Постанова від 16.10.2025 по справі 910/12561/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/12561/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О.А. - головуючий, Кібенко О.Р., Мамалуй О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А.

та представників:

позивача: Павлов Р.В.

відповідача -1: Ковдій М.С.

відповідача -2: Ковдій М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025

(головуючий - Станік С.Р., судді Сибіга О.М., Гончаров С.А.)

у справі №910/12561/23

за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Рибальський"; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріверсайд Девелопмент ЛТД"

про стягнення 15 844 672,88 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. У зв`язку із запланованою відпусткою судді Баранця О.М. склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився, що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 30.07.2025.

Короткий зміст позовних вимог

2. Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент, позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ?Комплекс Рибальський? (далі - ТОВ ?Комплекс Рибальський?, відповідач-1), та Товариства з обмеженою відповідальністю ?Ріверсайд Девелопмент ЛТД? (далі - ТОВ ?Ріверсайд Девелопмент ЛТД?, відповідач-2,) про стягнення солідарно пайового внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у розмірі 15.844.672,88 грн.

3. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачами положень ст. 40 Закону України ?Про регулювання містобудівної діяльності? (далі - Закон № 3038-VI), а після 01.01.2020 - вимог п. 2 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України ?Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні? (далі - Закон № 132-ІХ), Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 № 411/1415 (у редакції рішення Київської міської ради від 19.12.2019 № 460/8033; далі - Порядок № 411/1415) щодо необхідності сплати пайової участі у розвиток інфраструктури місті при здійсненні будівництва. Оскільки, грошові кошти із сплати пайової участі відповідачами не сплачено, отже, кошти у заявленій сумі є безпідставно збереженими та підлягають стягненню на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, постанови апеляційного суду та Верховного Суду

4. Справа розглядалась судами неодноразово.

5. Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 позов задоволено. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь Департаменту пайовий внесок на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва в розмірі 15 844 672,88 грн та судовий збір 190 136,07 грн.

6. Рішення обґрунтовано тим, що відповідачами не виконано обов`язку зі сплати пайового внеску до бюджету міста Києва, а відтак порушено права позивача на отримання коштів на розвиток інфраструктури міста Києва, що відповідно свідчить про правомірність заявлених вимог та наявність підстав для задоволення позову

7. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 скасовано та прийнято нове рішення про відмову у позові.

8. Постановою Верховного Суду від 07.11.2024 постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

9. Передаючи справу на новий апеляційний розгляд суд касаційної інстанції зазначив, що суд апеляційної інстанції приймаючи до розгляду додаткові пояснення відповідача-2 та поновлюючи йому процесуальний строк на подання таких доказів, які не були предметом дослідження суду першої інстанції, повною мірою не мотивував вчинення таких дій, що призвело до порушення норм ст. 80, 118, 119, 269 ГПК України.

10. Під час нового розгляду постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.

11. Приймаючи нове рішення у справі про відмову у позові, апеляційний суд обґрунтовуючи підстави прийняття додаткових доказів поданих відповідачем - 2 на стадії апеляційного розгляду, зазначав, що відповідачі не отримували ухвал суду першої інстанції, а тому були позбавлені можливості подати додаткові докази у справі, вказане свідчить про наявність підстав для поновлення строку на подачу доказів. Щодо суті позовних вимог суд апеляційної інстанції зазначив, що у відповідачів відсутній обов`язок брати участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, оскільки на спірні правовідносини розповсюджується ч. 4 ст. 40 Закону № 3038-VІ. Враховуючи, наявність підстав для застосування до спірних правовідносин п.п. 2, 5, 6 ч. 4 ст. 40 Закону № 3038-VІ, відсутні підстави для залучення відповідачів, як замовників будівництва до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, що свідчить про відсутність у відповідачів обов`язку зі сплати пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту та відповідно відсутність у відповідачів обов`язку з повернення грошових коштів у заявленій у позові сумі 15 844 672,88 грн., в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

12. Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Здійснити розподіл судових витрат.

13. У касаційній скарзі скаржник, посилається на п. 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відмову у позові та зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував статтю 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності», пункт 2 розділу ІІ ?Прикінцевих та перехідних положень? Закону України ?Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні? Nє 132-IX (далі - Закон Nє 132-IХ), ст. 1212 ЦК України та Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 Nє 411/1415 (далі - Порядок) без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22.05.2025 у справі Nє 910/6176/24, від 13.12.2022 справа Nє 910/21307/21, від 03.12.2024 справа Nє 910/6226/23, від 20.07.2022 справа Nє 910/9548/21, від 07.11.2024 справа Nє 910/12561/23, від 13.02.2025 справа Nє 910/3935/24, ухвали від 10.04.2025 справа Nє 910/2987/24 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі Nє 643/21744/19.

Крім того, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував частини 2, 4, 8 статті 80, частини 1, 2, 3 статті 269 ГПК України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 07.11.2025 у справі Nє 910/12561/23, від 28.02.2024 у справі Nє 910/12005/22, від 01.07.2021 у справі Nє 46/603, від 13.04.2021 у справі Nє 909/722/14, від 27.06.2023 у справі Nє 910/161/181/18.

14. Також, скаржник посилаючись на пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України вказує, що відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування пункту 2 розділу ІІ ?Прикінцевих та перехідних положень? з урахуванням статті 33 Закону України ?Про регулювання містобудівної діяльності?, що пайова участь не сплачується у випадку комплексної забудови територій у м. Києві, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів у встановленому порядку.

15. Крім того, скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування пункту 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону Nє 132-IX з урахуванням пункту 4.2 Порядку, що пайова участь не сплачується у разі будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об?єктів соціальної інфраструктури в разі, якщо спорудження таких об?єктів соціальної інфраструктури здійснюється відповідно до цільового призначення земельної ділянки, після передачі останніх до комунальної власності територіальної громади міста Києва, при цьому вартість будівництва об?єктів соціальної інфраструктури дорівнює або перевищує розмір пайової участі за об?єктом.

16. Крім того, скаржник посилається на п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, та відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України, вказує на неналежне дослідження доказів у справі.

Позиція інших учасників справи

17. Відповідач -1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Так, відповідач - 1 зазначає, що апеляційним судом правомірно поновлено строк на подання доказів у суді апеляційної інстанції, а також, відповідач - 1 вважає безпідставними доводи касаційної скарги, викладені скаржником в обґрунтування підстав касаційного оскарження передбачених п. 3 частини 2 ст. 287 ГПК України, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувану постанову залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

18. 15.11.2016 Київська міська рада відповідно до ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 40 Закону № 3038-VI прийняла рішення № 411/1415 (набрало чинності з 01.01.2017), яким затвердила Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва.

19. Згідно зі вказаним рішенням органу місцевого самоврядування замовник, який здійснює або має намір здійснити нове будівництво або реконструкцію об`єктів (у разі збільшення загальної площі об`єкта), зобов`язаний до прийняття об`єкта в експлуатацію взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Києва, крім випадків, передбачених законодавством та цим Порядком. Залучення замовників до пайової участі відбувається на підставі договору про пайову участь замовника у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, укладеного між виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та замовником. Кошти пайової участі сплачуються замовником в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва / реконструкції в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором про пайову участь. Прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію без сплати пайової участі в повному обсязі не звільняє замовника від обов`язку її сплати (п. 4.1, 4.3).

20. Згідно зі вказаним рішенням органу місцевого самоврядування замовник, який здійснює або має намір здійснити нове будівництво або реконструкцію об`єктів (у разі збільшення загальної площі об`єкта), зобов`язаний до прийняття об`єкта в експлуатацію взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Києва, крім випадків, передбачених законодавством та цим Порядком. Залучення замовників до пайової участі відбувається на підставі договору про пайову участь замовника у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, укладеного між виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та замовником. Кошти пайової участі сплачуються замовником в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва / реконструкції в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором про пайову участь. Прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію без сплати пайової участі в повному обсязі не звільняє замовника від обов`язку її сплати (п. 4.1, 4.3).

21. Разом з тим відповідно до п. 4.2 до пайової участі у розвитку інфраструктури не залучалися замовники, зокрема, у разі нового будівництва та/або реконструкції на території міста Києва: будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення (абз. 2); об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів у встановленому порядку (абз. 5).

22. Відповідачі є замовниками комплексної забудови території (житлова та громадська, ІІ черга будівництва) Стадія «П» (4-й пусковий комплекс - житловий будинок з центром розвитку дитини) на вул. Електриків, 21- 23, 23-Б у Подільському районі м. Києва.

23. 24.11.2017 відповідачі отримали дозвіл № ІУ 113173281806 на виконання будівельних робіт на вказаному вище об`єкті комплексної забудови та 24.11.2017 розпочали будівельні роботи, які тривали до 15.07.2021.

24. Станом на 24.11.2017 була чинною ст. 40 Закону № 3038-VI, яка закріплювала обов`язок замовника будівництва, що має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, взяти пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту (крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті) шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

25. У ч. 4 ст. 40 Закону № 3038-VI визначалося, що до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва, зокрема, будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення (п. 2); об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів (п. 5); об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури (п. 6).

26. Судами не встановлено, обставин укладення між позивачем та відповідачами договору про пайову участь замовників у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва до 01.01.2020.

27. З 01.01.2020 набрав чинності п. 13 р. І Закону № 132-ІХ, згідно з яким ст. 40 виключено із тексту Закону № 3038-VI.

28. Однак у розділі ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX передбачено порядок пайової участі замовника будівництва, який впроваджено законодавцем для:

- об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;

- об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

29. Згідно з абз. 1 п. 2 розділу ІІ Закону № 132-IX договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання. З 01.01.2020 у замовників будь-яких об`єктів будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

30. Водночас в абз. 2 п. 2 розділу ІІ Закону № 132-IX законодавець чітко визначив розмір та порядок пайової участі замовників будівництва у разі, якщо будівництво об`єктів було розпочато до внесення законодавчих змін (до 01.01.2020), якщо станом на 01.01.2020 такі об`єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, але обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі не перестав існувати після 01.01.2020.

31. У підп. 1, 3 абз. 2 п. 2 розділу ІІ Закону № 132-IX встановлено:

розмір пайової участі, який протягом 2020 року замовники будівництва перераховують до відповідного місцевого бюджету для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, - для житлових будинків 2 % вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом);

порядок пайової участі - замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва. Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.

32. Отже, обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

33. Водночас підп. 3 абз. 2 п. 2 Закону № 132-IX встановлює, що пайова участь не сплачується у разі будівництва, зокрема, будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення (2); об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів (5); об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури (6).

34. 19.12.2019 Київська міська рада прийняла рішення № 460/8033 (набрало чинності з 01.01.2020) про внесення змін та доповнень у рішення № 411/1415.

35. Відповідно до п. 4.1 рішення № 460/8033 замовник, який здійснює або має намір здійснити нове будівництво або реконструкцію об`єктів (у разі збільшення загальної площі об`єкта), зобов`язаний до прийняття об`єкту в експлуатацію взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Києва, крім випадків, передбачених законодавством та цим Порядком. Замовник зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва / реконструкції об`єкта звернутися до Департаменту із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва / реконструкції. Департамент протягом 15 робочих днів з дня отримання документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва.

36. Пайова участь сплачується замовником виключно грошовими коштами в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва / реконструкції в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором про пайову участь. Прийняття об`єкта в експлуатацію без сплати пайової участі в повному обсязі не звільняє замовника від обов`язку її сплати (п. 4.3).

37. У п. 4.2 рішення міська рада конкретизувала, що до пайової участі у розвитку інфраструктури не залучаються замовники, зокрема, у разі нового будівництва та / або реконструкції на території міста Києва: об`єктів будівництва, за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури (дошкільні навчальні заклади, загальноосвітні навчальні заклади) в разі, якщо спорудження таких об`єктів соціальної інфраструктури здійснюється відповідно до цільового призначення земельної ділянки, після передачі останніх до комунальної власності територіальної громади міста Києва, при цьому вартість будівництва об`єктів соціальної інфраструктури повинна дорівнювати або перевищувати розмір пайової участі за об`єктом (абз. 4); об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів у встановленому порядку (абз. 7).

38. 01.07.2021 відповідачі змінили дані щодо об`єкта забудови у дозволі на виконання будівельних робіт від 24.11.2017 № ІУ 113173281806 на «Нове будівництво Комплексна забудова території (житлова та громадська, ІІ черга будівництва)» (VII черга будівництва. Коригування).

39. 26.08.2021 ДАБІ України на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації від 26.07.2021 видала відповідачам сертифікат № ІУ123210721598 щодо відповідності закінченого будівництвом об`єкта «Нове будівництво Комплексна забудова території (житлова та громадська, ІІ черга будівництва)» (VII черга будівництва. Коригування) (1 пусковий комплекс 1 - житловий будинок № 1 секції 1, 2, 3; пусковий комплекс 2 - центр розвитку дитини; пусковий комплекс 3 - підземний дворівневий паркінг) проєктній документації та підтвердила його готовність до експлуатації.

40. У розділі вказаного сертифіката «Пайова участь» підставою для звільнення відповідачів від сплати пайової участі зазначено ч. 3 п. 13 Закону № 132-ІХ (якою ст. 40 виключено із тексту Закону № 3038-VI).

41. 17.05.2023 Департамент звернувся до відповідачів з вимогою підписати розрахунки пайової участі і повернути їх в Департамент не пізніше 31.05.2023, проте відповідачі її не виконали.

42. Посилаючись на те що всупереч положенням Закону № 132-ІХ та Порядку № 411/1415 (із змінами та доповненнями згідно з рішенням № 460/8033) відповідачі протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 та до введення об`єкта забудови в експлуатацію не зверталися до Департаменту із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, відповідно, пайового внеску у розмірі 15 844 672,88 грн протиправно не сплатили.

Позиція Верховного Суду

43. Перевіривши повноту встановлення судом апеляційної інстанції обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, та представників сторін, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі і заперечення, викладені у відзиві Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

44. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

45. За змістом частини 5 статті 310, частини 1 статті 316 ГПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, та вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

46. Як вбачається з матеріалів справи, переглядаючи постанову апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у постанові від 07.11.2024 зазначав про те, що:

- апеляційний суд не виконав приписів процесуального законодавства з урахуванням висновків Верховного Суду та підійшов формально до питань прийняття нових доказів на стадії апеляційного провадження, продовження / поновлення процесуальних строків стороні спору:

- не зазначив, з якої підстави, визначеної ГПК України, вважав за можливе прийняти до розгляду додаткові пояснення відповідача - 2, а також не навів будь-яких аргументів щодо продовження такого строку з власної ініціативи. Також, апеляційний суд не досліджував питання поважності причин пропуску строку на подання нових доказів на стадії апеляційного провадження; не встановлював винятковості випадку, що є підставою для прийняття таких доказів, у розумінні вимог господарського процесуального законодавства; не з`ясовував відповідних обставин з урахуванням доводів відповідача-2 у клопотанні, наведених з метою поновлення строку:

- враховуючи що доводи апеляційної скарги та додаткових пояснень відповідача-2 суттєво відрізняються за своїми підставами, суд апеляційної інстанції, прийнявши до розгляду подані в день ухвалення оскаржуваної постанови додаткові пояснення та нові докази, порушив право позивача на ознайомлення з документами та надання письмових заперечень щодо них, визначене ст. 42 ГПК України, поставивши позивача у невигідне становище порівняно з відповідачами.

47. Переглядаючи постанову апеляційного суду касаційний суд зазначає, що під час нового розгляду справи апеляційним судом не було виконано вказівки касаційного суду, викладені у постанові від 07.11.2024, та прийнято постанову з порушенням процесуальних норм, що відповідно стало наслідком прийняття передчасного висновку судом апеляційної інстанції про відмову у позові, зважаючи на наступне.

48. Як вбачається з матеріалів справи, не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду, ТОВ ?Ріверсайд Девелопмент ЛТД? звернулось до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просило:

- поновити процесуальний строк на апеляційне оскарження, посилаючись на те, що не отримував копії рішення, а про мотиви задоволення позову дізнався з Єдиного державного реєстру судових рішень лише у грудні 2023 року,

- скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове про відмову у задоволенні позову.

49. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що

- у своїй діяльності позивач має керуватися нормами Закону України ?Про регулювання містобудівної діяльності? та Закону № 132-ІХ, а не положенням Порядку № 411/1415 (зі змінами та доповненнями);

- у відповідачів відсутній обов`язок сплати пайової участі, оскільки в період дії ст. 40 Закону № 3038-VI, тобто до 01.01.2020, відповідний договір з позивачем укладено не було, а після 01.01.2020 правова підстава для сплати пайової участі відпала в силу набрання чинності п. 13 р. І Закону № 132-ІХ. Також, на думку відповідача-2, положення п. 2 р. ІІ Закону № 132-ІХ до спірних правовідносин застосуванню не підлягають з огляду на початок виконання будівельних робіт у 2017, а не у 2020 році.

50. 18.01.2024 суд апеляційної інстанції ухвалою поновив відповідачу-2 строк на апеляційне оскарження, відкрив апеляційне провадження та призначив справу до розгляду. Також суд ухвалив, зокрема, що:

- відзив на апеляційну скаргу може бути поданий у строк протягом 5 днів з дня отримання ухвали;

- будь-які заяви, пояснення, клопотання, заперечення мають бути оформлені відповідно до вимог ст. 170 ГПК України та подані згідно зі ст. 169 цього Кодексу тільки в письмовій формі через канцелярію суду, але не пізніше 09.02.2024. Окрім того, апеляційний суд попередив учасників справи, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду на підставі ч. 2 ст. 207 ГПК України.

51. 02.05.2024 ТОВ ?Комплекс Рибальський? подало до апеляційного суду письмові пояснення, в яких підтримало доводи апеляційної скарги відповідача - 2 та вказало, що об`єкт будівництва є комплексною забудовою, здійсненою за результатами проведення інвестиційного конкурсу. Крім того, в межах комплексної забудови реалізовано будівництво центру розвитку дитини (дитячого садка та школи) - приватного закладу освіти, якому видано ліцензії на провадження освітньої діяльності на рівні дошкільної та повної загальної середньої освіти за рівнем дошкільної освіти та початкової освіти. Вказане, на думку відповідача-1, є внеском в розвиток інфраструктури міста при комплексній забудові і будівництві соціальних об`єктів (центру розвитку дитини), що звільняє відповідачів від сплати пайової участі в силу закону - ч. 4 ст. 40 Закону № 3038-VI. Посилаючись на те що ТОВ ?Комплекс Рибальський? не було належним чином повідомлене про розгляд справи в суді першої інстанції, що позбавило його можливості надати обґрунтування своєї позиції та відповідні докази, відповідач-1 просив апеляційний суд долучити до матеріалів справи нові докази, а саме:

- витяг з Детального плану території в межах вулиць Електриків, Набережно-Рибальська у Подільському районі м. Києва ?Архітектурно-планувальна організація території?, виконаного ТОВ ?Терра Проджект? для виконання договору від 30.07.2015 № 1507/181/ДПТ за замовленням Департаменту, інвестор ТОВ ?Міжрегіональний центр технічної інвентаризації?;

- копії: генеральної угоди про комплексну забудову від 07.09.2015, укладеної між ПАТ ?Київський річковий порт? та ТОВ ?Комплекс Рибальський?; протоколу засідання інвестиційної комісії щодо конкурсу на комплексну забудову території від 30.11.2015 № 2; договору від 01.08.2016 № 01 про інвестування та делегування функцій замовника, укладеного між відповідачами; договору оренди земельної ділянки від 11.07.2017 № 2518 для житлової та громадської забудови, вчинений між Київською міською радою та ТОВ ?Комплекс Рибальський?; дозволу на виконання будівельних робіт від 24.11.2017 № ІУ1131732811806 та сертифіката про введення об`єкта комплексної забудови в експлуатацію від 18.08.2021 № ІУ123210721598 (до позову Департамент долучив аналогічний сертифікат, однак від 26.08.2021).

52. У судовому засіданні 08.05.2024 суд апеляційної інстанції ухвалив: клопотання відповідача-1 в частині приєднання додаткових доказів до матеріалів справи залишити без розгляду на підставі ч. 2 ст. 207 ГПК України, відповідно до якої суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були подані в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

53. Разом з цим, 26.06.2024 (до початку судового засідання) ТОВ ?Ріверсайд Девелопмент ЛТД? подало до апеляційного суду додаткові пояснення, які просило долучити до матеріалів справи. Зміст додаткових пояснень по суті спору є аналогічним змісту письмових пояснень ТОВ ?Комплекс Рибальський? в частині мотивів відсутності у відповідачів обов`язку щодо сплати пайової участі в силу закону у зв`язку із здійсненням ними комплексної забудови за результатами інвестиційного конкурсу та внеску в розвиток інфраструктури міста шляхом створення об`єкта соціального призначення (центру розвитку дитини, яким є приватний заклад освіти). Одночасно до вказаних пояснень відповідач-2 долучив докази, ті ж самі, що й відповідач-1 до письмових пояснень, залишених апеляційним судом без розгляду, заявивши клопотання про визнання строку на подання доказів пропущеним з поважних причин, про поновлення процесуального строку для подання доказів та про долучення їх до матеріалів справи.

54. Апеляційний суд поновив строк на подачу нових доказів, прийняв подані відповідачем - 2 нові докази, та прийняв рішення про відмову у позові, з посиланням на відсутність у відповідачів обов`язку сплачувати пайовий внесок на розвиток інфраструктури міста.

55. Після скасування Верховним Судом постанови апеляційного суду, та направлення справи на новий апеляційний розгляд, відповідачем - 1 знов подано відзив на апеляційну скаргу відповідача - 2, в якому відповідач - 1 погодившись з апеляційною скаргою подав ті ж самі нові докази, що і під час первісного перегляду апеляційним судом рішення суду першої інстанції. В свою чергу, відповідач - 2 подав пояснення в яких посилався на те, що нові докази не було подано до суду першої інстанції зважаючи на неналежне повідомлення відповідачів про розгляд справи судом першої інстанції.

56. Під час нового розгляду справи, апеляційний суд, розглядаючи подані відповідачами під час апеляційного провадження документи, зазначив, що: ? ..під час нового розгляду справи, відповідач-1 подав також додаткові пояснення стосовно поважності причин неподання відповідних доказів, зокрема, відповідь АТ «Укрпошта» № 1.25.002.-3102-25 від 28.01.2025, якою повідомлено про невручення відповідачу-1 поштових відправлень ухвал суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції враховує, що дійсно, ухвали суду першої інстанції не отримувались відповідачами, а отже відповідачі були позбавлені можливості подати свої заперечення та докази проти пред`явленого до них позову, і хоча вимогами процесуального закону передбачено, що неотримання відповідачами ухвал суду першої інстанції свідчить лише про те, що вони повідомлені саме судом про розгляд справи, проте, вказані обставини не спростовують право відповідачів подати відповідні докази на стадії апеляційного провадження, як і не спростовують їх право бути почутими в контексті поданих доказів, справедливості судового провадження та ухваленого за його наслідками судового рішення, яке має бути ухвалено у відповідності в сукупності до засад господарського судочинства.

Також, суд апеляційної інстанції враховує, що юридичним місцезнаходженням скаржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріверсайд Девелопмент ЛТД" є : м.Київ, вул. Електриків, 23Б (відомості про що наявні в матеріалах справи), а ухвали суду першої інстанції від 10.08.2023 про відкриття провадження у справі (в якій зокрема запропоновано скаржнику надати відзив і докази по справі у строк 15 днів з моменту отримання ухвали), від 28.08.2023, направлялись йому за адресою: м.Київ, вул. Електриків, 23, тобто не за адресою юридичного місцезнаходження, що суперечить ст. 120 ГПК України. В свою чергу, за адресою м. Київ, вул. Електриків, 23Б були направлені лише ухвали від 25.09.2023 (про витребування доказів і відкладення підготовчого засідання), від 09.10.2023 (про призначення справи до розгляду по суті), в яких не зазначено про можливість подати докази та/або відзив по справі та не встановлено жодних строків на подання таких.?.

57. Посилаючись на вищезазначене, апеляційний суд виснував, що ?керуючись ст. ст. 2, 118, 119, 120, 269 ГПК України, враховуючи в сукупності поважність причин пропуску строку, і враховуючи те, що вони мають такий характер, не зважати на який було б несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам процесуального законодавства, дійшов до висновку про можливість поновлення процесуального строку для подання відповідачами додаткових доказів та долучення до матеріалів справи наступних доказів: копія Генеральної угоди про комплексну забудову території, Витяг з ДПТ, копія Протоколу інвестиційної комісії щодо конкурсу на комплексну забудову території, копія договору інвестування та делегування функцій замовника, копія договору оренди земельної ділянки 8000000000:85:319:0088, копія дозволу на виконання будівельних робіт, копія сертифікату, Розпорядження Київської міської військової адміністрації № 504 від 18.07.2023 року та Розпорядження Київської міської військової адміністрації № 505 від 18.07.2023 року?.

58. Касаційний суд вважає такі висновки апеляційного суду помилковими, а також такими, що свідчать про порушення апеляційним судом положень ст.ст. 2, 118, 119, 120, 269, 310, 316 ГПК України, з огляду на наступне.

59. Відповідно до ч. 1- 4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах, зокрема, змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

60. Принцип рівності сторін у процесі у розумінні ?справедливого балансу? між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище стосовно другої сторони.

61. Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

62. У ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

63. Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 91 ГПК України).

64. Водночас за змістом ч. 3, 8 ст. 80 та ч. 3 ст. 269 ГПК України учасник справи повинен подати суду відповідні докази разом з поданням відзиву. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

65. Наведені положення визначають обов`язкову сукупність умов для вирішення питання про прийняття доказів апеляційним судом, а саме: (1) винятковість випадку та (2) причини неподання доказів у першій інстанції, що об`єктивно не залежать від учасника справи, а також (3) покладення тягаря доведення цих обставин на учасника справи, який ці докази подає.

66. У розумінні наведених процесуальних норм суд апеляційної інстанції має оцінити ?винятковість випадку? та дослідити ?причини, що об`єктивно не залежать від особи? для можливості прийняття додаткових доказів на стадії апеляційного провадження.

67. Обставини, на які вказував апеляційний суд, не відповідають критеріям ?винятковість випадку? та ?причини, що об`єктивно не залежать від особи?, зважаючи, що саме відповідач - 2 звертався до апеляційного суду з апеляційною скаргою, а тому, посилання апеляційного суду на вказані обставини як на виняткові та такі, що об`єктивно не залежать від особи, та поновлення з цих підстав строків на подання нових доказів, є порушенням вимог ст. ст. 80, 269 ГПК України, та принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

68. У постановах від 12.09.2024 у справі № 910/11903/23, від 21.10.2024 у справі № 914/3445/23 та у справі № 923/1188/21, Верховний Суд навів сталий правовий висновок щодо питання застосування ст. 118, 119 ГПК України (продовження / поновлення судами процесуальних строків, наслідків пропущення учасником справи цих строків) та вказав наступне.

69. У п. 6 ч. 2 ст. 42 ГПК України унормовано, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

70. За приписами ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

71. Під процесуальними строками розуміють встановлений законом та / або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата та/чи завершена та чи інша стадія судочинства.

72. Процесуальні строки, крім іншого, виступаючи засобом регламентації процесуальних дій учасників справи, також виконують функцію юридичного факту, тобто спричиняють виникнення, зміну або припинення процесуальних прав та обов`язків. У механізмі правової регламентації судочинства процесуальні строки мають правоутворююче та преклюзивне значення для суб`єктивних процесуальних прав та обов`язків. Так, з початком і закінченням перебігу процесуального строку пов`язане настання чітко встановлених юридичних наслідків.

73. Отже, пропуск процесуального строку - це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причин, що не можуть бути визнані такими, і є таким, що породжує відповідні правові наслідки.

74. Згідно зі ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

75. Відповідно до ч. 1, 4 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

76. Водночас у ч. 2 ст. 119 ГПК України унормовано, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

77. Зі змісту наведеної статті вбачається, що поновленим може бути процесуальний строк, встановлений законом, а процесуальний строк, встановлений судом, може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

78. Щодо поновлення законодавчо встановленого процесуального строку, то законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично та безумовно поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.

79. Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яке він використовує з огляду на поважність причин пропуску процесуального строку. Поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій.

80. Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, наведені для обґрунтування клопотання про його поновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановлює, чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.

81. Верховний Суд звернув увагу, що суд може поновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.

82. Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність у зв`язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків по суті є пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.

83. Отже, пропущений процесуальний строк може бути поновлений за обґрунтованою заявою учасника провадження і лише за наявності об`єктивних, а не суб`єктивних причин, визнаних поважними судом шляхом наведення мотивованого висновку.

84. Що ж стосується пропущеного процесуального строку, встановленого судом, то такий строк може бути продовжений за заявою учасника, поданою до закінчення встановленого судом строку, чи з ініціативи суду, в іншому випадку документ, поданий учасником справи з пропущенням такого строку підлягає залишенню судом без розгляду відповідно до ст. 118 ГПК України.

85 На відміну від поновлення процесуального строку вирішення судом питання про продовження процесуального строку не обумовлене вчиненням учасником процесуальної дії. Навпаки, процесуальний закон виходить з того, що процесуальний строк продовжується для вчинення процесуальної дії, яка ще не вчинена (аналогічний висновок, викладено у постанові Верховного Суду від 03.12.2018 у справі № 904/5995/16).

86. Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття фактично буде порушувати принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, оскільки відповідно до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 ч.2 ст.129 Конституції України, статей 7, 13 ГПК України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Поруч із цим, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.4 ст.13 ГПК України).

87. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів із порушенням встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (постанова Верховного Суду від 18.06.2020 у справі №909/965/16).

88. Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

89. У постанові Верховного Суду від 07.11.2024, Суд звертав увагу апеляційного суду на вищезазначені положення та судову практику щодо застосування судами вказаних положень процесуального законодавства.

90. Суд апеляційної інстанції під час нового розгляду справи не надав належної правової оцінки вказаним положенням законодавства та практиці щодо їх застосування. Апеляційний суд вдавшись до дослідження обставин, які на думку апеляційного суду вказують на поважність причин пропуску строку на подання доказів у справі на стадії апеляційного перегляду, так і не визначив правильно яку процесуальну дію необхідно вчинити суду, з урахуванням вищезазначених положень та висновків, чи є обставини на які посилається відповідач -2 поважними, виключними та такими, що не залежали від його волі.

91. Водночас, в даному випадку необхідно зауважити, що відповідач -2 звертаючись з апеляційною скаргою обґрунтовував її тим, що у відповідачів відсутній обов`язок сплати пайової участі, оскільки в період дії ст. 40 Закону № 3038-VI, тобто до 01.01.2020, відповідний договір з позивачем укладено не було, а після 01.01.2020 правова підстава для сплати пайової участі відпала в силу набрання чинності п. 13 р. І Закону № 132-ІХ. Також, на думку відповідача-2, положення п. 2 р. ІІ Закону № 132-ІХ до спірних правовідносин застосуванню не підлягають з огляду на початок виконання будівельних робіт у 2017, а не у 2020 році.

92. В наступному, відповідач - 2, подав до апеляційного суду пояснення з доказами на підтвердження таких пояснень. Внаслідок вчинення відповідачем - 2 таких дій підстави та доводи апеляційної скарги фактично змінились повністю. Так, відповідач - 2, погоджуючись з доводами пояснень відповідача - 1, зазначав, що об`єкт будівництва є комплексною забудовою, здійсненою за результатами проведення інвестиційного конкурсу. Крім того, в межах комплексної забудови реалізовано будівництво центру розвитку дитини (дитячого садка та школи) - приватного закладу освіти, якому видано ліцензії на провадження освітньої діяльності на рівні дошкільної та повної загальної середньої освіти за рівнем дошкільної освіти та початкової освіти. Вказане, на думку відповідача-1, є внеском в розвиток інфраструктури міста при комплексній забудові і будівництві соціальних об`єктів (центру розвитку дитини), що звільняє відповідачів від сплати пайової участі в силу закону - ч. 4 ст. 40 Закону № 3038-VI.

93. На вищезазначені обставин не звернув належної уваги апеляційний суд та не врахував, що після подачі відповідачем - 2 пояснень з новими доказами, повністю змінились підстави та доводи його апеляційної скарги, з якою відповідач -2 звернувся до апеляційного суду та за якою апеляційним судом вже відкрито апеляційне провадження. Вказане свідчить про порушення апеляційним судом принципу диспозитивності.

94. Так, відповідно до частини 3 статті 2 ГПК України однією із засад (принципів) господарського судочинства є диспозитивність.

95. Згідно зі статтею 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

96. Частинами 1, 3 статті 236 ГПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

97. Відповідно частини другої статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

98. Викладене свідчить, що принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача та позов має чітко виражену ціль, яка втілюється у формі позовних вимог, що їх викладає позивач у позовній заяві.

99. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

100. Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог.

101. Такі правові висновки Верховного Суду викладені, зокрема у постановах від 13.11.2020 у справі № 904/920/19, від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21.

102. Очевидним є те, що наведені правові висновки щодо застосування наведених норм процесуального права мають загальний (універсальний) характер незалежно від суті спірних правовідносин, та стадії розгляду спору, в тому числі вказане стосується і апеляційного провадження.

103. Згідно з частинами 1, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

104. Відповідно до частини 5 ст. 270 ГПК України, суддя-доповідач доповідає зміст судового рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

105. У постанові від 01.06.2021 у справі № 916/2368/18 Верховний Суд зазначив, що принцип диспозитивності визначає межі здійснення господарським судом та учасниками справи їхніх процесуальних прав та обов`язків, надає учасникам справи можливість вільно розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору та визначає обов`язок суду здійснювати провадження у справі виключно за зверненням особи, поданим до суду у відповідній процесуальній формі. Реалізація принципу диспозитивності у процесі здійснення правосуддя спрямована на досягнення справедливого балансу між суб`єктами судового процесу і визначає межі процесуальних дій суду у розгляді справи. При цьому обсяг вимог апеляційного оскарження - це визначений скаржником, а у випадках, передбачених процесуальним законом, напрям та зміст перевірки судового рішення. Межами апеляційного перегляду процесуальний закон визначає повноваження суду апеляційної інстанції за результатами розгляду вимог апеляційної скарги (стаття 275 ГПК України), вихід за межі яких в разі неправильного застосування судом норм матеріального права допускається виключно в межах заявленого скаржником обсягу апеляційного оскарження судового рішення.

106. Таке розуміння меж повноважень апеляційного суду щодо дослідження нових доказів, підстав апеляційного перегляду підтверджується численною, сталою й незмінною практикою Верховного Суду (різних юрисдикцій) з цього процесуального питання, яке має важливий вплив на дотримання принципів судочинства: змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності (постанови Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 140/1322/22; від 15.05.2019 у справі № 717/2052/16-ц, від 31.01.2020 у справі № 370/999/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 12.10. 2021 у справі № 910/17324/19; від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19, від 01.07.2021 у справі №46/603 та інші).

107. Отже, касаційний суд зауважує, що межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції визначені статтею 269 ГПК України, відповідно до частини 1 якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

108. Незважаючи на вищезазначене, апеляційний суд під час нового розгляду справи не врахував вищезазначеного та, в порушення положень ст.ст. 269, 270, 275 ГПК України, відкривши апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача - 2 з одних підстав та обґрунтування, фактично переглянув рішення суду першої інстанції з інших підстав та обґрунтувань, на які вказував відповідач - 2 у своїх поясненнях, поданих з порушенням процесуальних строків.

109. Таким чином, зважаючи на вищезазначене, суд апеляційної інстанції, порушивши положення статей 86, 236, 238, 269, 270, 275, 282, 310, 316 ГПК України, під час нового розгляду справи, не врахував вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 07.11.2024, не визначив правильно, яку процесуальну дію необхідно вчинити, не встановив ключових та визначальних у цій справі обставин, не дослідив вирішальних доказів.

110. Крім того, під час нового розгляду справи апеляційний суд не надав належної оцінки тому, що у постанові Верховного Суду від 07.11.2024, касаційний суд звертав увагу апеляційного суду на те, що у постанові від 23.05.2024 у справі № 915/149/23 Верховний Суд виснував, що у випадку, якщо замовниками об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX обов`язку щодо перерахування коштів пайової участі саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі ст. 1212 ЦК України.

111. З урахуванням зазначеного Верховний Суд у постанові від 07.11.2024 вказав на помилковість висновків апеляційного суду щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень ст. 1212 Цивільного кодексу України. Вказаного також не було враховано апеляційним судом, що призвело до передчасних висновків про відмову у задоволенні позову.

112. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238, 282 ГПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходить при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. Окрім того, унормовано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При ухвалені рішення суд вирішує питання, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

113. Постанова апеляційного суду у цій справі, прийнята за результатами нового розгляду справи, наведеним положенням процесуального законодавства не відповідає, апеляційним судом не враховано вказівок касаційного суду, викладених у постанові від 07.11.2024, що є порушенням положень ст. 310, 316 ГПК України та підставою для скасування постанови апеляційного суду.

114. На порушення процесуальних положень апеляційним судом під час нового розгляду справи вказував скаржник у касаційній скарзі, а тому такі доводи касаційної скарги як порушення апеляційним судом норм процесуального права ст.ст. 80, 269 ГПК України, та неврахування правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 28.02.2024 у справі Nє 910/12005/22, від 01.07.2021 у справі Nє 46/603, від 13.04.2021 у справі Nє 909/722/14, від 27.06.2023 у справі Nє 910/161/181/18, знайшли своє підтвердження.

115. З огляду на те, що суд апеляційної інстанції під час нового розгляду справи порушив норми процесуального права, не встановив обставин, що є визначальними і ключовими для вирішення цього спору, які у контексті обставин цієї справи є наслідком скасування оскаржуваної постанови та передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду, Суд не формулює остаточних висновків з підстави відкриття касаційного провадження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

116. Отже, враховуючи те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, що є наслідком не встановлення обставин, які є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі у вирішенні цього спору, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності; межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

117. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

118. В силу приписів частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

119. Ураховуючи, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, то за таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради задовольнити частково, оскаржуване судове рішення у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

120. Під час розгляду справи суду необхідно звернути увагу на викладене, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.

Судові витрати

121. Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, та новий розподіл судових витрат не здійснюється, адже Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржуване судове рішення та передає справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, тому за результатами розгляду має бути вирішено й питання, зокрема, щодо розподілу судового збору.

Керуючись статтями 300, 308, 310, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 у справі №910/12561/23 скасувати.

3. Справу № №910/12561/23 передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.А. Кролевець

Судді О.Р. Кібенко

О.О. Мамалуй