Постанова від 18.11.2025 по справі 689/873/25

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2025 року

м. Хмельницький

Справа № 689/873/25

Провадження № 22-ц/820/2366/25

Хмельницький апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Гринчука Р.С., Костенка А.М., Спірідонової Т.В.,

секретар судового засідання Дубова М.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 17 вересня 2025 року, суддя Шевчик О.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей Ярмолинецької селищної ради, про позбавлення батьківських прав,

встановив:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову вказав, що перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , у якому ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась дочка ОСОБА_4 .

Він є військовослужбовцем. Вихованням дочки займається його матір, бабуся дитини, оскільки ОСОБА_2 залишає дитину без нагляду, зловживає алкогольними напоями, не займається вихованням дочки. Під час проведення обстеження умов проживання дитини представниками органу опіки та піклування відповідач була відсутня за своїм місцем проживання.

ОСОБА_2 притягувалася до адміністративної відповідальності за невиконання батьківських обов`язків щодо своїх старших дітей. Рішенням суду її було позбавлено батьківських прав відносно них.

Рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 17 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Попереджено ОСОБА_2 про необхідність зміни ставлення до виховання дочки, ОСОБА_5 . На орган опіки та піклування покладено контроль за виконанням відповідачем батьківських обов`язків.

У мотивувальній частині рішення суд зазначив, що хоча відповідач і ухиляється від виховання дитини, однак виявляє бажання виправитися, вилікуватися від алкогольної залежності.

Врахувавши позицію ОСОБА_2 щодо позову, вік дитини, суд дійшов висновку про передчасність позбавлення відповідачки батьківських прав відносно малолітньої дочки.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування скарги позивач вказав, що суд не надав належної правової оцінки тій обставині, що ОСОБА_2 неодноразово притягувалася до адміністративної відповідальності за невиконання обов`язків щодо виховання дітей, за ч. 1 ст. 184 КУпАП, що свідчить про систематичне невиконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків.

Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області ОСОБА_2 було позбавлено батьківських прав відносно інших своїх дітей, дочок ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , що також залишилося поза увагою суду.

Зазначив, що справа містить достатньо доказів на підтвердження обставин щодо свідомого і тривалого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками стосовно дочки.

05.11.2025 представник позивача адвокат Андрійчук І.В. подала до суду заяву про закриття провадження в апеляційному суді у зв`язку зі смертю ОСОБА_1 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 , під час безпосередньої участі у бойових діях щодо забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони.

Учасники справи в суд не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи судом були повідомлені належним чином.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення без задоволення заяви про закриття апеляційного провадження та апеляційної скарги з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дочкою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 27 грудня 2024 року (а.с.4).

Шлюб між сторонами зареєстрований 27 грудня 2024 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 27 грудня 2024 року (а.с.3).

Малолітня ОСОБА_5 проживає зі своєю бабусею, матір`ю батька, ОСОБА_8 , за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно з актом обстеження умов проживання від 18 квітня 2025 року, для виховання та розвитку дитини створено умови: є кімната, дитячий одяг, засоби гігієни, продукти харчування. За дитиною здійснює догляд бабуся, оскільки батько є військовослужбовцем (а.с.9).

Згідно з інформацією ВП №3 Хмельницького районного управління поліції ГУНП в Хмельницькій області, відносно ОСОБА_2 11 квітня 2025 року складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 184 КУпАП, який направлено для розгляду до Ярмолинецького районного суду. Крім того, 11 квітня 2025 року, 13 квітня 2025 року, 21 квітня 2025 року мали місце повідомлення на лінію «102» від ОСОБА_8 про те, що її невістка ОСОБА_2 перебуває в нетверезому стані та неналежно здійснює догляд за дитиною.

Відповідно до висновку Органу опіки і піклування Ярмолинецької селищної ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дочки ОСОБА_5 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Ярмолинецької селищної ради від 14 липня 2025 року, доцільно позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дочки ОСОБА_5 (а.с.43-45).

У свідоцтві про смерть від 04 листопада 2025 року, серія НОМЕР_3 зазначено, що ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце смерті с. Малинівка, Синельниківський район, Дніпропетровська область.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята-десята статті 7 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі №686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі №306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі №562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі №461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі №545/560/21.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява №39948/06 зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.

У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява №37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (п. 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (п. 58).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі №645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі №759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі №202/1931/22).

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», п. 49).

Наявності таких обставин у цій справі не доведено.

Особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі №320/5094/19, від 22 листопада 2023 року у справі №320/4384/18, від 07 березня 2024 року у справі №947/7448/22, від 24 квітня 2024 року у справі №726/433/23).

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі №133/747/23, судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на задоволення потреб у любові, піклуванні та матеріального забезпечення. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання матері до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, врахувавши те, що позивачем не надано достатніх, належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Позбавлення батька батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено (постанова Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у справі №367/10126/19).

Посилання позивача в апеляційній скарзі на притягнення відповідача до адміністративної відповідальності доказами, що містяться в матеріалах справи не підтверджено. Саме по собі зловживання відповідачем алкогольними напоями не виправдовує застосування такого крайнього заходу впливу до останньої як позбавлення батьківських прав.

Згідно з положеннями частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 07 лютого 2022 року у справі №759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі №401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі №932/2483/21).

Колегія суддів критично оцінює висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав відносно малолітньої дочки, з огляду на його недостатню обґрунтованість.

Так, зокрема орган опіки і піклування Ярмолинецької селищної ради, мотивуючи відповідний висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачки зазначив, що догляд за малолітньою ОСОБА_4 здійснює бабуся ОСОБА_8 , а ОСОБА_2 не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав, про що нею було подано відповідну заяву.

В той же час колегія суддів зазначає, що правових підстав для висновку про доцільність розірвання кровної спорідненості між матір`ю та донькою, відібрання особистих пояснень щодо причин подання такої заяви, як і застосованих органом опіки та піклування заходів щодо покращення їх взаємодії, не зазначено.

Також висновок органу опіки і піклування не містить аналізу стосунків матері та дитини, наявності з боку матері загрози для малолітньої ОСОБА_4 , її здоров`я та психічного розвитку.

Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а також спрямоване на найкраще забезпечення інтересів дитини.

Стосовно заяви представника позивача адвоката Андрійчук І.В. про закриття провадження у справі колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництво.

Відповідно до частин першої, третьої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Якщо суд першої інстанції ухвалив законне й обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи сторони у спорі чи припинення юридичної особи сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для його скасування в апеляційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі.

Тобто, у випадку, якщо настала смерть фізичної особи або оголошення її померлою чи припинено юридичну особу, які звернулися з позовною заявою або до яких пред`явлено позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва суд відмовляє у відкритті провадження у справі ( пункт 6 частини першої статті 186 ЦПК України), а в разі, коли провадження у справі вже відкрито закриває таке провадження ( пункт 7 частини першої статті 255 ЦПК України).

Проте, якщо суд першої інстанції ухвалив законне й обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи сторони у спорі чи припинення юридичної особи-сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для його скасування в апеляційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі.

До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі №264/5957/17.

За наведеного, з урахуванням того, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, підстави для закриття провадження у даній справі у зв`язку зі смертю позивача ОСОБА_1 відсутні, і, відповідно, заява представника адвоката Андрійчук І.В. не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,

постановив:

Заяву представника ОСОБА_1 адвоката Андрійчук Ірини Василівни про закриття провадження в апеляційній справі залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 17 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 19 листопада 2025 року.

Судді: Р.С. Гринчук

А.М. Костенко

Т.В. Спірідонова