Постанова

від 17.01.2008 по справі 16/54-07(25/429-06(10/14))

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

16/54-07(25/429-06(10/14))

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 17 січня 2008 р.                                                                                    № 16/54-07(25/429-06(10/14))  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Остапенка М.І. (головуючий),

Харченка В.М., Борденюк Є.М.

розглянувши  у відкритомуза участю представника

касаційні скаргисудовому засіданні у м. КиєвіТзОВ "Драйв-Ін" –Бєлих О.В. та представника відповідача –       Ярушевського В.Є.Товариства з обмеженою відповідальністю торгово-промислової групи "Моноліт" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Драйв-Ін"

на постанову від 09.07.2007

Дніпропетровського апеляційного господарського суду

у справі№ 16/54-07(25/429-06)(10/14)

господарського судуДніпропетровської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Драйв-Ін"

доТовариства з обмеженою відповідальністю торгово-промислової групи "Моноліт"

провизнання недійсним в частині договору комерційної концесії, розірвання договору комерційної концесії та стягнення 63054,61 грн.

та за зустрічним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю торгово-промислової групи "Моноліт"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Драйв-Ін"

простягнення 204439,40 грн.

В судовому засіданні 29.11.2007 оголошувалась перерва до 13.12.2007, а ухвалою Вищого господарського суду України від 13.12.2007 розгляд справи був відкладений на 17.01.2008.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2005 року товариство з обмеженою відповідальністю "Драйв-Ін" звернулося з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова група "Моноліт", згідно якого, уточнивши в ході розгляду справи свої позовні вимоги, просило розірвати договір комерційної концесії від 01.04.2004, зобов'язати відповідача повернути позивачу друковані матеріали, стягнути з відповідача збитки у вигляді неотриманого прибутку за період з березня 2005 року по грудень 2006 року в сумі 26024,90 грн. та штрафних санкцій за період з березня 2005 року по грудень 2006 року в сумі 3904,71 грн., визнати недійсним в частині абзац 7 п. 1.3 зазначеного договору та стягнути з відповідача 33125,00 грн. збитків у вигляді неотриманого прибутку, що становить несплачений ТзОВ торгово-промисловою групою "Моноліт" вступний внесок при вводі в експлуатацію  другого кафе у мережі торгової марки "Пан-Піцца".

У лютому 2007 року товариство з обмеженою відповідальністю торгово-промислова група "Моноліт" подало зустрічний позов, згідно якого, уточнивши в ході розгляду справи свої позовні вимоги, просило стягнути з ТзОВ "Драйв-Ін" 66250,00 грн. збитків, що є витратами по перерахуванню вступного внеску до франчайзингової системи "Пан-Піцца", яку ТзОВ торгово-промислова група "Моноліт" не змогло почати реалізовувати через порушення умов договору з боку ТзОВ "Драйв-Ін" та 138189,40 грн. збитків, які складаються з суми оренди та витрат на утримання приміщення для розташування базової фабрики-кухні, наявність якої передбачена у бізнес-плані.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.04.2007 у справі № 16/54-07(25/429-06)(10/14) в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.07.2007, за тією ж справою, вищезазначене рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ТзОВ "Драйв-Ін", з урахуванням поданих ним уточнень, просить скасувати постанову апеляційного суду від 09.07.2007 та рішення господарського суду першої інстанції від 10.04.2007 в частині відмови в задоволенні первісного позову та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити первісні позовні вимоги, а в іншій частині, а саме в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, оскаржувані судові рішення залишити без змін. Скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм процесуального та матеріального права, зокрема, ст.ст. 47, 43, 101, 105 ГПК України ст. 628 ЦК України.

У касаційній скарзі ТзОВ ТПГ "Моноліт" просить скасувати постанову апеляційного суду від 09.07.2007 та рішення господарського суду першої інстанції від 10.04.2007 в частині відмови в задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити зустрічні позовні вимоги, а в іншій частині, а саме в частині відмови у задоволенні первісного позову, оскаржувані судові рішення залишити без змін. Скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм процесуального та матеріального права, зокрема, ст.ст. 43, 84, 105 ГПК України ст. 224 ГК України.

Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування Дніпропетровським апеляційним господарським судом норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають.

До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 01.04.2004 між сторонами у справі був укладений договір комерційної концесії, згідно умов якого позивач як правоволоділець (франчайзер) володіє винятковим правом на товарний знак "Пан-піцца", комерційне найменування "Пан-піцца", систему ноу-хау (комерційну інформацію, бази даних, програмні продукти, технологію ведення бізнесу) та іншими правами на використання об'єктів інтелектуальної власності, які йому належать, а також проводить комплексні заходи, що підвищують репутацію і авторитет його товарного знаку у споживачів, що відповідно сприятиме підвищенню репутації і збільшенню доходів всіх членів франчайзингової системи, а відповідач як користувач (франчайзі) бажає придбати на умовах цього договору та додатків до нього ліцензії на використання товарного знаку "Пан-піцца", комерційного найменування "Пан-піцца", ноу-хау (комерційну інформацію, бази даних, програмні продукти, технологію ведення бізнесу), а також стати учасником франчайзингової системи "Пан-піцца" для того, щоб використовувати її переваги, здійснюючи співпрацю з правоволодільцем на протязі усього терміну дії договору.

Умовами договору також передбачено, що франчайзер зобов'язується надати за винагороду на строк, починаючи з дня підписання цього договору до закінчення терміну його дії право використовувати в підприємницькій діяльності на закріпленій цим договором території комплекс виняткових прав, що належать франчайзеру.

Судами також було встановлено, що згідно укладеного договору, передача прав має здійснюватись шляхом укладання ліцензійних договорів, які є складовою частиною цього договору і які укладаються не пізніше 30 днів від укладання цього договору. За цим же договором, франчайзі зобов'язався виплачувати на користь франчайзера  поточні  платежі,  як  винагороду за користування  та  надання  права на користування об'єктами права інтелектуальної власності, що належать франчайзеру, протягом всього терміну дії даного договору, а саме: роялті або поточні платежі, які становлять 4 відсотка від загального валового доходу франчайзі: 2% від валового доходу за використання комплексу виключних прав на ТМ "Пан-піцца" на закріпленій території; 2% від валового доходу, як винагорода за здійснення постійної оперативної підтримки на протязі всього терміну дії цього договору - щомісячно в перебігу п'яти банківських днів місяця, наступного за звітним починаючи з першого дня після фактичного відкриття першого торгівельного об'єкту. Договір також передбачає обов'язок франчайзі сплачувати рекламний внесок у розмірі 1% від загального валового доходу протягом п'яти банківських днів місяця, наступного за звітним місяцем, починаючи з першого дня після фактичного відкриття першого торгівельного об'єкту.

Сукупності встановлених по справі обставин суди дали належну оцінку, і з урахуванням вимог ст.ст. 203, 215, 1115, 1116, 1120, 1122 ЦК України, дійшли до правильного висновку про безпідставність заявленого по справі первісного позову. При цьому, судами правомірно не були взяті до уваги посилання позивача, згідно яких він стверджував, що відповідачем істотно порушуються умови договору комерційної концесії, оскільки цей факт не підтверджується наявними у справі документами. У цьому ж зв'язку, суди правильно зазначили, що позивач не довів факт належного виконання договору із своєї сторони, а саме, всупереч його умовам, не надав відповідачу право використовувати комплекс виняткових прав відносно відповідних комерційних найменувань і товарних знаків, власником яких він є, та не уклав з ним з цього приводу відповідні ліцензійні договори.

З огляду на таке суди дійшли до правомірного висновку про відсутність вини відповідача у неналежному виконанні зобов'язань за договором і обґрунтовано визнали безпідставними як вимоги позивача щодо розірвання договору, так і інші пов'язані з цим вимоги про відшкодування збитків, повернення документів та застосування штрафних санкцій.

Твердження позивача про невідповідність абзацу 7 пункту 1.3 договору актам цивільного законодавства також правомірно не були взяті судами до уваги, оскільки вони не ґрунтуються на законодавстві і не підтверджуються фактичними обставинами справи.    

Згідно із ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Наведеним вимогам процесуального закону, а також фактичним обставинам справи суди дали належну оцінку і дійшли до обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів спричинення йому збитків, які були б пов'язані з діями або бездіяльністю відповідача.

З врахуванням викладеного, суди дійшли до правильного висновку про безпідставність заявленого зустрічного позову. При цьому, суди обґрунтовано виходили з того, що заявлені до стягнення відповідачем як збитки грошові суми у розмірі 66250,00 грн. 138189,40 грн., не можуть бути віднесені до таких, оскільки являють собою, витрати відповідача у зв'язку із виконанням умов договору комерційної концесії.

Враховуючи вищезазначене, а також приймаючи до уваги, що інші, наведені у касаційних скаргах доводи висновків попередніх судових інстанцій не спростовують, суд не приймає їх до уваги і вважає, що оскаржувана постанова відповідає вимогам діючого законодавства і підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю торгово-промислової групи "Моноліт" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Драйв-Ін" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.07.2007 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.04.2007 у справі № 16/54-07(25/429-06)(10/14) залишити без змін.

Головуючий                                                                             Остапенко М.І.

Суддя                                                                                         Харченко В.М.

Суддя                                                                                         Борденюк Є.М.