Постанова від 30.10.2025 по справі 305/312/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 305/312/19

провадження № 61-4814св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Рахівська міська рада Закарпатської області,

третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тричинець Наталії Павлівни на постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Кожух О. А., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Рахівської міської ради Закарпатської області (далі - Рахівська міська рада), третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області), про усунення перешкод у здійсненні права власності, визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування, державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації права власності.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що на підставі договору дарування є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 63,78 кв. м, із нежитловою будівлею - сараєм.

Попередній власник (батько позивача) ОСОБА_3 набув квартиру у власність шляхом приватизації державного житлового фонду.

До складу майна як об`єкта права власності, згідно технічного паспорта від 22 січня 2014 року та витягу, входять: чотирикімнатна житлова квартира загальною площею 63,78 кв. м, сарай загальною площею 16,8 кв. м.

Указував, що під час оформлення прав на землю під будівлею сараю йому стало відомо, що земельна ділянка загальною площею 0,0185 га, на якій розташований сарай, належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , кадастровий номер 2123610100:33:001:006. На запит його представника Відділ у Рахівському районі ГУ Дергеокадастру у Закарпатській області надав копію технічної документації щодо переданої у власність відповідачці земельної ділянки.

Рішенням сесії Рахівської міської ради від 09 серпня 2007 року № 263 ОСОБА_4 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_2 .

Рішенням сесії від 05 серпня 2010 року № 976 відповідачці затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності, та передано у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,0185 га на АДРЕСА_2 .

Із технічної документації встановлено, що його сарай взагалі відсутній на цій земельній ділянці. З горизонтальної зйомки земельної ділянки, погодженої представником міської ради та Держгеокадастру (відмітка про перевірку від 09 липня 2010 року), вбачається, що на земельній ділянці відповідачки наявна господарська будівля (літня кухня), що займає площу 0,0044 га, інших будівель не виявлено.

Крім того, встановлення (погодження) меж спірної земельної ділянки проводилось рішенням Рахівської міської ради від 20 квітня 2010 року № 943 на підставі протоколу № 28 засідання узгоджувальної комісії Рахівської міської ради від 18 травня 2010 року. У цьому протоколі комісія без згоди та відома ОСОБА_5 встановила, що останній відмовляється погоджувати межі спірної земельної ділянки, мотивуючи тим, що спочатку має бути погодження Львівської залізниці.

Указував, що він та попередній власник нерухомого майна були позбавлені можливості ознайомитись із актом погодження меж та схемою розміщення земельної ділянки відповідачки, тому не знали, що вона приватизувала земельну ділянку під їхнім сараєм.

У червні 2018 року позивач звернувся до Рахівської міської ради із заявою щодо проведення обстеження та встановлення місця розміщення земельної ділянки загальною площею 0,0185 га, кадастровий номер 2123610100:33:001:006, та встановлення наявності на ній об`єктів нерухомого майна, зокрема нежитлової будівлі - сараю літ. «Б», що належить йому на праві власності.

За результатами розгляду звернення 24 квітня 2018 року встановлено, що господарська будівля (сарай), власником якої він є, згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22 червня 2017 року розташована на земельній ділянці, власником якої є ОСОБА_2 , про що складено відповідний акт. Крім того, в акті комісія рекомендувала відповідачці звернутись до сертифікованої особи для внесення вірних даних щодо земельної ділянки.

22 грудня 2018 року Управління з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, за його зверненням, провело перевірку дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту - земельної ділянки, про що складено акт, яким установлено наявність нежитлової будівлі - сараю на земельній ділянці відповідачки. Земельний спір рекомендовано вирішити в судовому порядку.

Відповідачка, посилаючись на своє право власності на спірну земельну ділянку, позбавляє його, позивача, права доступу до його нежитлової споруди.

Посилаючись на положення статі 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, позивач указував, що при отриманні земельної ділянки у власність відповідачка не вказала наявність на ній нежитлової будівлі (сараю), як наслідок, без законної підстави позбавила його права на оформлення прав на неї та права користуватись належною йому нежитловою спорудою.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд:

- усунути йому перешкоди у користуванні майном, шляхом визнання недійсним та скасування рішення 63 сесії 5 скликання Рахівської міської ради від 05 серпня 2010 року № 976 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки та передачу їх у власність громадянам» у частині затвердження технічної документації із землеустрою та передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0185 га на АДРЕСА_2 ;

- усунути йому перешкоди у користуванні майном, шляхом визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку від 23 червня 2011 року, серії ЯЛ № 759790, зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі за № 212361011000436, що посвідчує право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер 2123610100:33:001:00006, за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 0,0185 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав і запис про здійснення такої реєстрації.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 20 липня 2022 року, ухваленим у складі судді Марусяк М. О., уточнені позовні вимоги задоволено.

Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні майном, шляхом визнання недійсним та скасування рішення 63 сесії 5 скликання Рахівської міської ради № 976 від 05 серпня 2010 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки та передачу їх у власність громадянам» у частині затвердження технічної документації із землеустрою та передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0185 га по АДРЕСА_2 .

Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні майном, шляхом визнання недійсним та скасування Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 759790 від 23 червня 2011 року, зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі за № 212361011000436, що посвідчує право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 2123610100:33:001:00006, за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею: 0,0185 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав і запис про здійснення такої реєстрації.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 768,40 грн понесених судових витрат.

Стягнуто з Рахівської міської ради на користь ОСОБА_1 768,40 грн понесених судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог.

Оскільки право на захист свого порушеного права у ОСОБА_1 виникло з 22 червня 2017 року, саме з цієї дати слід відраховувати початок перебігу позовної давності. Із цим позовом ОСОБА_1 звернувся до суду у 2019 році, тому суд першої інстанції вважав, що позовна давність не спливла.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 20 липня 2022 року скасовано, ухвалено у справі нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Рахівської міської ради, третя особа - ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, про усунення перешкод у здійсненні права власності, визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування, державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації права власності відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції встановив, що на земельній ділянці, яка належить відповідачці, розташовані господарські будівлі, які існували ще до реєстрації за позивачем права власності на сарай.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи в позові, виходив з того, що позивач відповідно до статей 13, 81 ЦПК України, не подав належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б підтверджували, що сарай площею 16, 8 кв. м, який належить йому на праві власності, як на час передачі відповідачу у власність спірної земельної ділянки, так і на цей час, розміщений на земельній ділянці відповідача. Не довів, що діями відповідача порушені його законні права, інтереси та наявні підстави для усунення позивачу перешкод у користуванні майном шляхом скасування оспорюваного рішення Рахівської міської ради та права власності відповідача, на набуту нею у 2010 році земельну ділянку.

При цьому суд апеляційної інстанції вважав такими, що не є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, які би підтверджували факт розміщення сараю, належного позивачу на праві власності, на земельній ділянці відповідача, акт обстеження земельної ділянки, складений 24 квітня 2018 року комісією Рахівської міської ради, та акт перевірки вимог земельного законодавства від 22 грудня 2018 року № 921-Ок/839/АП/09/01/-18.

Короткий зміст касаційної скарги

У квітні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Тричинець Н. П. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

15 квітня 2025 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху.

06 травня 2025 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Рахівського районного суду Закарпатської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У травні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 711/10912/17 (провадження № 61-45272св18), від 27 листопада 2019 року у справі № 592/7293/16-ц (провадження № 61-1203св19), від 17 березня 2023 року у справі № 557/731/21 (провадження № 61-9503св22), від 26 квітня 2023 року у справі № 303/4772/16-ц (провадження № 61-10507св22).

Уважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції про те, що право власності на сарай у позивача виникло 22 січня 2014 року, тобто після реєстрації відповідачем свого права власності на спірну земельну ділянку у 2010 році.

Суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив прийняття доказу, а саме акта обстеження комісією Рахівської районної ради земельної ділянки відповідачки від 24 квітня 2018 року, проведеного за заявою позивача, який підтверджує розміщення сараю на спірній земельній ділянці, мотивуючи цю відмову лише тим, що обстеження проводилося без участі відповідачки.

Перехід приналежності головної речі, а саме господарських будівель та споруд до нового власника можливий лише разом із головною річчю, тобто будинком, квартирою в ньому. Стверджує, що наявність нежитлового приміщення - сараю у технічному паспорті, який є додатком до свідоцтва про право власності, виданого внаслідок приватизації державного житлового фонду у 1994 року, є належним підтвердженням права власності на нього.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Романенко О. І. подав відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 є власником сусідньої з позивачемОСОБА_1 квартири АДРЕСА_3 .

Рішенням сесії Рахівської міської ради від 09 серпня 2007 року № 263 ОСОБА_4 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_2 .

Рішенням сесії Рахівської міської ради від 20 травня 2010 року № 943 затверджено протокол № 28 узгоджувальної комісії Рахівської міської ради від 18 травня 2010 року та встановлено межі земельної ділянки згідно технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,0185 га, за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_2 без погодження із сусідніми землекористувачами ОСОБА_6 та ОСОБА_3 .

Рішенням сесії Рахівської міської ради від 05 серпня 2010 року № 976 ОСОБА_2 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності, та передано у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,0185 га на АДРЕСА_2 .

23 червня 2011 року ОСОБА_2 . Рахівською міською радою видано державний акт на право власності на земельну ділянку, серія та номер: ЯЛ №759790, кадастровий номер 2123610100:33:001:0006, площею 0,0185 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 є власником нерухомого майна -квартири, загальною площею 63,78 кв. м, житловою площею, 47,03 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Складовою частиною об`єкта нерухомого майна є сарай (зазначений літ. «Б»), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №90235003, сформованим 22 червня 2017 року.

Із цього витягу встановлено, що право власності на житлову квартиру та сарай, які розміщені за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 набув 16 червня 2017 року на підставі договору дарування житлової квартири, посвідченого 16 червня 2017 року державним нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори Пріц О. І., зареєстрованого у за №1-451. Право власності попереднього власника, ОСОБА_3 на нерухоме майно - квартиру, загальною площею 63,78 кв. м, житловою площею - 47,03 кв. м та сараю (зазначений літ. «Б»), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний номер 19527110, сформованим 25 березня 2014 року, підставою виникнення права власності слугувало свідоцтво про право власності серія та номер б/н, видане 11 січня 1994 року Фондом комунального майна Рахівської районної ради народних депутатів Закарпатської області.

Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 21 листопада 2019 року у справі № 305/1024/19, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до Рахівської державної нотаріальної контори, третя особа - ОСОБА_1 про визнання протиправними і незаконними дій державного нотаріуса, державного реєстратора Рахівської державної нотаріальної контори Рахівського районного нотаріального округу щодо дій з виготовлення, посвідчення, видачі договору дарування за № 1-451 від 16 червня 2017 року, державної реєстрації у Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обтяжень за індексним номером рішення 35802582 від 22 червня 2017 року, речових прав на об`єкт нерухомого майна за № 322667321236 та їх скасування.

27 червня 2018 року ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 2123610100:33:001:0006, площею 0,0185 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована: АДРЕСА_2 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22 січня 2019 року № 153486189. Підставою виникнення права власності на спірну земельну ділянку став державний акт на право власності на земельну ділянку, серія та номер: ЯЛ №759790, виданий 23 червня 2011 року Рахівською міською радою Закарпатської області.

Із акта обстеження земельної ділянки у АДРЕСА_2 , складеного 24 квітня 2018 року комісією Рахівської міської ради, встановлено, що проводилось обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , під час якої встановлено, що господарська будівля (сарай), власником якої є позивач, згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22 червня 2017 року, розташований на земельній ділянці, власником якої є ОСОБА_2 .

Як вбачається з цього акта, таке обстеження проводилось у присутності дружини позивача - ОСОБА_7 , яка повідомила комісії, що ОСОБА_2 забороняє користуватися земельною ділянкою ОСОБА_1 , якому надано дозвіл на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність для будівництва гаражів на АДРЕСА_2 (у дворі будинку № 88 ), та за відсутності ОСОБА_2 ; акт не містить конкретних даних про розташування господарської будівлі (сараю) відносно будинку та земельної ділянки відповідача, не вказано технічних характеристик господарської будівлі, за якими можна було ідентифікувати як сарай, який зареєстрованим за позивачем.

Із акта перевірки вимог земельного законодавства від 22 грудня 2018 року № 921-Ок/839/АП/09/01/-18 встановлено, що факт того, що частина господарської споруди, яка належить ОСОБА_1 , розміщена на земельній ділянці відповідачки, встановлено із тверджень самого позивача ОСОБА_1 . Правовстановлюючі документи на земельну ділянку у ОСОБА_1 відсутні. Із цього акта також слідує, що відповідно до наданих документів, встановити місце розташування сараю, який зареєстровано 25 березня 2014 року за ОСОБА_3 , а 22 червня 2017 року за ОСОБА_1 , не є можливим.

Із цього акта, а також з інших матеріалів справи, зокрема технічного паспорта від 11 січня 1994 року на квартиру АДРЕСА_4 , власником якої є позивач, встановлено, що сарай, як складова частина цього об`єкту нерухомого майна, не був внесений до технічного паспорта від 11 січня 1994 року. Зміни до технічного паспорта на цю квартиру внесено 22 січня 2014 року, виготовлено новий технічний паспорт і внесено до нього сарай під літерою «Б». План будівлі (сарай) під літерою «Б» у технічному паспорті від 22 січня 2014 року відсутній, як і відсутні технічні характеристики сараю.

З довідки про існуючий стан угідь, з яких ОСОБА_2 відводиться земельна ділянка площею 0,0185 га на АДРЕСА_2 (довідка знаходиться у технічній документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 ), встановлено, що на земельній ділянці розміщені тимчасові будівлі. У технічній документації міститься технічний паспорт на господарську споруду (літню кухню), який складено 16 квітня 2010 року, реєстраційний № 120693986, підстава - рішення виконавчого комітету Рахівської міської ради від 05 березня 2010 року № 18.

10 січня 2020 року відповідачка ОСОБА_2 подала до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суди першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Тричинець Н. П. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з частиною першою статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Результат аналізу наведених норм права дає підстави для висновку, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Норми статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку та споруд). Визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачає механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке набуває у власність особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Суд апеляційної інстанції встановив:

- ОСОБА_2 із земельних угідь передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,0185 га на АДРЕСА_2 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства. На цій земельній ділянці розміщена тимчасова будівля (літня кухня), що підтверджено технічним паспортом на господарську будівлю, який складено 16 квітня 2010 року на підставі рішення виконавчого комітету Рахівської міської ради від 05 березня 2010 року № 18;

- ОСОБА_1 з 22 червня 2017 року є власником квартири АДРЕСА_4 , загальною площею 63,78 кв. м, житловою площею - 47,03 кв. м., складовою частиною якої є об`єкт нерухомого майна - сарай літ. «Б», що підтверджується технічним паспортом від 22 січня 2014 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №90235003, сформованим 22 червня 2017 року.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка є предметом касаційного перегляду, саме на позивача, згідно з вимогами процесуального закону, покладено обов`язок доведення факту порушення його права, свобод чи законних інтересів неправомірними діями відповідача при здійсненні будівництва на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні відповідача.

Установивши, що на земельній ділянці, яка належить на праві власності ОСОБА_2 , розташована господарська будівля (літня кухні), яка існувала на час передачі відповідачці земельної ділянки у 2010 році, ще до реєстрації за позивачем права власності на сарай, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 не довів, що належний йому сарай площею 16,8 кв. м розміщений саме на земельній ділянці ОСОБА_2 , і що діями відповідачки порушено його права власника та наявні підстави для усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування рішення Рахівської міської ради та скасування права власності відповідачки на набуту нею у 2010 році земельну ділянку.

З урахуванням фактичних обставин справи, правильними є висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивач не довів обставини, якими він обґрунтовує порушення своїх прав, що є його процесуальним обов`язком в силу вимог статей 12, 81 ЦПК України, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, чи знаходиться нежитлова будівля (сарай), власником якої є позивач, на земельній ділянці площею 0,0185 га, переданій у власність ОСОБА_2 .

Такі обставини зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста. Позивач під час розгляду справи не заявляв клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 372/2650/17 (провадження № 61-12760св19), від 15 вересня 2021 року у справі № 570/1721/20(провадження № 61-10072св21), від 13 квітня 2022 року у справі № 738/46/20 (провадження № 61-5944св21).

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 711/10912/17 (провадження № 61-45272св18), від 27 листопада 2019 року у справі № 592/7293/16-ц (провадження № 61-1203св19), від 17 березня 2023 року у справі № 557/731/21 (провадження № 61-9503св22), від 26 квітня 2023 року у справі № 303/4772/16-ц (провадження № 61-10507св22), є необґрунтованими, оскільки встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у спорах щодо застосування статті 186 ЦК України, частини четвертої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», є іншими ніж у справі, яка переглядається.

Верховний Суд, переглядаючи справу № 303/4772/16-ц, указав: «Статтею 186 ЦК України визначено, що річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною четвертою статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження, зокрема окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі.

Отже, перехід приналежності головної речі, а саме господарських будівель та споруд, до нового власника можливий тільки разом із головною річчю, тобто будинком.

Вказаний висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 658/3228/18-ц.

Таким чином надвірні будівлі є приналежністю головної речі - зазначеної квартири (одноквартирний житловий будинок) та відповідно до технічного паспорту, виготовленого КП «Рівненське ОБТІ» 18 жовтня 2011 року, разом становлять садибу, про що правильно зазначив апеляційний суд».

Ураховуючи, що у справі, яка переглядається в касаційному порядку, суд апеляційної інстанції не заперечував того, що сарай площею 16,8 кв м є складовою частиною квартири позивача, вказані висновки Верховного Суду не суперечать висновкам цієї постанови.

З урахуванням викладеного, колегія суддів уважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанцій ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, зокрема, щодо відхилення судом апеляційної інстанції клопотання про прийняття як доказу акта обстеження комісією Рахівської районної ради земельної ділянки відповідачки від 24 квітня 2018 року, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваної постанови, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тричинець Наталії Павлівни залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник