Постанова

від 22.01.2008 по справі 8/509-нм

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

8/509-НМ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 22 січня 2008 р.                                                                                    № 8/509-НМ  

Вищий господарський суд України у складі:  суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.  

розглянув касаційну скаргу Свято-Покровської релігійної громади Української православної церкви, с. Паволоч Попільнянського району Житомирської області (далі - релігійна громада УПЦ)

на рішення господарського суду Житомирської області від 17.07.2007 та

постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 25.10.2007

зі справи  № 8/509-НМ

за позовом релігійної громади УПЦ

до: Паволоцької сільської ради, с. Паволоч Попільнянського району Житомирської області (далі –Сільрада);

державного комунального підприємства “Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації”, м. Бердичів Житомирської області (далі –ДКП “Бердичівське МБТІ”)

про визнання права власності на нерухоме майно,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: сільськогосподарський виробничий кооператив “Паволоч”, с. Паволоч Попільнянського району Житомирської області (далі -  СВК “Паволоч”);

Свято-Покровська парафія Житомирської єпархії Київського патріархату,             с. Паволоч Попільнянського району Житомирської області (далі –                  Свято-Покровська парафія).

Судове засідання проведено за участю представників:

релігійної громади УПЦ –Гуртовенка Р.М., В'юка М.М., Негелі Т.М., Сидоренко Л.Д.,

Сільради –Пасічника В.Г.,

ДКП “Бердичівське МБТІ” –не з'яв.,

СВК “Паволоч” –не з'яв.,

Свято-Покровської парафії –Піляя Ю.В.,

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про визнання права власності на нерухоме майно: недобудовану будівлю Свято-Покровської церкви і про зобов'язання ДКП “Бердичівське МБТІ” виключити з обліку безхазяйного майна цю будівлю та зареєструвати право власності на останню за релігійною громадою УПЦ.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 17.07.2007 (суддя Давидюк В.К.), залишеним без змін постановою Житомирського  апеляційного господарського суду від 25.10.2007 (колегія суддів у складі: Філіпова Т.Л. - головуючий, судді Горшкова Н.Ф. і Майор Г.І.), у задоволенні позову відмовлено. У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції виходили з відсутності підстав для визнання за позивачем права власності на відповідне майно.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України релігійна громада УПЦ просить скасувати оскаржувані судові рішення зі справи і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Скаргу мотивовано порушенням попередніми судовими інстанціями норм матеріального права, а саме частини першої статті 344 і пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (далі –ЦК України).

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- в обґрунтування позовних вимог релігійною громадою УПЦ зазначено таке: рішенням правління КСП “Паволоч” від 18.09.1998 (протокол № 9) було передано у власність релігійної громади УПЦ приміщення           Свято-Покровської церкви, “яке знаходилось в стадії незавершеної реставраційної відбудови, що проводилась відповідно до акту обстеження технічного стану церкви від 14.03.1983 року”; відбудова церкви проводилася за кошти КСП “Паволоч” та за участю членів релігійної громади УПЦ;

- за актом приймання-передачі приміщення церкви було передано на баланс релігійної громади УПЦ, і подальші реставраційно-будівельні роботи проводилися “на власні кошти релігійної громади”;

- Сільрадою зазначено, що: з 05.12.1994 будівництво церкви здійснював колгосп ім. Орджонікідзе (с. Паволоч), правонаступником якого стало КСП “Паволоч”, а пізніше –СВК “Паволоч”; приміщення церкви на баланс колгоспу не передавалося, земельна ділянка під забудову не надавалася; правовстановлювальні документи на право власності на спірне майно у релігійної громади УПЦ відсутні;

- рішенням господарського суду Житомирської області від 15.04.2005 зі справи № 1/694“НМ” за позовом Свято-Покровської парафії до релігійної громади УПЦ про усунення перешкод у користуванні приміщенням              Свято-Покровської церкви відмовлено; при цьому судом зазначено, що на час прийняття відповідного судового рішення, тобто на 15.04.2005, приміщення цієї церкви є безхазяйним;

- релігійною громадою УПЦ суду не надано будь-яких правовстановлювальних документів, які свідчили б про право власності на спірне майно.

Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що:

- згадане рішення правління КСП “Павлоч” від 21.09.1998 (т. 1, а. с. 64) щодо передачі приміщення церкви, “яке знаходиться в стадії незавершеного будівництва”, релігійній громаді УПЦ, визнано недійсним рішенням господарського суду Житомирської області від 20.06.2002 зі справи                   № 9/19“НА”;

- володіння релігійною громадою УПЦ спірним майном почалося більше як за три роки до набрання чинності ЦК України;

- спірна будівля “відбудована за рахунок майнових внесків та трудової участі жителів с. Паволоч в період існування колективного господарства імені Орджонікідзе, пізніше –КСП “Паволоч”;

- майнова участь членів релігійної громади УПЦ “підтверджується поданими позивачем документами”. Проте, за висновком суду, це “не дає підстав стверджувати, що релігійна громада має право на новостворене майно.”

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України релігійна громада УПЦ наполягає на тому, що її право власності на недобудовану будівлю Свято-Покровської церкви ґрунтується на набувальній давності. При цьому скаржник підкреслює таке: попередніми судовими інстанціями встановлено, що спірне майно на час розгляду справи “не здане в експлуатацію та не оформлене в БТІ”; “спірне приміщення не має статусу нерухомого майна, а відтак є рухомим майном і на нього розповсюджується набувальна давність в 5 років”.

Відповідно до приписів статті 344 ЦК України:

- особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом;

- право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації;

- право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Згідно з положеннями статті 181 ЦК України:

- до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення;

- режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації;

- рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Із змісту позовних вимог та із встановлених попередніми судовими інстанціями обставин вбачається, що зазначені вимоги стосувалися не завершеного будівництвом об'єкта, тобто, в розумінні абзацу першого частини третьої статті 331 названого Кодексу, - матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва. Такі матеріали, обладнання тощо обґрунтовано визначені скаржником як рухоме майно. Проте, подаючи позов у даній справі, він не врахував наведених вище положень частини четвертої статті 344 ЦК України, за змістом якої набуття права власності за набувальною давністю за рішенням суду  вимагається законом лише стосовно нерухомого майна, транспортних засобів і цінних паперів. Отже, стосовно не зазначеного в цій нормі майна, в даному разі рухомого, набуття права власності за набувальною давністю саме за рішенням суду законом не передбачено.

І в тому разі якби будівля Свято-Покровської церкви мала статус нерухомого майна, підстав для задоволення позовних вимог у даній справі не існувало б з огляду на таке.

Відповідно до пунктів 1 і 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України:

- цей Кодекс набирає чинності з 01.01.2004;

- правила статті 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Отже, правила про набувальну давність можуть поширюватись на випадки, коли володіння майном (в тому числі нерухомим) почалося за три роки до набрання чинності ЦК України, тобто відлік строків, про які йдеться в частині першій статті 344 цього Кодексу, зокрема, 10-річного, може починатися з 01.01.2001, але жодним чином не з 1998 року, як гадає скаржник.

Таким чином, з достатньою повнотою встановивши обставини справи, попередні судові інстанції дійшли правильного по суті висновку про безпідставність позовних вимог та необхідність відмови в їх задоволенні, хоча й не обґрунтували цей висновок належним чином.

З урахуванням наведеного Вищий господарський суд України не знаходить підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись статтями 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Житомирської області від 17.07.2007 та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 25.10.2007 зі справи № 8/509-НМ залишити без змін, а касаційну скаргу Свято-Покровської релігійної громади Української православної церкви –без задоволення.

Суддя                                                                                              В. Селіваненко

Суддя                                                                                              І. Бенедисюк

Суддя                                                                                              Б. Львов