Постанова від 30.09.2025 по справі 752/15928/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2025 року

м. Київ

Справа № 752/15928/22

Провадження № 61-772св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Левковича Тараса Володимировича та заступника Генерального прокурора Літвінової Вікторії Василівни на постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року в складі колегії суддів Невідомої Т. О., Нежури В. А., Соколової В. В.

в справі за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: Обслуговуючий кооператив житловий кооператив «Котміст», Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна спілка», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом визнання договорів недійсними, скасування рішень про державну реєстрацію прав та проведеної на їх підставі державної реєстрації права, зобов`язання повернути земельні ділянки та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2022 року заступник Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що рішенням Київської міської ради від 02 грудня 1999 року № 147/649 «Про оголошення природних об`єктів пам`ятками природи та заказниками місцевого значення у м. Києві» створено на території острова Жуків у м. Києві ландшафтний заказник місцевого значення «Острів Жуків», який включає в себе 1794,6 га земель на території острова «Жуків» у м. Києві, які перебувають під особливою державною охороною. Острів «Жуків» та прибережну смугу до південної межі міста віднесено до зон охоронюваного ландшафту.

01 жовтня 2007 року рішенням Київської міської ради № 355/3189 «Про передачу земельних ділянок обслуговуючому кооперативу «Котміст» для житлової забудови на 21-му км Столичного Шосе у Голосіївському районі м. Києва» передано Обслуговуючому кооперативу житловому кооперативу (далі - ОКЖК) «Котміст» у власність для житлової забудови та у довгострокову оренду земельні ділянки загальною площею 74,69 га, які фактично розташовані на території острова Жуків у м. Києві.

ОКЖК «Котміст» оформив правовстановлюючі документи на земельні ділянки площами 34,3740 га, 30,5199 га і 0,2402 га та вніс їх до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Будівельна спілка».

У подальшому земельну ділянку площею 6,0799 га, яка є частиною земельної ділянки площею 34,3740 га (кадастровий номер - 8000000000:90:371:0019), ТОВ «Будівельна спілка» за договором дарування від 29 січня 2009 року відчужило на користь ОСОБА_2 , який здійснив її поділ на 32 окремі земельні ділянки та оформив нові правовстановлюючі документи на них.

24 та 25 жовтня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладені договори купівлі-продажу, на підставі яких земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:90:371:0109, 8000000000:90:371:0110 і 8000000000:90:371:0111 перейшли у власність ОСОБА_1 .

Земельну ділянку площею 0,197 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0112 ОСОБА_2 відчужив ОСОБА_3 , а 29 жовтня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки.

15 грудня 2016 року рішенням Господарського суду м. Києва, залишеним без змін у відповідній частині постановами Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року та Вищого господарського суду України від 11 липня 2017 року, визнано недійсним рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/189 про передачу ОКЖК «Котміст» спірних земельних ділянок. Судами встановлено порушення статей 41, 127 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 133, 134, 137 Житлового кодексу України під час передачі земельних ділянок; зазначено, що передані земельні ділянки розташовані в межах суб`єкта природно-заповідного фонду - ландшафтного заказника місцевого значення «острів Жуків».

Розташування спірної земельної ділянки у межах ландшафтного заказника та заплави річки Дніпро згідно з чинним законодавством свідчить про віднесення її до земель природно-заповідного і водного фондів, що унеможливлює перебування земельної ділянки у приватній власності з цільовим призначенням - для житлової забудови.

Крім того, спірна земельна ділянка належить до зони охоронюваного ландшафту, на ній заборонено здійснювати діяльність, яка може негативно впливати на цей природний комплекс, зокрема, проводити містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи.

Просив усунути перешкоди власнику - територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради в користуванні та розпорядженні земельними ділянками на 21-му км Столичного шосе в Голосіївському районі м. Києва шляхом:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:371:0109 від 24 жовтня 2013 року, укладеного між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:371:0110 від 24 жовтня 2013 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

-визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:371:0111 від 25 жовтня 2013 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:371:0112 від 29 жовтня 2013 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;

- скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24 жовтня 2013 року, індексний номер 7176476, та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності від 24 жовтня 2013 року за номером 3046279, припинивши право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,197 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0109;

- скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24 жовтня 2013 року, індексний номер 7181735, та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності від 24 жовтня 2013 року за номером 3048967, припинивши право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,197 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0110;

- скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 жовтня 2013 року, індексний номер 7199544, та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності від 25 жовтня 2013 року за номером 3056336, припинивши право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,197 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0111;

- скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29 жовтня 2013 року, індексний номер 7359260, та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності від 29 жовтня 2013 року за номером 3129069, припинивши право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,197 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0112;

- зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельні ділянки площею 0,197 га кожна з кадастровими номерами: 8000000000:90:371:0109, 8000000000:90:371:0110, 8000000000:90:371:0111 та 8000000000:90:371:0112, розташовані на 21-му км Столичного шосе в Голосіївському районі м. Києва, територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

27 лютого 2024 року рішенням Голосіївського районного суду м. Києва позов задоволено частково.

Усунуто перешкоди власнику - територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради в користуванні та розпорядженні земельними ділянками на 21-му км Столичного шосе в Голосіївському районі м. Києва.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:371:0109 від 24 жовтня 2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24 жовтня 2013 року, індексний номер 7176476, та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності від 24 жовтня 2013 року за номером 3046279, припинивши право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,197 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0109.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:371:0110 від 24 жовтня 2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24 жовтня 2013 року, індексний номер 7181735, та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності від 24 жовтня 2013 року за номером 3048967, припинивши право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,197 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0110.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:371:0111 від 25 жовтня 2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 жовтня 2013 року, індексний номер 7199544, та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності від 25 жовтня 2013 року за номером 3056336, припинивши право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,197 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0111.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:371:0112 від 29 жовтня 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29 жовтня 2013 року, індексний номер 7359260, та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності від 29 жовтня 2013 року за номером 3129069, припинивши право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,197 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0112. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції керувався тим, що укладені договори купівлі-продажу спірних земельних ділянок між ОСОБА_1 як покупцем, та ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як продавцями, вчинені з порушенням вимог закону, а тому підлягають визнанню недійсними. У разі визнання недійсним договору, що стало підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію прав. Такі вимоги є відповідним і законним способом судового захисту в такому випадку, оскільки за чинним Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності виникає з моменту його реєстрації. З урахуванням цього, суд вважав правильним способом захисту в цій частині заявлені позивачем вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та здійсненої на їх підставі державної реєстрації права власності відповідача на спірні земельні ділянки. Підстави для задоволення вимог позивача в частині зобов`язання відповідача повернути спірні земельні ділянки територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради відсутні, суд першої інстанції вважав неефективним способом захисту порушеного права.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

27 листопада 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради задоволено. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 27 лютого 2024 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельні ділянки площею 0,197 га кожна з кадастровими номерами: 8000000000:90:371:0109, 8000000000:90:371:0110, 8000000000:90:371:0111 та 8000000000:90:371:0112, розташовані на 21-му км Столичного шосе в Голосіївському районі м. Києва, територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судового збору.

Апеляційний суд керувався тим, що спірні земельні ділянки розташовані в межах ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» та заплави річки Дніпро, отже, є землями природно-заповідного фонду, у зв`язку з чим надання їх у приватну власність вимогами законодавства України заборонено.

Належні ОСОБА_2 земельні ділянки вибули з комунальної власності територіальної громади м. Києва на підставі рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 «Про передачу земельних ділянок обслуговуючому кооперативу житлового кооперативу «Котміст» для житлової забудови на 21-му км Столичного шосе у Голосіївському районі міста Києва», яке судовим рішенням визнане недійсним, що свідчить про відсутність волі територіальної громади м. Києва на таке вибуття.

Заявлений позов є негаторним, який можна заявляти впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця земельних ділянок, тому суд апеляційної інстанції зробив висновок про їх повернення в комунальну власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради з огляду на те, що позовна давність до негаторного позову не застосовується.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги ОСОБА_1

17 січня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Левкович Т. В. через систему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 362/44/17, від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19, від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц, від 20 червня 2023 року в справі № 633/408/18, в постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року в справі № 186/599/17, від 22 червня 2022 року в справі № 752/3089/19, про те, що на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Для уникнення дискримінаційної переваги цих суб`єктів порівняно з іншими суб`єктами права вони мають нести ризик застосування наслідків спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів.

Вказує про необхідність відступлення від висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц, від 28 листопада 2018 року в справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц, про те, що вимога зобов`язати повернути земельну ділянку можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки. Вважає, що такий висновок нівелює призначення інституту позовної давності та порушує принципи правової визначеності та сталості цивільних відносин.

Оскільки преюдиційними рішеннями в справі № 752/3089/19 встановлено, що станом на березень 2014 року позивачу було відомо про набуття відповідачем права власності на земельні ділянки, прокурор звернувся до суду з цим позовом у листопаді 2022 року, суд мав застосувати позовну давність, про яку заявляв відповідач в суді першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги заступника Генерального прокурора

17 січня 2025 року заступник Генерального прокурора Літвінова В. В. надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року, в якій просить її скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та залишити в цій частині рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 лютого 2024 року в силі.

На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень послалася на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених в постановах:

- Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц, від 12 березня 2024 року в справі № 927/1206/21, про те, що власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку;

- Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року в справі № 734/1560/20, про те, що під час задоволення негаторного позову прокурора вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну земельну ділянку відповідає ефективному способу захисту порушених прав держави;

- Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17, про те, що оскарження рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування спрямоване не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу в юридичній визначеності на майбутнє.

Вважає, що апеляційний суд, зробивши правильний висновок про обґрунтованість позовних вимог по суті, помилково вважав заявлені прокурором вимоги про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, скасування рішень державного реєстратора і здійсненої на підставі цих рішень державної реєстрації прав власності з одночасним припиненням права власності відповідача неефективними. Водночас суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив ці вимоги.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Левкович Т. В. заступник Генерального прокурора Літвінова В. В. зазначила, що в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_1 повернути спірні земельні ділянки апеляційний суд ухвалив законне й обґрунтоване рішення, що узгоджується з сталою практикою Великої Палати Верховного Суду про розмежування віндикаційного та негаторного позовів.

Київська міська рада надала до Верховного Суду додаткові пояснення, в яких зазначила, що розташування спірної земельної ділянки у межах ландшафтного заказника та заплави річки Дніпро згідно з чинним законодавством свідчить про віднесення її до земель природно-заповідного і водного фондів, що унеможливлює перебування земельної ділянки у приватній власності з цільовим призначенням - для житлової забудови, тому спірні земельні ділянки мають бути повернуті в комунальну власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 грудня 1999 року рішенням Київської міської ради № 147/649 «Про оголошення природних об`єктів пам`ятками природи та заказниками місцевого значення у м. Києві» створено на території острова Жуків у м. Києві ландшафтний заказник місцевого значення «Острів Жуків» (т. 1, а. с. 68-70).

До складу заказника увійшли землі, що перебували в користуванні Комунального підприємства «Лісопаркове господарство «Конча-Заспа», колективного сільськогосподарського підприємства «Хотівське», а також міські землі, які офіційно не передані у власність чи користування.

01 жовтня 2007 року рішенням Київської міської ради № 355/3189 «Про передачу земельних ділянок обслуговуючому кооперативу житлового кооперативу «Котміст» для житлової забудови на 21-му км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва» кооперативу передано у власність для житлової забудови та у довгострокову оренду земельні ділянки площами 34,3740 га, 30,5199 га і 0,2402 га, а всього загальною площею 74,69 га, які розташовані на території острова Жуків у м. Києві (т. 2, а. с. 76-79).

02 січня 2008 року на підставі вказаного рішення ОКЖК «Котміст» видано державний акт на право власності серії ЯЖ № 006272 на земельну ділянку, яка розташована на 21-му км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києві з кадастровим номером 8000000000:90:371:0019 (т. 2, а. с. 83, 84).

У подальшому вказану земельну ділянку ОКЖК «Котміст» внесено до статутного капіталу ТОВ «Будівельна спілка».

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 030425 від 30 жовтня 2008 року ТОВ «Будівельна спілка» на підставі рішення Господарського районного суду м. Києва від 07 квітня 2008 року є власником земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:371:0019 (т. 1, а. с. 85, 86).

26 січня 2009 року на підставі договору дарування ТОВ «Будівельна спілка» подарувало, а ОСОБА_2 прийняв у дар частину від земельної ділянки площею 34,3740 га (кадастровий номер 8000000000:90:371:0019), а саме 6,0799 га (т. 2, а. с. 119-124).

Після оформлення права власності на земельну ділянку ОСОБА_2 здійснив її поділ на 32 окремі ділянки з кадастровими номерами 8000000000:90:371:0042, 8000000000:90:371:0090 - 8000000000:90:371:0120 та оформив право власності на них.

24 та 25 жовтня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були укладені договори купівлі-продажу, на підставі яких три земельні ділянки площею 0,197 га кожна, з кадастровими номерами 8000000000:90:371:0109, 8000000000:90:371:0110 і 8000000000:90:371:0111 перейшли у власність ОСОБА_1 (т. 2, а. с. 125-137).

Земельну ділянку площею 0,197 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0112 ОСОБА_2 відчужено ОСОБА_3

29 жовтня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,197 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0112 (т. 2, а. с. 138-141).

Отже, на підставі вказаних угод до відповідача перейшло право власності на чотири земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:90:371:0109, 8000000000:90:371:0110, 8000000000:90:371:0111 і 8000000000:90:371:0112 площею 0,197 га кожна.

15 грудня 2016 року рішенням Господарського суду міста Києва в справі № 910/3724/14, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року, задоволено позов заступника Генерального прокурора України в інтересах держави (т. 2, а. с. 147-178):

- визнано недійсними з моменту прийняття такі рішення Київської міської ради: від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 «Про передачу земельних ділянок ОКЖК «Котміст» для житлової забудови на 21-му км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва»; від 08 жовтня 2009 року № 494/2563 «Про поновлення дії рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 «Про передачу земельних ділянок ОКЖК «Котміст» для житлової забудови на 21-му км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва»; від 25 березня 2010 року № 468/3906 «Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 27 січня 2010 року № 79-6-00734»;

- визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 6,2572 га, укладений 24 грудня 2009 року між Київською міською радою та ОКЖК «Котміст», зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 27 січня 2010 року за № 79-6-00734;

- зобов`язано ОКЖК «Котміст» повернути територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку, розташовану за адресою: 21-й км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 6,2572 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0028 вартістю за нормативною грошовою оцінкою 19 439 726,24 грн;

- визнано недійсними видані ОКЖК «Котміст» державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 006272, серії ЯЖ № 006273 та серії ЯЖ № 006274, зареєстровані 08 січня 2008 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00191, № 07-8-00192 та № 07-8-00193.

- визнано недійсними видані ТОВ «Земконтракт» державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 011938 та серії ЯЖ № 011939, зареєстровані 08 вересня 2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00383 та № 07-8-00382;

- визнано недійсними видані ТОВ «Лігабуд» державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 011940 та серії ЯЖ № 011941, зареєстровані 08 вересня 2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00385 та № 07-8-00384;

- визнано недійсним видані ТОВ «Срібна затока» державні акти на право власності на земельні ділянки: серії ЯЖ № 011924, зареєстрований 08 вересня 2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00414, серії КВ № 137630, серії КВ № 137631, серії КВ № 137632, серії КВ № 137633, серії КВ № 137634, серії КВ № 137635, серії КВ № 137636, зареєстровані 05 липня 2012 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00456, № 07-8-00457, № 07-8-00458, № 07-8-00459, № 07-8-00460, № 07-8-00454, № 07-8-00455;

- визнано недійсним виданий ТОВ «Сателін» державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ № 137642, зареєстрований 04 грудня 2012 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00472;

- визнано недійсним виданий ТОВ «Провін» державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ № 137637, зареєстрований 04 грудня 2012 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00473;

- визнано недійсними видані ТОВ «Інтеграліті Інвест» державні акти на право власності на земельні ділянки: серії КВ № 137640, серії КВ № 137638, серії КВ № 137639, серії КВ № 137641, які зареєстровано 04 грудня 2012 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00469, № 07-8-00471, № 07-8-00470, № 07-8-00468;

- визнано недійсними свідоцтва про право власності на нерухоме майно: від 15 листопада 2013 року № 12840058, від 25 грудня 2013 року № 15437565, від 25 грудня 2013 року № 15437177, від 25 грудня 2013 року № 15436660, від 25 грудня 2013 року № 15436954, видані ТОВ «Інтеграліті Інвест» Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві;

-скасовано рішення Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві про державну реєстрацію права власності ТОВ «Інтеграліті Інвест» на нерухоме майно: від 15 листопада 2013 року № 7969134, від 25 грудня 2013 року № 9526148, від 25 грудня 2013 року № 9526128, від 25 грудня 2013 року № 9526096, від 25 грудня 2013 року № 9526120;

- визнано відсутність в ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка», ТОВ «Земконтракт», ТОВ «Лігабуд», ТОВ «Срібна затока», ТОВ «Сателін», ТОВ «Провін», ТОВ «Інтеграліті Інвест», ТОВ «Башта-2» та ТОВ «ФК «Індекс-Груп» права власності на земельні ділянки, розташовані за адресою: 21-й км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 22,2526 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0019; 21-й км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 5,3893 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0041; 21-й км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 0,6522 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0043; 21-й км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 30,5199 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0020; 21-й км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 0,2402 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0026; 21-й км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 2,5 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0161; 21-й км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 0,69 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0162; 21-й км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 0,69 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0163; 21-й км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 1 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0167; 21-й км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 8 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0166; 21-й км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 13,2399 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0164; 21-й км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 4,4 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0165; 21-й км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 14, 6199 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0169; 21-й км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 0,75 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0172; 21-й км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 0,6901 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0173; 21-й км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 12,2861 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0174; 21-й км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 0,8937 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0175 загальною вартістю за нормативною грошовою оцінкою 107 148 652,55 грн.

11 липня 2017 року постановою Вищого господарського суду України постанову Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року в частині визнання недійсними рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 про надання земельних ділянок ОКЖК «Котміст», державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № № 006272, 006273 та 006274, а також визнання відсутнім в ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка» права власності на спірні земельні ділянки, розташовані за адресою: 21 км Столичного шосе, Голосіївський р-н, м. Київ, залишено без змін. Рішення суду в цій частині набрало законної сили (т. 2, а. с. 216-245).

16 липня 1979 року рішенням Київської міської ради народних депутатів № 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в місті Києві» з метою кращого збереження історико-культурної спадщини міста, поліпшення її наукового дослідження та популяризації серед трудящих затверджено межі історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури на території міста Києва згідно з додатками № № 1, 2 (т. 1, а. с. 218-226).

Згідно з додатком № 1 до вказаного рішення «Межі історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури міста Києва» Жуків острів і прибережну смугу до південної межі правого берега міста віднесено до зон охоронюваного ландшафту (пункт 4.1).

02 грудня 1999 року рішенням Київської міської ради № 147/649 «Про оголошення природних об`єктів пам`ятками природи та заказниками місцевого значення у місті Києві» острів Жуків оголошено ландшафтним заказником місцевого значення. Зазначений заказник створювався без вилучення земельних ділянок, які він має, а саме: землі лісового господарства «Конча-Заспа» та Колективного сільськогосподарського підприємства «Хотівське» (т. 1, а. с. 68).

17 травня 2002 року розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 979 «Про внесення змін та доповнень до рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 16 липня 1979 року № 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в місті Києві» підтверджено правовий режим острова Жуків і прибережної смуги до південної межі правого берега міста як зони охоронюваного ландшафту, про що вказано у підпункті 3.4.1 додатку № 1 до розпорядження.

У матеріалах справи міститься висновок Інституту географії НАН України від 13 липня 2020 року № 01-03/110 та картографічні матеріали, надані на запит Офісу Генерального прокурора від 02 липня 2020 року № 15/2/1-8687-11, відповідно до яких належні відповідачу земельні ділянки, розміщені в південній частині ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків», створеного рішенням Київської міської ради від 02 грудня 1999 року № 147/649. Поєднання спірних ділянок утворює два цілісних ареали. Південний розміщений неподалік лівого берега озера Конча, а північний - біля протоки (рукава) Дніпра. Згідно з геоморфологічною картою Києва спірні земельні ділянки повністю знаходяться в межах низької заплави (заплавної тераси) річки Дніпра.

Згідно з висновком, складеним спеціалістом у сфері архітектури і містобудування ОСОБА_4 , щодо визначення відповідності (невідповідності) розташування території земельних ділянок 8000000000:90:371:0042, 0090, 0091, 0092, 0093, 0094, 0095, 0096, 0097, 0098, 0099, 0100, 0101, 0102, 0103, 0104, 0105, 0106, 0107, 0108, 0109, 0110, 0111, 0112, 0113, 0114, 0115, 0116, 0117, 0118, 0119, 0120, 0165, 0171, 0173, 0174, 0175 до території зони охоронюваного ландшафту м. Києва від 05 серпня 2020 року для визначення відповідності (невідповідності) розташування спірних земельних ділянок до території зони охоронюваного ландшафту м. Києва було проведено кореляцію (пошарове накладання, суміщення в ідентичному масштабі) скріншоту з публічної кадастрової карти зазначених ділянок на «основний кресленик історико-архітектурного опорного плану та, паралельно, кореляцію (суміщення) скріншоту з публічної кадастрової карти зазначених ділянок, території охоронюваного ландшафту що показаний штрихуванням) на карту-схему меж ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» та земельних ділянок, переданих під забудову ОКЖК «Котміст», зроблено висновок, що шляхом кореляції та порівняння доведено, що зазначені кадастрові ділянки розташовані на території охоронюваного ландшафту.

З наданих картографічних матеріалів зі схемами розміщення спірних земельних ділянок з відповідними графічними позначеннями, сформовані, зокрема, за даними Публічної кадастрової карти, вбачається розташування спірних ділянок у межах ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків».

Позиція Верховного Суду

Касаційні провадження у справі відкриті з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктами 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційних скарг, відзиву та виснував, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Здійснення правосуддя на засадах верховенства права забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 25 січня 2022 року в справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 (пункт 86)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновлює порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови від 29 вересня 2020 року в справі № 378/596/16 (пункт 77), від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 (пункт 52), від 15 вересня 2022 року в справі № 910/12525/20 (пункт 148)).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, ЗК України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За вимогами частини першої статті 59 ЗК України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Закон обмежив безоплатне передання в приватну власність земельних ділянок водного фонду можливістю такого передання замкнених природних водойм загальною площею до 3 га (частина друга статті 59 ЗК України), а надання громадянам у користування земельних ділянок у межах прибережних захисних смуг - переліком цілей, не пов`язаних із житловим будівництвом (частина четверта статті 59, пункт «г» частини другої статті 61, частина третя статті 62 ЗК України, частина третя статті 85, пункт 4 частини другої статті 89, частина перша статті 90 Водного кодексу України (далі - ВК України)), і встановив обмежений режим діяльності на відповідних ділянках (статті 61, 62 ЗК України, статті 89, 90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).

За змістом абзацу другого частини другої статті 178 ЦК України обмежено оборотоздатні об`єкти можуть бути визначені як в окремому законі, присвяченому оборотоздатності об`єктів, так і в інших законах, зокрема кодексах, які визначають правовий режим певних об`єктів.

Отже, з огляду на норми статті 59, підпунктів «ґ», «е» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України тощо цивільний оборот земельних ділянок, які знаходяться у прибережних захисних смугах, є обмеженим законодавчо.

Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту «ґ» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Щодо питання про віднесення заявленого у справі позову до віндикаційного чи негаторного

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Залежно від обставин справи вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов. Такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Такі висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц.

У пунктах постанові від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані в постановах від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц, від 15 вересня 2020 року в справі № 372/1684/14-ц та інших).

Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України).

Такі висновки зроблені керуючись тим, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року в справі № 504/2864/13-ц, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц та ін.).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 червня 2023 року в справі № 554/10517/16-ц виснувала, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України від 16 червня 1992 року № 2456-XII «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. За таких умов ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов.

У цивільному законодавстві закріплено об`єктивні межі застосування позовної давності, які встановлюються: (а) прямо (стаття 268 ЦК України); (б) опосередковано (із врахуванням сутності заявленої вимоги).

Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц зроблено висновок, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 зазначено, що не можна розглядати як єдиний позов вимогу витребувати спірну земельну ділянку у кінцевої набувачки «шляхом знесення об`єкта нерухомості», оскільки у такій вимозі поєднані одночасно два способи захисту (віндикаційний і негаторний позови), спрямовані на усунення різних за змістом порушень права власності. Відновлення володіння спірною земельною ділянкою здійснюється не шляхом знесення спорудженого на ній об`єкта нерухомості, а шляхом внесення запису (відомостей) про право власності держави на спірну земельну ділянку до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тоді як усунення володіючому власникові перешкод у користуванні та розпорядженні цією ділянкою може відбуватися, зокрема, шляхом знесення спорудженого на ній об`єкта нерухомості.

У випадку поєднання в одній вимозі віндикаційного та негаторного позовів суд має визначити, яку мету переслідує позивач, і застосувати належні норми права, зокрема, задовольняючи такий позов частково. Зазначений підхід узгоджується з принципом jura novit curia («суд знає закони»), згідно з яким неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі № 904/5726/19, від 15 листопада 2023 року в справа № 918/119/21 та ін.).

У справі, яка переглядається, у позовній заяві прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка незаконно вибула з власності територіальної громади м. Києва. Зокрема, вказував таку послідовність вибуття цієї земельної ділянки з комунальної власності у власність відповідачки: 01 жовтня 2007 року Київська міська рада на підставі рішення № 355/3189 передала у власність ОКЖК «Котміст» для житлової забудови та у довгострокову оренду земельні ділянки загальною площею 74,69 га (34,3740 га, 30,5199 га та 0,2402 га), розташовані на 21-му км Столичного шосе Голосіївського району міста Києва; ОКЖК «Котміст» вніс їх до статутного капіталу ТОВ «Будівельна спілка»; земельну ділянку площею 6,0799 га, яка входила до складу земельної ділянки площею 34,3740 га, що належала ТОВ «Будівельна спілка», за договором дарування від 26 січня 2009 року відчужено ОСОБА_2 ; належна ОСОБА_2 земельна ділянка площею 6,0799 га була поділена на 32 окремі земельні ділянки, чотири з яких - площею 0,197 га, з кадастровими номерами: 8000000000:90:371:0109, 8000000000:90:371:0110, 8000000000:90:371:0111 та 8000000000:90:371:0112, є спірними земельними ділянками, які він 24, 25, 29 жовтня 2013 року відчужив ОСОБА_1 .

Прокурор зазначав, що рішення міської ради, на підставі якого ОКЖК «Котміст» набув у власність та оренду земельні ділянки площею 74,69 га, визнано недійсним. Вказував, що рішенням Господарського суду міста Києва від 15 грудня 2016 року у справі № 910/3724/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року та постановою Вищого господарського суду України від 11 липня 2017 року, серед іншого, визнано недійсними рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 про надання земельних ділянок ОКЖК «Котміст», державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 006272, 006273 та 006274, а також визнано відсутнім в ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка» право власності на земельні ділянки, розташовані за адресою: 21-му км Столичного шосе, Голосіївський р-он, м. Київ.

У позовній заяві прокурор просив визнати недійними вказані договори купівлі-продажу земельних ділянок, скасувати рішення їх державну реєстрацію прав та їх обтяжень, припинити право власності ОСОБА_1 на спірні земельні ділянки та зобов`язати відповідачку повернути ці земельні ділянки територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради.

Зобов`язуючи повернути спірну земельну ділянку територіальній громаді м. Києва апеляційний суд встановив, що спірні земельні ділянки віднесені до ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» і заплави річки Дніпро та до зони охоронюваного ландшафту прокурором, про що було надано інформаційну довідку від 06 жовтня 2022 року №01-03/143, складену завідувачем сектору геоморфології Інституту географії НАН України кандидатом географічних наук Спицею P. O., висновок щодо визначення відповідності (невідповідності) розташування території земельних ділянок 8000000000:90:371:0009, 8000000000:90:371:0110, 8000000000:90:371:0111, 8000000000:90:371:0112 до території зони охоронюваного ландшафту м. Києва від 05 серпня 2020 року, складеного спеціалістом у сфері архітектури і містобудування ОСОБА_4 та картографічні матеріали із відповідними схематичними позначеннями.

Згідно інформаційної довідки від 06 жовтня 2022 року № 01-03/143, складеної завідувачем сектору геоморфології Інституту географії НАН України кандидатом географічних наук Спицею P. O., спірні земельні ділянки розміщені в південній частині Ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» створеного рішенням Київської міської ради від 02 грудня 1999 року № 147/649. Поєднання спірних ділянок утворює два цілісних ареали. Південний розміщений неподалік лівого берега оз. Конча, а північний - біля протоки (рукава) Дніпра. Згідно з геоморфологічною картою Києва, спірні земельні ділянки повністю знаходяться в межах низької заплави (заплавної тераси) р. Дніпра (т. 2, а. с. 22, 26).

Відповідно до висновку, складеного спеціалістом у сфері архітектури і містобудування ОСОБА_4 щодо визначення відповідності (невідповідності) розташування території земельних ділянок 8000000000:90:371:0042, 0090, 0091, 0092, 0093, 0094, 0095, 0096, 0097, 0098, 0099, 0100, 0101, 0102, 0103, 0104, 0105, 0106, 0107, 0108, 0109, 0110, 0111, 0112, 0113, 0114, 0115, 0116, 0117, 0118, 0119, 0120, 0165, 0171, 0173, 0174, 0175 до території зони охоронюваного ландшафту м. Києва від 05 серпня 2020 року, для визначення відповідності (невідповідності) розташування спірних земельних ділянок до території зони охоронюваного ландшафту м. Києва було проведено кореляцію (пошарове накладання, суміщення в ідентичному масштабі) скріншоту з публічної кадастрової карти зазначених ділянок на «основний кресленик історико-архітектурного опорного плану та, паралельно, кореляцію (суміщення) скріншоту з публічної кадастрової карти зазначених ділянок, території охоронюваного ландшафту що показаний штрихуванням) на карту-схему меж ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» та земельних ділянок, переданих під забудову ОКЖК «Котміст», зроблено висновок, що шляхом кореляції та порівняння доведено, що зазначені кадастрові ділянки розташовані на території охоронюваного ландшафту (т. 3, а. с. 13-23).

З наданих картографічних матеріалів зі схемами розміщення спірних земельних ділянок з відповідними графічними позначеннями, сформованих, зокрема, за даними публічної кадастрової карти, вбачається розташування спірних ділянок у межах ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків».

Указане спростовує доводи касаційної скарги відповідачки про те, що спірні земельні ділянки не розташовані на території охоронюваного ландшафту. Відсутність установлених меж ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» не впливає на розташування спірних ділянок на території охоронюваного ландшафту, що підтверджено належними доказами.

Оскільки спірні земельні ділянки знаходяться в межах ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» та заплави р. Дніпро, отже є землями природно-заповідного фонду, надання їх у приватну власність заборонено відповідно до вимог чинного законодавства України.

В аналогічних справах за позовом Генерального прокурора в інтересах Київської міської ради (№ 752/2330/19, № 752/2342/19) та в справі, що переглядається, суди встановили, що відповідачка мала можливість дізнатися про правовий режим спірної земельної ділянки та її повернення у комунальну власність територіальної громади м. Києва не порушуватиме принцип пропорційності втручання в право власності відповідачки.

З урахуванням того, що цей позов є негаторним, який може бути пред`явлено упродовж всього часу тривання правопорушення, апеляційний суд обґрунтовано відхилив посилання відповідачки про необхідність застосування наслідків спливу позовної давності.

З урахуванням обставин, встановлених судами: втручання держави у право мирного володіння майном мало нормативну основу в національному законодавстві і характеризувалося доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, і наслідки його застосування були передбачуваними; зобов`язання повернути спірну земельну ділянку переслідувало легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням, щоби попередити завдання шкоди навколишньому природному середовищу загалом і частині світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною, і конкретному водному об`єкту зокрема. Важливість цих інтересів зумовлена, зокрема, особливим правовим режимом спірної земельної ділянки; справедливий баланс між суспільним і приватним інтересами не порушений, оскільки відповідає легітимній меті контролю за використанням цієї ділянки згідно із загальними інтересами.

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про часткове задоволення позову.

Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 16 квітня 2025 року в справі № 752/2330/19, від 30 травня 2024 року в справі № 752/2342/19, і така практика Верховного Суду є усталеною.

Касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги відповідачки про те, що суди помилково розглянули цей позов як негаторний, оскільки позов про витребування земельної ділянки прокурор має кваліфікуватися як віндикаційний з тих підстав, що вимог з посиланням на статтю 388 ЦК України прокурор не заявляв.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року в справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22) зазначено, що Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України).

Встановивши, що мета позову спрямована на повернення у власність держави земельної ділянки, врахувавши обґрунтування позовної заяви прокурора, суд апеляційної інстанції правильно визначив вимогу про зобов`язання повернути спірні земельні ділянки територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради як негаторний позов.

Щодо втручання держави у право на мирне володіння майном

Частиною 3 статті 13 Конституції України визначено, що власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України, частина 3 статті 1 ЗК України).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина 1 статті 50 Конституції України).

Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм та не суперечити принципам верховенства права.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу держави у право на мирне володіння майном, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». З питань оцінки «пропорційності», як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, ЄСПЛ визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Отже, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність чи у довготривалу оренду, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте, поведінка особи, в якої майно витребовується.

У спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 статті 13, частина 7 статті 41, частина 1 статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини 1 статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі №367/2022/15-ц, від 12 червня 2019 року в справі №487/10128/14-ц та ін.).

За вказаних обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою повернути спірні земельні ділянки з володіння ОСОБА_1 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішення суспільно важливого та соціально значущого питання - передачі у користування громадянам земель природо-заповідного та водного фонду, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення державі земельної ділянки. «Суспільним», «публічним» інтересом у вимогах прокурора можна вважати також забезпечення охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення, засмічення, та інших дій, які можуть погіршити його природний стан, завдавати шкоди здоров`ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об`єктів водного промислу, завдати інших екологічних проблем.

ОСОБА_1 не мала перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, мала і повинна була знати про те, що ділянки перебувають у межах прибережної захисної смуги та в зоні охоронюваного ландшафту, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідачки під час набуття земельної ділянки у власність.

За таких обставин повернення спірних земельних ділянок від ОСОБА_1 у комунальну власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради не порушуватиме принцип пропорційності втручання в право власності відповідачки.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідачка не позбавлена можливості звернутися в установленому законом порядку з позовними вимоги про відшкодування завданої їй майнової шкоди.

Щодо повноважень прокурора

У справі, що переглядається, прокурор, звертаючись до суду з позовом відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частини четвертої статті 56 ЦПК України, обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому полягає порушення інтересів держави, та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Прокурор, обґрунтовуючи підстави для представництва в суді інтересів держави, зазначив, що впродовж тривалого часу - з 2007 року Київська міська рада була стороною у судових справах, у яких органи прокуратури оскаржували рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189. Крім того, міська рада також була стороною в справі № 910/3724/14 і після набрання рішенням Господарського суду м. Києва від 15 грудня 2016 року законної сили достовірно знала не лише про факт, а й про зміст допущених порушень, внаслідок яких територіальна громада м. Києва втратила можливість користуватись та розпоряджатись спірними земельними ділянками, зокрема й про входження ділянок до меж ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків». Незважаючи на таку обізнаність, Київська міська рада не вжила заходів, спрямованих на повернення територіальній громаді м. Києва земельних ділянок, які продовжували бути зареєстрованими на праві власності, зокрема, за відповідачкою.

13 вересня 2022 року керівник спеціалізованої екологічної прокуратури Офісу Генерального прокурора надіслав Київській міській раді повідомлення з проханням повідомити в строк до 30 вересня 2022 року, чи вживалися Київською міською радою заходи щодо забезпечення усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками з кадастровими номерами 8000000000:90:371:0109, 8000000000:90:371:0110, 8000000000:90:371:0111 та 8000000000:90:371:0112 та їх повернення від ОСОБА_1 територіальній громаді м. Києва, їх результати (т. 1, а. с. 63, 64).

21 вересня 2022 року департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив, що інформація про вжиття Київською міською радою заходів цивільного-правового характеру стосовно повернення вказаних земельних ділянок відсутня (т. 1, а. с. 65).

Перед зверненням до суду заступник Генерального прокурора, керуючись статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», 01 листопада 2022 року надіслав Київській міській раді повідомлення про представництво інтересів держави в особі Київської міської ради шляхом подання позову до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками (т. 1, а. с. 66).

Водночас у процесі розгляду справи Київська міська рада наявність підстав для представництва прокурором в суді не оскаржувала, а в поясненнях, поданих до суду першої інстанції, підтримала заявлений позов та просила його задовольнити.

Щодо доводів касаційної скарги заступника Генерального прокурора про необґрунтовану відмову в іншій частині позовних вимог

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 674/31/15-ц сформульовано висновок про те, що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Як встановлено в справі постановою Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року визнано недійсними рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 про надання земельних ділянок ОКЖК «Котміст», державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 006272, 006273 та 006274, а також визнано відсутнім в ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка» права власності на спірні земельні ділянки, розташовані за адресою: 21 км Столичного шосе, Голосіївський р-н, м. Київ.

Апеляційний суд правильно виснував, що за наявності судового рішення в справі № 355/3189 для повернення спірних земельних ділянок оспорювання наступних правочинів щодо спірного майна і проведених на підставі них реєстраційних дій, що посвідчують відповідне право відповідача, не є ефективним способом захисту права власника, а тому вимоги прокурора про визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок та скасування державної реєстрації задоволенню не підлягають.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України в попередній редакції 2004 року, так і статтями 77,78,79, 80, 89,367 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, та надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень(постанова Верховного Суду від 29 липня 2025 року в справі № 288/1595/13).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд керується тим, що в справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в касаційних скаргах, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Інші доводи касаційних скарг вказаних висновків не спростовують, вони зводяться до власного тлумачення норм права, власної оцінки доказів та незгоди з рішенням суду попередньої інстанції по суті спору і спростовуються матеріалами справи.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torijav. Spain), пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Відповідно до статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2025 року зупинено дію оскаржуваного судового рішення до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

За наслідками касаційного розгляду справи Верховний Суд виснував про відсутність підстав для скасування постанови Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року, тому необхідно поновити його дію.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Левковича Тараса Володимировича та заступника Генерального прокурора Літвінової Вікторії Василівни залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року залишити без змін.

Поновити дію постанови Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська