Постанова від 03.10.2025 по справі 725/10725/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

1 жовтня 2025 року м. Чернівці

справа № 725/10725/24

провадження №22-ц/822/659/25

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Перепелюк І. Б.

суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М.

секретар Бугай В.М.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького районного суду м.Чернівців від 22 травня 2025 року та на додаткове рішення Чернівецького районного суду м.Чернівців від 10 червня 2025 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Комунального підприємства «Чернівецьке обласне бюро технічної інвентаризації», Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Чернівецької міської ради, третя особа ОСОБА_5 , про усунення перешкод у користуванні підвальним приміщенням в будинку, шляхом приведення його в попередній стан,

встановив:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Комунального підприємства «Чернівецьке обласне бюро технічної інвентаризації», Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Чернівецької міської ради, третя особа ОСОБА_5 , про усунення перешкод у користуванні підвальним приміщенням в будинку, шляхом приведення його в попередній стан.

Позов обґрунтовано тим, що на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 16 січня 1998 року позивач являється співвласником квартири АДРЕСА_1 . іншими власником зазначеної квартири, є її мати ОСОБА_5 , яка після смерті батька позивача - ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , успадкувала 1/3 частину, яка належала йому в квартирі та брат позивача ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

23 вересня 2002 року відповідно до наказу по ЖРЕП №13 був складений Акт інвентаризації допоміжних приміщень, господарських будівель і споруд даного будинку.

Згідно даного Акту підвал будинку був розділений на наступні підвали, якими користувалися власники квартир будинку. Так, підвалом І, площею 13,00 кв.м користувались власники квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 ; підвалом II, площею5,60 кв.м - квартира АДРЕСА_3 , підвалом ІІІ - квартира АДРЕСА_2 ; підвалом IV, площею 0,40 кв.м - квартири АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 ; підвалом V, площею 5,60 кв.м - квартира АДРЕСА_4 .

Крім того, дана обставина також підтверджується наданою Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» Чернівецької міської ради на адвокатський запит, копією інвентарної справи, відповідно до якої в поверховому плані зазначено, що підвал II та підвал V перегороджені стіною.

В подальшому, рішенням Виконавчого комітету Чернівецької міської ради №1124/24 від 28.12.2004 року їхній будинок АДРЕСА_5 був знятий разом з допоміжними приміщеннями, господарськими будівлями та спорудами з балансу житлового фонду комунальної власності територіальної громади м.Чернівці та був переданий у власність власникам квартир.

Згідно складеного ЖРЕП-13 переліку допоміжних приміщень, господарських будівель та споруд триквартирного будинку АДРЕСА_5 , які передаються у власність власникам квартири АДРЕСА_3 перейшло наступне : 1/3 підвалу І пд. - 4,3 кв.м; підвал II пд. - 5,6 кв.м; 1/2підвалу IV- 0, 2 кв.м.

Таким чином, власники квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_6 набули право власності на підвали та горище в даному будинку.

Однак, в червні 2024 року власники квартири АДРЕСА_4 відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , без погодження з власниками квартири АДРЕСА_3 та власниками квартири АДРЕСА_2 самовільно знесли кам`яну стіну та демонтували вхідні двері в підвал V та замурували стіну, а також демонтували вікно та замурували його. При цьому, вони самовільно винесли речі позивача з підвалу. Крім того, з наданої копії інвентарної справи, за зверненням в 2024 році відповідачкою ОСОБА_2 були внесені зміни, відповідно до яких був утворений, без погодження співвласників будинку, підвал II площею 12,50 кв.м.

9 серпня 2024 року Чернівецьким районним управлінням поліції ГУНП в Чернівецькій області внесені відомості до єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення відповідачем ОСОБА_3 кримінального правопорушення відносно ОСОБА_8 , в зв`язку із конфліктною ситуацією з приводу користування підвалом. Дії відповідача ОСОБА_9 кваліфіковані за ст.122 ч.1 КК України.

Відповідачі, власники квартири АДРЕСА_4 самовільно здійснили перепланування підвалу для власних потреб без отримання згоди всіх співвласників багатоквартирного будинку, в т.ч. без нашої згоди, чим порушили мої права на володіння, користування та розпорядження спільним майном будинку.

Позивач вважає, що Свідоцтво про право власності на житло від 3 липня 1998 року видане із порушенням чинного законодавства.

Просила скасувати Свідоцтво про право власності на житло від 3 липня 1998 року, яке видано на підставі Розпорядження Виробничо-комерційної фірми «Чернівецький деревообробний комбінат» №503 від 29 грудня 1997 року про передачу у спільну сумісну власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_6 в частині закріплення за квартирою підсобного приміщення підвалу 2,75x4,6 - 12,65 кв.м.

Скасувати Рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер: 74648239 від 19.08.2024 року та усунути перешкоди у користуванні підвалом II, площею 5,6 кв.м в житловому будинку по АДРЕСА_5 шляхом зобов`язання відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 привести приміщення підвалу у попередній стан, а саме демонтувати стіни для дверного отвору та демонтувати стіну для віконного отвору, побудувати стіну між підвалом II, площею 5,6 та підвалом V, площею 5,6 кв.м., встановити вхідні двері в підвал II, площею 5,6 кв.м та вікно відповідно до поверхового плану станом на 2002 рік.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Чернівецького районного суду м.Чернівців від 22 травня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Комунального підприємства«Чернівецьке обласне бюро технічної інвентаризації», Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Чернівецької міської ради, третя особа ОСОБА_5 , про усунення перешкод у користуванні підвальним приміщенням в будинку, шляхом приведення його в попередній стан відмовлено.

Додатковим рішення Чернівецького районного суду м.Чернівців від 10 червня 2025 року заяву про ухвалення додаткового рішення представника позивача задоволено.

Ухвалено додаткове рішення у справі, відмовлено ускасуванні свідоцтва про право власності на житло та усунення перешкод у користуванні підвальним приміщенням в будинку шляхом приведення його у попередній стан відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Чернівецького районного суду м.Чернівців від 22 травня 2025 року та додаткове рішення Чернівецького районного суду м.Чернівці від 10 червня 2025 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Стягнути з відповідачів судові витрати.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, не повністю дослідив надані докази, не дав належну правову оцінку обставинам справи.

Доводи апелянта є аналогічні доводам, зазначеним в позові. Відповідно до п. 1.4.1. «Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій» затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 17.05.2005р. за № 76 переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу.

Пунктом 1.4.4. «Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій» встановлено, що переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що призводять до порушення тривкості або руйнації несучих конструкцій будинку, погіршення цілісності і зовнішнього вигляду фасадів, порушення вимог протипожежної безпеки та засобів протипожежного захисту, не допускається. Перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що погіршує умови експлуатації і проживання всіх або окремих громадян у будинку або квартирі, не допускається. Для вчинення таких дій відповідно до п. 1.4.5. «Правил» потрібна згода власників, співвласників (наймачів) або уповноважених ними осіб на переобладнання та перепланування приміщень, що перебувають у їх спільній власності.

Відповідачі здійснили без погодження співвласників житлового будинку по АДРЕСА_5 переобладнання підвалу шляхом знесення стіни між підвалом II, площею 5,60 кв.м та підвалом V, площею 5,60 кв.м та замуруванням вхідних дверей в підвал II, порушили її права на безпечні умови проживання, володіння та користування спільним майном будинку.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 подали відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просять рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 16 січня 1998 року позивач являється співвласником квартири АДРЕСА_1 . Іншим власником зазначеної квартири, є її мати ОСОБА_5 , яка успадкувала 1/3 частину та брат позивача ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

23 вересня 2002 року відповідно до наказу по ЖРЕП №13 був складений Акт інвентаризації допоміжних приміщень, господарських будівель і споруд даного будинку. Згідно даного Акту підвал будинку був розділений на наступні підвали, якими користувалися власники квартир будинку. Так, підвалом І, площею 13,00 кв.м користувались власники квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 ; підвалом II, площею5,60 кв.м - квартира АДРЕСА_7 ; підвалом IV, площею 0,40 кв.м - квартири АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 ; підвалом V, площею 5,60 кв.м - квартира АДРЕСА_4 .

В подальшому, рішенням Виконавчого комітету Чернівецької міської ради №1124/24 від 28.12.2004 року будинок АДРЕСА_5 був знятий разом з допоміжними приміщеннями, господарськими будівлями та спорудами з балансу житлового фонду комунальної власності територіальної громади м.Чернівців та був переданий у власність власникам квартир.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 3 липня 1998 року ОСОБА_2 та члени її сім`ї ОСОБА_10 , ОСОБА_3 отримали у власність кв. АДРЕСА_6 площею 30,47 кв.м. В свідоцтві зазначено, що за квартирою закріплено підсобне приміщення - підвал, площею 12,65 кв.м.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог, приходить до наступного.

Згідно з ч.ч.1, 2ст.367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на те, підстав для скасування свідоцтва про право власності відповідачів немає, а позивачем не доведено, що вказаний спірний підвал переданий їй у користування.

Відповідно до вимог частини 1статті 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставіст.15,ст.16ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи правоохоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Згідно зіст.317ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частинами 1,2ст.355, ст. 368, 369 ЦК Українивстановлено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 16 січня 1998 року позивач являється співвласником кв. АДРЕСА_1 , іншими власником зазначеної квартири, є її мати ОСОБА_5 , яка після смерті свого чоловіка ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , успадкувала 1/3 частину, яка належала йому в квартирі та брат позивача ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 16 січня 1998 року ОСОБА_5 та члени її сім`ї ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 отримали у власність кв. АДРЕСА_1 площею 37,53кв.м. В технічному паспорті зазначено, що за квартирою закріплені підсобні приміщення коридор пл.4,40кв.м. спільного користування з кв. АДРЕСА_4 .

На підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 3 липня 1998 року ОСОБА_2 та члени її сім`ї ОСОБА_10 , ОСОБА_3 отримали у власність кв. АДРЕСА_6 площею 30,47 кв.м. В свідоцтві зазначено, що за квартирою закріплено підсобне приміщення - підвал, площею 12,65 кв.м.

23 вересня 2002 року відповідно до наказу по ЖРЕП №13 був складений Акт інвентаризації допоміжних приміщень, господарських будівель і споруд даного будинку. Згідно даного Акту підвал будинку був розділений на наступні підвали, якими користувалися власники квартир будинку.

Так, підвалом І, площею 13,00 кв.м користувались власники кв. АДРЕСА_2 , 2, АДРЕСА_4 ; підвалом II, площею5,60 кв.м кв. АДРЕСА_7 ; підвалом IV, площею 0,40 кв.м кв. АДРЕСА_8 ; підвалом V, площею 5,60 кв.м кв. АДРЕСА_4 .

В подальшому, рішенням Виконавчого комітету Чернівецької міської ради №1124/24 від 28.12.2004 року буд. АДРЕСА_5 стрільців (Московської олімпіади) був знятий разом з допоміжними приміщеннями, господарськими будівлями та спорудами з балансу житлового фонду комунальної власності територіальної громади м.Чернівців та був переданий у власність власникам квартир.

Встановлено,що міжсторонами виникспір щодокористування спільними приміщеннями підвалом.

При розгляді справи в суді першої інстанції були встановлені всі обставини справи, заслухані пояснення сторін, досліджені надані сторонами докази, пояснення свідків.

Так позивач ОСОБА_12 в судовому засіданні посилалась на те, що хоче повернути в своє користування підвал, який належав її батькам, оскільки відповідачі в батьків багато років тому попросили частину підвалу в користування, у них була усна домовленість, зробили стіну, поставили двері. В подальшому останні знесли стіну у підвалі, повиносили її речі. Вказувала, що підвал числиться на балансі міської ради, а свідоцтво про право власності, в якому вказаний підвал є підробленим.

Третя особа на стороні позивача ОСОБА_5 в судовому засіданні зазначила, що вселилась у вказане житло у 1984 році та весь час там проживала. Коли вселились відповідачі в свою квартиру, ОСОБА_13 попросила в користування в неї частину підвалу, вони його перегородили і почали користуватись до того часу поки вона не залишила квартиру доньці. Підвал є власністю міської ради, вони спільно користувались ним із сусідами, оскільки домовились, що в кожного буде своя частина підвалу і в кожного свої двері.

Відповідач ОСОБА_13 у судовому засіданні позов не визнала, вказувала, що у 1991 році ДОК надав їй житло як гуртожиток, потім поміняла статус з кімнати НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_4 , де підвальне приміщення закріплене за нею. Впустила в свій підвал ОСОБА_14 , однак потім почали пропадати її речі з підвалу і її чоловік власноруч розділив підвал. У них у будинку було три підвали та три сараї, які вони між собою поділили і позивачу дістався середній підвал, який знаходився під її квартирою. Внаслідок того, що позивач не робила ремонт, не доглядала підвал, у квартирі її квартирі з`явилась сирість, тому попросила позивача звільнити підвал. Знесли стіну та зробили ремонт у підвалі. Зазначила, що підвал не приватизований, а закріплений за її квартирою. У 2024 році оформили право власності і на квартиру і на підвал.

Відповідач ОСОБА_15 зазначив, що останні 7 років у його квартирі з`явилась тріщини, сирість, грибкові утворення в квартирі, тріщина пішла через весь підвал, будинок набув статусу аварійного, внаслідок того, що підвал був у занедбаному стані. Деталі приватизації квартири йому невідомі.

Свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні показала, що є двоюрідною сестрою позивача та була присутньою при ситуації, коли розбивали стіну в підвалі. Вказувала, що їй відомо, що в будинку жили дід з бабою, потім власність перейшла до тітки ОСОБА_17 , з малку пам`ятає, як були поділені підвали. Питань з приводу користування підвалом не виникало аж до конфлікту між сторонами. Зазначила, що їй відомо, що власником підвалу була тітка ОСОБА_17 , яка дала в користування відповідачу частину підвалу. При зносі стіни тьотя ОСОБА_18 (відповідач) запропонувала віддати середній підвал ОСОБА_17 , однак вони не змогли домовитись.

Свідок ОСОБА_19 в судовому засіданні показала, що є невісткою ОСОБА_17 , виросла на тій вулиці і є сусідкою сторін. Пам`ятає, що підвал був спільним, першою проживала ОСОБА_17 і підвал був її, пізніше віддала частину підвалу кумі ОСОБА_20 (відповідачу), однак відповідачі зараз так розділили підвал, що нема як користуватись ним. При розбитті стіни в підвалі не була присутньою, однак знає, що то зроблено самовільно відповідачем.

Свідок ОСОБА_21 в судовому засіданні вказувала, що є подругою відповідачки, знає її 45 років, разом працювали на ДОКу, в 1991 році відповідачці ОСОБА_20 дали кімнату в гуртожитку, після цього в 1997 році, відповідачка приватизувала цю кімнату вже в статусі квартири і за нею рахувався підвал, яким вона сама користувалась, потім виїхала за кордон і позивач попросила в користування підвал, на що ОСОБА_18 погодилась.

Свідок ОСОБА_22 суду повідомила, що є знайомою відповідача ОСОБА_13 , працювали разом на ДОКу, в 1991 році відповідачу надали кімнату в гуртожитку, яку вона пізніше приватизувала як квартиру, зі слів відповідача знає, що був один підвал, на пропозицію відповідача відремонтувати підвал позивачі не погодились. Сам підвал вона не бачила як і суперечок між сторонами. Інформація їй відома зі слів відповідача.

Частинами третьою, четвертою статті9 ЖК Українивизначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Статтею345 ЦК України, передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. У результаті придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) підприємства у процесі приватизації до покупця переходять всі його права та обов`язки. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюютьсяЗаконом України "Про приватизацію державного житлового фонду"та Положенням № 396.

Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду"передбачає, що метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Частиною першою статті1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"визначено, що приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Відповідно до частинипершоїстатті2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Статтями3,5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"визначено, що приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі наймачу та членам його сім`ї квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у межах визначеної норми. При цьому, до членів сім`ї наймача включаються громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Згідно з частинами другою, третьою, п`ятою статті8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Передача житлових приміщень у гуртожитках у власність мешканців гуртожитків здійснюється відповідно до закону. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Положення № 396 визначає порядок передачі квартир багатоквартирних будинків, одноквартирних будинків, жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму, у власність громадян.

Відповідно до пункту 4 Положення № 396 передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється в приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цих квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитку, кімнатах у комунальній квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника.

Абзацом першим пункту 23 Положення № 396 визначено, що орган приватизації приймає рішення про передачу квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах у власність громадян.

На підставі вказаного рішення орган приватизації видає свідоцтво про право власності та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, що належать громадянам на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності.

Отже, передача квартир у власність громадян у процесі їх приватизації здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації і оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру.

Відповідно до частин першої, другої статті64 ЖК Україничлени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Наслідком порушення вимог частинидругоїстатті8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" є визнання приватизації недійсною.

Подібні висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 01 червня 2020 року у справі № 520/14902/17 (провадження № 61-21727св19), від 14 вересня 2021 року у справі № 473/2473/20 (провадження № 61-38св21), від 27 лютого 2023 року у справі № 215/1765/21 (провадження № 61-218св23).

Свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Свідоцтво про право власності не породжує виникнення у суб`єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності.

Суть державної реєстрації прав - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.

Суд звертає увагу на те, що ототожнювати факт набуття права власності з фактом його державної реєстрації, а тим більше тлумачити факт державної реєстрації як підставу виникнення такого права є помилковим.

Свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права, але не породжує, не змінює і не припиняє права та обов`язки, видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину, і тому такий посвідчувальний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі.

Оскаржуючи частково свідоцтво про право власності відповідачів, позивачем не оскаржується рішення про приватизацію.

Диспозитивність один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача.

Належними та допустимими доказами позивачем не доведено наявність підстав для скасування свідоцтва про право власності відповідачів та реєстрації.

Відповідно до пункту 2статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Офіційне тлумачення положень пункту 2статті 10 вказаного Законунаведено урішенні Конституційного Суду від 02 березня 2004 року №4-рп/2004зі змінами згідно зрішенням Конституційного Суду від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011.

Так, урішенні Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004визначено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року у справі № 1-22/2011 власники квартир дво - або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Таким чином, допоміжні приміщення відповідно до п. 2ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій.

Аналогічні приписимістить ч.2ст.382 ЦК України, згідно з якою власникам квартири у дво - або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, у тому числі і власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Крім того, згідно частин першої-другоїстатті 5 Закону України«Про особливостіздійснення прававласності убагатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.

Отже, відсутні підстави встановлювати право власності співвласників багатоквартирного будинку на приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), оскільки вони перебувають у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку в силу закону.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від08 квітня 2020 року у справі№915/1096/18.

У рішенні Конституційного Суду України у справі про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків від 02 березня 2004 року №4-рп/2004 вказано, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті10ЗаконуУкраїни«Про приватизаціюдержавного житловогофонду» требарозуміти так: допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, поза квартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Колегія суддів звертає увагу на те, що зазначення в свідоцтві про право власності відповідачів, що за квартирою закріплено підсобне приміщення - підвал, площею 12,65 кв.м., як і зазначення в технічному паспорті до квартири позивача, що за квартирою закріплені підсобні приміщення коридор пл.4,40кв.м. спільного користування з кв. АДРЕСА_4 , саме пособі незмінює правового статусудопоміжних приміщень,оскільки встановлена їхналежність додопоміжних приміщеньбагатоквартирного будинку.

Позивачем не наведено належної підстави для скасування свідоцтва про право власності, а посилання на те, що у свідоцтві про право власності наданого відповідачами викликають сумнів вписані відомості про підвал, оскільки почерк нібито відрізняється від основного напису та чорнило грубше, є безпідставними, оскільки не доведені належними та допустимими доказами.

За змістом частини третьої статті 12, частинипершоїстатті81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частиноюпершоюстатті80 ЦПК Українидостатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Відповідно до частини 2 статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмету спору, з власної ініціативи, крім витребовування доказів судом у випадках, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконання обов`язків щодо доказів.

Також позивачем не доведено наявності підстав для зобов`язання відповідачів усунути перешкоди у користуванні підвалом II, площею 5,6 кв.м в житловому будинку по АДРЕСА_5 шляхом зобов`язання відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 привести приміщення підвалу у попередній стан, а саме демонтувати стіни для дверного отвору та демонтувати стіну для віконного отвору, побудувати стіну між підвалом II, площею 5,6 та підвалом V, площею 5,6 кв.м., встановити вхідні двері в підвал II, площею 5,6 кв.м та вікно відповідно до поверхового плану станом на 2002 рік.

Оскільки з наданих до позову фото неможливо ідентифікувати зазначені позивачем підвальні приміщення та неможливо встановити їх відповідність щодо технічної документації. У частинідругійстатті78 ЦПК Українипередбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доводи апелянта є аналогічними тим доводами, які були викладені в позові та перевірялися судом першої інстанції під час розгляду цього спору, однак висновків суду першої інстанції не спростовують і зводяться до суб`єктивного тлумачення чинних норм законодавства України та незгоди з висновками суду першої інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом та не можуть бути підставами для скасування судового рішення.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно дост. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального іпроцесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Чернівецького районного суду м.Чернівців від 22 травня 2025 року та додаткове рішення Чернівецького районного суду м.Чернівців від 10 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 3 жовтня 2025 року.

Судді: І.Б. Перепелюк

Н.К. Височанська

І.М. Литвинюк