Ухвала від 25.11.2025 по справі 910/1817/25

УХВАЛА

25 листопада 2025 року

м. Київ

cправа № 910/1817/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецпродінтекс» (далі - ТОВ «Спецпродінтекс», скаржник)

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2025

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2025

у справі за позовом заступника керівника Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону Довган Назарія Ярославовича в інтересах держави в особі:

1) Адміністрації Державної прикордонної служби України;

2) Військової частини НОМЕР_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецпродінтекс»

про стягнення 132 818,40 грн,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Спецпродінтекс» 14.11.2025 через Електронний суд звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2025, постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2025 у справі №910/1817/25, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.11.2025 для розгляду справи №910/1817/25 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.

З матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що Заступник керівника Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону Довган Назарій Ярославович звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України, Військової частини НОМЕР_1 про стягнення з ТОВ «Спецпродінтекс» 132 818,40 грн, з яких: 123 840 грн - штраф, 8 978,40 грн - пеня.

Господарський суд міста Києва рішенням від 16.05.2025 у справі №910/1817/25, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом постановою від 24.10.2025, позов задовольнив частково, стягнув з ТОВ «Спецпродінтекс» на користь Військової частини НОМЕР_1 штраф у сумі 61 920,00 грн та пеню у сумі 8 978,40 грн, стягнув з ТОВ «Спецпродінтекс» на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону судовий збір у розмірі 1 293,08 грн. В іншій частині позовних вимог відмовив.

Зі змісту судових рішень вбачається, що суди виходили з того, що: загальна сума договору становить 309 000,00 грн, у тому числі ПДВ в розмірі 51 600,00 грн; за договором сторони погодили, що поставка товару за цим договором здійснюється до 25.11.2024 включно; оскільки відповідач допустив прострочення поставки товару та здійснив поставку товару неналежної якості, то наявні правові підстави для застосування до відповідача відповідальності за порушення строків поставки та за порушення умов договору щодо якості товарів; розрахунок пені у сумі 8 978,40 грн є арифметично правильним, відповідає умовам договору та приписам законодавства, а тому позовні вимоги про стягнення пені обґрунтовані; вартість неякісного товару, який було поставлено відповідачем на виконання умов договору становить 309 600,00 грн, штраф за неякісну поставку товару складає 61 920 грн (309 600,00 грн х 20% = 61 920,00 грн); за розрахунком прокуратури загальний розмір штрафу складає 123 840,00 грн, виходячи з обставин, що постачальник двічі поставив неякісний товар, який було повернуто за результатами комісійного огляду 15.11.2024 та 21.12.2024; стягнення штрафу за поставку товару неналежної якості, нарахованого двічі по 20% є подвійною відповідальністю в межах одного виду санкцій (штрафу) за порушення зобов`язання, оскільки як встановлено судом, у цьому випадку відповідач вчинив єдине порушення, яке полягає в поставці неякісного товару, а тому вимоги прокуратури про стягнення з відповідача штрафу 20% у розмірі 61 920,00 грн є частково обґрунтованими.

Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги ТОВ «Спецпродінтекс» в контексті оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, встановлених законом.

За приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.

Згідно з частинами третьою та п`ятою статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи; для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 01.01.2025 встановлює прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 028 гривень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у справі №910/1817/25 є стягнення 132 818,40 грн, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб х 3 028,00 грн = 302 800,00 грн), адже є малозначною у розумінні статті 12 ГПК України.

Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Отже, тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Верховний Суд зазначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

У касаційній скарзі ТОВ «Спецпродінтекс» з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій припустилися неправильного застосування норми матеріального права, а саме не врахували положення пункту 6 статті 3 Цивільного кодексу України щодо недобросовісної поведінки відповідача та не врахували висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладений в постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17.

Також скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції належним чином не врахував зміни у законодавстві, а саме втрату чинності Господарським кодексом України через, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права (статей 549, 625, 651 Цивільного кодексу України, Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» №4196-IX від 09.01.2025 та порушує норми процесуального права (частина перша статті 76, частина п`ята статті 236 ГПК України).

ТОВ «Спецпродінтекс» у касаційній скарзі з посиланням на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України зазначає, що:

ця справа може бути розглянута Верховним Судом, оскільки, на його думку, касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики через те, що спірні правовідносини між учасниками справи та прийняття рішення суду першої інстанції відбулося у період, коли Господарський кодекс України був чинним, а рішення суду апеляційної інстанції було ухвалено вже після втрати чинності Господарським кодексом України, а тому, на думку скаржника, виникає колізія щодо правомірності виконання рішення Суду, яке посилається на норми Господарського кодексу України, що втратив чинність;

з урахуванням поточної ситуації, подібні питання можуть виникати під час розгляду інших подібних справ, а тому, з метою формування чіткої правової позиції щодо прийняття судових рішень у справах, розгляд яких припав на період, коли Господарський кодекс України втратив чинність, та подальшого виконання таких рішень, скаржник вважає необхідним розгляд цієї справи Верховним судом, а також вважає, що ця справа містить виключну правову проблему, а тому така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Розглянувши наведені міркування у контексті наявності/відсутності випадку передбаченого пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України касаційної скарги та доданих до неї документів та змісту оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, враховуючи статус Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути, з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами, ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення, чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

При цьому посилання скаржника, що спірні правовідносини між учасниками справи та прийняття рішення суду першої інстанції відбулося у період, коли Господарський кодекс України був чинним, а рішення суду апеляційної інстанції було ухвалено вже після втрати чинності Господарським кодексом України, а тому на думку скаржника, виникає колізія щодо правомірності виконання рішення Суду, яке посилається на норми Господарського кодексу України, що втратив чинність не беруться Судом до уваги, оскільки правовідносини та ухвалення місцевим судом рішення в цій справі, як сам зазначає скаржник, відбулися до втрати чинності Господарським кодексом України, тоді як перегляд справи в суді апеляційної інстанції відбувається за приписами статті 269 ГПК України відповідно до якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд відзначає, що скаржник, не навів обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Отже, недоведений якісний і кількісний показники наявності фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Касаційний суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови в позові. А покликання на втрату чинності Господарського кодексу України підчас розгляду апеляційної скарги носить декларативно загальне твердження без обґрунтування в чому складається необхідність у вирішенні питання застосування закону.

Верховний Суд, оцінивши доводи скаржника щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що ця справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

А тому вказані твердження, щодо необхідності відкриття касаційного провадження на підставі підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України судом відхиляються, як необґрунтовані.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як «суду права», дану категорію справ.

Інших доводів та посилання на випадки, що передбачені підпунктами «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, скаржником не наведено.

Колегія суддів відзначає, що незгода з рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь однієї з сторін є звичайним передбачуваним процесом.

Верховний Суд під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взяв до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду цієї справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.

Отже, Верховний Суд констатує, що доступ до правосуддя у скаржника відбувся та справу розглянуто двома попередніми судовими інстанціями.

Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів», та зважає на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону.

Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.

Верховний Суд відзначає, що, визначений підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадок, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа малозначна, а отже, застосування наявності/відсутності випадків у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України було прередбачуваним, скаржник у касаційній скарзі обґрунтовано аргументовано не довів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Отже, обставин, з яких би вбачалося необхідність перегляду цієї справи, у касаційній скарзі з огляду на зазначені мотиви не наведені.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності), колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Спецпродінтекс» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2025 у справі №910/1817/25, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Водночас до Верховного Суду від Військової частини НОМЕР_1 через Електронний суд 18.11.2025 надійшли заперечення проти відкриття касаційного провадження відповідно до якої просить відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Спецпродінтекс».

Ураховуючи вище вказане в цій ухвалі, доводи та заперечення проти відкриття касаційного провадження, вказані у запереченнях, приймаються в тій частині в якій відповідають вище викладеним міркуванням.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецпродінтекс» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2025 у справі №910/1817/25.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Ю. Власов