Постанова від 26.11.2025 по справі 380/12405/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 380/12405/24 пров. № А/857/5705/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Комерс» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження суддею Ланкевичем А.З. у м. Львові у справі №380/12405/24 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Комерс» до Львівської митниці про скасування рішення, -

в с т а н о в и в :

11 червня 2024 року позивач - товариство з обмеженою відповідальність «Євро-Комерс» звернулося з адміністративним позовом до відповідача - Львівської митниці, у якому просило визнати протиправною відмову відповідача у відновленні преференційного режиму за митними деклараціями №UA209160/2022/011701 від 18.10.2022, №UA209160/2022/011702 від 18.10.2022, №UA209160/2022/010751 від 23.09.2022, викладену у листі від 12.03.2024 №7.4-2/15-04/13/7435, та зобов`язати відповідача відновити преференційний режим за вказаними деклараціями.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що стаття 32 розділу VI Доповнення І до Конвенції дає митному органу право або призупинити надання преференції, або відмовити у її наданні. Призупинення надання преференційного режиму для товарів здійснюється до надходження результатів перевірки на запит договірної сторони митного органу країни імпортера; відмова у наданні права на преференцію можлива якщо відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запиту, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів. У свою чергу наявність у контролюючого органу сумнівів щодо наданих декларантом документів на підтвердження заявленої ним країни походження товару є лише обставиною для перевірки таких документів та не може бути беззаперечною підставою для відмови у застосуванні преференційної ставки мита. Фактичною підставою для прийняття вказаного рішення є наявність у митного органу обґрунтованого сумніву щодо походження задекларованого товару з території ЄС, як необхідної умови для надання преференції зі сплати ввізного мита, а правовою підставою положення ч. 1 ст. 256, пп. "б" п. 6 ч. 8 ст. 257 МК України та ст. 32 Доповнення I до Угоди. Скаржник зауважує, що в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б підтверджували факт офіційного звернення уповноваженого органу Королівства Бельгії до експортера за наданням належних документів на підтвердження статусу походження товару, чи відповіді експортера. Тобто, відсутня інформація про звернення уповноваженого органу до експортера. Відповідач на вимогу суду не надав докази відправлення таких звернень та докази отримання відповідей на них. Натомість надав документи англійською мовою, з яких неможливо встановити зміст таких документів.

Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро-Комерс» (код ЄДРПОУ: 37059699) зареєстроване, як юридична особа, 04.10.2021; основним видом економічної діяльності підприємця, згідно з відомостями, які містяться у ЄДР, є виробництво м`яса (10.11).

30.08.2022 між позивачем, як покупцем, та фірмою INGELS TRUCKTRAILERS, як продавцем, укладено контракт №6, згідно з яким продавець продає, а покупець купує напівпричіп-цистерну, бувший у використанні (далі товар), країна походження Франція, відповідно до кількості, асортименту і ціни, вказаних в інвойсі, який є невід`ємною частиною цього контракту; товар купується з метою ввезення на митну територію України.

Відповідно до укладеного контракту товариство придбало три напівпричепи-цистерни марки LOHEAC, модель SLH343С, бувша у використанні, рік випуску - 1997, дата першої реєстрації - 1998 рік (код товарної позиції 8716 за УКТЗЕД; експортер «IT.T. NV», Бельгія).

Для підтвердження походження вказаних товарів та застосування тарифної пільги в оподаткуванні ввізним митом декларант надав відповідачу пакет документів, в т.ч.: сертифікати з перевезення (походження) товару форми EUR.1 №E 5.842.729 від 16.09.2022, №E 5.842.759 від 10.10.2022 року та №E 5.842.760 від 10.10.2022, які були видані митним органом Бельгії після здійснення експортної операції до України.

З метою перевірки автентичності поданих документів, а також інформації про наявність підстав для застосування преференційного режиму до товарів, Львівською митницею прийнято рішення про необхідність здійснення верифікації поданих сертифікатів з перевезення EUR.1 №E 5.842.729 від 16.09.2022, №E 5.842.759 від 10.10.2022 та №E 5.842.760 від 10.10.2022. У зв`язку із цим, відповідач звернувся до Державної митної служби України з листом від 24.10.2022 №7.4-2-15/4/20492 про необхідність направлення відповідних запитів до митних органів Королівства Бельгія. За замістом цього листа, перевірка сертифікатів обумовлена значним терміном їх використання, понад 20 років.

17.11.2022 Державна митна служба України подала відповідний запит до митних органів Королівства Бельгія.

Між тим, 03.11.2022 позивач звертався до Львівської митниці із заявою про надання інформації щодо результатів верифікації сертифікатів з перевезення EUR.1 №E 5.842.729 від 16.09.2022, №E 5.842.759 від 10.10.2022 та №E 5.842.760 від 10.10.2022.

У відповідь на цю заяву листом Львівської митниці від 11.11.2022 №7.4-2-15/13/22085 повідомлено позивача про те, що зазначені вище сертифікати направлені митницею у встановленому порядку до Державної митної служби України з метою здійснення процедури верифікації. Вказано, що перевірка здійснюється митними органами країни експорту, результати якої мають бути повідомлені в термін, що не перевищує десяти місяців з дня подання запиту.

30.08.2023 Львівською митницею отримано лист ТОВ «Євро-Комерс» від 23.08.2023 №331 (вх. митниці №43133/13-15), в якому позивач просив надати інформацію про результати проведеної верифікації сертифікатів, оскільки минуло більш як десять місяців з моменту звернення із відповідним запитом до уповноважених органів країни відправлення товару.

Листом Львівської митниці від 06.09.2023 №7.4-2-15/13/22914 повідомлено позивача про те, що за наявною у Львівської митниці інформацією уповноваженим органом Королівства Бельгії здійснюється перевірка сертифікатів з перевезення EUR.1 №E 5.842.729 від 16.09.2022, №E 5.842.759 від 10.10.2022 та №E 5.842.760 від 10.10.2022 .

06.02.2024 на адресу Львівської митниці надійшов лист Державної митної служби України від 06.02.2024 №15/15-03/7.4/612, за змістом якого листом митної служби Бельгії від 02.02.2024 №2023/N6A2N30/00000743/2 підтверджено преференційне походження транспортних засобів та достовірність сертифікатів з перевезення EUR.1 №E 5.842.729 від 16.09.2022 , №E 5.842.759 від 10.10.2022 та №E 5.842.760 від 10.10.2022.

12.03.2024 на адресу Львівської митниці надійшла заява ТОВ «Євро-Комерс» від 20.02.2024 №10, в якій позивач просив відновити преференційний режим вільної торгівлі на товари, оформленні за митними деклараціями №UA209160/2022/011701 від 18.10.2022, №UA209160/2022/011702 від 18.10.2022 та №UA209160/2022/010751 від 23.09.2022.

У відповідь на цю заяву, відповідач листом від 12.03.2024 №7.4-2/15-04/13/7435 повідомив позивачу, що Державна митна служба України 17.02.2022 звернулась із запитом до митного органу Бельгії щодо перевірки документів про походження; отже, відповідно до вимог Конвенції, відповідь на запит щодо перевірки мала бути надана до 17.12.2023. Однак, на скерований запит інформація про результати проведеної верифікації надійшла 02.02.2024. Враховуючи положення п.6 ст.32 Доповнення 1 до Конвенції, а також те, що митна служба Бельгії не повідомила про виняткові обставини, які спричинили перевищення термінів перевірки, митниця не може надати преференційний режим оподаткування товарам, які охоплені сертифікатами з перевезення EUR.1 №E 5.842.729 від 16.09.2022, №E 5.842.759 від 10.10.2022 та №E 5.842.760 від 10.10.2022. За результатами верифікації та враховуючи положення п.6 ст.32 Доповнення 1 до Конвенції, митниця не має підстав для повернення з Державного бюджету митних платежів, сплачених за митними деклараціями №UA209160/2022/011701 від 18.10.2022, №UA209160/2022/011702 від 18.10.2022 та №UA209160/2022/010751 від 23.09.2022.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у відновленні преференційного режиму за вищевказаними митними деклараціями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Митним кодексом України від 13.03.2012 №4495-VІ (далі - МК України, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено порядок визначення митної вартості імпортованих товарів та правила її декларування.

Відповідно до частини першої статті 246 МК України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

За приписами частини першої статті 44 Митного кодексу України для підтвердження країни походження товару орган доходів і зборів у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати документи про походження такого товару.

У разі ввезення товару на митну територію України документ, що підтверджує країну походження товару, подається обов`язково лише у разі, якщо це необхідно для застосування митно-тарифних заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, кількісних обмежень (квот), інших заходів економічного або торговельного характеру, що здійснюються в односторонньому порядку або відповідно до двосторонніх чи багатосторонніх міжнародних договорів, укладених відповідно до закону, або заходів, що здійснюються відповідно до закону для забезпечення здоров`я населення чи суспільного порядку, а також у разі, якщо в органу доходів і зборів є підстави для підозри в тому, що товар походить з країни, товари якої заборонені до переміщення через митний кордон України згідно із законодавством України (частина друга статті 44 Митного кодексу України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 36 Митного кодексу України країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі.

Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом.

Під країною походження товару можуть розумітися група країн, митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару.

У свою чергу, у силу вимог приписів статті 43 МК України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.

При цьому, декларація про походження товару - це письмова заява про країну походження товару, зроблена у зв`язку з вивезенням товару виробником, продавцем, експортером (постачальником) або іншою компетентною особою на комерційному рахунку чи будь-якому іншому документі, який стосується товару.

Статтею 44 МК України встановлено випадки обов`язкового подання сертифіката про походження товару.

Так, частиною третьою статті 44 Митного кодексу України передбачено, що у разі ввезення товару на митну територію України сертифікат про походження товару подається обов`язково:

1) на товари, до яких застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України;

2) на товари, щодо ввезення яких в Україну застосовуються кількісні обмеження (квоти) або заходи, вжиті органами державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в межах повноважень, визначених законами України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорт», «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту», «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну», «Про зовнішньоекономічну діяльність»;

3) якщо це передбачено законами України та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Документи, які підтверджують країну походження товару, не вимагаються у разі, якщо:

1) товари, що переміщуються через митний кордон України, не підлягають письмовому декларуванню відповідно до цього Кодексу;

2) товари ввозяться громадянами та оподатковуються за єдиною ставкою мита відповідно до розділу XII цього Кодексу;

3) товари ввозяться на митну територію України в режимі тимчасового ввезення з умовним повним звільненням від оподаткування;

4) товари переміщуються митною територією України в режимі транзиту;

5) це передбачено міжнародним договором, згоду на обов`язковість якого надано Верховною Радою України;

6) через митний кордон України переміщуються зразки флори, фауни, ґрунтів, каміння тощо для наукових досліджень, відібрані на об`єктах України, які розташовані в полярних регіонах або на островах у нейтральних водах Світового океану, що знаходяться у сфері наукових інтересів України (частина четверта статті 44 Митного кодексу України).

З огляду на викладене вбачається, що необхідною умовою для незастосування особливих видів мита є подання органам доходів і зборів документів, що підтверджують країну походження товару, до яких віднесено сертифікат про походження товару, засвідчену декларацію про походження товару, декларацію про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.

Колегія суддів зазначає, що у разі переміщення товарів через митний кордон України країна походження товару заявляється (декларується) митному органу в обов`язковому порядку лише у разі, якщо це необхідно для застосування митно-тарифних заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, кількісних обмежень (квот), інших заходів економічного або торговельного характеру що здійснюються в односторонньому порядку або відповідно до двосторонніх чи багатосторонніх міжнародних договорів, укладених відповідно до закону, або заходів, що здійснюються відповідні до закону для забезпечення здоров`я населення чи суспільного порядку, а також у разі, якщо митного органу є підстави для підозри в тому, що товар походить з країни, товари якої заборонені до переміщення через митний кордон України згідно із законодавством України.

Приписами п.1 ч.3 ст.44 Митного кодексу України визначено, що у разі переміщення товарів через митний кордон України країна походження товару обов`язково заявляється (декларується) митному органу шляхом зазначення в митній декларації назви країни походження товару та відомостей про сертифікат, про походження товару, зокрема: на товари до яких застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

Відповідно до статті 1 Рішення №1/2018 Підкомітету Україна - ЄС з питань митного співробітництва від 21.11.2018 про заміну Протоколу I «Щодо визначення концепції «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва» до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони з 1 січня 2019 року Протокол I «Щодо визначення концепції «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва» до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, замінюється текстом, викладеним у Додатку до цього Рішення.

Статтею 1 Протоколу І щодо визначення концепції «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва (додаток до Рішення №1/2018) встановлено, що з метою імплементації цієї Угоди застосовуються Доповнення I і відповідні положення Доповнення II до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження (далі - Конвенція).

До наведеної Конвенції Україна приєдналась 08.11.2017, дата набрання чинності для України 01.02.2018.

Відповідно до ст.15 Розділу V Підтвердження походження Загальні вимоги Доповнення 1 до Конвенції, товари, що походять з однієї з Договірних Сторін, і ввозяться в інші Договірні Сторони, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів, що підтверджують походження, зокрема: (а) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III а.

Згідно з приписами ч.ч.1-3 ст.16 Доповнення І до Конвенції, сертифікат з перевезення товару ЕUR.1 або EUR-МED має бути виданий митними органами Договірної сторони-експортера на письмову заявку експортера або під відповідальність експортера, його уповноваженим представником. Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару ЕUR.1 або EUR-МED, а також бланк заявки, зразок якої наведений у Додатку III а і b.

Експортер, який подає заявку про видачу сертифіката з перевезення товару ЕUR.1 або EUR-МED, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів Договірної сторони-експортера у якій видається сертифікат з перевезення товару ЕUR.1 або EUR-МED, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цієї Конвенції.

Сертифікат з перевезення товару ЕUR.1 або EUR-МED має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару (ч.9 ст.16 Доповнення І до Конвенції).

Згідно зі ст.31 Доповнення І до Конвенції митні органи Договірних Сторін повинні надавати один одному через Європейську Комісію зразки відбитків печаток, які використовують у їхніх митних службах для видачі сертифікатів з перевезення товару EUR.1 та EUR-MED, а також адреси митних органів, які відповідають за перевірку цих сертифікатів, декларацій походження та декларацій про походження EUR-MED.

З метою належного застосування цієї Конвенції Договірні Сторони повинні допомагати один одному, через компетентні митні адміністрації у перевірці достовірності сертифікатів перевезення товару EUR.1 та EUR-MED, декларацій про походження і декларацій про походження EUR-MED та правильності інформації, то міститься в цих документів.

Статтею 32 Доповнення І до Конвенції урегульовано питання перевірки підтвердження походження, у якій передбачено, що:

1. Подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи Договірної сторони-імпортера мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконав інших вимог цієї Конвенції.

2. З метою реалізації положень пункту І цієї Статті митні органи Договірної сторони імпортера повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 або EUR-MED та інвойс, якщо він був поданий, декларацію про походження або декларацію про походження EUR-MED або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, за необхідності причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути надіслані для обґрунтування запиту про здійснення перевірки.

3. Перевірка має бути здійснена митними органами Договірної сторони - експортера. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати 6удь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними.

4. Якщо митні органи Договірної сторони імпортера, вирішують призупинити надання преференційного режиму для товарів, щодо яких здійснюється перевірка, до надходження результатів цієї перевірки, імпортеру пропонується видача продукції із застосуванням будь-яких запобіжних заходів, які вважатимуться необхідними.

5. Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути якнайшвидше повідомлені про її результати. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з однієї з Договірних Сторін і відповідають іншим вимогам цієї Конвенції.

6. Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції.

Таким чином, лише після надіслання відповідного запиту митним органом країни-імпорту до митного органу країни-експорту і лише після неотримання відповіді на такий запит про перевірку протягом десяти місяців, та лише у разі наявності зазначених у такому запиті обґрунтованих сумнівів щодо походження товару, митний орган країни-імпорту має право, за відсутності виняткових обставин відмовити в наданні права на преференції.

Вказані норми передбачають взаємодію договірних сторін, зокрема, ними передбачено право та спеціальний порядок перевірки достовірності та правильності інформації, що міститься у відповідних документах. При цьому наведені положення фактично передбачають презумпцію достовірності документів до тих пір поки митні органи країни експорту за запитом митних органів країни імпорту за результатами проведеної перевірки не доведуть протилежного (за винятком ситуації, що відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з лати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності і розглядуваного документа або справжнього походження товарів).

Апеляційний суд встановив, що 24.10.2022 відповідач звернувся до Державної митної служби України з листом №7.4-2-15/4/20492 про необхідність проведення перевірки документів про походження в рамках дії ст.32 Доповнення 1 до Регіональної конвенції, а саме сертифікатів з перевезення (походження) товару форми EUR.1 №E 5.842.729 від 16.09.2022, №E 5.842.759 від 10.10.2022 року та №E 5.842.760 від 10.10.2022, які були видані митним органом Бельгії.

17.11.2022 Державна митна служба України подала відповідний запит до митних органів Королівства Бельгія.

06.03.2023 Державною митною службою України отримано лист компетентного органу Королівства Бельгії за №2023/N6A2N30/00000743/2 від 10.01.2023, який стосувався вищевказаного запиту Державної митної служби України від 17.11.2022 про перевірку сертифікатів.

Колегія суддів звертає увагу, що зазначеним листом компетентний орган Королівства Бельгії підтвердив про факт здійснення ним перевірки сертифікатів. Жодної інформації про результати проведеної перевірки у ньому не вказано.

Лише 06.02.2024, тобто з пропуском передбаченого імперативними положенням ч.6 ст.32 Доповнення І до Конвенції десятимісячного строку, на адресу Львівської митниці надійшов лист Державної митної служби України від 06.02.2024 №15/15-03/7.4/612, за змістом якого листом митної служби Бельгії від 02.02.2024 №2023/N6A2N30/00000743/2 підтверджено преференційне походження транспортних засобів та достовірність сертифікатів з перевезення EUR.1 №E 5.842.729 від 16.09.2022, №E 5.842.759 від 10.10.2022 та №E 5.842.760 від 10.10.2022.

Колегія суддів враховує, що Верховним Судом у постановах від 01 березня 2021 року у справі № 240/7093/19 та від 11 квітня 2022 року у справі № 260/2805/20 визначено, що митний орган не наділений повноваженнями діяти на власний розсуд за вказаних обставин та проводити додаткову перевірку документів про походження товару після отримання результатів такої перевірки компетентним органом заявленої декларантом країни походження товару.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що митним органом правомірно не застосовано преференційний режим під час оформлення товарів, оформлених за митними деклараціями №UA209160/2022/011701 від 18.10.2022, №UA209160/2022/011702 від 18.10.2022, №UA209160/2022/010751 від 23.09.2022, та, як наслідок, за відсутності протягом десяти місяців з дати подання запита інформації від уповноважених органів Бельгії, підстави для застосування преференційного режиму станом на момент митного оформлення відсутні.

При обґрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Отже, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.

Варто зазначити, що відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства Україниапеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Комерс» залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року у справі №380/12405/24 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний