Постанова від 13.10.2025 по справі 717/333/25

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2025 року

м. Чернівці

справа № 717/333/25

провадження № 22-ц/822/777/25

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Одинака О. О.

суддів: Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю.

за участю секретаря судового засідання Тодоряка Г. Д.

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування Кельменецької селищної ради Дністровського району Чернівецької області

апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 27 червня 2025 року

головуючий в суді першої інстанції суддя Кудиба З. І.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 .

Просив суд:

- позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що відповідачка протягом тривалого часу не цікавиться їхнім спільним малолітнім сином, не бере участі в його вихованні та утриманні.

Вказує, що самостійно займається вихованням та утриманням дитини та відповідно до вимог статті 180-183 СК України має право з відповідачки на аліменти на утримання їх спільного сина ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 27 червня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

В задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відмовлено.

Попереджено ОСОБА_2 про необхідність належного виконання обов`язків по вихованню і утриманню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення дитиною повноліття, в розмірі 1/4 (однієї четвертої) частки заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 6 лютого 2025 року.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, а позивачем належних та допустимих доказів ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення її батьківських прав, не надано.

Позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина не забезпечуватиме інтересів самої дитини, оскільки позивач не довів, та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення матері по відношенню до дитини батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов`язків відносно дитини.

Щодо стягнення аліментів, суд першої інстанції зазначив, що згідно вимог статті 181 СК України неповнолітній ОСОБА_3 має право на отримання аліментів від відповідачки у частці від її доходу або у твердій грошовій сумі за рішенням суду. Дане право порушується відповідачкою, оскільки остання не утримує матеріально свого сина.

Відповідачка не надала суду жодного доказу, який би підтверджував ту обставину, що вона на належному рівні матеріально утримує сина та забезпечує його відповідно до частки своїх батьківських обов`язків, передбачених ст.ст. 141, 150 СК України.

Також, відповідачка не надала суду належних та допустимих доказів, що вона має незадовільний стан здоров`я та має на утриманні інших дітей чи непрацездатних осіб.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 27 червня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про позбавлення батьківський прав ОСОБА_2 відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення цієї позовної вимоги.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Вказує на те, що суду першої інстанції надано достатні докази, на підтвердження винної поведінку відповідачки, а саме свідомого та систематичного нехтування батьківськими обов`язками, ухилення від виховання і утримання дитини.

Зі змісту висновку органу опіки та піклування та матеріалів справи вбачається, що Служба у справах дітей, провела бесіду з малолітнім ОСОБА_4 , він повідомив, що не пам?ятає, щоб мама з ними проживала, з мамою зовсім не бачиться та не спілкується.

Своєю бездіяльністю відповідачка ОСОБА_2 порушує статтю 18 Конвенції про права дитини, згідно якої батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини.

Вважає, що відповідачка не бажає змінювати ставлення до виховання дитини.

Крім цього, відповідачка не надала суду жодного доказу, який би стверджував її бажання брати участь у вихованні дитини, вчинення нею будь-яких дій з метою спілкування з дитиною та брати участь у її вихованні та наявність перешкод у виконанні її батьківських обов?язків. До того ж, відповідачка не надала суду жодного доказу про те, що їй чиняться перешкоди у спілкуванні с сином вдома чи у школі.

Таким чином, вважає, що у діях відповідачки більше ніж достатньо вини, які підтверджують доцільність у позбавленні її батьківських прав, та вважає що змінити поведінку відповідачки у кращу сторону неможливо. Всі докази містяться у матеріалах справи, однак суд першої інстанції не взяв їх до уваги та не надав належної оцінки доказам.

Вказує, що обставини цієї справи свідчать про злісне ухилення відповідачки від виконання батьківських обов?язків. Відповідачка не змінила своєї поведінки та не виявляє бажання брати участь в утриманні та вихованні дитини. А також, відсутнє бажання відповідачки відновити спілкування із сином.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що висновок органу опіки та піклування, який наданий третьою особою, не містить переконливих доводів щодо доцільності позбавлення матері батьківських прав не відповідає дійсності.

Вказує, що в матеріалах справи міститься заява ОСОБА_2 про визнання позову, та суді першої інстанції підтвердила, що вона визнає позов, оскільки створила іншу сім?ю, і їй та її співмешканцю не потрібна дитина, оскільки вона обтяжує побут. Крім того, відповідачка не надала жодного доказу про спростування позову, та не надала жодного доказу про перешкоди побачень з дитиною у школі, вдома, чи в іншому місці.

Суд першої інстанції під час розгляду справи не сприйняв належним чином доводи позивача, не провів належного аналізу нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини і, як наслідок, неправильно застосував норми матеріального права, що є беззаперечною підставою для скасування судового рішення в частині відмови позивачу в позбавленні батьківських прав відповідача, самоусунувся від своїх батьківських обов?язків з виховання дитини, тривалий час не бере будь-якої участі у вихованні та утриманні дитини, її духовному та фізичному розвитку, становлення її свідомості та сприйняття світу.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 . Його батьками зазначені: батько - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_2 (а.с.20).

Рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 11 липня 2022 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с.16-18).

Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи малолітній ОСОБА_3 проживає з батьком ОСОБА_1 та його батьками на АДРЕСА_1 (а.с.21).

Відповідно до характеристики середньої ЗОШ І-ІІ ступенів малолітній ОСОБА_3 здібний, старанний, дружелюбний та комунікабельний. З батьком дуже гарні відносини. Батько відвідує усі класні та шкільні заходи, є членом батьківського комітету класу, цікавиться успіхами та поведінкою дитини. Мати не цікавиться шкільним життям дитини. Жодного разу не відвідала дитину у школі (а.с. 23).

У висновку органу опіки та піклування, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Кельменецької селищної ради Дністровського району № 49 від 14 березня 2025 року, визнано за доцільним прийняти рішення про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 (а.с. 52-56).

У протоколі бесіди з дитиною від 21 лютого 2025 року ОСОБА_3 повідомив, що він проживає в АДРЕСА_1 , разом з татом, бабусею та дідусем. Навчається у 1-му класі Вартиковецької ЗОШ. Дитина повідомляє, що він постійно проживає за цією ж адресою разом з татом. Він не пам?ятає щоб мама проживала з ними. З мамою дитина зовсім не бачиться і не спілкується. Зазначає, що тато хороший, все йому купляє, піклується про нього, вони із татом проводять разом увесь час, коли тато не перебуває у відрядженні. Дитина має чистий, охайний вигляд. Дуже активний, на контакт ішов легко (а.с. 74-76).

З пояснень ОСОБА_2 від 21 лютого 2025 року вбачається, що мати не спілкується з сином з 2021 року не бере участі у вихованні, утриманні, оскільки створила іншу сім?ю та проживає в іншому місті (а.с. 77).

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки ОСОБА_2 правом на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції не скористалася, а апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів та вимог стосовно законності та обґрунтованості рішення суду в частині задоволення позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто сторони з таким рішенням суду погодилися, не оскаржували його, тому рішення у відповідній частині апеляційним судом не переглядається.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою статті 8, статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків має ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

За змістом роз`яснень, наведених у постанові Пленуму Верховного суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У справі «Мамчур проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У рішенні ЄСПЛ «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

ЄСПЛ у рішенні від 30 червня 2020 року у справі « Ілля Ляпін проти росії» зауважив, що, якщо батько значний проміжок часу не підтримує стосунки з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантоване Конституцією.

Відтак, в оцінці обставин справи належить виходити з того, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року (справа № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями.

В оцінці доводів апеляційної скарги апеляційний суд застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та враховує, що позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У справі, що переглядається, позивач, звертаючись до суду з цим позовом, посилався на те, що відповідачка не бере участі у вихованні дитини, не цікавиться сином, тобто взагалі не виконує батьківські обов`язки, що є достатньою підставою для позбавлення матері батьківських прав та відповідатиме інтересам дитини.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 19 СК України при розгляді судом спорів, зокрема, позбавлення та поновлення батьківських прав, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Орган опіки та піклування вживав заходи щодо повідомлення відповідача про засідання, проте ці заходи виявилися безрезультатними.

Як вбачається з висновку органу опіки та піклування Кельменецької селищної ради Дністровського району № 49 від 14 березня 2025 року було досліджено житлові умови позивача та сина сторін і на підставі встановленого прийшов до висновку про доцільність позбавлення відповідачки її батьківських прав відносно сина - ОСОБА_3 .

Суд оцінює висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав та враховує його, оскільки такий висновок узгоджується з іншими доказами, поданими позивачем, та не суперечить їм.

Згідно із статтею 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

21 лютого 2025 року начальник служби у справах дітей провела бесіду з малолітнім ОСОБА_3 у присутності його батька ОСОБА_1 , про що складено відповідний протокол. В ході бесіди хлопчик повідомив, що він проживає в АДРЕСА_1 , разом з татом, бабусею та дідусем. Навчається у 1-му класі Вартиковецької ЗОШ. Дитина повідомила, що постійно проживає за цією ж адресою разом з татом. Він не пам?ятає щоб мама проживала з ними. З мамою дитина зовсім не бачиться і не спілкується. Зазначає, що тато хороший, все йому купляє, піклується про нього, вони із татом проводять разом увесь час, коли тато не перебуває у відрядженні. Дитина має чистий, охайний вигляд. Дуже активний, на контакт ішов легко (а.с. 74-76).

Відповідачка подала до суду заяву про визнання позову, та в суді першої інстанції остання підтвердила, що визнає позов, оскільки створила іншу сім?ю, не контактує з сином, не бере участі у його вихованні та утриманні з 2021 року (а.с. 77).

Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Суд, не приймаючи визнання відповідачкою позову, разом з тим оцінює зазначені заяви як доказ того, що відповідачка не виконує своїх батьківських обов`язків щодо сина та не має наміру їх виконувати, а також змінити своє ставлення до цього, що доведено позивачем. Відповідачка не оспорює те, що безвідповідально ставиться до виховання своєї дитини, ухиляється від виконання своїх обов`язків по її вихованню.

Зокрема, судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 тривалий час умисно та свідомо не бачиться та не спілкується з малолітнім сином ОСОБА_3 не утримає його матеріально і така її поведінка носить систематичний та постійний характер.

Колегія суддів вважає, що у справі наявні беззаперечні та достатні докази, які підтверджують винну поведінку ОСОБА_2 , яка у порушення вимог статті 150 СК України свідомо не виконує обов`язки щодо виховання та розвитку дитини, ухиляється від участі у вихованні сина, умисно нехтує обов`язками матері та приходить до висновку про наявність правових підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав стосовно її сина - ОСОБА_3 .

Такий захід впливу відповідає найкращим інтересам дитини, оскільки таке рішення забезпечить дитині життя та розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Такі висновки узгоджуються з правовими позиціями, які викладені у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 (провадження № 61-10531св21), від 04 березня 2021 року у справі № 756/6112/18), від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19 (провадження №61-19984 св 21).

Колегія суддів звертає увагу, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про позбавлення батьківський прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_3 ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід скасувати, та ухвалити нове - про задоволення цієї позовної вимоги.

Щодо судових витрат

Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З мотивувальної частини постанови вбачається, що суд прийшов до висновку про задоволення апеляційної скарги.

За подання позовної заяви за вимогою про позбавлення батьківських прав позивачем сплачено 1 211 гривень 20 копійок судового збору.

За подання апеляційної скарги у цій справі ОСОБА_1 у встановленому законом та розмірі сплачено судовий збір у сумі 1816 гривень 80 копійок, що підтверджується платіжною інструкцією від 25 липня 2025 року (а. с. 151).

З урахуванням наведено, з ОСОБА_2 за результатами розгляду справи підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 3028 гривень (1211,20+1816,80) в рахунок відшкодування судового збору понесеного в суді першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 27 червня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про позбавлення батьківський прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені на сплату судового збору у суді першої та апеляційної інстанції, у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 14 жовтня 2025 року.

Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК

Судді : Мирослава КУЛЯНДА

Наталія ПОЛОВІНКІНА