Постанова від 24.10.2025 по справі 280/10417/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 280/10417/24

адміністративне провадження № К/990/35101/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Білак М.В., Соколова В.М.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 280/10417/24,

за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Чернохатній Дмитро Анатолійович,

на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Юрко І.В., суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

1. 09.11.2024 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 (далі - В/ч НОМЕР_1 , В/ч НОМЕР_2 , відповідачі), в якому просила:

1.1. визнати протиправною бездіяльність відповідачів, що полягає у не включенні до складу грошового забезпечення позивачки 30000 грн додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168) при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2018, 2019, 2022 роки, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки;

1.2. зобов`язати відповідачів здійснити перерахунок грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2018, 2019, 2022 роки, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням 30000 грн додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

2. На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначала, що вона проходила військову службу у В/ч НОМЕР_1 , а з 08.07.2022 звільнена з військової служби. Під час звільнення їй було виплачено компенсацію за невикористані дні основної та додаткових відпусток, проте, розрахунок таких виплат проведено без урахування у складі грошового забезпечення 30000 грн додаткової винагороди передбаченої Постановою № 168, чим порушено її права та законні інтереси.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

3. ОСОБА_1 проходила військову службу у В/ч НОМЕР_1 .

4. Відповідно до наказу командира В/ч НОМЕР_1 від 08.07.2022 № 44 ОСОБА_1 звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини з 08.07.2022 року (а.с.14зв).

5. Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що у вказаному вище наказі № 44 визначено: відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплатити грошову компенсацію за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2018 рік, 2019 рік (довідка командира військової частини НОМЕР_3 від 16.06.2022 № 5) та за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік; відповідно до Закону України «Про відпустки» виплатити грошову компенсацію за щорічну додаткову відпустку (як одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років) за 2018 рік терміном 10 діб, за 2019 рік терміном 10 діб, за 2020 рік терміном 10 діб, за 2021 рік терміном 10 діб та за 2022 рік терміном 10 діб; відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» виплатити грошову компенсацію за невикористану відпустку, як учаснику бойових дій за 2018 рік терміном 14 діб, за 2019 рік терміном 14 діб, за 2020 рік терміном 14 діб, за 2021 рік терміном 14 діб та за 2022 рік терміном 14 діб.

6. Позивач, вважаючи протиправними дії відповідачів щодо не включення до складу грошового забезпечення, з якого обраховано компенсацію невикористаних відпусток, додаткової винагороди передбаченої Постановою № 168, оскаржила такі дії до суду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

7. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14.01.2025 адміністративний позов задоволено частково.

7.1. Визнано протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 , що полягає у не включенні до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 30000 грн додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168 при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2018, 2019, 2022 рік, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки.

7.2. Зобов`язано В/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2018, 2019, 2022 рік, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням 30000 грн додаткової винагороди передбаченої Постановою № 168 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

7.3. В задоволенні решти вимог відмовлено.

8. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач - В/ч НОМЕР_1 під час розрахунку позивачу сум компенсації за невикористані додаткові відпустки за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки мав обов`язок включити до складу грошового забезпечення, з якого розраховується відповідна компенсація, також і суму додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168. Разом з тим суд першої інстанції визнав позовні вимоги до В/ч НОМЕР_2 необґрунтованими позаяк нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу здійснювалось В/ч НОМЕР_1 , а тому саме В/ч НОМЕР_1 має вчинити дії, спрямовані на перерахунок позивачці компенсації невикористаних відпусток. Також суд першої інстанції визнав передчасними та такими, що не підлягають вимоги про компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, оскільки такі питання вирішуються під час нарахування та виплати відповідних коштів, а у суду відсутні підстави вважати, що права позивачки у зазначеній частині будуть порушені.

9. Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 17.07.2025 рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.01.2025 скасував та ухвалив нове рішення яким позовну заяву ОСОБА_1 до В/ч НОМЕР_1 , В/ч НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії залишив без розгляду.

9.1. Залишаючи позов ОСОБА_1 без розгляду суд апеляційної інстанцій вказав, що з 08.07.2022 (дата наказу про звільнення позивачки з військової служби) та з 13.09.2022 (дата останньої виплати відповідачем коштів у зв`язку із звільненням позивачки, відповідно банківських виписок) минув як передбачений частиною 5 статті 122 КАС України місячний строк, так і передбачений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк для звернення до суду з цим адміністративним позовом, з яким позивачка звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду 09.11.2024.

9.2. Суд апеляційної інстанції відхилив посилання представника позивача на те, що положення статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, до внесення змін 19.07.2022 не обмежували будь-яким строком звернення до суду із таким позовом. Цей суд зауважив, що процесуальні строки, яким є і строк звернення до суду, починає відлік від дати порушення прав, свобод чи інтересів особи позивачка. Отримавши у липні-вересні 2022 року відповідні кошти, які нараховані на виконання наказу В/ч НОМЕР_1 від 08.07.2022 № 44, та не погодившись із розміром нарахованих виплат, позивачка дізналась про порушення своїх прав та інтересів та у тримісячний строк мала звернутися до суду із відповідним позовом.

9.3. У підсумку суд апеляційної інстанції вказав, що позивачка з дня отримання (13.09.2022) грошових виплат у розмірі, який на її думку є невірним, дізналася про порушення своїх прав, однак до суду із цим позовом звернулась лише 09.11.2024, тобто майже через два роки після отримання належних їй коштів, будь-яких поважних причин пропуску строку звернення до суду з цим адміністративним позовом не зазначила та в матеріалах справи докази поважності пропуску такого строку відсутні.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

10. Не погоджуючись із постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.07.2025 ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Чернохатній Д.А., звернулася до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою у якій просить скасувати зазначену постанову суду апеляційної інстанції та залишити без змін рішення Запорізького окружного адміністративного суду.

10.1. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначив, що судом апеляційної інстанції не ураховано висновків Верховного Суду викладених у постанові від 29.10.2024 у справі № 460/25695/23 про те, що оскільки на момент звільнення позивача з військової служби частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції до 19.07.2022, якою строк звернення до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати та всіх сум, що належить працівникові при звільненні у разі порушення законодавства про оплату праці, не обмежувався будь-яким строком, то суди попередніх інстанцій помилково застосували редакцію вказаної норми чинну на момент постановлення оскаржуваних судових рішень (після 19.07.2022).

10.2. Скаржниця наголосила на тому, що була виключена зі списків особового складу військової частини 08.07.2022 ще до 19.07.2022. За таких обставин, на переконання ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин положення частини другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній після 19.07.2022.

10.3. На переконання скаржниці, звернення до суду із позовними вимогами щодо перерахунку та виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2018, 2019, 2022 роки, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки, з обчисленням її суми, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням 30000 грн додаткової винагороди, передбаченої Постановою №1 68, не обмежене будь-яким строком.

11. Ухвалою Суду від 08.09.2025 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою в адміністративній справі № 280/10417/24.

12. Ухвалою Суду від 22.10.2025 закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

13. Не погоджуючись із касаційною скаргою, В/ч НОМЕР_2 подала до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для залишення позову ОСОБА_1 без розгляду через пропуск позивачкою строку звернення до суду та просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Позиція Верховного Суду

Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

14. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить із такого.

15. У цій справі позивачка 08.07.2022 звільнена та виключена зі списків особового складу військової частини. До суду з позовними вимогами щодо неврахування додаткової винагороди передбаченої Постановою №168 при обчисленні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки, звернулась 09.11.2024.

16. Вирішуючи означене питання, колегія суддів керується таким.

17. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

18. Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

19. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

20. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

21. Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

22. Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

23. Відповідно до частин другої та третьої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

24. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

26. Суд зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

27. Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема частиною другою цієї статті.

28. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

29. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

30. Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ), який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

31. «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

32. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

33. У цій справі позивачка просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки, обрахувавши її розмір із урахуванням додаткової винагороди передбаченої Постановою № 168.

34. Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, у частині застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду з позовом, Суд зазначає таке.

35. У Рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України, у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці», необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право гідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

36. У постанові від 28.07.2022 у справі № 300/6805/21 Верховний Суд констатував, що до «усіх виплат» належить заробітна плата, компенсація за невикористані відпустки, одноразова грошова допомога при звільненні, а також інші виплати.

37. На підставі порівняльного аналізу положень статті 233 КЗпП України можна зробити висновок, що до 19.07.2022 вказана стаття не обмежувала будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

38. З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду здійснила перегляд судового рішення у справі № 460/21394/23 (постанова від 21.03.2025).

39. У зазначеній постанові судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону № 2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ).

40. Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19.07.2022) необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

41. Виходячи з наведено, Суд констатує, що судова палата сформувала єдиний підхід до нових змін в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, а саме: такі зміни не поширюються на події, які мали місце до 19.07.2022. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належала працівнику за період до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону.

42. Суд уважає цей висновок застосовним й до спірних правовідносин і не вбачає підстав для відступу від нього.

43. У інших постановах Верховного Суду від 01.10.2024 у справі № 160/21959/23, від 12.09.2024 у справ № 380/6701/24 та від 08.08.2024 у справі № 380/29686/23, а також у постанові від 29.10.2024 у справі № 460/25695/23, на яку посилається позивачка у касаційній скарзі, міститься аналогічна правова позиція щодо поширення статті 233 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

44. Повертаючись до обставин справи, що розглядається, Суд зазначає, що спір у цій справі стосується нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткових відпусток, обрахувавши її розмір із урахуванням додаткової винагороди передбаченої Постановою № 168.

45. Так, на момент звільнення позивачки з військової служби (виключення зі списків особового складу військової частини та з усіх видів забезпечення) 08.07.2022 частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

46. З огляду на вказане, Суд приймає до уваги доводи позивачки про те, що її право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022) не обмежене будь-яким строком.

47. З наведеного слідує, що вказаний позов подано з дотриманням установленого законом строку звернення до суду.

48. З урахуванням зазначеного, Суд уважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати строк звернення до суду, визначений статтею 233 КЗпП України у редакції з 19.07.2022, за якою для звернення з таким позовом, як цей, до адміністративного суду передбачено тримісячний строк, відлік якого треба починати з дня, коли позивач дізнався про порушення своїх прав - з дня отримання грошової виплати і розмірі, який на думку позивачки є невірним (13.09.2022).

49. Підсумовуючи наведене колегія суддів констатує, що застосування апеляційним судом редакції статті 233 КЗпП України, яка не поширюється на події, які мали місце до 19.07.2022, призвело до помилкового висновку про пропуск позивачкою строку звернення до суду з цим позовом та залишення її позову без розгляду.

50. Таким чином, переглянувши в передбачених статтею 341 КАС України межах рішення суду апеляційної інстанції, Суд встановив неправильне застосування норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення та не погоджується з висновками апеляційного суду в цій справі про залишення позову без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 КАС України.

51. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу для продовження розгляду.

52. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України, підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

53. З урахуванням викладеного Верховний Суд уважає за необхідне скасувати постанову суду апеляційної інстанції і направити справу до цього суду для продовження розгляду.

54. З огляду на результат касаційного розгляду, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Чернохатній Дмитро Анатолійович, задовольнити частково.

2. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2025 року у справі № 280/10417/24 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до Третього апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.О. Єресько М.В. Білак В.М. Соколов