Постанова від 14.10.2025 по справі 332/4967/24

Дата документу 14.10.2025 Справа № 332/4967/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/807/1570/25 Головуючий у 1-й інстанції: Ретинська Ю.І.

Є.У.№ 332/4967/24 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2025 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючої: Кочеткової І.В.,

суддів: Гончар М.С.,

Онищенка Е.А.,

секретар: Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Заводському району, ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 , про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Безрукова Світлана Олександрівна, до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей Вільнянської міської ради, Державна прикордонна служба України, про визначення місця проживання дитини,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Вишнякова Ірина Олександрівна, на ухвалу Заводського районного суду м. Запоріжжя 25 червня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

У провадженні районного суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування районної адміністрації ЗМР по Заводському району, ІНФОРМАЦІЯ_3 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 , про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей Вільнянської міської ради, Державна прикордонна служба України, про визначення місця проживання дитини.

24.06.2025 на адресу суду надійшла заява адвоката Вишнякової І.О., яка представляє інтереси ОСОБА_2 , в якій просить вжити заходи забезпечення позову, шляхом:

- встановлення графіку побачень ОСОБА_2 з малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у разі наявності можливості виїзду за межі території України, без присутності матері - ОСОБА_1 та за попереднім погодженням з останньою засобами телефонного зв`язку або шляхом надсилання повідомлення на мессенджери Viber/WhatsApp/Telegram не менш, ніж за тиждень до візиту батька, за місцем проживання дитини, кожного дня упродовж перебування ОСОБА_2 за кордоном, не менше 4 (чотирьох) годин поспіль;

- зобов`язання ОСОБА_1 у разі отримання від ОСОБА_2 повідомлення про його запланований виїзд за межі території України забезпечити ОСОБА_2 особисту зустріч з дитиною в межах місця проживання дитини кожного дня упродовж перебування ОСОБА_2 за кордоном, не менше 4 (чотирьох) годин поспіль;

- зобов`язання ОСОБА_1 надати ОСОБА_2 інформацію про адресу місця проживання малолітньої ОСОБА_3 у Республіці Польща або в іншій країні її перебування та документ, який підтверджує надану інформацію, а у випадку зміни місця проживання дитини надати завчасно (не пізніше одного дня) інформацію про фактичне місце проживання та документ, який підтверджує надану інформацію, шляхом надсилання повідомлення на мессенджери Viber/WhatsApp/Telegram.

В обґрунтування зазначено, що наразі ОСОБА_3 проживає разом з матір`ю за межами України. Мати створює перешкоди у спілкуванні батька із дитиною, не повідомляє точне місцезнаходження дитини, не надає жодної інформації щодо дитини та умови її проживання і її потреби.

Від батька приховується будь-яка інформація про дитину, навіть її точна адреса та коло осіб, з якими вона проживає. Крім того, вчиняються заходи, спрямовані на психоемоційне відчуження дитини від батька, робиться все, щоб малолітня дитина забула свого батька. Зокрема, не забезпечується спілкування дитини з батьком навіть засобами телефонного зв`язку.

З березня 2025 мати жодного разу не привозила доньку на територію України, в тому числі для зустрічі з батьком.

Такі неправомірні дії матері щодо вивезення дитини та відсторонення батька від особистої участі в житті дитини не направлені на дотримання інтересів дитини та її потреб, а містять лише наміри відчуження, тому вбачаємо в цьому реальну загрозу настання негативних наслідків.

Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 25 червня 2025 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково.

З метою забезпечення позову зобов`язано ОСОБА_1 надати ОСОБА_2 інформацію про адресу місця проживання малолітньої ОСОБА_3 у Республіці Польща, або в іншій країні її перебування та документ, який підтверджує надану інформацію, а у випадку зміни місця проживання дитини надати завчасно (не пізніше одного дня) інформацію про фактичне місце проживання та документ, який підтверджує надану інформацію, шляхом надсилання повідомлення на мессенджери Viber/WhatsApp/Telegram.

В іншій частині вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою суду, ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Вишнякова І.О., подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати частково в частині відмови у решті вимог та прийняти нове рішення, яким вжити заходи забезпечення позову. На думку апелянта оскаржувана ухвала є незаконною та постановлена без врахування інтересів його та їх дитини. ОСОБА_2 вважає, що всі три зобов`язання, яким ним були заявлені у заяві про забезпечення позову, є пов`язанні між собою що із задоволенням першого зобов`язання виникає необхідність у вжитті двох інших.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

У частині другій статті 149 ЦПК України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Як зазначено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» (зі змінами, внесеними згідно з Постановою № 2 від 12.06.2009 року) забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Пунктом 4 зазначеної постанови передбачено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Як встановлено судом першої інстанції, між сторонами виник спір щодо визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.

У заяві про забезпечення позову ОСОБА_2 зазначав, що наразі ОСОБА_3 проживає разом з матір`ю за межами України. Мати створює перешкоди у спілкуванні батька із дитиною, не повідомляє точне місцезнаходження дитини, не надає жодної інформації щодо дитини та умови її проживання і її потреби.

Від батька приховується будь-яка інформація про дитину, навіть її точна адреса та коло осіб, з якими вона проживає. Крім того, вчиняються заходи спрямовані на психоемоційне відчуження дітей від батька, робиться все, щоб малолітня дитина забула свого батька. Зокрема, не забезпечується спілкування дитини з батьком навіть засобами телефонного зв`язку.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову бути домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цих заходів призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 523/11320/19 (провадження № 61-6385св21).

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Судове рішення про визначення місця проживання дитини і відібрання дитини від батька (матері) без позбавлення батьківських прав спрямовано на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до іншої особи (матері/батька).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі за заявою «MAMCHUR v. UKRAINE», № 10383/09, § 100).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі за заявою «HANT v. UKRAINЕ», № 31111/04, § 54).

Також ЄСПЛ наголошував на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини. Так, у рішенні «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» від 4 вересня 2018 року ЄСПЛ вказав, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права на повагу до його приватного і сімейного життя, а тому є допустимим встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті.

У даній справі, вирішуючи питання про необхідність застосування заходів забезпечення позову, судом встановлено, що між сторонами справи склалися стосунки, які позбавляють можливості добровільно вирішити питання де саме знаходиться донька, де саме вона проживає за межами України, на час вирішення спору щодо визначення місця проживання малолітньої дитини в судовому порядку.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19 (провадження № 61-9164св20), від 17 травня 2021 року в справі № 761/25101/20 (провадження № 61-1092св21), від 15 вересня 2021 року в справі № 752/6099/20 (провадження № 61-13598св20).

Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини, той із батьків, хто проживає окремо від дитини, має право на особисте спілкування з нею, проте без зміни звичайного місця проживання малолітньої дитини.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову, адже дійсно батько має право володіти інформаціє про проживання його дитини.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив встановленні графіку побачень ОСОБА_2 з малолітньою донькою за межами України, апеляційний суд вважає неспроможними, оскільки апелянт не надав переконливих доказів ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції про його можливість виїзду закордон в період дії військового стану.

Отже оскаржувана ухвала постановлена з дотриманням норм права, тому підстав для її скасування колегія суддів не вбачає та у відповідності до норм статей 374,375 ЦПК України її слід залишити без змін.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, тому у відповідності до норм статті 374,375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

Керуючись ст. ст.374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргуОСОБА_2 ,інтереси якогопредставляє адвокатВишнякова ІринаОлександрівна залишити без задоволення.

Ухвалу Заводського районного суду м. Запоріжжя від 25 червня 2025 року по цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.

Повний текст постанови складено 14 жовтня 2025 року.

Головуюча: І.В. Кочеткова

Судді: М.С.Гончар

Е.А.Онищенко