Ухвала від 30.09.2025 по справі 2-1032/08

Дата документу 30.09.2025 Справа № 2-1032/08

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 2-1032/08 Головуючий у 1-й інстанції Ачкасов О.М.

провадження № 22-ц/807/1175/25 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

УХВАЛА

30 вересня 2025 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Кочеткової І.В.,

суддів: Полякова О.З.,

Подліянової Г.С.,

секретар: Остащенко О.В.,

розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Запорізька районна державна адміністрація Запорізької області, Запорізька районна державна нотаріальна контора, ОП «ЗМБТІ» про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно,

за апеляційною скаргою Територіальної громади в особі Степненської сільської ради Запорізького району інтереси якої представляє адвокат Гайдук Сергій Павлович на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 03 грудня 2008 року,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Запорізька районна державна адміністрація Запорізької області, Запорізька районна державна нотаріальна контора, ОП «ЗМБТІ» про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно.

Позов обґрунтовують тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх батько ОСОБА_5 , після смерті якого залишилося спадкове майно в вигляді житлового будинку та господарських споруд, що знаходяться за адресою; АДРЕСА_1 ; права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Степне» на території Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області, розміром 8,06 га.

Вказують, що сторони по справі є спадкоємцями за законом першої черги: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 як діти померлого; ОСОБА_3 як дружина померлого. Інших спадкоємців за законом першої черги немає. Спадкоємців, які б мали право на обов`язкову частку в спадковому майні немає.

Разом з тим, як зазначається у позові, протягом 6-ти місячного строку з дня відкриття спадщини, позивачі в нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини не звернулись, оскільки не зберігся правовстановлюючий документ на жилий будинок. Однак, позивачі вказують, що фактично прийняли спадщину, оскільки протягом 6-ти місячного строку з дня відкриття спадщини періодично мешкали, користувалися спадковим майном та зберігали його. Оскільки право власності на спадковий житловий будинок на ім`я спадкодавця не було оформлено та зареєстровано в ОП ЗМБТІ, правовстановлюючий документ на спадковий жилий будинок на ім`я померлого батька не зберігся позивачі не мали можливості зареєструвати право власності на спадковий будинок на ім`я померлого батька, тому що правоздатність фізичної особи припиняється з її смертю. У зв`язку з викладеним, просили суд встановити факт прийняття спадщини та визнати право власності на спадкове майно.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 03 грудня 2008 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом 1/2 частини житлового будинку та господарських споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом 1/2 частини житлового будинку та господарських споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Степне», розміром 8,06 га в умовних кадастрових гектарах, в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_5 , який мав право па ділянку відповідно до Сертифікату на право на земельну частку (пай) серія ЗП № 0174016, виданим 01.04.1997 року Запорізькою районною державною адміністрацією Запорізької області, зареєстрованим у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 230.

Не погоджуючисьз вказанимрішенням суду,Територіальна громадав особіСтепненської сільськоїради Запорізькогорайону,інтереси якоїпредставляє адвокатГайдук С.П., подалаапеляційну скаргу,в якійзазначає,що судоверішення ухваленез порушеннямнорм процесуальногоправа танеправильним застосуваннямматеріального права.Так,як вказуєпредставник територіальноїгромади,суд ненадав належноїоцінки тійобставині,що жоденіз спадкоємцівне прийнявспадщину увстановлений закономстрок,доказів фактичногоуправління спадковиммайном судуне надали,у зв`язкуз чимспадщину необхідновизнати відумерлою.У зв`язкуіз зазначеним,скаржник вважає,що рішеннямсуду першоїінстанції вирішено питання про права територіальної громади, просить скасувати судове рішення, ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі Територіальної громади в особі Степненської сільської ради Запорізького району інтереси, якої представляє адвокат Гайдук С.П., підлягає закриттю з таких підстав.

Так, за змістом п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 ЦК України, ст.ст. 2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Правилами ч. 3 ст. 18 ЦПК України передбачено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Отже, правом на апеляційне оскарження рішення суду наділена лише особа, яка брала участь у справі, або яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права свободи, інтереси та (або) обов`язки.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що аналіз ч. 1 ст. 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

Суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження №61-41547сво18)).

Таким чином на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Вказане відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 2-12341/10 (провадження № 61-6686св21).

При цьому, слід урахувати, що судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їхні процесуальні права, що витікають із сформульованого у п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17, від 03 червня 2019 року у справі № 910/6767/17, від 25 жовтня 2019 року у справі № 910/16430/14, від 05 травня 2020 року у справі № 910/9254/18 та від 29 жовтня 2020 року у справі № 200/6831/18.

За правилом ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Підставою для відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Територіальної громади в особі Степненської сільської ради Запорізького району були посилання на те, що спадкоємці першої черги не є такими, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5 , а відтак спадщина є відумерлою і право власності на все нерухоме майно мало перейти територіальній громаді.

Ураховуючи вимоги ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

У порушення наведених правових норм скаржником не надано суду належних доказів на підтвердження того, яким чином оскаржуване рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси територіальної громади.

Згідно зпунктами 4,5Прикінцевих таперехідних положеньЦК України№ 435-IV,Цивільний кодексУкраїни застосовуєтьсядо цивільнихвідносин,що виниклипісля набранняним чинності. Правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. Правила статті 1277 ЦК України про відумерле майно застосовуються також до спадщини, від дня відкриття якої до набрання чинності цим Кодексом спливло не менше одного року.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в абзацах 2, 3 пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7, відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України від 2003 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Судом встановлено, що спадкодавець ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 15).

Таким чином, правовідносини у даній справі щодо відкриття спадщини, виникнення права на спадкування та її прийняття регулюються положеннями Цивільного кодексу Української РСР, а правовідносини щодо визнання спадщини відумерлою Цивільним кодексом України № 435-IV.

Відповідно достатей 524,529Цивільного кодексуУкраїнської РСР спадкоємствоздійснюється зазаконом іза заповітом. Спадкоємствоза закономмає місце,коли іоскільки вононе зміненозаповітом. При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Згідно з положеннями ст. 525 Цивільного кодексу Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Відповідно до статей 548, 549 Цивільного кодексу Української РСР, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, сторони є спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_5 .

Позивачі протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини фактично вступили в управління та володіння спадковим майном, окрім того, судом першої інстанції встановлено, що позивачі проживали з батьком на день його смерті, спадковий будинок є постійним зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_2 як на день відкриття спадщини, так і на день перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідачка ОСОБА_3 подружжя спадкодавця постійно проживала і була зареєстрована у спадковому будинку разом зі спадкодавцем як на день відкриття спадщини, так і до дня своєї смерті, яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач ОСОБА_2 , зареєстрованим постійним місцем проживання якого є спірний будинок, у відповідності до ст.1268 ч.3 ЦК України є таким, що прийняв спадщину, оскільки постійно проживав і був зареєстрований разом із обома спадкодавцями і від спадщини не відмовлявся.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на недоведеність цього факту належними доказами спростовується довідками, виданими позивачам Степнянською сільською радою Запорізького району про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дійсно постійно підтримують у порядку будинок по АДРЕСА_1 ; в тому, що ОСОБА_5 дійсно проживав і був зареєстрований за вищевказаною адресою, і що разом з ним були постійно зареєстровані ОСОБА_6 та ОСОБА_2 (а.с. 21-22). Вказане також підтверджується заявами відповідачів про визнання позову, а також показами свідків.

Як передбачено частинами 1-3 статті 1277 ЦК України, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно за його місцезнаходженням.

Територіальна громада з січня 2004 і до часу подання апеляційної скарги в цій справі з вимогами про визнання спадщини відумерлою до суду не зверталась.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуваним рішенням порушуються права територіальної громади на спадкове нерухоме майно, є неспроможними.

Доводи апеляційної скарги про те, що спадкоємці фактично не обробляли земельну ділянку, не сплачували податки, не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Право власності спадкоємців на спадкову земельну ділянку у зв`язку з невиконанням ними обов`язків з обробки, утримання, сплати податків на землю тощо, може бути припинено у спосіб, передбачений земельним законодавством.

Наявність порушених прав є основною умовою для здійснення судового захисту, за відсутності якої такий захист не здійснюється.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який (які) прийняв (прийняли) спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування (постанови Верховного Суду: від 18 грудня 2019 року у справі № 265/6868/16-ц, провадження № 61-34234св18; від 19 травня 2020 року у справі № 175/1941/16-ц, провадження № 61-19798св18; від 31 березня 2021 року у справі № 463/4616/18, провадження № 61-20505св19; від 06 жовтня 2021 року у справі № 234/17030/18 провадження № 61-12859св21; від 10 листопада 2021 року у справі № 759/19779/18, провадження № 61-4523св21).

Як вже встановлено, спадкоємцями за законом першої черги після померлого ОСОБА_5 є: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 як діти померлого; ОСОБА_3 як дружина померлого. Інших спадкоємців за законом першої та спадкоємців, які б мали право на обов`язкову частку в спадковому майні немає.

Отже за наявності інших спадкоємців першої черги належними відповідачами у цій праві є саме вони.

Окрім того, враховуючи, що у випадку, як вважає скаржник, наявності у територіальної громади обов`язку на подання до суду заяви про визнання спадщини відумерлою, колегія суддів звертає увагу на те, що такий обов`язок у органа місцевого самоврядування з`являється після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Однак, оскаржуване рішення набуло законної сили більш ніж 16 років тому, і очевидним є те, що протягом такого тривалого часу спадкове майно перебувало у володінні, розпорядженні та утриманні позивачів, доказів зворотного скаржником не надано.

Таким чином, апеляційним переглядом рішення районного суду не встановлено, та матеріали справи не містять доказів, що в суду першої інстанції був наявний безумовний обов`язок залучати територіальну громаду до участі у справі в якості заінтересованої особи з підстав того, що ухвалене у цій справі рішення може зачіпати її права та охоронювані законом інтереси.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

У постанові Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі № 127/26512/16-ц (провадження № 61-47768св18) вказано, що «у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті».

Отже, якщо обставини вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі в справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю, а відповідне судове рішення не переглядається по суті.

За результатом апеляційного перегляду справи в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що її аргументи на правильність висновку суду першої інстанції не впливають, оскільки рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 03 грудня 2008 року не вирішувалося питання про права, інтереси та (або) обов`язки Територіальної громади в особі Степненської сільської ради Запорізького району, яка на час розгляду справи не було підстав для виникнення обов`язку ініціювати питання про визнання відумерлою спадщини після смерті ОСОБА_5 .

Враховуючи вищевикладене, дослідивши усі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для закриття апеляційного провадження у справі з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.362, 367, 381 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Територіальної громади в особі Степненської сільської ради Запорізького району інтереси якої представляє адвокат Гайдук Сергій Павлович на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 03 грудня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Запорізька районна державна адміністрація Запорізької області, Запорізька районна державна нотаріальна контора, ОП «ЗМБТІ» про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно закрити.

Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складання повної ухвали 01 жовтня 2025 року.

Головуюча І.В. Кочеткова

Судді: О.З. Поляков

Г.С. Подліянова