприємством Карат-Авто; визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу № 6588/23/000442 від 18.05.2023 р., укладеного між Приватним підприємством Карат-Авто та ОСОБА_1 ; витребування з чужого незаконного володіння у Товариства з обмеженою відповідальністю Транс Днепр на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Тако-Агро Інвест транспортного засобу.

Позов обґрунтовано позов тим, що спірні договори комісії № 1468 від 17.05.2023 р. та купівлі-продажу транспортного засобу № 6588/23/000442 від 18.05.2023 р. укладені менше ніж за рік до відкриття провадження у справі про банкрутство з метою недопущення звернення стягнення на майно боржника для задоволення вимог кредиторів. Ціна продажу транспортного засобу за умовами оспорюваного договору купівлі-продажу значно нижча від ринкової вартості такого транспортного засобу. При цьому, кошти від продажу транспортного засобу на рахунки боржника не надходили, що свідчить про безоплатне відчуження боржником майна. Крім того, на момент вчинення оспорюваних правочинів, у боржника існували невиконанні грошові зобов`язання перед кредиторами, а отже, такі правочини порушують права кредиторів на задоволення своїх вимог до боржника за рахунок відчуженого майна. Відчуження транспортного засобу на підставі оспорюваних договорів, суперечить діловій меті та свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно та зловживав правами. За таких обставин, позивач вважає, що оскаржувані договори є фраудаторними угодами (угодами щодо виведення майна), а тому підлягають визнанню недійсними, а транспортний засіб, відчужений за такими договорами, підлягає поверненню боржнику.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 22.05.2025 у справі №914/364/24(914/2474/24) задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю Тако-Агро Інвест до відповідача-1 ОСОБА_1 , до відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю Транс Днепр, до відповідача-3 Приватного підприємства Карат-Авто про визнання недійсним договору комісії № 1468 від 17.05.2023 р.; визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу № 6588/23/000442 від 18.05.2023 р.; витребування транспортного засобу з чужого незаконного володіння. Визнано недійсним договір комісії № 1468 від 17.05.2023 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Тако-Агро Інвест та Приватним підприємством Карат-Авто. Визнано недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу № 6588/23/000442 від 18.05.2023 р., укладений між Приватним підприємством Карат-Авто та ОСОБА_1 . Витребувано із чужого незаконного володіння від Товариства з обмеженою відповідальністю Транс Днепр на користь власника Товариства з обмеженою відповідальністю Тако-Агро Інвест транспортний засіб марки SCHMITZ, моделі SKO 24, тип ТЗ за призначенням: спеціалізований, тип ТЗ за конструкцією: напівпричіп, тип кузова: н/пр-фургон рефрижератор, 2009 року випуску, VIN (№ кузова (шасі, рами)): НОМЕР_1 . Присуджено до стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Тако-Агро Інвест 4410 грн. 61 коп. витрат по сплаті судового збору. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Транс Днепр на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Тако-Агро Інвест 4410 грн. 61 коп. витрат по сплаті судового збору. Присуджено до стягнення з Приватного підприємства Карат-Авто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Тако-Агро Інвест 4410 грн. 61 коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішення мотивовано тим, що спірні договори комісії № 1468 від 17.05.2023 та купівлі-продажу транспортного засобу № 6588/23/000442 від 18.05.2023 вчинені боржником з порушенням принципів доброчесності та з метою виведення боржником своїх активів від звернення на них стягнення, завдаючи тим самим шкоду кредиторам, а отже такі правочини є фраудаторними та підлягають визнанню недійсними.

Також, господарський суд вказав, що ОСОБА_1 є одноосібним засновником та керівником ТзОВ Тір Паркінг Плюс - юридичної особи, у якої у січні 2023 року ТзОВ Тако-Агро Інвест придбало спірний транспортний засіб SCHMITZ SKO 24. А уже 24.05.2023 р. цей же автомобіль був безоплатно перереєстрований на самого ОСОБА_1 згідно оскаржуваних у цій справі правочинів, і вже наступного дня (25.05.2023 р.) - перереєстрований на ТзОВ Транс Днепр за ціною продажу - 10000 грн. Вказане свідчить про зловмисну домовленість між ТзОВ Тако-Агро Інвест, ОСОБА_1 та ТзОВ Транс Днепр з метою виведення активів боржника.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до висновку, що спірний транспортний засіб вибув із володіння ТзОВ Тако-Агро Інвест на підставі правочину, недійсність якого зумовлена, зокрема, зловмисною домовленості власника з другою стороною, що свідчать про відсутність дійсної волі власника на відчуження відповідного майна, а отже спірний транспортний засіб вибув із володінні власника - ТзОВ Тако-Агро Інвест на підставі недійсного правочину поза його волею, у зв`язку із цим, вимога позивача про витребування майна від останнього набувача (ТзОВ Транс Днепр) підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ТзОВ Транс Днепр оскаржило таке в апеляційному порядку. Апеляційна скарга надійшла на адресу Західного апеляційного господарського суду 01.07.2025. В апеляційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 22.05.2025 у справі №914/364/24(914/2474/24) та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову, встановити та дослідити відповідь на адвокатський запит ТОВ Інтернет реклама PIA від 07.11.2024 р. вих. №676 від 22.11.2024 на 2 аркушах який знаходиться в матеріалах справи, встановити та дослідити приєднаний до апеляції талон повідомлення єдиного обліку №49107 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію від 11.06.2025 р. та наказ про прийняття ОСОБА_2 на посаду директора з 24 липня року 2013 року.

Зазначає, що спірний транспортний засіб не може бути витребуваний у відповідача-2 на підставі ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки договір купівлі-продажу спірного транспортного засобу є відплатним договором та такий не був укладений між боржником та заінтересованою особою. Також, такий транспортний засіб не може бути витребуваний у відповідача-2 на підставі ст. 388 ЦК України, оскільки відповідач-2 є добросовісним набувачем такого майна.

29.07.2025 від арбітражного керуючого Гонти О.А. надійшов відзив вих. №02-41/751 від 28.07.2025 (вх. №01-04/5831/25) на апеляційну скаргу в якому заявник арбітражний керуючий зазначає, що оскаржувані правочини (Договір комісії №1468 від 17.05.2023 та Договір купівлі-продажу транспортного засобу №6588/23/000442 від 18.05.2023) з відчуження спірного транспортного засобу марки та моделі SCHMITZ SKO 24 укладені в межах трирічного «підозрілого» періоду протягом року, що передує відкриттю провадження у справі №914/364/24 про банкрутство ТОВ «ТАКО-АГРО ІНВЕСТ» (відкрито ухвалою суду від 13.03.2024) та в матеріалах справи відсутні докази здійснення оплати за спірний транспортний засіб, що свідчить про безоплатне відчуження боржником майна, що, в свою чергу, є підставою для визнання недійсним оскаржуваних правочинів (Договору комісії №1468 від 17.05.2023 та Договору купівлі-продажу транспортного засобу №6588/23/000442 від 18.05.2023) на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Також, вказує, що на момент вчинення оскаржуваних правочинів, у ТОВ «ТАКО-АГРО ІНВЕСТ» існували грошові зобов`язання, зокрема, перед кредиторами, чиї вимоги визнані в межах справи про банкрутство №914/364/24, а саме: · перед ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ДІОНІС ГРУП» в загальному розмірі 46 533 730,00 грн; · перед ТОВ «ДЕВЕЛОПБУДШЛЯХ» та ТОВ «УКРТЕКСТИЛЬЦЕНТР», які ще в листопаді 2022 року перерахували на рахунки боржника грошові кошти в загальному розмірі 3 794 000,00 грн як попередню оплату згідно відповідних договорів про надання транспортних послуг.

Відповідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2024 вказану справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Панова І.Ю., суддів Зварич О.В. та Кравчук Н.М.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 16.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Транс Днепр б/н від 27.06.2025 (вх. №01-05/2027/25 від 01.07.2025) на рішення Господарського суду Львівської області від 22.05.2025 у справі №914/364/24(914/2474/24).

Ухвалою суду від 23.07.2025 призначено розгляд справи на 06.08.2025.

Ухвалою суду від 06.08.2025 відкладено розгляд справи на 23.09.2025.

У судовому засіданні 23.09.2025 представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги з підстав викладених у ній. Ліквідатор позивача - арбітражний керуючий Гонта О.А. заперечила доводи апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу. Відповідачі 1 та 3 явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечили, про час, дату та місце розгляду справи були належним чином повідомлені.

У відповідності до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з встановленими судом першої інстанції обставинами, і визначеними відповідно до них правовідносинами, вбачається, що:

17.05.2023 р. між Приватним підприємством Карат-Авто (Комісіонер) та Товариством з обмеженою відповідальністю Тако-Агро Інвест (Комітент) укладено Договір комісії № 1468, відповідно до умов якого Комісіонер зобов`язується за дорученням Комітента за комісійну плату вчинити за рахунок Комітента від свого імені один/або декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу (який підпадає під визначення вживаного транспортного засобу відповідно до пункту 189.3 статті 189 Податкового кодексу України): марка, модель SCHMITZ SKO 24, 2009 року випуску, колір чорний, VIN, № кузова (шасі, рами): НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 , зареєстрований за Власником (Комітентом за Договором комісії) транспортного засобу 14.01.2023 р., за ціною, не нижче узгодженої Сторонами, а саме: 400000,00 грн.

18.05.2023 р. між ПП Карат-Авто (Продавець), яке діяло на підставі Договору комісії № 146 від 17.05.2023 р. укладеного з власником транспортного засобу (ТзОВ Тако-Агро Інвест) та ОСОБА_1 (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу транспортного засобу № 6588/23/000442, за яким Продавець зобов`язався передати у власність Покупцеві транспортний засіб (який підпадає під визначення вживаного транспортного засобу відповідно до пункту 189.3 статті 189 Податкового кодексу України): марка SCHMITZ, модель SKO 24, 2009 року випуску, колір чорний, VIN, № кузова (шасі, рами): НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 , зареєстрований за Власником (Комітентом за Договором комісії) транспортного засобу 14.01.2023 р.

Згідно з п. 3.1. Договору купівлі-продажу транспортного засобу №6588/23/000442, за домовленістю Сторін ціна транспортного засобу складає 400000,00 грн.

Зазначені Договір комісії № 1468 від 17.05.2023 р. та Договір купівлі-продажу транспортного засобу № 6588/23/000442 від 18.05.2023 р. є невід`ємно пов`язані, оскільки мають кінцевою метою відчуження майна боржника.

Так, Договір комісії № 1468 від 17.05.2023 р. являє собою передоручення ПП Карат-Авто укладення правочину щодо продажу транспортного засобу, що належить ТзОВ Тако-Агро Інвест, а Договір купівлі-продажу транспортного засобу № 6588/23/000442 від 18.05.2023 р. слугує правовою підставою для передачі цього транспортного засобу із володіння ТзОВ Тако-Агро Інвест на користь ОСОБА_1 .

За наслідками укладення Договору комісії № 1468 від 17.05.2023 р. та Договору купівлі-продажу транспортного засобу № 6588/23/000442 від 18.05.2023 р., 24.05.2023 р. за ОСОБА_1 зареєстровано транспортний засіб марки SCHMITZ, моделі SKO 24, тип ТЗ за призначенням: спеціалізований, тип ТЗ за конструкцією: напівпричіп, тип кузова: н/пр-фургон рефрижератор, VIN, № кузова (шасі, рами): НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію: НОМЕР_4 , рік випуску: 2009, номерний знак НОМЕР_5 .

В подальшому, 24.05.2023 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Центр комісійної торгівлі та ОСОБА_1 укладено Договір комісії №04825, відповідно до якого Комісіонер (ТзОВ Центр комісійної торгівлі) зобов`язується за дорученням Комітента ( ОСОБА_1 ) за комісійну плату вчинити за рахунок Комітента від свого імені один/або декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу (який підпадає під визначення вживаного транспортного засобу відповідно до пункту 189.3 статті 189 Податкового кодексу України): марка, модель SCHMITZ SKO 24, 2009 року випуску, колір чорний, VIN, № кузова (шасі, рами): НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 , номерний знак НОМЕР_5 , зареєстрований за Власником (Комітентом за Договором комісії) транспортного засобу 24.05.2023 р., за ціною, не нижче узгодженої Сторонами, а саме: 10000,00 грн.

25.05.2023 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Центр комісійної торгівлі (Продавець), яке діяло на підставі Договору комісії № 04825 від 24.05.2023 р., укладеного з власником транспортного засобу ( ОСОБА_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю Транс Днепр (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу транспортного засобу № 04825, за яким Продавець зобов`язався передати у власність Покупцеві транспортний засіб (який підпадає під визначення вживаного транспортного засобу відповідно до пункту 189.3 статті 189 Податкового кодексу України): марка SCHMITZ, модель SKO 24, 2009 року випуску, колір чорний, VIN, № кузова (шасі, рами): НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію - НОМЕР_4 , номерний знак НОМЕР_5 , зареєстрований за Власником (Комітентом за Договором комісії) транспортного засобу 24.05.2023 р.

Згідно з п. 3.1. Договору купівлі-продажу транспортного засобу № 04825, за домовленістю Сторін ціна транспортного засобу складає 10000,00 грн.

Таким чином, станом на даний час, спірний транспортний засіб марка SCHMITZ, модель SKO 24 перебуває у власності Товариства з обмеженою відповідальністю Транс Днепр.

При перегляді рішення господарського суду колегія суддів Західного апеляційного господарського суду керувалась наступним.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина 4 цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети (такий правовий висновок міститься в п. 7.3 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За загальними положеннями про недійсність правочину, визначеними статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України.

Згідно із частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі.

Відповідно до вимог ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:

боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

боржник уклав договір із заінтересованою особою;

боржник уклав договір дарування.

Відповідно до вимог ст. 61 Кодексу України з Процедур Банкрутства ліквідатор з дня свого призначення зокрема подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника, вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

Частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.

Отже, правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".

Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20.02.2020 у справі № 922/719/16.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Подібна правова позиція неодноразово була викладена Верховним Судом у своїх постановах, зокрема від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 13.10.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011.

Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19(905/2445/19) зазначила, що фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).

Слід звернути увагу, у контексті цього спору, на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16: "Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора".

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19(905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19(902/1243/20)).

Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 904/7905/16 дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину лише на підставі статті 234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Як вбачається з матеріалів справи, оспорювані договори комісії № 1468 від 17.05.2023 та купівлі-продажу транспортного засобу № 6588/23/000442 від 18.05.2023 укладені протягом року, що передує відкриттю провадження у справі № 914/364/24 про банкрутство ТзОВ Тако-Агро Інвест (відкрито ухвалою суду від 13.03.2024 р.). Отже, спірні правочини укладено в рамках трирічного підозрілого періоду.

Кошти від продажу транспортного засобу за Договором купівлі-продажу транспортного засобу № 6588/23/000442 від 18.05.2023р. на рахунки (ТзОВ Тако-Агро Інвест не надходили, що підтверджується виписками по рахунках НОМЕР_6 (980), який відкрито в АТ Райффайзен Банк, за період з 13.03.2021 р. по 13.03.2024 р.; НОМЕР_7 (980), який відкрито в АТ Райффайзен Банк, за період з 13.03.2021 р. по 13.03.2024 р.; НОМЕР_8 (980), який відкрито в АБ Укргазбанк, за період з 13.03.2021 р. по 13.03.2024 р.; НОМЕР_9 (980), що був відкритий в АБ Укргазбанк, за період з 19.08.2022 р. по 19.12.2023 р.

Щодо тверджень скаржника про здійснення повної оплати за транспортний засіб, придбаний за Договором купівлі-продажу транспортного засобу № 6588/23/000442 від 18.05.2023 р., шляхом передачі готівки представнику ТзОВ Тако-Агро Інвест колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази здійснення оплати за транспортний засіб, який був предметом Договору купівлі-продажу транспортного засобу № 6588/23/000442 від 18.05.2023 р., а отже, в розумінні абз. 2 ч. 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства боржник безоплатно здійснив відчуження майна, що є підставою для визнання недійсним вказаного договору.

Окрім цього, як правомірно в рішенні від 22.05.2022 звернув увагу суд першої інстанції, станом на дату укладення оскаржуваних правочинів, ТзОВ Торговий дім Діоніс Груп (ініціюючий кредитор) уже вимагало у ТзОВ Тако-Агро Інвест повернути йому кошти в загальному розмірі 46533730,00 грн., про що на адресу боржника було направлено вимогу № 13/03/2023-1 від 13.03.2023 р. про повернення безпідставно отриманих (набутих) грошових коштів.

Також, як підтверджується заявами ТзОВ Девелопбудшлях та ТзОВ Укртекстильцентр з кредиторськими вимогами до ТзОВ Тако-Агро Інвест (вимоги яких визнано відповідними ухвалами суду у справі № 914/364/24 про банкрутство ТзОВ Тако-Агро Інвест), ще в листопаді 2022 року вказані кредитори перерахували на рахунки боржника грошові кошти в загальному розмірі 3794000,00 грн. як попередню оплату згідно Договору № 4-2021 від 01.10.2021 р. про надання транспортних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міському та міжміському сполученні та Договору № 9031122-1 про надання транспортних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міському та міжміському сполученні від 03.11.2022 р., відповідно.

Однак, маючи невиконані зобов`язання з надання транспортних послуг по перевезенню вантажу, у період з березня по травень 2023 року ТзОВ Тако-Агро Інвест відчужило усі належні йому транспортні засоби, що підтверджується листом-відповіддю РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях № 31/28-3154зп від 01.04.2024 р.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що спірні договори комісії № 1468 від 17.05.2023 та купівлі-продажу транспортного засобу № 6588/23/000442 від 18.05.2023 вчинені боржником з порушенням принципів доброчесності та з метою виведення боржником своїх активів від звернення на них стягнення, завдаючи тим самим шкоду кредиторам, а отже такі правочини є фраудаторними та підлягають визнанню недійсними.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Аналіз статей 216, 328 Цивільного кодексу України дозволяє зробити висновок про те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, а незаконність набуття права власності, яка встановлена судом не може обґрунтовувати правомірності набуття права власності.

Отже, правочин який визнаний судом недійсним не породжує наслідків визнання за набувачем права власності на спірне майно.

Відповідно до статті 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до частини першої статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду (постанови від 09.08.2018 у справі № 927/876/17, від 11.09.2018 у справі № 910/9555/16 та ін.) власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави (стаття 387 Цивільного кодексу України) та від особи, яка набула його безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати (частина третя статті 388 Цивільного кодексу України).

Якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до частини першої статті 338 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 338 Цивільного кодексу України.

У такому випадку діюче законодавство не пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором права відчужувати це майно.

Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Предметом цього спору є, зокрема витребування до ліквідаційної маси банкрута транспортного засобу, що був відчужений за договорами комісії № 1468 від 17.05.2023 та купівлі-продажу транспортного засобу № 6588/23/000442 від 18.05.2023, результати якого судом було визнано недійсними.

У п. 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 р. у справі №922/614/19 зазначено, що власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

У постанові від 22.05.2024 р. у справі № 924/408/21(924/287/23) Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду сформував висновок щодо застосування пункту 3 частини 1 статті 388 Цивільного Кодексу України при витребуванні майна у добросовісного набувача, а саме, уточнив правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03.10.2018 р. у справі № 906/1765/15, заначивши що вибуття майна з володіння власника (або особи, якій він передав майно у володіння) на підставі правочину, який у подальшому визнано недійсним, можна вважати таким, що відбулось не з їхньої волі в розумінні пункту 3 частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України, у тому разі, коли недійсність зазначеного правочину зумовлена впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною та/або іншими конкретними обставинами, які свідчать про відсутність дійсної волі власника на відчуження відповідного майна.

Крім того, Верховний Суд у Постанові від 22.05.2024 у справі № 924/408/21(924/287/23) дійшов висновку, що чинне законодавство України не пов`язує можливість або неможливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності або відсутності волі у відчужувача за останнім у ланцюгу угод договором.

Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності або відсутності волі на передачу цього майна у власника майна відчужувача за першим договором у ланцюгу угод, за якими здійснювалося відчуження майна.

Згідно із матеріалами справи, ОСОБА_1 є одноосібним засновником та керівником ТзОВ Тір Паркінг Плюс - юридичної особи, у якої у січні 2023 року ТзОВ Тако-Агро Інвест придбало спірний транспортний засіб SCHMITZ SKO 24. А уже 24.05.2023 р. цей же автомобіль був безоплатно перереєстрований на самого ОСОБА_1 згідно оскаржуваних у цій справі правочинів, і вже наступного дня (25.05.2023 р.) - перереєстрований на ТзОВ Транс Днепр за ціною продажу - 10000 грн.

Господарський суд в даному випадку дійшов правомірного висновку про наявність зловмисної домовленості між ТОВ « Тако-Агро Інвест» та ОСОБА_1 з метою виведення активів боржника.

Щодо доводів скаржника про те, що такий є добросовісним набувачем, адже набув майно за відплатним договором, слід зазначити, що згідно із матеріалами справи, спірне майно придбане за договором купівлі-продажу транспортного засобу № 6588/23/000442 від 18.05.2023 та матеріали справі не містять доказів в підтвердження наявності зв`язку між позивачем власником майна та ТзОВ Транс Днепр.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів дійшла до висновку, що відповідач у даній справі має статус добросовісного набувача, однак наявність у відповідача статусу добросовісного набувача спірного майна з огляду на зміст статті 388 ЦК України не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у випадках, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

У процедурах банкрутства суттєве значення має принцип судового нагляду, оскільки з моменту порушення щодо боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.

Зазначений принцип полягає у нагляді за дотриманням інтересів кредиторів стосовно збереження об`єктів ліквідаційної маси, а також інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових претензій кредиторів тощо. Господарський суд у справах про банкрутство має забезпечити як принцип рівності учасників процедури банкрутства, баланс інтересів боржника і його кредиторів та інших заінтересованих учасників, так і справедливий розподіл майна боржника між кредиторами, що є особливістю процедури банкрутства.

З огляду на зазначене легітимною метою у випадку витребування арбітражним керуючим рухомого майна від набувача такого майна на підставі частини першої статі 388 ЦК України можна вважати судовий нагляд у процедурах банкрутства та нагляд за дотриманням інтересів кредиторів щодо збереження об`єктів ліквідаційної маси, а також інтересів боржника щодо задоволення грошових вимог кредиторів. (Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 29.05.2024 у справі 910/5808/20).

Повернення у власність позивача вказаного рухомого майна, відчуженого поза його волею переслідує легітимну мету охорони права власності особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, а також з метою дотримання таких прав відповідно до загальних інтересів суспільства.

Пропорційність втручання у право володіння та справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання, в цьому випадку полягає у тому, що позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Тако-Агро Інвест, поза його волею був позбавлений права володіння на спірне майно.

Враховуючи наведене, єдиним можливим в цьому випадку способом поновлення порушеного права позивача на володіння спірним майном, який може забезпечити приведення обсягу прав сторін в контексті спірного майна у стан, який існував до його відчуження, є саме витребування належного позивачу майна.

Віндикація в межах провадження у справі про банкрутство є не лише способом консолідації ліквідаційної маси, оскільки захист права власності боржника, з урахуванням статті 1 Першого протоколу до Конвенції, також презюмується. Такий захист спрямований на попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном саме власником, в тому числі власником, який є боржником у провадженні у справі про банкрутство, оскільки власник майна наділений в тому числі правом на погашення власних боргів за рахунок належного йому майна. Повернення майна може прямо вплинути як на діяльність юридичної особи-боржника в цілому, так і на права керівників юридичної особи, так і на її учасників.

Відтак, втручання у право відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю Транс Днепр на володіння майном в цьому випадку переслідує легітимну мету, цей захід є пропорційним легітимній меті втручання у право та не призводить до понесення останнім індивідуального і надмірного тягаря. (вказана правова позиція також вказана в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.03.2025 у справі № 5015/118/11(914/942/24), від 09.07.2025 у справі №914/1875/16(914/343/24) та від 09.07.2025 у справі №914/1875/16(914/345/24)).

Водночас, частинами третьою, четвертою статті 390 ЦК України встановлено, що добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів. Також добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, наявний висновок за змістом якого добросовісний (кінцевий) набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжного набувача, в якого придбав майно, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.

Таку ж вимогу може заявити і проміжний набувач до первинного набувача. Добросовісний набувач набуває право на таке звернення за умови задоволення судом позовних вимог власника про витребування спірного майна (аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 29.05.2024 у справі №910/5808/20).

Колегія суддів вважає, що в даному випадку відповідач не позбавлений можливості звернутися із відповідним позовом про відшкодування витрат, понесених у зв`язку із придбанням спірного майна, при цьому відсутні підстави вважати, що вчиняючи такі дії відповідач понесе індивідуальний і надмірний тягар.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що оскільки у даному випадку, спірний транспортний засіб вибув із володінні власника - ТзОВ Тако-Агро Інвест на підставі недійсного правочину поза його волею, а вимога позивача про витребування майна від останнього набувача (ТзОВ Транс Днепр) підлягає задоволенню.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).

На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 22.05.2025 у справі №914/364/24(914/2474/24) ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстави для його скасування відсутні, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути достатньою підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Судові витрати в суді апеляційної інстанції.

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно з ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Транс Днепр б/н від 27.06.2025 (вх. №01-05/2027/25 від 01.07.2025) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 22.05.2025 у справі №914/364/24(914/2474/24) залишити без змін.

3. Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Повний текст постанови складено та підписано 30.09.2025.

Головуючий суддяПанова І.Ю.,

СуддяЗварич О.В.,

Кравчук Н.М.