Ухвала від 25.11.2025 по справі 569/6161/24

Справа № 569/6161/24

1-кп/569/621/25

УХВАЛА

25 листопада 2025 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції між Рівненським міським судом та ДУ "Рівненський слідчий ізолятор" кримінальне провадження №12023180000000172 від 02.06.2023 про обвинувачення

ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255-1, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 321 КК України,

ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255-1, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 321 КК України,

ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України,

ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 ч. 1 ст. 321, ч. 2 ст. 308, ч. 2 ст. 318 КК України,

ВСТАНОВИВ :

В провадженні Рівненського міського суду Рівненської області перебуває кримінальне провадження № 12023181010000663 №12023180000000172 від 02.06.2023 про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255-1, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 321 КК України, ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255-1, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 321 КК України, ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 ч. 1 ст. 321, ч. 2 ст. 308, ч. 2 ст. 318 КК України.

У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання їх під вартою строком на 60 діб, оскільки такий закінчуються, а ризики, передбачені ст. 177 КПК України на даний час залишились незмінними. В обґрунтування клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зазначає, що кримінальні правопорушення у вчиненні яких обвинувачується відносяться до категорії особливо тяжких, вчинені організованою групою, за вчинення яких передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на тривалий термін. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку значно підвищують ймовірність ризику переховування від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення. В разі переховування обвинуваченого, ризик якого залишається, стане неможливим подальше судове провадження та реалізація принципу змагальності сторін під час судового розгляду, що зумовлює подальше застосування тримання під вартою обвинувачених.

Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник - адвокат ОСОБА_5 заперечували щодо задоволення клопотання прокурора, оскільки заявлені прокурором ризики не обґрунтовані. ОСОБА_4 має постійне місце проживання, міцні соціальні зв`язки, він має вагітну дружину та дітей, намірів ухилятися від суду, впливати на свідків, а також перешкоджати встановленню істини по справі не має, а тому підстави для продовження строку тримання під вартою відсутні. Тяжкість злочину не може бути єдиною підставою для продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Звернули увагу на незадовільний стан здоров`я обвинуваченого ОСОБА_4 , який потребує тривалого лікування, яке неможливо забезпечити в умовах перебування під вартою. Просили змінити запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.

Заслухавши думку учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

Відповідно до ч. 1 ст.183КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків. Застосування таких заходів пов`язане із необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Згідно ч. 2 ст.8КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Вирішуючи питання про продовження ОСОБА_4 запобіжного заходу тримання під вартою, суд враховує вимоги п. п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, зокрема, справу «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, справу «Комарова проти України» від 16 травня 2013 року, в яких Європейським судом з прав людини викладено принципи, що їх дотримується Суд у вирішенні питань щодо застосування тримання під вартою, а саме:

- тримання під вартою до вирішення питання про винність особи не має бути «загальним правилом» і слід виходити з презумпції залишення обвинуваченого на свободі;

- у кожному випадку, коли вирішується питання щодо тримання під вартою або звільнення, діє презумпція на користь звільнення.

Відповідно до ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам, зокрема, переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується особа.

Таким чином, під час вирішення питання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з врахуванням правил, передбачених розділом ІІ КПК України, ч. 1 ст. 331, суд повинен дослідити заявлені прокурором обставини, які підтверджують, що надані сторонами кримінального провадження докази свідчать про те, що ризики, які стали підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу, не зменшилися, обставини, які свідчать, що завершити судовий розгляд даного кримінального провадження до закінчення попередньої ухвали не є можливим.

Обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, однак в кожному випадку суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів; забезпечення таких стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес (рішення ЄСПЛ у справі «Летельє проти Франції»).

У даному кримінальному провадженні суд здійснює належну оцінку фактів, які стосуються питання необхідності подальшого застосування (продовження) до ОСОБА_4 саме такого запобіжного заходу, як тримання його під вартою за обставин, які склалися на відповідній стадії провадження, оскільки з часом для продовження строку тримання ОСОБА_4 під вартою необхідно наводити більше доводів, а також розглянути можливість застосування до нього інших (альтернативних) запобіжних заходів замість найсуворішого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оцінивши особисте становище обвинуваченого на предмет зменшення ризику вчинення повторного правопорушення чи втечі.

Суд зазначає, що дійсно, врахування тяжкості обвинувачення має свій раціональний зміст, оскільки свідчить про ступінь суспільної небезпечності ОСОБА_4 та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності його поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинене кримінальне правопорушення підвищує ризик того, що він може ухилитися від суду, так як «небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.», а «серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти» (рішення ЄСПЛ у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»), «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (рішення ЄСПЛ від 26.07.2001 у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96).

Так, Європейський суд неодноразово у своїх рішеннях зазначив, що суворість покарання хоча і є однією із обставин, яка має враховуватись при оцінці ризику переховування, ризик втечі не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого доказу повинна проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна, і необхідність в утриманні під вартою відсутня. У справі «Летельє проти Франції», п. 4 суд зазначив, що сама по собі тяжкість покарання, що може бути застосоване до особи за умови визнання її винуватості, не є самостійною і достатньою підставою для встановлення ризику втечі.

На момент розгляду клопотання, судовий розгляд триває, більшість свідків допитані, розпочато дослідження матеріалів кримінального провадження. При вирішенні клопотання щодо продовження запобіжного заходу, суд враховує тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому ОСОБА_4 у разі визнання його вини у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, наявність у останнього постійного місця проживання, міцність соціальних зв`язків, стану здоров`я.

Під час розгляду клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу судом визначається можливість застосування відносно нього більш м`якого запобіжного заходу для запобігання вищезазначених ризиків, обставини, які виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою, а також інші обставини, які мають значення для вирішення даного питання.

Судом встановлено, що 13.10.2025 обвинуваченому ОСОБА_4 проведено МРТ колінного суглобу та 27.10.2025 лікарем-травматологом КНП «Рівненська обласна клінічна лікарня ім. Ю.Семенюка» встановлено діагноз: «Хронічна післятравматична нестабільність правого колінного суглоба. Пошкодження внутрішньої бічної зв`язки (ВБЗ), передньої хрестоподібної зв`язки (ПХЗ) та задньої хрестоподібної зв`язки (ЗХЗ). Хронічний синовії, больовий синдром». Рекомендовано планове оперативне лікування у вигляді пластики зв`язково-капсулярного апарату правого колінного суглоба з подальшою реабілітацією на протязі 3-4 місяців.

Крім того, 10.11.2025 в обвинуваченого ОСОБА_4 зареєстровано травматичне пошкодження у вигляді перелому верхньої третини правої малогомілкової кістки без зміщення, накладено гіпсову іммобілізацію на праву ногу.

Згідно листа завідувача Рівненської міської медичної частини Філії Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» у Волинській та Рівненській областях ОСОБА_9 №1119-РММЧ/ВН-25вих від 14.11.2025 оперативне лікування, а також послідуючі реабілітаційні заходи обвинуваченому ОСОБА_4 не можливо провести в умовах Рівненської медичної частини по причині відсутності посад лікарів-травматологів та лікарів-реабілітологів, відсутність матеріально-технічних умов та обладнання, відсутність ортопедичних виробів. Для відновлення стабільності правого колінного суглобу та недопущення подальших ушкоджень зв`язкового апарату з розвитком інвалідизації, пацієнту показане тривале лікування в спеціалізованому комунальному закладі охорони здоров`я, чи закладах, що надають приватні послуги.

Таким чином, надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від органу досудового розслідування та вчинити інше кримінальне правопорушення, суд вважає, що на даний час ризики, які б давали підстави для застосування найсуворішого запобіжного заходу відсутні.

За приписами ст. 181 КПК, домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби, може бути застосований до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі. Орган Національної поліції повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, і повідомити про це слідчому або суду, якщо запобіжний захід застосовано під час судового провадження. Працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з`являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов`язаних із виконанням покладених на неї зобов`язань, використовувати електронні засоби контролю.

Водночас, слід врахувати, що згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі «Бузаджі проти Республіки Молдова» домашній арешт, з урахуванням його ступеня та інтенсивності, вважається позбавленням волі за змістом статті 5 Конвенції.

Отже суд приходить висновку, що, з урахуванням обставин кримінального провадження та особи обвинуваченого, цілодобовий домашній арешт в умовах контролю з боку працівників правоохоронних органів, здатен запобігти заявленим ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_4 .

Враховуючи вищевикладене, у відповідності до ч. 4 ст. 194 КПК України, суд вважає за доцільне застосувати щодо обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту та покласти на останнього обов`язки визначені у ч. 5 ст. 194 КПК України, так як саме цей запобіжний захід забезпечить виконання ним процесуальних обов`язків та попередить вчинення ним дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Керуючись ст.ст. 176-178, 181, 183, 194, 202, 331, 369-372, 376, 392 КПК України, суд, -

У ХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 - відмовити.

Змінити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт терміном 60 днів, з 25 листопада 2025 року до 23 січня 2026 року включно.

Відповідно до ст. 194 КПК України покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов`язки, а саме:

1) прибувати за кожною вимогою до суду;

2) не залишати житло за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , цілодобово, за виключенням необхідності отримання медичної допомоги та необхідності забезпечення особистої безпеки у період дії воєнного стану, шляхом перебування у захисних спорудах, бомбосховищах на випадок оголошення повітряної тривоги;

3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

4) утримуватися від спілкування із іншими обвинуваченими та свідками у даному кримінальному провадженні;

5) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Строк дії процесуальних обов`язків визначити до 23 січня 2026 року включно.

Копію ухвали вручити обвинуваченому ОСОБА_4 , прокурору та направити для відома начальнику ДУ "Рівненський слідчий ізолятор".

Ухвала оскарженню в апеляційному порядку не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути подано під час подачі апеляційної скарги на судове рішення.

Суддя Рівненського міського суду ОСОБА_1