Постанова від 17.11.2025 по справі 916/3978/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/3978/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Принцевської Н.М.;

суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка, 29)

секретар судового засідання (за доручення головуючої судді): Романенко Д.С.;

від прокуратури - Тунік В.М.;

від Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС-ЦЕНТР ВАСМА" не з`явився;

від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Одеської області від 27.11.2024 (повний текст складено 09.12.2024)

по справі №916/3978/23

за позовом Київської окружної прокуратури міста Одеси

до відповідачів:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС-ЦЕНТР ВАСМА";

2) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях

про визнання незаконними та скасування розпоряджень, зобов`язання повернути майно,

(суддя першої інстанції С.В. Літвінов, дата та місце ухвалення рішення: 27.11.2024, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка, 29),

У вересні 2023 року Київська окружна прокуратура міста Одеси (далі - Позивач) звернулась до Господарського суду Одеської області в інтересах держави з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС-ЦЕНТР ВАСМА" (далі Відповідач-1) та до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (далі Відповідач-2), в якій просила суд:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження начальника РВ ФДМУ по Одеській області Єганова 1.1, від 17.06.1994 № 188-р «Про затвердження Акту оцінки вартості майна Одеського обласного орендного підприємства молочної промисловості «Облмолпром» в частині включення до вартості цілісного майнового комплексу, який підлягає приватизації, підвального приміщення адміністративно-побутового корпусу будівлі у м. Одесі по проспекту Ленінської іскри, 4 (наразі - проспект Небесної сотні, 4Д) у місті Одесі, яке фактично є захисною спорудою цивільного захисту - сховищем № 56563;

- визнати незаконним та скасувати розпорядження начальника РВ ФДМУ по Одеській області Єганова 1.1. від 30.06.1994 № 223-р «Про затвердження плану приватизації державного майна Одеського обласного орендного підприємства молочної промисловості «Облмолпром» в частині включення до вартості цілісного майнового комплексу, який підлягає приватизації, підвального приміщення адміністративно-побутового корпусу будівлі у м. Одесі по проспекту Ленінської іскри, 4 (на даний час - Небесної сотні, 4Д) у місті Одесі, яке фактично є захисною спорудою цивільного захисту - сховищем № 56563;

- визнати незаконним та скасувати розпорядження начальника РВ ФДМУ по Одеській області Єганова 1.1. від 04.07.1994 № 227-р «Про заснування відкритого Акціонерного товариства «Одесамолоко» в частині включення до статутного фонду товариства підвального приміщення адміністративно- побутового корпусу будівлі у м. Одесі по проспекту Ленінської іскри, 4 (на даний час - Небесної сотні, 4Д) у місті Одесі, яке фактично є захисною спорудою цивільного захисту - сховищем № 56563;

- усунути перешкоди власнику державі у володінні, користуванні та розпорядженні об`єктом нерухомого майна у вигляді підвального приміщення, загальною площею 353,5 кв.м., яке розташовується в адміністративно- побутовому корпусі, за адресою: м. Одеса, проспект Небесної сотні, 4Д, шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС-ЦЕНТР ВАСМА" повернути його до державної власності.

Позовні вимоги обґрунтовані незаконністю набуття Товариством з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС-ЦЕНТР ВАСМА" права приватної власності на комунальне майно, а саме: захисну споруду цивільного захисту приміщення сховища № 56563, яке розташоване за адресою: м. Одесі по проспекту Небесної сотні, 4Д.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.11.2024 в задоволені позову Київської окружної прокуратури міста Одеси до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС-ЦЕНТР ВАСМА" та до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях про визнання незаконними та скасування розпоряджень, зобов`язання повернути майно - відмовлено в повному обсязі.

Суд у своєму рішенні зазначив, що з урахуванням того, що за негаторним позовом Прокурором не визначено Позивача тобто власника (уповноваженого органу) в інтересах якого заявлено вимогу, у такій вимозі слід відмовити, оскільки така вимога не може призвести до відновлення порушених прав держави та є неефективним способом захисту.

Не погоджуючись з таким рішенням, Заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене при невірному застосуванні норм матеріального права, зокрема, ст. ст. 15, 16, 21, 391, 393 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, з порушенням норм процесуального права, зокрема, ст. ст. 2, 13, 53, 73, 74, 76 79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України, без з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Так, Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції, що прокурором за негаторним позовом не визначено Позивача тобто власника (уповноваженого органу), в інтересах якого заявлено вимогу про усунення перешкод власнику - державі у володінні, користуванні та розпорядженні об`єктом нерухомого майна шляхом зобов`язання повернути його державі, а отже, така вимога не може призвести до відновлення порушених прав держави та є неефективним способом захисту.

В обґрунтування своєї правової позиції, Апелянт стверджує, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Згідно з пунктом 1 резолютивної частини вищезазначеного рішення Конституційного Суду України, прокурори та їх заступники подають позовні заяви саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ, організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави.

Апелянт стверджує, що звернення прокурора до суду з позовом, що розглядається в межах справи № 916/3978/23, обумовлене необхідністю захисту майнових прав держави на об`єкт цивільного захисту, що в силу спеціального статусу та законодавчої заборони не може змінити власника (форму власності) і забезпечує виконання конституційної функції держави щодо захисту життя та здоров`я громадян, що має особливе значення в умовах воєнного стану.

У зв`язку з цим, суттєве значення для правильного вирішення справи має дослідження обставин відчуження шляхом приватизації спірного підвального приміщення, що має спеціальний статус (фактично є об`єктом цивільного захисту), наявність яких є підставою для застосування обраного прокурором способу захисту. Однак, на думку заявника, судом першої інстанції в порушення ст. ст. 13, 86 Господарського процесуального кодексу України не досліджувались належним чином та не надавалась відповідна оцінка доказам, що підтверджують такі обставини.

Апелянт вважає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що фактично Позивачем у справі є держава, тому предметом доказування є наявність порушення прав та охоронюваних законом інтересів саме держави через відчуження об`єкта цивільного захисту на користь суб`єкта приватного права, а не окремого органу державної влади, уповноваженого на здійснення функцій держави у виниклих спірних правовідносинах. Така позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.

Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18).

В судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо Позивач визначив стороною у справі певний орган.

Як вказує заявник, у даній справі прокурор звернувся із позовом в інтересах держави як самостійний Позивач саме з тих підстав, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (РВ ФДМУ), є учасником спірних правовідносин і сам порушив інтереси держави шляхом прийняття розпоряджень, на підставі яких суб`єктом господарювання приватного права оформлено право приватної власності, зокрема, на обмеженооборотоздатний державний об`єкт захисну споруду цивільного захисту.

Таким чином, РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях визначено в якості Відповідача у справі, що процесуально позбавляє його можливості бути одночасно Позивачем, оскільки поєднання Позивача та Відповідача в одній особі суперечило б вимогам процесуального Закону, зокрема, принципу змагальності.

Крім того, Апелянт зазначає, що приймаючи до уваги, що судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позовної заяви Прокуратури фактично з формальних підстав, без з`ясування обставин, що мають значення для справи, таке рішення в порушення ст. 2 Господарського процесуального кодексу України не сприяє виконанню завдання господарського судочинства щодо справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушених прав і законних інтересів держави та суспільства.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що рішення Господарського суду Одеської області від 27.11.2024 у справі № 916/3978/23 ухвалено при невірному застосуванні норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, без з`ясування обставин, що мають значення для справи, Апелянт вважає, що вказане судове рішення, відповідно до положень ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підлягає скасуванню, а заявлені позовні вимоги задоволенню.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 27.11.2024 по справі №916/3978/23 до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/3978/23.

16.01.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/3978/23.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 27.11.2024 по справі №916/3978/23.

30.01.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС-ЦЕНТР ВАСМА" до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У своєму відзиві Відповідач-1 зазначає, що Позивач помилково стверджує, що підвал, розташований по проспекту Небесної Сотні 4/Д у м. Одесі є сховищем №56563, яке не підлягало приватизації. Хоча відповідно до матеріалів справи та документів, що додавались до відзиву на позовну заяву, жодного сховища на балансі підприємств, які були утворені у процесі приватизації, не існувало.

Крім того Відповідач-1 зазначає, що Позивач стверджує, що підвальне приміщення будівлі за адресою Небесної Сотні (Маршала Жукова), 4Д, м. Одеса, що належить ТОВ «Бізнес-центр ВАСМА», містило сховище. Однак, відповідно до документів, що були надані Позивачем та додатково додавались до відзиву на позовну заяву, жодного сховища ані на балансі Одеського обласного орендного підприємства молочної промисловості «Облмолпром» станом на момент приватизації, ані на балансі ВАТ «Одеський міськмолзавод №1» станом на момент відчуження 73/100 частин нежитлової будівлі за адресою Небесної Сотні, 4Д не існувало.

Відповідач-1 стверджує, що відповідно до свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю №016478 від 07.12.2001, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради (наявне у матеріалах справи), 73/100 об`єкта за адресою пр. Маршала Жукова, 4д, що належить ВАТ «Одеський міськмолзавод №1», складається з будівлі адміністративно-побутового корпусу літ. «А» загальною площею 4777,1 кв.м, відображених у технічному паспорті від 10.10.2001. Відповідно до технічного паспорту, такий об`єкт, як сховище, у будівлі відсутній.

Крім того, за твердженнями Відповідача-1 фактична відсутність сховища підтверджується багаточисельними доказами, наявними у матеріалах справи, а також документами, які неодноразово санкціонувались державними органами. На підставі стандарту вірогідності доказів, ці докази спростовують наявність сховища, про яке зазначається в електронному реєстрі ДСНС.

У відзиві Відповідач-1 вказує, що відповідно до останніх актів оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту сховища № 56563, зокрема акту від 19.04.2022, наявного у матеріалах справи, комісія у складі: заступника голови Київської районної адміністрації Одеської міської ради Круглова С.Г., головного спеціаліста з питань цивільного захисту Київської районної адміністрації Одеської міської ради Бєлова В.О., провідного інструктора КУ «ЗПУ ЦЗ» ОМР Власенко А.Б., провідного інспектора відділу запобігання надзвичайним ситуаціям по Київському району Одеської міської територіальної громади Одеського районного управління ГУ ДСНС України в Одеській області лейтенанта служби цивільного захисту Петренчука Ю.П. рекомендувала здійснити зняття сховища №56563 з електронного обліку ГУ ДСНС України в Одеській області. Враховуючи, що таке сховище не знаходиться на балансі у жодної особи і фактично відсутнє, ДСНС були зобов`язані самостійно виключити таку споруду із електронного обліку.

Крім іншого у відзиві зазначається, що звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Однак як видно із матеріалів справи, прокуратура не надала можливості РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській області достатнього часу для реагування на зазначені факти та вжиття необхідних заходів, повідомивши РВ ФДМУ про подання позову лише листом від 05.09.2023.

Відповідач-1 також стверджує, що позовні вимоги про визнання незаконним і скасування розпоряджень начальника РВ ФДМУ не є належним способом захисту. Для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17, від 11 лютого 2020 року у справі №922/614/19).

Крім того, держава не є власником, який володіє об`єктом, то вимога про усунення перешкод у здійсненні користування і розпорядження є неналежним способом захисту. Ця вимога спрямована на уникнення необхідності застосування статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, а також строку позовної давності, а не на захист прав Позивача, тому задоволенню не підлягає.

З огляду на зазначене, Товариство з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС-ЦЕНТР ВАСМА" просить апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 27.11.2024 по справі №916/3978/23 залишити без змін.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 розгляд апеляційної скарги Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 27.11.2024 по справі №916/3978/23 призначено на 13.03.2025 року о 14-30 год. у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду.

10.03.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Заступника керівника Одеської обласної прокуратури надійшли пояснення по справі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.03.2025 у судовому засіданні оголошено до 14.04.2025 о 14-15 год.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.04.2025 зупинено провадження у справі №916/3978/23 до перегляду судового рішення по справі №918/938/23 у подібних правовідносинах у касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Судовій колегії Південно-західного апеляційного господарського суду з Єдиного державного реєстру судових рішень стало відомо про оприлюднення 27.08.2025 повного тексту постанови Верхового Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 29.05.2025 по справі №918/938/23.

Постановою Верхового Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 29.05.2025 по справі №918/938/23 касаційну скаргу першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури задоволено частково; мотивувальну частину постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.11.2024 у справі №918/938/23 змінено, виклавши у редакції цієї постанови, а в решті залишено без змін.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 поновлено провадження по справі №916/3978/23 за апеляційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 27.11.2024 та призначити справу до розгляду у судовому засіданні на 17.11.2025 об 11-00 год.

17.11.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Заступника керівника Одеської обласної прокуратури надійшли письмові пояснення, у яких останній у зв`язку з ухваленням Верховним Судом постанови від 29.05.2025 у справі №918/938/23 просить долучити до матеріалів справи надані пояснення.

Прокурор в обґрунтування своєї позиції щодо належності та ефективності обраного способу захисту державних інтересів у виниклих спірних правовідносинах, зокрема, шляхом звернення до суду з негаторним позовом посилається на висновки, які викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду подібних спірних правовідносин, тобто таких, що мають перевагу над всіма іншими висновками.

17.11.2025 у судове засідання з`явився Прокурор, який підтримав вимоги та доводи викладені ним письмово. Інші представники учасники у судове засідання не з`явились. Про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях правом на подання відзиву не скористалось, що у відповідності до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасників справи, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представників Відповідачів, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши апеляційну скаргу та відзив на неї, заслухавши пояснення Прокурора, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.1993 № 57-93 «Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду», Регіональним відділенням Фонду держмайна України по Одеській області видано розпорядження від 04.07.1994 № 227-р «Про заснування відкритого Акціонерного товариства «Одесамолоко», яким на базі Одеського обласного орендного підприємства молочної промисловості «Облмолпром» створено ВАТ «Одесамолоко».

Відповідно до Наказів РВ ФДМУ по Одеській області №284 від 18.04.1994 та №320 від 27.04.1994 для проведення інвентаризації майна орендного підприємства молочної промисловості «Облмолпром» було створено інвентаризаційну комісію яка мала провести інвентаризацію майна підприємства «Облмолпром» до 20.05.1994, надати протокол результатів інвентаризації, інвентаризаційні форми, передавальний баланс.

17.06.1994 розпорядженням РВ ФДМУ по Одеській області №188-р було затверджено акт оцінки вартості майна Одеського обласного орендного підприємства молочної промисловості «Облмолпром» на підставі передавального балансу.

Розпорядженням РВ ФДМУ по Одеській області від 30.06.1994 № 223-р затверджено план приватизації державного майна Одеського обласного орендного підприємства молочної промисловості «Облмолпром».

Розділом 4 вказаного плану передбачено оцінку вартості об`єкту приватизації, де зазначено перелік об`єктів, які виключено при розрахунку вартості цілісного майнового комплексу, та які не включаються в статутний фонд ВАТ «Одесамолоко».

Спірне сховище, яке вбудоване у чотирьохповерхову будівлю АПК по проспекту Небесної сотні, 4Д у місті Одесі (інвентарний номер АПК № 2), не було включено до вказаного переліку розділу 4 плану приватизації.

Відповідно до розділу 5 плану підприємство приватизується як цілісний майновий комплекс, так як у комісію не поступили пропозиції від структурних підрозділів на виділ із складу підприємства.

17.06.1994 розпорядженням РВ ФДМУ по Одеській області №188-р було затверджено акт оцінки вартості майна Одеського обласного орендного підприємства молочної промисловості «Облмолпром» на підставі передавального балансу.

Актом оцінки вартості майна орендного підприємства «Одеське обласне орендне підприємство молочної промисловості «Облмолпром», затвердженого розпорядженням РВ ФДМУ по Одеській області від 17.06.1994 № 188-р, визначено розмір вартості майна підприємства, яке підлягає приватизації та розмір статутного фонду його правонаступника - акціонерного товариства за виключенням об`єктів, визначених у плані приватизації, які не підлягають приватизації.

У подальшому, у складі цілісного майнового комплексу Акціонерного товариства «Одесамолоко» на підставі рішення загальних зборів акціонерів (протокол 1 від 16.01.1997) утворено Дочірнє підприємство ВАТ «Одесамолоко» - Одеський міський молочний завод №1.

Відповідно до паспорту сховища №56563, заповненого 28.06.1999 відповідальним керівником організації, що експлуатує сховище, воно перебувало в експлуатації ДП «Одеський міський молочний завод №1» ВАТ «Одесамолоко», яке здійснювало свою діяльність як самостійна юридична особа.

Рішенням загальних зборів ВАТ «Одесамолоко» (протокол № 1 від 12.10.2000) зупинило свою діяльність шляхом розділу та реорганізації дочірніх підприємств у самостійні господарюючі суб`єкти - відкриті акціонерні товариства.

Правонаступником ВАТ «Одесамолоко» в частині переданого йому майна та об`єктів нерухомості стало ЗАТ «Одесамолінформ».

Згідно з зазначеним вище протоколом загальних зборів до ЗАТ «Одесамолінформ» перейшло приміщення 4-го поверху та частини 3 поверху адміністративно-побутового корпусу за адресою: м. Одеса, проспект М. Жукова, 4, що становило 1290 кв.м.

На підставі розпорядження Київської районної адміністрації Одеського міськвиконкому № 2010 від 23.10.2001 за зверненням ЗАТ «Одесамолінформ», яке стало правонаступником ВАТ «Одесамолоко», адміністративно-побутовому корпусу, присвоєно поштову адресу: проспект Маршала Жукова, 4Д.

ВАТ «Одеський міськмолзавод № 1» на підставі протоколу загальних зборів № 1 від 12.10.2000, акту приймання-передачі від 27.10.2000 та розпорядження Київської райадміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради згідно свідоцтва про право власності № 016478 від 07.12.2001 отримало у власність 73/100 частини будівлі адміністративно-побутового корпусу літ. А, загальною площею 4777,1 кв.м. (проспект М.Жукова, 4/д), а ЗАТ «Одесамолінформ» згідно свідоцтва про право власності № 016255 від 20.11.2001 отримало 27/100 вказаної будівлі АПК, загальною площею 1286,8 кв.м. (проспект М. Жукова, 4/д).

У подальшому право власності на частину будівлі АПК від ЗАТ «Одесамолінформ» перейшло до ЗАТ «Водолей» згідно свідоцтва про право власності від 28.07.2003 №28, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради на підставі установчого договору ЗАТ «Водолей» від 14.02.2003.

Згідно інформації КП «БТІ» Одеської міської ради, наданої листом від 20.10.2022 №2214/03.01-05 2173/03.01-09, власники будівлі у подальшому неодноразово змінювались.

Так, громадянкою ОСОБА_1 одержано у власність від ВАТ «Одеський міськмолзавод № 1» та від ЗАТ «Водолей» вказану будівлю в цілому на підставі наступних договорів:

-договір купівлі-продажу від 15.07.2004 (реєстровий номер У-706) з ВАТ «Одеський міськмолзавод № 1», згідно з яким Вранчану А.Т. перейшло право власності на 73/100 частин нежилої будівлі, що становить 3 490,3 кв.м. від загальної площі будівлі (4777,1 кв.м.) про проспекту М. Жукова, 4/Д.

-договір купівлі-продажу від 23.07.2004 (реєстровий номер У-754) із ЗАТ «Водолей», згідно з яким ОСОБА_1 перейшло право власності на 27/100 частин нежилої будівлі, що становить 1286,8 кв.м. від загальної площі будівлі (4777,1 кв.м.) про проспекту М. Жукова, 4/Д.

Згідно акту прийомки-передачі (додаток № 1 до договору купівлі-продажу від 15.07.2004) та листа голови правління ВАТ «Одеський міськмолзавод № 1» від 03.08.2005 №114 ОСОБА_2 будівлю адміністративно-побутового корпусу було продано ОСОБА_1 .

У подальшому ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу від 29.07.2004 здійснила відчуження 82/100 частин вказаної будівлі без виділення їх в натурі наступним громадянам: ОСОБА_3 на 19/100 (реєстраційний номер договору У-789), ОСОБА_4 на 25/100 (реєстраційний номер договору - У-784), ОСОБА_5 на 19/100 (реєстраційний номер договору У - 780), ОСОБА_6 на 19/100 (9/100 та 10/100, реєстраційний номер договору У -776).

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 15.12.2006 у справі № 2-7163 за всіма вказаними власниками нежитлового будинку АДРЕСА_1 пропорційно частинам наявним у власності кожного, визнано право спільної власності без виділення в натурі на добудований п`ятий поверх, площа якого становила 1058,45 кв.м.

Так, КП «ОМБТІ та РОП» 27.12.2006 зареєстровано право власності на підставі вказаного рішення суду на новий об`єкт нерухомого майна - п`ятий поверх будівлі АПК (реєстраційний номер 173 5 2143, номер запису: 13 05, в книзі: 60неж-106)) за ОСОБА_1 у частині 18/100 (номер витягу 13090129); за ОСОБА_6 у частині 19/100 (номер витягу 13 090146); за ОСОБА_7 у частині 19/100 (номер витягу 13 09015 8); за ОСОБА_3 у частині 19/100 (номер витягу 13090192); за ОСОБА_4 у частині 25/100 (номер витягу 13 090201).

У подальшому вказаними громадянами на підставі Договору від 06.08.2007 (зареєстровано в реєстрі за № 6022) здійснено об`єднання нерухомого майна, а саме нежитлової будівлі АДРЕСА_1 , загальною площею 4777,1 кв.м. та перебуває у спільній частковій власності з нежилими приміщеннями п`ятого поверху, який зведений над нежитловою будівлею АДРЕСА_1 , загальною площею 1059 кв.м. та перебуває у спільній частковій власності.

За результатами об`єднання майна за цим договором вказані громадяни ( ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) набули право спільної часткової власності у відповідних частках на нежитлову будівлю АДРЕСА_1 , загальною площею 5836,1 кв.м.

Рішення про реєстрацію прав власності за вказаними громадянами було прийняте КП «ОМБТІ та РОН» 07.08.2007 (реєстраційний номер 19842874, номер запису 1305, в книзі 66неж-145).

У подальшому ОСОБА_6 згідно договору купівлі-продажу від 03.10.2007 (зареєстровано у реєстрі під № 3173) продав свою частку у повному обсязі, а саме 19/100 ОСОБА_9 (17.10.2007 КП «ОМБТІ та РОН» зареєстровано право власності), який на підставі договору купівлі-продажу від 25.01.2008 разом із ОСОБА_8 продали свої частки ОСОБА_10 (зареєстровано в реєстрі за № 13 0, 28.01.2008 прийнято рішення КП.«ОМБТІ та РОН» про реєстрацію права власності).

Таким чином, ОСОБА_1 набула право власності на частину будівлі АПК у розмірі 56/100 ( ОСОБА_6 - 19/100; ОСОБА_8 - 19/100 та ОСОБА_1 - 18/100).

У свою чергу 29.01.2008 ОСОБА_1 відчужила частину будівлі АПК у розмірі 33/100 ОСОБА_11 (договір купівлі-продажу зареєстровано в реєстрі під №165 та КП «ОМБТІ та РОН» 01.02.2008 прийнято рішення про реєстрацію з права власності).

Крім того, на підставі договору купівлі-продажу від 03.11.2008 ОСОБА_4 придбано у ОСОБА_3 8/100 частин будівлі АПК (зареєстровано в реєстрі за № 82 та 25.11.2008 КП «ОМБТІ та РОН прийнято рішення про реєстрацію права власності).

У подальшому ОСОБА_11 на підставі договору купівлі-продажу від 11.06.2013 (зареєстровано в реєстрі за № 1392) продав ОСОБА_12 свою частину власності у вказаній нежитловій будівлі у розмірі 33/100 (рішення про державну реєстрацію права власності прийнято державним реєстратором нотаріусом Савченко С.В. 11.06.2013, індексний номер 3 064983).

Таким чином, за станом на 11.06.2013 власниками спільної часткової власності нежитлової будівлі АДРЕСА_1 стали: ОСОБА_1 - 23/100, ОСОБА_12 - 33/100, ОСОБА_13 - 11/100, ОСОБА_4 -33/100.

11.04.2005 зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес-центр ВАСМА», засновниками якого є ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_14 та Інфомір Лімітед.

На загальних зборах учасників ГОВ «Бізнес-центр ВАСМА» 21.07.2017 ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 прийнято рішення про включення до складу учасників ОСОБА_12 та затверджено здійснення додаткових внесків до Статутного капіталу товариства майном учасників, а саме частками нежитлової будівлі АПК (протокол загальних зборів ТОВ «Бізнес-центр ВАСМА» № 07/2017 від 21.07.2017).

На підставі актів прийому-передачі майна від 21.07.2017 за №1-4 зазначеними учасниками передано до статутного капіталу ТОВ «Бізнес-центр «ВАСМА» належні їм на праві спільної часткової власності частини будівлі АПК № 4/Д по проспекту М. Жукова у місті Одесі.

Відповідне рішення про державну реєстрацію права власності на вказану будівлю за ГОВ «Бізнес-центр ВАСМА» було прийнято приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рубля Т.М. 27.07.2017 (індексний номер: 36393206).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником вказаної нежитлової будівлі (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 80554151 101, номер об`єкта в РПВН 19842874) є ТОВ «Бізнес-Центр ВАСМА».

Відповідно до Методики проведення інвентаризації об`єктів державної власності від 30.11.2005 № 1121 та наказу Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19.05.1999 №908/68 балансоутримувачі державного майна несуть відповідальність за збереження державного майна, яке в процесі приватизації не увійшло до статутних капіталів господарських товариств, а також проводять інвентаризацію державного майна, яке перебуває на їх балансі.

Листами від 16.02.2009 № 11-09-01046, від 14.01.2010 № 11-09-00069, від 11.12.2010 № 11-09-05880 та від 09.12.2011 № 11-09-05727 Регіональне відділення зверталось до керівників підприємств, у тому числі до ВАТ «Одеський міськмолзавод № 1» щодо проведення інвентаризації державного майна, яке в процесі приватизації не увійшло до статутних капіталів господарських товариств.

Разом з тим, ВАТ «Одеський міськмолзавод №1» не надавав Регіональному відділенню матеріали інвентаризації.

У зв`язку з цим, листами від 09.04.2009 № 10-09-02461 та від 20.02.2012 № 10- 09-00852 Регіональне відділення звернулось до прокуратури Київського району м. Одеса та до прокуратури м. Одеси щодо вжиття заходів прокурорського реагування, згідно з чинним законодавством до керівництва ВАТ «Одеський міськмолзавод №1» щодо надання Регіональному відділенню матеріалів стосовно проведення інвентаризації об`єктів державного майна.

Відповіді на лист від 09.04.2009 № 10-09-02461 до Регіонального відділення не надійшло.

Листом від 21.05.2012 № 7-174-12 прокуратура Київського району м. Одеси, з метою розгляду звернення Регіонального відділення щодо вжиття заходів стосовно не надання матеріалів інвентаризації об`єктів державної власності, які в процесі приватизації не увійшли до їх статутного капіталу, але залишилися на їх балансі, звернулась до Регіонального відділення щодо надання документів, що підтверджують передачу на баланс ВАТ «Одесамолоко» об`єктів державної власності, в тому числі об`єктів цивільної оборони , які в процесі приватизації не увійшли до його статутного капіталу.

Листом від 25.05.2012 № 7-174-12 прокуратура Київського району м. Одеси повідомила, що за розглядом вищевказаного звернення Регіонального відділення, на момент перевірки, підстав для внесення актів прокурорського реагування у відношенні суб`єктів господарювання, у тому числі ВАТ «Одеський міськмолзавод №1» не встановлено.

Інформація про захисну споруду цивільного захисту за адресою: м. Одеса, вул. М. Жукова, 4, що вбудовано в будівлю адміністративно-побутового корпусу, який передано до статутного капіталу ВАТ «Одесамолоко» була надана в вищевказаному листі прокуратури Київського району м. Одеси.

Згідно з матеріалами, які були надані підприємством під час приватизації, на обліку підприємства захисна споруда цивільного захисту № 56563 не перебувала.

Відповідно до листа Регіонального відділення від 23.08.2012 № 10-09-04581, на лист прокуратури Київського району м. Одеси від 25.05.2012 № 7-174-12, Регіональне відділення повідомило наступне.

Відповідно до вимог Декрету Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 № 26-92 (який діяв на момент приватизації ВАТ «Одесамолоко») до складу переліку майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів, приватизація яких не допускається, включено протирадіаційні укриття.

У той же час, відповідно до вимог Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємства організацій, яке передається в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.1993 № 158, інвентаризація майна здійснювалася інвентаризаційними комісіями, які були створені безпосередньо керівником підприємства з обов`язковою участю бухгалтера.

Отже, відповідальність за повноту і достовірність наданих документів, відповідно до зазначеного вище Положення, покладається на керівника і головного бухгалтера підприємства.

Також листом від 23.08.2012 № 10-09-04581 Регіональне відділення повідомило, що за інформацією Управління з надзвичайних ситуацій та захисту населення Одеської міської ради, на його обліку значиться захисна споруда цивільного захисту № 56563 за адресою м. Одеса, вул. М. Жукова, 4, а також звернулось до прокуратури Київського району м. Одеси щодо проведення спільної перевірки щодо встановлення, збереження та використання об`єктів державної власності, які в процесі приватизації не увійшли до статутного капіталу ВАТ «Одесамолоко», але відповідь із зазначеного питання до Регіонального відділення не надходила.

Листами від 04.12.2014 № 07/1/1-4595, від 09.12.2014 № 05/2-1092вих14, від 05.02.2015 № 05/1-346вих15 прокуратура Одеської області повідомляла Регіональне відділення, що вирішується питання щодо пред`явлення позовів в інтересах Регіонального відділення про витребування майна з незаконного володіння, у тому н захисної споруди за адресою: м. Одеса, вул. М. Жукова, 4. Також листом від 07.03.2015 № 2616вих15 прокуратура Київського району м. Одеси зверталась до Регіонального відділення щодо надання інформації стосовно власників та балансоутримувачів захисних споруд цивільного захисту, у тому числі захисної споруди цивільного захисту № 56563 (балансоутримувач Бізнес центр «ВАСМА», просп. М. Жукова, 4).

Листом від 30.03.2015 № 10-09-01584 Регіональне відділення повідомило, що керівництво ВАТ «Одесамолоко» не надало Регіональному відділенню інформацію та матеріали щодо перебування на його балансі захисних споруд цивільного захисту, і відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.1993 № 158 керівник та головний бухгалтер підприємства несуть відповідальність за надання інвентаризаційній комісії повної та достовірної інформації.

В матеріалах справи відсутні документи щодо взяття на баланс ТОВ «Бізнес- центр ВАСМА», чи будь-якими іншими суб`єктами господарювання захисної споруди цивільного захисту №56563. Окремого рішення Регіональним відділенням щодо такої передачі не приймалося.

Предметом спору у даній справі є вимоги Прокурора про визнати незаконним та скасувати розпорядження начальника РВ ФДМУ по Одеській області Єганова 1.1, від 17.06.1994 № 188-р «Про затвердження Акту оцінки вартості майна Одеського обласного орендного підприємства молочної промисловості «Облмолпром» в частині включення до вартості цілісного майнового комплексу, який підлягає приватизації, підвального приміщення адміністративно-побутового корпусу будівлі у м. Одесі по проспекту Ленінської іскри, 4 (наразі - проспект Небесної сотні, 4Д) у місті Одесі, яке фактично є захисною спорудою цивільного захисту - сховищем № 56563; визнання незаконним та скасування розпорядження начальника РВ ФДМУ по Одеській області Єганова 1.1. від 30.06.1994 № 223-р «Про затвердження плану приватизації державного майна Одеського обласного орендного підприємства молочної промисловості «Облмолпром» в частині включення до вартості цілісного майнового комплексу, який підлягає приватизації, підвального приміщення адміністративно-побутового корпусу будівлі у м. Одесі по проспекту Ленінської іскри, 4 (на даний час - Небесної сотні, 4Д) у місті Одесі, яке фактично є захисною спорудою цивільного захисту - сховищем № 56563; визнання незаконним та скасувати розпорядження начальника РВ ФДМУ по Одеській області Єганова 1.1. від 04.07.1994 № 227-р «Про заснування відкритого Акціонерного товариства «Одесамолоко» в частині включення до статутного фонду товариства підвального приміщення адміністративно- побутового корпусу будівлі у м. Одесі по проспекту Ленінської іскри, 4 (на даний час - Небесної сотні, 4Д) у місті Одесі, яке фактично є захисною спорудою цивільного захисту - сховищем № 56563; усунення перешкоди власнику державі у володінні, користуванні та розпорядженні об`єктом нерухомого майна у вигляді підвального приміщення, загальною площею 353,5 кв.м., яке розташовується в адміністративно- побутовому корпусі, за адресою: м. Одеса, проспект Небесної сотні, 4Д, шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС-ЦЕНТР ВАСМА" повернути його до державної власності.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд послався на неналежність обраного Прокурором способу захисту, оскільки за негаторним позовом Прокурором не визначено Позивача тобто власника (уповноваженого органу) в інтересах якого заявлено вимогу, а тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки така вимога не може призвести до відновлення порушених прав держави та є неефективним способом захисту.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про відмову у задоволенні позову, проте не погоджується з мотивами, з яких виходив місцевий господарський суд у своєму рішенні, з огляду на наступне.

Цивільний захист населення є важливим елементом національної безпеки України та необхідною складовою її обороноздатності, який поряд з вирішенням інших завдань покликаний забезпечувати виконання державою зобов`язань щодо захисту життя і здоров`я громадян.

Одне з провідних місць у системі заходів цивільного захисту населення належить створенню та функціонуванню колективних засобів захисту, призначених для убезпечення широкого кола людей від впливу шкідливих та небезпечних факторів, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій, терористичних актів тощо.

У статті 1311 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України "Про прокуратуру").

Частинами першою, третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до частини третьої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

За умовами частини першої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (частина четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

Особливість суспільних (публічних) інтересів є те, що на відміну від приватних, їх майже не можливо захищати в суді безпосереднім носієм (носіями), а тому в державі обов`язково повинен існувати інструмент захисту такого інтересу у формі спеціального суб`єкта, яким може і повинен за чинної Конституції України виступати такий орган як прокуратура.

Частиною третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини, за умовами якого представництво інтересів держави у суді у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави здійснюється прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а у визначених законом випадках прокурорами Офісу Генерального прокурора в порядку та на підставах, визначених Цивільним процесуальним кодексом України. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Таким чином, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень (органи державної влади, органи місцевого самоврядування або інші суб`єкти владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах), а не прокурор, між тим для того щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

У разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

Саме така правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена в постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18.

Прокурор у даній справі визначив Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, як Відповідача, оскільки, на переконання Прокурора саме Фондом припущено порушення вимог законодавства, що виразилось у прийнятті розпоряджень, на підставі яких приватними особами набуто право власності на обмеженообороназдатний державний об`єкт.

За таких обставин, Прокурор може звертатися до суду самостійно в інтересах держави, а не органу, який, на переконання Прокурора, порушив інтереси держави. Означене відповідає вищенаведеній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду.

Натомість, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про невизначення Прокурором Позивача тобто власника (уповноваженого органу) в інтересах якого заявлено вимогу.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У справі "Белеш та інші проти Чеської Республіки" Європейський суд з прав людини зауважив, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов`язків.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 04.12.1995 у справі "Белле проти Франції" для того щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, оскільки обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд повинен встановити на що саме спрямований позов та вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту в обраний позивачем спосіб.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (постанова Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №910/7631/18).

Дослідивши підстави позову у даній справі, мету та спрямованість останнього через призму доводів Прокурора, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги фактично спрямовані на повернення у державну власність нерухомого майна у вигляді підвального приміщення загальною площею 353,5 кв.м розташоване в адміністративно-побутовому корпусі за адресою: м. Одеса, проспект Небесної сотні, 4Д, яке фактично є захисною спорудою цивільного захисту сховищем №56563 і яке, за твердженням Прокурора, протиправно було відчужене на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС-ЦЕНТР ВАСМА".

Так, серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 Цивільного кодексу України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

Віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. При цьому одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів захисту.

Виходячи з викладеного особа, за якою зареєстроване право власності на об`єкт нерухомості, який при цьому є захисною спорудою, за принципом реєстраційного підтвердження володіння є володільцем такого об`єкта; натомість держава або територіальна громада, за якими не зареєстроване право власності на такий об`єкт, не є його володільцем. Тому в цьому разі права держави або територіальної громади, які вважають себе власниками такого об`єкта, не можуть захищатися негаторним позовом, оскільки це є позов володіючого власника до неволодіючого невласника. Отже, належному способу захисту у таких випадках відповідає позовна вимога про витребування об`єкта нерухомого майна з чужого володіння в порядку віндикації.

При цьому рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення запису про державну реєстрацію за Позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за Відповідачем до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11. 2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 146)) незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212 - 1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №914/2618/16 (провадження № 12-25гс21, пункт 38)).

Саме такий правовий висновок судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду стосовно способів захисту у спорах про повернення об`єктів нерухомого майна, які є захисними спорудами цивільного захисту міститься в постанові від 29.05.2025 у справі №918/938/23.

У вказаній постанові викладено висновки щодо віндикаційного позову, як належного способу захисту права власності держави або територіальної громади на захисну споруду (протирадіаціне укриття), володільцем якої за принципом реєстраційного підтвердження володіння є приватна особа.

Згідно з частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Товариство з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС-ЦЕНТР ВАСМА" є особою, за якою зареєстроване право власності на спірне майно, та за принципом реєстраційного підтвердження володіння є володільцем такого об`єкта. Натомість держава, за якою не зареєстроване право власності на спірний об`єкт, не є його володільцем. Договірні відносини між державою та Товариством з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС-ЦЕНТР ВАСМА" щодо спірного майна відсутні.

За таких обставин, виходячи з обставин цієї конкретної справи, єдиним належним способом захисту прав у спірних правовідносинах є позовна вимога про витребування нерухомого майна від Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС-ЦЕНТР ВАСМА", за яким зареєстроване право власності на спірне майно.

З матеріалів справи вбачається, що Прокурор у даній справі звернувся з негаторним позовом про усунення перешкод державі у здійсненні права користування та розпорядження комунальним майном шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС-ЦЕНТР ВАСМА" повернути державі захисну споруду цивільного захисту. В суді апеляційної інстанції Прокурор також наполягає на тому, що звернення до суду саме з негаторним позовом у даній справі є ефективним способом захисту.

Разом з тим, за обставинами цієї справи, в якій подано апеляційну скаргу, з урахуванням наведених висновків Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, належному способу захисту прав у спірних правовідносинах відповідає позовна вимога про витребування нерухомого майна від товариства Відповідача (віндикаційний позов), з якою Прокурор у даній справі не звертався.

Обрання Позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 22.06.2021 у справі №200/606/18 та від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц). Вказане логічно вичерпує потребу дослідження інших обставин (подібний висновок міститься в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №910/6200/24).

Так, відмовляючи у позові через неналежний спосіб захисту суд має утриматися від встановлення фактів та надання правових оцінок, які створять преюдицію для сторін конфлікту у разі звернення з іншим позовом (постанови Верховного Суду від 11.09.2025 у справі №916/4532/24, від 13.06.2024 у справі №924/620/23 та від 07.02.2024 у справі №925/1368/22).

З огляду на те, що обрання Прокурором неналежного способу захисту прав є самостійною і достатньою підставою для відмови у позові, то висновки суду першої інстанцій та, відповідно, аргументи Прокурора, які стосуються суті спору, не беруться колегією суддів до уваги, оскільки неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Крім того, Прокурором не враховано, що вимоги про визнання незаконними та скасування розпоряджень Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях є неефективним способом захисту прав, оскільки оазначені рішення вичерпали свою дію виконанням, а можливість їх скасування не дозволить ефективно усунути перешкоди у розпорядженні та користуванні спірним майном.

Аналогічний правовий висновок суду касаційної інстанції відображений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №912/2797/21, від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 11.02.2020 у справі №922/614/19, від 28.09.2022 у справі №483/448/20.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що заявлені Прокурором у цій справі позовні вимоги не є належними та ефективними способами захисту, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про відмову у задоволенні позову.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч. 2 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга Заступника керівника Одеської обласної прокуратури задоволення не потребує, мотивувальна частина рішення Господарського суду Одеської області від 27.11.2024 по справі №916/3978/23 підлягає зміні шляхом її викладення в редакції цієї постанови.

Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Мотивувальну частину рішення Господарського суду Одеської області від 27.11.2024 по справі №916/3978/23 змінити, виклавши її в редакції даної постанови, в іншій частині рішення залишити без змін.

Матеріали справи №916/3978/23 повернути до Господарського суду Одеської області.

Постанова згідно ст. 284 ГПК України набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 26.11.2025 року.

Головуюча суддя: Н.М. Принцевська

Судді: Г.І. Діброва

А.І. Ярош