Рішення від 16.10.2025 по справі 323/2888/21

ЄУН: 323/2888/21

Провадження №: 2/336/1027/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2025 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Зарютіна П.В.,

при секретаріЯкущенко Е.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Малотокмачанської сільської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області до Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Запорізька обласна рада, Запорізька обласна державна адміністрація, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Державний нотаріус Оріхівської державної нотаріальної контори Запорізької області Зайцева Анна Сергіївна, про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження земельною ділянкою шляхом визнання розпорядження та свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсними, скасування державних реєстрацій земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку, -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Шевченківського районного суду м. Запоріжжя на розгляді знаходиться цивільна справа за позовом заступника керівника Запорізької обласної прокуратури Максименко Наталі Вікторівни в інтересах держави в особі Малотокмачанської сільської ради Пологівського району Запорізької області до Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Запорізька обласна рада, Запорізька обласна державна адміністрація, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Державний нотаріус Оріхівської державної нотаріальної контори Запорізької області Зайцева Анна Сергіївна про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження земельною ділянкою шляхом визнання розпорядження, свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсними, скасування державних реєстрацій земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку.

Так, 21.10.2021 заступник керівника Запорізької обласної прокуратури Максименко Н.В. звернулась до Оріхівського районного суду Запорізької області із вказаною позовною заявою.

Ухвалою Оріхівського районного суду Запорізької області від 22.10.2021 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання по справі.

Разом із позовною заявою 21.10.2021 року до Оріхівського районного суду Запорізької області надійшла заява заступника керівника Запорізької обласної прокуратури Максименко Н.В. про вжиття заходу забезпечення поданого нею позову шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку, а також шляхом встановлення ОСОБА_1 заборони щодо розорювання, обробки, посіву сільськогосподарських культур на вказаній земельній ділянці.

Заява обґрунтована посиланням на те, на теперішній час оскаржується підстава набуття ОСОБА_1 права власності на земельну площею 2 га з кадастровим номером 2323982500:01:004:0081. З метою недопущення її відчуження на користь інших осіб, оскільки спірна земельна ділянка не є об`єктом цивільно-правових відносин, на які поширюється дія п. 15Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, є необхідним вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на зазначену земельну ділянку, оскільки існує ризик її відчуження під час судового розгляду, що може утруднити або зробити неможливим виконання судового рішення у цій справі.

Ухвалою Оріхівського районного суду Запорізької області від 22.10.2021 заяву про вжиття заходу забезпечення позову задоволено, накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 2323982500:01:004:0081 площею 2 га, заборонено ОСОБА_1 вчиняти дії щодо розорювання, обробки, посіву сільськогосподарських культур на вказаній земельній ділянці.

Від представника третьої особи на стороні позивача (Запорізької обласної ради) 10.11.2021 до суду подано пояснення у справі, у якому зазначено про те, що позовні вимоги прокурора є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, розгляд справи просили здійснювати без участі представника Запорізької обласної ради.

Пояснення аналогічного змісту надійшли 18.11.2021 від третьої особи на стороні позивача (Запорізької обласної державної адміністрації).

Від представника Відповідача 1 (Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області - правонаступника Оріхівської районної державної адміністрації Запорізької області) 02.12.2021 надійшов відзив на позовну заяву, яким позовні вимоги прокурора визнано. Просили задовольнити позов (за виключенням стягнення з Оріхівської районної державної адміністрації Запорізької області судового збору, оскільки остання знаходиться в стадії припинення), справу розглядати без участі Відповідача 1.

Відповідно до розпорядження Голови Верховного Суду від 10.05.2022 № 29/0/9-22 змінено територіальну підсудність судових справ Оріхівського районного суду Запорізької області у зв`язку із неможливістю здійснення правосуддя під час воєнного стану до Шевченківського районного суду міста Запоріжжя.

15.03.2023 з Оріхівського районного суду Запорізької області до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя надійшла вказана цивільна справа.

15.03.2023 відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено та передано судді Савеленко О.А.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16.03.2023 матеріали вказаної цивільної справи прийнято до свого провадження, призначено підготовче засідання по справі.

Від представника третьої особи на стороні позивача (Запорізької обласної державної адміністрації) 18.05.2023 надійшло клопотання про розгляд справи без їх участі.

Ухвалою суду від 12.07.2023 задоволено клопотання представника позивача - прокурора Боріна А.Б. про залучення правонаступника у справі, залучено Пологівську районну державну адміністрацію Запорізької області до участі у справі як правонаступника відповідача Оріхівської районної державної адміністрації Запорізької області.

06.11.2023 від Пологівської районної військової адміністрації надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів щодо вжитих заходів з метою мирного врегулювання спору, а саме: копії листа Пологівської районної державної адміністрації від 08.09.2023 № 01-55/504, листа Малотокмачанської сільської ради від 11.09.2023 № 384/02-09-02 та протоколу наради голови районної державної адміністрації № 23 від 13.09.2023.

Ухвалою суду від 08.11.2023 прийнято до розгляду заяву заступника керівника Запорізької обласної прокуратури про зміну предмета позову шляхом доповнення додатковою позовною вимогою (при збереженні первісних позовних вимог) - про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2323982500:01:004:0081 у Державному земельному кадастрі, долучено заяву про зміну предмета позову до справи. Залучено до у часті у справі у якості третьої особи Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області.

13.02.2024 від ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області надійшли письмові пояснення, відповідно до яких фактично визнано обґрунтованість позовних вимог прокурора, просили розглядати справу без їх участі.

26.03.2024 підготовче провадження по справі закрито та справу призначено до розгляду по суті, про що постановлено ухвалу з занесенням до протоколу судового засідання.

05.09.2024 від Пологівської районної військової адміністрації через канцелярію Шевченківського районного суду м. Запоріжжя до суду надійшла заява про визнання мирової угоди.

Згідно тексту мирової угоди,сторони даної мирової угоди прийшли до згоди про те, що:

1. У зв`язку з укладенням цієї Мирової угоди ОСОБА_1 зі своєї сторони надає згоду на заміну земельної ділянки із кадастровим номером 2323982500:01:004:0081 площею 2 га, а Малотокмачанська сільська рада Пологівського району Запорізької області зобов`язується виділити на заміну земельної ділянки із кадастровим номером 2323982500:01:004:0081 площею 2 га ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 2 га на території Малотокмачанської сільської ради з загальної площі земельної ділянки за кадастровим номером 2323980500:03:001:0245 (загальна площа земельної ділянки за цим номером 37,5821 га) відповідно до рішення двадцять другої сесії восьмого скликання Малотокмачанської сільської ради Пологівського району Запорізької області «Про резервування земельної ділянки на території Малотокмачанської сільської ради Пологівського району Запорізької області» від 08.04.2024 № 04 (далі Рішення № 04).

1.1 ОСОБА_1 надає згоду на припинення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на земельну ділянку із кадастровим номером 2323982500:01:004:0081 площею 2 га на підставі Мирової угоди шляхом передачі у комунальну власність на користь територіальної громади в особі Малотокмачанської сільської ради Пологівського району Запорізької області, а Малотокмачанська сільська рада Пологівського району Запорізької області набуває права власності на земельну ділянку із кадастровим номером 2323982500:01:004:0081 площею 2 га в Державному реєстрі речовихправ нанерухоме майно.

1.2 Надання документів для реєстрації набуття власності на земельну ділянку із кадастровим номером 2323982500:01:004:0081 площею 2 га до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно здійснюється Малотокмачанською сільською радою Пологівського району Запорізької області протягом 30 календарних днів після набрання ухвалою про затвердження Мирової угоди законної сили.

1.3 Вважати, що ОСОБА_1 у зв`язку із зазначеною вище передачею земельної ділянки не використала право щодо отримання земельної ділянки безоплатно у власність відповідно дост. 116 Земельного кодексу Українияк спадкоємець на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26.10.2013 №803.

2. Малотокмачанська сільська рада Пологівського району Запорізької області зобов`язується:

2.1. Зарезервувати земельну ділянку у розмірі 2 га із загальної площі земельної ділянки 37,5821 га за кадастровим номером 2323980500:03:001:0245 на території Малатокмочанської сільської ради Пологівського району Запорізької області за межами населеного пункту села Новопокровка на підставі Рішення № 04;

2.2 Виділити ОСОБА_1 земельну ділянку після виключення території Малотокмачанської сільської територіальної громади з Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 23.12.2022, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 року за № 1668/39004 та після скасування воєнного стану в України, здійснити заходи щодо розроблення технічної документації стосовно зазначеної земельної ділянки при наявності безпекової складової на території громади від вибухонебезпечних предметів, з подальшим прийняттям рішення про надання у власність цієї земельної ділянки ОСОБА_1 відповідно дост. 116 Земельного кодексу України.

2.2 Після набуття власності на земельну ділянку із кадастровим номером 2323982500:01:004:0081 площею 2 га:

прийняти рішення про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки з категорії земель для особистого селянського господарства до земель, віднесених до категорій природно-заповідного фонду після скасування воєнного стану в Україні;

протягом 365 календарних днів здійснити заходи щодо розроблення технічної документації стосовно зазначеної земельної ділянки після ліквідації небезпек, пов`язаних із наявністю на цій ділянці вибухонебезпечних предметів та отримання документів від операторів протимінної діяльності щодо очищеної території відповідно до вимог чинного законодавства України;

надати документи державному кадастровому реєстратору для внесення відомостей до Державного земельного кадастру щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з категорії земель для особистого селянського господарства до земель, віднесених до категорій природно-заповідного фонду протягом 365 календарних днів після отримання технічної документації стосовно зазначеної земельної ділянки та відкриття доступу до Державного земельного кадастру.

3. Сторони домовилися, що витрати по судовому збору, всі витрати, пов`язані з реалізацією цієї Мирової угоди, несе Малотокмачанська сільська рада Пологівського району Запорізької області.

4. Сторони Мирової угоди заявляють, що ні в процесі укладення цієї Мирової угоди, ні в процесі виконання її умов не були, не будуть і не можуть бути порушені права будь - яких третіх осіб.

5. Сторони цієї Мирової угоди повністю усвідомлюють умови, мету та сутність цієї Мирової угоди.

6. Сторони підтверджують, що всі викладені умови цієї Мирової угоди відповідають їх дійсному волевиявленню та інтересам і породжують настання наслідків, зазначених у тексті цієї Мирової угоди. Наслідки затвердження цієї Мирової угоди сторонам відомі.

7. Сторони підтверджують, що не мають будь-яких застережень та/або обмежень своєї правоздатності та/або дієздатності та/або обмежень у повноваженнях для укладення та підписання цієї Мирової угоди.

8. Усі зміни та доповнення до цієї Мирової угоди можуть бути внесені письмово за взаємною згодою сторін.

9. Мирову угоду складено у чотирьох оригінальних примірниках, по одному для кожної зі сторін, один - для подання до Шевченківського суду м. Запоріжжя на затвердження.

10. Ця Мирова угода передається на затвердження Шевченківському суду м. Запоріжжя у справі № 323/2888/21 і набуває чинності з моменту затвердження цієї Мирової угоди судом та в частині передачі земельної ділянки ОСОБА_1 діє до повного її виконання. Ухвала про затвердження Мирової угоди є виконавчим документом згідно ізЗаконом України «Про виконавче провадження».

11. Сторони підтверджують, що всі викладені умови Мирової угоди відповідають їх реальному волевиявленню та інтересам і породжують настання відповідних наслідків.

12. Після виконання сторонами своїх зобов`язань у повному обсязі згідно з цією Мировою угодою сторони претензій не мають один до одного.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 вересня 2024 року визнано мирову угоду сторін, укладену між Малотокмачанською сільською радою Пологівського району Запорізької області, Пологівською районною державною адміністрацією Запорізької області та ОСОБА_1 .. Провадження у справі закрито.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, 03.10.2024 року заступник керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Малотокмачанської сільської ради Пологівського району Запорізької області подала апеляційну скаргу безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 10.10.2024 відкрито апеляційне провадження.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 26.11.2024 апеляційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури задоволено, ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 вересня 2024 року у цій справі скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

13.03.2025 від заступника керівника Запорізької обласної прокуратури надійшло клопотання про процесуальне правонаступництво. Клопотання обґрунтовано тим, що відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у разі утворення військової адміністрації населеного пункту (населених пунктів) Верховна Рада України за поданням Президента України може прийняти рішення про те, що у період дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування начальник військової адміністрації крім повноважень, віднесених до його компетенції цим Законом, здійснює повноваження сільської, селищної, міської ради, її виконавчого комітету, сільського, селищного, міського голови; може затвердити тимчасову структуру виконавчих органів сільської, селищної, міської ради (для працівників, посади яких не включені до тимчасових штатних розписів, оголошується простій або здійснюється їх переведення на рівнозначну чи нижчу посаду); апарат сільської, селищної, міської ради та її виконавчого комітету, інші виконавчі органи (з урахуванням абзацу третього пункту 1 цієї частини), комунальні підприємства, установи та організації відповідної територіальної громади підпорядковуються начальнику відповідної військової адміністрації.

Ураховуючи, що відповідно до Указу Президента України від 23.04.2024 № 239/2024 «Про утворення військових адміністрацій населених пунктів у Запорізькій області» утворено Малотокмачанську сільську військову адміністрацію Пологівського району останню залучено до участі у справі як процесуального правонаступника позивача - Малотокмачанської сільської ради Пологівського району Запорізької області.

23.05.2025від Позивача-Малотокмачанської військовоїадміністрації Пологівськогорайону Запорізькоїобласті досуду надійшлазаява прозалишення позовубез руху,яка обгрунтованатим,щопозивач має намір самостійно обирати спосіб захисту та здійснювати самостійно захист прав та законних інтересів у межах власних повноважень у порядку самопредставництва.

27.05.2025 від Пологівської районної військової адміністрації надійшла заява, відповідно до якої просили в позові відмовити. Зазначали, що факт перебування земельної ділянки з кадастровим номером 2323982500:01:004:0044 площею 2 га у межах заказника на дату видачі спірного розпорядження (16.06.2004) не підтверджено жодним актом. Спосіб захисту є неналежним, мав бути поданий віндикаційний позов. Просили визнати неналежним доказом Положення про ботанічний заказник місцевого значення «Балка Бабакова», затверджений 08.10.2021, оскільки чинною є редакція від 24.07.2017.

28.05.2025від заступникакерівника Запорізькоїобласної прокуратуринадійшло запереченняна заявуМалотокмачанської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області про залишення позову без руху. Заперечення обгрунтовано тим, що відповідно до ч. 4 ст. 57 ЦПК України відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті. Окрім того, підстави для залишення позовної заяви без руху регламентовані ст. 185 ЦПК України, серед яких відсутні обставини відмови органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви). З урахуванням того, що прокуратура підтримує подану позовну заяву, відсутні також підстави для залишення позову без розгляду. На підставі викладеного просили у задоволені заяви Малотокмачанської сільської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області про залишення позову без руху відмовити.

28.05.2025 від заступника керівника Запорізької обласної прокуратури надійшли додаткові пояснення, згідно яких предметом спору у даній справі є земельна ділянка природно-заповідного фонду частина ботанічного заказника місцевого значення «Балка Бабакова», цільове призначення якої було незаконно змінено на підставі розпорядження голови Оріхівської районної державної адміністрації від 02.02.2007 № 29 «Про передачу у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства». Вищезазначене розпорядження в частині надання земельної ділянки природно заповідного фонду в приватну власність ОСОБА_2 (спадкоємцем якої є ОСОБА_1 ) видано усупереч ч. 2 ст. 7, ч. 1 ст. 9, ч. 3 ст. 53, ст. 54 Закону України «Про природно заповідний фонд України», ст. ст. 19, 20, 84, 122, 149, 150 ЗК України. Таким чином, у порушення вищевказаних вимог законодавства Оріхівська районна державна адміністрація Запорізької області (правонаступником якої є Пологівська районна державна адміністрація Запорізької області) розпорядилась вилученими з обороту землями природно-заповідного фонду, які не можуть передаватись у приватну власність. Визнання незаконним та скасування розпорядження голови Оріхівської районної державної адміністрації від 02.02.2007 № 29 відповідає критерію правомірності та ефективності вибраного позивачем способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника. Обраний прокурором спосіб захисту шляхом оскарження рішення (наказу) уповноваженого органу про передачу земельної ділянки в комунальну власність безпосередньо передбачений у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України та, за встановлених судами конкретних обставин справи, є достатнім і ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору.

31.07.2025 від Пологівської районної державної адміністрації через систему «Електронний суд» надійшла заява, відповідно до якої просили поновити процесуальний строк для подання доказу та долучити до матеріалів справи витяг з Державного земельного кадастру на земельну ділянку з кадастровим номером 2323982500:01:004:0044 площею 2 га, за змістом якого будь-які обмеження у користування вказаної земельної ділянки відсутні.

13.08.2025 від ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області через систему «Електронний суд» клопотання, яким просили визнати поважними причини неподання третьою особою у встановлений законом строк доказів у вигляді копій: наказу Держгеокадастру від 08.07.2025 №346; додатку до наказу Держгеокадастру від 30.12.2022 №416 «Про припинення доступу до Державного земельного кадастру» (у редакції наказу Держгеокадастру від 08.07.2025 №346). Також зазначено, що о 08.07.2025 Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) було видано наказ № 346 «Про внесення змін до переліку територій, на яких припиняється доступ користувачів до Державного земельного кадастру». П. 1 вказаного наказу передбачено внести зміни до переліку територій, на яких припиняється доступ користувачів до Державного земельного кадастру, наведеного в додатку до наказу Держгеокадастру від 30.12.2022 №416 (із змінами,) виклавши його в новій редакції, що додається. Додатком до наказу Держгеокадастру від 30.12.2022 №416 «Про припинення доступу до Державного земельного кадастру» (у редакції наказу Держгеокадастру від 08.07.2025 №346) наведено перелік територій, на яких припиняється доступ користувачів до Державного земельного кадастру. Пп. 6 п. 4 розділу ІІІ названого додатку містить назву території Малотокмачанської сільської територіальної громади Пологівського району Запорізької області. Малотокмачанська сільська територіальна громада Пологівського району Запорізької області, на якій розташована оскаржувана земельна ділянка, включена до переліку територій, на яких припиняється доступ користувачів до Державного земельного кадастру. За таких підстав та обставин скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2323982500:01:004:0081, як зазначено у вищеназваній позовній вимозі, є технічно не можливим. Справу розглядати просили за відсутності Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області.

В судовому засіданні 09.10.2025 прокурор Борін А.Б. позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник позивача - Малотокмачанської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області - в судове засідання 09.10.2025 не прибув.

Представник відповідача - Пологівської районноїдержавної адміністраціїЗапорізької області СпесивцеваО.С.усудовому засіданні 09.10.2025 заперечила повністю на позовні вимоги з підстав, викладених у письмових заявах по суті, просила у задоволенні позову відмовити.

Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні 09.10.2025 також заперечила на позов, підтримавши позицію Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області щодо позовних вимог, у задоволенні яких також просила відмовити.

Представники третіх осіб у судове засідання 09.10.2025 не прибули, їх неявка не перешкодила розгляду справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, приходить до наступного висновку.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлено, що розпорядженням Представника Президента України в Запорізькій області від 02.10.1992 № 321 створено ботанічний заказник місцевого значення «Балка Бабакова» площею 99,4 га.

У додатку 5 до вказаного розпорядження зазначено, що територія заказника представляє собою залишки типчаково-ковилового степу, де зростають види, що занесені до Червоної книги України: тюльпан дібровний, ковила Лессінга. Фауну представляють польовий коник, польовий жайворонок, сіра куріпка.

Наказом начальника Держуправління охорони навколишнього природного середовища в Запорізькій області від 08.10.2012 № 72 затверджено Положення про вказаний заказник, яке також погоджено з директором ДП «Василівське лісове господарство» та Малотокмачанським сільським головою. Мета організації зазначеного об`єкту природно-заповідного фонду передбачена у п. 1.1 Положення, відповідно до якого цей заказник організовано для забезпечення та охорони характерних для півдня України степових природних ділянок та штучно створених лісових насаджень з усіх їх біорізноманіттям, де зустрічаються деякі види рослин та тварин, занесені до Червоної книги України.

Пунктами 1.2, 1.4 даного Положення передбачено, що заказник розташований на території Оріхівського району Запорізької області в межах земель Оріхівського лісництва ДП «Василівське лісове господарство» (кв. 104 вид. 1-16, площею 47,8 га) та Малотокмачанської сільської ради Оріхівського району (площею 51,6 га), які несуть відповідальність за його належне утримання та дотримання відповідного заповідного режиму.

Відповідно до п. 1.5 Положення межі заказника «Балка Бабакова» переносяться в натуру (на місцевості) з встановленням межових стовпів, типових охоронних знаків, інформаційних аншлагів встановленого зразку і наносяться на планово-картографічні матеріали та матеріали лісовпорядкування землекористувачів.

Департаментом екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації 09.12.2014 ботанічний заказник «Балка Бабакова» передано під охорону ДП «Василівське лісове господарство» та Малотокмачанської сільської ради Оріхівського району на підставі охоронних зобов`язань № 24 та № 25 відповідно.

Рішенням Малотокмачанської сільської ради Оріхівського району Запорізької області № 12 від 03.03.2020 затверджено проект землеустрою щодо організації та встановлення меж території природно-заповідного фонду ботанічного заказника місцевого значення «Балка Бабакова» на території Малотокмачанської сільської ради Оріхівського району Запорізької області (далі Проект).

Згідно з текстовими та графічними матеріалами вказаного Проекту частина території ботанічного заказника «Балка Бабакова» загальною площею 10,9217 га знаходиться у приватній власності громадян, у тому числі земельна ділянка з кадастровим номером 2323982500:01:004:0081 площею 2 га, яка наразі належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Так, розпорядженням голови Оріхівської районної державної адміністрації від 02.02.2007 № 29 передано у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 2 га. На підставі вказаного розпорядження останній видано державний акт серії ЯГ № 705946 від 26.07.2007 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2323982500:01:004:0081 площею 2 га.

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем належного їй майна, у тому числі земельної ділянки з кадастровим номером 2323982500:01:004:0081 площею 2 га, був ОСОБА_3 (чоловік), який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем належного йому майна, у тому числі земельної ділянки з кадастровим номером 2323982500:01:004:0081 площею 2 га, стала його донька - ОСОБА_1 (свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 26.10.2013 № 803).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на цей час земельна ділянка з кадастровим номером 2323982500:01:004:0081 площею 2 га перебуває у власності ОСОБА_1 .

Згідно із відомостями Державного земельного кадастру державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 2323982500:01:004:0081 здійснена Відділом Держземагентства у Пологівському районі Запорізької області 26.10.2013 на підставі «Технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, в тому числі при поділі чи об`єднанні земельних ділянок», розробником якої є ПП «ХХІ ст, ОСОБА_4 ». Земельна ділянка площею 2,0000 га, категорія земель землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення 01.03, вид використання - для ведення особистого селянського господарства. Дана земельна ділянка перебуває у приватній власності ОСОБА_1 . Дата державної реєстрації речового права на нерухоме майно 26.10.2013. Відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, встановлені Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, не зареєстровані.

Щодо статусу земель природно-заповідно фонду

Особливість статусу земель природо-заповідного фонду закріплена у нормах Земельного кодексу України, Законах України «Про природно-заповідний фонд України» та «Про охорону навколишнього природного середовища».

Так, відповідно до п. «в», ч. 1 ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Землі природно-заповідного фонду, згідно зі ст. 43 ЗК України, - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Аналогічний зміст має стаття 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

За статтею 44 ЗК України та статтею 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Частиною першою статті 178 ЦК України передбачено, що об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті.

Відповідно до частини другої цієї статті види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Отже, визнання об`єктів, що не можуть перебувати у приватній власності, вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті, є умовою дотримання конституційного режиму права власності на зазначені об`єкти.

Правовий титул (правова підстава) виникнення речових прав володіння, користування, розпорядження такими об`єктами визначається законодавчими актами, зокрема Конституцією України, ЗК України, іншими законами. Саме законодавчими актами забороняється перебування певних об`єктів власності Українського народу, державної та комунальної власності у приватній власності. У свою чергу неможливість існування у таких об`єктів приватного власника унеможливлює виникнення у них нового володільця.

Відповідно до пункту «г» частини четвертої статті 84 ЗК України (у редакції, чинній на 13.01.2007) землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з наведеними положеннями ЗК України, а також статті 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», статей 3, 25 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» заказники належать до природно-заповідного фонду України.

Територіям природно-заповідного фонду законодавець надав особливий, виключний статус.

Так, відповідно до статті 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» території та об`єкти природно-заповідного фонду підлягають особливій державній охороні.

Частиною третьою статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» встановлено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Статтею 9 цього Закону визначено вичерпний перелік видів використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, яким не передбачено ведення на цих землях особистого селянського господарства та вирощування сільськогосподарської продукції.

Статтею 5 Закону України «Про екологічну мережу України» передбачено, що території та об`єкти природно-заповідного фонду є складовою екомережі.

За статтею 3 указаного Закону, екомережа це єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов`язань України підлягають особливій охороні.

У статті 4 Закону України «Про екологічну мережу України» вказано, що збереження цілісності екомережі здійснюється відповідно до таких принципів: забезпечення цілісності екосистемних функцій складових елементів екомережі, збереження та екологічно збалансоване використання природних ресурсів на території екомережі.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави дійти до висновку, що території та об`єкти природно-заповідного фонду наділені надважливими функціями і завданнями, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто згідно зі статтею 178 ЦК України належать до об`єктів, обмежених в обороті.

У постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №813/4701/16 викладені висновки про те, що правовий режим відповідної земельної ділянки пов`язаний із фактом знаходження на ній об`єкта, який охороняється законом та має особливий статус, а не з рішенням органу місцевого самоврядування. Неприйняття місцевою радою рішення про приведення цільового призначення земельної ділянки у відповідність до її дійсного призначення, встановленого в силу вимоги законодавства, не впливає на її правовий режим.

Окрім того, у постанові від 07.10.2020 у справі № 910/2323/18 Верховний Суд вказав, що незалежно від завершення процедури встановлення меж об`єкта природно-заповідного фонду в натурі цільове призначення відповідних територій як земель природно-заповідного фонду є незмінним.

Згідно із законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

Так, за статтею 14 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» режим територій та об`єктів природно-заповідного фонду - це сукупність науково-обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об`єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів.

Під цільовим призначенням земельної ділянки варто розуміти визначений законодавством правовий режим її експлуатації (використання), водночас поширення на відповідну територію режиму природно-заповідного фонду, встановленого законом, обтяжує цю земельну ділянку тими обмеженнями, які вимагаються для збереження і охорони цих земель.

Така охорона земель природно-заповідного фонду є комплексною, оскільки забороняє будь-яку діяльність, яка може негативно впливати на стан природних ресурсів, передбачає вичерпний перелік видів використання, а також особливий склад органів державної влади та місцевого самоврядування, які приймають рішення щодо створення, зміни меж, статусу та їх вилучення.

Разом з цим, за статтею 22 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

На відміну від земель сільськогосподарського призначення, режим охорони земель природно-заповідного фонду спрямований на збереження не тільки самої природи, рідкісних видів рослин та тварин, унікальних ландшафтів, водних ресурсів, а й цілої світової екосистеми природних територій, за допомогою яких природа може відновлюватись, щоб не перетворитись в аграрну пустелю.

Окрім того, у постановах Верховного Суду від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16, від 26.02.2020 у справі № 911/3315/17, від 16.09.2022 у справі № 752/3090/19 Верховний Суд звертав увагу, що до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, що узгоджується із положеннями частини четвертої статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», а неналежне оформлення земельної ділянки не змінює її цільового призначення як віднесеної до земель природно-заповідного фонду і не звільняє органи державної влади від обов`язку діяти відповідно до встановленого чинним законодавством України порядку зміни цільового призначення та вилучення земельної ділянки.

Незважаючи на те, що Проект землеустрою щодо організації та встановлення меж території природно-заповідного фонду ботанічного заказника місцевого значення «Балка Бабакова» на території Малотокмачанської сільської ради Оріхівського району Запорізької області затверджений рішенням Малотокмачанської сільської ради № 12 лише 03.03.2020, статус земель природно-заповідного фонду з моменту створення об`єкту природно-заповідного фонду є незмінним. Зміна такого правового режиму, а також відповідно й цільового призначення цих земель допускається лише на підставі чітко визначеного механізму, процедури та відповідним колом уповноважених органів, до якого районні державні адміністрації не входять

З огляду на вказане, суд відхиляє доводи Відповідачів що межі заказника були встановлені, а земельні ділянки набули статусу заповідного призначення лише після прийняття рішення Малотокмачанською сільською радою № 12 від 03.03.2020.

Таким чином, ботанічний заказник місцевого значення «Балка Бабакова» як об`єкт та територія природно-заповідного фонду є юридично створеним з 02.10.1992 і включає 99,4 га земель на території Малотокмачанської сільської ради Оріхівського району Запорізької області.

Знаходження земельної ділянки з кадастровим номером 2323982500:01:004:0081 площею 2 га в межах території ботанічного заказника «Балка Бабакова» встановлено на підставі:

- Проекту землеустрою щодо організації та встановлення меж території природно-заповідного фонду ботанічного заказника місцевого значення «Балка Бабакова» на території Малотокмачанської сільської ради Оріхівського району Запорізької області, затвердженого рішенням Малотокмачанської сільської ради № 12 від 03.03.2020, який окріміншого містить: пояснювальну записку; висновок відділу містобудування, архітектури, розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Оріхівської районної державної адміністрації Запорізької області від 28.11.2019 № 33; висновок відділу в Оріхівському районі ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області про погодження проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території природно-заповідного фонду від 07.06.2019 № 0-8-0.30-724/109-19; план-схему розташування земельної ділянки природно-заповідного фонду та копії плану землекористування колгоспу «Перемога» Оріхівського району з позначенням ботанічного заказника місцевого значення;

- листів Запорізької обласної державної адміністрації від 09.11.2020 № 10380/08-46, Малотокмачанської сільської ради Оріхівського району Запорізької області від 04.11.2020 № 1342/02-09-02, відділу в Оріхівському районі ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області від 26.01.2021 № 8-8-0.30-77/109-21.

Враховуючи вищевказані положення законодавства, а також дослідженні докази, суд приходить до висновку, що прокурором доведено розташування земельної ділянки з кадастровим номером 2323982500:01:004:0081 площею 2 га в межах території ботанічного заказника місцевого значення «Балка Бабакова».

Щодо законності надання у власність земельної ділянки

На момент видання Оріхівською районною державною адміністрацією Запорізької області розпорядження від 02.02.2007 № 29 про передачу у власність спірної земельної ділянки природно-заповідного фонду у 2007 році були чинні норми Земельного кодексу України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» у наступних редакціях.

Згідно із ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 Закону України «Про природно заповідний фонд України» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) рішення про організацію чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об`єктів природно-заповідного фонду приймається обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

За ст. 54 Закону України «Про природно заповідний фонд України» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього закону.

На час виникнення спірних правовідносин зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного фонду, а також їх вилучення здійснювалася відповідно до ст. ст. 19, 20, 122, 149, 150 ЗК України.

Так, зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Щодо земельних ділянок державної або комунальної власності зміна цільового призначення провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Що стосується земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, то така процедура зміни їх цільового призначення здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Статтею 122 Земельного кодексу України установлено, що Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до ст. 149 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Згідно ст. 150 Земельного кодексу України до особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин Кабінет Міністрів України був єдиним розпорядником земель державної власності природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та лише за його погодженням згідно зі ст. 20 Земельного кодексу України можлива зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Крім того, спірна земельна ділянка передавалась у приватну власність розпорядженням голови Оріхівської районної державної адміністрації від 02.02.2007 на підставі розділу Х (Перехідні положення) Земельного кодексу України, а згідно п. 12 зазначених Перехідних положень (у редакції станом на 13.01.2007) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Як вже встановлено судом, розташування спірної земельної ділянки, як і самого заказника, за межаминаселених пунктів підтверджується відомостями Проекту землеустрою щодо організації та встановлення меж території природно-заповідного фонду ботанічного заказника місцевого значення «Балка Бабакова» на території Малотокмачанської сільської ради Оріхівського району Запорізької області, затвердженого рішенням Малотокмачанської сільської ради № 12 від 03.03.2020.

Судом також встановлено, що Кабінетом Міністрів України рішення про передачу або вилучення, погодження зміни цільового призначення земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 2323982500:01:004:0081, яка розташована в межах ботанічного заказника «Балка Бабакова», не приймалось, що підтверджується інформацією Секретаріату Кабінету Міністрів України від 02.02.2021 № 2939/0/2-21.

Також за відомостями Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 04.02.2021 № 25/7-13/2278-21, наданими за дорученням Секретаріату Кабінету Міністрів України від 02.02.2021 № 2940/0/2-21, до Міндовкілля проекти рішень та відповідна документація з питань вилучення, надання, зміни цільового призначення земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 2323982500:01:004:0081, яка розташована в межах ботанічного заказника «Балка Бабакова», не надходили.

Окрім того, Запорізька обласна державна адміністрація повідомила, що вона та її структурні підрозділи не зверталися до Кабінету Міністрів України з клопотанням щодо вилучення земельних ділянок ботанічного заказника місцевого значення «Балка Бабакова» (лист від 15.02.2021 № 00994/08-17).

Таким чином, суд приходить до висновку, що спірна земельна ділянка на момент її відведення перебувала у державній власності, знаходилась за межами населеного пункту та відносилась до земель природно заповідного фонду, цільове призначення спірної земельної ділянки було змінено при передачі у власність без відповідного рішення Кабінету Міністрів України.

Разом з цим, слід зазначити, що Верховною Радою України 28.04.2021 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» (27.05.2021р. набрав законної сили), яким внесено суттєві зміни до низки законодавчих актів, у тому числі до Земельного кодексу України.

Так, згідно із новою редакцією ч. 8 ст. 122 та ст. 149 Земельного кодексу України з 27.05.2021 Кабінет Міністрів України втратив повноваження щодо розпорядження землями природно-заповідного фонду.

Відповідно до ч. 1, п. «в» ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Згідно з п. п. «а», «ґ» ч. 5 ст. 83 Земельного кодексу України територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі передачі їм земель державної власності; виникнення інших підстав, передбачених законом.

Пунктом 24 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що з дня набрання чинності цієї норми (27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Таким чином, Кабінет Міністрів України до 27.05.2021 був розпорядником земель державної власності природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та лише за його погодженням згідно зі ст. 20 Земельного кодексу України можлива була зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

На теперішній час в силу вищевказаних положень ЗК України земельні ділянки природно-заповідного фонду місцевого значення за межами населених пунктів є комунальною власністю відповідних територіальних громад. Зміна їх цільового призначення є можливою лише за погодженням з Кабінетом Міністрів України (ч. 7 ст. 20 ЗК України).

За ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З наведеного слідує, що ведення особистого селянського господарства та вирощування сільськогосподарської продукції на землях природно заповідного фонду суперечить цільовому призначенню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворенню та використання їх природних комплексів та окремих об`єктів, оскільки відповідно до норм ч. 2 ст. 7 Закону України «Про природно заповідний фонд України» на землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Отже, суд констатує, що в силу імперативних приписів закону голова Оріхівської районної державної адміністрації не мав права видавати розпорядження від 02.02.2007 № 29 в частині передачі у приватну власність ОСОБА_2 , правонаступником якої в порядку спадкування є ОСОБА_1 , для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки природно-заповідного фонду без зміни її цільового призначення, переведення землі з однієї категорії до іншої.

З огляду на викладене, розпорядження голови Оріхівської районної державної адміністрації від 02.02.2007 № 29 в частині надання земельної ділянки природно заповідного фонду у приватну власність ОСОБА_2 видано усупереч ч. 2 ст. 7, ч. 1 ст. 9, ч. 3 ст. 53, ст. 54 Закону України «Про природно заповідний фонд України», ст. ст. 19, 20, 84, 122, 149, 150 ЗК України (у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Щодо ефективності способу захисту

Відповідно до частини другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а за змістом статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти встановлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

Згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц «зайняття фізичними та юридичними особами земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, не пов`язане із позбавленням власника цих ділянок володіння ними. Вказане стосується і тих випадків, коли право приватної власності на земельні ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення було зареєстровано на підставі неправомірних рішень про передачу таких земель у власність фізичних чи юридичних осіб. Такі рішення не створюють ті юридичні наслідки, на які вони спрямовані. Вимогу про усунення перешкод державі чи відповідній територіальній громаді у користуванні чи розпорядженні такими земельними ділянками можна заявити впродовж усього часу, поки триває відповідне порушення.

Також Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі (пункти 7.28 7.30) дійшла висновку, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону № 2456-XII потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку (такий підхід не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому щодо земельних ділянок водного фонду у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункти 51-52)).

Фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об`єкта природно-заповідного фонду. При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону № 2456-XII та інших нормативно-правових актів України заборонено.

За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов.

З урахуванням викладеного, суд не приймає до уваги доводи Відповідачів про необхідність пред`явлення у спірних правовідносинах саме віндикаційного позову та констатує, що прокурором обрано належний та ефективний спосіб захисту шляхом пред`явлення негаторного позову. Позовна давність на ці правовідносини не поширюються.

Окрім того, відповідно до пунктів 113-123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57) та від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40)).

Серед способів захисту порушених прав та інтересів законодавець у ст. 16 ЦК України, ст. 152 ЗК України розрізняє визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Відповідно до частини першої статті 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Аналіз наведених правових норм підтверджує, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою цивільного права.

У пункті 64 постанови від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок: «Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах».

Велика Палата Верховного Суду констатує, що позов з вимогою про визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області за встановлених судами конкретних обставин цієї справи відповідає критерію правомірності та ефективності вибраного позивачем способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника. Подібний за змістом висновок Велика Палата Верховного Суду вже формулювала у пункті 82 постанови від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 і підстави для відступу від цього висновку не встановлені.

Обраний прокурором спосіб захисту шляхом оскарження рішення (наказу) уповноваженого органу про передачу земельної ділянки в комунальну власність безпосередньо передбачений у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України та, за встановлених судами конкретних обставин справи, є достатнім і ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору.

Окрім того, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 (пункти 145-149, 157) «Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що Рішенням від 17.11.2016 Черкаська міська рада не тільки доручила внести зміни до Договору оренди землі, а й змінила цільове призначення земельних ділянок. У цій справі прокурор як в апеляційній, так і в касаційній скаргах зауважував, що порушення інтересів держави Черкаською міською радою полягає у незаконній зміні категорії земель за цільовим призначенням. Рішення Черкаської міської ради від 17.11.2016 (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки) не вичерпало своєї дії шляхом виконання (укладенням відповідного договору тощо). Зазначене рішення наразі є чинним та породжує відповідні правові наслідки. Отже, якщо прокурор вважає, що порушення інтересів держави полягає у незаконній зміні категорії земель за цільовим призначенням, то вимога про визнання незаконним та скасування Рішення Черкаської міської ради від 17.11.2016 (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки) є належною та ефективною. Прокурор може звертатися з позовом про визнання незаконним і скасування такого рішення».

Окрім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначено, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Таким чином, визнання недійсним розпорядження голови Оріхівської районної державної адміністрації від 02.02.2007 № 29 «Про передачу у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства» в частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 2 га ріллі є ключовим моментом в усуненні юридичної невизначеності статусу земельної ділянки як обмеженої в обороті.

Чинність вказаного рішення, яке не вичерпало свою дію, породжує відповідні правові наслідки у вигляді незаконного цільового призначення спірної земельної ділянки (землі сільськогосподарського призначення замість природно-заповідного фонду), а тому підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ухвалення судом рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Як встановлено судом, на підставі вказаного розпорядження голови Оріхівської районної державної адміністрації від 02.02.2007 № 29, ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯГ № 705946 від 26.07.2007 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2323982500:01:004:0081 площею 2 га.

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем належного їй майна, у тому числі земельної ділянки з кадастровим номером 2323982500:01:004:0081 площею 2 га, був ОСОБА_3 (чоловік), який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав. ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем належного йому майна, у тому числі спірної земельної ділянки, стала його донька - ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2323982500:01:004:0081 площею 2 га в порядку спадкування за заповітом на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, яке посвідчене 26.10.2013 державним нотаріусом Оріхівської державної нотаріальної контори Зайцевою А.С., зареєстроване за № 803 (спадкова справа № 217/2012).

Так, відповідно до ст. ст. 1216 - 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі ст. 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов`язків, що є пропорційною до одержаних ними прав.

Таким чином, спадкодавець може передати у спадщину лише ті права, у тому числі й право на майно, та обов`язки, які належали йому на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

При цьому, суд зауважує, що обсяг належних прав та обов`язків передусім включає ті права та обов`язки, які набуті спадкодавцем за життя на законних підставах згідно із законом.

Вказане зокрема відповідає положенням ст. 328 ЦК України (в редакції статті станом на 16.01.2007), відповідно до якої право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 1301 ЦК України визначено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

З огляду на те, що державний акт серії ЯГ № 705946 від 26.07.2007 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2323982500:01:004:0081 площею 2 га видано ОСОБА_2 на підставі протиправного розпорядження голови Оріхівської райдержадміністрації, він є також незаконним, оскільки посвідчує право приватної власності на вилучені з обороту землі природно-заповідного фонду, які не можуть передаватись у приватну власність.

Суд констатує, що в силу імперативних норм законодавства про спеціальний статус земель природно-заповідного фонду ОСОБА_2 не могла набути у власність спірну земельну ділянку, а відтак остання не могла увійти до складу спадщини та бути в подальшому успадкованою ОСОБА_1 .

У постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 173/2287/17, від 28.04.2021 у справі № 204/2707/19, від 26.04.2021 у справі № 504/4387/16-ц, від 14.01.2021 у справі № 643/2291/17, від 20.05.2020 у справі № 522/11473/15-ц викладено правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Аналогічний висновок щодо підстав визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину викладено у п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 № 7.

Таким чином, враховуючи, що спірна земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного фонду та вибула з державної власності поза волею власника, яким на той час був Кабінет Міністрів України, свідоцтво про право на спадщину від 26.10.2013 № 803 суперечить земельному та природоохоронному законодавству та підлягає визнанню недійсним, а з урахуванням абз. 3 ч. 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 2323982500:01:004:0081 підлягає припиненню.

У зв`язку з видачею вказаного свідоцтва про право на спадщину на спірну земельну ділянку порушено інтереси Українського народу, як власника земель природно-заповідного фонду, оскільки останнього позбавлено можливості реалізації правомочностей щодо користування, розпорядження, охорони та збереження (через відповідні органи влади) ботанічним заказником місцевого значення «Балка Бабакова», що є підставою для визнання такого свідоцтва недійсним за ст. 1301 ЦК України.

Існування згаданих розпорядження голови Оріхівської райдержадміністрації та свідоцтва про право на спадщину наразі перешкоджає Малотокмачанській територіальній громаді реалізувати правомочності власника щодо використання та збереження природно заповідного фонду як національного надбання, яке є складовою частиною світової системи територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

Враховуючи вимоги ст. ст. 125, 126 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» щодо реєстраційного посвідчення права власності на землю, визнання недійсними відповідного розпорядження голови Оріхівської районної державної адміністрації в частині передачі у приватну власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки та свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26.10.2013 № 803, виданого ОСОБА_1 на підставі державного акту серії ЯГ № 705946 від 26.07.2007 на право власності на спірну земельну ділянку, є ефективними способами захисту права Малотокмачанської територіальної громади, оскільки усувають стан юридичної не визначеності статусу земель природно-заповідного фонду.

Щодо повернення земельної ділянки

Згідно зі ст. ст. 152 ЗК України, ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Як вже зазначалося судом вище, право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

У разі протиправної передачі цих об`єктів у приватну власність відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

Як вже встановлено судом, земельна ділянка із кадастровим номером 2323982500:01:004:0081 наразі зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 , проте в силу законодавства вона не може перебувати у приватній власності із виникненням приватного володільця, тому права територіальної громади на реалізацію усіх правомочностей щодо спірної земельної ділянки, а саме користування і розпорядження нею, підлягають відновленюю у тому числі шляхом зобов`язання ОСОБА_1 (презумпційний володілець) повернути зазначену земельну ділянку у комунальну власність.

Вказане кореспондується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц, відповідно до якого повернення власнику земельної ділянки природно-заповідного фонду є належним способом захисту.

Щодо скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

Так, згідно із відомостями Державного земельного кадастру державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 2323982500:01:004:0081 здійснена Відділом Держземагентства у Пологівському районі Запорізької області 26.10.2013 на підставі «Технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, в тому числі при поділі чи об`єднанні земельних ділянок», розробником якої є ПП «ХХІ ст, ОСОБА_4 ». Земельна ділянка площею 2,0000 га, категорія земель землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення 01.03, вид використання - для ведення особистого селянського господарства. Дана земельна ділянка перебуває у приватній власності ОСОБА_1 . Дата державної реєстрації речового права на нерухоме майно 26.10.2013. Відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, встановлені Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, не зареєстровані.

Статтею 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж

Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості Державного земельного кадастру є офіційними.

Відповідно до ч. 1 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Статтею 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що до Державного земельного кадастру включаються відомості щодо цільового призначення земельної ділянки (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель).

Відповідно до ст. 16 наведеного закону земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер, який є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

Частиною 10 ст. 79-1 ЗК України визначено, що державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Частиною 10 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Судом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 2323982500:01:004:0081 площею 2 га повністю входить у межі ботанічного заказника місцевого значення «Балка Бабакова», а отже не може відноситися до земель сільськогосподарського призначення та існувати у встановлених межах.

Зокрема, до винесення головою Оріхівської районної державної адміністрації спірного розпорядження вищезазначена земельна ділянка перебувала в державній власності, єдиним розпорядником якої був Кабінет Міністрів України.

Як власник відповідних земель держава володіла усіма правомочностями щодо них правами володіння, користування та розпорядження.

На теперішній час земельна ділянка з кадастровим номером 2323982500:01:004:0081 площею 2 га, яка розташована в межах ботанічного заказника місцевого значення «Балка Бабакова», вважається комунальною власністю.

Разом з тим, встановлення спірній земельній ділянці статусу сільськогосподарських фактично позбавляє територіальну громаду можливості реалізувати правомочність користування цими землями відповідно до їх унікальних якостей та характеристик. Більш того, з 2018 по 2021 рік спірна земельна ділянка перебувала в оренді ТОВ «Мала Токмачка» з метою використання для вирощування сільськогосподарської продукції

Виходячи із приписів ст. 79-1 Земельного кодексу України та положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» у межах земельної ділянки із кадастровим номерам 2323982500:01:004:0081 площею 2 га не можуть існувати різні об`єкти речових прав, тобто різні земельні ділянки за категорією, цільовим використанням, межами та площею.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц та від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц, а також у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 367/4140/16-ц зроблено висновки, що права володіючого власника на повноцінне розпорядження та/чи користування належним йому майном, порушені протиправним вчиненням третіми особами перешкод у їх реалізації, підлягають захисту шляхом подання негаторного позову.

Разом з тим, відповідні перешкоди можуть полягати не лише у неправомірній державній реєстрації прав власності на земельні ділянки за приватними особами, їх самовільному зайнятті, використанні тощо, а й у встановленні земельним ділянкам цільового і функціонального призначення, яке не відповідає їх справжнім природним якостям та характеристикам, унеможливлює виконання ними функцій, притаманних з огляду на такі характеристики, та позбавляє державу благ, які б вона могла отримати у разі їх належного використання.

У постанові від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що власник земельної ділянки може вимагати усунення не пов`язаних із позбавленням володіння порушень його прав щодо ділянки, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини.

Поняття перешкод у реалізації законним власником прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості її використати, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

У постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 суд виклав висновок про те, що способом захисту у негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Статтями 16, 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Також, у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки закривається і відповідна Поземельна книга.

Згідно з вимогами ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Таким чином, суд констатує, що земельна ділянка з кадастровим номером 2323982500:01:004:0081 площею 2 га не може існувати у встановлених межах, її державна реєстрація повинна бути скасована та створено нові об`єкти речових прав з іншими межами та кадастровими номерами.

У зв`язку з чим, вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2323982500:01:004:0044 площею 2 га є ефективним способом захисту та підлягає задоволенню.

Враховуючи положення ст. 391 ЦК України, ст. 152 ЗК України, позовні вимоги про визнання недійсними розпорядження голови Оріхівської районної державної адміністрації, свідоцтва про право на спадщину за заповітом, повернення спірної земельної ділянки, а також скасування державної реєстрації останньої є елементами єдиного юридичного механізму захисту, спрямованого на досягнення реального результату у вигляді усунення законному власнику усіх перешкод щодо належного користування та розпорядження спірною земельною ділянкою.

Крім того, суд, зважаючи на необхідність дотримання принципу правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою, встановив, що суспільний інтерес у цій справі щодо повернення спірної земельної ділянки Малотокмачанській територіальній громаді в особі Малотокмачанської сільської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області спрямований на задоволення соціальних потреб, а саме у відновленні законності становища, яке існувало до порушення права державної/комунальної власності на цю ділянку; у недопущенні зміни цільового призначення земель природно-заповідного фонду та їх використання з іншою метою, ніж визначена у Законі України «Про природно-заповідний фонд»; у збереженні унікальних об`єктів екосистеми і стабільності навколишнього природного середовища.

Так, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини, критерії сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі; 2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті; 3) чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або для контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Землі природно-заповідного фонду, до яких належать і землі заказників, як комунальної, так і державної форми власності, не могли передаватися у приватну власність у силу ст. ст. 83, 84 ЗК України (станом на день виникнення спірних правовідносин).

Відповідні приписи національного законодавства щодо неможливості переходу у приватну власність земельних ділянок, віднесених до природно-заповідного фонду, є доступними, чіткими та передбачуваними.

Отже, стосовно земель природно-заповідного фонду установлено пріоритет права власності Українського народу, державної та комунальної власності над приватною, тобто законно набути право приватної власності на земельні ділянки відповідних характеристик, розміру і територіального розташування із земель державної чи комунальної власності не могла жодна юридична чи фізична особа.

Однак ОСОБА_2 , а в подальшому ОСОБА_1 , набули таке право власності у спосіб, який, за формальними ознаками, має вигляд законного, оскільки юридичне оформлення права власності відповідача на землю стало можливим у результаті прийняття органом державної влади незаконного рішення, не будучи уповноваженим на такі дії законом, про передачу земельної ділянки у приватну власність.

Проте у цьому випадку суд погоджується з доводами прокурора, що Запорізька область розташована в степовій зоні з переважно одноманітним ландшафтом. Але через відмінності тектонічної будови, рельєфу, клімату й особливості ґрунтів, видового складу рослин і тварин, створюються окремі ділянки, не схожі за своїм загальним виглядом.

Саме через такі особливості розпорядженням Представника Президента України в Запорізькій області від 02.10.1992 № 321 створено ботанічний заказник місцевого значення «Балка Бабакова» площею 99,4 га.

У додатку 5 до вказаного розпорядження наявна характеристика цього об`єкту природно-заповідного фонду територія заказника представляє собою залишки типчаково-ковилового степу, де зростають види, що занесені до Червоної книги України: тюльпан дібровний, ковила Лессінга. Фауну представляють польовий коник, польовий жайворонок, сіра куріпка.

У Положеннях про заказник також зазначено, що його організовано для забезпечення та охорони характерних для півдня України степових природних ділянок та штучно створених лісових насаджень з усіх їх біорізноманіттям, де зустрічаються деякі види рослин та тварин, занесені до Червоної книги України.

Спірна земельна ділянка на час її набуття відповідачем була віддалена від будь-яких об`єктів інфраструктури та забудови, виділялась поміж земель нерозораністю та іншою рослинністю, розташовувалась у безпосередній близькості від видозміненого природою ландшафту та лісових насаджень.

Для кожного жителя ОСОБА_5 , степової зони України такі земельні ділянки є рідкісним «оазисом» через свою унікальність та характерну відмінність від засіяних пшеницею, соняхом або іншими зерновими культурами земель.

Тобто ОСОБА_2 у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих характерних для земель природно-заповідного фондів ознак (віддаленість від забудови, нерозореність, наявність незайманої рослинності, безпосередня близькість до видозміненого природою ландшафту та лісових насаджень) спірної земельної ділянки знала або, проявивши розумну обачність, повинена була знати про те, що ця ділянка вибула з володіння держави з порушенням вимог закону. Набуття у власність такої ділянки усупереч зазначеним обставинам ставить під обґрунтований сумнів її добросовісність під час набуття у власність.

Це узгоджується із висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 16.12.2015 у справі № 6-2510цс15, постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц.

Повернення державі земельної ділянки природно-заповідного фонду, незаконно переданої у приватну власність органом виконавчої влади для ведення особистого селянського господарства, має легітимну мету збереження екосистеми України, захисту довкілля і реалізації екологічних прав громадян, а також контролю за використанням і розпорядженням майном відповідно до загальних інтересів, які полягають у тому, щоб таке використання та розпорядження відбувалося згідно з вимогами законодавства.

Захист і охорона, які забезпечує держава в особі відповідних органів ботанічному заказнику «Балка Бабакова», у тому числі і шляхом звернення із позовом про повернення земельної ділянки, відповідають легітимній меті і спрямовані на захист громадських інтересів, які полягають у збереженні унікального об`єкта екосистеми, сприянні стабільності навколишнього природного середовища, наданні населенню доступу до виняткового за красою та різноманітністю природного комплексу.

Велика Палата Верховного Суду раніше вже звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави (зокрема земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, не погіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункти «а» і «б» частини першої статті 91, пункти «а» і «б» частини першої статті 96 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України) (див. mutatis mutandis постанови від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 127), від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц (пункт 90), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 148), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 53), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 117), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.75)).

Застосування саме такого юридичного механізму поновлення порушеного права не призведе до непропорційного втручання у права ОСОБА_1 , оскільки у цьому випадку питання захисту навколишнього природного середовища, охорони довкілля, створення належних умов для реалізації екологічних прав громадян і забезпечення населенню доступу до об`єктів природно-заповідного фонду, враховуючи їх загальносуспільне значення, превалюють над індивідуальними правами окремих громадян та юридичних осіб.

На оцінку критерію пропорційності втручання звернуто Європейський судом з прав людини у рішенні у справі «Гамер проти Бельгії». Так, суд зазначив, що заявник побудував заміський будинок у лісовій зоні, де згідно з національним законодавством будівництво не дозволялося і порядку легалізації такого будівництва закон не визначав. Окрім як шляхом приведення місця забудови до його первинного стану шляхом знесення, ніякий інший спосіб захисту не міг вважатися належним з огляду на беззаперечне втручання у цілісність лісової зони, у якій не дозволялася жодна забудова. За таких обставин Європейський суд з прав людини, врахувавши те, що втручання у право мирного володіння майном відбулося згідно із законом і переслідувало легітимну мету контролю за використанням земельної ділянки відповідно до загальних інтересів, визнав таке втручання пропорційним.

Подібні за змістом висновки викладені у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Депаль проти Франції», «Бросее-Трибуле та інші проти Франції», у яких суд вказав, що в питаннях забудови берегів міркування захисту громадських інтересів і охорони навколишнього середовища є підставою для позбавлення права приватної власності. Тобто рішення влади спрямовані якраз на захист прав людини, а саме прав людей на вільний доступ до берега, які конфліктують з правом власності заявника.

У рішенні у справі «Депаль проти Франції» Європейський суд з прав людини наголосив, що «збереження прибережної зони, пляжів, «місць, відкритих для всіх», є прикладом місць, які вимагають особливого порядку облаштування. У зв`язку з цим втручання держави у здійснення заявником своїх прав мало законну мету загального інтересу: заохотити вільний доступ до берегової смуги, необхідність якого встановлена з усією очевидністю. Тому суд дійшов висновку, що покладений на заявника тягар не був особливим і надмірним, а розрив рівноваги між інтересами суспільства і заявника не мав місця.

Контроль за використанням земельних ділянок на території об`єкта природно-заповідного фонду згідно з її цільовим призначенням є важливим для суспільства загалом і для Малотокмачанської територіальної громади зокрема.

Особливо на теперішній час, коли внаслідок бойових дій, у т. ч. на території Запорізької області, земельні ресурси, рослинний та тваринних світ зазнають непоправної шкоди. Саме для відновлення та відродження таких екосистем слугують території природно-заповідного фонду.

Враховуючи, зокрема, поведінку як органу виконавчої влади, який прийняв протиправне рішення, так і поведінку відповідача щодо отримання у власність та подальшу оренду земельної ділянки на території об`єкта природно-заповідного фонду для здійснення сільськогосподарської діяльності, і загальний інтерес у контролі за використанням цієї ділянки для гарантування безпечності довкілля, не погіршення екологічної ситуації, забезпечення правомірного, раціонального й ефективного користування земельними ділянками у межах ботанічного заказника місцевого значення «Балка Бабакова», то публічний інтерес безумовно переважає приватний інтерес (збереження права власності цієї ділянки, отриманої з метою, що суперечить закону).

Враховуючи викладене, в цій справі відсутнє непропорційне втручання у право мирного володіння майном.

Щодо представництва прокуратурою інтересів держави, то суд враховує, що відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з положеннями ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», яка визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц зазначила, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Верховний Суд в ухвалі від 19.07.2018 (справа № 822/1169/17) визначив два виключних випадки, коли прокурор може представляти інтереси держави, а саме: якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (п. п. 38, 39, 43 постанови), бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Встановлено, що з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді в особі Малотокмачанської сільської ради Запорізькою обласною прокуратурою 27.10.2020 за № 15/3-1799-20, 20.07.2021 за № 15/3-409вих-21 та від 30.08.2021 за № 15/3-545вих-21 до зазначеного органу скеровано листи, в яких викладено виявлені порушення вимог природоохоронного законодавства щодо незаконності відведення земельної ділянки природно-заповідного фонду та запитано про вжиті сільською радою заходи реагування до усунення цих порушень і повернення відповідної землі

Малотокмачанською сільською радою листом від 04.07.2021 за № 944/02-09-02 повідомлено прокуратуру про те, що у 2020 році при затвердженні документації щодо організації та встановлення меж території ботанічного заказника місцевого значення «Балка Бабакова» виявлено, що в межах заказника розробляються земельні ділянки для вирощування сільськогосподарських культур.

При цьому Малотокмачанська сільська рада взагалі не вживала заходів до повернення спірної земельної ділянки, а також не повідомила чи планується вжиття таких заходів та яких саме.

У зв`язку з цим, обласною прокуратурою з метою з`ясування наявності у сільської ради намірів вжити заходів до захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, у тому числі шляхом звернення до суду, до Малотокмачанської сільської ради скеровано повторний запит в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

У відповідь Малотокмачанська сільська рада листом від 08.09.2021 № 1088/02-09-02 повідомила, що вжиття заходів у спірних правовідносинах найближчим часом не планується.

Згідно з листом Запорізької обласної державної адміністрації від 15.02.2021 № 00994/08-17 остання не зверталась до Кабінету Міністрів України з клопотанням щодо вилучення спірної земельної ділянки заказника «Балка Бабакова». Також повідомлено, що облдержадміністрація до суду з позовом про визнання незаконним розпорядження голови Оріхівської районної державної адміністрації від 02.02.2007 № 29 також не зверталась.

Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України листом від 04.02.2021 № 25/7-13/2278-21 повідомило, що матеріали, пов`язані з вилученням та наданням у користування із зміною цільового призначення спірної земельної ділянки до Міндовкілля не надходили.

За інформацією Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 16.02.2021 № 5-28-0.191-1679/2-21 перевірки дотримання законодавства під час набуття прав на спірну земельну ділянку не проводилися, заходи претензійно-позовної роботи не вживались.

Таким чином, Малотокмачанська сільська рада, будучи обізнаною про необхідність захисту інтересів держави та маючи відповідні повноваження для їх захисту, навіть після отримання повідомлень обласної прокуратури від 27.10.2020 за № 15/3-1799-20, від 20.07.2021 за № 15/3-409вих-21 та від 30.08.2021 № 15/3-545вих-21 не звернулася до суду з відповідним позовом та не мала наміру звертатись, що відповідно до вимог ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі зазначеного уповноваженого органу державної влади.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, кваліфікується як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

У даному випадку інтереси держави потребують невідкладного захисту, оскільки більше 14 років спірна земельна ділянка природно заповідного фонду ботанічного заказника місцевого значення «Балка Бабакова» знаходиться у приватній власності фізичних осіб.

Упродовж цього часу жодним уповноваженим органом, у тому числі Малотокмачанською сільською радою, заходів з повернення цієї земельної ділянки з приватної власності не вживалось. Більш того, з 2018 по 2021 рік спірна земельна ділянка ще й перебувала в оренді ТОВ «Мала Токмачка» з метою використання для вирощування сільськогосподарської продукції.

Таким чином, враховуючи зобов`язання держави зі збереження об`єктів природно заповідного фонду, питання повернення з приватної власності та використання ботанічного заказника місцевого значення «Балка Бабакова», частина території якого перебуває у приватній власності ОСОБА_1 , та останньою надавалась в оренду ТОВ «Мала Токмачка», суд вважає доведеним факт наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі територіальної громади в суді.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню у повному обсязі.

Окрім того, суд зазначає, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку №11 (2008) щодо якості судових рішень на рівні рекомендацій, що мають характер норм «м`якого права», наголосила, що якість будь-якого судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Воно не лише полегшує розуміння сторонами суті рішення, а насамперед слугує гарантією проти свавілля. Обґрунтування судового рішення загалом засвідчує дотримання національним суддею принципів, проголошених ЄСПЛ. При цьому навіть «проміжні» процесуальні рішення потребують належного викладу підстав їх прийняття, якщо вони стосуються індивідуальних свобод. Належне мотивування судового рішення - це стандарт ЄСПЛ, напрацьований за результатами розгляду заяв про порушення права на справедливий суд. Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції свідчить, що право на мотивоване судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи.

По-перше, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести, передусім сторонам, що суд справді почув, а не проігнорував їхні позиції. По-друге, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження. По-третє, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи. По-четверте, тільки мотивоване судове рішення забезпечує можливість здійснювати суспільний контроль за правосуддям.

Суд звертає увагу, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23). Тому за наведених вище підстав, якими Суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Органом прокуратури при подачі позову (6 810 грн), з урахуванням заяви про забезпечення позову (1 135 грн), про доповнення позовних вимог (2 684 грн), а також за подачу апеляційної скарги (3 028 грн) сплачений судовий збір у розмірі 13 657 грн.

Оскільки позов задоволений, суд дійшов висновку про необхідність стягнути з відповідачів вказані судові витрати в рівних частках, а саме по 6828,5 грн.

Керуючись ст.2, 4, 5, 12, 13, 76-82, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Задовольнити позов заступника керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Малотокмачанської сільської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області до Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Запорізька обласна рада, Запорізька обласна державна адміністрація, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Державний нотаріус Оріхівської державної нотаріальної контори Запорізької області Зайцева Анна Сергіївна, про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження земельною ділянкою шляхом визнання розпорядження та свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсними, скасування державних реєстрацій земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку.

Усунути перешкоди власнику Малотокмачанській сільській військовій адміністрації Пологівського району Запорізької області у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою із кадастровим номером 2323982500:01:004:0081 шляхом визнання недійсним розпорядження голови Оріхівської районної державної адміністрації від 02.02.2007 № 29 «Про передачу у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства» в частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 2 га ріллі.

Усунути перешкоди власнику Малотокмачанській сільській військовій адміністрації Пологівського району Запорізької області у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою із кадастровим номером 2323982500:01:004:0081 шляхом визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 803 від 26.10.2013 на земельну ділянку з кадастровим номером 2323982500:01:004:0081 площею 2 га, виданого ОСОБА_1 державним нотаріусом Оріхівської державної нотаріальної контори Запорізької області Зайцевою Анною Сергіївною (спадкова справа № 217/2012), припинивши право власності ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на земельну ділянку із кадастровим номером 2323982500:01:004:0081 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 193307523239).

Усунути перешкоди власнику Малотокмачанській сільській військовій адміністрації Пологівського району Запорізької області у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою із кадастровим номером 2323982500:01:004:0081 площею 2 га шляхом її повернення на користь територіальної громади в особі Малотокмачанської сільської ради Пологівського району Запорізької області з незаконного володіння ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Усунути перешкоди власнику Малотокмачанській сільській військовій адміністрації Пологівського району Запорізької області у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою із кадастровим номером 2323982500:01:004:0081 площею 2 га шляхом визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2323982500:01:004:0081 площею 2 га, яка розташована на території Малотокмачанської сільської ради Оріхівського району Запорізької області.

Стягнути із Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області (вул. Єдності, 32, м. Пологи, Пологівський район, Запорізька область, 70600, місце тимчасового перебування - вул. Незалежної України, 57а, м. Запоріжжя, 69035, код ЄДРПОУ 02126354), ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Орджонікідзевським РВ УМВС України в Запорізькій області 18.12.1996, місце реєстрації АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), на користь Запорізької обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02909973, адреса: вул. Дмитра Апухтіна, 29а, м. Запоріжжя, 69005, розрахунковий рахунок: UA438201720343180001000000271, відкритий в державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Запорізька обласна прокуратура, ЄДРПОУ 02909973, код класифікації видатків бюджету - 2800) кошти, витрачені у 2021, 2023 та 2024 роках на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі по 6 828,5 грн (шість тисяч вісімсот двадцять вісім) гривень 50 копійок з кожного.

Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 16 жовтня 2025 року.

Суддя Зарютін П.В.