Ухвала

від 22.12.2010 по справі 10/41/09

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 10/41/09                                                                     Головуючий у 1-й інстанції: Ковзель П.О.

                                                                                                                                  Суддя - доповідач: Грибан І.О.    

УХВАЛА

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

22 грудня 2010 року                                          м. Київ    

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

 головуючий – суддя        -     Грибан І.О.,

              судді                     -    Беспалов О.О.,  Бараненко І.І.

            за участю секретаря с/з    -  Самсонюка В.А.

                 представника позивача       -   Котова С.О.

                 представника ДПА у м. Києві -   Мисливого І.Ю.,

розглянув  у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги Державної податкової адміністрації м. Києва, Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 листопада 2009 року у справі за позовом Приватного підприємства «Парк»  до Державної податкової адміністрації м. Києва, Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва про скасування рішень, -

В С Т А Н О В И В:

          По даній справі постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 09 листопада 2009 року позовні вимоги задоволено повністю.

Апелянти, посилаючись на порушення судом першої інстанції  норм  матеріального та процесуального права просили скасувати вказану постанову та постановити нову постанову, якою в  задоволенні позову відмовити. Зокрема,  апелянт Державна податкова адміністрація  акцентував увагу в апеляційній скарзі на те, що рішення прийняте податковим органом за результатами розгляду скарги платника податків не може оскаржуватися, оскільки цей акт не має обов’язкового характеру та не тягне за собою юридичних наслідків .

          Заслухавши суддю-доповідача,  пояснення учасників процесу, що з’явилися в судове засідання. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

          Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції  залишає апеляційну скаргу  без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив  обставини  справи та ухвалив  судове рішення з додержанням  норм матеріального і процесуального права.

         Як вбачається з матеріалів справи  Державною податковою інспекцією у Оболонському районі міста Києва 05 лютого 2008 року проведено перевірку транспортного засобу марки «Мерседес Бенс» 312D, реєстраційний номер НОМЕР_2, управління яким здійснювалося ОСОБА_4, за результатами перевірки складено акт № 2657 0101 2330 від 05.02.2008 року про виявлення порушення п.5 ст.3 Закону України «Про застосування розрахункових операцій у сфері торгівлі громадського харчування та послуг»,  п.7.4  «Порядку реєстрації та ведення книг обліку розрахункових операцій і розрахункових книжок». За результатами прийнято рішення про застосування штрафних санкцій від 19.03.2008 року за № 0000832330. Дане рішення було оскаржено в адміністративному порядку. Рішенням Державної податкової адміністрації у місті Києві від 14.05.2008 року скаргу залишено без задоволення, а рішення про застосування штрафних санкцій без змін.

          Задовольняючи позовні вимоги ПП «Парк» суд першої інстанції виходив з того, що до позивача неправомірно застосовані штрафні санкції, так як ним не здійснювалися операції з розрахунків при наданні послуг з перевезення пасажирів на вказаному транспортному засобі, при використанні якого були порушені норми законодавства у сфері застосування розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, договором про використання зазначеного транспортного засобу не передбачено його відповідальності за порушення законодавства.

          Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погоджується виходячи з наступного.

          Відповідно до статті 1   Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» ( далі – Закон) реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами) (далі - суб'єкти підприємницької діяльності), які здійснюють операції з розрахунків в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб'єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти.

          Відповідно до статті 3 Закону  с уб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані у разі незастосування реєстраторів розрахункових операцій у випадках, визначених цим Законом, проводити розрахунки з використанням книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки з додержанням встановленого порядку їх ведення, крім випадків, коли ведеться облік через електронні системи прийняття ставок, що контролюються у режимі реального часу Державним казначейством України.

         За порушення вимог цього Закону відповідно до ч.3 ст.17 до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у  розмірі двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі невикористання при здійсненні розрахункових операцій у випадках, визначених цим Законом, розрахункової книжки чи книги обліку розрахункових операцій, або використання незареєстрованої належним чином розрахункової книжки чи порушення встановленого порядку її використання, або використання незареєстрованих чи не прошнурованих книг обліку розрахункових операцій, або не зберігання книг обліку розрахункових операцій чи розрахункових книжок протягом встановленого терміну.

         Відповідно до умов договору № 7864 від 23.05.2010 року, укладеного між Приватним підприємством «Парк» та Приватним підприємцем ОСОБА_4, п. 1.1 транспортний засіб марки «Мерседес Бенс» 312 D, реєстраційний номер НОМЕР_2 використовувався (орендувався) останнім для перевезень пасажирів. П 2.13 договору передбачає, що відповідальність за порушення норм чинного законодавства несе ОСОБА_4  Відповідно до п.6 Договору  між сторонами не виникає ні фінансових зобов’язань, ні заборгованостей, сторони договору самостійно ведуть облік, подають звітність в державні податкові органи, сплачують податки відповідно до чинного законодавства.

         ОСОБА_4  19.07.1999 року зареєстрований як суб’єкт підприємницької діяльності та є  окремим платником єдиного податку, самостійно веде облік, подає звітність.

        Таким чином, суд першої інстанції правомірно дійшов до висновку, що перевезення пасажирів транспортним засобом  марки «Мерседес Бенс» 312 D, реєстраційний номер НОМЕР_2 здійснювалися суб’єктом підприємницької діяльності  - ФОП ОСОБА_4 і не мали відношення до обсягу робіт (послуг), що здійснюються в ході підприємницької діяльності позивача. А від так і не мали місце з боку позивача виявлені контролюючими органами порушення Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Застосування штрафних санкцій до позивача є неправомірним.

        Що стосується  правомірності звернення позивача в судовому порядку з оскарженням рішення вищого контролюючого органу, за результатами скарги платника податків на рішення контролюючого органу , колегія суддів виходить з наступного.

         Відповідно до п. 5.2.2 Закону України «Про погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати. Скарга повинна бути подана контролюючому органу протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання платником податків податкового повідомлення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. Контролюючий орган зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів від дня отримання скарги платника податків на його адресу поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. У разі коли контролюючий орган надсилає платнику податків рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий платник податків має право звернутися протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання відповіді, з повторною скаргою до контролюючого органу вищого рівня, а при повторному повному або частковому незадоволенні скарги - до контролюючого органу вищого рівня із дотриманням зазначеного десятиденного строку для кожного випадку оскарження та зазначеного двадцятиденного строку для відповіді на нього.

         Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом двадцятиденного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків. Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його заступника) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення двадцятиденного строку, зазначеного в абзаці першому цього підпункту.

         Остаточне рішення вищого (центрального) органу контролюючого органу за заявою платника податків не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене у судовому порядку.

         Відповідно до вимог п.5.2.3. заява, подана із дотриманням строків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту, зупиняє виконання платником податків податкових зобов'язань , визначених у податковому повідомленні, на строк від дня подання такої заяви до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження . Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума податкового зобов'язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.

         Відповідно до вимог п. 5.2.4. процедура адміністративного оскарження закінчується в тому числі днем отримання платником податків рішення контролюючого органу, що не підлягає подальшому адміністративному оскарженню.

          День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження податкового зобов'язання платника податків .

         При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим  до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення.

         З аналізу зазначених норм Закону випливає, що з прийняттям остаточного рішення вищим контролюючим органом закінчується процедура адміністративного оскарження і починається перебіг строку для платника податків щодо погашення  «узгодженого» податкового зобов’язання.  Зупинення перебігу цього строку можливе лише при зверненні  платника податків до суду щодо визнання рішення недійсним.

         Відповідно до вимог ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності  с уб'єкта владних повноважень  обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

         Відповідачами в справі правомірності прийняття ними оскаржуваних позивачем  рішень в суді першої інстанції не доведена. Доводи апеляційних скарг доводів суду першої інстанції не спростовують.

         На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 листопада 2009 року позов  ґрунтується на всебічному, повному та об‘єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права,  у зв‘язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись  ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

         У задоволенні апеляційних скарг Державної податкової адміністрації м.Києва та Державної податкової інспекції у Святошинському районі м.Києва     відмовити ,  а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 листопада 2009 року залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя І.О.Грибан

Суддя                                                                                                  О.О. Беспалов

Суддя                                                                                                  І.І.Бараненко

Повний текст виготовлено – 22.12.10р.