Ухвала від 26.11.2025 по справі 400/10366/24

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

26 листопада 2025 року

м. Київ

справа №400/10366/24

адміністративне провадження № К/990/46321/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Бевзенка В.М. та Кравчука В.М., перевіривши касаційну скаргу Виконавчого комітету Миколаївської міської ради

на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року

у справі №400/10366/24

за позовом ОСОБА_1

до Миколаївської міської ради, Виконавчого комітету Миколаївської міської ради

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Миколаївської міської ради, Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення від 27 березня 2024 року №522 виконавчого комітету Миколаївської міської ради в частині відмови у взятті на квартирний облік ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Виконавчий комітет Миколаївської міської ради прийняти рішення про взяття ОСОБА_1 на квартирний облік шляхом прийняття рішення з правом першочергового одержання житла за пільгою учасника бойових дій.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано пункт 7 рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 27 березня 2024 року №522 «Про розгляд звернень громадян, клопотань служб у справах дітей адміністрацій Центрального, Інгульського та Заводського районів Миколаївської міської ради щодо взяття на квартирний облік, внесення змін та доповнень до облікових справ, зняття з квартирного обліку, відмови у взятті на облік, внесення змін до рішення виконкому міської ради від 27 жовтня 2021 року №1061» в частині відмови ОСОБА_1 у взятті на квартирний облік.

Зобов`язано Виконавчий комітет Миколаївської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28 лютого 2024 року про взяття на квартирний облік, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Не погодившись з рішеннями судів першої і апеляційної інстанцій, Виконавчий комітет Миколаївської міської ради 06 листопада 2025 року звернувся з касаційною скаргою та заявою про поновлення строку на касаційне оскарження до Верховного Суду.

На обґрунтування поважності підстав пропуску строку скаржник зазначає, що копія постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року надійшла в електронний кабінет Виконавчого комітету Миколаївської міської ради через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» 07 жовтня 2025 року, що підтверджується карткою руху документа.

Таким чином скаржник вважає наведені підстави пропуску строку поважними, оскільки касаційну скаргу подано в межах тридцятиденного строку з моменту отримання копії оскаржуваної постанови.

Надаючи оцінку наведеним відповідачем доводам щодо поважності підстав пропуску строку Судом з`ясовано наступне.

Керуючись частиною п`ятою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22 грудня 2005 року №3262, згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень, Судом з`ясовано, що постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року була ухвалена в порядку письмового провадження та набрала законної сили з моменту її прийняття.

Враховуючи викладене, останнім днем для звернення до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою в межах встановленого законом строку був день із датою 05 листопада 2025 року, в той час, як касаційну скаргу до Верховного Суду заявником подано 06 листопада 2025 року, що свідчить про пропуск встановленого законом процесуального строку на касаційне оскарження.

Відповідно до картки руху документа, електронна копія постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року надійшла в електронний кабінет Виконавчого комітету Миколаївської міської ради 07 жовтня 2025 року.

Таким чином, пропуск процесуального строку стався у зв`язку з несвоєчасним врученням копії постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року, а касаційну скаргу подано скаржником в межах тридцятиденного строку з моменту отримання копії оскаржуваної постанови.

Враховуючи викладене, а також положення вимог частини другої статті 329 КАС України, згідно з якими учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення, Суд вважає, що підстави пропуску скаржником строку на касаційне оскарження є поважними, у зв`язку з чим такий строк слід поновити.

Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.

Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Згідно з пунктом 10 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.

Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №400/10366/24, які передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі №488/3005/17, та постановах Верховного Суду від 21 грудня 2020 у справі №361/3476/17, від 26 квітня 2023 року у справі №161/7432/22.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 06 лютого 2019 року у справі №488/3005/17, оскільки обставини у цій справі та у справі, зазначеній скаржником з метою обґрунтування підстави касаційного оскарження, виникли за різних фактичних обставин, у різні періоди часу та з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування.

У справі №488/3005/17 правовідносини стосувалися речових прав на земельну ділянку (як співвласника майнового комплексу) і розглядалися в порядку цивільного судочинства.

Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об`єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Водночас, на думку колегії суддів, висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21 грудня 2020 у справі №361/3476/17 не може бути прикладом іншого правозастосування.

Так у справі №361/3476/17 Верховний Суд дійшов висновку, що суд не може підміняти собою державний орган, а отже належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача розглянути заяву позивача та прийняти передбачене законом рішення за результатами її розгляду.

У справі №400/10366/24, рішення у якій пропонується переглянути в касаційному порядку, задовольняючи частково позов, суди вважали, що належним способом захисту порушеного права є саме зобов`язання Виконавчого комітету Миколаївської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28 лютого 2024 року про взяття на квартирний облік, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Разом з тим, обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

З огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також враховуючи те, що наведений скаржником висновок Верховного Суду у справі №488/3005/17 сформований за відмінних із даною справою фактичних обставин, у різні періоди часу та з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування, а висновок Верховного Суду у справі №361/3476/17 не свідчить про інше правозастосування, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Також касаційна скарга мотивована порушенням предметної юрисдикції, оскільки спір у справі №400/10366/24 не належить розглядати за правилами адміністративної юрисдикції.

Відповідач наводить висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26 квітня 2023 року у справі №161/7432/22, правовідносини у якій вирішені за правилами цивільної юрисдикції, як приклад.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

За правилами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пунктів 1, 2, 7 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 29 травня 2019 року у справі №826/9341/17, висловила правову позицію щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції, які полягають в наступному.

Так до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень».

Натомість до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній, відповідно, зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17).

Так у справі №400/10366/24 спір стосується оскарження рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради про відмову ОСОБА_1 у взятті на квартирний облік як учаснику бойових дій.

У постанові від 29 вересня 2020 року у справі №712/5476/19 Велика Палата Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики щодо визначення юрисдикції суду з розгляду спорів про оскарження відмови у забезпеченні жилим приміщенням або у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей і про зобов`язання надати такі приміщення чи компенсацію відступила від висновку, сформованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі №806/104/16, провадження №11-166апп18, та вказала, що зазначені спори належать до юрисдикції адміністративних судів, оскільки стосуються проходження публічної (військової) служби, у зв`язку з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги), а також призначення та надання таких гарантій (пільг).

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 червня 2022 року у справі №362/643/21 відступила від правових висновків, викладених, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі №752/5881/15 та дійшла висновку, що спори щодо оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій є спорами з приводу проходження позивачами військової служби як різновиду служби публічної. Саме у зв`язку з останньою держава передбачила відповідні соціальні гарантії, а також порядок їх реалізації. Отже, такі спори належать до юрисдикції адміністративних судів.

З урахуванням правових позицій Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі №712/5476/19 та від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, та приймаючи до уваги, що позивач має статус учасника бойових дій, відповідно має певні соціальні гарантії набуті за час проходження служби, колегія суддів дійшла висновку, що спір пов`язаний з реалізацією цих гарантій, у зв`язку із чим цей спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про порушення судами першої і апеляційної інстанцій правил визначення предметної юрисдикції.

Також, аналізом змісту касаційної скарги Судом з`ясовано, що скаржник взагалі не наводить виключних підстав касаційного оскарження відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України для справ незначної складності та які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Вказане виключає можливість здійснення касаційного перегляду у справі №400/10366/24.

На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що передбачені частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржником належним чином не обґрунтовані у касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Аналогічного висновку стосовно віднесення даної категорії справ до справ незначної складності дійшов Верховний Суд в ухвалах від 10 серпня 2023 року у справі №240/34132/22, від 08 вересня 2025 року у справі №420/1038/25, від 03 листопада 2025 року у справі №420/14419/25.

Суд також звертає увагу, що оскаржувані рішення судів першої і апеляційної інстанцій передбачають зобов`язання Виконавчого комітету Миколаївської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28 лютого 2024 року про взяття на квартирний облік, з урахуванням правової оцінки, наданої судами у рішеннях, без вказівки на результат розгляду таких матеріалів та прийнятого за результатами цього розгляду рішення.

Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Визнати поважними наведені Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради підстави пропуску строку та поновити строк на касаційне оскарження рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року у справі №400/10366/24.

2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Виконавчого комітету Миколаївської міської ради на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року у справі №400/10366/24 за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради, Виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

3. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді В.М. Бевзенко

В.М. Кравчук