Ухвала від 06.10.2025 по справі 607/3724/24

УХВАЛА

06 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 607/3724/24

провадження № 61-12294ск25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агробуд-Інвест» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 березня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Агробуд-Інвест» про відшкодування завданої шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Агробуд-Інвест» (далі - ТОВ «Агробуд-Інвест»), у якому просив стягнути на відшкодування майнової шкоди

197 155, 00 грн та моральної шкоди в розмірі 20 000, 00 грн.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 25 березня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто із ТОВ «Агробуд-Інвест» на користь ОСОБА_1 відшкодування завданої матеріальної шкоди у розмірі 197 115, 00 грн, відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 10 000, 00 грн, витрати повязані із проведенням транспортно-трасологічної та транспортно-товарознавчих експертиз

у розмірі 11 500, 00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року, апеляційну скаргу ТОВ «Агробуд-Інвест» залишено без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 березня 2025 року залишено без змін.

29 вересня 2025 року засобами поштового зв`язку представник ТОВ «Агробуд-Інвест» - адвокат Іщук К. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 25 березня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду

від 13 серпня 2025 року у справі № 607/3724/24.

Відповідно до статті 390 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.

Безпосередньо у касаційній скарзі викладено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке мотивоване тим, що оскаржувану постанову Тернопільського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року, заявник отримав через підсистему Електронний Суд 18 вересня 2025 року, на підтвердження чого надає відповідні докази.

Колегія суддів, проаналізувавши доводи особи, яка подає скаргу та наявні докази на підтвердження цих доводів, дійшла висновку, що пропущений строк на касаційне оскарження підлягає поновленню, оскільки касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення заявнику копії постанови Тернопільського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до Рекомендацій № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи

від 07 лютого 1995 року, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Європейський суд з прав людини у Рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії», № 40160/12) вказав на обмеженість доступу до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції», рішення Європейського суду з прав людини у справі «Шамоян проти Вірменії»).

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22 листопада 2023 року

№ 10-р(ІІ)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Пунктом 1 частини першої статті 176 ЦПК України передбачено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується.

Відповідно до частини дев`ятої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Ціна позову у справі № 607/3724/24 становить 217 155, 00 грн та не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб

(3 028,00 грн х 250 = 757 000,00 грн, де 3 028,00 грн прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2025 року).

Касаційна скарга та додані до неї матеріали містять посилання на випадок, передбачений підпунктом а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності якого судові рішення у справі, з ціною позову, яка не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, вагомістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.

Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень статті 322 ЦК України від 16 січня

2003 року № 435 у подібних правовідносинах, є виконанням вимог процесуального закону щодо змісту будь-якої касаційної скарги, а тому самі по собі не вказують на фундаментальність порушених у скарзі питань для формування єдиної правозастосовчої практики, та не свідчать про наявність інших випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у справах з ціною позову, яка не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій щодо оцінки доказів та переважно спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, однак встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів(постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Наведене дає підстави для висновку, що касаційна скарга не містить належного обґрунтування наявності підстав, передбачених підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, для перегляду справи з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб судом касаційної інстанції.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: категорію справи, ціну та предмет позову, а також значення справи для сторін і суспільства, та не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Касаційний перегляд вважається екстраординарним, з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції, які обмежено питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. Повноваження суду касаційної інстанції не можуть використовуватися для здійснення нового судового розгляду справи.

Відтак, сама по собі незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі з ціною позову, що не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом (абзац четвертий пункту 7.5. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Верховний Суд, як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, ухвалені у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію щодо вирішення спору; наявність випадків, передбачених підпунктами а) - г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, колегією суддів не встановлено, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Поновити товариству з обмеженою відповідальністю «Агробуд-Інвест» строк на касаційне оскарження рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 березня 2025 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року у справі № 607/3724/24.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Агробуд-Інвест» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 березня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Агробуд-Інвест» про відшкодування завданої шкоди.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара