Ухвала від 23.10.2025 по справі 240/34133/22

ф

УХВАЛА

23 жовтня 2025 року

м. Київ

справа №240/34133/22

адміністративне провадження № К/990/29841/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Желєзного І.В.,

суддів: Білак М.В., Мацедонської В.Е.,

перевіривши касаційну скаргу Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі № 240/34133/22 за позовом Комунального некомерційного підприємства "Житомирська обласна клінічна дитяча лікарня" Житомирської обласної ради до Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області про визнання протиправним та скасування висновку,

УСТАНОВИВ:

Комунальне некомерційне підприємство "Житомирська обласна клінічна дитяча лікарня" Житомирської обласної ради звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області про визнання протиправним та скасування вимоги Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області від 07 грудня 2022 року про недотримання пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" від 25 грудня 2015 року № 922-VIII, частин першої та другої статті 193 Господарського кодексу України, статті 526 Цивільного кодексу України та пункту 13.8 розділу 13 Договору від 14 січня 2021 року № 017/1220, як наслідок, - завдання матеріальної шкоди КНП "Житомирська обласна клінічна дитяча лікарня" та відшкодування матеріальної шкоди на загальну суму 295 124,66 грн.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року скасовано та ухвалено постанову, якою позов задоволено.

Не погоджуючись із таким рішенням, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2025 року на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) касаційну скаргу Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі № 240/34133/22 повернуто особі, яка її подала, оскільки у касаційній скарзі не було викладено передбачені КАС України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області повторно звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою в цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2025 року на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційну скаргу Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі № 240/34133/22 повернуто особі, яка її подала, оскільки у касаційній скарзі не було викладено передбачені КАС України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

09 липня 2025 року відповідач вчергове звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою в цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2025 року касаційну скаргу Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі № 240/34133/22 залишено без руху. Надано скаржнику десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків, шляхом надання клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням інших підстав пропуску строку та наданням відповідних доказів та обґрунтування наявності підстав передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.

06 жовтня 2025 року до Верховного Суду надійшла уточнена касаційна скарга в якій наявне клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за вказаною касаційною скаргою, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначає таке.

За змістом частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу.

Згідно з пунктом четвертим частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

В уточненій касаційній скарзі відповідач з посиланням на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, повторно зазначає, що суд апеляційної інстанції переглянув справу без урахування висновків щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22 та Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 915/346/18, від 30 липня 2024 року у справі № 910/6493/23, від 22 січня 2025 року у справі № 910/14437/23, від 30 січня 2025 року у справі № 916/1230/24.

Щодо підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд зазначає таке.

Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваних рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

За обставинами цієї справи судом апеляційної інстанції зазначено, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Можливість усунення виявлених порушень прямо залежить від чіткого визначення суб`єктом владних повноважень конкретного заходу (варіанту поведінки), яких слід вжити уповноваженій особі Замовника для усунення порушень.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спонукання позивача самостійно визначити та здійснити заходи щодо усунення виявлених порушень у встановленому законом порядку, зокрема, шляхом розгляду результатів проведеної ревізії та питання щодо притягнення у порядку, встановленому законодавством, до відповідальності працівників Підприємства, причетних до допущених порушень із прийняттям відповідних розпорядчих документів є протиправним, адже відповідач не визначив спосіб усунення виявлених під час моніторингу порушень, що свідчить про його нечіткість та невизначеність.

При цьому, суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення керувався висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 160/9513/18 та від 05 березня 2020 року у справі № 640/467/19.

Верховний Суд в постановах від 10 грудня 2019 року у справі № 160/9513/18 та від 05 березня 2020 року у справі № 640/467/19 дійшов висновку, що спонукання позивача самостійно визначити на підставі невизначених правових норм, які саме заходи необхідно вжити - створює правову невизначеність і ризик нових порушень з боку суб`єкта. Зобов`язальний характер вимоги передбачає не лише констатацію порушення, а й чітке визначення обов`язкового способу його усунення. Водночас відповідач не конкретизував, які саме заходи й на підставі яких норм ГК чи ЦК України має вжити позивач для припинення зобов`язань за договором.

Отже, з огляду на аргументацію скаржника щодо можливості касаційного перегляду за поданою касаційною скаргою, наведене скаржником посилання на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22 та Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 915/346/18, від 30 липня 2024 року у справі № 910/6493/23, від 22 січня 2025 року у справі № 910/14437/23, від 30 січня 2025 року у справі № 916/1230/24 в цьому випадку не є достатньою підставою для касаційного перегляду справи.

Отже, позивачем не обґрунтовано наявність підстави для відкриття касаційного провадження в розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

У клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження позивач зазначає, що у даному випадку пропуск строку на подання касаційної скарги був зумовлений об`єктивними причинами, які не залежали від волі скаржника. Крім того, відповідачем було вжито всіх необхідних заходів для оперативного та належного оскарження постанови суду апеляційної інстанції одразу після її отримання.

Розглянувши зазначене клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, Суд зазначає таке.

Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Аналіз положень статей 5, 13, 328, 329 КАС України дозволяє дійти висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним кодексом строк.

Згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до пункту шостого частини п`ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Відповідно до правових висновків Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.

Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.

Верховний Суд також звертає увагу на те, що при вирішенні питання про поновлення строку касаційного оскарження суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого КАС України строку касаційного оскарження до дати звернення з касаційною скаргою вперше; з моменту повернення вперше поданої касаційної скарги / відмови у відкритті касаційного провадження за вперше поданою касаційною скаргою до дати повторного звернення з касаційною скаргою і так далі.

Як вбачається з матеріалів касаційної скарги, Єдиного державного реєстру судових рішень та згідно відомостей з Комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" відповідач вже реалізовував своє право на касаційне оскарження рішення у цій справі. Ухвалами Верховного суду від 19 травня та 26 червня 2025 року надавалися вичерпні роз`яснення щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги, яким така має відповідати в частині визначення підстав, касаційну скаргу було повернуто як таку, що не містили обов`язкових підстав касаційного оскарження та виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

Та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.

Верховний Суд, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, водночас зауважує, що таке право не є абсолютним. Зважаючи на значний пропуск строку на касаційне оскарження, клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження не може вважатися обґрунтованим.

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.

Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.

Слід зазначити, що право у визначених законом випадках на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов`язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов`язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналіз положень статей 5, 13, 328, 329 КАС України дозволяє дійти висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним кодексом строк.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Такий підхід до визначення категорії поважності причин пропуску процесуального строку окреслено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 9901/546/19, у якій акцентувалась увага й на тому, що нормами статті 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Проаналізувавши вищенаведені приписи процесуального закону, Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що ними чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.

Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні відповідного процесуального документу повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Верховний Суд в постанові від 24 липня 2023 року у справі № 200/3692/21, зважаючи на зміст норм процесуального права, якими врегульовано питання строків апеляційного оскарження та їх поновлення, вимоги до процедурних рішень суду апеляційної інстанції, ухвалених з цього питання, а також беручи до уваги продемонстровані національними судами та ЄСПЛ підходи до поновлення процесуальних строків, правові позиції Верховного Суду з цього приводу, вважав, що процесуальний строк, зокрема строк на апеляційне оскарження у разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:

- первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;

- повторне подання апеляційної скарги відбулось в межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;

- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;

- доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;

- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.

Колегія суддів уважає за необхідне зазначити, що учасник справи як особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством, для належного виконання процесуальних обов`язків.

Зазначений підхід щодо застосування положень статті 44 КАС України відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 18 січня 2023 року у справі № 160/6211/21, від 14 лютого 2023 року у справі № 240/462/22 та від 20 квітня 2023 року у справі № 440/7433/21.

Згідно з усталеною практикою, викладеною в рішеннях ЄСПЛ, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (п. 109 рішення ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії ) (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) (Application no. 11681/85).

Усталеною є і практика Верховного Суду, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.

Неодноразове невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

Статтею 44 КАС України регламентовано обов`язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Тому, виконання обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми, змісту і строку подання касаційної скарги покладається на особу, яка має намір її подати, а тому остання повинна вчиняти усі необхідні для цього дії.

Крім того, скаржником не продемонстровано добросовісного ставлення до реалізації ним права на касаційне оскарження оскільки, недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги так і не усунуті станом на момент повторного звернення з касаційною скаргою.

Втретє звертаючись до Верховного Суду скаржник так і не обгрунтував наявність підстав касаційного оскарження судових рішень передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України та виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Усталеною є і практика Верховного Суду, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 січня 2021 року у справі № 640/10030/19, невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху не є поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження, адже не є такою, що не залежить від волі особи, яка її подає, і не надає такій особі права у будь-який необмежений після спливу строку апеляційного оскарження час реалізовувати право на оскарження судових рішень.

Таких же висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 06 серпня 2021 року у справі № 640/5229/19, від 27 травня 2021 року у справі № 540/493/19, від 10 червня 2021 року у справі № 320/2061/20.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини "Пономарьов проти України" (заява № 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.

У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані ("Affaire prez de Rada Cavanilles c. Espagne", заява № 116/1997/900/1112).

У справі "Дія 97" проти України" (заява № 19164/04, пункт 47) суд також постановляв, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів (рішення у справах: "Каньєте де Хоньї проти Іспанії" ("Kanye de Honji v. Spain") заява № 55782/00, пункт 36; "Гору проти Греції" (№ 3) ("Gorou v. Greece" (no. 3)), заява № 21845/03, пункт 27; "Михолапа проти Латвії" ("Miholapa v. Latvia"), зава № 61655/00, пункт 24 та "Андрєєва проти Латвії" ("Andrejeva v. Latvia"), заява № 55707/00, пункт 99).

За таких обставин зазначені скаржником причини пропуску строку на подання касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а отже, не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

Поновлення судом строку на касаційне оскарження з урахуванням вищезазначеного не відповідатиме принципу правової визначеності як одного з основних елементів принципу верховенства права.

Пунктом 4 частини першої статті 333 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.

За таких обставин колегія суддів доходить до висновку, що наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, зазначені у клопотанні про поновлення строку є неповажними, а тому у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою необхідно відмовити.

Керуючись статтями 3, 333, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними підстави пропуску строку на касаційне оскарження постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі № 240/34133/22, викладені у клопотанні Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області про поновлення строку на касаційне оскарження.

Відмовити у задоволенні клопотання Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі № 240/34133/22.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі № 240/34133/22 за позовом Комунального некомерційного підприємства "Житомирська обласна клінічна дитяча лікарня" Житомирської обласної ради до Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області про визнання протиправним та скасування висновку.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач СуддіІ.В. Желєзний М.В. Білак В.Е. Мацедонська