Ухвала від 20.10.2025 по справі 910/4863/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

УХВАЛА

про закриття апеляційного провадження

"20" жовтня 2025 р. Справа№ 910/4863/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Мальченко А.О.

при секретарі судового засідання Нечасний О.Л.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 20.10.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Дніпроазот» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 (повний текст складено 02.02.2023)

у справі №910/4863/22 (суддя Бондарчук В.В.)

за позовом Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів»

до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк»

про визнання зобов`язань припиненими

В судовому засіданні 20.10.2025 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину ухвали.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про визнання зобов`язань припиненими.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 25.07.2022 клопотання Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» про об`єднання в одне провадження справ №910/4863/22, №910/4948/22, №910/4950/22, №910/4941/22, №910/4864/22, №910/4862/22, №910/4946/22, №910/4861/22 та №910/4865/22 задовольнив. Присвоїв об`єднаній справі №910/4863/22.

Господарський суд міста Києва рішенням від 23.01.2023 у справі №910/4863/22 позов задовольнив. Визнав припиненими усі зобов`язання Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» перед Акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» за кредитними договорами №№4З10282Д від 01.10.2010; 4З1075Д від 04.01.2007; 4З10304Д від 01.11.2010; 4З10303Д від 01.11.2010; 4З10283Д від 01.11.2010; 4З10284Д від 01.11.2010; 4З1074Д від 04.01.2007; 4З10145Д від 01.07.2010 та 4З1194Д від 02.07.2007, укладеними між Акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» та Акціонерним товариством «Запорізький завод феросплавів», у зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином. Присудив до стягнення з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на користь Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» судовий збір у розмірі 22 329, 00 грн.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Акціонерне товариство «Дніпроазот» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити Акціонерному товариству «Дніпроазот» строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі №910/4863/22; прийняти до розгляду та задовольнити апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Дніпроазот» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі №910/4863/22; змінити рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі №910/4863/22 шляхом доповнення його мотивувальної частини.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) від 10.04.2025 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Дніпроазот» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі №910/4863/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 15.04.2025 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Дніпроазот» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі №910/4863/22 повернув без розгляду.

17.04.2025 Акціонерне товариство «Дніпроазот» подало до Верховного Суду через систему «Електронний суд» касаційну скаргу, в якій просить ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги скасувати та направити справу до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановою від 16.06.2025 касаційну скаргу Акціонерного товариства «Дніпроазот» залишив без задоволення; ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2025 у справі №910/4863/22 залишив без змін.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Акціонерне товариство «Дніпроазот» повторно звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити Акціонерному товариству «Дніпроазот» строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі №910/4863/22; прийняти до розгляду та задовольнити апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Дніпроазот» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі №910/4863/22; змінити рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі №910/4863/22 шляхом доповнення його мотивувальної частини.

Апелянт вважає, що вказаним рішенням було вирішено питання про його права, інтереси та/або обов`язки.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного.

У судовій справі № 910/4863/22 й відповідно до обставин даної справи, порушення (невизнання) прав АТ «ЗФЗ» виникло внаслідок звернення АТ КБ «ПриватБанк» до Окружного суду в Тель-Авіві з позовом (далі Ізраїльський позов), у тексті якого АТ КБ «ПриватБанк», здійснюючи виклад фактичних обставин справи та описуючи підстави позову, вказує на те, що АТ «ЗФЗ» не виконало свої договірні зобов`язання за відповідними кредитними договорами, оскільки не погасило заборгованість за вказаними кредитними договорами перед АТ КБ «ПриватБанк». У таблиці 1 «А Компанії-позичальники» (є додатком до Ізраїльського позову) АТ КБ «ПриватБанк» наводить інформацію, у якій згадує АТ «ЗФЗ» і АТ «Дніпроазот» як компанії, які є нібито однією із ланок шахрайської схеми «відмивання» коштів.

Вказує, що АТ «Дніпроазот» прямо згадується у положеннях Ізраїльського позову разом з АТ «ЗФЗ», у зв`язку з чим оскаржуване рішення стосується також і прав та інтересів Апелянта.

Апелянт погоджується з резолютивною частиною Оскаржуваного рішення й аргументами та доводами суду першої інстанції, які покладені в основу ухваленого рішення.

Господарський суд міста Києва в Оскаржуваному рішенні констатував, що виходячи із загальних засад цивільного законодавства й судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав та обов`язків сторін, слід дійти висновку про те, що у разі невизнання кредитором права боржника, передбаченого статтею 599 Цивільного кодексу України, на припинення зобов`язання, таке право підлягає захисту судом за позовом боржника на підставі пункту першого частини другої статті 16 Цивільного кодексу України.

Однак, на думку АТ «Дніпроазот», з метою повного, чіткого та належного обґрунтування Оскаржуваного рішення є необхідність доповнення його мотивувальної частини таким:

«Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Суб`єктивне цивільне право є мірою можливої поведінки у правовідносинах, в яких існує уповноважена і зобов`язана сторона.

Суб`єктивні права встановлюються правовими нормами, їх особливістю є здатність вимагати від зобов`язаної сторони певної міри поведінки, у тому числі, з використанням примусу держави.

Поняття охоронюваного законом інтересу в логічно-смисловому зв`язку з поняттям суб`єктивного права визначено в Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Безпосереднє згадування в нормах права інтересів особи як об`єкта правового захисту в певній мірі прирівнює їх до суб`єктивних прав. Тобто законні інтереси, які не опосередковані правовими нормами, можна розглядати як доправову категорію, у якій інтерес передує правам та обов`язкам, тобто виступає як «суб`єктивне право, що може виникнути у майбутньому».

Розмежовуючи поняття прав та інтересів, Конституційний Суд України в Рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначив, що і суб`єктивне право, і пов`язаний з ним інтерес є дозволами. Але перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: «Дозволено все, що передбачено у законі», а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: «Дозволено все, що не забороняється законом». Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення в межах сфери правового регулювання до користування якимсь конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

Одним з таких законних інтересів є інтерес до правової визначеності у відносинах у суспільстві для знання та розуміння своїх прав й обов`язків, а також передбачуваності наслідків своїх дій чи бездіяльності.

Якщо дії або бездіяльність інших осіб створюють для особи правову невизначеність щодо її прав і обов`язків у відносинах із цими особами, така особа може звернутись до суду для захисту свого інтересу у правовій визначеності у відносинах із цими особами.

У цій справі позивач звернувся до суду за захистом свого законного інтересу у правовій визначеності щодо прав і обов`язків у відносинах з відповідачем за кредитними договорами.»

Апелянт вказує, що поняття прав та законних інтересів слід розмежовувати, оскільки «законний інтерес» за своєю суттю є категорією, похідною від «права». З огляду на те, що АТ «Дніпроазот» є контрагентом АТ «ЗФЗ», для Апелянта важливо, щоб суд надав повну кваліфікацію правовідносинам між АТ «ЗФЗ» й АТ КБ «ПриватБанк» та порушенню, яке мало місце у вказаних правовідносинах.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) від 18.06.2025 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Дніпроазот» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі №910/4863/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 задоволено клопотання та поновлено Акціонерному товариству «Дніпроазот» пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі №910/4863/22. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Дніпроазот» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі №910/4863/22. Розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2025 заяву про самовідвід суддів Владимиренко С.В., Демидової А.М., Ходаківської І.П. від розгляду справи №910/4863/22 задоволено.

Ухвалено матеріали справи №910/4863/22 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі №910/4863/22, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Дніпроазот» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі №910/4863/22 та за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Покровський гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі №910/4863/22, та апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі №910/4863/22 передати для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень статті 32 ГПК України.

Згідно витягу з протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) від 10.09.2025 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Дніпроазот» передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді: Скрипки І.М., суддів: Мальченко А.О., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Дніпроазот» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі № 910/4863/22, розгляд апеляційної скарги призначено на 20.10.2025 о 14 год. 00 хв.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача зазначив, що наведене обґрунтування апелянта та висновок суду першої інстанції ніяким чином не свідчить про те, що Оскаржуване рішення прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки АТ "Дніпроазот".

Так, висновок суду першої інстанції (який, на переконання Банку, є помилковим) що "у разі невизнання кредитором права боржника, передбаченого статтею 599 Цивільного кодексу України, на припинення зобов`язання, таке право підлягає захисту судом за позовом боржника на підставі пункту першого частини другої статті 16 Цивільного кодексу України" не містить жодної згадки про АТ "Дніпроазот", його права, свободи чи інтереси, як і не містить такої згадки будь-яка інша частина Оскаржуваного рішення.

У даній (а також і в будь-якій іншій) частині Оскаржуваного рішення не встановлено жодних обставин, які б впливали на права, інтереси чи обов`язки апелянта.

Не підтверджують такий вплив і безпідставні посилання АТ "Дніпроазот" на текст Ізраїльського позову, змістом якого Позивач обґрунтував своє звернення до суду, в якому АТ "Дніпроазот" згадується серед низки інших юридичних осіб.

Так, згадка про заявника в документі, що наявний в матеріалах справи, а не безпосередньо в Оскаржуваному рішенні не надає заявникові права на апеляційне оскарження такого рішення в розумінні положень процесуального законодавства.

Відповідач зазначає, що АТ "Дніпроазот", навіть не вказує про які саме права, інтереси та (або) обов`язки вирішені питання в Оскаржуваному рішенні, а лише голослівно зазначає, що таке вирішення мало місце.

Відтак, з наведеного випливає, що Оскаржуваним рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки не вирішувалось, у зв`язку із чим апеляційне провадження підлягає закриттю з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України.

В судове засідання апеляційної інстанції 20.10.2025 представники апелянта не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Представники відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 20.10.2025 заперечували доводи апеляційної скарги, вважали, що апеляційне провадження слід закрити.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 20.10.2025 питання щодо апеляційної скарги АТ «Дніпроазот» залишив на розсуд суду.

Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника апелянта обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.

Стаття 129 Конституції України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в ст. 14 Закону України Про судоустрій і статус суддів, згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Отже, реалізація конституційного права на оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.

Згідно зі ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 254 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно. Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та, як наслідок, скасування судового рішення на підставі п. 4 ч. 3 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь - якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, в зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків скаржника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про залучення такої особи у якості третьої особи та про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №911/2635/17 від 11.07.2018.

Вказуючи в апеляційній скарзі про те, що оскаржуваним рішенням вирішено питання про права, інтереси та/або обов`язки АТ «Дніпроазот», апелянт посилається на те, що:

1)У судовій справі № 910/4863/22 й відповідно до обставин даної справи, порушення (невизнання) прав АТ «ЗФЗ» виникло внаслідок звернення АТ КБ «ПриватБанк» до Окружного суду в Тель-Авіві з позовом (далі Ізраїльський позов), у тексті якого АТ КБ «ПриватБанк», здійснюючи виклад фактичних обставин справи та описуючи підстави позову, вказує на те, що АТ «ЗФЗ» не виконало свої договірні зобов`язання за відповідними кредитними договорами, оскільки не погасило заборгованість за вказаними кредитними договорами перед АТ КБ «ПриватБанк». У таблиці 1 «А Компанії-позичальники» (є додатком до Ізраїльського позову) АТ КБ «ПриватБанк» наводить інформацію, у якій згадує АТ «ЗФЗ» і АТ «Дніпроазот» як компанії, які є нібито однією із ланок шахрайської схеми «відмивання» коштів.

2) АТ «Дніпроазот» прямо згадується у положеннях Ізраїльського позову разом з АТ «ЗФЗ», у зв`язку з чим оскаржуване рішення стосується також і прав та інтересів Апелянта.

3) Поняття прав та законних інтересів слід розмежовувати, оскільки «законний інтерес» за своєю суттю є категорією, похідною від «права». З огляду на те, що АТ «Дніпроазот» є контрагентом АТ «ЗФЗ», для Апелянта важливо, щоб суд надав повну кваліфікацію правовідносинам між АТ «ЗФЗ» й АТ КБ «ПриватБанк» та порушенню, яке мало місце у вказаних правовідносинах.

Дослідивши матерали справи, колегією суддів встановлено наступне.

Акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів» (далі - АТ «ЗЗФ»/позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»/відповідач) про визнання припиненими усіх зобов`язань АТ «ЗЗФ» перед АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором №4З10282Д від 01.10.2010, у зв`язку із їх повним виконанням, проведеним належним чином.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невизнання АТ КБ «Приватбанк» права АТ «ЗЗФ» на припинення зобов`язань за вказаним кредитним договором у зв`язку із повним їх виконанням, проведеним належним чином. При цьому, позивач стверджує, що порушення відповідачем прав позивача виникло внаслідок звернення з позовом до Окружного суду в Тель-Авіві (Ізраїль), в якому АТ КБ «Приватбанк» зазначає, що позивач не виконав свої зобов`язання за кредитним договором.

За висновком суду апеляційної інстанції, спірні правовідносини стосуються відносин між позивачем та відповідачем стосовно виконання позивачем кредитних договорів №4З1075Д від 04.01.2007, №4З10304Д від 01.11.2010, №4З10303Д від 01.11.2010, №4З10283Д від 01.11.2010, №4З10284Д від 01.11.2010, №4З1074Д від 04.01.2007, №4З10145Д від 01.07.2010, №4З1194Д від 02.07.2007, тоді як виконання вказаних правочинів не стосуються прав та обов`язків Акціонерного товариства «Дніпроазот». Згадка відповідачем у даній справі Банком у позові до Окружного суду в Тель-Авіві (Ізраїль) про Акціонерне товариство «Дніпроазот» не свідчить про те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі №910/4863/22 вирішено питання про права, обов`язки або інтереси апелянта АТ «Дніпроазот».

З огляду на викладене, колегія суддів при розгляді апеляційної скарги АТ «Дніпроазот» зазначає, що ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині рішення рішенням Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі №910/4863/22 не міститься жодних висновків щодо прав, інтересів та/або обов`язків скаржника АТ «Дніпроазот».

В апеляційній скарзі АТ «Дніпроазот» не наведено очевидного та безумовного (чи навіть імовірного) зв`язку оскаржуваного рішення з правами, інтересами та/або обов`язками скаржника.

Безпідставними є доводи апелянта про те, що суд вирішив питання про його права, інтереси та обов`язки, оскільки такі не ґрунтуються на матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що апелянтом не доведено вирішення оскаржуваним рішенням питання про права, інтереси та / або обов`язки АТ «Дніпроазот».

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Так, згідно зі статтями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, якщо встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (ч.2 ст.264 ГПК України).

Враховуючи вищевикладене, відсутність правового зв`язку між предметом спору у справі №910/4863/22 та правами АТ «Дніпроазот», а питання про права, інтереси та обов`язки скаржника стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалося, колегія суддів дійшла висновку про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Дніпроазот» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі №910/4863/22.

Керуючись ст.ст. 234, 264 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Дніпроазот» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі №910/4863/22 закрити.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст ухвали підписано 29.10.2025.

Головуючий суддяІ.М. Скрипка

СуддіА.І. Тищенко

А.О. Мальченко