Рішення від 17.11.2025 по справі 951/138/25

Справа № 951/138/25

Провадження №2/951/110/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2025 року селище Козова

Козівський районний суд Тернопільської області у складі:

головуючого судді Лавренюк О.М.,

за участю секретаря судового засідання Горохівської Ю.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Мартищук Л.П.,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши увідкритому підготовчомусудовому засіданні узалі судув порядкузагального позовногопровадження цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Козівська селищна рада про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом відновлення меж земельних ділянок,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Козівська селищна рада про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом відновлення меж земельних ділянок.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом Козівської державної нотаріальної контори 18.10.2024 та зареєстрованого за №95, є власником земельної ділянки, наданої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,2500 га, кадастровий номер 6123083600:02:001:0013, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Також на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом Козівської державної нотаріальної контори 18.10.2024 та зареєстрованого за №96, позивач є власником земельної ділянки, наданої для ведення особистого селянського господарства, площею 0,3389 га, кадастровий номер 6123083600:02:001:0014, що розташована за адресою: Тернопільська область, Тернопільський район, с. Золота Слобода. Сусіднім землекористувачем позивача є ОСОБА_3 , який використовує частину земельної ділянки позивача та в добровільному порядку відмовляється звільнити таку та відновити межові знаки.

Посилаючись на те, що ОСОБА_3 використовує частину земельної ділянки позивача, в добровільному порядку відмовляється звільнити таку та відновити межові знаки, позивач просить суд зобов`язати відповідача усунути перешкоди у користуванні земельними ділянками, площею 0,2500 га, кадастровий номер 6123083600:02:001:0013, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та площею 0,3389 га, кадастровий номер 6123083600:02:001:0014, що розташована за адресою: Тернопільська область, Тернопільський район, с. Золота Слобода шляхом відновлення межових знаків та звільнення земельної ділянки.

Ухвалою судді від 17.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено справу розглядати суддею одноособово за правилами загального позовного провадження, призначено у справі підготовче засідання на 15.04.2025.

19.03.2025 третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Козівською селищною радою подано письмові пояснення, у яких зазначено, що 11.11.2024 до Козівської селищної ради надійшла заява позивача щодо вирішення земельного спору, пов`язаного із захопленням ОСОБА_3 частини її земельної ділянки. Козівською селищною радою 20.11.2024 надано відповідь на вказану заяву, у якій повідомлено, що земельна ділянка ОСОБА_1 з кадастровим номером 6123083600:02:001:0013 суміжна із земельною ділянкою з кадастровим номером 6123083600:02:001:0116, що сформована 04.12.2005 та перебувала у приватній власності ОСОБА_4 . Також зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6123083600:02:001:0013 успадкована ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті спадкодавця ОСОБА_5 , яка була замовником технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки. Також спадкодавець ОСОБА_5 погоджувала акт встановлення межових знаків ОСОБА_4 і від моменту формування земельних ділянок як позивача, так і відповідача і до моменту її смерті, усних чи письмових скарг щодо непогодження з встановленими межовими знаками не було (а.с. 80-81).

Ухвалою суду від 15.04.2025 клопотання позивача задоволено та відкладено підготовче засідання у справі на 06.05.2025.

Ухвалою суду від 06.05.2025, постановленою у судовому засіданні, підготовче засідання у справі відкладено на 26.05.2025 за клопотанням представника позивача адвоката Мартищук Л.П. та продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою суду від 26.05.2025, постановленою у судовому засіданні, у зв`язку з неявкою позивача у підготовче судове засідання та за клопотанням представника позивача - адвоката МартищукЛ.П.відкладено підготовче засідання на 03.06.2025.

Ухвалою суду від 03.06.2025 клопотання представника позивача - адвоката Мартищук Л.П. про витребування доказів задоволено. Витребувано у Козівської державної нотаріальної контори належним чином засвідчену копію спадкової справи, яка була заведена після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Витребувано у Тернопільської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру»: копію технічної документації, що стосується земельних ділянок площею 0,3023 га з кадастровим номером 6123083600:02:001:0115 та площею 0,2500 га з кадастровим номером 6123083600:02:001:0116; витяги із Державного земельного кадастру щодо земельних ділянок площею 0,3023 га з кадастровим номером 6123083600:02:001:0115 та площею 0,2500 га з кадастровим номером 6123083600:02:001:0116; інформацію про межі земельних ділянок площею 0,3023 га з кадастровим номером 6123083600:02:001:0115 та площею 0,2500 га з кадастровим номером 6123083600:02:001:0116 та документи, що підтверджують їх визначення; інформацію про проведені геодезичні роботи щодо земельних ділянок площею 0,3023 га з кадастровим номером 6123083600:02:001:0115 та площею 0,2500 га з кадастровим номером 6123083600:02:001:0116. Підготовче засідання у справі відкладено на 23.06.2025.

Ухвалою суду від 23.06.2025 клопотання представника позивача адвоката Мартищук Л.П. задоволено. Замінено у цивільній справі неналежного відповідача ОСОБА_3 на належного відповідача ОСОБА_2 . Підготовче засідання у справі відкладено на 22.07.2025.

Ухвалою суду від 22.07.2025, постановленою у судовому засіданні, підготовче засідання відкладено на 31.07.2025 у зв`язку з неявкою позивача та її представника.

Ухвалою суду від 31.07.2025, постановленою у судовому засіданні, за клопотанням представника позивача - адвоката Мартищук Л.П. підготовче засідання відкладено на 14.08.2025.

Ухвалою суду від 14.08.2025, постановленою у судовому засіданні, за клопотанням позивача та у зв`язку з неявкою представника позивача підготовче засідання відкладено на 09.09.2025.

Ухвалою суду від 09.09.2025 клопотання представника позивача - адвоката Мартищук Л.П. про призначення судової земельно-технічної експертизи - залишено без розгляду. Закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Козівська селищна рада про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом відновлення меж земельних ділянок. Призначено справу до судового розгляду по суті на 29.09.2025.

29.09.2025 розгляд справи не відбувся у зв`язку з неможливістю здійснення фіксування судового засідання за допомогою підсистеми ВКЗ «Easycon» через відсутність зв`язку та доступу до неї, про що секретарем судового засідання Горохівською Ю.О. складено довідку. Розгляд справи відкладено на 20.10.2025.

Ухвалою суду від 20.10.2025, постановленою у судовому засіданні, у зв`язку з неявкою представника позивача та за клопотанням позивача розгляд справи відкладено на 29.10.2025.

Ухвалою суду від 29.10.2025, постановленою у судовому засіданні, за клопотанням представника позивача оголошено перерву у розгляді справи до 11.11.2025.

Ухвалою суду від 11.11.2025, постановленою у судовому засіданні, у зв`язку з технічним збоєм у підсистемі ВКЗ «Easycon» у судовому засіданні оголошено перерву до 17.11.2025.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Мартищук Л.П. позовні вимоги підтримали повністю з підстав, викладених у позовній заяві та просили такі задовольнити у повному обсязі. Серед іншого, позивач зазначила, що у 2005 році межі було правильно встановлено, проте у 2024 році відповідачем порушено межі земельної ділянки, що належить позивачу, ОСОБА_2 незаконно змінила межі своєї земельної ділянки за рахунок земельної ділянки позивача.

У судовому засіданні ОСОБА_2 заперечила проти позовних вимог ОСОБА_1 , просила відмовити у їх задоволенні. Зокрема, вказала, що жодних перешкод у користуванні земельними ділянками позивачу не створювала, меж земельних ділянок, які належать ОСОБА_1 , не порушувала. Вважає, що відсутні підстави для задоволення позову, оскільки права позивача не порушені.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Козівської селищної ради Козіцка Л.П. у судове засідання 17.11.2025 не з`явилась. У судовому засіданні 11.11.2025 ОСОБА_6 пояснила суду, що земельна ділянка з кадастровим номером 6123083600:02:001:0013, яка успадкована ОСОБА_1 після смерті спадкодавця ОСОБА_5 , є суміжною із земельною ділянкою з кадастровим номером 6123083600:02:001:0116, що перебувала у приватній власності ОСОБА_4 , а після її смерті перебуває у користуванні її спадкоємця ОСОБА_2 . Технічна документація на земельну ділянку з кадастровим номером 6123083600:02:001:0013 виготовлялась на замовлення ОСОБА_5 , ОСОБА_5 і ОСОБА_4 погоджено спільну межу. З моменту формування суміжних земельних ділянок з кадастровим номером 6123083600:02:001:0013 та з кадастровим номером 6123083600:02:001:0116 і до моменту смерті ОСОБА_5 і ОСОБА_4 жодних скарг щодо непогодження з встановленими межовими знаками не було. У 2024 році позивач звернулася в Козівську селищну раду із заявою щодо вирішення земельного спору. У відповідь на вказане звернення ОСОБА_1 було рекомендовано звернутися в ліцензовану землевпорядну організацію для винесення меж земельної ділянки в натуру, оскільки в селищній раді відсутній інженер-землевпорядник. Представнику третьої особи відомо, що таке звернення мало місце, проведено відповідні заміри та не встановлено жодних порушень. Однак позивач скористалась своїм правом та звернулася до суду для вирішення цього спору.

Заслухавши думку учасників справи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18.10.2024, посвідченого державним нотаріусом Козівської державної нотаріальної контори та зареєстрованого у реєстрі №95, ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , успадкувала земельну ділянку, надану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,2500 га, кадастровий номер 6123083600:02:001:0013, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана земельна ділянка належала спадкодавцю ОСОБА_5 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА №486215, виданого Золотослобідською сільською радою Козівського району Тернопільської області 24.07.2006, на підставі рішення сесії Золотослобідської сільської ради Козівського району Тернопільської області від 28.01.2005 №109 (а.с. 16, 17).

Згідно з свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 18.10.2024, посвідченим державним нотаріусом Козівської державної нотаріальної контори та зареєстрованого у реєстрі №96, ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , успадкувала земельну ділянку, надану для ведення особистого селянського господарства, площею 0,3389 га, кадастровий номер 6123083600:02:001:0014, що знаходиться за адресою: Тернопільська область, Тернопільський район, с. Золота Слобода. Вказана земельна ділянка належала спадкодавцю ОСОБА_5 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА №486216, виданого Золотослобідською сільською радою Козівського району Тернопільської області 24.07.2006, на підставі рішення сесії Золотослобідської сільської ради Козівського району Тернопільської області від 28.01.2005 №109 (а.с. 18, 19).

У матеріалах Технічної документації по виготовленню державного акта на право власності на землю ОСОБА_5 , виготовленої Козівським районним відділом Тернопільської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» (а.с. 159-167), наявний Акт визначення та погодження на місцевості зовнішніх меж земельної ділянки від 11.05.2006. З вказаного Акта встановлено, що представником Козівського районного відділу Тернопільської регіональної філії Центру ДЗК, П.М. Гладчук, в присутності землекористувача ОСОБА_5 , а також суміжних землекористувачів ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , виконано погодження меж земельної ділянки, розташованої АДРЕСА_1 , межі ділянки закріплені огорожею, довгостроковими межовими знаками в кутах повороту межі та передані на зберігання землекористувачеві земельної ділянки, межі погоджено, заяв та претензій суміжників не поступало (а.с. 164).

11.11.2024 ОСОБА_1 звернулася до Козівської селищної ради із заявою щодо розгляду та вирішення земельного спору із сусіднім землекористувачем ОСОБА_3 (а.с.44).

Козівська селищна рада, розглянувши заяву ОСОБА_1 від 11.11.2024, надала відповідь за вих. №01-1313/3-09 від 20.11.2024, у якій повідомила, що суміжна земельна ділянка кадастровий номер 6123083600:02:001:0116 по АДРЕСА_1 , що у приватній власності ОСОБА_4 , була сформована 04.12.2005 згідно інформаційних даних Державного земельного кадастру, земельна ділянка кадастровий номер 6123083600:02:001:0013 була успадкована ОСОБА_1 18.10.2024 згідно свідоцтва про право на спадщину, спадкодавцем якої була ОСОБА_5 , яка була замовником технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки, та погоджувала акт встановлення межових знаків сусіду і від моменту формування ділянок ( ОСОБА_5 та ОСОБА_4 ) до моменту смерті ОСОБА_5 , усних чи письмових скарг на предмет непогодження з встановленими межовими знаками не зареєстровано. Також рекомендовано звернутися в ліцензовану землевпорядну організацію для винесення меж земельної ділянки в натурі. У разі виявлення порушень щодо землекористування з боку сусіда чи інших непорозумінь, дане питання вирішувати в судовому порядку (а.с. 43).

Також судом встановлено, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №818635 від 17.08.2007 ОСОБА_4 на підставі рішення 27 сесії IV скликання Золотослобідської сільської ради №148 від 09.01.2006 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,3023 га з кадастровим номером 6123083600:02:001:0115, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для ведення особистого селянського господарства (а.с. 96).

На підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №818634 від 17.08.2007 ОСОБА_4 на підставі рішення 27 сесії IV скликання Золотослобідської сільської ради №148 від 09.01.2006 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,2500 га з кадастровим номером 6123083600:02:001:0116, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку (а.с. 97).

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22.01.2025 у справі №951/847/24, яке набрало законної сили 24.02.2025, встановлено факт належності ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , державного акта на право власності на земельну ділянку ЯБ №818635 від 17.08.2007 та державного акта на право власності на земельну ділянку ЯБ №818634 від 17.08.2007 (а.с. 98-99).

З свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 08.04.2024 встановлено, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 100).

Згідно із заповітом, складеним ОСОБА_4 26.01.1996 та посвідченим секретарем виконкому Золотослобідської сільської ради народних депутатів, зареєстрованим в реєстрі за №4, ОСОБА_4 все своє майно заповіла ОСОБА_2 (а.с. 128).

Водночас суд враховує, що за змістом статті 1223 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Право наспадкування виникаєу деньвідкриття спадщини.

Положеннями частини першої статті 1225ЦК України передбачено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Згідно зчастинами першою,п`ятою статті1268ЦК Україниспадкоємець зазаповітом чиза закономмає правоприйняти спадщинуабо неприйняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Статтею 1297ЦК України встановлено обов`язок спадкоємця, який прийняв спадщину оформити право на спадщину та звернутися до нотаріуса за відповідним свідоцтвом якщо у складі спадщини є нерухоме майно або інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація. Разом з тим, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя стаття 1296 ЦК України).

При цьому матеріалами спадкової справи №91/2024, заведеної до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 підтверджується, що ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 , подавши ІНФОРМАЦІЯ_4 , у визначений статтею 1270 ЦК України строк, заяву до Козівської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини (а.с. 118). До складу спадкового майна після смерті ОСОБА_4 в тому числі увійшли земельна ділянка площею 0,3023 га з кадастровим номером 6123083600:02:001:0115, розташована за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,2500 га з кадастровим номером 6123083600:02:001:0116, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що межують із земельною ділянкою площею 0,2500 га з кадастровим номером 6123083600:02:001:0013, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та земельною ділянкою площею 0,3389 га, з кадастровим номером 6123083600:02:001:0014, що розташована за адресою: Тернопільська область, Тернопільський район, с. Золота Слобода, які належать ОСОБА_1 .

Вирішуючи даний спір по суті, суд зазначає, що Конституцією України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55).

Частину першу статті 55Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року №9-зп).

Відповідно до частини третьої статті 124Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Частиною першою статті 15ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом положень статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно зі статтею 12ЦПК України суд розглядає справу на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Як передбачено частиною першою статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (постанова Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 725/3821/23).

Ураховуючи наведене, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини першої статті 41Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися свою власністю. Частина четверта статті 41Конституції України встановлює принцип непорушності приватної власності.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 316ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності складають права особи щодо володіння, розпорядження та користування своїм майном ( частина перша статті 317ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 319ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

За змістом частини першої статті 321ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Положеннями статті 391ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 14Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, придбання за договором купівлі-продажу, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності, прийняття спадщини (пункти а, б, г частини першої статті 81 Земельного кодексу України (далі ЗК України)).

Відповідно до частини першої статті 116ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина перша статті 122 ЗК України).

Частиною першою статті 79ЗК України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За змістом частин першої четвертої статті 79-1ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно зі статтею 78ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Відповідно до положень статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані, серед іншого: не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

За правилом добросусідства, яке наведене у частині третій статті 103 ЗК України, власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них.

Згідно з частиною другою статті 152ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною третьою статті 152ЗК України визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом способів.

Частинами другою, третьою, п`ятою статті 158ЗК України передбачено, що виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб. Органи місцевогосамоврядування вирішуютьземельні спориу межахтериторії територіальнихгромад щодомеж земельнихділянок,що перебуваютьу власностіі користуваннігромадян,обмежень увикористанні земельта земельнихсервітутів,додержання громадянамиправил добросусідства,а такожспори щодорозмежування межрайонів умістах. У разінезгоди власниківземлі абоземлекористувачів зрішенням органумісцевого самоврядуванняспір вирішуєтьсяу судовомупорядку.

За вимогами статті 107ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.

Відповідно достатей 55,56Закону України«Про землеустрій» від 22.05.2003 №858-IV (у редакції, чинній на час виготовлення технічної документації на земельні ділянки, що були передані у власність ОСОБА_5 та ОСОБА_4 ) встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.

Погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі земельних ділянок у власність чи в користування. Встановлення меж земельної ділянки по суті зводиться до вирішення питань, чи не належить земельна ділянка іншому власнику чи правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 580/168/16-ц зроблено висновок, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Ненадання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації.

Відповідно до частини першої статті 106ЗК України власник земельної ділянки, землекористувач має право вимагати від власника суміжної земельної ділянки сприяння у встановленні спільних меж, а також встановлення або відновлення межових знаків, у разі якщо вони відсутні, зникли, перемістилися або стали невиразними.

Згідно зі статтею 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для користування стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до абзацу п`ятнадцятого статті 1Закону України«Про державнийконтроль завикористанням таохороною земель» від 19.06.2003 № 963-IV самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Аналіз наведених норм законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник або користувач земельної ділянки має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права. Вказаний спосібзахисту можебути реалізованийшляхом поданнянегаторного позову.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Так, звертаючись до суду з цим позовом, позивач вказує, що діями відповідача ОСОБА_2 порушено її права та інтереси, оскільки відповідачем зайнято частину належної їй земельної ділянки. У ході розгляду справи з`ясовано, що йдеться про земельну ділянку позивача ОСОБА_1 з кадастровим номером 6123083600:02:001:0013, яка межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 6123083600:02:001:0116, що перебуває у користуванні ОСОБА_2 .

Водночас слід зауважити, що захист речового права шляхом пред`явлення позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (негаторного позову) передбачає доведення позивачем наступних обставин: 1) належність позивачу речового права, з приводу захисту якого він звертається до суду; 2) порушення цього права, його невизнання чи оспорювання; 3) вчинення цих дій саме відповідачем.

За змістом частини першої статті 16ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Норми процесуального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності (відсутності) цивільних прав в інших осіб.

Реалізації права на позов передує порушення, невизнання чи оспорення права.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

У свою чергу, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №915/1279/17, від 20.03.2018 у справі №910/1016/17, від 17.04.2018 у справі №914/1521/17.

Відповідно до вимог статей 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Із вказаних положень ЦПК України випливає можливість застосування принципу «affirmanti incumbit probatio», який означає, що «хто стверджує, той і доводить».

Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред`явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред`явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За вимогами статті 89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши та проаналізувавши всі наявні у матеріалах справи докази, суд встановив, що ОСОБА_5 24.07.2006, у встановленому законом порядку, набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6123083600:02:001:0013 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА №486215, яка в подальшому перейшла у власність ОСОБА_1 . ОСОБА_4 17.08.2007, у встановленому законом порядку, набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6123083600:02:001:0116 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №818634, яка перебуває у користуванні ОСОБА_2 . При формуванні вищевказаних земельних ділянок розроблялася відповідна технічна документація із землеустрою, складовою якої є кадастровий план земельної ділянки, складений за результатами зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки та яка включає Акт визначення та погодження на місцевості зовнішніх меж земельної ділянки.

Водночас суд зазначає, що у даному випадку з`ясування питання про накладення вищевказаних суміжних земельних ділянок потребує спеціальних знань.

Відповідно до частини першої статті 103ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

За змістом висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 31.05.2023 у справі №515/1315/18, належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував накладення земельних ділянок, може бути лише висновок земельно-технічної експертизи, після якого суд вирішує наявність чи відсутність порушених речових прав позивачів на земельну ділянку.

У постанові від 20.03.2019 у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста».

У свою чергу позивачем не надано до матеріалів справи висновку судової земельно-технічної експертизи.

Разом з тим у підготовчому судовому засіданні суд в порядку пункту 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, з метою сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України, з`ясовував позицію позивача щодо необхідності призначення у справі судової земельно-технічної експертизи.

Представником позивача адвокатом Мартищук Л.П. було подане клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи у справі.

Однак у підготовчому судовому засіданні 09.09.2025 позивач та її представник - адвокат Мартищук Л.П. відмовилися від поданого клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи, покликаючись на недоцільність проведення експертизи у даній справі. Ураховуючи таку позицію позивача, ухвалою суду від 09.09.2025 клопотання представника позивача про призначення судової земельно-технічної експертизи залишено без розгляду.

Таким чином, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 створює ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належними їй земельними ділянками площею 0,2500 га з кадастровим номером 6123083600:02:001:0013 для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та площею 0,3389 га з кадастровим номером 6123083600:02:001:0014 для ведення особистого селянського господарства за адресою: Тернопільська область, Тернопільський район, с. Золота Слобода.

Надані до матеріалів справи докази жодним чином не підтверджують обставини, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог.

З оглядуна викладене,розглянувши справув межахзаявлених позовнихвимог,дослідивши всебічно,повно таоб`єктивнонаявні усправі докази,оцінивши їхналежність,допустимість,достовірність,достатність івзаємний зв`язоку сукупності,з`ясувавшиусі обставинисправи,на якісторони покликалисяяк напідставу своїхвимог ізаперечень,з урахуваннямтого,що завданнямцивільного судочинстває справедливий,неупереджений тасвоєчасний розгляді вирішенняцивільних справз метоюзахисту порушенихабо оспорюванихправ,свобод чиінтересів фізичноїособи,суд дійшоввисновку провідмову узадоволенні позовних вимог.

За змістом пункту 2 частини другої статті 141ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263, 265, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Козівська селищна рада про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом відновлення меж земельних ділянок - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Козівська селищна рада, місцезнаходження: вул. Грушевського, 38, селище Козова, Тернопільський район, Тернопільска область, 47601, код ЄДРПОУ: 04525573.

Повне рішення суду складено та підписано 25 листопада 2025 року.

Головуючий суддя О.М. Лавренюк