Постанова від 06.11.2025 по справі 911/3091/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2025 року

м. Київ

cправа № 911/3091/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Власова Ю. Л. (головуючого), Булгакової І. В., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Бутенка А. О.,

представників учасників справи:

позивача - Безуха А. М.,

відповідача - Пустовойтова Д. М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон"

на рішення Господарського суду Київської області від 26 лютого 2025 року (суддя Карпечкін Т. П.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 серпня 2025 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Ткаченко Б. О., судді: Гаврилюк О. М., Сулім В. В.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінвест-М"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон"

про стягнення 4 048 917,91 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроінвест-М" (далі -ТОВ "Агроінвест-М", позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон" (далі - ТОВ "Фірма Ерідон", відповідач, скаржник) 4 048 917, 91 грн передплачених коштів, на які відповідач не поставив товар в порушення умов Договору поставки № 72/22/330 від 15 грудня 2021 року (далі - Договір).

1.2. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що визначений Договором товар поставлений позивачу у повному обсязі.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 26 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28 серпня 2025 року, позов задоволено повністю.

2.2. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що довіреності на отримання товару за Договором є підробленими і не засвідчують повноважень наведених у них осіб діяти від імені позивача. Хоча відповідач у звичайних умовах господарювання і не мав підстав сумніватись у повноваженнях відповідних осіб, і позивач ніс би відповідальність за достовірність своїх відомостей, однак з урахуванням місця виконання поставки - на окупованій території у м. Токмак, де взагалі господарська діяльність була неможливою, суди поставили під сумнів одночасно обидва факти, як факт здійснення поставки на території м. Токмак, так і повноваження осіб, яким відвантажено товар, що не може вважатись належним виконанням зобов`язання. Враховуючи перебування товару у м. Токмак та неможливість його переміщення на підконтрольну територію України, відповідач мав повідомити позивача про неможливість виконання поставки та повернути передплачені кошти. Або виконати поставку в іншому законному місці. Відтак, відповідачем видано товар не уповноваженим особам, які не могли діяти на тимчасово окупованій території від імені суб`єкта господарювання, який перебуває на підконтрольній території України.

2.3. Суди виснували, що відповідач сам вступив у незаконні правовідносини в умовах, у яких господарська діяльність була неможливою, чим створив ризики понести відповідні негативні наслідки. Фактично товар було видано особам, які приймали участь у незаконній господарській діяльності на окупованій території.

2.4. Щодо посилання відповідача на складення ним податкових накладних, суди зауважили, що відповідні обставини у цьому випадку не є підтвердженням факту поставки ним же товару позивачу, оскільки відповідні податкові накладні складались на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

2.5. Суд апеляційної інстанції додатково звернув увагу, що в наданій відповідачем довіреності від 19 квітня 2022 року зазначено отримання добрива азотно-фосфорно-калійне 10:26:26-6 в кількості 95 тонн та добриво азотно-фосфорно-калійне 10:25:25 у кількості 59 тонн, а в наданих скаржником накладних зазначено, що отримано добриво азотно-фосфорно-калійне 10:20:20 (6) NPK(S) та добриво азотно-фосфорно-калійне NPK 10:25:25, яке є сухим (оплачувалась рідке добриво КАС), оскільки відпускається в мішках - біг-бегах. Тим самим оплачений асортимент товару не співпадає з асортиментом, передбаченому довіреностями і накладними на отримання товару.

2.6. За висновком судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки відповідач не поставив позивачу передплачений товар, до нього підлягають застосуванню правові наслідки, передбачені частиною другою статті 693 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у вигляді повернення суми попередньої оплати, як заявлено позивачем у позові.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. ТОВ "Фірма Ерідон" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 26 лютого 2025 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 серпня 2025 року у справі №911/3091/23, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, стягнути з позивача на користь відповідача всі судові витрати.

3.2. Відповідач у касаційній скарзі зазначив підставою касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, вказавши про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків Верховного Суду, зроблених у подібних правовідносинах.

4. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

4.1. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 вересня 2025 року для розгляду касаційної скарги ТОВ "Фірма Ерідон" у справі № 911/3091/23 визначено колегію суддів у складі: Власова Ю. Л. - головуючого, Булгакової І. В., Колос І. Б.

4.2. Ухвалою від 29 вересня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі, задовольнив клопотання відповідача та зупинив касаційне провадження до закінчення розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №908/1162/23.

4.3. Ухвалою від 20 жовтня 2025 року Верховний Суд поновив касаційне провадження у справі №911/3091/23 та призначив її розгляд на 06 листопада 2025 року.

4.4. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 04 листопада 2025 року № 32.2-01/2815 було призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 911/3091/23 у зв`язку з відпусткою судді Колос І. Б.

4.5. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 листопада 2025 року справу № 911/3091/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Власов Ю. Л. - головуючий, Булгакова І. В., Малашенкова Т. М.

4.6. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.7. Нормами частини другої статті 300 ГПК України встановлені межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

5.1. В обґрунтування позовних вимог ТОВ "Агроінвест-М" зазначило, що на підставі Договору оплатило ТОВ "Фірма Ерідон" 4 048 917, 91 грн згідно з платіжними дорученнями: №3390 від 27 січня 2022 року на суму 58 917, 31 грн; №3473 від 09 лютого 2022 року на суму 3 990 000, 60 грн, разом 4 048 917, 91 грн як передплату за поставку товару.

5.2. Обставини стосовно здійснення передплати, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, відповідачем не оскаржуються.

5.3. ТОВ "Агроінвест-М" входило до Групи компаній "Мелітопольська черешня", консолідована бухгалтерія якої велась за адресою: Запорізька область, місто Мелітополь, вул. Г.Сагайдачного, 65. Штампи, печатка № 1, установчі документи також знаходились за цією адресою, а основна печатка підприємства знаходиться у директора ТОВ "Агроінвест-М" ОСОБА_1.

5.4. Мелітополь був окупований на початку повномасштабної агресії російської федерації. Евакуація бухгалтерських, установчих документів, печаток і штампів підприємства, які знаходились у приміщенні за адресою: Запорізька область, місто Мелітополь, вул. Г.Сагайдачного, 65, не проводилась. Захоплення приміщень, де знаходилась документація та печатки позивача, підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 22022080000000725 від 30 травня 2022 року.

5.5. За твердженням позивача, внаслідок окупації території здійснення поставки було і залишається неможливим.

5.6. Позивач звернувся до відповідача з вимогою відповідно до частини другої статті 693 ЦК України повернути попередню оплату за непоставлений товар в сумі 4 048 917 грн ТОВ "Агроінвест-М". Також позивач просив надати будь-які бухгалтерські документи стосовно цієї господарської операції.

5.7. Зазначена вимога позивача була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

5.8. Заперечуючи проти позову, відповідач стверджує, що передбачений Договором товар поставив позивачу у повному обсязі протягом квітня 2022 року за відповідними видатковими накладними. Товар був отриманий уповноваженими представниками позивача Кашлаковим Д.В. за довіреністю б/н від 19 квітня 2022 року та ОСОБА_3 за довіреністю б/н від 12 квітня 2022 року. Вказані довіреності складені на бланку позивача та підписані директором позивача ОСОБА_1. Здійснення поставки підтверджується видатковими накладними на суму 4 050 765, 25 грн, а саме: № 31210 від 13 квітня 2022 року на суму 54 790, 56 грн, № 31214 від 13 квітня 2022 року на суму 4 126, 75 грн, № 31238 від 13 квітня 2022 року на суму 1 847,34 грн, № 35178 від 20 квітня 2022 року на суму 744 000, 12 грн, № 34222 від 20 квітня 2022 року на суму 744 000,12 грн, № 36618 від 22 квітня 2022 року на суму 793 600, 13 грн, № 36619 від 22 квітня 2022 року на суму 830 847, 60 грн, № 36623 від 22 квітня 2022 року на суму 877 552, 63 грн.

5.9. За твердженням відповідача передача товару відповідачем позивачу здійснювалось у м. Токмак Запорізької області, що в період поставки товару знаходилося на тимчасово окупованій території.

5.10. Враховуючи, що директор ТОВ "Агроінвест-М" ОСОБА_1 у заяві свідка зазначав, що він не підписував доручень іншим особам з приводу отримання оплачених мінеральних добрив у ТОВ "Фірма Ерідон", судом першої інстанції за клопотанням позивача у справі призначена судова експертиза підписів директора ТОВ "Агроінвест-М" ОСОБА_1.

5.11. Відповідно до висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (КНДІСЕ) № 4604/24-32 від 05 грудня 2024 року, який наданий на підставі ухвали суду від 31 січня 2024 року, підпис в графі "директор ТОВ "Агроінвест-М" ОСОБА_1" у довіреності ТОВ "Агроінвест-М" на Кашлакова Д.В. б/н від 19 квітня 2022 року та в довіреності ТОВ "Агроінвест-М" б/н від 12 квітня 2022 року на ОСОБА_3 виконаний не ОСОБА_1., а іншою особою.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

6. Доводи касаційної скарги відповідача

6.1. ТОВ "Фірма Ерідон" у касаційній скарзі зазначає, що подає касаційну скаргу з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки Північний апеляційний господарський суд неправильно застосував:

- приписи частини другої статті 693 ЦК України, а саме без урахування висновку викладеного в постановах Верховного Суду від 10 квітня 2025 року у справі №915/1818/23, від 19 червня 2025 року у справі №904/354/24, від 30 січня 2025 року №910/18530/23, від 21 червня 2023 року у справі №916/3027/21 щодо стягнення передоплати, від 12 травня 2022 року у справі №635/6172/17 щодо відшкодування завданої шкоди російською федерацією як державою-окупантом, від 11 вересня 2019 року у справі №910/7122/17 щодо наслідків пред`явлення позову до неналежного відповідача, та без співвідношення з частиною першою статті 664, частиною першою статті 668 ЦК України;

- приписи частини третьої статті 92, частин першої, третьої статті 237, статей 1000, 1006 ЦК України, а саме без урахування висновку викладеного в постановах Верховного Суду від 07 квітня 2023 року у справі №910/5172/19, від 19 червня 2024 року у справі №926/701-б/22(926/848/22) щодо застосування частини третьої статті 92 ЦК України; від 25 березня 2024 року у справі №458/229/18 щодо співвідношення довіреності та договору доручення; від 09 квітня 2025 року у справі №916/105/24, від 05 грудня 2018 року у справі №915/878/16, від 03 лютого 2020 року у справі №909/1073/17 щодо відповідальності за законність використання печаток юридичної особи; від 08 січня 2025 року у справі №466/4374/22 щодо доведення форс - мажорних обставин; від 06 квітня 2023 року у справі №916/3417/21 щодо оцінки податкових накладних при запереченні однією зі сторін факту поставки;

- приписи статті 76 ГПК України, а саме без урахування висновку викладеного в постановах Верховного Суду від 19 червня 2025 року у справі №904/354/24, від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц.

6.2. Відповідач наголошує, що положення частини другої статті 693 ЦК України не можуть бути застосовані у спірних правовідносинах, оскільки фактично поставка товару відбулася. На початку 2022 року Група компаній "Ерідон" в Запорізькій області мала представництва (офіси та склади) в містах Токмак, Бердянськ, Запоріжжя. У квітні 2022 року позивач на складі відповідача за адресою вул. Ковальська, 49, м. Токмак, Запорізька область отримав продукцію, яка залишалась в наявності на складі ТОВ "Фірма Ерідон" на той час, на загальну суму 4 050 765, 25 грн. Товар вивозився транспортними засобами, які належать Група компаній "Мелітопольська черешня" та особами, які отримували товар також і для іншого підприємства цієї групи компаній. З огляду на це відповідач вважає, що він належним чином виконав свій обов`язок перед позивачем.

6.3. Натомість позивач фактично веде мову про розкрадання належного йому майна окупаційними військами чи адміністрацією російської федерації, що має наслідком відповідальність у формі відшкодування збитків, і належним відповідачем у цьому випадку є російська федерація.

6.4. Також відповідач звертає увагу на те, що наданий позивачем та врахований судом витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 22022080000000725 від 30 травня 2022 року стосується іншої юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Мелітопольська черешня", фіксує повідомлення, що надійшло до правоохоронних органів уже після отримання продукції за Договором та стосується збройного нападу представників підрозділів збройних сил російської федерації на об`єкти вказаного товариства, а не підробки чи викрадення печатки. Отже, вказаний витяг не містить та не може містити інформацію, яка підтверджує те, що печатка позивача була викрадена в нього або в інший незаконний спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа, за яких умов та коли це відбулось, або те, що про відповідні факти був обізнаний відповідач при відвантаженні продукції.

6.5. Також у касаційній скарзі відповідач просив зупинити провадження у справі № 911/3091/23 до завершення розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 908/1162/23 з огляду на те, що регулювання, яке міститься у статтях 13 та 13-1 Закону 1207-VII, поширюється як на господарські спори, так і на трудові правовідносини (виплата заробітної плати), а також на порядок переміщення товарів фізичними особами та порядку в`їзду/виїзду фізичних осіб на тимчасово окуповані території; тому вирішення Верховним Судом у справі № 908/1162/23 питання щодо територій, на які поширюються норми статей 13 та 13-1 Закону № 1207-VII, має істотне значення для вирішення цієї справи. Відповідне клопотання відповідача про зупинення провадження у цій справі № 911/3091/23 до закінчення касаційного перегляду справи № 908/1162/23 було задоволено Верховним Судом, про що зазначено вище.

6.6. 16 жовтня 2025 року відповідач подав до Верховного Суду заяву про поновлення касаційного провадження у справі № 911/3091/23, в якій вказав, що, на його думку, висновки постанови Верховного Суду від 03 жовтня 2025 року у справі № 908/1162/23 підлягають застосуванню у цій справі № 911/3091/23.

7. Заперечення позивача на касаційну скаргу відповідача

7.1. ТОВ "Агроінвест-М" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій у цій справі - без змін.

7.2. Позивач наголошує, що він з лютого 2022 року втратив контроль над активами та документацією підприємства. Бухгалтерія, виробничі потужності і орендовані земельні ділянки ТОВ "Агроінвест-М" непідконтрольні позивачу від самого початку окупації м. Мелітополь Запорізької області та частини Херсонської області. Розслідування відповідних злочинів, стосовно яких подано повідомлення, зафіксоване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 22022080000000725 від 30 травня 2022 року, можливі лише після деокупації відповідних територій.

7.3. Позивач вважає, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують той факт, що представники колаборантів та окупаційних військ разом з представниками ТОВ "Фірма Ерідон", які знаходились на окупованій території, провели дії по розкраданню належного до отримання позивачем майна, шляхом оформлення незаконних документів.

7.4. Оскільки відповідач фактично не поставив позивачу товар, суди попередніх інстанцій правильно застосували положення Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (далі - Закон № 1207-VII) та частини другої статті 693 ЦК України та виснували про наявність правових підстав для повернення відповідачем позивачу суми попередньої оплати.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права

8.1. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

8.2. Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

8.3. За статтею 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

8.4. У частині другій статті 693 ЦК України зазначено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

8.5. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII (тут і далі - в редакції від 21 березня 2022 року) для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України.

8.6. Дата початку тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України (частина третя статті першої Закону № 1207-VII).

8.7. Частиною першою статті 4 Закону № 1207-VII передбачено, що на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.

8.8. У частинах першій, другій та шостій статті 13 "Особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території" Закону № 1207-VII зазначено, що положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.

Здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 ЦК України.

Переказ коштів між тимчасово окупованою територією та іншою територією України забороняється.

8.9. Відповідно до частин другої, четвертої статті 13-1 Закону № 1207-VII на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено. Контроль в`їзду - виїзду з метою виявлення, запобігання переміщенню товарів на тимчасово окуповану територію та з такої території поза межами контрольних пунктів в`їзду - виїзду проводять уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України.

Переміщення товарів, маркування (етикетування) яких свідчить про вироблення таких товарів на тимчасово окупованій території, забороняється, крім речей, які віднесені до особистих речей, що переміщуються у ручній поклажі та/або супроводжуваному багажі.

8.10. Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1207-VII передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

8.11. Законом України від 16 листопада 2022 року № 2764-IX внесені зміни до Закону № 1207-VII, зокрема у статтях 1, 3, 4 цього Закону слова "рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України" замінено словами "Кабінетом Міністрів України".

8.12. 06 грудня 2022 року Кабінет Міністрів України затвердив постанову "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

8.13. Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 затверджений Перелік територій на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окуповані російською федерацією, до якого включена Токмацька міська територіальна громада, територія якої є тимчасово окупованою російською федерацією з 26 лютого 2022 року.

8.14. У справі № 908/1162/23 розглядався спір про стягнення з комунального підприємства Мелітопольської міської ради Запорізької області боргу за спожитий обсяг електроенергії на підставі договору постачання електричної енергії з урахуванням того, що на даний час неможливо відслідкувати, яка саме електрична енергія поставлялася на тимчасово окуповану територію.

Справа № 908/1162/23 була передана на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для вирішення питання про те, чи можуть бути застосовані до спірних правовідносин (які виникли у листопаді - грудні 2022 року) частина друга статті 13 та частина друга статті 13-1 Закону № 1207-VII, враховуючи, що тимчасово окуповані території визнаються такими Кабінетом Міністрів України, а станом на час виникнення спірних правовідносин відповідного рішення Кабінету Міністрів України прийнято не було.

За результатами розгляду справи № 908/1162/23 об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2025 року зазначила, що відповідно до регулювання, запровадженого Законом України від 21 квітня 2022 року № 2217-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України" правовий статус тимчасово окупованої території російською федерацією в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.

Об`єднана палата виснувала, що підставою для відмови в позові у справі №908/1162/23, враховуючи положення статті 13-1 Закону № 1207-VII, є заборона передачі електроенергії відповідачу, оскільки факт тимчасової окупації міста Мелітополь є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому провадженні.

9. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

9.1. Предметом судового розгляду у цій справі є правомірність стягнення покупцем з постачальника передплати за товар, виходячи з того, що відповідно до законодавства України поставка товару (імовірно здійснена на тимчасово окупованій території) не відбулася.

9.2. За змістом касаційної скарги відповідач ставить перед Верховним Судом питання, зокрема, щодо того, чи правильно обрано позивачем спосіб захисту та визначено відповідача, враховуючи що ТОВ "Фірма Ерідон" як постачальник надає суду докази на підтвердження факту здійснення поставки представникам позивача (або пов`язаних з ним юридичних осіб) на тимчасово окупованій території, а отже - стверджує про належне виконання попередньо (до повномасштабного вторгнення рф) погодженого зобов`язання, внаслідок чого негативні наслідки можливого неотримання позивачем товару (що пов`язано з діями окупаційних військових формувань) мають покладатися на рф, а не на ТОВ "Фірма Ерідон".

9.3. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

9.4. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

9.5. Також Верховний Суд наголошує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, він виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

9.6. Верховний Суд позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Стосовно підстави касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України

9.7. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

9.8. Верховний Суд зауважує, що подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

9.9. Стверджуючи про наявність вказаної підстави, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях були неправильно застосовані приписи частини другої статті 693 ЦК України, а саме без урахування висновків викладених у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2025 року у справі №915/1818/23, від 19 червня 2025 року у справі №904/354/24, від 30 січня 2025 року №910/18530/23, від 21 червня 2023 року у справі №916/3027/21, від 12 травня 2022 року у справі №635/6172/17, від 11 вересня 2019 року у справі №910/7122/17; неправильно застосовані положення статей 92, 237, 1000, 1006 ЦК України, а саме без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07 квітня 2023 року у справі №910/5172/19, від 19 червня 2024 року у справі №926/701-б/22(926/848/22); від 25 березня 2024 року у справі №458/229/18; від 09 квітня 2025 року у справі №916/105/24, від 05 грудня 2018 року у справі №915/878/16, від 03 лютого 2020 року у справі №909/1073/17; від 08 січня 2025 року у справі №466/4374/22; від 06 квітня 2023 року у справі №916/3417/21; неправильно застосовані приписи статті 76 ГПК України, а саме без урахування висновків викладених в постановах Верховного Суду від 19 червня 2025 року у справі №904/354/24 та від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц.

9.10. У справі 915/1818/23 суди розглядали питання про стягнення передплати за непоставлений товар. У постанові від 10 квітня 2025 року у цій справі Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що у покупця не виникло право на повернення йому суми попередньої оплати в порядку частини другої статті 693 ЦК України, оскільки у спірних правовідносинах покупець не пред`являв продавцю вимогу про передачу йому товару в порядку статті 530 цього Кодексу, з огляду на що обов`язок з поставки товару у відповідача (продавця) не настав, відповідач не прострочив виконання цього зобов`язання та в матеріалах справи відсутні докази відмови продавця передати покупцю товар. Натомість, як встановили суди попередніх інстанцій, в матеріалах справи наявні докази, які свідчать про те, що відповідач (продавець) пропонує покупцю отримати оплачений ним товар на умовах самовивозу з місця його зберігання зі складу у м. Дніпро.

9.11. У постанові від 19 червня 2025 року у справі №904/354/24 Верховний Суд зазначив, що виходячи з того, що зі сталих правових позицій щодо визначення характеру спірних правовідносин, які виникли на підставі договору поставки, конструкція вказаної норми права визначає умовами для визнання товару наданим у розпорядження покупця такі як: 1) товар готовий до передання покупцеві у належному місці у строк встановлений договором; 2) покупець поінформований про те, що товар готовий до передання покупцеві у належному місці у строк встановлений договором. Тобто відсутність хоча б однієї із вказаних вимог виключає можливість визнання товару наданим у розпорядження покупця. Натомість зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою доводи/покликання/аргументи відповідача, не врахували вказане вище, та достеменно не з`ясували обставини, зокрема, щодо (1) готовності/неготовності товару, (2) повідомлення/неповідомлення продавцем покупця про готовність товару, поведінку покупця, зокрема, виконаного у формі повідомлення без урахування, яка ділова практика склалася між позивачем і відповідачем у процесі виконання, укладених ними договорів, у тому числі, щодо звичної для них форми комунікації. Суди фактично зосередились на формі повідомлення відповідачем про готовність товару. Втім, не дослідили питання готовності/неготовності товару.

9.12. У постанові Верховного Суду від 30 січня 2025 року у справі №910/18530/23 зазначено, що позивач як покупець за договором, керуючись частиною другою статті 693 ЦК України, обрав вимогу про повернення попередньої оплати у розмірі, на який не отримав товар, про що повідомив відповідача шляхом надсилання йому вимоги (претензії) із зазначенням про її виконання у строк сім днів з дати отримання - 30 серпня 2023 року. Відповідно, позивач, ініціюючи повернення попередньої оплати відповідачем, реалізував свою правомочність (волевиявлення) і саме після цього товарне зобов`язання відповідача стало грошовим, до того ж у відповіді на відзив на позов позивач вказував, що не планує здійснювати закупівлю газу у відповідача згідно з укладеним договору. При цьому прийняття після 30 серпня 2023 року позивачем від відповідача поставленого в частині товару не впливає на ту частину зобов`язання з поставки, яку не було виконано після авансування та не дає підстав для висновку, що відповідач звільняється від обов`язку повернути суму попередньої оплати товару, який не був поставлений, у строк, зазначений у вимозі (претензії). Оскільки відповідач протягом семи днів від 30 серпня 2023 року вимогу не виконав і невикористану суму попередньої оплати не повернув, позивач обрав способом захисту порушеного права звернення до суду про стягнення суми попередньої оплати товару, який не був поставлений. Підсумовуючи, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача 67 442 013, 67 грн не суперечать правовим позиціям Верховного Суду у названих справах, а залежали від конкретних встановлених фактичних обставин справи щодо виконання позивачем належним чином умов договору в частині перерахування попередньої оплати за один робочий день до дати передачі газу та невиконання відповідачем після отримання авансових платежів договору в частині передачі товару в повному обсязі, а після отримання вимоги - неповернення частини авансу у строк сім днів з 30 серпня 2023 року. У цій справі Верховний Суд наголосив, що висновки Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 693 ЦК України при вирішенні спорів про стягнення попередньої оплати є універсальними, однак їх застосування залежить від особливостей кожної конкретної справи, характеру спірних правовідносин, які виникли між сторонами, обставин справи, доказової бази тощо.

9.13. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі №916/3027/21 про повернення передоплати за договором поставки йшлося про правила дослідження судами електронних доказів та застосування стандартів доказування. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відсутність у сторін цього судового спору належним чином оформлених первинних документів, які би підтверджували факт поставки будівельного профілю відповідачем позивачу, не усуває обов`язок позивача заперечувати проти доводів відповідача про здійснення спірної поставки шляхом надання всіх наявних у нього доказів на спростування кожного заявленого відповідачем аргументу (зокрема, надання доказів на спростування аргументів відповідача про те, що будівельний профіль був використаний під час реконструкції на замовлення директора позивача у квартирах у м. Одесі, що цей профіль був поставлений саме відповідачем, а не іншою особою, або що цей профіль був оплачений саме платежами від імені товариства позивача, а не в інший спосіб). Цього позивачем у справі зроблено не було, тому Велика Палата Верховного Суду вказала, що місцевий господарський суд, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності, дійшов достатньо підставного та обґрунтованого висновку про те, що поставка відповідачем позивачу оплаченого останнім будівельного профіля скоріше була, ніж ні.

9.14. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі №635/6172/17 про відшкодування державою Україна моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи у Донецькій області на тимчасово окупованій території України у період проведення антитерористичної операції зроблено такий висновок: "У кожному випадку звернення з позовом про відшкодування Державою Україною шкоди (майнової, моральної), завданої терористичними актами у періоди проведення АТО, Операції об`єднаних сил, суди мають з`ясувати: (а) підстави позову (обставини, якими обґрунтована позовна вимога); (б) чи мала Держава Україна у сенсі статті 1 Конвенції юрисдикцію щодо гарантування прав і свобод на тій території, на якій, за твердженням позивача, відбулося порушення; (в) якщо мала юрисдикцію, то чи виконала її конвенційні обов`язки з такого гарантування (якщо мало місце невиконання або неналежне виконання конкретного обов`язку, то у чому воно полягало, якими були наслідки цього та причинно-наслідковий зв`язок між ними і невиконанням або неналежним відповідного обов`язку); (г) чи є підтвердження всіх цих фактів (належні, допустимі, достовірні та достатні докази)".

9.15. У справі №910/7122/17 розглядався позов до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов`язання включити кредиторські вимоги позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів неплатоспроможного банку. У постанові від 11 вересня 2019 року Велика Палата Верховного Суду вказала про те, що оскільки уповноважена особа Фонду є працівником Фонду та діє від імені банку в межах повноважень Фонду, така особа у господарському процесі не має самостійної процесуальної дієздатності та може лише виступати представником банку у випадку пред`явлення до нього позову. Втім у цій справі позивач визначив відповідачем уповноважену особу Фонду, а не банк, що бере участь у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Тобто відповідачем у цій справі помилково визначено уповноважену особу Фонду, яка у господарському (цивільному) процесі не має самостійної процесуальної дієздатності (як суб`єкт владних повноважень). В господарських відносинах уповноважена особа Фонду може діяти лише у якості органу управління банком, його представника.

9.16. У постанові Верховного Суду від 07 квітня 2023 року у справі №910/5172/19 про визнання недійсними кредитних договорів та договорів поруки позивач посилався на те, що члени Правління Національного банку України не мали права приймати будь-яких рішень, оскільки були призначені на посади незаконно. Тому спірні договори укладені на підставі протиправних постанов Правління Національного банку України. Відповідно у посадових осіб Національного банку України, які уклали договори (зокрема договори поруки), не було повноважень на їх укладення. Верховний Суд в контексті цього зазначив, що, по-перше, питання про юридичну силу обмежень повноважень органу або особи, яка виступала від імені юридичної особи, слід вирішувати залежно від обізнаності третьої особи про це саме на час укладення договору (або вчинення інших юридично значимих дій); по-друге, посилатись на таке обмеження повноважень може лише юридична особа, а не третя особа, оскільки дії органу або відповідної особи за межами їх повноважень можуть порушити права лише юридичної особи. При цьому відсутність повноважень органу або особи, яка виступає від імені юридичної особи, є різновидом (граничним випадком) обмеження повноважень. Стверджуване перевищення посадовими особами Національного банку України меж своїх повноважень могло порушити лише права Національного банку України, а не позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові в цій частині.

9.17. У постанові від 19 червня 2024 року у справі №926/701-б/22(926/848/22) про визнання недійсним договору у зв`язку із відсутністю повноважень у фізичної особи-підписанта на його укладення від імені юридичної особи (позивача) Верховний Суд вказав, що хоч внесений до Реєстру запис щодо керівника (директора) юридичної особи, як правило, є належним та допустимим доказом підтвердження його повноважень, однак за наявності судового спору щодо цих обставин не є беззастережним доказом того, що саме ця особа, зазначена керівником у Реєстрі, виконує відповідні повноваження. У такому випадку, дослідженню судом підлягають документи, що підтверджують факт призначення вказаної посадової особи, зокрема оформлене протоколом рішення загальних зборів учасників товариства, наказ про призначення керівника (директора) товариства на посаду, статут товариства або інший установчий документ. Без належного з`ясування наведених вище обставин неможливо дійти однозначного висновку щодо особи, яка виконувала повноваження керівника товариства на дату укладення спірного договору.

9.18. Відповідно до постанови Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі №458/229/18 судами розглядався спір між позивачем та відповідачем (фізичними особами) про стягнення грошових коштів, підставою якого позивач зазначив, що він видав відповідачу нотаріально посвідчену довіреність, користуючись якою останній протягом 2007-2008 років без його відома зняв з його банківських рахунків усі належні йому грошові кошти; жодних коштів, які були зняті з його рахунків, відповідач позивачу не повернув.

9.19. За змістом постанови Верховного Суду від 09 квітня 2025 року у справі №916/105/24 про повернення грошових коштів, сплачених позивачем за поставку сільськогосподарської продукції за контрактом, яку відповідач у погоджений сторонами строк не поставив, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про задоволення позову, враховуючи висновки експертиз, які засвідчили, що підписи на договорі про переведення боргу не є підписами уповноважених представників сторін. Верховний Суд вважав вказані висновки судів попередніх інстанцій передчасними, з огляду на те, що договір про переведення боргу також скріплено печатками контрагентів, при цьому суди не досліджували питання встановлення обставин існування/відсутності подій втрати печатки або її викрадення чи протиправності використання печатки іншими особами. Подібні висновки стосовно відповідальності юридичної особи за законність використання її печатки наведені також у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №915/878/16 та від 03 лютого 2020 року у справі №909/1073/17.

9.20. Крім того, у постанові від 05 грудня 2018 року у справі №915/878/16 Верховний Суд зауважив про те, що для з`ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, судам слід було врахувати, що фактичне здійснення господарської операції повинно підтверджуватися, в тому числі, і реальним джерелом походження товару (його виробництва, попередньої купівлі тощо) в обсязі, зазначеному у первинному документі. Разом з тим судами попередніх інстанцій для з`ясування реальності господарської операції не встановлювалося чи має місце відображення операції з отримання товару у податковій звітності.

9.21. У постанові Верховного Суду від 03 лютого 2020 року у справі №909/1073/17 зазначено, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця). Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

9.22. У постанові від 08 січня 2025 року у справі №466/4374/22 про виконання зобов`язання, визначеного умовами попереднього договору купівлі-продажу земельних ділянок, Верховний Суд, з поміж іншого, викладав усталені висновки стосовно належного засвідчення форс-мажорних обставин.

9.23. У постанові Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №916/3417/21 про стягнення заборгованості у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язання за договором поставки зазначено, у числі іншого, про те, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника, так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару. Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірної накладної, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за такою накладною, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною.

9.24. У постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц про визнання недійсним рішення загальних зборів співвласників Велика Палата Верховного Суду зазначала про неправомірність використання концепції негативного доказу, яка сама по собі порушує принцип змагальності, оскільки допускає можливість вважати доведеним твердження позивача через відсутність спростування цього твердження відповідачем.

9.25. Перевіривши постанови Верховного Суду, наведені у касаційній скарзі відповідача, Верховний Суд висновує, що у жодній з наведених справ обставини спору не були подібними до цієї справи, зокрема, не досліджувалася правомірність заявлених покупцем позовних вимог про повернення передплати за договором поставки, коли постачальник, заперечуючи проти позову, доводить суду, що він виконав свій обов`язок з поставки товару, передавши товар представникам покупця на тимчасово окупованій території.

9.26. Верховний Суд зазначає, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (така правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року зі справи № 910/4994/18).

9.27. Водночас Верховний Суд звертає увагу на висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду, зроблені у постанові від 03 жовтня 2025 року у справі № 908/1162/23 про те, що в контексті застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 13-1 Закону № 1207-VII правовий статус тимчасово окупованої території російською федерацією не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.

9.28. Відповідно до частини четвертої статті 300 ГПК України Верховний Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

9.29. Верховний Суд акцентує, що відповідно до частин другої, шостої статті 13 Закону № 1207-VII (наводиться редакція від 19 травня 2024 року), яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, в тому числі, у контексті висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2025 року у справі № 908/1162/23, здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України; переказ коштів між тимчасово окупованою територією та іншою територією України забороняється.

9.30. У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено та сторонами не оскаржується той факт, що станом на час укладення Договору, перерахування передплати та виникнення спірних відносин стосовно здійснення /нездійснення поставки на виконання Договору місцезнаходженням позивача була тимчасово окупована територія.

9.31. Водночас суди першої та апеляційної інстанцій не встановили, чи була здійснена і коли саме перереєстрація податкової адреси позивача на іншу територію України, що відповідно до наведених положень частини другої статті 13 Закону № 1207-VII є обов`язковою умовою для стягнення в судовому порядку на користь ТОВ "Агроінвест-М" коштів передплати за Договором, оскільки перерахування коштів з рахунку відповідача на рахунок позивача є господарською операцією, що є частиною господарської діяльності позивача, яка заборонена в силу закону до зміни його податкової адреси.

9.32. Тому без встановлення зазначеної обставини правильне вирішення цього спору неможливе.

9.33. Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності.

9.34. У частині шостій статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" зазначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

9.35. Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

9.36. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не встановили обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення цього спору, а суд касаційної інстанції не має процесуальних повноважень для того, щоб самостійно дослідити докази та встановити відповідні обставини справи, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню як такі, що не відповідають вимогам процесуального закону щодо їх законності та обґрунтованості, а справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

9.37. З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги ТОВ "Фірма "Ерідон" знайшли своє часткове підтвердження. Іншим доводам касаційної скарги колегія суддів не надає оцінку з огляду на необхідність встановлення зазначених вище обставин, які мають значення для правильного вирішення цієї справи.

10. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

10.1. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

10.2. Колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу ТОВ "Фірма "Ерідон" слід задовольнити частково, оскаржувані судові рішення у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

10.3. Під час нового розгляду справи судам слід звернути увагу на викладене у цій постанові, встановити істотні для справи обставини і, в залежності від встановленого, вирішити позовні вимоги відповідно до закону.

11. Судові витрати

11.1. Верховний Суд розподіл судового збору не здійснює відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, оскільки такий розподіл має бути здійснений за результатами нового розгляду.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 26 лютого 2025 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 серпня 2025 року у справі № 911/3091/23 скасувати.

3. Справу № 911/3091/23 передати на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Ю. Л. Власов

Суддя І. В. Булгакова

Суддя Т. М. Малашенкова