Постанова

від 24.01.2008 по справі 20-4/049-5/179-9/274

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

20-4/049-5/179-9/274

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Постанова

Іменем України

22 січня 2008 року   Справа № 20-4/049-5/179-9/274

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  ,

суддів                                                                      ,

                                                                                          ,

за участю представників сторін:

позивача: Веремчук Марина Андріївна, довіреність №  б/н   від 01.06.07,  товариство з обмеженою відповідальністю "Юреко";

відповідача: не з'явився,     приватне підприємство "Расчетный центр",

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Расчетный центр" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя  Рибіна С.А.) від 14 листопада 2007 року у справі №20-4/049-5/179-9/274

за позовом           товариства з обмеженою відповідальністю "Юреко" (вул. Ген. Лебедя, 37,Севастополь,99055)

до           приватного підприємства "Расчетный центр" (пр. Окт. Революції, 56-а, кв.167,Севастополь,99038)

про визнання недійсним договору № б/н від 01.02.2000 про інвестування в будівництво жилого будинку № 5 (шифр 8/7-575), розташованого за адресою: м. Севастополь, вул. Шостака

                                                            ВСТАНОВИВ:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю „Юреко”, звернувся до  господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до відповідача, приватного підприємства „Расчетный центр” про визнання недійсним договору б/н від 01 лютого 2000 року  про інвестування в будівництво жилого будинку № 5 (шифр 8/7-575), розташованого за адресою: м. Севастополь, вул. Шостака.

В процесі розгляду справи позивачем неодноразово уточнювались позовні вимоги, остаточні з яких полягають у визнанні недійсним в порядку статті 48 Цивільного кодексу України (в редакції 1963 року) договору б/н від 01 лютого 2000 року про інвестування в будівництво жилого будинку № 5 (шифр 8/7-575), розташованого за адресою: м. Севастополь, вул.. Шостака та  застосуванні до сторін договору двосторонньої  реституції.

Справа неодноразово розглядалась судовими інстанціями.

 Рішенням господарського суду  міста Севастополя  від  14  листопада 2007 року  у справі № 20-4/049-5/179-9/274 (суддя Рибіна С.А.)   позов товариства з обмеженою відповідальністю „Юреко” задоволений в повному обсязі.

Визнаний недійсним з моменту укладення договір від 01.02.2000 року про інвестування в будівництво жилого будинку № 5 (шифр 8/7-575) по вул.. Шостака в місті Севастополі, укладений між малим приватним підприємством „Юреко” та приватним підприємством „Расчетный центр”.

Застосовано двосторонню реституцію.

Зобов'язано приватне підприємство „Расчетный центр”  повернути товариству з обмеженою відповідальністю „Юреко”  вбудоване службове приміщення, розташоване в цокольному поверсі жилого будинку № 5 по вул.. Шостака в м. Севастополі загальною площею 126, 86 кв.м..

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю „Юреко” на користь приватного підприємства „Расчетный центр” грошову суму у розмірі 10000, 00 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду,  приватне підприємство „Расчетный центр”  звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати  рішення господарського суду міста Севастополя та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані неповним з'ясуванням господарським судом міста Севастополя обставин, що мають значення для справи, а також порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, за твердженням приватного підприємства „Расчетный центр”, місцевий господарський суд  безпідставно послався як на письмові докази у справі на Акт  державної приймальної комісії  про приймання до експлуатації закінченого будівництвом  об'єкту від 13 січня 2000 року, тоді як рішенням господарського суду від 19 вересня 2006 року він визнаний недійсним.

Також апелянт вважає, що судом не було враховано, що в матеріалах справи відсутні докази закінчення будівництва службових приміщень загальною площею 197, 5 кв.м. у блоці 3-1 жилого будинку № 5 по вул.. Шостака у м. Севастополі на момент укладення договору від 01 лютого 2000 року, у зв'язку з чим не можна стверджувати, що умови оскаржуваного договору були виконані.

Апелянт також зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано не застосував при вирішенні даного спору строк позовної давності, встановлений  статтею 71 Цивільного кодексу УРСР, згідно з якою загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки, у той час, як строк звернення з позовною заявою сплинув 01 лютого 2003 року.

У судове засідання, призначене на 22 січня 2008 року, представник відповідача не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином  рекомендованою кореспонденцією, що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського-процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія вважає можливим розглянути скаргу за відсутності нез'явившихся  представників сторін.

У зв'язку з зайнятістю судді  Дугаренко О.В., на підставі розпорядження заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду, здійснено заміну судді   Дугаренко О.В.    на суддю  Котлярову О.Л..

Переглянувши постанову суду першої інстанції в порядку статей 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

01 лютого 2000 року між малим приватним підприємством "Юреко" (генеральний інвестор) та приватним підприємством "Расчетный центр" (інвестор) був укладений договір про інвестування в будівництво жилого будинку № 5 (шифр 8/7-575) по вул. Шостака у місті Севастополі.

Відповідно до пункту 1.1  предметом договору є відносини сторін з інвестування коштів в завершення будівництва та здачу до експлуатації службових приміщень загальною площею 197,5 кв.м в блоці 3-1 жилого будинку № 5 (шифр 8/7-575) по вул. Шостака в місті Севастополі.

Згідно з пунктом 2.2.1 договору інвестор, приватне підприємство "Расчетный центр", зобов'язується за рахунок своїх або інших коштів забезпечити фінансування завершення будівництва службових приміщень на умовах вказаного договору.

Сторони за договором домовились (пункт 3.1) визначити в натурі долю інвестора в службових приміщеннях загальною площею 197,5 кв.м в блоці 3-1 жилого будинку № 5 (шифр 8/7-575) по вул. Шостака в місті Севастополі в розмірі 100 %.

Внаслідок реорганізації малого приватного підприємства "Юреко" було створено товариство з обмеженою відповідальністю "Юреко", яке було визнано  правонаступником малого приватного підприємства "Юреко".

Невідповідність, на думку позивача, договору інвестування від 01 лютого 2000 року  нормам Цивільного кодексу України (в редакції 1963 року) та Закону України "Про інвестиційну діяльність" з'явилось підставою для його звернення до господарського суду міста Севастополя із даною позовною заявою.

Вислухавши  представника позивача, обговоривши  доводи апеляційної скарги, судова колегія  дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги приватного підприємства "Расчетный центр"   виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" № 1560-ХІІ від 18.09.1991 в редакції, що діяла на момент укладення спірного договору, інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Згідно з частиною першою статті 2 вказаного Закону інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Об'єктами інвестиційної діяльності, відповідно до статті 4 Закону, можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності,  у відповідності до статті 9 Закону є договір (угода).

З матеріалів справи вбачається, що вбудоване адміністративне приміщення, яке входить до складу 120-квартирного жилого будинку по вул. Шостака, 5 було прийнято до експлуатації державною приймальною комісією 13 січня 2000 року, що підтверджується Актом державної приймальної комісії  б/н про приймання до експлуатації закінченого будівництвом об'єкту, затвердженого розпорядженням Севастопольської міської державної адміністрації від 20.01.2000г. за № 101-р.

Відповідно до вказаного Акту до експлуатації прийнятий об'єкт шифр 8/7-575 (3-1) - вбудоване адміністративне приміщення загальною площею 126,86 кв.м., яке закінчено будівництвом.

Постановою господарського суду міста Севастополя від 19.09.2006 у справі № 20-12/212 адміністративний позов приватного підприємства "Расчетный центр" до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в м. Севастополі про визнання недійсним Акту державної приймальної комісії про прийняття до експлуатації закінченого будівництвом об'єкту (вбудованих службових приміщень в блоку 3-1 будинку № 5 по вул. Шостака в м. Севастополі) від 13.01.00р. задоволений в повному обсязі.

Підставою для визнання вказаного акту недійсним стало те, що у ньому  відсутній підпис Державного управління екобезпеки в м. Севастополі у зв'язку з незабезпеченням очисними спорудами необхідної потужності.

У зв'язку з визнанням вказаного акту недійсним апелянт вважає, що місцевий господарський суд не мав правових підстав для посилання на нього як на доказ у справі.

Однак, судова колегія погоджується з висновком  суду першої інстанції про те, що Акт державної приймальної комісії про прийняття  до експлуатації закінченого будівництвом об'єкту від 13 січня 2000 року  у відповідності до статті 36 Господарського процесуального кодексу  України відноситься до письмових доказів та є належним засобом доказування, який містить відомості щодо обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення даного спору та є документом, засвідченим членами державної приймальної комісії, що  містить дані про ті обставини, на підставі яких позивач обґрунтовує свої  вимоги про визнання спірного договору недійсним.

Так, вказаним Актом  встановлені наступні обставини:

-          п. 1 Акту: „Державній приймальній комісії наданий до приймання до експлуатації об'єкт: вбудоване адміністративне приміщення (шифр 8/7-575; блок 3-1) по вул. Шостака в місті Севастополі)";

-          п. 8 Акту: „Будівельно-монтажні роботи здійснювались у строки: початок робіт: червень 1997 року, завершення робіт - грудень 1999 року";

-          у п.п. 12-12, п.п. 17, 18 Акту вказано про проведення усіх необхідних будівельно-монтажних робіт по будівництву об'єкту, а також вказана його вартість.

Даний документ фактично підтверджує існування збудованого об'єкту станом на 13 січня 2000 року.

Як вбачається з матеріалів справи, вбудоване адміністративне приміщення по вул. Шостака, 5 в м. Севастополі (блок 3-1) до наступного часу не прийнято в експлуатацію у зв'язку з визнанням недійсним судом Акту   державної   приймальної   комісії від 13 січня 2000 року.   

Однак,   вбудоване   адміністративне   приміщення повністю збудовано відповідно до передбаченого проекту, при цьому строк завершення усіх будівельно-монтажних робіт по приміщенню - грудень 1999 року, що також підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що вбудоване адміністративне приміщення (шифр 8/7-575; блок 3-1) по вул. Шостака в місті Севастополі було збудовано до 01 лютого 2000 року, тобто до укладання спірного договору.

Факт укладання інвестиційного договору від 01 лютого 2000 року   після закінчення будівництва об'єкту інвестицій підтверджується також листом  комунального підприємства "Бюро технічної інвентарізації та державної реєстрації нерухомого майна міста Севастополя"  вих. № 1617 від 12.04.2005р. на ім'я керівника товариства з обмеженою відповідальністю "Юреко", у якому повідомляється про те, що 10-ти квартирний будинок, що входить до складу жилого будинку з вбудованими адміністративними приміщеннями по вул. Шостака, 5 прийнятий в експлуатацію Актом державної приймальної комісії № 33 від 13 січня 2000 року, затвердженим розпорядженням Севастопольської  міської державної адміністрації від 20 січня 2000 року за № 101-р.

З матеріалів справи також вбачається, що вбудоване адміністративне приміщення по вул. Шостака 5 у м. Севастополі розташоване в цокольному поверсі жилого 10-ти квартирного будинку, який введений в експлуатацію 13 січня 2001 року, є об'єктом інвестицій за інвестиційним договором.

Посилання  апелянта на те, що об'єкт інвестицій за інвестиційним договором від 01 лютого 2000 року ще не побудований і йому як інвестору, не передавався, судова колегія вважає неспроможними виходячи з наступного.

Договір від 01 лютого 2000 року,  як вбачається з матеріалів справи, укладений на виконання договору про спільну діяльність з організації інвестування будівництва жилого будинку (шифр 8/7-575) по вул. Шостака в місті Севастополі від 20 липня 1995 року. Сторонами за даним договором є Чорноморський флот в особі військової частини 59131 (генеральний підрядник) та мале приватне підприємство "Юреко" (генеральний інвестор).

Розділом 3 даного Договору передбачено, що оплата об'єкту інвестування здійснюється поетапно, останній платіж - протягом 10 днів з моменту підписання акту приймання-передачі об'єкту. Остаточна вартість інвестицій визначається від фактичної вартості будівництва по закінченню будівництва.

Враховуючи, що сторони договору інвестування від 01 лютого 2000 року визначили остаточну вартість об'єкту інвестування, яка не підлягає зміні, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що об'єкт інвестування на момент укладення договору вже існував.

З матеріалів справи також вбачається, що вбудоване адміністративне приміщення було об'єктом інвестицій за договором про спільну діяльність по організації інвестування будівництва жилого будинку (шифр 8/7-575) по вул. Шостака в м. Севастополі від 20.07.1995 (далі - договір від 20.07.1995), який укладений між Малим приватним підприємством "Юреко" і військовою частиною 59131 (відділ капітального будівництва Чорноморського флоту Російської Федерації). В п. 1.1. договору від 20.07.1995 як об'єкт інвестиції було зазначено вбудоване службове приміщення в блоці 3-1 по вул. Шостака загальною площею 197,5 м. кв.

Фактично було побудоване службове (адміністративне) приміщення загальною площею 126, 68 м. кв., що входить до складу 120-тиквартирного жилого будинку по вул.. Шостака, 5, про що зазначено в Акті державної приймальної комісії № б/н про прийняття до експлуатації закінченого будівництвом об'єкта (шифр 8/7-575, блок 3-1)  від 13 січня 2000 року.

Доказів про наявність інших об'єктів будівництва, що входять до складу жилого будинку № 5 по вул. Шостака в м. Севастополь, матеріали справи не містять.

Згідно зі статтею 48 Цивільного Кодексу УРСР (в редакції 1963 року) недійсною є та угода, що  не  відповідає  вимогам   закону. По недійсній  угоді  кожна  з  сторін  зобов'язана  повернути другій  стороні  все  одержане  за  угодою,  а  при   неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені  законом.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України (у редакції 2003 року) недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Пунктом 5 Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" зі змінами передбачено, що за правилами  статті 48  Цивільного кодексу  угода  визнається  недійсною  при невідповідності  її не тільки законові,  а й іншим актам,  виданим органами  державної  влади  і  управління  в  межах   наданої   їм компетенції. Стаття 48  Цивільного кодексу  застосовується  при  порушенні   встановленого порядку  вчинення громадянами і організаціями дій,  спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, при ущемленні  угодою особистих або майнових прав неповнолітніх дітей, а також  в  інших  випадках  їх  невідповідності  вимогам  чинного законодавства,  якщо  для  них  не  встановлені  особливі  правила визнання угод недійсними (статті 45-47, 49-58 ЦК).

Враховуючи, що станом  на 01 лютого 2000 року  об'єкт інвестицій, у будівництво якого повинні були бути спрямовані інвестиції відповідача, вже був побудований і прийнятий в експлуатацію, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що весь обсяг прав і обов'язків, передбачених в інвестиційному договорі від 01 лютого 2000 року, фактично реалізувати сторонам за договором неможливо.

Дані обставини свідчать про  те, що договір б/н від 01 лютого 2000 року  про інвестування в будівництво жилого будинку № 5  (шифр 8/7-575), розташованого за адресою: м. Севастополь ,вул.. Шостака, укладений між приватним підприємством  „Розрахунковый центр” і малим приватним підприємством „Юреко” суперечить вимогам Закону України „Про інвестиційну діяльність”, статтям 430-432 Цивільного кодексу УРСР у  редакції 1963 року, який був чинним на момент укладення договору.

Вказане дає підстави для висновку, що вимоги позивача про визнання договору недійсним  обґрунтовано визнані судом такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно тверджень апелянта про сплив позовної давності по вимогам, заявленим позивачем, судова колегія  зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, про те, що об'єкт інвестицій за інвестиційним договором від 01 лютого 2000  року був побудований і прийнятий в експлуатацію до дати укладення інвестиційного договору, позивачу  стало відомо тільки при ознайомленні з матеріалами цивільної справи № 2-397/05 за позовом приватного підприємства „Расчетный центр” до товариства з обмеженою відповідальністю „Юреко”, Маркову О.С. про визнання договору купівлі-продажу недійсним, що розглядалась у місцевому суді Гагарінського району м. Севастополя, а саме - при ознайомленні з Актом державної приймальної комісії б/н від 20.01.2000, тобто в липні 2004 року.

Згідно зі статтею 76 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963 року) перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Таким чином, строк загальної позовної давності - три роки, що встановлений статтею 71 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963 року) на момент звернення позивача з позовом до господарського суду –09 березня 2006 року  не сплинув.

Згідно з пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку  про повну дотриманість судом першої інстанції вимог діючого законодавства, у зв'язку з чим підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 101, пунктом 1 статті 103, статтями 105  Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                  ПОСТАНОВИВ:

                    1. Апеляційну скаргу приватного підприємства „Расчетный центр” залишити без задоволення.

                    2. Рішення господарського суду  міста Севастополя від 14 листопада 2007 року у справі №  20-4/049-5/179-9/274  залишити без змін.

Головуючий суддя                                                  

Судді