Постанова від 30.09.2025 по справі 910/19501/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/19501/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Багай Н. О., Зуєва В. А.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Лук`яненка В. О. (адвокат),

відповідача-1 - Мишастого А. О. (адвокат),

відповідача-2 - не з`явилися,

третьої особи-1 - Антіпова Є. В. (адвокат),

третьої особи-2 - не з`явилися,

розглянув касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Союзафрик груп"</a> і Товариства з обмеженою відповідальністю "СНОУК" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2025 (головуючий - Андрієнко В. В., судді Буравльов С. І., Шапран В. В.) у справі

за позовом ОСОБА_1

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Союзафрик груп"</a>,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів, - Товариства з обмеженою відповідальністю "СНОУК",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2, - Товариства з обмеженою відповідальністю "АК Консалтинг",

про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. 21.12.2023 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , наступний іпотекодержатель, позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Союзафрик груп"</a> (далі - ТОВ "Союзафрик груп", попередній іпотекодержатель, Товариство, відповідач-1) і Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна" (далі - ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна", позичальник, іпотекодавець, відповідач-2), за участю третіх осіб: Товариства з обмеженою відповідальністю "СНОУК" (далі - ТОВ "СНОУК", орендар, третя особа-1); Товариства з обмеженою відповідальністю "АК Консалтинг" (далі - ТОВ "АК Консалтинг", поручитель, третя особа-2), про: 1) визнання недійсним з моменту вчинення договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 23.07.2021 (далі - договір від 23.07.2021, оспорюваний договір), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською Інессою Володимирівною (далі - приватний нотаріус Тверська І. В.) за № 320, номер запису 43137204; 2) скасування рішення приватного нотаріуса Тверської І. В. від 23.07.2021 з індексним номером 43137204 про державну реєстрацію за ТОВ "Союзафрик груп" права власності на 97/100 частин нежитлових приміщень (літ. "А"), які знаходяться в будинку АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 297999880000) (далі - спірне майно, предмет іпотеки, іпотечне майно), посилаючись на положення статей 15, 16, 203, 215, 572, 575, 770 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 12, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Позовна заява (в первісній редакції) обґрунтовується тим, що: 1) договір від 23.07.2021 укладено між відповідачами в період дії судової заборони (арешту) щодо спірного майна, накладеного постановою Київського апеляційного суду від 09.09.2020 у справі № 758/6543/20; 2) іпотекодавець під час укладення оспорюваного договору діяв недобросовісно, оскільки не отримав попередньої згоди позивача на укладення зазначеного договору.

У заяві про зміну підстави позову від 12.02.2024, прийнятій до розгляду протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2024, ОСОБА_1 аргументує позовні вимоги тими обставинами, що ТОВ "Союзафрик груп" отримало право вимоги щодо основного зобов`язання за кредитним договором від 24.10.2006 не в повному обсязі, а право вимоги за договором іпотеки від 29.12.2006 Товариство отримало не від особи, яка мала право його передавати. Позивач вважає, що, звернувши стягнення на предмет іпотеки та уклавши оспорюваний договір, відповідач-1 вчинив такі дії, не маючи права на забезпечення (іпотеку) та не маючи всього обсягу вимог за кредитним договором від 24.10.2006, які були забезпечені такою іпотекою.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

2. Суди розглядали справу неодноразово. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.05.2024 (суддя Удалова О. Г.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення аргументоване недоведеністю порушення оспорюваним договором прав і законних інтересів позивача, що є підставою для відмови в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки:

1) право власності на предмет іпотеки перейшло від ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна" до ТОВ "Союзафрик груп", проте іпотека на підставі договору від 21.02.2014 є дійсною для нового власника (ТОВ "Союзафрик груп"), позаяк записи про іпотеку, яка є предметом зазначеного договору, а також про позивача як наступного іпотекодержателя були наявні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та в Державному реєстрі обтяжень майна;

2) права ОСОБА_1 як наступного іпотекодержателя за дійсним договором іпотеки не порушені в результаті укладення між відповідачами договору від 23.07.2021 у зв`язку з тим, що позивач під час розгляду справи не довів (не підтвердив) у встановленому законодавством порядку, яким саме чином оспорюваний договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси; 3) задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним з моменту вчинення договору від 23.07.2021 не може відновити права позивача, оскільки при визнанні недійсним оспорюваного договору в ТОВ "Союзафрик груп" залишиться (буде наявне) право іпотекодержателя за договором іпотеки від 29.12.2006.

При цьому місцевий господарський суд відхилив доводи позивача про порушення його цивільного права, яке полягає у неможливості звернення до ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна" як майнового поручителя Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" (далі - ПАТ "Енергобанк", Банк), оскільки, як установив місцевий господарський суд, позивач вже ініціював таке звернення в межах справи № 758/6543/20 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "АК Консалтинг", ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна", державного реєстратора Комунального підприємства "Світоч" міста Києва Дмитрунця Л. В. про: визнання незаконним і скасування рішень державного реєстратора, скасування державної реєстрації, поновлення запису про право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Ройланс-Україна" (далі - ТОВ "Ройланс-Україна") (у подальшому перейменованого на ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна") на нежитловий будинок на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. від 21.02.2014 № 4747882; стягнення заборгованості, яка виникла в ПАТ "Енергобанк" перед ОСОБА_1 за договором про відкриття та обслуговування банківського рахунку фізичної особи № НОМЕР_1 , у розмірі 81 923 083,42 грн за договором іпотеки, укладеним 21.02.2014, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах.

Водночас суд першої інстанції зазначив, що відмова в задоволенні вимоги про визнання недійсним договору від 23.07.2021 як основної позовної вимоги зумовлює відмову в задоволенні похідної вимоги про скасування реєстрації права власності Товариства на іпотечне майно.

3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 (головуючий - Мальченко А. О., судді Агрикова О. В., Козир Т. П.) рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2024 скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Постанова мотивована обґрунтованістю позовних вимог з огляду на те, що:

1) внаслідок укладення договору від 23.07.2021 припиненою є як іпотека, за якою іпотекодержателем є ТОВ "Союзафрик груп" (попередній іпотекодержатель), так і іпотека, за якою іпотекодержателем є ОСОБА_1 (наступний іпотекодержатель), тому оспорюваний договір безпосередньо впливає на можливість звернення стягнення на іпотечне майно ОСОБА_1 як наступним іпотекодержателем, оскільки фактично позбавляє його такого права;

2) наявність державної реєстрації права іпотеки за позивачем не свідчить про набуття (або ж утримання) ним такого права, позаяк державна реєстрація не є способом набуття прав, а за своєю правовою природою є лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав;

3) положення статті 13 Закону України "Про іпотеку", які застосовано судом першої інстанції, встановлюють порядок взаємодії попереднього та наступного іпотекодержателя у випадку звернення стягнення на майно наступним іпотекодержателем до того, як до таких дій вдався попередній іпотекодержатель, та навпаки. Аналіз норм статті 13 Закону України "Про іпотеку" дає підстави для висновку про те, що незалежно від того, хто ініціював процедуру звернення стягнення на майно, інший іпотекодержатель має включитися в цю процедуру та задовольнити свої вимоги залежно від пріоритету та розміру цих вимог, оскільки норми цієї статті не вказують на можливість існування кількох паралельних (одночасних) процесів звернення стягнення на одне і те ж майно, ініційованих різними іпотекодержателями такого майна;

4) ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 28.09.2020 у справі № 758/6543/20 відкрито провадження за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "АК Консалтинг", ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна", державного реєстратора Комунального підприємства "Світоч" м. Києва Дмитрунця Л. В. про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, скасування державної реєстрації прав та поновлення запису про право власності, реалізацію предмета іпотеки на прилюдних торгах. Таким чином, ОСОБА_1 як наступний іпотекодержатель першим ініціював звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах, тому відповідно до положень статті 13 Закону України "Про іпотеку" попередній іпотекодержатель мав долучитися до обраного наступним іпотекодержателем способу звернення стягнення на майно (наприклад, шляхом подання позову третьої особи із самостійними вимогами), а не ініціювати окремий чи самостійний процес. Надаючи згоду на наступну іпотеку, попередній іпотекодержатель мав враховувати такі ризики реалізації іпотечного майна наступним іпотекодержателем, як і ТОВ "Союзафрик груп", набуваючи відповідні права іпотекодержателя на підставі договору про відступлення права вимоги від 09.07.2021;

5) постанова Київського апеляційного суду від 09.09.2020 у справі № 758/6543/20, якою з метою забезпечення можливості реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах у випадку задоволення позовних вимог було накладено арешт на будинок (літ. "А"), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 297999880000, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , була чинною на дату укладення оспорюваного договору (23.07.2021), за яким відбувся перехід права власності на іпотечне майно, тобто фактично відбулося розпорядження цим майном у період дії судової заборони на таке розпорядження;

6) як укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя між боржником та попереднім іпотекодержателем, який за своїм змістом суперечить вимогам статті 13 Закону України "Про іпотеку" щодо порядку дій попереднього кредитора у випадку звернення стягнення на майно, ініційованого наступним іпотекодержателем, так і розпорядження спірним майном, щодо якого накладено арешт за рішенням суду (що вказує на відсутність у сторін правочину необхідного обсягу правомочностей щодо передання та отримання такого майна), свідчить про порушення сторонами оспорюваного договору норм частини 1 статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання зазначеного договору недійсним;

7) оскільки під час розгляду справи апеляційний суд установив порушення оспорюваним договором прав ОСОБА_1 , то порушення майнових прав позивача також відбулося і в результаті вчинення державної реєстрації права власності ТОВ "Союзафрик груп" на предмет іпотеки на підставі оспорюваного договору, що є підставою для скасування рішення від 23.07.2021 з індексним номером 43137204 приватного нотаріуса Тверської І. В. про державну реєстрацію за ТОВ "Союзафрик груп" права власності на спірне майно (далі - оспорюване рішення від 23.07.2021).

Крім того, апеляційний суд не взяв до уваги доводи Товариства про неефективність обраного позивачем способу захисту порушеного права та про необхідність оспорювання всіх правочинів, за якими ТОВ "Союзафрик груп" набуло права іпотекодержателя, позаяк відповідачі порушили встановлений законодавством порядок реалізації майна, переданого в іпотеку двом різним кредиторам, у зв`язку з чим наступний кредитор (позивач) позбавлений права на задоволення вимог, забезпечених іпотекою.

Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що розмір вимог ТОВ "Союзафрик груп" становить близько 3 000 000 грн, у той час як вимоги ОСОБА_1 , забезпечені іпотекою, становлять більше 170 000 000 грн, тобто Товариство як первісний кредитор має вищий пріоритет у задоволенні своїх вимог перед вимогами ОСОБА_1 , але оскільки позивач першим ініціював процес звернення стягнення на іпотечне майно, то ТОВ "Союзафрик груп" мало враховувати цю обставину, реалізовуючи свої права.

4. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2025 (головуючий - Багай Н. О., судді Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я.) постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 у справі № 910/19501/23 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що:

1) на порушення положень статей 13, 14, 46 та частини 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) апеляційний суд вийшов за межі доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2024 у справі № 910/19501/23, оскільки ОСОБА_1 не обґрунтовував апеляційну скаргу доводами про розпорядження іпотечним майном у період дії судової заборони на таке розпорядження, як наслідок, суд апеляційної інстанції вийшов як за межі підстав позову, аргументувавши своє рішення обставинами, на які позивач не посилався як на підстави позовних вимог, так і за межі апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції;

2) апеляційний суд помилково не надав оцінки заяві ОСОБА_1 про зміну підстави позову від 12.02.2024, не встановив та не з`ясував, чи змінив позивач підстави позову новими фактичними обставинами в спірних правовідносинах, які навів у зазначеній заяві, або доповнив підстави позову новими фактичними обставинами при збереженні в ньому первісних обставин;

3) суд апеляційної інстанції, зазначивши про розпорядження іпотечним майном у період дії встановленої судом заборони на таке розпорядження, помилково не врахував зазначені відповідачем-1 і викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 346/1305/19 та в постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 331/3944/18, від 04.11.2020 у справі № 761/31581/19, від 10.02.2021 у справі № 686/1953/13-ц, від 04.03.2021 у справі № 2-6875/10, висновки про те, що обтяження предмета іпотеки, зареєстровані після державної реєстрації іпотеки за банком або іншою фінансовою установою, не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержателем та для державної реєстрації за ним (зокрема і за новим кредитором, який набув прав іпотекодержателя від банку чи іншої фінансової установи) права власності на цей об`єкт у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". Накладення арешту на заставлене майно не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги в майбутньому і не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законом України "Про іпотеку".

5. За результатами нового апеляційного розгляду справи постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2025 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2024 та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Зазначена постанова аргументована посиланням на положення статей 203, 215, 236, 328, 512, 526, 556, 574, 589, 610, 1066, 1068 ЦК України, статті 13 Закону України "Про іпотеку", статей 2, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статей 75, 86, 236, 269, 277 ГПК України, застосовуючи які, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що:

1) ураховуючи встановлені судовими рішеннями в справах № 910/11681/19 і № 910/14476/19 (за участю ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна", ТОВ "АК Консалтинг", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Інвест Балтик Груп" (далі - ТОВ "ФК "Інвест Балтик Груп", Компанія)) преюдиціальні обставини початкового зарахування зустрічних однорідних вимог між ТОВ "Ройланс-Україна" та ПАТ "Енергобанк" на суму 6 562 022,15 грн (при загальній сумі боргу в 9 589 058,66 грн) і подальшого перерахування на користь Компанії 6 747 000 грн поручителем (ТОВ "АК Консалтинг") у рахунок виконання в повному обсязі зобов`язань за договором поруки від 04.11.2016, у зв`язку з чим до ТОВ "АК Консалтинг" перейшло право вимоги за кредитним договором від 24.10.2006 № 610-34 і за договором іпотеки від 29.12.2006 у розмірі погашеного залишку боргу ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна" (боржника) за вказаним кредитним договором у сумі 3 027 036,51 грн (9 589 058,66- 6 562 022,15), яке (право вимоги) належить третій особі-2 в силу вимог закону, хоча й не було відповідним чином зареєстроване нею в Державному реєстрі іпотек, як наслідок, суд зазначив про отримання ТОВ "Союзафрик Груп" від ТОВ "АК Консалтинг" через низку угод щодо відступлення права вимоги права вимоги лише на частину кредиту в розмірі 2 842 058,66 грн (інша частина права вимоги в сумі 184 977,91 грн залишилася за Компанією), оскільки ТОВ "ФК "Інвест Балтик Груп" у момент передачі права вимоги за договором іпотеки від 29.12.2006 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Резолюція" (далі - ТОВ "Бізнес Резолюція"), яке потім відступило право вимоги за іпотекою на користь ТОВ "Союзафрик Груп", не мало такого права;

2) ТОВ "Союзафрик Груп", звернувши стягнення на предмет іпотеки та уклавши договір про задоволення вимог іпотекодержателя, вчинило такі дії, не маючи права на забезпечення (іпотеку) та не маючи всього обсягу вимог по кредитному договору, які були забезпечені такою іпотекою, що є підставою для визнання вказаного договору недійсним;

3) позивач, обґрунтовуючи порушення своїх прав, зазначив, що оспорюваним договором відповідачі унеможливили звернення ним стягнення на предмет іпотеки за наступною іпотекою з належного іпотекодавця - ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна", в тому числі в межах цивільної справи № 758/6543/20. Цивільне право позивача полягає в праві вимагати від боржника (ПАТ "Енергобанк") та його майнового поручителя (ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна") як належного іпотекодавця виконання зобов`язання щодо повернення коштів за договором банківського рахунку від 21.02.2014 № 26205511415101, в тому числі за рахунок забезпечення його виконання, тоді як зміна власника на іпотечне майно (97/100 частин) за оспорюваним договором відбулася за відсутності в ТОВ "Союзафрик Груп" відповідного права вимоги як іпотекодержателя за попередньою іпотекою до іпотекодавця (ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна"). Такий перехід права власності на іпотечне майно ставить під сумнів правомірність та породжує правову невизначеність у встановленні законного власника іпотечного майна для стягнення за наступною іпотекою позивачем;

4) судом першої інстанції неповно досліджені докази та не встановлено обставин щодо відсутності в ТОВ "Союзафрик Груп" як іпотекодержателя за попередньою іпотекою відповідного права вимоги (за договором іпотеки від 29.12.2006), про що було зазначено в заяві ОСОБА_1 про зміну підстави позову від 12.02.2024;

5) відповідачі порушили право позивача на звернення стягнення на предмет іпотеки за договором наступної іпотеки з належного іпотекодавця - ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна", а задоволення заявлених позовних вимог дозволить повернути предмет іпотеки у власність такого належного іпотекодавця;

6) відповідачі уклали договір про задоволення вимог іпотекодержателя після того, як позивачем (наступним іпотекодержателем) уже було ініційовано звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку шляхом подання відповідного позову, прийнятого до розгляду судом (цивільна справа № 758/6543/20), а також у період дії арешту, встановленого постановою суду щодо предмету іпотеки;

7) як укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя між боржником та попереднім іпотекодержателем, який за своїм змістом суперечить вимогам статті 13 Закону України "Про іпотеку" щодо порядку дій попереднього кредитора у випадку звернення стягнення на майно, ініційованого наступним іпотекодержателем, так і розпорядження спірним майном, щодо якого накладено арешт за рішенням суду (що вказує на відсутність у сторін правочину необхідного обсягу правомочностей щодо передання та отримання такого майна), свідчить про порушення сторонами договору від 23.07.2021 норми частини 1 статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання зазначеного договору недійсним;

8) оскільки порушення прав ОСОБА_1 внаслідок укладення між відповідачами договору від 23.07.2021 зумовило порушення майнових прав позивача в результаті вчинення на підставі цього договору державної реєстрації права власності ТОВ "Союзафрик Груп" на предмет іпотеки, то задоволення позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень призведе до відновлення становища, яке існувало до порушення.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

6. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, 09.07.2025 (скаржник-1) ТОВ "Союзафрик Груп" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати повністю, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

У свою чергу, не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, 14.07.2025 ТОВ "СНОУК" (скаржник-2) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати повністю, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі або передати справу на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

7. На обґрунтування своїх вимог скаржник-1 посилається на неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права наголошуючи на тому, що:

1) апеляційний суд не врахував висновку щодо застосування положень статті 75 ГПК України (у контексті надання преюдиціального значення у справі обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, внаслідок чого суд апеляційної інстанції помилково залишив поза увагою преюдиціальні обставини, встановлені судовими рішеннями в справі № 910/12344/22;

2) апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норм статей 204, 215 ЦК України в подібних правовідносинах (у контексті необхідності дотримання презумпції правомірності правочину та встановлення наявності підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним і порушення цивільного права або інтересу особи саме на момент вчинення такого правочину), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22, в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2019 в справі № 638/2304/17 та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.06.2021 у справі № 761/12692/17, від 28.07.2021 у справі № 759/24061/19, від 28.02.2024 у справі № 712/7178/20, як наслідок, суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог і самостійно вирішив питання про недійсність договорів щодо послідовного відступлення права вимоги за іпотекою до ТОВ "ФК "Інвест Балтик Груп", ТОВ "Бізнес Резолюція" та ТОВ "Союзафрик Груп", вказавши, що в момент передачі такого права вимоги за іпотекою такі особи майновими правами не володіли;

3) апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування положень статей 15, 16, 203, 215 ЦК України (у контексті того, що в разі задоволення позовних вимог господарський суд повинен зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин, а відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2023 у справі № 910/19668/21;

4) суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм статей 215, 216 ЦК України (у контексті того, що ефективним способом захисту прав позивача може бути заявлення об`єднаних позовних вимог про визнання недійсним оспорюваного правочину та застосування наслідків його недійсності, а обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 та в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17;

5) апеляційний суд не врахував висновку щодо застосування положень частини 2 статті 237 ГПК України (у контексті того, що принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21;

6) суд апеляційної інстанції не врахував висновку щодо застосування норм пункту 4 частини 2 статті 16 ЦК України та статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у контексті того, що задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами)), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20);

7) апеляційний суд не врахував висновку щодо застосування положень статей 17, 36, 37 Закону України "Про іпотеку" (у контексті того, що, допускаючи можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, законодавець встановлює правило про те, що після завершення позасудового врегулювання, зокрема стягнення на предмет іпотеки, переданий боржником, будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки вважається таким, що погашає всі вимоги кредитора до боржника, незалежно від того, чи перевищує вартість предмета іпотеки розмір вимог кредитора), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 569/13956/17, від 17.02.2021 у справі № 520/472/17, від 27.04.2023 у справі № 209/4577/21;

8) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми пункту 5 частини 2 статті 258 ГПК України в подібних правовідносинах, а саме щодо можливості розгляду спору за відсутності в позові посилання на норми закону, які порушені відповідачем та не зазначені в апеляційній скарзі;

9) на теперішній час відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування положень статей 15, 16, 203, 215, 216 ЦК України, статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статей 17, 36 Закону України "Про іпотеку" та статті 237 ГПК України в подібних правовідносинах, а саме при оспорюванні договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

8. На обґрунтування своїх вимог скаржник-2 посилається на неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права наголошуючи на тому, що:

1) апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування положень статей 512, 555, 556 ЦК України в подібних правовідносинах (у контексті того, що часткове виконання поручителем зобов`язань за кредитним договором не призводить до переходу до нього прав кредитора за цим договором), викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/11247/18 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.04.2025 у справі № 758/13212/21;

2) суд апеляційної інстанції не врахував висновку щодо застосування норми статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у контексті того, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункт 38);

3) апеляційний суд не врахував висновку щодо застосування положень статті 13 ГПК України (в контексті того, що певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (пункт 81);

4) суд апеляційної інстанції не врахував висновку щодо застосування норм статей 2, 5 ГПК України (в контексті того, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 та в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 (пункт 27);

5) апеляційний суд ухвалив оскаржувану постанову в цій справі з порушенням правил інстанційної юрисдикції, що в розумінні пункту 6 частини 1 статті 310 ГПК України є підставою для її обов`язкового скасування з направленням справи на новий розгляд, оскільки фактично переглянув в касаційному порядку постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2020 у справі № 910/14476/19, що набрала законної сили, та якою ТОВ "АК Консалтинг" було позбавлене прав іпотекодержателя на спірне майно через часткове погашення кредитної заборгованості за договором поруки від 04.11.2016, а також фактично переглянув уже вирішений в іншій справі (№ 910/12344/22) спір між ТОВ "Союзафрик Груп" і ТОВ "АК Консалтинг" щодо речових прав на предмет іпотеки;

6) суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржувану постанову неповноважним складом суду, що в розумінні пункту 1 частини 1 статті 310 ГПК України є підставою для її обов`язкового скасування з направленням справи на новий розгляд, позаяк суддя Андрієнко В. В. як головуючий вже брав участь у розгляді справи № 910/14476/19 зі спору, що виник із тих самих правовідносин, і на підставі пункту 5 частини 1 статті 35 цього Кодексу мав заявити самовідвід, причому в зазначеній справі колегія суддів під його головуванням прийняла постанову від 08.07.2021 із аналогічними за змістом висновками, яку (постанову) в подальшому було скасовано постановою Верховного Суду від 19.01.2022 з підстав порушення норм процесуального права;

7) апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що згідно з пунктом 4 частини 3 статті 310 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваної постанови та направлення справи на новий розгляд.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

9. ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу ТОВ "СНОУК" просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові.

ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна" та ТОВ "АК Консалтинг" не скористалися правом на подання відзиву на касаційні скарги.

Розгляд справи Верховним Судом

10. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.07.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "СНОУК" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2025 у справі № 910/19501/23 та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 09.09.2025.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.08.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Союзафрик Груп" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2025 у справі № 910/19501/23 та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 09.09.2025.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.09.2025 в зв`язку з перебуванням судді Дроботової Т. Б. на лікарняному визначено такий склад колегії суддів: Чумак Ю. Я. - головуючий, Багай Н. О., Зуєв В. А.

Ухвалами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2025 і від 23.09.2025 розгляд касаційної скарги ТОВ "Союзафрик Груп" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2025 у справі № 910/19501/23 відкладався на 23.09.2025 та на 30.09.2025 відповідно.

11. 22.09.2025 представник ТОВ "СНОУК" Антіпов Є. В. звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з клопотанням про передачу справи № 910/19501/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 6 статті 302 ГПК України, оскільки, на думку заявника: 1) однією з підстав касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції були доводи про порушення правил суб`єктної юрисдикції з огляду на те, що стороною правочину іпотеки від 21.02.2014 є фізична особа - позивач (наступний іпотекодержатель), який не є підприємцем; 2) порушення правил суб`єктної юрисдикції підтверджується правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 2-1268/11 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.01.2018 у справі № 752/13902/15-ц із подібною підставою та предметом позову в подібних правовідносинах, які (справи) розглядалися за правилами цивільного судочинства.

Проте, зважаючи на подання у подальшому представником ТОВ "СНОУК" Антіповим Є. В. заяви від 29.09.2025 щодо залишення без розгляду клопотання третьої особи-1 про передачу справи № 910/19501/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів не вбачає підстав для розгляду зазначеного первісного клопотання скаржника-2.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

12. 24.10.2006 між ПАТ "Енергобанк" і ТОВ "Ройланс-Україна" (назва якого в подальшому змінена на ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна") (позичальник) укладено договір про надання кредиту № 610-34, згідно з яким Банк надав позичальнику кредит на придбання об`єктів нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1.

На забезпечення виконання зазначеного кредитного договору 29.12.2006 між Банком (іпотекодержатель) та ТОВ "Ройланс-Україна" (іпотекодавець) укладено договір іпотеки, за умовами пунктів 1.1, 1.3, 4.3 якого ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна" передало в іпотеку нерухоме майно загальною площею приміщень 3881,90 м2, розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Предмет іпотеки сторони за домовленістю оцінюють у 48 624 497,39 грн. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється, зокрема згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

21.02.2014 між ПАТ "Енергобанк" і ОСОБА_1 укладено договір про відкриття та обслуговування банківського рахунку фізичної особи.

На забезпечення виконання зобов`язань за зазначеним договором між ОСОБА_1 (наступний іпотекодержатель) і ТОВ "Ройланс-Україна" (іпотекодавець) укладено договір іпотеки від 21.02.2014, за умовами пунктів 1.1, 2.2, 3.1, 8.3 якого ТОВ "Ройланс-Україна" передало ОСОБА_1 в іпотеку 97/100 частин нежитлових приміщень загальною площею 3802,30 м2 за адресою: АДРЕСА_1. Іпотекодавець гарантує, що предмет іпотеки не є предметом іпотеки за іншими зобов`язаннями, окрім забезпечення виконання зобов`язань іпотекодавця перед Банком на підставі договору іпотеки від 29.12.2006 (з усіма змінами та доповненнями), за яким було передано майно в іпотеку для забезпечення виконання зобов`язань іпотекодавця перед ПАТ "Енергобанк" за договором про надання кредиту від 24.10.2006 № 610-34. Іпотекодавець погоджується з тим, що протягом дії цього договору він не має права без попередньої згоди іпотекодержателя вчиняти чи опосередковано сприяти вчиненню нижчеперелічених дій (в тому числі укладати відповідні правочини): зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт предмета іпотеки (зокрема, здійснювати перепланування) чи іншим способом змінювати цільове призначення предмета іпотеки; передавати предмет іпотеки в наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, найм (оренду), користування. Цей договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення та діє до повного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання за договором депозиту.

Таким чином, щодо спірного майна існували як попередня іпотека, іпотекодержателем за якою було ПАТ "Енергобанк", так і наступна іпотека, іпотекодержателем за якою є позивач у цій справі.

13. 12.02.2015 ПАТ "Енергобанк" віднесено до категорії неплатоспроможних і рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 29 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу, а 12.06.2015 розпочато процедуру ліквідації Банку.

14. 03.11.2016 між ПАТ "Енергобанк" і ТОВ "ФК "Інвест Балтик Груп") (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги, згідно з яким Банк відступив новому кредитору права вимоги до позичальника за кредитним договором (ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна").

Цього ж дня між ПАТ "Енергобанк" та ТОВ "ФК "Інвест Балтик Груп" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого Банк відступив новому кредитору права вимоги за договором іпотеки.

15. 04.11.2016 між ТОВ "ФК "Інвест Балтик Груп" (новий кредитор) та ТОВ "АК Консалтинг" (поручитель) укладено договір поруки, згідно з яким ТОВ "АК Консалтинг" поручилося перед ТОВ "ФК "Інвест Балтик Груп" за виконання ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна" своїх зобов`язань за кредитним договором.

08.11.2016 між ТОВ "ФК "Інвест Балтик Груп" (первісний іпотекодержатель) і ТОВ "АК Консалтинг" (новий іпотекодержатель) укладено договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 29.12.2006, за умовами якого первісний іпотекодержатель відступив новому іпотекодержателю права вимоги за договором іпотеки у зв`язку з погашенням ТОВ "АК Консалтинг" (поручителем) частини заборгованості за кредитним договором у розмірі 6 747 000 грн.

08.11.2016 унаслідок укладення зазначеного договору ТОВ "АК Консалтинг" набуло права попереднього іпотекодержателя щодо 97/100 частин нежитлового будинку (літ. "А") загальною площею 3802,30 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

16. 09.11.2016 між ТОВ "ФК "Інвест Балтик Груп" (первісний кредитор) та ТОВ "АК Консалтинг" (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги, згідно з яким первісний кредитор відступив право вимоги до боржника за кредитним договором, а новий кредитор набув право вимоги та всі інші права до боржника за кредитним договором в порядку і в обсязі, що визначені цим договором, відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема, але не виключно, пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України.

Станом на день укладення цього договору заборгованість боржника перед первісним кредитором за кредитним договором становила 2 842 058,66 грн.

17. Під час розгляду справи № 910/12344/22 за позовом ТОВ "Союзафрик груп" до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, в постанові Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 встановлено, що з 03.11.2016 права кредитора за основним зобов`язанням та попереднього іпотекодержателя щодо 97/100 частин нежитлового будинку (літ. "А") загальною площею 3802,30 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, набуло ТОВ "ФК Інвест Балтик Груп".

18. 18.12.2018 ТОВ "АК Консалтинг" у позасудовому порядку звернуло стягнення на предмет попередньої іпотеки та зареєструвало за собою право власності на спірне майно.

19. Постановою Київського апеляційного суду від 09.09.2020 у справі № 758/6543/20 задоволено заяву ОСОБА_1 про накладення арешту. Накладено арешт на будинок (літ. "А"), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 297999880000, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

20. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2020 у справі № 910/14476/19 визнано недійсним договір від 08.11.2016 про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 29.12.2006, укладений між ТОВ "ФК "Інвест Балтик Груп" та ТОВ "АК Консалтинг", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Т. М. та зареєстрований в реєстрі за № 2221, а також скасовано наступні рішення державних реєстраторів, прийняті на його підставі.

Отже, з 29.09.2020 (день набрання законної сили постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2020 у справі № 910/14476/19) права попереднього іпотекодержателя щодо 97/100 частини нежитлового будинку (літ. "А") загальною площею 3802,30 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, знову повернулися до ТОВ "ФК "Інвест Балтик Груп".

21. 26.05.2021 між ТОВ "ФК "Інвест Балтик Груп" (первісний іпотекодержатель) та ТОВ "Бізнес Резолюція" (новий іпотекодержатель) укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого первісний іпотекодержатель відступає новому іпотекодержателю, а новий іпотекодержатель набуває права вимоги первісного іпотекодержателя за договором іпотеки від 29.12.2006, укладеним між ПАТ "Енергобанк" і ТОВ "Ройланс-Україна", правонаступником якого є ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна" (боржник за договором про надання кредиту від 24.10.2006 № 610-34).

09.07.2021 між ТОВ "Бізнес Резолюція" та ТОВ "Союзафрик груп" укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого ТОВ "Бізнес Резолюція" (первісний іпотекодержатель) відступило ТОВ "Союзафрик груп" право вимоги щодо іпотечного майна - 97/100 частин нежитлових приміщень загальною площею 3802,30 м2, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

22. 23.07.2021 між ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна" (іпотекодавець) та ТОВ "Союзафрик груп" (іпотекодержатель) укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за умовами пунктів 1, 7, 11, 12 якого іпотекодавець передає, а іпотекодержатель набуває право власності на належне іпотекодавцю нерухоме майно - 97/100 частин нежитлових приміщень, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Іпотекодавець свідчить, що майно на момент укладення цього договору нікому не продане, під арештом не знаходиться, а також прав та обтяжень щодо нього у третіх осіб як в межах, так і за межами України немає, як внесок до статутного фонду юридичних осіб не внесено. У разі виникнення порушення права третіх осіб у зв`язку з укладенням цього договору іпотекодавець зобов`язується задовольнити вимоги третіх осіб за власний рахунок, розуміючи при цьому, що предмет іпотеки не може бути використаний для задоволення вимог третіх осіб. Право власності на майно виникає в іпотекодержателя з моменту його державної реєстрації. За даними Єдиного реєстру боржників Міністерства юстиції України записи щодо ТОВ "Союзафрик груп" і ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна" відсутні.

23. Після визнання в судовому порядку недійсним договору від 08.11.2016 про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 29.12.2006, укладеного між ТОВ "ФК "Інвест Балтик Груп" і ТОВ "АК Консалтинг", на підставі нотаріально посвідчених правочинів речові права іпотекодержателя на нерухоме майно, а саме: на 97/100 частини нежитлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, послідовно перейшли від ТОВ "ФК "Інвест Балтик Груп" до ТОВ "Бізнес Резолюція", а потім до ТОВ "Союзафрик груп", після чого на підставі укладеного 23.07.2021 з попереднім власником (ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна") договору про задоволення вимог іпотекодержателя ТОВ "Союзафрик груп" набуло право власності на предмет іпотеки.

Зміна речових прав іпотеки відбувалася на підставі попереднього вчинення послідовних правочинів з відступлення права кредитора за основним зобов`язанням за кредитним договором від 24.10.2006 № 610-34, а саме: договору про відступлення права вимоги від 20.07.2017, укладеного між ТОВ "АК Консалтинг" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридичні рішення" (змінено назву на ТОВ "Бізнес Резолюція"); договору про відступлення права вимоги від 25.06.2021, укладеного між ТОВ "Бізнес Резолюція" та ТОВ "Союзафрик груп" (новий кредитор).

24. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.04.2023 у справі № 910/12344/22 (за участю ОСОБА_1 , ТОВ "Союзафрик груп", ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна", ТОВ "АК Консалтинг"), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023, визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 18.11.2021 № 4167/5, яким скасовано право власності, в тому числі ТОВ "Союзафрик груп" на нерухоме майно - 97/100 частини будівлі, яке було предметом попередньої та наступної іпотеки за укладеними договорами іпотеки.

Позиція Верховного Суду

25. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах вимог касаційних скарг наведені в них доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Щодо касаційної скарги ТОВ "Союзафрик Груп"

26. Відповідач-1 у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 і 3 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме:

якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

27. Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про задоволення позову та водночас відхиляє доводи скаржника-1 в частині неврахування апеляційним судом: 1) висновку щодо застосування положень статті 75 ГПК України (у контексті надання преюдиціального значення у справі обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, внаслідок чого суд апеляційної інстанції помилково залишив поза увагою преюдиціальні обставини, встановлені судовими рішеннями в справі № 910/12344/22; 2) висновків щодо застосування норм статей 204, 215 ЦК України в подібних правовідносинах (у контексті необхідності дотримання презумпції правомірності правочину та встановлення наявності підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним і порушення цивільного права або інтересу особи саме на момент вчинення такого правочину), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22, в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2019 в справі № 638/2304/17 та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.06.2021 у справі № 761/12692/17, від 28.07.2021 у справі № 759/24061/19, від 28.02.2024 у справі № 712/7178/20; 3) висновків щодо застосування положень статей 15, 16, 203, 215 ЦК України (у контексті того, що в разі задоволення позовних вимог господарський суд повинен зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин, а відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2023 у справі № 910/19668/21; 4) висновків щодо застосування норм статей 215, 216 ЦК України (у контексті того, що ефективним способом захисту прав позивача може бути заявлення об`єднаних позовних вимог про визнання недійсним оспорюваного правочину та застосування наслідків його недійсності, а обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 та в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17; 5) висновку щодо застосування положень частини 2 статті 237 ГПК України (у контексті того, що принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21; 6) висновку щодо застосування норм пункту 4 частини 2 статті 16 ЦК України та статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у контексті того, що задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами)), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20); 7) висновку щодо застосування положень статей 17, 36, 37 Закону України "Про іпотеку" (у контексті того, що, допускаючи можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, законодавець встановлює правило про те, що після завершення позасудового врегулювання, зокрема стягнення на предмет іпотеки, переданий боржником, будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки вважається таким, що погашає всі вимоги кредитора до боржника, незалежно від того, чи перевищує вартість предмета іпотеки розмір вимог кредитора), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 569/13956/17, від 17.02.2021 у справі № 520/472/17, від 27.04.2023 у справі № 209/4577/21, з огляду на таке.

28. Згідно з частинами 4, 7 статті 75 ГПК України, на неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування яких у подібних правовідносинах посилається скаржник-1 на обґрунтування підстави касаційного оскарження, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

29. Так, у пункті 32 постанови від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

30. Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Обставини справи - це життєві факти, які мають значення для вирішення спору, такі як вчинення чи невчинення певної дії певною особою; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій чи настання подій тощо. Обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин. Від встановлення судом обставин справи слід відрізняти правові висновки, які робить суд на підставі таких обставин, у тому числі оціночні, наприклад про дотримання розумного строку, про те, чи мала сторона знати про певні обставини, чи є причина поважною, чи перевищує розмір неустойки розмір збитків та чи є таке перевищення значним тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 (пункт 7.10), від 23.11.2021 у справі 359/3373/16-ц (пункт 136), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункти 87, 92, 93)).

31. Преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

32. Як убачається з матеріалів справи, враховуючи встановлені судовими рішеннями в справах № 910/11681/19 і № 910/14476/19 (за участю ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна", ТОВ "АК Консалтинг", ТОВ "ФК "Інвест Балтик Груп") преюдиціальні обставини початкового зарахування зустрічних однорідних вимог між ТОВ "Ройланс-Україна" (правопопередник ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна") та ПАТ "Енергобанк" на суму 6 562 022,15 грн (при заборгованості в загальній сумі 9 589 058,66 грн) і подальшого перерахування на користь Компанії 6 747 000 грн поручителем (ТОВ "АК Консалтинг") у рахунок виконання в повному обсязі зобов`язань за договором поруки від 04.11.2016, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що до ТОВ "АК Консалтинг" перейшло право вимоги за кредитним договором від 24.10.2006 № 610-34 і за договором іпотеки від 29.12.2006 у розмірі погашеного залишку боргу ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна" (боржника) за вказаним кредитним договором у сумі 3 027 036,51 грн (9 589 058,66- 6 562 022,15), яке (право вимоги) належить третій особі-2 в силу вимог закону, хоча й не було відповідним чином зареєстроване нею в Державному реєстрі іпотек.

Як наслідок, апеляційний суд зазначив про отримання ТОВ "Союзафрик Груп" від ТОВ "АК Консалтинг" через низку угод щодо відступлення права вимоги лише на частину кредиту в розмірі 2 842 058,66 грн (інша частина права вимоги в сумі 184 977,91 грн залишилася за Компанією), оскільки ТОВ "ФК "Інвест Балтик Груп" у момент передачі права вимоги за договором іпотеки від 29.12.2006 до ТОВ "Бізнес Резолюція", яке потім відступило право вимоги за іпотекою на користь ТОВ "Союзафрик Груп", не мало такого права.

Отже, ТОВ "Союзафрик Груп", звернувши стягнення на предмет іпотеки та уклавши договір про задоволення вимог іпотекодержателя, вчинило такі дії, не маючи права на забезпечення (іпотеку) та не маючи всього обсягу вимог за кредитним договором, які були забезпечені такою іпотекою, що є підставою для визнання вказаного договору недійсним.

33. Водночас колегія суддів відхиляє доводи скаржника-1 про нібито помилкове врахування судом апеляційної інстанції преюдиціальних фактів стосовно ТОВ "Союзафрик Груп", яке не брало участі в розгляді справи № 910/14476/19, оскільки з цього приводу апеляційний суд звернув увагу на те, що ТОВ "Союзафрик Груп" є правонаступником ТОВ "ФК "Інвест Балтик Груп" у відповідних договірних зобов`язаннях (за договором іпотеки від 29.12.2006), в зв`язку з чим встановлені в зазначеній справі обставини є преюдиціальними для Товариства як правонаступника Компанії, позаяк відповідне право вимоги перейшло до скаржника-1 в порядку послідовного процесуального правонаступництва на підставі договорів про відступлення права вимоги від 26.05.2021 і від 09.07.2021 (схожий за змістом висновок викладено в пункті 97 Великої Палати Верховного Суду постанови від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).

34. У свою чергу, враховуючи наведений Великої Палати Верховного Суду вище висновок щодо необхідності чіткого розмежування преюдиціальних обставин і правової оцінки певних обставин, наданої судом при розгляді іншої справи (див. пункти 18, 19 цієї постанови), Верховний Суд не бере до уваги твердження скаржника про те, що суд апеляційної інстанції помилково залишив поза увагою преюдиціальні обставини, встановлені судовими рішеннями в справі № 910/12344/22 (за участю ОСОБА_1 , ТОВ "Союзафрик груп", ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна", ТОВ "АК Консалтинг"), зокрема, щодо визнання законними реєстраційних дій щодо реєстрації права власності ТОВ "Союзафрик груп" на іпотечне майно, оскільки викладений у зазначеній справі висновок судів про законність певних реєстраційних дій є наслідком правової оцінки ним встановлених обставин, що не можна ототожнювати з преюдиціальними фактами в розумінні частини 4 статті 75 ГПК України.

35. Крім того, в постанові Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 у справі № 910/12344/22 зазначено таке:

1) 18.12.2018 ТОВ "АК Консалтинг" в позасудовому порядку звернуло стягнення на предмет попередньої іпотеки та зареєструвало за собою право власності на нерухоме майно а саме 97/100 частки нежитлового будинку (літ. "А"), загальною площею 3802,30 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Таким чином, згідно вимог частини 2 статті 17 Закону України "Про іпотеку" наступна іпотека ОСОБА_1 на 97/100 частки Будинку припинилася внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою;

2) договори, на підставі яких приватним нотаріусом Кравченко С. В. прийнято оскаржуване рішення про вчинення реєстраційних дій від 26.05.2021 № 58360839 - про відступлення прав за договором іпотеки від 29.12.2006 на користь ТОВ "Бізнес Резолюція", приватним нотаріусом Тверською І. В. від 09.07.2021 № 59207352 - про наступне відступлення прав за договором іпотеки на користь ТОВ "Союзафрик груп", а також приватним нотаріусом Тверською І. В. від 23.07.2021 № 59448913 - про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеному з попереднім власником - ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна" на користь ТОВ "Союзафрик груп", недійсними судом не визнавались.

Проте, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постановах від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 (пункт 7.10), від 23.11.2021 у справі 359/3373/16-ц (пункт 136), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункти 87, 92, 93), зазначені правові висновки є вочевидь оціночними, оскільки чинною постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2020 у справі № 910/14476/19 визнано недійсним договір відступлення прав вимоги від 08.11.2016, укладений між ТОВ "ФК "Інвест Балтик Груп" та ТОВ "АК Консалтинг", та скасовано вчинене на підставі цього договору рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Світоч" м. Києва Дмитрунця Л. В. про державну реєстрацію переходу права власності від 18.12.2018, індексний номер 44692575, яким власне було оформлено позасудове звернення ТОВ "АК Консалтинг" стягнення на предмет іпотеки.

Більше того, визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 23.07.2021 наразі є предметом позову в цій справі, що свідчить про оціночний характер висновку апеляційного суду про відсутність визнання недійсними певних правочинів, які можуть оспорюватися в будь-який час.

36. Таким чином, зміст оскаржуваної постанови переконливо свідчить про те, що, враховуючи преюдиціальні обставини, встановлені судовими рішеннями в справі № 910/14476/19, та навпаки, не беручи до уваги правові висновки, зазначені в постанові Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 у справі № 910/12344/22, суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду якраз відповідно до висновку щодо застосування положень частин 4, 7 статті 75 ГПК України, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, на неврахуванні якого (висновку) помилково наголошує скаржник-1.

37. Колегія суддів вважає помилковим твердження скаржника-1 про те, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норм статей 204, 215 ЦК України в подібних правовідносинах (у контексті необхідності дотримання презумпції правомірності правочину та встановлення наявності підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним і порушення цивільного права або інтересу особи саме на момент вчинення такого правочину), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22, в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2019 в справі № 638/2304/17, в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.06.2021 у справі № 761/12692/17, від 28.07.2021 у справі № 759/24061/19, від 28.02.2024 у справі № 712/7178/20, та, як наслідок, суд вийшов за межі позовних вимог і самостійно вирішив питання про недійсність договорів щодо послідовного відступлення права вимоги за іпотекою до ТОВ "ФК "Інвест Балтик Груп", ТОВ "Бізнес Резолюція" та ТОВ "Союзафрик Груп", вказавши, що в момент передачі такого права вимоги за іпотекою такі особи майновими правами не володіли, з огляду на таке.

38. Відповідно до статті 13 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час вчинення оспорюваного правочину в липні 2021 року) предмет іпотеки може бути переданий в наступну іпотеку за згодою попередніх іпотекодержателів, якщо інше не встановлено попереднім іпотечним договором. Попередня іпотека має вищий пріоритет над наступними іпотеками. Наступна іпотека, предметом якої є декілька об`єктів, що належать різним особам і є предметом попередньої іпотеки, допускається за згодою власників усіх об`єктів нерухомого майна, переданих в спільну іпотеку. У разі звернення стягнення на предмет іпотеки наступним іпотекодержателем попередній іпотекодержатель також має право звернути стягнення на предмет іпотеки, навіть якщо строк виконання основного зобов`язання перед попереднім іпотекодержателем ще не настав. Якщо попередній іпотекодержатель не скористався цим правом, попередня іпотека є дійсною до повного задоволення вимоги попереднього іпотекодержателя за основним зобов`язанням, а право власності на предмет іпотеки переходить до нового власника разом з обтяженням цього майна попередньою іпотекою. Попередній іпотекодержатель має право на підставі письмової заяви припинити звернення стягнення на предмет іпотеки, ініційоване наступним іпотекодержателем, якщо таке стягнення матиме наслідком неповне задоволення вимог попереднього іпотекодержателя. У цьому разі вимоги наступного іпотекодержателя підлягають задоволенню після звернення стягнення на предмет іпотеки попереднім іпотекодержателем і після повного задоволення його вимог, забезпечених іпотекою. У разі звернення стягнення на предмет іпотеки попереднім іпотекодержателем наступний іпотекодержатель також має право звернути стягнення на предмет іпотеки, навіть якщо строк виконання основного зобов`язання перед наступним іпотекодержателем не настав. При зверненні стягнення на нерухоме майно, що є предметом декількох іпотек, вимоги кожного наступного іпотекодержателя задовольняються після повного задоволення вимог кожного попереднього іпотекодержателя згідно з пріоритетом та розміром цих вимог.

39. Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (аналогічний загальний висновок викладено в пункті 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

Касаційна інстанція звертає увагу судів попередніх інстанцій, що попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу (такий правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 05.06.2019 у справі № 909/452/18, від 26.01.2021 у справі № 923/722/19, від 26.09.2023 у справі № 910/2392/22, від 07.11.2023 у справі № 909/869/22).

40. Колегія суддів наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції в межах заявлених позовних вимог насправді вирішував спір щодо визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 23.07.2021, укладеного між боржником та попереднім іпотекодержателем, достовірно встановивши при цьому невідповідність оспорюваного договору вимогам статті 13 Закону України "Про іпотеку" щодо порядку дій попереднього іпотекодержателя (Товариства) у випадку звернення стягнення на майно, раніше ініційованого наступним іпотекодержателем ( ОСОБА_1 ), тобто відповідачі уклали договір про задоволення вимог іпотекодержателя вже після того, як позивачем (наступним іпотекодержателем) уже було ініційовано звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку шляхом подання відповідного позову, прийнятого до розгляду судом (цивільна справа № 758/6543/20).

Таким чином, відповідачі порушили право позивача на звернення стягнення на предмет іпотеки за договором наступної іпотеки з належного іпотекодавця - ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна", а задоволення заявлених позовних вимог дозволить повернути предмет іпотеки у власність такого належного іпотекодавця.

41. Верховний Суд зауважує, що на обґрунтування висновку про недійсність оспорюваного договору суд апеляційної інстанції послався на те, що ТОВ "Союзафрик Груп", звернувши стягнення на предмет іпотеки та уклавши договір про задоволення вимог іпотекодержателя, вчинило такі дії, не маючи всього обсягу вимог за кредитним договором від 24.10.2006 № 610-34, які були забезпечені іпотекою спірного майна, що зумовлено преюдиціальними обставинами виконання поручителем (ТОВ "АК Консалтинг") у повному обсязі кредитних зобов`язань боржника (ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна") на підставі договору поруки від 04.11.2016.

Наведений висновок суду апеляційної інстанції не суперечить загальному правилу статті 514 ЦК України, згідно з якою до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

42. Проте, в оскаржуваній постанові апеляційний суд не викладав жодних висновків про невідповідність чинному законодавству: 1) договору про відступлення права вимоги від 03.11.2016, укладеного між ПАТ "Енергобанк" і ТОВ "ФК "Інвест Балтик Груп"; 2) договору про відступлення права вимоги від 26.05.2021, укладеного між ТОВ "ФК "Інвест Балтик Груп" і ТОВ "Бізнес Резолюція"; 3) договору про відступлення права вимоги від 09.07.2021, укладеного між ТОВ "Бізнес Резолюція" та ТОВ "Союзафрик груп", як наслідок, не визнавав зазначені правочини недійсними, на що передчасно посилається скаржник-1, а відтак, не порушував принцип презумпції правомірності правочину, закріплений статтею 204 ЦК України.

Додатковим підтвердженням наведеного є вміщений в постанові Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 у справі № 910/12344/22 висновок про те, що як договір про відступлення прав від 26.05.2021 на користь ТОВ "Бізнес Резолюція", так і договір про відступлення прав від 09.07.2021 на користь ТОВ "Союзафрик груп" не визнавалися недійсними в судовому порядку.

43. Таким чином, зміст оскаржуваної постанови переконливо свідчить про те, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду якраз відповідно до висновків щодо застосування норм статей 204, 215 ЦК України в подібних правовідносинах (у контексті необхідності дотримання презумпції правомірності правочину та встановлення наявності підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним і порушення цивільного права або інтересу особи саме на момент вчинення такого правочину), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22, в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2019 в справі № 638/2304/17, в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.06.2021 у справі № 761/12692/17, від 28.07.2021 у справі № 759/24061/19, від 28.02.2024 у справі № 712/7178/20, а також відповідно до висновку щодо застосування положень частини 2 статті 237 ГПК України (у контексті того, що принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21, чим спростовується твердження скаржника-1 про неврахування зазначених правових висновків.

44. Суд касаційної інстанції не бере до уваги аргументи скаржника-1 про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування положень статей 15, 16, 203, 215 ЦК України (у контексті того, що в разі задоволення позовних вимог господарський суд повинен зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин, а відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2023 у справі № 910/19668/21, оскільки, вирішуючи цей господарський спір, суд апеляційної інстанції, по-перше, встановив невідповідність оспорюваного правочину вимогам статті 13 Закону України "Про іпотеку" щодо порядку дій попереднього іпотекодержателя (Товариства) у випадку звернення стягнення на майно, раніше ініційованого наступним іпотекодержателем ( ОСОБА_1 ).

По-друге, позивач, обґрунтовуючи порушення своїх прав і з чим погодився апеляційний суд, зазначив, що оспорюваним договором відповідачі унеможливили звернення ОСОБА_1 стягнення на предмет іпотеки за наступною іпотекою з належного іпотекодавця - ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна", в тому числі в межах цивільної справи № 758/6543/20. Цивільне право позивача полягає в праві вимагати від боржника (ПАТ "Енергобанк") та його майнового поручителя (ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна") як належного іпотекодавця виконання зобов`язання щодо повернення коштів у сумі 170 000 000 грн за договором банківського рахунку від 21.02.2014 № 26205511415101, в тому числі за рахунок забезпечення його виконання, тоді як зміна власника на іпотечне майно (97/100 частин) за оспорюваним договором відбулася за відсутності в ТОВ "Союзафрик Груп" відповідного права вимоги як іпотекодержателя за попередньою іпотекою до іпотекодавця (ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна"). Такий перехід права власності на іпотечне майно ставить під сумнів правомірність та породжує правову невизначеність у встановленні законного власника іпотечного майна для стягнення за наступною іпотекою позивачем;

Таким чином, відповідачі шляхом позасудового звернення стягнення на спірне майно, оформленого оспорюваним договором, порушили право позивача на звернення стягнення на предмет іпотеки за договором наступної іпотеки з належного іпотекодавця - ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна", а задоволення заявлених позовних вимог дозволить повернути предмет іпотеки у власність такого належного іпотекодавця (відповідача-2), повернувши таким чином у попередній стан права попереднього та наступного іпотекодержателів на звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку.

45. Таким чином, зміст оскаржуваної постанови переконливо свідчить про те, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду якраз відповідно до висновків щодо застосування положень статей 15, 16, 203, 215 ЦК України, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2023 у справі № 910/19668/21, на неврахуванні яких (висновків) помилково наголошує скаржник-1.

46. У свою чергу, відхиляючи помилкові доводи скаржника-1 про неврахування апеляційним судом висновку щодо застосування положень статей 215, 216 ЦК України (у контексті того, що ефективним способом захисту прав позивача може бути заявлення об`єднаних позовних вимог про визнання недійсним оспорюваного правочину та застосування наслідків його недійсності), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 та в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17, колегія суддів зазначає, що в усіх згаданих постановах Верховного Суду взагалі не міститься процитованого скаржником-1 висновку, що свідчить лише про безпідставне довільне тлумачення позивачем змісту вказаних постанов на власний розсуд.

У зв`язку з цим суд касаційної інстанції вважає передчасним подальше посилання скаржника-1 на неврахування судом апеляційної інстанції викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 загального висновку про те, що обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

47. Водночас зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

48. Колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника-1 про неврахування апеляційним судом висновку щодо застосування норм пункту 4 частини 2 статті 16 ЦК України та статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у контексті того, що задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами)), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) про банкрутство (предмет позову іпотекодавця - визнання протиправними рішень банку (іпотекодержателя) про прийняття у власність майна, визнання протиправними та скасування рішень про реєстрацію за банком права власності на предмет іпотеки), з огляду на таке.

Ухвалюючи постанову від 21.12.2022, якою скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог та ухвалено нове рішення про відмову в позові, Велика Палата Верховного Суду виснувала про неефективність такого способу захисту прав іпотекодавця, як скасування рішення державного реєстратора (приватного нотаріуса) про державну реєстрацію за банком (іпотекодержателем) права власності на предмет іпотеки, оскільки за встановлених судами обставин, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції банк відчужив іпотечне майно на користь третьої особи (див. пункти 114- 116, 136, 137, 141 зазначеної постанови).

49. Натомість під час розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій не встановлено обставин подальшого відчуження Товариством предмета іпотеки після укладення договору від 23.07.2021, в зв`язку з чим наявне задоволення апеляційним судом похідної позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності відповідача-1 на предмет іпотеки є ефективним способом захисту прав наступного іпотекодержателя, оскільки призведе до відновлення становища, яке існувало до порушення.

50. Колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування положень статей 17, 36, 37 Закону України "Про іпотеку" (у контексті того, що, допускаючи можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, законодавець встановлює правило про те, що після завершення позасудового врегулювання, зокрема стягнення на предмет іпотеки, переданий боржником, будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки вважається таким, що погашає всі вимоги кредитора до боржника, незалежно від того, чи перевищує вартість предмета іпотеки розмір вимог кредитора), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 569/13956/17, від 17.02.2021 у справі № 520/472/17, від 27.04.2023 у справі № 209/4577/21, оскільки за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями спірні правовідносини в цій господарській справі та в зазначених цивільних справах не є подібними з огляду на істотні відмінності в фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних з правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних правових позицій під час вирішення цього господарського спору.

51. Так, на відміну від цієї справи зі спору, що виник із правовідносин, особливості правового регулювання яких визначено статтею 13 Закону України "Про іпотеку" та які пов`язані з передачею предмета іпотеки в наступну іпотеку, в зв`язку з чим право на звернення стягнення на іпотечне майно мають два іпотекодержателі (позивач і відповідач-1) згідно із встановленим вищим пріоритетом Товариства, ухвалюючи постанову від 22.02.2022 в справі № 761/36873/18 (предмет позову іпотекодавця - визнання припиненим зобов`язання за кредитним договором) Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком апеляційного суду про те, що звернуло стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання спору на підставі договору, тому відсутні правові підстави для стягнення заборгованості за кредитним договором, яка залишалася після реалізації предмета іпотеки, оскільки такі вимоги є недійсними в силу положень частини 4 статті 36 Закону України "Про іпотеку".

Проте, в справі № 761/36873/18 іпотекодержателем нерухомого майна була одна особа, а висновок щодо застосування положень статті 13 Закону України "Про іпотеку" взагалі не викладався, що виключає подібність правовідносин.

52. У свою чергу, в постановах від 13.02.2019 у справі № 569/13956/17 (предмет позову іпотекодавця - визнання договору іпотеки припиненим), від 17.02.2021 у справі № 520/472/17 (предмет позову іпотекодавця - визнання припиненою іпотеки), від 27.04.2023 у справі № 209/4577/21 (предмет позову іпотекодавця - визнання припиненим зобов`язання за кредитним договором і визнання припиненою іпотеки житлового будинку) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду виходив зі встановлених судами попередніх інстанцій обставин відсутності припинення іпотеки в зв`язку з неналежним (неповним) виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором, втратою кредитором право власності на предмет іпотеки або незавершеністю процедури позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки.

53. Таким чином, в цій справі та в справах №№ 914/2350/18 (914/608/20), 761/36873/18, 569/13956/17, 520/472/17, 209/4577/21, на постанови Верховного Суду в яких посилається відповідач-1 у поданій касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.

Наведене вище переконливо свідчить про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин і зумовлене цим їх неоднакове правове регулювання у справі № 910/19501/23 та в справах №№ 914/2350/18 (914/608/20), 761/36873/18, 569/13956/17, 520/472/17, 209/4577/21.

У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та в справах, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник-1 на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень.

54. Отже, зазначена скаржником-1 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження з огляду на те, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010, від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22, в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2023 у справі № 910/19668/21, в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2019 в справі № 638/2304/17 та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.06.2021 у справі № 761/12692/17, від 28.07.2021 у справі № 759/24061/19, від 28.02.2024 у справі № 712/7178/20, що наразі виключає як закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Союзафрик Груп" (у частині зазначеної підстави касаційного оскарження), так і скасування оскаржуваної постанови.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України

55. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зміст зазначеної процесуальної норми свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

56. У пункті 133 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц викладено такий висновок щодо застосування норми пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України:

"У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися".

Схожий за змістом правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 910/800/19 та від 13.04.2021 у справі № 910/17693/19 (пункт 25).

57. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник-1 повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). При цьому формування правового висновку не може ставитися в пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

58. У зв`язку з цим із мотивів, детально наведених у пунктах 37- 52 цієї постанови, колегія суддів відхиляє зазначені на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, загальні доводи скаржника-1 про відсутність на теперішній час висновків Верховного Суду щодо питання застосування положень статей 15, 16, 203, 215, 216 ЦК України, статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статей 17, 36 Закону України "Про іпотеку" та статті 237 ГПК України в подібних правовідносинах, а саме при оспорюванні договору про задоволення вимог іпотекодержателя, оскільки зазначені доводи скаржника-1 про відсутність відповідних висновків Верховного Суду суперечать його попереднім (супутнім) посиланням на неврахування певних висновків щодо застосування цих же норм матеріального та процесуального права, правову оцінку яким (посиланням) колегією суддів надано раніше.

Крім того, всупереч вимогам пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник-1 не обґрунтував необхідність застосування норм статті 216 ЦК України та статей 17, 36 Закону України "Про іпотеку" для вирішення цього спору, у чому полягає помилка апеляційного суду при застосуванні зазначених норм права, та як, на думку скаржника-1, відповідні норми мають застосовуватися.

59. Що стосується аргументів скаржника-1 про відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми пункту 5 частини 2 статті 258 ГПК України в подібних правовідносинах, а саме щодо можливості розгляду спору за відсутності в позові посилання на норми закону, які порушені відповідачем та не зазначені в апеляційній скарзі, то суд касаційної інстанції відхиляє такі аргументи як безпідставні, оскільки, по-перше, пункт 5 частини 2 статті 258 ГПК України вимагає зазначати в апеляційній скарзі те, в чому полягає незаконність або необґрунтованість рішення або ухвали суду першої інстанції, що не слід ототожнювати з посиланням позивача на порушені відповідачем норми закону.

По-друге, такі доводи скаржника-1 фактично зводяться до заперечень щодо ухвали про відкриття апеляційного провадження в справі з підстав невідповідності апеляційної скарги позивача вимогам статті 258 ГПК України, проте, зазначена ухвала не підлягає оскарженню, що виключає можливість надання їй оцінки на предмет відповідності нормам процесуального права.

По-третє, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 вже викладено висновок про те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Суд незалежно від наявності посилання сторін вирішує, які норми права повинні застосовуватися для вирішення спору, при цьому сторони не зобов`язані доказувати в суді наявність та необхідність застосування певної норми до спірних правовідносин.

У зв`язку з цим господарський суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (такий висновок викладено в пункті 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (такий висновок викладено в пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).

60. Таким чином, наведена скаржником-1 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови саме із зазначеної підстави (схожий висновок про відсутність у Верховного Суду підстав для формування висновку щодо питання застосування наведеної скаржником норми права викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 916/1852/20, від 11.01.2022 у справі № 924/1263/19, від 05.07.2022 у справі № 904/7077/20, від 15.11.2022 у справі № 916/596/21, від 28.02.2023 у справі № 910/13661/21, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 07.11.2023 у справі № 910/3733/23, від 23.01.2024 у справі № 904/1270/22, від 16.04.2024 у справі № 916/3669/23, від 14.05.2024 у справі № 904/2130/23, від 08.10.2024 у справі № 912/2326/23, від 12.11.2024 у справі № 922/5494/23, від 28.01.2025 у справі № 924/1330/23, від 25.02.2025 у справі № 916/5340/23), а відтак колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги відповідача-1.

Щодо касаційної скарги ТОВ "СНОУК"

61. Скаржник-2 у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1, 4 частини 2 статті 287, пунктів 1, 6 частини 1 та пункту 4 частини 3 статті 310 ГПК України ГПК України, а саме:

якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;

судове рішення ухвалено з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції;

суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

62. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника-2 про неврахування апеляційним судом: 1) висновку щодо застосування положень статей 512, 555, 556 ЦК України в подібних правовідносинах (у контексті того, що часткове виконання поручителем зобов`язань за кредитним договором не призводить до переходу до нього прав кредитора за цим договором), викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/11247/18 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.04.2025 у справі № 758/13212/21; 2) висновку щодо застосування норми статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у контексті того, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункт 38); 3) висновку щодо застосування норм статей 2, 5 ГПК України (в контексті того, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 та в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 (пункт 27), з огляду на таке.

63. Ухвалюючи постанови від 02.07.2019 у справі № 910/11247/18 (предмет позову поручителя - присудження до виконання банком обов`язку в натурі, а саме передати оригінали кредитного договору та усіх інших документів, що підтверджують перехід до позивача права вимоги) та від 23.04.2025 у справі № 758/13212/21 (предмет позову поручителя - звернення стягнення на квартиру як предмет іпотеки) Верховний Суд дійшов висновку про те, що часткове виконання поручителем зобов`язань за кредитним договором не призводить до переходу до нього прав кредитора за цим договором.

Проте, під час розгляду цієї справи апеляційний суд виходив із протилежних фактичних обставин, а саме: враховуючи встановлені судовими рішеннями в справах № 910/11681/19 і № 910/14476/19 (за участю ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна", ТОВ "АК Консалтинг", ТОВ "ФК "Інвест Балтик Груп") преюдиціальні обставини початкового зарахування зустрічних однорідних вимог між ТОВ "Ройланс-Україна" (правопопередник ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна") та ПАТ "Енергобанк" на суму 6 562 022,15 грн (при заборгованості в загальній сумі 9 589 058,66 грн) і подальшого перерахування на користь Компанії 6 747 000 грн поручителем (ТОВ "АК Консалтинг") на підставі договору поруки від 04.11.2016 у рахунок виконання в повному обсязі зобов`язань ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна" (боржника) за кредитним договором від 24.10.2006 № 610-34, як наслідок, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що до ТОВ "АК Консалтинг" перейшло право вимоги за вказаним кредитним договором і за договором іпотеки від 29.12.2006, яке (право вимоги) належить третій особі-2 в силу вимог закону, хоча й не було відповідним чином зареєстроване нею в Державному реєстрі іпотек.

Доводи скаржника-2 про часткове виконання поручителем зобов`язань боржника за кредитним договором від 24.10.2006 № 610-34 ґрунтуються передусім на намаганні спростувати зазначені преюдиціальні обставини, що суперечить вимогам частини 4 статті 75 ГПК України.

64. У свою чергу, колегія суддів не бере до уваги аргументи скаржника-2 про неврахування апеляційним судом висновку щодо застосування норми статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в контексті презумпції достовірності вміщених у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), на які покладається добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього), сформульованого в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (предмет позову - визнання недійсними електронних торгів з продажу предмета іпотеки, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень), позаяк, скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що заборону відчуження нежитлового приміщення, накладену судом в іншій справі, не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а судами не було встановлено того факту, що покупець нерухомого майна на оспорюваних електронних торгах не знав чи мав знати про заборону його відчуження.

Адже в межах цієї справи апеляційний суд, виконуючи вміщені в постанові Верховного Суду від 18.03.2025 вказівки, на підставі частини 1 статті 316 ГПК України переглядав справу в межах змінених ОСОБА_1 підстав позову, оформлених заявою про зміну підстави позову від 12.02.2024, у зв`язку з чим не досліджував первісні підстави позову, пов`язані з тим, що оспорюваний договір укладено між відповідачами в період дії судової заборони (арешту) щодо спірного майна, накладеного постановою Київського апеляційного суду від 09.09.2020 у справі № 758/6543/20.

65. Таким чином, в цій справі та в справах №№ 910/11247/18, 758/13212/21, 922/3537/17, на постанови Верховного Суду в яких посилається третя особа-1 в поданій касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.

Наведене вище переконливо свідчить про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин і зумовлене цим їх неоднакове правове регулювання у справі № 910/19501/23 та в справах №№ 910/11247/18, 758/13212/21, 922/3537/17.

У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та в справах, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник-2 на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень.

66. Водночас колегія суддів вважає передчасним твердження скаржника-2 про неврахування апеляційним судом висновку щодо застосування норм статей 2, 5 ГПК України (в контексті того, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 та в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 (пункт 27), оскільки в спірних правовідносинах ОСОБА_1 цивільний позов (у справі № 758/6543/20) подав задовго (більш ніж за 3 роки) до звернення з позовом у цій господарській справі, а преюдиціальні обставини вже встановлено судовими рішеннями в справах № 910/11681/19 і № 910/14476/19, які набрали законної сили, що виключає можливість пред`явлення ОСОБА_1 позову про визнання оспорюваного правочину недійсним із метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження.

67. Відтак, зміст оскаржуваної постанови переконливо свідчить про те, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду якраз відповідно до висновку щодо застосування норм статей 2, 5 ГПК України, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 та в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21.

68. Верховний Суд відхиляє аргументи скаржника-2 про неврахування апеляційним судом висновку щодо застосування положень статті 13 ГПК України (в контексті того, що певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (пункт 81), позаяк такі аргументи третьої особи-1 зводяться передусім до переоцінки доказів, тоді як згідно з імперативними положеннями частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

69. Отже, зазначена скаржником-2 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження з огляду на те, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 та в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, що наразі виключає як закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "СНОУК" (у частині зазначеної підстави касаційного оскарження), так і скасування оскаржуваної постанови.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України

70. Колегія суддів відхиляє бездоказові припущення скаржника-2 про те, що апеляційний суд нібито ухвалив оскаржувану постанову в цій справі з порушенням правил інстанційної юрисдикції, фактично переглянувши в касаційному порядку постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2020 у справі № 910/14476/19, що набрала законної сили, та якою ТОВ "АК Консалтинг" було позбавлене прав іпотекодержателя на спірне майно через часткове погашення кредитної заборгованості за договором поруки від 04.11.2016, а також фактично переглянувши уже вирішений в іншій справі (№ 910/12344/22) спір між ТОВ "Союзафрик Груп" і ТОВ "АК Консалтинг" щодо речових прав на предмет іпотеки, з огляду на таке.

71. Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 310 ГПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення ухвалено з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції.

72. Водночас, із відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2020 у справі № 910/14476/19 насправді не була предметом касаційного перегляду, однак, за заявою ТОВ "АК Консалтинг" переглядалася за нововиявленими обставинами, за наслідками чого було постановлено ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2022, якою прийнято відмову третьої особи-2 від заяви про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2020 у справі № 910/14476/19, а провадження за вказаною заявою закрито.

У свою чергу, з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.03.2024 у справі № 910/12344/22, яка є остаточною та оскарженню не підлягає, відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 у справі № 910/12344/22, що свідчить про відсутність здійснення касаційного перегляду зазначених судових рішень

73. Верховний Суд відхиляє доводи скаржника-2 про те, що суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржувану постанову неповноважним складом суду, що в розумінні пункту 1 частини 1 статті 310 ГПК України є підставою для її обов`язкового скасування з направленням справи на новий розгляд, позаяк суддя Андрієнко В. В. як головуючий вже брав участь у розгляді справи № 910/14476/19 зі спору, що виник із тих самих правовідносин, і на підставі пункту 5 частини 1 статті 35 цього Кодексу мав заявити самовідвід, причому в зазначеній справі колегія суддів під його головуванням прийняла постанову від 08.07.2021 із аналогічними за змістом висновками, яку (постанову) в подальшому було скасовано постановою Верховного Суду від 19.01.2022 з підстав порушення норм процесуального права, з огляду на таке.

74. За змістом положень частини 4 статті 35 ГПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

За таких обставин сама по собі висловлена скаржником-2 незгода з постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2020 у іншій справі (№ 910/14476/19), при ухваленні якої брав участь суддя Андрієнко В. В. (головуючий), не може бути достатньою підставою для самовідводу зазначеного судді в цій справі (910/19501/23), чим спростовується безпідставне твердження скаржника-2 про ухвалення оскаржуваної постанови неповноважним складом суду апеляційної інстанції.

75. Колегія суддів не бере до уваги безпредметні доводи скаржника-2 про встановлення апеляційним судом обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, оскільки скаржник-2 взагалі не навів жодних обгрунтувань, які ж саме докази є недопустимими.

Наведеним повністю спростовується посилання скаржника на наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 3 статті 310 ГПК України (щодо недопустимості доказів).

76. Таким чином, зазначена скаржником-2 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, в зв`язку з чим немає підстав для скасування оскаржуваної постанови.

77. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції, дослідивши зібрані в справі докази в їх сукупності, дійшов правильного висновку щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі.

78. З наведених раніше мотивів колегія суддів погоджується з обґрунтованими доводами позивача, викладеними у відзиві на касаційну скаргу третьої особи-1.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

79. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

80. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

81. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

82. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам із урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний господарський суд, на відміну від місцевого господарського суду, дійшов правильного висновку про обґрунтованість заявленого позову, як наслідок, оскаржувану постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

83. Зважаючи на те, що висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позову в зв`язку з його обґрунтованістю відповідає положенням статей 86, 236, 269, 282 ГПК України, а наведені відповідачем-1 і третьою особою-1 підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, то колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційних скарг і скасування оскаржуваної постанови.

Розподіл судових витрат

84. Судовий збір за подання касаційних скарг у порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Союзафрик груп"</a> і Товариства з обмеженою відповідальністю "СНОУК" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2025 у справі № 910/19501/23 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Н. О. Багай

В. А. Зуєв