Постанова від 23.09.2025 по справі 920/1106/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2025 р. Справа№ 920/1106/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Мальченко А.О.

секретар судового засідання: Романенко К.О.,

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 23.09.2025,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Заступника керівника Сумської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Сумської області

від 16.01.2025 (повне судове рішення складено 27.01.2025)

у справі № 920/1106/24 (суддя: Вдовенко Д.В.)

за позовом Керівника Роменської окружної прокуратури Сумської області в інтересах держави в особі Роменської міської ради Сумської області

до

1) Дочірнього підприємства «Сумський облавтодор Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»

2) Приватного підприємства «Ромтрансоіл»

про визнання недійсним договору оренди та звільнення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Керівник Роменської окружної прокуратури Сумської області звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом в інтересах держави в особі Роменської міської ради Сумської області, у якому просив:

1) визнати недійсним договір оренди майна від 01.03.2024 № 01/03/24-2, укладений між ДП «Сумський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» та ПП «Ромтрансоіл»;

2) зобов`язати Приватне підприємство «Ромтрансоіл» звільнити частину земельної ділянки площею 1012 кв.м.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду Сумської області від 16.01.2025 у справі № 920/1106/24 у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурором не доведено факту укладення сторонами удаваного правочину.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Заступника керівника Сумської обласної прокуратури звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов прокурора.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а викладені висновки не відповідають обставинам справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, прокурор зазначає, що висновки суду не спростовують факту укладення між сторонами удаваного правочину, а аргументи прокурора щодо того, що предметом договору оренди є саме земельна ділянка, а не індивідуально визначене майно, як стверджував відповідач-1, залишено поза увагою та їм не надана належна правова оцінка

Так, на думку прокурора, суд першої інстанції не врахував, що для здійснення підприємницької діяльності ПП «Ромтрансоіл» насправді було потрібно не асфальтобетонне на щебеневій основі замощення (як індивідуально визначене майно), загальною площею 1012 м2, що є предметом укладеного спірного договору, а саме земельна ділянка, на якій можна розмістити автозаправну станцію, тобто тверде покриття не має жодної цінності за відсутності можливості використання земельної ділянки. Перепоною для укладення дійсного правочину - договору оренди земельної ділянки, стало те, що земельна ділянка з кадастровим номером 5910700000:01:001:0203 належить ДП «Сумський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» на праві постійного користування, що унеможливлює укладення договору оренди земельної ділянки між відповідачем-1 та відповідачем-2.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

У відзивах на апеляційну скаргу відповідачі просять відмовити у її задоволенні повністю, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, наголошуючи на тому, що позиція апелянта не підтвердження доказами, що наявні в матеріалах справи, навпаки, матеріали справи свідчать, що оскаржуваний договір оренди передбачає користування не земельною ділянкою (як це передбачено земельним законодавством), а саме твердим покриттям, що є окремим відмінним об`єктом правового регулювання. При цьому, об`єкт оренди обліковується на балансі ДП «Сумський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» та має інвентарний номер саме як об`єкт нерухомого майна, чим спростовується доводи Роменської окружної прокуратури стосовно передачі в оренду за оспорюваним договором земельної ділянки. У зв`язку з чим, до спірного правочину не можуть застосовуватись положення Закону України «Про оренду землі», оскільки об`єктом оренди є саме майно - асфальтобетонне на щебеневій основі змощення, що не слід ототожнювати з орендою земельної ділянки.

Відповідач-2 додатково посилається на те, що у провадженні Сумського окружного адміністративного суду перебувала справа № 480/9441/24 за позовом ПП «Ромтрансоіл» до Головного управління ДПС у Сумській області про зобов`язання Головного управління ДПС у Сумській області видати ліцензію ПП «Ромтрансоіл» на право роздрібної торгівлі пальним за адресою місця торгівлі: Сумська область, Роменський район, м. Ромни, вул. Полтавська, буд. 2. Саме за цією адресою розташоване орендоване майно, договір на яке оскаржується прокуратурою. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 13.01.2025, залишеним без змін постановою Другий апеляційний адміністративний суду від 26.03.2025, позовні вимоги задоволені повністю. У межах даної справи суди першої та апеляційної інстанцій також досліджували спірний договір оренди, жодних зауважень ні у ГУ ДПС у Сумській області, ні у судів до договору оренди майна не було.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не було надано відзиву на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Явка представників у судове засідання

Представники позивача та відповідача-2 в судове засідання 23.09.2025 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується довідками про доставку 26.08.2025 електронного документа (ухвали суду від 25.08.2025) в електронні кабінети позивача та відповідача-2.

Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на викладене, оскільки неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників позивача та відповідача-2.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджено матеріалами справи, земельна ділянка - кадастровий номер 5910700000:01:001:0203, площею 0,8234, за адресою: вул. Полтавська, 2, м. Ромни, Сумська область, належить Роменській міській раді Сумської області на праві комунальної власності (інформаційна довідка від 12.03.2024, поземельна книга).

Згідно з державним актом серії ЯЯ № 283236 від 22.08.2007, зазначена земельна ділянка перебуває у постійному користування відповідача-1. Цільове призначення - для транспорту, зв`язку (автомобільного транспорту та дорожнього зв`язку). Відомості про право постійного користування внесені до Державного реєстру речових прав 17.07.2020 (інформаційна довідка від 12.03.2024).

19.02.2024 відповідачем-1 проведено електронний аукціон з продажу права оренди майданчику - асфальтобетонне на щебеневій основі замощення загальною площею 1012 м.кв. за адресою: Сумська область, м. Ромни, вул. Полтавська, 2. Переможець аукціону - Приватне підприємство «Ромтрансоіл».

01.03.2024 між Дочірнього підприємства «Сумський облавтодор Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (орендодавець) та Приватного підприємства «Ромтрансоіл» (орендар) укладений договір оренди майна № 01/03/24-2 відповідно до пункту 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування майно, а саме: асфальтобетонне на щебеневій основі замощення, загальною площею 1012 м2, яке обліковується на балансі філії «Сумська ДЕД» ДП «Сумський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» (далі - балансоутримувач) за адресою: 42004, Сумська обл., м. Ромни, вул. Полтавська, 2, вартість якого визначена згідно з експертною оцінкою і становить станом на 31.12.2023 703 800,00 грн. без ПДВ (844 560,00 грн. з ПДВ).

Умовами договору оренди майна також передбачено:

- майно передається в оренду з метою розміщення автозаправочної станції (АЗС) (п. 1.2.);

- орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та сплати гарантійного платежу відповідно до умов пункту 2.6. договору, згідно з актом приймання-передачі вказаного майна за вартістю, визначеною незалежною оцінкою (п. 2.1.);

- розмір орендної плати за перший місяць оренди (березень) становить 32000 грн. без ПДВ, 38400 грн. з ПДВ. Розмір орендної плати за кожен наступний місяць оренди розраховується шляхом коригування орендної плати за попередній місяць оренди на індекс інфляції за попередній місяць. Орендна плата за перший місяць оренди перераховується орендарем не пізніше п`яти робочих днів після підписання Акту приймання-передачі майна в оренду (п.3.1.);

- орендна плата за кожен наступний місяць оренди перераховується орендарем на розрахунковий рахунок балансоутримувача не пізніше 25 (двадцять п`ятого) числа поточного місяця (п. 3.3.);

- орендар зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі вносити на розрахунковий рахунок орендодавця орендну плату, гарантійний платіж, суму податку на додану вартість, суму відшкодування плати за комунальні та інші послуги (якщо такі надаються), плату за послуги, які надає орендодавець (якщо такі надаються), компенсацію податку на землю та податку на нерухоме майно та надавати орендодавцеві інформацію про перерахування зазначених платежів (п. 4.2.);

- договір укладено строком на один рік (365 днів), який діє з моменту його підписання обома сторонами по 01 березня 2025 року (п. 10.1.).

Відповідно до акту приймання-передачі майна від 01.03.2024 відповідача-1 в особі балансоутримувача, який діє на підставі довіреності № 0103/1 від 01.03.2024, передав, а відповідача-2 прийняв відповідно до умов договору № 01/03/24-2 від 01.03.2024 майданчик - асфальтобетонне на щебеневій основі замощення, площею 1012,0 м.кв., інвентарний номер 708, за адресою: 42004, Сумська область, м. Ромни, вул. Полтавська, 2.

Звертаючись з даним позовом до суду, прокурор зазначає, що укладений між відповідачами договір є удаваним, оскільки за своєю юридичною природою є договором оренди частини земельної ділянки, що укладений з порушенням земельного законодавства - оскільки згідно з приписів статей 92, 93, 122 Земельного кодексу України постійний користувач не наділений правом розпоряджатися земельною ділянкою, зокрема передавати її в оренду.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру", якою визначено, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої).

Згідно з частиною 3, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

В кожному конкретному випадку прокурор чи його заступник самостійно визначає, з посиланням на законодавство, підстави подання позову, вказує в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 дійшла висновку, що прокурор може представляти інтереси держави у суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу (частини третя, четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України, частина третя статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У п. 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначено, що при вирішенні питання про необхідність звернення до суду з позовом компетентний орган може діяти в умовах конфлікту інтересів - коли порушення інтересів держави, про яке стверджує прокурор, може бути пов`язане з раніше вчиненими протиправними діями цього органу чи бездіяльністю.

Для врахування цих обставин стаття 55 ГПК України передбачає такі правила:

- якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, поданого власником (учасником, акціонером) цієї юридичної особи в її інтересах, а також позову прокурора в інтересах держави;

- відмова компетентного органу від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.

Отже, не підтримання компетентним органом позову, поданим в його особі, не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим, оскільки невжиття цим органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Обґрунтовуючи підстави для звернення з даним позовом до суду, прокурор стверджує, що земельна ділянка є комунальною власністю Роменської територіальної громади в особі Роменської міської ради. Укладення спірного договору сторонами в порушення установленого порядку та передача земельної ділянки першим відповідачем іншій особі порушує інтереси територіальної громади. Водночас, Роменська міська рада, як власник землі, захист інтересів держави не здійснює, хоча усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Роменською окружною прокуратурою було спрямовано лист до Роменської міської ради за № 53-4005ВИХ-24 від 12.07.2024 з метою висвітлення виявлених прокурором порушень земельного законодавства, встановлення причин самостійного не вжиття заходів щодо захисту інтересів держави.

У листа-відповіді від 17.07.2024 № 2.1-23/2479 Виконавчий комітет Роменської міської ради Сумської області повідомив прокуратуру, що не вбачає доцільності щодо пред`явлення позовних вимог про визнання договору оренди від 01.03.2024 № 01/03/24-2 недійсним та повернення земельної ділянки користувачу, а також у зв`язку з обмеженим бюджетом громади не має можливості здійснювати представництво Роменської міської ради у суді.

Листом від 02.09.2024 за № 53-4867вих-24 відповідно частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача намір звернутися до суду з відповідним позовом.

Представництво інтересів держави в суді є конституційною функцією органів прокуратури, а подача позову - єдиним можливим заходом реагування, направленим на реальне поновлення порушених прав та інтересів держави.

За вказаних обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав, передбачених частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" для представництва прокурором інтересів держави в суді в даній справі в особі Роменської міської ради Сумської області.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (стаття 6 Цивільного кодексу України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими, відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Стаття 202 Цивільного кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Разом з тим, положеннями статті 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, а саме передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він визнаний судом недійсним оспорюваний правочини).

Частиною 1 статті 235 Цивільного кодексу України встановлено, що удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Правова конструкція статті 235 Цивільного кодексу України передбачає, що сторона, звертаючись до суду із відповідним позовом, має довести, для приховання якого саме правочину вчинено спірний правочин; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином. Наведена норма прямо не передбачає недійсності удаваного правочину, однак визначає необхідність застосування до правовідносин, які виникли з цього правочину, норм, що регулюють правочин, який насправді вчинено сторонами.

Оскільки згідно з частиною 1 статті 202, частиною 3 статті 203 Цивільного кодексу України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору оренди майна, а також з`ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший, зокрема оренди землі.

Як встановлено вище, 19.02.2024 відповідача-1 проведено електронний аукціон з продажу права оренди майданчику - асфальтобетонне на щебеневій основі замощення загальною площею 1012 м.кв. за адресою: Сумська область, м. Ромни, вул. Полтавська, 2.

У подальшому, 01.03.2024 між відповідачами укладено оспорюваний договір - договір оренди майна № 01/03/24-2, відповідно до умов якого (п. 1.1.) відповідач-1 передає, а відповідач-2 приймає в строкове платне користування майно, а саме: асфальтобетонне на щебеневій основі замощення, загальною площею 1012 м2, яке обліковується на балансі філії «Сумська ДЕД» ДП «Сумський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» (надалі - балансоутримувач) за адресою: 42004, Сумська обл., м. Ромни, вул. Полтавська, 2, вартість якого визначена згідно з експертною оцінкою і становить станом на 31.12.2023 703 800,00 грн. без ПДВ (844 560,00 грн. з ПДВ).

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Статтею 760 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Згідно зі статтею 185 Цивільного кодексу України неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

За договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Об`єктом оренди можуть бути, в тому числі нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання.

Аналіз приписів статті 283 Господарського кодексу України дозволяє дійти висновку, що орендні правовідносини, які виникають між суб`єктами господарювання, опосередковуються укладенням договору оренди, за яким одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендодавцю) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності; об`єктом оренди може бути індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Тверде покриття - це цементобетонне, асфальтобетонне покриття, чорне шосе і чорні гравійні дороги, біле шосе (щебеневе, шлакове, гравійне), бруківки, включаючи булижні (Інструкція щодо заповнення форми звітності №1-вул (річна) "Звіт про дорожньо-мостове господарство" від 01.07.2009 №193, затверджена Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України "Про затвердження форми звітності № 1-вул (річна) "Звіт про дорожньо-мостове господарство").

Майданчик - асфальтобетонне покриття на щебеневій основі замощення за адресою: м. Ромни, вул. Полтавська, 2, перебуває на балансі філії «Сумська дорожньо-експлуатаційна дільниця» ДП «Сумський облавтодор» з присвоєнням інвентарного номеру 708, що підтверджується інвентарною карткою обліку основних засобів від 16.09.2024, інвентарним описом необоротних активів від 01.11.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2025 зобов`язано учасників по справі письмово надати докази щодо наявності спірного майна та відповідно правові підстави визнання його об`єктом оренди, а також надати учасникам по справі останню судову практику з подібних правовідносин.

На виконання вимог даної ухвали, у заяві 24.06.2025 прокурор навів свої пояснення щодо наявності спірного майна та відповідно правові підстави визнання його об`єктом оренди, які є аналогічними тим, що викладені у позові та апеляційні скарзі. Доказів на підтвердження викладених обставин прокурором не надано. Додатково прокурор посилається на правову позицію Верховного Суду у подібних (релевантних) до спірних правовідносин, яка викладена у постановах від 14.01.2025 у справі № 916/4568/23, від 16.01.2025 у справі № 916/4115/23, від 04.03.2025 у справі № 916/4116/23.

З аналізу вказаних постанов, колегія суддів дійшла до висновку про те, що всі вищевказані справи об`єднує підхід Верховного суду щодо визначення правової природи об`єктів оренди, а саме необхідністю встановити чи об`єкт оренди відноситься до рухомого майна з індивідуально визначеними ознаками чи до нерухомого майна, адже саме правовий статус даного майна визначає обсяг доказів, які повинні подати сторони для доказування своєї правоти. При цьому висновки, яких дійшов суд першої інстанції у справі №920/1106/24 не суперечать висновкам, викладеним у постановах від 14.01.2025 у справі № 916/4568/23, від 16.01.2025 у справі № 916/4115/23, від 04.03.2025 у справі № 916/4116/23.

За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що прокурор не подав доказів на підтвердження того, що майданчик за інвентарним номером 708 та майданчик - асфальтобетонне покриття на щебеневій основі замощення є різними об`єктами. Як під час проведення електронного аукціону, так і під час передачі майна в оренду відповідний інвентарний номер, за яким обліковується майданчик, був зазначений відповідачем-1.

Крім того, сторонами у договорі визначено вартість об`єкта оренди згідно з експертною оцінкою. Відповідно до звіту про незалежну оцінку майна, складеного Приватним підприємством Експертно-оціночною фірмою «Апекс», об`єктом оцінки є не земельна ділянка, а асфальтобетонне на щебеневій основі замощення площею 1012 м.кв., розташоване за адресою: Сумська область, м. Ромни, вул. Полтавська, 2.

З урахуванням цих обставин, слід дійти до висновку, що об`єкт оренди за оспорюваним договором за своїми ознаками відноситься до індивідуально визначеного майна у розумінні статті 283 Господарського кодексу України.

Як правильно враховано судом першої інстанції, тверде асфальтне покриття нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно розташоване, проте на відміну від земельної ділянки, яка є природним об`єктом, тверде асфальтобетонне покриття є окремим, штучно створеним предметом матеріального світу зі своєю метою використання, а отже, таке майно є індивідуально визначеним у розумінні частини 3 статті 283 Господарського кодексу України.

У договорі, крім орендної плати, сторони також передбачили обов`язок орендаря компенсувати орендодавцю податок на землю (п. 4.2. договору), що свідчить про спрямованість волі сторін на встановлення тих цивільно-правових відносин, що передбачені договором - оренди майна.

Нерозривність об`єкту із земельною ділянкою, на якій він розташований, не може слугувати підставою для визнання удаваним договору оренди такого майна.

Оскільки об`єкт за договором оренди за своїми ознаками є окремим предметом матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки, як наслідок виникає і можливість бути окремим предметом оренди відповідно до положень частини 3 статті 283 Господарського кодексу України, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, прокурором не доведено факту укладення сторонами удаваного правочину з метою приховання договору оренди земельної ділянки, та відповідно, порушення, у зв`язку з укладенням такого договору, положень Земельного кодексу України.

За вказаних обставин, позов про визнання недійсним договору оренди майна від 01.03.2024 № 01/03/24-2 та похідної вимоги про зобов`язання Приватного підприємства Ромтрансоіл звільнити частину земельної ділянки площею 1012 кв.м. задоволенню не підлягає.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Сумської області від 16.01.2025 у справі № 920/1106/24 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Сумської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Сумської області від 16.01.2025 у справі № 920/1106/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Сумської області від 16.01.2025 у справі № 920/1106/243 залишити без змін.

Матеріали справи №920/1106/24 повернути до Господарського суду Сумської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано 16.10.2025.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

А.О. Мальченко