Постанова від 29.10.2025 по справі 555/2428/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 555/2428/24

провадження № 61-11160св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» на ухвалу Березнівського районного суду Рівненської області від 26 березня 2025 року у складі судді Мельничук Н. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 31 липня 2025 року у складі колегії суддів Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Хилевича С. В. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Фермерське господарство «Бронне», про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (далі - ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп»)звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Фермерське господарство «Бронне» (далі - ФГ «Бронне»), про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 09 квітня 2008 року між ФГ «Бронне» та Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (далі - ВАТ «КБ «Надра»), яке змінило найменування на Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра»), укладено кредитний договір № 9/0904/08-980АУ-11, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 146 000,00 грн.

Цього ж дня, 09 квітня 2008 року, з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором між ВАТ «КБ «Надра» як кредитором, ОСОБА_1 як поручителем та ФГ «Бронне» як позичальником укладено договір поруки, за яким поручитель зобов`язалася перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником зобов`язань за основним договором у повному обсязі всім належним їй на праві власності майном та грошовими коштами.

У зв`язку з невиконанням основного зобов`язання ВАТ «КБ «Надра» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Березнівський районний суд Рівненської області ухвалою від 18 травня 2010 року залучив ОСОБА_2 до участі у справі № 2-184/10 як співвідповідача.

Березнівський районний суд Рівненської області рішенням від 26 жовтня 2010 року у справі № 2-184/10 стягнув солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ВАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором № 9/0904/08-980АУ-11 в розмірі 125 676,48 грн.

24 серпня 2020 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» укладено договір про відступлення прав вимоги № GL48N718070_Ur_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О. С., за умовами якого первісний кредитор ПАТ «КБ «Надра» відступив новому кредитору ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» право вимоги до ФГ «Бронне», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за кредитним і забезпечувальним договорами разом з усіма додатками та додатковими договорами (угодами), договорами про внесення змін, змінами і доповненнями, що є невід`ємними частинами.

Рішення суду про стягнення заборгованості не виконано дотепер.

Право кредитора на звернення до суду з позовом на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за весь період прострочення виконання рішення суду виникає як до боржника, так і до поручителя, оскільки останній, у зв`язку з ухваленням судового рішення про стягнення заборгованості, також набув статус боржника.

Враховуючи викладене, ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» просило стягнути з відповідачів на свою користь грошові кошти у розмірі 77 488,61 грн, з яких: 18 169,72 грн - три проценти річних; 59 278,89 грн - інфляційні втрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Березнівський районний суд Рівненської області ухвалою від 26 березня 2025 року закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у зв`язку із належністю спору до господарської юрисдикції.

Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що спір між позивачем і відповідачами щодо правочину, укладеного для виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення підсудності господарському суду щодо розгляду відповідної справи.

Рівненський апеляційний суд постановою від 31 липня 2025 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» залишив без задоволення, а ухвалу Березнівського районного суду Рівненської області від 26 березня 2025 року - без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновок суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі з підстав того, що спір за характером правовідносин підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства, є правильним, підтверджується наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку.

У справі, що переглядається в апеляційному порядку, правова природа правовідносин, що виникли між сторонами на підставі кредитного договору від 09 квітня 2008 року № 9/0904/08-980-АУ-11, є господарською, а тому позов про стягнення боргу на підставі статті 625 ЦК України підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У серпні 2025 року ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Березнівського районного суду Рівненської області від 26 березня 2025 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 31 липня 2025 року, асправу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Касаційну скаргу ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» подало на підставі абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України і мотивувало тим, що предметом спору у цій справі є стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України у зв`язку з невиконанням рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 26 жовтня 2010 року у цивільній справі № 2-184/10 про солідарне стягнення з фізичних осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором.

Зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних, передбачене положеннями статті 625 ЦК України, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги, а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим. Ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.

Оскільки основний спір між ВАТ «КБ «Надра» таОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором був розглянутий за правилами цивільного судочинства, то спір за позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних на підставі статті 625 ЦК України також підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 08 вересня 2025 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Березнівського районного суду Рівненської області.

30 вересня 2025 року матеріали справи № 555/2428/24 надійшли до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 13 жовтня 2025 року призначив справу до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

09 квітня 2008 року між ФГ «Бронне» та ВАТ «КБ «Надра», яке змінило найменування на ПАТ «КБ «Надра», укладено кредитний договір № 9/0904/08-980АУ-11, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 146 000,00 грн (а. с. 18, 19).

Цього ж дня, 09 квітня 2008 року, з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором між ВАТ «КБ «Надра» як кредитором, ОСОБА_1 як поручителем та ФГ «Бронне» як позичальником укладено договір поруки, за яким поручитель зобов`язалася перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником зобов`язань за основним договором у повному обсязі всім належним їй на праві власності майном та грошовими коштами (а. с. 20).

У зв`язку з невиконанням основного зобов`язання ВАТ «КБ «Надра» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Березнівський районний суд Рівненської області ухвалою від 18 травня 2010 року залучив ОСОБА_2 до участі у справі № 2-184/10 як співвідповідача.

Березнівський районний суд Рівненської області рішенням від 26 жовтня 2010 року у справі № 2-184/10 стягнув солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ВАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором № 9/0904/08-980АУ-11 в розмірі 125 676,48 грн (а. с. 23).

24 серпня 2020 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» укладено договір про відступлення прав вимоги № GL48N718070_Ur_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О. С., за умовами якого первісний кредитор ПАТ «КБ «Надра» відступив новому кредитору ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» право вимоги до ФГ «Бронне», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за кредитним і забезпечувальним договорами разом з усіма додатками та додатковими договорами (угодами), договорами про внесення змін, змінами і доповненнями, що є невід`ємними частинами (а. с. 12-17).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У пункті 15 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття «суд, встановлений законом» містить таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна і суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена у статті 20 ГПК України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

У частині першій статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа - учасник приватноправових відносин. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов`язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ та/або спорів (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17 (провадження № 12-286гс18), від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19), від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20), від 27 квітня 2021 року у справі № 591/5242/18 (провадження № 14-168цс20)).

Відповідно до частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У справі, що переглядається, заявлені ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» позовні вимоги спрямовані на стягнення з відповідачів грошових коштів, а саме інфляційних втрат та трьох процентів річних на підставі статті 625 ЦК України, у зв`язку з тривалим невиконанням фізичними особами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 26 жовтня 2010 року у цивільній справі № 2-184/10, тобто суду загальної юрисдикції.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього на підставі закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу інфляційні втрати як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог в одній справі не є обов`язковим.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20) виклала загальні висновки щодо принципів визначення юрисдикції судового спору в цілому та, серед іншого, зазначила, що з урахуванням акцесорного характеру визначених статтею 625 ЦК України та Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» зобов`язань спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що з урахуванням акцесорного характеру визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.

Оскільки основний спір між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», щодо солідарного стягнення із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором був розглянутий за правилами цивільного судочинства, то спір за позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних у зв`язку з невиконанням відповідного рішення суду у цивільній справі на підставі статті 625 ЦК України також підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Подібний за змістом висновок Верховний Суд виклав у постановах від 09 жовтня 2024 року у справі № 405/1347/23 (провадження № 61-6296св24), від 23 жовтня 2024 року у справі № 484/3496/21 (провадження № 61-8815св24), від 09 квітня 2025 року у справі № 757/2060/23 (провадження № 61-16564ск24), від 28 травня 2025 року у справі № 750/12323/23 (провадження № 61-686св24).

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків, що цей спір має розглядатися у порядку господарського судочинства.

Колегія суддів зауважує, що апеляційний суд безпідставно послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 23 листопада 2022 року у справі № 345/1537/21 (провадження № 14-41цс22), оскільки на відміну від цієї справи основний спір у справі № 345/1537/21 про стягнення з фізичної особи - підприємця на користь банку заборгованості за кредитним договором розглядався у господарському суді, у зв`язку із чим Велика Палата Верховного Суду виснувала, що заміна однієї із сторін забезпечувального зобов`язання (ті ж самі сторони основного зобов`язання уклали і забезпечувальний договір іпотеки) не впливає на визначення юрисдикції вказаного спору, який підлягає розгляду в тому ж судочинстві, що і спір за основним зобов`язанням, який був розглянутий господарським судом.

Отже, практика Великої Палати Верховного Суду щодо визначення юрисдикції, на яку послався апеляційний суд, не є подібною, оскільки у наведеній справі позовні вимоги не були пов`язані з виконанням основного зобов`язання за рішенням суду в цивільній справі.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права під час вирішення питання про закриття провадження у справі, оскільки за своїм суб`єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

У частині четвертій статті 406 та частині шостій статті 411 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції. Підставою для скасування судових рішень суду першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

У зв`язку з допущеними судами обох інстанцій порушеннями норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання про закриття провадження у справі, та з метою недопущення порушення права заявника на доступ до правосуддя Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень і направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» задовольнити.

Ухвалу Березнівського районного суду Рівненської області від 26 березня 2025 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 31 липня 2025 рокускасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров СуддіА. І. Грушицький А. А. Калараш І. В. Литвиненко В. В. Пророк