Постанова від 02.10.2025 по справі 916/4561/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/4561/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Ярош А.І., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.

за участю представників учасників справи:

від позивача Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області Дзюбенко С.М., на підставі ордеру

від відповідача Приватного підприємства "Салганський паливний склад", смт. Затока Одеської області Матвійчук В.В., на підставі ордеру

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області

на рішення Господарського суду Одеської області від 22.04.2025 року, суддя першої інстанції Пінтеліна Т.Г., повний текст складено та підписано 23.04.2025 року

у справі № 916/4561/24

за позовом: Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, село Кароліно-Бугаз Білгород-Дністровського району Одеської області

до відповідача Приватного підприємства "Салганський паливний склад", смт. Затока Одеської області

про стягнення суми боргу, розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

Позивач, Кароліно-Бугазька сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області (яка є правонаступником територіальної громади смт. Затока в особі Затоківської селищної ради, Білгород-Дністровської міської ради Одеської області) звернувся з позовом до Приватного підприємства Салганський паливний склад, у якому просить:

- стягнути з Приватного підприємства Салганський паливний склад на користь Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області грошові коштів у розмірі 545 511 грн 08 коп., які включають в себе борг у сумі 378 396 грн 67 коп., 3% річних у сумі 27 384 грн 60 коп., інфляційні витрати у сумі 139 729 грн 81коп.;

- розірвати договір оренди земельної ділянки, укладений 19 квітня 2007 між територіальною громадою смт. Затока в особі Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області (правонаступником якої є Кароліно-Бугазька сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області) та Приватним підприємством Салганський паливний склад;

- зобов`язати Приватне підприємство Салганський паливний склад повернути Кароліно-Бугазькій сільській раді Білгород-Дністровського району Одеської області земельну ділянку площею 0,8159 га з кадастровим номером 5110300000:02:028:0082 в належному стані, не гіршому порівняно з тим, у якому вона була отримана в оренду.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що Приватне підприємство Салганський паливний склад починаючи із січня 2022 року не виконувало належним чином свої зобов`язання за договором оренди земельної ділянки, у зв`язку з чим станом на момент подання позовної заяви утворилась заборгованість у сумі 378 396 грн 67 коп. Також, позивачем у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором, було нараховано інфляційні витрати 139 729 грн 81 коп. та 3% річних в сумі 27 384 грн 60 коп. Внаслідок таких дій позивач був позбавлений прибутку у вигляді орендної плати, на який міг розраховувати, укладаючи договір, що є підставою для дострокового розірвання договору оренди.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.04.2025 у справі №916/4561/24 закрите провадження у справі в частині стягнення заборгованості, інфляційних витрат та 3% річних, у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.04.2025 у справі №916/4561/24 у задоволенні позову Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області до Приватного підприємства "Салганський паливний склад" відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовної заяви в частині позовних вимог про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку площею 0,8159 га з кадастровим номером 5110300000:02:028:0082, суд першої інстанції зазначив, що на момент розгляду справи, орендна плата за користування земельною ділянкою сплачена (факт здійснення вказаних платежів міститься в матеріалах справи).

В той же час, суд першої інстанції вказав, що врахував загальновідомі обставини, зокрема, те, що спір виник під час широкомасштабної воєнної агресії російської федерації на територію України, розірвання договору оренди землі не буде сприяти цілям досягнення "справедливого балансу" між інтересами сторін, оскільки збереження орендних правовідносин на час воєнного стану буде свідчити про більш раціональне використання земельної ділянки, зокрема, як джерела доходу місцевого бюджету Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області .

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Позивач, Кароліно-Бугазька сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області з рішенням суду першої інстанції не погодилася, тому звернулася до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 22.04. 2025 року у справі № 916/4561/24 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити та розірвати договір оренди земельної ділянки, укладений 19.04.2007 року між територіальною громадою смт. Затока в особі Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області та Приватним підприємством «Салганський паливний склад». Зобов`язати Приватне підприємство «Салганський паливний склад» повернути Кароліно-Бугазькій сільській раді Білгород-Дністровського району Одеської області земельну ділянку загальною площею 0,8159 гектара, кадастровий номер 5110300000:02:028:0082. Стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір за подачу позову та апеляційної скарги, а також витрат на правничу допомогу, докази понесення яких будуть надані в порядку ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, скаржник зазначає, що господарський суд оцінював наявність підстав для розірвання договору через призму істотності порушення, натомість не врахував, що положення статті 651 Цивільного кодексу України допускають розірвання договору із інших підстав, зокрема, встановлених законом чи договором.

Так, пунктом 28 договору передбачені обов`язки орендаря, зокрема, сплачувати вартість орендної плати земельної ділянки в розмірах та в термін, що обумовлені цим договором.

Пунктом 35 договору визначено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором.

Частиною першою статті 15 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що істотними умовами договору оренди є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, а приписи статей 24, 25 цього Закону визначають права та обов`язки орендодавця та орендаря, зокрема, право орендодавця вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди і своєчасного внесення орендної плати, а також право орендаря самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.

Орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також і орендну плату за водний об`єкт (частина друга статті 25 Закону України "Про оренду землі").

В свою чергу, за п. "д" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Отже, апелянт зауважує, що договір, Земельний кодекс України та Закон України «Про оренду землі» передбачають окремі та самостійні підстави розірвання договору оренди земельної ділянки у разі невиконання орендарем своїх обов`язків щодо сплати орендної плати.

Скаржник посилається на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 918/391/23.

Скаржник стверджує, що відповідач систематично та в повному обсязі не сплачував орендну плату за користування земельною ділянкою у період з січня 2022 року по липень 2024 року і погасив таку заборгованість лише після звернення із позовом про стягнення боргу, розірвання договору та повернення земельної ділянки. Цим підтверджується, що мало місце повна та систематична несплата орендної плати в період з січня 2022 року по липень 2024 року, що відповідно є правовою підставою для розірвання договору оренди на підставі ст.651 Цивільного кодексу України та п. "д" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 23.04.2025 у справі №916/5400/23.

Також, скаржник зазначає, що господарський суд послався на приписи статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України, норми яких регулюють питання переходу прав на земельну ділянку у випадку набуття права власності на об`єкти нерухомого майна, розміщені на такій земельній ділянці.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції не врахував, що в межах справи №916/4561/24 вказані норми не підлягали застосуванню, оскільки відповідач користується земельною ділянкою на підставі договору, а факт знаходження на земельній ділянці нерухомого майна відповідача не є підставою для неможливості розірвання договору.

Позивач вважає, що наявність на земельній ділянці нерухомого майна відповідача не позбавляє його права ініціювати розірвання договору оренди та не є перешкодою для такого розірвання за рішенням суду у випадку порушення відповідачем умов договору оренди щодо своєчасного внесення орендної плати.

Також, апелянт зауважує, що вимога про повернення земельної ділянки є похідною від вимоги про розірвання договору оренди землі, оскільки правовим наслідком розірвання договору оренди є обов`язок орендаря повернути земельну ділянку.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області рішення Господарського суду Одеської області від 22.04.2025 року у справі №916/4561/24, справу призначено до судового розгляду.

10.07.2025 року через канцелярію суду до Південно-західного апеляційного господарського суду від Приватного підприємства "Салганський паливний склад" смт. Затока Одеської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі.

Зокрема, у відзиві відповідач наголошує, що орендар прострочив сплату орендної плати не з власної недбалості, а внаслідок дії форс-мажорних обставин: в результаті повномасштабного вторгнення відповідач втратив джерела доходу на оплату орендної плати, адже база відпочинку, що розміщена на орендованій землі, вже понад три роки не може використовуватися за цільовим призначенням: військове командування та місцева влада заборонили підхід до моря та будь-яку господарську діяльність, що може мати наслідком перебування відпочивальників на узбережжі, а окрім того, ворожі війська розбомбили єдиний міст, що вів до орендованої ділянки, тож до неї неможливо доїхати. Ці обставини доведені в рамках розгляду справи та детально описані в рішенні суду першої інстанції.

Відтак, відповідач вважає, що до нього не можуть бути застосовані такі крайні заходи відповідальності за порушення договірних зобов`язань, як розірвання договору, адже суть та правове значення форс-мажорних обставин полягає саме у звільненні від відповідальності за порушення зобов`язання.

Також, орендар погасив заборгованість, повністю відновив платіжну дисципліну та оплатив інфляційні втрати і 3% річних до винесення рішення у справі, що на думку відповідача принципово відрізняє цю справу від справи №916/5400/23, на яку неодноразово посилається апелянт.

Таким чином, орендар не лише поновив порушене право позивача, але й компенсував завдані збитки у вигляді інфляційних втрат і плати за користування коштами.

Відповідач зауважує, що орендар не претендував на звільнення від сплати орендної плати, принаймні частково, хоча з початку повномасштабного вторгнення обставини виконання договору істотно змінилися і орендар не лише вже роками не отримує доходу від використання об`єкта оренди, на який розраховував при укладенні договору, але й не має вільного доступу до свого майна (єдиний міст, що вів до об`єкта оренди, розбомбила ворожа армія).

Позивач наполягає на неефективному способі захисту, який є неприйнятним у відносинах між сторонами. Орендар є власником нерухомого майна, яке займає усі 100% площі спірної земельної ділянки, а це означає, що ця земля не може бути передана в оренду іншій особі, адже юридична доля нерухомості та землі, на якій вона розташована, є нерозривною (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №903/1030/19).

На думку відповідача, обставини наполягання позивача саме на розірванні договору оренду є абсурдними, адже призведе лише до заподіяння шкоди інтересам самої територіальної громади (які позивач мав би захищати всіма заходами) в частині наповнення бюджету, а також прозорого і законного документування управління землями на противагу хаосу, який утвориться у разі ухвалення судом рішення про повернення з оренди землі, легітимно зайнятої розташованим на ній нерухомим майном відповідача при тому, що більше ніхто, окрім останнього, не має права орендувати цю земельну ділянку.

Також, відповідач звертає увагу апеляційного господарського суду на завищення судових витрат, розрахунок яких доданий до позовної заяви і на стягненні яких наполягає позивач.

За даними електронної системи закупівель, оприлюднено лише договір між позивачем та адвокатським бюро «Домущі і партнери» про надання правової допомоги № 55-07/24 від 17.07.2024 (у матеріалах справи) на суму 99,5 тис. грн.

Причому, судячи зі специфікації до договору про надання правової допомоги № 55-07/24 від 17.07.2024 сума 99 500 грн це вартість послуг правничої допомоги протягом 2024 року, яка охопила 8 різних напрямків, один з яких послуги, пов`язані з наданням правової допомоги юридичного супроводу судових справ в усіх 3 інстанціях, незалежно від юрисдикції суду.

За таких обставин, вбачається, що вартість послуг адвоката, наведена у розрахунку в позовній заяві, завищена щонайменше у 10 разів.

Так, відповідач зауважує, очевидно, що збір доказів, які в основному полягають у довідках самого ж позивача чи його підрозділів про рух коштів на його власних рахунків, не може вимагати 4 годин роботи саме адвоката за ціною 20 тис. грн, «обрання стратегії захисту та підготовка позиції у справі», «вивчення та аналіз судової практики» взагалі є складовою процесу підготовки позовної заяви і не можуть тарифікуватися окремо тощо. Не кажучи вже про те, що при поданні позову було використано неправильний математичний метод обрахунку інфляційних втрат та 3% річних, що призвело до їх завищення сумарно у 4 рази, а тому з урахуванням викладеного вище, відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі.

В судовому засіданні представник скаржника позивача підтримав свої доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасувати з мотивів, викладених письмово, а представник відповідача підтримав свої доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишити без змін з мотивів, викладених письмово.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 22.04.2025 року у справі №916/4561/24 не потребує скасування, з огляду на наступне.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

19.04.2007 року між територіальною громадою смт. Затока в особі Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, правонаступником якої в подальшому стала Кароліно-Бугазька сільська рада Білгород Дністровського району Одеської області (далі-орендодавець, Кароліно-Бугазька сільська рада) та Приватним підприємством Салганський паливний склад (далі - орендар, Приватне підприємство Салганський паливний склад) укладено договір оренди земельної ділянки, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 3140.

Відповідно до пункту 1 договору, орендодавець надає, а орендатор приймає на підставі рішення VI сесії V скликання Затоківської селищної ради від 26 жовтня 2006 року за №147 в довгострокову оренду терміном на двадцять п?ять років земельну ділянку для реконструкції, експлуатації та обслуговування бази відпочинку Світоч, яка заходиться за адресою: Одеська область, смт. Затока місто Білгород-Дністровський, Центральний район, вулиця Приморська.

Згідно з пункту 2 договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,8159 гектара, в тому числі забудованих земель 0,8159 га.

На земельній ділянці розташована база відпочинку Світоч. Земельна ділянка передається в оренду для реконструкції, експлуатації та обслуговування бази відпочинку Світоч (пункти 3 та 4 договору).

Пунктом 5 договору передбачено, що нормативно - грошова оцінка земельної ділянки становить, з урахуванням останніх змін, внесених договором від 02.07.2019 року про внесення змін до договору оренди від 19.04.2007, становить 1041414 грн 76 коп.

Відповідно до пункту 7 договір укладено на двадцять п`ять років.

Пунктом 8 договору, з урахуванням останніх змін, внесених договором від 02.07.2019 року про внесення змін до договору оренди від 19.04.2007 встановлено, що орендна плата вноситься щорічно у грошовій формі та розмірі 124969,77, що становить 12% нормативної грошової оцінки земельної ділянки, на підставі розрахунку орендної плати, розробленого згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, сформованого 18.06.2019 №1607/1/221-19, на р/р 33211812015012, отримувач УДК у Білгород-Дністровському районі, МФО 899998, код 37894104, банк отримувача Казначейство України.

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції (п. 9 договору).

Орендна плата вноситься помісячно протягом тридцяти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця. Розмір орендної плати переглядається щорічно у разі: змін умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції; в інших випадках, передбачених законодавством України. У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у встановленому законодавством України порядку (пункти 10, 11 та 12 договору).

Згідно з пунктом 14 договору, цільове призначення земельної ділянки для реконструкції, експлуатації та обслуговування бази відпочинку Світоч.

Пунктом 19 договору передбачено, що після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав.

У пункті 24 договору передбачено, що кожна сторона зобов`язується виконувати обов`язки покладені на неї цим договором та сприяти другій стороні у виконанні її обов`язків.

Відповідно до пункту 35 договору визначено, зокрема, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором.

За невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору. Сторона, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося не з її вини (пункти 38, 39 договору).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно об`єкт нерухомого майна номер 579316951103 база відпочинку «Світоч» належить на праві власності відповідачу, а саме 100% спірної ділянки, переданої в оренду, становлять саме забудовані землі про це вказано у п. 2 договору оренди від 19.04.2007 року.

Позивач зазначає, що Приватне підприємство Салганський паливний склад не виконувало належним чином свої зобов`язання за договором, починаючи із січня 2022 року, у зв`язку з чим станом на момент подання позовної заяви утворилась заборгованість у сумі 378 396 грн 67 коп.

Також, у зв`язку з неналежним виконання відповідачем зобов`язань за договором, позивачем нараховано інфляційні витрати 139 729 грн 81 коп. та 3% річних в сумі 27 384 грн 60 коп.

Інших належних та допустимих письмових доказів щодо наявних між сторонами спірних правовідносин матеріали господарської справи не містять.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для розірвання договору оренди, зобов`язання повернути земельну ділянку.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому - одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором оренди.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про оренду землі", відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття13 Закону України "Про оренду землі").

Орендна плата за землю, як визначено статтею 21 Закону України "Про оренду землі", це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

За частиною першою статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються; своєчасного внесення орендної плати.

Частиною першою статті 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Водночас у пункті "д" частини першої статті 141 Земельного кодексу України передбачено таку підставу припинення права користування земельною ділянкою як систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Отже, згідно зі статтями 13, 15, 21 Закону України "Про оренду землі" основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. У разі систематичної несплати орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.

Відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначено вище за текстом постанови, спірна земельна ділянка передана відповідачу в оренду строком на 25 років до 2032 року на підставі договору оренди від 19.04.2007 року. Земельна ділянка передана відповідачу в оренду з конкретним цільовим призначенням для реконструкції, експлуатації та обслуговування бази відпочинку Світоч (п. 4 договору оренди від 19.04.2007 року), яка вже знаходилась на ділянці на момент передачі її в оренду, про що прямо вказано у пункті 3 договору оренди від 19.04.2007 року.

Матеріалами справи підтверджено, що база відпочинку належить на праві власності саме відповідачу (відомості з державного реєстру речових прав на об`єкт реєстраційний номер 579316951103), сто відсотків спірної земельної ділянки, яка передана в оренду, становлять саме забудовані землі, про що вказано у пункті 2 договору оренди від 19.04.2007 року.

Отже, предметом спірного договору оренди є земля, на якій розташоване нерухоме майно, що належить одному відповідачу на праві приватної власності і саме цей факт став причиною і підставою для укладення договору оренди від 19.04.2007 року.

Спір між сторонами виник у зв`язку із несплатою відповідачем з 2022 року орендної плати.

Водночас, для застосування норми статті 651 Цивільного кодексу України з метою дострокового розірвання договору суд повинен встановити таке порушення умов договору, яке має істотний характер з огляду на завдану шкоду, що позбавляє іншу сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору, в сукупності з усіма обставинами спірних правовідносин.

Відповідно до п. «д» частини 1 статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, систематична несплата земельного податку або орендної плати.

У постанові Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 484/301/18 за наслідками аналізу положень статті 141 Земельного кодексу України, статті 651 Цивільного кодексу України, зроблено висновок, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичної (два та більше випадків) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, що також є істотним порушенням умов договору, оскільки позбавляє позивача можливості отримати гарантовані договором кошти за те, що її земельну ділянку використовує інша особа.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що підставою розірвання договору оренди землі згідно з пунктом "д" частини першої статті 141 Земельного кодексу України є саме систематична, тобто неодноразова (два та більше випадків), повна несплата орендної плати. Ця спеціальна правова норма у такому випадку є самостійною та достатньою, і звертатися до більш загальної норми частини другої статті 651 Цивільного кодексу України немає потреби, оскільки вона передбачає саме додаткову (до основної) підставу для розірвання договору оренди землі.

Як зазначено вище та не заперечується учасниками справи після звернення позивача до суду з даним позовом відповідач сплатив всю заборгованість по орендній платі з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних та ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.04.2025 закрито провадження у справі №916/4561/24 в частині заборгованості на загальну суму 545 511,08 грн.

Дійсно, факт погашення орендарем заборгованості з орендної плати не має правового значення для вирішення позову про розірвання договору оренди.

Також, потрібно враховувати, що у відносинах оренди землі основним їх регулятором, крім спеціального законодавства, є договір оренди землі. Враховуючи, що договір є регулятором відносин з використання земельної ділянки, на ці відносини поширюються правила статті 3 Цивільного кодексу України, яка визначає, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тож і приписи чинного законодавства, і умови договору потрібно застосовувати крізь призму загальних засад статті 3 Цивільного кодексу України. Відповідно істотність за абзацом другим частини другої статті 651 Цивільного кодексу України має оцінюватися так само з точки зору справедливості, добросовісності та розумності, які сукупно утворюють цільний засадничий принцип регулювання приватноправових відносин.

Судова колегія звертає увагу на той факт, що згідно з пунктом 2 договору в оренду передавалась земельна ділянка загальною площею 0,8159 гектара, в тому числі забудованих земель 0,8159 га. Відповідно пункту 3 договору на земельній ділянці розташована база відпочинку Світоч.

Відповідно до пункту 4 договору земельна ділянка передавалась в оренду для реконструкції, експлуатації та обслуговування бази відпочинку Світоч.

Згідно з пункту 14 договору, цільове призначення земельної ділянки для реконструкції експлуатації та обслуговування бази відпочинку Світоч.

База відпочинку "Світоч" є об`єктом нерухомого майна, власником якої є відповідач - Приватне підприємство "Салганський паливний склад". Дана обставина визнається позивачем, та підтверджується належними документами, доказами, доданими до позовної заяви самим позивачем (т.1, а.с.46-47, - Відомості з державного реєстру речових прав, реєстраційний номер об"єкта нерухомого майна 579316951103, тип об`єкта - база відпочинку "Світоч", тип речового права -право власності, розмір частки 1/1, власник - Приватне підприємство "Салганський паливний склад", код ЄДРПОУ 25430204).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки, суд першої інстанції врахував, що цей спір виник під час широкомасштабної воєнної агресії російської федерації на територію України, розірвання договору оренди землі не буде сприяти цілям досягнення "справедливого балансу" між інтересами сторін, оскільки збереження орендних правовідносин на час воєнного стану буде свідчити про більш раціональне використання земельної ділянки, зокрема, як джерела доходу місцевого бюджету Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області .

Враховуючи критерій "пропорційності", який відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, передбачає необхідність дотримання справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання, судова колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог щодо розірвання договору оренди землі.

Одночасно, посилання місцевого господарського суду на те, що в даному випадку відсутнє істотне порушення умов договору щодо несплати орендної плати та її погашення після звернення позивача до суду, як підстава його розірвання згідно з ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України не вплинуло на вірний висновок суду про недоведеність позивачем його позовних вимог з огляду на наступне.

Одним із факторів, що може братися до уваги за ч.2 ст. 651 Цивільного кодексу України під час оцінки істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання, є те, наскільки зобов`язана сторона, яка порушила договір, реально заінтересована у збереженні договору, а також те, чи не спричинить розірвання договору для неї значної шкоди.

Розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості допущеного порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення (постанова Верховного Суду від 09.12.2020 у справі №199/3846/19). Отже, законодавство в питанні розірвання договору дбає не лише про інтереси управненої сторони, а й про інтереси зобов`язаної сторони, оскільки розірвання договору може завдати значних збитків стороні, яка допустила незначне порушення, тобто, законодавець прагне досягти справедливого балансу між інтересами сторін договору.

Як свідчать матеріали справи, відповідач сплатив всю заборгованість та заперечує проти розірвання спірного договору, оскільки він є власником нерухомого майна, яке займає сто відсотків площі спірної земельної ділянки та просить не припиняти орендні відносини з огляду на їх доцільність та необхідність для територіальної громади та бюджету міста.

В свою чергу, скаржник наполягає, що наявність на земельній ділянці нерухомого майна відповідача не позбавляє його права ініціювати розірвання договору оренди та не є перешкодою для такого розірвання за рішенням суду у випадку порушення відповідачем умов договору оренди щодо своєчасного внесення орендної плати.

За таких обставин, судова колегія вважає за доцільне врахувати правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08.07.2025 у справі №980/2822/23 щодо дискреційних повноважень органів влади та їх меж.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи (далі - КМРЄ) № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень (concerning the exercise of discretionary powers by administrative authorities), прийнятими 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У пункті 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження визначаються як сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Здійснюючи судочинство, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17.12.2004 у справі «Педерсен і Баадсгаард проти Данії» («Pedersen and Baadsgaard v. Denmark», заява № 49017/99) зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, відміняти замість нього рішення, яке визнається протиправним, приймати інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Водночас у рішенні ЄСПЛ від 02.06.2006 у справі «Волохи проти України» (заява №23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

З огляду на це дискреційними є такі повноваження, у межах яких норма права допускає кілька варіантів поведінки суб`єкта владних повноважень у кожній конкретній ситуації та встановлених обставинах справи, кожна з яких буде правомірною.

Характерними ознаками адміністративного розсуду є: 1) реалізація дискреційних повноважень має відповідати принципу верховенства права; 2) їх здійснення можливе лише у разі відсутності єдиного можливого варіанту поведінки; 3) суб`єкти владних повноважень мають можливість вибрати оптимальний варіант поведінки з метою врегулювання певного кола суспільних відносин; 4) суб`єкти управлінської діяльності застосовують адміністративний розсуд відповідно до належної мети, без наявності власної вигоди та впливу сторонніх факторів.

Аналогічні висновки щодо тлумачення дискреційних повноважень суб`єкта управлінської діяльності викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 01.05.2023 у справі №540/913/21, від 16.05.2023 у справі №380/3195/22, від 23.06.2023 у справі №160/6214/21.

Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу і на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 17.04.2025 у справі №904/186/23, зокрема, якщо на земельній ділянці комунальної власності розміщені об`єкти нерухомого майна, які належать відповідачу на праві приватної власності, така ділянка не може бути передана її власником у користування будь-кому, окрім власника такого об`єкта.

Колегія суддів додатково звертається до принципу Superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею) принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №263/6022/16, від 31.08.2021 у справі №903/1030/19).

Отже, з огляду на те, що обставини кожної справи є унікальними, а висновки Верховного Суду не мають універсального характеру та застосовуються з урахуванням обставин справи, враховуючи, що база відпочинку належить на праві власності відповідачу та сто відсотків спірної ділянки, яка передана в оренду, становлять саме забудовані землі та несплата орендної плати відбулась у період повномасштабного вторгнення, судова колегія вважає, що доводи скаржника не знайшли своє підтвердження та не спростовують правильного висновку господарського суду.

Суд апеляційної інстанції відхиляє посилання скаржника на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 23.04.2025 у справі № 916/5400/23, оскільки в зазначеній справі, на відміну від цієї справи, суд не встановлював факту належності розміщеної на сто відсотків орендованій землі нерухомості, яка у даній справі належить на праві приватної власності відповідачу, а відтак суди у тій справі не досліджували взагалі таких обставин і не враховували їх при ухваленні судових рішень, в тому числі, суд касаційної інстанції. При цьому, судова колегія відхиляє міркування позивача щодо того, що ці обставини не повинні бути предметом дослідження суду у даній справі, тому що в даному випадку ключовим питанням при вирішенні таких спорів повинно бути саме дослідження обставин того, чи може орган місцевого самоврядування передати в оренду земельну ділянку іншій особі або поділити її на декілька частин, наприклад, якщо об`єкт нерухомості відповідача займає невелику площу орендованої земельної ділянки. Тоді як, у цій справі об`єкт нерухомості відповідача, як вже було зазначено вище за текстом постанови, займає сто відсотків орендованої площі земельної ділянки і передати в оренду її іншій особі є неможливим. До того ж, позивачем не доведено належними засобами доказування протилежне.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Надаючи оцінку всім доказам та доводам позивача у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що останнім не доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами підстави для розірвання договору оренди від 19.04.2007 року.

З огляду на наведене, судова колегія вважає, що твердження позивача, наведені ним в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення, а зводяться лише до незгоди з таким рішенням без належного обґрунтування для цього відповідних підстав. При цьому протилежного ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції скаржником не доведено.

Відповідно до чинного законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

У відповідності до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права в оскаржуваній частині.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, село Кароліно-Бугаз Білгород-Дністровського району Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 22.04.2025 року у справі №916/4561/24 не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 22.04.2025 року у справі №916/4561/24 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, село Кароліно-Бугаз Білгород-Дністровського району Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 22.04.2025 року у справі №916/4561/24 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 22.04.2025 року у справі №916/4561/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 02.10.2025 року.

Повний текст постанови складено 06.10.2025 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва

Судді Я.Ф. Савицький

А.І. Ярош