Постанова від 16.10.2025 по справі 909/1049/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2025 року

м. Київ

cправа № 909/1049/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Кролевець О. А., Мамалуя О. О.

за участю секретаря судового засідання Сініцина В. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Енерджі Груп"

на постанову Західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Зварич О. В., Кравчук Н. М., Панової І. Ю.,

від 21 липня 2025 року (повний текст складений 21 липня 2025 року)

та на рішення Господарського суду Івано-Франківської області

у складі судді Скапровської І. М.,

від 26 березня 2025 року

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Меблева Фабрика ІФ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Енерджі Груп"

про стягнення суми боргу в розмірі 1 760 783,02 грн та судових витрат,

за участю представників:

від позивача: Мельник М.Р.,

від відповідача: Заяць О.І.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У листопаді 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Меблева Фабрика ІФ" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Енерджі Груп" про стягнення боргу за договором безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі № 15/09 від 15 вересня 2020 року у розмірі 1 760 783,02 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов договору безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі № 15/09 від 15 вересня 2020 року не виконав свого обов`язку з повернення позивачу у встановлений договором строк повної суми фінансової допомоги, повернув суму допомоги лише частково, внаслідок чого має перед позивачем заборгованість у розмірі 1 760 783,02 грн, яка підлягає стягненню в судовому порядку.

Господарський суд Івано-Франківської області ухвалою від 21 листопада 2024 року прийняв зазначену позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 909/1049/24, постановив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

15 вересня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Меблева Фабрика ІФ" (позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Смарт Енерджі Груп" (позичальник) був укладений договір безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі № 15/09 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1. якого Позикодавець зобов`язався надати Позичальнику безпроцентну фінансову допомогу на поворотній основі (надалі - фінансова допомога), а останній зобов`язався повернути таку ж суму грошей у визначений цим договором строк.

Згідно з пунктом 2.1. договору сума фінансової допомоги за даним договором становить 2 500 000,00 грн.

Фінансова допомога надається шляхом перерахунку коштів на розрахунковий рахунок Позичальника (пункт 3.2. договору).

За змістом пунктів 4.1. - 4.4. договору Позичальник зобов`язується повернути суму, вказану у пункті 2.1. цього договору, не пізніше 14 березня 2022 року. Строк, вказаний у пункті 4.1. цього договору, може бути продовжений за згодою сторін. Позичальник має право за згодою Позикодавця повертати позику частково різними сумами раніше строку повернення, встановленого пунктом 4.1. цього договору. По закінченню строку, вказаного в пункті 4.1. цього договору, Позичальник зобов`язується протягом однієї доби повернути суму позики, за різницею сум, повернутих згідно з пунктом 4.3.

Договір набуває чинності з моменту передачі грошових коштів, що підтверджується банківськими виписками, і є чинним до моменту його остаточного виконання (пункт 5.1. договору).

На виконання умов договору Позикодавець надав Позичальнику грошові кошти фінансової допомоги в загальній сумі 2 405 500,00 грн шляхом їх перерахування на банківський рахунок Позичальника за такими платіжними інструкціями:

- № 39 від 16 вересня 2020 року на суму 277 000,00 грн;

- № 47 від 01 жовтня 2020 року на суму 300 000,00 грн;

- № 142 від 19 жовтня 2021 року на суму 18 000,00 грн;

- № 57 від 12 листопада 2021 року на суму 1 000,00 грн;

- № 153 від 16 листопада 2021 року на суму 200 000,00 грн;

- № 61 від 19 листопада 2021 року на суму 476 000,00 грн;

- № 64 від 29 листопада 2021 року на суму 450 000,00 грн;

- № 67 від 17 грудня 2021 року на суму 53 000,00 грн;

- № 72 від 28 грудня 2021 року на суму 117 000,00 грн;

- № 8 від 09 лютого 2022 року на суму 95 700,00 грн;

- № 14 від 18 лютого 2022 року на суму 201 000,00 грн;

- № 17 від 22 лютого 2022 року на суму 100,00 грн;

- № 18 від 22 лютого 2022 року на суму 93 500,00 грн;

- № 19 від 23 лютого 2022 року на суму 123 200,00 грн.

У листопаді 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Меблева Фабрика ІФ" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Енерджі Груп" про стягнення боргу за договором безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі № 15/09 від 15 вересня 2020 року у розмірі 1 760 783,02 грн, посилаючись на те, що Позичальник (відповідач) в порушення умов договору безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі № 15/09 від 15 вересня 2020 року повернув суму фінансової допомоги у визначений договором строк (до 14 березня 2022 року) лише частково: в сумі 644 516,98 грн внаслідок чого має перед позивачем заборгованість у розмірі 1 760 783,02 грн, яка не була повернута та підлягає стягненню в судовому порядку.

В якості доказів повернення відповідачем зазначеної суми фінансової допомоги позивач додав до позовної заяви платіжні доручення № 4_9F013/566 від 15 вересня 2021 року на суму 577 000,00 грн, № 72 від 10 листопада 2021 року на суму 2 000,00 грн, № 4 від 31 січня 2022 року на суму 20 000,00 грн, № 12 від 14 лютого 2022 року на суму 200,00 грн, № 13 від 22 лютого 2022 року на суму 200,00 грн та платіжні інструкції від 30 серпня 2023 року на суму 22 035,00 грн, від 11 вересня 2023 року на суму 1 740,99 грн, від 15 вересня 2023 року на суму 11 740,99 грн.

3. Короткий зміст оскаржуваних рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду, мотиви їх ухвалення.

Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 26 березня 2025 року у справі № 909/1049/24, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 21 липня 2025 року, позов задовольнив частково: стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Енерджі Груп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Меблева Фабрика ІФ" 1 760 583,02 грн боргу та 21 127,00 грн судового збору. В решті позову відмовив.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що факт перерахування позивачем відповідачу грошових коштів у розмірі 2 405 500,00 грн на виконання договору безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі № 15/09 від 15 вересня 2020 року є доведеним, підтверджується наданими позивачем суду платіжними дорученнями, в яких зафіксовані дати, суми та призначення платежів, а відповідач, отримавши кошти на підставі договору у зазначеному розмірі та частково повернувши їх, фактично акцептував пропозицію позивача про надання йому фінансової допомоги, підтвердив своє волевиявлення на укладення зазначеного правочину.

Встановивши на підставі наданих суду доказів факт того, що відповідач повернув позивачу суму фінансової допомоги лише частково, суди дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову. Однак, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, задовольнив позов частково, оскільки встановив, що відповідно до доданих позивачем до позовної заяви платіжних доручень та інструкцій відповідач повернув позивачу суму фінансової допомоги у розмірі 644 916,98 грн, тобто в сумі на 400,00 грн більше, ніж позивач зазначив у позовній заяві.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Смарт Енерджі Груп" просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26 березня 2025 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 21 липня 2025 року повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Як на підстави касаційного оскарження судових рішень скаржник послався на пункти 1 та 4 частини другої статті 287, пункти 1 та 3 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначив про те, що:

- суди попередніх інстанції неправильно застосували статті 1046, 1047 Цивільного кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права, а також щодо такого реквізиту правочину, як підпис, та щодо наявності факсимільного підпису на правочині, викладені у постановах від 14 січня 2025 року у справі № 922/3921/21 (922/1371/22) (922/1044/24), від 09 серпня 2023 року у справі № 755/16831/19, від 29 травня 2024 року у справі № 334/5347/22, від 29 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц, від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц, від 19 квітня 2018 року у справі № 910/4050/17, від 17 квітня 2024 року у справі № 758/7498/20;

- суди попередніх інстанції не врахували висновки Верховного Суду щодо форми правочину, викладені у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20;

- суди попередніх інстанції порушили норми процесуального права: статтю 86, частину шосту статті 91 та статтю 99 Господарського процесуального кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування частини шостої статті 91 Господарського процесуального кодексу України, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 916/1336/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 липня 2025 року у справі № 925/1287/24, від 30 березня 2023 року у справі № 905/2307/21 (905/496/22), а також висновки, викладені у постановах від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 09 лютого 2021 року у справі № 908/1152/18, з огляду на що протиправно відмовили у задоволені клопотання відповідача про витребування у позивача оригіналу договору безпроцентної фінансової допомоги № 15/09 від 15 вересня 2020 року та за відсутності оригіналу договору та наявності сумнівів відповідача у відповідності поданої позивачем копії оригіналу помилково визнали встановленим факт укладення такого договору між сторонами у цій справі;

- місцевий господарський суд порушив статті 86, 99 Господарського процесуального кодексу України, не застосував норми Закону України «Про судову експертизу», не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 30 червня 2021 року у справі № 910/3140/19, від 12 березня 2024 року у справі № 922/5102/21, від 24 травня 2023 року у справі № 567/792/22, необґрунтовано відхилив клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи, дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення цього клопотання відповідача, а суд апеляційної інстанції в порушення статей 13, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України не звернув увагу на зазначені допущені місцевим господарським судом порушення;

- суди попередніх інстанції не дослідили належним чином надані відповідачем докази, неповно встановили фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення справи, не дослідили, зокрема такі докази, як витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінальне провадження № 12023000000001633; ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 12 грудня 2023 року у справі № 757/55427/23-к; заяву ОСОБА_1 , посвідчену 15 травня 2024 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Дорошенко О. В., про те, що вона як директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Меблева фабрика ІФ», не підписувала договір № 15/09 безпроцентної фінансової допомоги.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Меблева Фабрика ІФ" у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у задоволенні касаційної скарги відповідача, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на те, що суди всебічно дослідили обставини справи та надали належну оцінку поданим сторонами доказам, ухвалили оскаржувані судові рішенні з правильним застосуванням та дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи скаржника не спростовують правильні висновки судів. Зокрема скаржник зазначив про те, що:

- факт укладення відповідачем у цій справі договору безпроцентної фінансової допомоги № 15/09 від 15 вересня 2020 року підтверджується наявністю на договорі як підпису директора відповідача, так і відтиску печатки відповідача, а також поведінкою сторін договору, які вчинили дії, направлені на його виконання;

- договір безпроцентної фінансової допомоги № 15/09 від 15 вересня 2020 року не може вважатися неукладеним, оскільки був частково виконаний відповідачем шляхом повернення позивачу на виконання цього договору наданих йому позивачем коштів, що свідчить про визнання (схвалення) відповідачем факту укладення договору; і зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеним у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17;

- доводи скаржника про необґрунтовану відмову судів у задоволенні його клопотань про витребування оригіналу договору та про призначення судової почеркознавчої експертизи є безпідставними, оскільки представник відповідача в засіданні суду апеляційної інстанції заявила про відмову від цих заявлених клопотань. Крім того, проведення судової експертизи у цій справі за умови того, що представник відповідача визнав факт зарахування на розрахунковий рахунок відповідача спірних грошових коштів від позивача та підтвердив наявність доступу до цих коштів, є недоцільним.

7. Розгляд клопотань

09.10.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Смарт Енерджі Груп» через систему «Електронний Суд» направило клопотання, у якому просило у разі, коли колегія суддів висловить свій намір відступити від правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, - передати справу № 909/1049/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Позивач проти задоволення клопотання відповідача заперечив.

Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Смарт Енерджі Груп" подало касаційну скаргу на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26 березня 2025 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 21 липня 2025 року з підстав, передбачених пунктами 1 та 4 частини другої статті 287, пунктами 1 та 3 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

Пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень відповідачем не був визначений.

Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Обґрунтування наявності виключної правової проблеми у цій справі відповідачем не наведено, відповідно заявником не доведено існування визначених законом випадків за наявності яких Велика Палата Верховного Суду у здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку, а тому підстави для задоволення зазначеного клопотання та передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відсутні.

Позиція Верховного Суду

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій.

Верховний Суд, обговоривши доводи сторін у цій справі, викладені у касаційній скарзі та у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування та дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановили суди попередніх інстанцій спірні правовідносини між сторонами у цій справі виникли на підставі укладеного між ними договору безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі № 15/09 від 15 вересня 2020 року.

З матеріалів справи та касаційної скарги вбачається, що відповідач заперечує факт укладення ним цього договору та факт існування договірних відносин між ним та позивачем за цим договором. При цьому, відповідач посилається на те, що наявний на договорі факсимільний підпис його директора Скоробогатої Г. Б. останньою особисто не проставлявся, оригінал договору в матеріалах справи відсутній, а платіжні доручення про переведення коштів на рахунок відповідача, які не містять істотних умов, не є доказами укладення між сторонами у справі цього договору.

За змістом пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, є зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частинами першою та другою статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно з частиною другою статті 642 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Як правильно встановили суди попередніх інстанцій за своєю правовою природою укладений між сторонами у цій справі договір безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі № 15/09 від 15 вересня 2020 року є договором позики.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Суди попередніх інстанцій встановили, що договір безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі № 15/09 від 15 вересня 2020 року містить підписи та печатки його сторін, а сторони вчинили дії, направлені на виконання умов цього договору. При цьому, перший платіж з перерахування фінансової допомоги у розмірі 277 000,00 грн на виконання умов договору позивач здійснив 16 вересня 2020 року, що підтверджується платіжною інструкцією № 39 від 16 вересня 2020 року. Загалом позивач, як позикодавець, протягом періоду з 16 вересня 2020 року по 23 лютого 2022 року перерахував відповідачу, як позичальнику, грошові кошти в якості фінансової допомоги в загальній сумі 2 405 500,00 грн, що підтверджується доданими позивачем до позову копіями платіжних доручень. У свою чергу відповідач, як позичальник, частково повернув позивачу отримані від нього кошти у загальній сумі 644 916,98 грн, що підтверджується доданими позивачем до позовної заяви платіжними дорученнями № 4_9F013/566 від 15 вересня 2021 року на суму 577 000,00 грн, № 72 від 10 листопада 2021 року на суму 2 000,00 грн, № 4 від 31 січня 2022 року на суму 20 000,00 грн, № 12 від 14 лютого 2022 року на суму 200,00 грн, № 13 від 22 лютого 2022 року на суму 200,00 грн, в призначенні платежу яких міститься посилання на договір безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі № 15/09 від 15 вересня 2020 року, та платіжними інструкціями від 30 серпня 2023 року на суму 22 035,00 грн, від 11 вересня 2023 року на суму 1 740,99 грн, від 15 вересня 2023 року на суму 11 740,99 грн.

Встановивши ці обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що сторони договору безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі № 15/09 від 15 вересня 2020 року вчинили дії, направлені на виконання цього договору, чим фактично засвідчили факт його укладення.

Верховний Суд зазначає про те, що фактичне виконання (повне або часткове) договору його сторонами виключає кваліфікацію цього договору як неукладеного. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, згідно з якими не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами; якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

При цьому, Верховний Суд враховує те, що відповідач посилається на обставину неукладення договору та не наводить доводів в обґрунтування невідповідності цього договору вимогам закону.

Верховний Суд не бере до уваги доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі в обґрунтування факту не укладення договору, про те, що договір безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі № 15/09 від 15 вересня 2020 року директорами його сторін не підписувався та оригінал договору відсутній в матеріалах справи, оскільки у спірних правовідносинах факт укладення договору підтверджується саме фактом вчинення його сторонами конклюдентних дій, направлених на виконання умов договору шляхом перерахування позивачем відповідачу та повернення відповідачем позивачу грошових коштів, що свідчить про те, що сторони своїми діями фактично підтвердили своє волевиявлення на укладення зазначеного договору. Крім того, факт укладення договору підтверджений і наявністю на ньому відбитків печаток обох сторін. Отже, зазначені доводи скаржника за наявності встановленого судами факту виконання сторонами умов договору не свідчать про неукладення договору безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі № 15/09 від 15 вересня 2020 року.

Доводи скаржника про необхідність проведення у цій справі судової почеркознавчої експертизи договору безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі № 15/09 від 15 вересня 2020 року для встановлення факту його підписання сторонами та факту його укладення є необґрунтованими в силу того, що факт укладення договору підтверджується діями його обох сторін, направленими на його виконання. Місцевий господарський суд при відхиленні клопотання відповідача про призначення у цій справі судової почеркознавчої експертизи договору безпроцентної фінансової допомоги № 15/09 від 15 вересня 2020 року не допустив порушення статті 99 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи те, що обставини, для з`ясування яких відповідач просив призначити експертизу, (факт укладення договору), були встановлені судом на підставі інших доказів. Висновки місцевого господарського суду в цій частині не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 30 червня 2021 року у справі № 910/3140/19, від 12 березня 2024 року у справі № 922/5102/21, від 24 травня 2023 року у справі № 567/792/22, на неврахування яких судом першої інстанції послався скаржник.

При цьому, Верховний Суд враховує те, що при апеляційному розгляді справи представниця відповідача відмовилася від заявленого клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, про що зазначено у тексті оскаржуваної постанови.

Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 09 серпня 2023 року у справі № 755/16831/19, оскільки у зазначеній справі мали місце інші фактичні обставини, ніж у цій справі, що розглядається. Зокрема, на відміну від цієї справи, у справі № 755/16831/19 договір у формі єдиного письмового документу не укладався. Верховний Суд, формуючи у постанові від 09 серпня 2023 року у справі № 755/16831/19 висновок про те, що вказівка призначення платежу на платіжному дорученні при перерахунку коштів на картку не може бути кваліфікована як дотримання письмової форми договору позики, виходив саме з обставин відсутності укладеного між сторонами справи договору позики у вигляді єдиного документу. Натомість у цій справі, що розглядається, між сторонами був укладений договір безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі № 15/09 від 15 вересня 2020 року у письмовій формі у вигляді єдиного документу. Наведене свідчить про те, що Верховний Суд у справі № 755/16831/19 виходив з інших, ніж у цій справі, що розглядається, фактичних обставин, що обумовлює неподібність спірних правовідносини у порівнюваних справах № 755/16831/19 та № 909/1049/24.

Верховний Суд також не бере до уваги посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України, викладених у постановах від 14 січня 2025 року у справі № 922/3921/21 (922/1371/22) (922/1044/24), від 29 травня 2024 року у справі № 334/5347/22, від 29 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц, від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц, від 19 квітня 2018 року у справі № 910/4050/17, оскільки у зазначених справах факт укладення спірних правочинів, на відміну від обставин цієї справи, що розглядається, не підтверджувався фактом виконання правочинів обома їх сторонами, тобто вчиненням сторонами правочинів конклюдентних дій, направлених на виконання умов договорів, що свідчить про неподібність спірних правовідносин у зазначених справах до правовідносин у цій справі № 909/1049/24, що розглядається.

Неподібними до цієї справи, що розглядається, є і правовідносини у справі № 758/7498/20, на висновки Верховного Суду в якій послався відповідач у касаційній скарзі. Так, у справі № 758/7498/20 відповідачем заперечувався не лише факт укладення ним з позивачем договору про надання поворотної фінансової допомоги, а і факт надання ним позивачу розписки про отримання коштів, тобто заперечувався факт отримання від позивача коштів у позику. Натомість у цій справі, що розглядається, факт передачі (перерахування на банківський рахунок) грошових коштів позивачем (позикодавцем) відповідачу (позичальнику) та отримання цих коштів відповідачем за договором безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі № 15/09 від 15 вересня 2020 року підтверджується платіжними дорученнями, доданими позивачем до позовної заяви, що є, зокрема підтвердженням факту укладення цього договору (договору позики) в розумінні абзацу другого частини першої статті 1046 Цивільного кодексу України.

Безпідставними є і посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо форми правочину, викладених у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20, оскільки у зазначеній справі спірні правовідносини виникли за договором про надання споживчого кредиту та регулювалися, зокрема Законом України «Про споживче кредитування», відповідно і висновки Верховного Суду, викладені у зазначені постанові, стосувалися саме форми правочину про надання споживчого кредиту та застосування цього закону. Натомість у цій справі № 909/1049/24, що розглядається, спірні правовідносини, виникли на підставі договору безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі, що за своєю правовою природою є договором позики, та не стосувалися споживчого кредитування, не регулювалися Законом України «Про споживче кредитування». Наведене свідчить про неподібність правовідносин у порівнюваних справах № 393/126/20 та № 909/1049/24 саме за змістовним критерієм.

Відповідач у касаційній скарзі послався на те, що суд першої інстанції протиправно відмовив у задоволені його клопотання про витребування у позивача оригіналу договору безпроцентної фінансової допомоги № 15/09 від 15 вересня 2020 року та за відсутності оригіналу цього договору та наявності сумнівів відповідача у відповідності поданої позивачем копії оригіналу безпідставно взяв до уваги копію цього договору і помилково визнав встановленим факт його укладення між сторонами у цій справі.

Однак, Верховний Суд вважає необґрунтованими ці доводи скаржника, оскільки частина шоста статті 91 Господарського процесуального кодексу України передбачає право, а не обов`язок суду витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. У спірних правовідносинах, висновок судів про укладення між сторонами у цій справі договору безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі № 15/09 від 15 вересня 2020 року був зроблений не лише за наслідком дослідження наявної у матеріалах справи копії цього договору, а й ґрунтувався на аналізі вчинення сторонами конклюдентних дій, направлених на виконання умов договору. Так, зокрема досліджуючи у спірних правовідносинах факт укладення договору безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі № 15/09 від 15 вересня 2020 року, суди встановили, що волевиявлення відповідача на укладення зазначеного договору було підтверджене його діями, направленими на виконання умов цього договору шляхом прийняття від позивача на свій банківський рахунок перерахованих грошових коштів фінансової допомоги та часткового повернення позивачу отриманих грошових коштів.

З огляду на викладене доводи скаржника про порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій частини шоста статті 91 Господарського процесуального кодексу України не знайшли свого підтвердження та є необґрунтованими, а рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні клопотання відповідача про витребування оригіналу договору не суперечать висновкам Верховного Суду, щодо застосування частини шостої статті 91 Господарського процесуального кодексу України, викладеним у постановах від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 09 лютого 2021 року № 908/1152/18, від 08 червня 2021 року у справі № 916/1336/19, від 10 липня 2025 року у справі № 925/1287/24, від 30 березня 2023 року у справі № 905/2307/21 (905/496/22).

При цьому, Верховний Суд враховує те, що при апеляційному розгляді справи представниця відповідача відмовилася від заявленого клопотання про витребування оригіналів документів.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зазначає про те, що наведені відповідачем підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 та пунктом 4 частини другої статті 287 у сукупності з пунктом 3 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, не знайшли свого підтвердження після відкриття касаційного провадження та є необґрунтованими.

Іншою підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі відповідач визначив пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, відповідач послався на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази та не встановили фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення справи. Отже, Верховний Суд зазначає про те, що доводи скаржника зводяться до підстави, передбаченої пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Верховний Суд зазначає, що умовою застосування пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Проте, як уже зазначалося вище по тексту цієї постанови, у цій справі заявлена скаржником підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою.

З огляду на необґрунтованість зазначеної відповідачем у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, а також на доводи, що стосуються порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та не дослідження судами зібраних у справі доказів.

Отже, суди попередніх інстанцій, встановивши факт укладення між сторонами у цій справі договору безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі № 15/09 від 15 вересня 2020 року, факт перерахування позивачем відповідачу на виконання цього договору грошових коштів фінансової допомоги у загальному розмірі 2 405 500,00 грн та факт часткового повернення відповідачем позивачу цих коштів у сумі 644 916,98 грн, що на 400,00 грн більше, ніж позивач зазначив у позовній заяві, правильно та обґрунтовано задовольнили позов частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 1 760 583,02 грн боргу.

Верховний Суд зазначає про те, що оскаржувані відповідачем судові рішення у цій справі ухвалені судами попередніх інстанцій з правильним застосуванням та дотриманням судами норм матеріального та процесуального права, а касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених судами фактичних обставин справи, до необхідності здійснення судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що є неможливим з огляду на визначені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Верховний Суд зазначає про те, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги відповідача та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26 березня 2025 року та постанови Західного апеляційного господарського суду від 21 липня 2025 року.

9. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи те, що наведені відповідачем у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження є необґрунтованими, оскаржувані рішення та постанова ухвалені судами попередніх інстанцій з правильним застосуванням та з дотриманням норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26 березня 2025 року та постанови Західного апеляційного господарського суду від 21 липня 2025 року у справі № 909/1049/24.

10. Судові витрати.

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, cуд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Енерджі Груп" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26 березня 2025 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 21 липня 2025 року у справі № 909/1049/24 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Кролевець

О. Мамалуй