Постанова від 23.09.2025 по справі 333/6370/24

Дата документу 23.09.2025 Справа № 333/6370/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 333/6370/24 Головуючий у І інстанції: Стоматов Е. Г.

Провадження №22-ц/807/1568/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2025 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

Головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Кочеткової І.В.,

Кухаря С.В.,

секретар: Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Запорізької районної державної лікарні ветеринарної медицини на рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 09 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізької районної державної лікарні ветеринарної медицини, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача - Головне управління держпродспоживслужби в Запорізькій області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, вимоги якого у подальшому збільшив, до Запорізької районної державної лікарні ветеринарної медицини, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача - Головне управління держпродспоживслужби в Запорізькій області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Комунарським районним судом міста Запоріжжя від 29.05.2023 у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізької районної державної лікарні ветеринарної медицини, третя особа Головне управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області, про поновлення на роботі, задоволено позов та поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника - лікаря ветеринарної медицини - епізоотолога Запорізької районної державної лікарні ветеринарної медицини з дати звільнення. Допущено негайне виконання рішення суду, зокрема, в частині поновлення на роботі.

Станом на день подання цього позову рішення суду у добровільному порядку відповідач не виконав.

Також зазначав, що невиконання відповідачем рішення суду позивачу завдало йому моральну шкоду.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 просив судстягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за час затримки виконання судового рішення за період з 30.05.2023 до 20.09.2024 у розмірі 255908,48 грн, моральну шкоду у розмірі 100000 грн та судові витрати.

Рішенням Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 09 червня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Запорізької районної державної лікарні ветеринарної медицини на користь ОСОБА_1 середній заробіток у сумі255908,48грн за час з 30 травня 2023 року до 20 вересня 2024 року затримки виконання рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 29 травня 2023 року у цивільній справі № 333/2536/22 про поновлення на роботі.

Стягнуто з Запорізької районної державної лікарні ветеринарної медицини на користь ОСОБА_1 8000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з Запорізької районної державної лікарні ветеринарної медицини на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 242,80 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7415,07 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Запорізька районнадержавна лікарняветеринарної медициниподалаапеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 09 червня 2025 року та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд повинен вирішувати питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу тільки під час вирішення спору про поновлення на роботі одночасно з ухваленням рішення. Рішенням Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 29.05.2023 позивача було поновлено на роботі та зобов`язано відповідача виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу, тому звернення з цим позовом, на думку скаржника, є незаконним та необґрунтованим.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Черненко Т.Ю. заперечує проти доводів апеляційної скарги, вказуючи на їх безпідставність та необґрунтованість, просить залишити її без задоволення, оскаржуване рішення без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління держпродспоживслужби в Запорізькій області підтримує позицію Запорізької районної державної лікарні ветеринарної медицини та просить задовольнити апеляційну скаргу.

У судовому засіданні представник відповідача Пінаєв В.В. та представник третьої особи Матвєєв І.В. просили задовольнити апеляційну скаргу.

ОСОБА_1 та його представник адвокат Черненко Т.Ю. заперечували проти задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення просили залишити без змін.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно довимог ст.375ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Комунарськогорайонногосудуміста Запоріжжявід29травня2023рокууцивільній справі№333/2536/22запозовом ОСОБА_1 доЗапорізькоїрайонної державноїлікарніветеринарноїмедицини,третяособа ГоловнеуправлінняДержпродспоживслужбив Запорізькійобласті,пропоновленняна роботіпозовзадоволено:поновлено ОСОБА_1 напосадізаступника начальника-лікаряветеринарноїмедицини -епізоотологаЗапорізькоїрайонної державноїлікарніветеринарноїмедицини здатизвільнення; стягнуто з Запорізької районної державної лікарні ветеринарної медицини на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 183 748 гривень 24 копійки з урахуванням необхідності сплати обов`язкових податків та зборів. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше ніж за один місяць у розмірі 16366 гривень 24 копійки.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 12 вересня 2023 року апеляційну скаргу Запорізької районної державної лікарні ветеринарної медицини та апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області задоволено: рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 29.05.2023 у цій справі скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до Запорізької районної державної лікарні ветеринарної медицини, третя особа: Головне управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області, про поновлення на роботі відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 22 травня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено: постанову Запорізького апеляційного суду від 12 вересня 2023 року скасовано, рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 29 травня 2023 року залишено в силі.

11 липня 2024 року Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрив виконавче провадження № 75521888 за заявою позивача про примусове виконання рішення.

На підставі наказу в.о. начальника Запорізької районної державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_2 від 02.08.2024 № 155-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » скасовано наказ від 27.05.2022 № 37-к «Про звільнення ОСОБА_1 » та наказ від 31.05.2022 № 40-к «Про внесення змін до наказу від 27.05.2022 № 37-к «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлено ОСОБА_1 на попередній роботі на посаді заступника начальника лікарні - лікаря ветеринарної медицини Запорізької районної державної лікарні ветеринарної медицини з 28 червня 2022 року.

Проте постановою Запорізького апеляційного суду від 02 квітня 2025 року у цивільній справі № 333/2536/22 за скаргою Запорізької районної державної лікарні ветеринарної медицини на дії/рішення державного виконавця, стягувач: ОСОБА_1 , заінтересовані особи: заступник начальника Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гнідая Юлія Володимирівна, начальник Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Проценко Юлія Михайлівна, Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), встановлено, що ОСОБА_1 слід поновити на тій посаді, яку він займав до звільнення. Натомість наказ Запорізької районної державної лікарні ветеринарної медицини № 155-к від 02.08.2024 року не відповідає наведеному, оскільки посада скаржника не є аналогічній тій, з якої його було незаконно звільнено. З урахуванням встановленого, колегія суддів прийшла до висновку, що державний виконавець правомірно вважав, що рішення суду не виконано належним чином та не поновлено стягувача саме на тій посаді, з якої його звільнено.

Вказана постанова апеляційного суду набрала законної сили з дня її ухвалення відповідно до ст. 384 ЦПК України.

Обставини того, що рішення суду не виконано належним чином та не поновлено позивача саме на тій посаді, з якої його звільнено, були встановлені згаданою постановою Запорізького апеляційного суду від 02 квітня 2025 року у цивільній справі № 333/2536/22, що набрала законної сили, а тому не повинні доказуватись при розгляді даної справи, у якій беруть участь ті самі особи.

Дослідженою судом довідкою про доходи від 07.02.2023 та рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 29 травня 2023 року у цивільній справі № 333/2536/22 встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача за останні два календарні місяці роботи, що передували його незаконному звільненню, становила 743,92 грн.

Період затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі рахується судом з 30 травня 2023 року наступного для після постановлення рішення суду про поновлення на роботі, до 20 вересня 2024 року в межах заявлених позовних вимог.

Указаний період включає 344 робочих днів.

Відповідно, за встановлений судом період затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі з відповідача на користь позивача належить стягнути середній заробіток у сумі 255 908,48 грн (743,92 грн ? 344 робочих днів).

Згідно з ч. 1, 6 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до абз. 7 ч. 1 ст. 5-1 КЗпП України гарантією забезпечення права громадян на працю є правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Положеннями п. 9 ч. 2 ст. 129 та ч. 1 ст. 129-1 Конституції України передбачено, що одним із основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення; судове рішення є обов`язковим до виконання.

За ч. 2, 4 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України; невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Подібні норми містить п. 7 ч. 3 ст. 2, ч. 1, 2 ст. 18 ЦПК України: основними засадами (принципами) цивільного судочинства є обов`язковість судового рішення; судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами; невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника (п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України).

Тобто рішення суду про поновлення позивача на роботі набуло властивостей здійснення і підлягало виконанню негайно з часу його оголошення в судовому засіданні 29 травня 2023 року.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України, яка передбачає, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством

Зазначена норма закону (ст. 237-1 КЗпП України) містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування роботодавцем завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на роботодавця незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що відповідач указане рішення суду про поновлення позивача на посаді не виконав та не поновив позивача на посаді, допустивши тим самим необґрунтовану та протиправну затримку виконання рішення суду, чим порушив право позивача на працю.

Відповідно до ст. 236 КЗпП України у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

У постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі № 6-435цс15 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 711/8446/16-ц указано, що затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за змістом ст. 236 КЗпП України слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення.

Середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботуз незалежних від нього причин.

Аналогічних правових висновків Верховний Суд дійшов, зокрема, у постановах від 25 липня 2019 року (справа № 2а-3138/10/0370), від 21 березня 2018 року (справа № 243/2748/16-ц), від 30.04.2020 року (справа № 260/1424/18) та від 27 червня 2019 року (справа №821/1678/16).

Право працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Конституційний Суд України зробив висновок, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема йза час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Помилковим є твердження апеляційної скарги про порушення строків звернення до суду, адже порушення права позивача на працю є триваючим.

Суд першої інстанції враховував, що відповідач впродовж тривалого часу не забезпечив виконання рішення суду, у зв`язку з чим позивач був позбавлений гарантованого йому права на працю та забезпечення його життєво необхідних потреб щодо отримання заробітку, на який він міг обґрунтовано розраховувати, що змусило позивача докладати додаткових зусиль для організації свого життя, чим був порушений його звичний уклад. Зазначене не могло не відобразитись на характері та обсязі душевних страждань, яких зазнав позивач.

Отже, протиправною бездіяльністю відповідача позивачу завдано моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, вони зводяться до неправильного тлумачення позивачем норм матеріального права, і є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст.12та ч. 1 ст.81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

Аналізуючи питанняобсягу дослідженнядоводів скаржниката їхвідображення воскаржуваному судовомурішенні,питання обґрунтованостівисновків судупершої інстанції,колегія суддіввиходить зтого,що усправі,яка переглядається,було надановичерпну відповідьна всіістотні питання,що виникаютьпри кваліфікаціїспірних відносин,як уматеріально-правовому,так іу процесуальномусенсах,а доводи,викладені вапеляційній скарзі,не спростовуютьвисновків судупершої інстанції.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу Запорізької районної державної лікарні ветеринарної медицини слід залишити без задоволення, а рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 09 червня 2025 року без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу Запорізької районної державної лікарні ветеринарної медицини залишити без задоволення.

Рішення Комунарськогорайонного судум.Запоріжжявід 09червня 2025року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 03 жовтня 2025 року.

Головуючий:

Судді: