Ухвала від 06.10.2025 по справі 260/4929/24

УХВАЛА

06 жовтня 2025 року

м. Київ

справа №260/4929/24

адміністративне провадження №К/990/35132/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Мацедонської В.Е., Смоковича М.І.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - Бец Наталією Андріївною, на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2025 року у справі №260/4929/24, за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області, Ради адвокатів Одеської області, за участю третьої особи - ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області, Ради адвокатів Одеської області, за участю третьої особи - ОСОБА_2 , у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області від 09 липня 2024 року про притягнення адвоката ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю строком на два місяці.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року позов задоволено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2025 року рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалами Верховного Суду від 22 липня 2025 року та від 14 серпня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - Бец Наталією Андріївною, на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2025 року у справі №260/4929/24 повернуто особі, яка її подала.

21 серпня 2025 року через підсистему «Електронний Суд» до Верховного Суду надійшла повторна касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - Бец Наталією Андріївною, на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2025 року у справі №260/4929/24.

Суддя Верховного Суду Мацедонська В.Е. з 20 серпня 2025 року до 19 вересня 2025 року перебувала у відпустці, відповідно до наказу від 30 липня 2025 року №3631/0/5-25.

Суддя Верховного Суду Радишевська О.Р. з 28 до 29 серпня 2025 року перебувала у відпустці , відповідно до наказу від 27 серпня 2025 року №2877/0/6-25.

Суддя Радишевська О.Р. з 15 до 19 вересня 2025 року перебувала у відпустці, відповідно до наказу від 11 вересня 2025 року №3092/0/6-25.

Суддя Радишевська О.Р. перебувала у відрядженні із 20 до 28 вересня 2025 року, відповідно до наказу від 12 вересня 2025 року №3108/0/6-25 та із 29 вересня до 04 жовтня 2025 року, відповідно до наказу від 12 вересня 2025 року №3110/0/7-25.

Питання про відкриття провадження у цій справі вирішується після повернення судді Радишевської О.Р. з відрядження.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України та указує на необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25 червня 2018 року у справі №810/1972/17, від 26 січня 2023 року у справі №420/5597/19 та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Заявник зазначає, що об`єктивними причинами для відступлення від указаних висновків є вади групи попередніх рішень Верховного Суду щодо розкриття суті дискреційних повноважень дисциплінарних палат кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури щодо одноособового та виключного їх права на визначення наявності або відсутності у поведінці адвоката ознак дисциплінарного проступку.

Указує на те, що неефективність та незбалансованість цих рішень полягає у тому, що зазначена в них правова позиція не захищає права, свободи та інтереси адвоката, якого було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, фактично позбавляє його перегляду рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури в удовому порядку по суті, у випадку наявності помилкових або необґрунтованих висновків комісії в такому рішенні, але без наявності процедурних порушень.

Посилається на те, що висновки Верховного Суду у справах №№810/1972/17, 420/5597/19 щодо неможливості втручання «у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень» та надання правової оцінки рішенню кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури «виключно у контексті дотримання відповідної процедури, не втручаючись у надану відповідачем юридичну оцінку доказам, зібраним у ході процедури проведення перевірки відомостей про дисциплінарний проступок адвоката на предмет її достатності» не є ефективними та не забезпечують повний захист порушеного права, адже не допускають дослідження всіх обставин справи щодо наявності/відсутності в діях адвоката ознак дисциплінарного проступку, повністю покладаючись на висновки кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.

Також зазначає, що неясність таких висновків Верховного Суду у справах №№810/1972/17, 420/5597/19 полягає у тому, що незрозуміло на підставі чого дисциплінарні палати кваліфікаційно-дисциплінарних комісій фактично наділені функціями суду. На думку заявника, суд не втручаючись у надану кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури юридичну оцінку доказам, зібраним у ході процедури проведення перевірки відомостей про дисциплінарний проступок адвоката на предмет їх достатності, фактично відмовляються від обов`язку повно та всебічно з`ясувати всі обставини справи, належним чином дослідити усі докази.

Також скаржник указує на те, що висновки у справах №№810/1972/17, 420/5597/19 обумовлені ще й помилковим підходом до самого поняття «дискреційних повноважень» у контексті їх застосування кваліфкаційно-дисциплінарними комісіями адвокатури. На думку заявника, до дискреційних повноважень кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури належить саме обрання виду дисциплінарного стягнення (обирання з кількох юридично-допустимих рішень те, яке він вважає найкращим), за умови беззаперечної доведеності вини адвоката із дотриманням передбаченої законодавством процедури.

Суд зазначає, що у разі оскарження рішень судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник в касаційній скарзі повинен навести обґрунтовані та переконливі аргументи, які слугували б підставою для висновків про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Необхідно зауважити, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.

Необхідність відступу від висновку, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду, має виникати з певних визначених об`єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані скаржником при посиланні на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України.

Однак скаржником не зазначено належного правового обґрунтування необхідності відступлення від правового висновку, застосованого до спірних правовідносин, викладеного у постановах Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Таким чином, за встановлених обставин, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено наявності підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України.

Також скаржник посилається на наявність підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування пункту 8 частини першої статті 1, статті 28 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та статті 9 Правил адвокатської етики.

Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також значення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.

Проаналізувавши доводи заявника, Суд доходить висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки позивач лише послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, проте не навів у касаційній скарзі належного обґрунтування як саме такий висновок щодо цієї норми може вплинути на вирішення подібних спорів у інших справах, виходячи з обставин, установлених судами у цій справі, що мають індивідуальні ознаки характерні виключно для цих правовідносин.

Згідно з вимогами частини третьої статті 334 КАС України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження, а за змістом частини першої статті 341 КАС України, за винятком частини третьої цієї статті КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, зазначеними скаржником, та викладеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження.

Отже, у разі незазначення в касаційній скарзі підстав (підстави), на якій подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав) (пункт 4 частини другої статті 330 КАС України), така касаційна скарга має бути залишена без руху.

Крім того, статтею 329 КАС України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється із дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів із дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 333 цього Кодексу.

З оскаржуваної постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду встановлено, що її було прийнято у відкритому судовому засіданні 29 травня 2025 року та її повний текст складено 09 червня 2025 року

За таких обставин останнім днем строку на її касаційне оскарження є 08 липня 2025 року.

Касаційну скаргу направлено скаржником до суду через підсистему «Електронний суд» 21 серпня 2025 року, тобто з пропуском строку на касаційне оскарження.

У касаційній скарзі скаржник просить поновити пропущений процесуальний строк, посилаючись на те, що вперше касаційну скаргу було подано в межах строку передбаченого статтею 329 КАС України. Проте вказана касаційна скарга та повторно подана були повернуті Верховним Судом скаржнику. Скаржник просить Суд урахувати, що повторно касаційні скарги подавалися в найкоротші строки, без суттєвих затримок та зайвих зволікань. Посилаючись на право повторного звернення з касаційною скаргою після її повернення, відповідач просить поновити строк на касаційне оскарження .

Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для поновлення строку на касаційне оскарження, Суд виходить з такого.

На підставі даних комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» Судом установлено, що вперше касаційну скаргу направлено до Суду через підсистему «Електронний суд» 09 липня 2025 року, тобто в межах строку визначеного статтею 329 КАС України. Водночас ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2025 року зазначену касаційну скаргу було повернуто особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. Указана ухвала суду була отримана скаржником та його представником в їх особистих кабінетах у підсистемі «Електронний суд» у цей же день о 17:50 год, що підтверджується довідками про доставку електронних листів.

29 липня 2025 року скаржник повторно звернувся до Суду з касаційною скаргою на постанову на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2025 року у справі №260/4929/24.

Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2025 року зазначену касаційну скаргу було повернуто заявнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.

Зазначена ухвала суду про повернення касаційної скарги була отримана скаржником та його представником в електронних кабінетах у підсистемі «Електронний суд» 14 серпня 2025 року о 21:09 год, що підтверджується довідками про доставку електронних листів.

Приписами статті 44 КАС України встановлено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п`ятої цієї статті).

Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку касаційного оскарження, а також належного оформлення касаційної скарги.

Суд зауважує, що відповідно до приписів частини третьої статті 328 КАС України, підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання касаційної скарги.

Суд також зауважує, що неодноразове повернення касаційної скарги не є безумовною підставою для поновлення строку на касаційне оскарження. Крім того, обставини, за яких суд касаційної інстанції вже повертав попередні касаційні скарги, були безпосередньо пов`язані з організаційною діяльністю заявника (неналежне оформлення).

Вирішуючи питання поновлення строку касаційного оскарження, суд оцінює дотримання строків звернення до суду не тільки на час подачі первісної касаційної скарги, а й з урахуванням усього проміжку часу до постановлення відповідної ухвали про поновлення або відмову у поновленні таких строків, тривалість строку пропущеного строку та обставини пропуску строку звернення до суду.

Водночас, як встановлено Судом позивач, вже два рази звертався з касаційною скаргою у цій справі, проте через відсутність належних обґрунтувань підстав касаційного оскарження Судом було повернуто відповідні касаційні скарги.

Отже, зважаючи на значний пропуск строку на касаційне оскарження, клопотання скаржника про його поновлення з наведених підстав не можна вважати обґрунтованим, оскільки неодноразове невиконання вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та, як наслідок, повернення її заявнику не є поважною причиною пропуску такого строку, адже є такою, що залежить виключно від волі особи, яка подає касаційну скаргу, а тому не надає такій особі права у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на оскарження судового рішення повторно.

За таких обставин зазначені скаржником причини пропуску строку на подання касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а отже, не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

З урахуванням наведеного Суд не вбачає підстав визнавати поважними причини пропуску строку на касаційне оскарження.

Відповідно до частини третьої статті 332 КАС України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, указані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає залишенню без руху із установленням скаржнику строку для усунення її недоліку шляхом подання до суду касаційної скарги в новій редакції із зазначенням підстав (підстави), на яких подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 КАС України підстави (підстав), з належним її обґрунтуванням; заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням інших підстав для його поновлення, а також відповідних доказів на підтвердження викладених у заяві обставин.

Керуючись статтями 44, 248, 332 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними підстави пропуску строку ОСОБА_1 на касаційне оскарження постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2025 року у справі №260/4929/24.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - Бец Наталією Андріївною, на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2025 року у справі №260/4929/24 залишити без руху.

Надати скаржнику строк у десять днів із дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.

Роз`яснити, що у разі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, будуть визнані судом неповажними, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.

У разі невиконання вимог ухвали в іншій частині в установлений судом строк касаційна скарга разом із доданими до неї матеріалами буде повернута скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: Судді:О.Р. Радишевська В.Е. Мацедонська М.І. Смокович