Постанова від 21.10.2025 по справі 204/5696/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6343/25 Справа № 204/5696/24 Суддя у 1-й інстанції - Токар Н. В. Доповідач - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2025 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого судді Макарова М.О.

суддів Єлізаренко І.А., Свистунової О.В.

при секретарі Пікос А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційноюскаргою ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 квітня 2025 року по справі за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Управління-служба у справах дітей Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, -

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2024 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи Управління-служба у справах дітей Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, яким просив: -позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; -стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на користь позивача, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на утримання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) боржника, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня пред`явлення заяви і до досягнення дитиною повноліття; -стягнути судовий збір.

Позов мотивовано тим, позивач перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Під час шлюбу у них народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 01 вересня 2020 року шлюб між сторонами було розірвано. Після розірвання шлюбу, у 2020 році сторони стали проживати окремо, відповідач переїхала до Автономної Республіки Крим, і до м.Дніпра не поверталась, з донькою зв`язок не підтримує, її життям не цікавиться, не піклується про неї, відповідач ухиляється від виконання свої батьківських обов`язків, не бере участі у вихованні доньки та не надає матеріальної допомоги, у зв`язку з чим, позивач звернувся до суду із зазначеною позовною заявою.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 квітня 2025 року позов задоволено частково та ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 10 червня 2024 року до досягнення дитиною повноліття. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав відмовлено.

Рішення судумотивовано тим,що судомпід часрозгляду справине буловстановлено,що відповідачє особою,яка злісноухиляється відвиконання своїхбатьківських обов`язківстосовно дитини. Позбавлення батьківськихправ ОСОБА_2 не будеґрунтуватися насуттєвих ідостатніх причинаху контекстінаціонального законодавствата практикиЄвропейського судуз правлюдини. Дослідженими всудовому засіданнідоказами підтвердженофакт реєстраціїпозивача танеповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 за однієюадресою,тож позивачмає правона стягненняаліментів звідповідача наутримання дитини.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджено копією свідоцтва про шлюб.

Під час шлюбу у сторін народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджено копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 30 березня 2016 року.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2020 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розірвано.

Після розірвання шлюбу, у 2020 році сторони стали проживати окремо, ОСОБА_1 у м.Дніпрі, а відповідач ОСОБА_2 переїхала до Автономної Республіки Крим і до м.Дніпра не поверталась.

З поданих матеріалів вбачається, що ОСОБА_1 офіційно працевлаштований, є директором ТОВ «Дроворуб Дніпро», що підтверджено копією наказу №1-к від 20 січня 2021 року; зареєстрований та проживає разом з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у житловому будинку АДРЕСА_1 . Також, з ним проживає і його дружина ОСОБА_4 , з якою було укладено шлюб у 2023 році.

Дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебуває на обліку у лікаря педіатра дитячого поліклінічного відділення з лютого 2022 року по теперішній час.

Згідно відповіді Правобережного управління соціального захисту населення від 11 квітня 2024 року №8/4-113, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні як отримувач державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю та отримує державну соціальну допомогу на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Зазначене підтверджено і відповідною довідкою Правобережного управління соціального захисту населення про отримання допомоги.

Судом встановлено, що місце проживання відповідача ОСОБА_2 станом на 20 червня 2024 було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ; адреса листування значиться як АДРЕСА_1 . Відповідач не перебуває на обліку як внутрішньопереміщена особа. Зазначені відомості отримані від Міністерства соціальної політики України.

Висновком органу опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, затвердженого розпорядженням від 20.12.2024 №563-р визнано за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Із зазначеного висновку відомо, що батько дитини створив належні умови для проживання і розвитку малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Згідно письмових пояснень ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 встановлено, що біологічну матір дитини ніколи не бачили.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що судом під час розгляду справи не було встановлено, що відповідач є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків стосовно дитини. Позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті національного законодавства та практики Європейського суду з прав людини.

Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону (частини перша, шоста статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини третьої статті 5 Сімейного кодексу України держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

Частинами сьомою та восьмою статті 7 Сімейного кодексу України визначено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, свої Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Частинами першою, другою та четвертою статті 155 Сімейного кодексу України визначено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Пунктом 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інших), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (пункт 2 статті 6 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року).

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину (пункт 1 статті 19 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року).

Пунктами 1, 2 статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 грудня 2018 року у справі № 686/24929/16-ц).

При цьому позбавлення батьківських прав це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, у зв`язку з чим у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2018 року у справі № 759/9995/16-ц).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків, тому позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини (пункт 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України»).

Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» та від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України»).

Усталена практика ЄСПЛ свідчить про те, що вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача та його поведінки.

Проаналізувавши наведені положення закону та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та є достатньо обґрунтованими, оскільки зібрані у справі докази беззаперечно свідчать про те, що відповідачка протягом тривалого часу не приділяла належної уваги розвитку своєї дочки та свідомо ухилялась від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини: не піклувалась про її фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, не спілкувалась з дочкою в обсязі, необхідному для нормального самоусвідомлення, не виявляла інтересу до її внутрішнього світу, не проявляла до неї необхідної материнської турботи, матеріально не забезпечувала. Натомість, всі необхідні умови для належного фізичного та духовного розвитку дитини, її матеріального забезпечення було створено позивачем.

Як встановлено матеріалами справи, відповідачка з 2020 року переїхала до Автономної Республіки Крим і до м. Дніпра не поверталась, що підтверджується відповіддю державної прикордонної служби від 25 вересня 2024 року № 204/5696/24, відповідно до якої ОСОБА_2 останній раз перетинала державний кордон України у пункті Чонгар 23 грудня 2020 року, у графі напрям зазначено виїзд. (а.с. 88)

З 2020 року до цього часу дитина постійно проживає разом з батьком, який повністю займається її вихованням та утриманням і сумлінно виконує свої батьківські обов`язки.

З матеріалів справи вбачається, що вихованням і забезпеченням дитини займається виключно батько, участі матері у житті дитини не прослідковується, остання з дитиною не спілкується та її вихованням не займається, матеріально не утримує, життям, здоров`ям та успіхами не цікавиться.

Крім того, Висновком органу опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, затвердженого розпорядженням від 20.12.2024 №563-р визнано за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

На викладене суд першої інстанції уваги не звернув, в зв`язку із чим дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відповідач свідомо нехтувала своїми батьківськими обов`язками по вихованню дитини та ухилялась від їх виконання, а отже рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 квітня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 21 жовтня 2025 року.

Повний текст судового рішення складено 27 жовтня 2025 року

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді І.А. Єлізаренко

О.В. Свистунова