Рішення

від 25.12.2007 по справі 9/187-4326 (1/87-974)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

9/187-4326 (1/87-974)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" грудня 2007 р.Справа № 9/187-4326 (1/87-974)

Господарський суд Тернопільської області

у складі   судді Кропивної Л.В.             

Розглянув справу

за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю "Дівафін" бульвар Шевченка, 13/1, м. Тернопіль.           

до  Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергосвіт" вул. Руська, 35, м.Тернопіль.            

за участю представників сторін:

Позивача: Давідова Т.А., довір. № 2170 від 01.06.07 р.

Відповідача: Дарбишев А.С., довір. № 1 від 03.11.2007 р., Кіцан А.Л., довір. № 1 від 03.11.2007 р.,

роз'яснивши представникам сторін роз'яснено належні їм права і обов'язки, передбачені ст. 20, 22, 81-1 ГПК України,

Встановив:   

    Суть справи:  У березні  2006 р.  Позивач,  ТзОВ "Дівафін",  м. Тернопіль, звернулося до  ТзОВ "Енергосвіт",  з  позовом  ,  у якому  просив   визнати недійсним договір про спільну діяльність від 10.12.2003 р.  та  стягнути з Відповідача   126 000 грн.

Підставою  позову Позивач  визначив   недійсність договору   через   введення у   його  в оману  Товариством з обмеженою відповідальністю „Енергосвіт .   На думку Позивача, Відповідач у момент укладання договору про спільну діяльність не бажав настання передбачених договором юридичних наслідків, про що змовчав з метою заволодіння грошовими коштами Позивача для фінансування господарської діяльності ТзОВ „Енергосвіт”, яка не пов'язана з Договором.

Заперечуючи  доводи Позивача,  Відповідач , ТзОВ „Енергосвіт”,  зазначав, що належним чином виконував свої зобов'язання  , передбачені   договором про спільну діяльність, і ніякого замовчування фактів, які могли бути невигідними для Позивача , не здійснював.

Рішенням  господарського суду Тернопільської області   від  20 квітня 2006 р.  у справі № 1/87-974  позов  був задоволений  з посиланням на те, що  Відповідач у момент укладення договору про спільну діяльність  не бажав  виконувати його   умови,    які  зобов'язували  його   надавати щоквартальні   звіти,  як особою,  уповноваженою  на ведення спільних справ,   для їх затвердження Позивачем .   Використання Відповідачем   коштів,  перерахованих  Позивачем на спільний рахунок   для закупівлі  електроенергії на  оптовому  енергоринку ,   суд визнав обставиною, яка свідчить  про неправомірну мету    Відповідача  - заволодіти   чужими грошовими коштами    і  за їх  рахунок     фінансувати      лише власну господарську    діяльність.   

З такими  висновками не  погодився  Львівський апеляційний господарський     суд, який  постановою   від   20 лютого 2007 р.   рішення суду  скасував  ,а у задоволені позову відмовив, пославшись на те, що   однією із умов договору про спільну  діяльність( у редакції  договору  відповідно  до   додаткової  угоди   від 09.04.2004 р.   ) було   введення  в експлуатацію  гідроелектростанції у с. Соколів, придбаної   Відповідачем у  грудні  2003 р.  , для чого  Відповідачем  був складений кошторис  витрат  і переданий     Позивачу . Між тим,  як зазначив суд апеляційної   інстанції     ,  «жодним документом  не підтверджено  позивачем  намагання  реалізації  співпраці по укладеному договору.  Хоча   умовами договору   і на позивача  були покладені певні обов'язки »(абз. 8 ,арк.. 154,  том. 2 )    До того ж    суд вказав, що  позивач  не довів доказами  , що зі сторони відповідача  договір   було укладено внаслідок обману .

19 червня  2007 р Вищим господарським   судом України  постановлені судові рішення були скасовані,  а справа передана  на новий   розгляд з посиланням на   неповноту  встановлення  судами  всіх обставин  справи,  які суди вважали   встановленими , та    не дослідження судами  обставин справи на предмет  їх відповідності підставам позову, на які посилається позивач ,зокрема, підставність  посилань на ст.ст. 57, 58,  59 ЦК УРСР.  

Відповідно   до      ст..111-12  ГПК України   вказівки , що  містяться  у постанові  касаційної інстанції, є обов'язковими  для суду  першої інстанції під час  нового розгляду справи.      

Під час   нового  розгляду    справи Позивач  виключив  із підстав   обґрунтування   недійсності  договору   статті  57 та 59 ЦК УРСР, і  спираючись   на  приписи  ст.. 58 ЦК УРСР , просив  визнати  договір    про сумісну діяльність від  10.12.2003 р.    удаваною угодою, яка  приховує    договір  позики      на суму  126  000 грн. ,наданої Товариством   "Дівафін" Відповідачу.  

Стверджує, що   відповідно до договору про спільну діяльність   ,  обидві сторони  домовилися  спільно діяти у сфері електропостачання шляхом об'єднання майна та фінансових ресурсів для досягнення загальногосподарських цілей: виробництва електроенергії та   постачання електроенергії споживачам з метою отримання прибутку.   

Але усупереч  положенням  ст.. ст. 430, 431 ЦК УРСР  обсяг та  розмір  внесків  сторонами не були  узгоджені ,  а    ТзОВ „Дівафін”  не  видавало іншому учаснику  довіреностей  для представлення  його  інтересів    перед третіми особами.

Таким чином,    приходить до висновку Позивач,   згоди   з   істотних умов договору про спільну  діяльність не   досягнуто, а  дій, спрямованих   на виконання  спільної  мети,      не вчиняли .   

Відкриття  спільного  рахунку   Позивач  не вважає переконливим і  єдиним доказом,   який свідчить   про   реалізацію  наміру сторін    здійснювати спільну діяльність    для    виробництва  електроенергії  та  її постачання   споживачам,   адже    виробляти  електроенергію   ані  Позивач , ані  Відповідач  не мали  технічної змоги .

На переконання   Позивача,      формально укладений  договір   про спільну діяльність  прикривав  іншу   угоду, про  що    додатково  свідчать   наступні      обставини.    

Спільними завданнями ,  визначеними  у  Додатку    №1  від 10.12.2003р.  до Договору про спільну  діяльність  ,    був    встановлений   обов'язок      ТОВ „Дівафін”    надавати  необхідні   кошти  лише  для виробництва  і реалізації  електроенергії    шляхом  перерахування    їх на окремий  банківський рахунок.

       Але    Позивачем   30.12.2003 р.   на спільний    рахунок, відкритий для    спільної діяльності,  було переховано    126 000 грн.  в якості внесків на  спільну діяльність .

Подальші дії  Відповідача,  який   перевів   ці кошти із спільного  рахунку   №  260096137 в ТОД АППБ „Аваль” на власний  рахунок  ТОВ „Енергосвіт”   за №   260055068 і  за їх  допомогою   закупляв  та продавав    електроенергію від свого  імені, а згодом , на вимогу  Позивача  , частково   повернув  борг  у сумі 2000 грн., вказують  , що  угода   про спільну діяльність  була  удаваною ,  яка прикривала   угоду  позики, або фінансової допомоги і  яку  надав Позивач Відповідачу   на зазначену суму.

У зв'язку із цим,  а також   спираючись на   те, що   його   вимога   від  01.08.2005 р.  повернути            126 000 грн.    була  частково задоволена Відповідачем , на суму  2000 грн.,  Позивач  просив суд  застосувати   правила , що регулюють даний вид  угод,   і   стягнути  з Відповідача   124 000 грн.  боргу.

Відповідач  позов не визнав,   вважав, що   сторона не може покликатися на  недійсність     угоди   ,  якщо     вимагала її   дострокового  розірвання ,   а Позивач  вимагав  дострокового   розірвання  договору .   Звертав увагу  суду   на те, що  умови п. 2.3.договору  № 1    про спільну  діяльність не заперечували  можливості   у разі потреби  здійснення  взаємної фінансової допомоги на основі  взаємної   згоди сторін , а тому договір не може бути  визнано  недійсним за ст. 58 ЦК УРСР,  вказував, що внесок    ТзОВ    „Енергосвіт” у спільну діяльність    полягав  у  трудовій участі ,   під якою   сторони мали на увазі    пошук  споживачів  електроенергії  та укладення із ним  договорів на  постачання  електроенергії ,   а також  залучення  до  спільного проекту працівників  ТзОВ    „Енергосвіт”   .

За відсутності відповідного клопотання технічна фіксація судового процесу не    здійснювалась.

У судовому засіданні  24.12.2007 р.  оголошувалася перерва  до  10-00год 25.12.2007 р.  для надання можливості  Відповідачу    сформувати  свою  позицію  відповідно до  поданої   Позивачем   заяви   відповідно до ст. 22 ГПК України.     

 Заслухавши доводи   представників  сторін,  проаналізувавши подані ними  докази,   суд  вважає, що позов    підлягає   до задоволення ,   виходячи з такого.

Відповідно до  ст. 58 ЦК УРСР недійсною  є     мнима та  удавана угоди  . Якщо угода укладена з метою  приховати  іншу  угоду  (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Відповідно до ст. 41 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані  на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.  

Отже,   основним показником     угоди  є  її направленість  на дійсне створення, зміну або  припинення  цивільних прав  та обов'язків

Між тим,  як це випливає з положень ст..  58 ЦК УРСР, удавана угода   укладається лише  для вигляду  і  прикриває   собою  іншу  угоду, яку сторони мали намір   укласти, а     дійсна воля  суб'єктів отримує  інше вираження.

10 грудня 2003 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Дівафін” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Енергосвіт” було  підписано  Договір про спільну діяльність № 1.

У  розділі  1   цього  договору    йдеться про те, що  сторони        зобов'язались спільно діяти у сфері електропостачання шляхом об'єднання майна та фінансових ресурсів для досягнення загальногосподарських цілей: виробництва електроенергії та   постачання електроенергії споживачам з метою отримання прибутку, а  відповідно до  п. 4.1.  та  4.2.  договору  встановили, що    внеском у спільну діяльність     ТОВ „Дівафін”    мали бути грошові кошти, або майно,   а внеском   ТзОВ „Енергосвіт”    - трудова участь  та ,   за згодою    сторін, майно   .

Законодавство   про електроенергетику та   умови здійснення підприємницької  діяльності з виробництва   та  постачання електроенергетики, крім  технічної   можливості  виробляти   електроенергію за рахунок наявності  власних  чи орендованих  генеруючих  потужностей , передбачають    отримання    відповідної   ліцензії   за  рішенням  НКРЕ.

Однак,  Позивач  такої    ліцензії  не мав  ,  а      Відповідач      04.06.2003 р. отримав від НКРЕ    ліцензію лише   на постачання  електричної  енергії за нерегульованим тарифом серії  ПС № 1185 ( арк..  50,  том 1 )  .

До того ж,   Відповідач  власними чи орендованими   генеруючими   потужностями   у момент укладення договору про спільну діяльність  не мав,   що підтверджується  поясненнями сторін   та  договором  від  30. 12.2003 р.  про придбання  за угодою про переведення  боргу  Товариством   „Енергосвіт”  незавершеної будівництвом  гідроелектростанції у с.  Соколів Теребовлянського району ( арк.. 26, том1) , кошторисом  до договору  від 09.04.2004 р.  між ТОВ „Енергосвіт” та ТОВ „Дівафін”  , згідно із  яким   вартість пуско-налагоджувальних  робіт по запуску  виробництва  електроенергії на ГЕС у с. Соколів   становила     144 500 грн.   ( арк..  28- 31, том 1)  ,     актом   планової  перевірки дотримання  ним  ,як  ліцензіатом  законодавства про електроенергетику та Ліцензійних умов  від 30.11.2006 р. №  23 ,   проведеної   Тернопільським територіального представництва    НКРЕ України ( арк. справи 119 ,том 2 ) , де вказано, що       Відповідач  не  постачає  споживачам електроенергію ,вироблену на  власних  чи орендованих  генеруючих  потужностях, а закуповує  їх на енергоринку.

Крім того,    аналіз   угод  ,  укладених    сторонами ,   у тому числі  додатку № 1  до договору  „Спільні завдання  сторін”  ( арк.. 11-12 , том 1),  додатку № 2  „Програма  дій”   ( арк..  13 , том 1 ),  додаткової  угоди  до  договору  про спільну діяльність від 09.04.2004 р. ,предметом якої є  надання   Позивачем(виконавцем)  Відповідачу  ( замовнику)    послуг по пошуку інвестора  для  виконання робіт  по запуску ГЕС  у с. Соколів,   при розрахунку з виконавцем  на умовах пункту 2.3 договору від 10.12.2003 р.  ( арк.. 28-30, том 1 ) ,  свідчить, що   сторони  не змінювали мети  договору  про спільну діяльність  з отримання прибутку    від виробництва електроенергії та   постачання її споживачам   на іншу.

Не має  підстав   для висновку  й  про те, що  метою   договору  між сторонами   є   отримання   прибутків  від  спільного  використання  гідроелектростанції ,  яка у цьому разі  повинна  була   бути     їх спільною  сумісною  власністю ,  а    тому   Відповідач, як власник,    повинен  був  вчинити   у встановленому  законом   порядку   угоду  по відчуженню   Позивачу   іншому учаснику    відповідно   до   визначеної    договором про спільну  діяльність  розміру       долю      у праві  власності  на  електростанцію, або   у разі   передачі лише у користування,  укласти  відповідного  характеру угоду.  

Доводи  Позивача   про те, що непридатність для  використання  гідроелектростанції з метою  виробництва  електроенергії унеможливлювало її передання    в якості внеску  у  спільну діяльність, суд оцінює критично,   з огляду  на  угоду , що укладена  Відповідачем   30.12.2003 р.     про  перевід  боргу   і за якою   Відповідач      її придбав, де  аналогічна     обставина    -   незавершеність   будівництвом    -  не стала   підставою   , що виключала      гідроелектростанцію   з   числа  об'єктів    цивільного  обороту.   

Крім того,   за  своїм  змістом    трудова участь, в силу  специфіки терміну ,        не може   бути   внеском  у спільну  діяльність   ,  який може бути наданий       юридичною особою. У цьому  відношенні       доводи  Відповідача про те,  що  під трудовою  участю   слід  розглядати    пошук  споживачів  електроенергії  та укладення із ним  договорів на  постачання  електроенергії ,   а також  залучення  до  спільного проекту працівників  ТзОВ „Енергосвіт” , суд вважає неспроможними.  

До того ж   суд  звертає увагу  на   правові позиції ,  викладені  у  роз'ясненні   № 02-5/302 від 28.04.1995 р.  із наступними змінами та доповненнями  «Про деякі  питання практики  вирішення  спорів, пов'язаних  з укладанням  та виконанням договорів про сумісну діяльність», згідно із якими      Вищий арбітражний суд  України  зазначив, що для вирішення питання  щодо наявності   між сторонами    договірних взаємовідносин, слід виходити  з того, що такий договір  вважається укладеним ,  коли між сторонами  у письмовій формі досягнуто згоди   по всіх істотних  умовах, необхідних  для його  виконання, наприклад ,  мета договору, порядок  та умови ведення  спільних справ, види та обсяг внесків кожної  із сторін, умови використання  результатів  сумісної  діяльності  тощо (  абз. другий  п. 2 ) .

У цьому відношенні  суд погоджується  з Позивачем   у тому, що договір  про спільну діяльність   не  містить  усіх істотних умов,  зокрема, видів та обсягів внесків кожної  із сторін.  

Разом з тим,    факт  взяття на облік  платника податків   договору про    спільну  діяльність органами  податкової служби,  про що свідчить      довідка   цього органу    ( арк..  69  , том 1)  ,   суд не розглядає  як  беззаперечний доказ   дійсності   договору,   тому що така реєстрація не  є актом  державної  реєстрації   угоди.    

За приписами   ст.   431 ЦК УРСР  особа, якій доручено ведення спільних справ учасників договору про сумісну діяльність, діє на підставі довіреності, підписаної іншими учасниками договору.

Постановою  Національного  банку України   №  492  від 12.11.2003 р.  «Про порядок  відкриття , використання і закриття рахунків у  національній та іноземній  валютах»також  визначається , що  з метою забезпечення  таких видів  діяльності , що здійснюються  на підставі   договорів (контрактів) без утворення  юридичної  особи,   у тому числі   спільної діяльності,    для відкриття поточного рахунку, уповноваженими    учасниками договору  особа подає до банку     рішення   учасників договору  про визначення осіб,  яким  надається право  розпорядчого  підпису   під час проведення  грошових  операцій  за цим рахунком, що оформляється  у формі довіреності . А у    картці   , де наводяться  зразки підписів  осіб, які мають право розпоряджатися цим рахунком,  має бути зразок   відбитка печатки учасника  договору,  якому  за довіреністю всіх учасників  договору про спільну діяльність надано право розпорядчого  підпису  підчас проведення  грошових  операцій за цим  рахунком (розділ  4 ) .

Проте,    Позивач ,  з яким погодився  Відповідач,   визнав,  що   не видавав   Відповідачу     довіреностей  від свого  імені.    

Банк ТОД АППБ «Аваль», а зараз ТОД ВАТ „Райффайзенд Банк Аваль”  , у якому відкрито   поточних рахунок спільної діяльності     ,  також  не подав суду      довіреностей ,   які  видані  Позивачем  Відповідачу   і  які   передбачені  Постановою  Національного  банку України   №  492  від 12.11.2003 р.

Тексти  укладених   Відповідачем    договорів  на  купівлю  електроенергії  від  12.02.2004 р.   № 1963/01   на енергоринку та  її  продаж     постачальнику –ВАТ «Бережанський  склозавод»    відповідно до  договору  № 18/236 від 19.05.2004 р.    свідчать    , що     Відповідач діяв    у цих правовідносинах    від власного  імені,      кошти сплачував  з  власного  поточного рахунку     №  260055068 та вказував  це й же рахунок  в якості рахунку одержувача   платежів.                 

До того ж, створення  жодних  додаткових керівних   органів  , крім   загальних зборів,    через які   формується та  виражається  назовні  воля    учасників спільної діяльності ,    законом  не передбачена.

Утім, усупереч    домовленостям    ,  викладеним   у  додатку  № 1   «Спільні  завдання  сторін»,  за якими     ТзОВ „Енергосвіт”  здійснює керівництво    спільною діяльністю  та веде  спільні справи,   починаючи від   28 січня   2004 р. ,       Відповідач    призначив власним  наказом   директором  спільної діяльності   Мужилівського  А.М., а бухгалтером   Данилюк  Р.М..  Від жовтня  2004 р. ,   згідно  поданих на вимогу  суду    ТОД  ВАТ  „Райффайзенд Банк Аваль”  документів,    і    за згодою    обох сторін директором   спільної діяльності  згідно  рішення   № 2  без  числа та номера   призначено Данилюк  Р.М.      ,  а   від      лютого 2005 р. -    керівником  договору  спільної діяльності   призначено  Карнатовську  В.В.    

Таким чином,  відсутність  у сторін  генеруючих  потужностей для виробництва  і реалізації  електроенергії    та   відповідної  ліцензії  на  здійснення  такого виду  діяльності, недосягнення  згоди      стосовно     видів та обсягів внесків кожної  із сторін,   визначення  в якості   вкладу у спільне майно  трудову  участь підприємства    ,  не сформування  за рахунок вкладів  майна,  яке складає  їх   спільну  дольову  власність , ненадання  Позивачем   Товариству   „Енергосвіт”  довіреності  для ведення  ним спільних справ ,  призначення  не передбачених  законом  керівних    органів     спільної діяльності,  свідчать ,  що  дійсна воля  суб'єктів  угоди    не була  спрямована  на  виникнення,  зміну або  припинення  цивільних прав  та обов'язків щодо спільної  діяльності для виробництва  та   реалізації  електроенергії.

На виконання    Програми дій ( а.с.  13  ,том 1) ,якою передбачено   обов'язок   Позивача залучити     у спільну діяльність  шляхом  перерахування на спільний рахунок  фінансових  ресурсів  у розмірі   126 000 грн.  на придбання   400 000 кВт електроенергії терміном  до  31.12.2004 р.  ,   Позивачем  30.12.2003 р. були   переховані    вказані  кошти     на рахунок № 260096137 у ТОД АППБ «Аваль»як фінансові внески   на спільну  діяльність  згідно  договору   про спільну діяльність 10.12.2003р. без ПДВ., незважаючи на те, що    згоди   щодо  обсягів  та розмірів   вкладів     сторін у спільну  діяльність    сторонами не було досягнуто.

Відповідач  визнав   у  відзиві на позов   і у поясненнях своїх представників    суду, ту обставину, що   кошти  були  перераховані     з рахунку спільної   діяльності  на власний  поточний рахунок Товариства „Енергосвіт”   для   купівлі електроенергії  на  енергоринку,  а також  на оплату  найманих осіб  та  сплати Пенсійних   внесків.

Разом з  тим,     обидві  сторони    визнають, що   договором  про спільну  діяльність    , зокрема,    п. 2.3.договору ,    передбачалася    можливість    у разі потреби  здійснення  взаємної фінансової допомоги на основі  взаємної   згоди сторін.

Як випливає   з поданого  Відповідачем   аудиторського висновку    від  01.09.2007 р. № 53   достовірності  використання    коштів  на придбання електроенергії  підприємством  за період з 01.12.2003 р.  по  01.09.2007 р. , проведеного   на  його замовлення   аудиторською фірмою,     аудитор   підтверджує  ,     що товариством  „Енергосвіт” було укладено  договір про  спільну діяльність  з ТзОВ  «Дівафін»   «для більш  ефективного  використання  наявних  матеріальних  ресурсів  та додаткового  залучення  грошових коштів ( арк..  21 , том 3), у той час,  коли судом встановлено ,  що   Відповідач    не передавав   жодних матеріальних ресурсів  ані   у спільну   дольову  власність ,  ані у користування Позивачу   для  забезпечення мети   спільної діяльності.    

Оскільки   у ході розгляду справи  судом встановлено, що    дійсна воля  сторін   не була   спрямована  на  виникнення  цивільних прав та обов'язків  з договору про спільну  діяльність,  а    фактично   мала місце  воля та дії сторін  на     вчинення   договору позики ,    що не суперечило  чинному законодавству. При таких обставинах,    суд   визнає  недійною  угоду  про  спільну діяльність  з  додатками №№ 1 та 2   як  таку ,  що приховує    договір позики на суму  126 000 грн.,    де   ТОВ „ Дівафін”   є  позикодавцем   ,  а   ТОВ „Енергосвіт”    -  позичальником,   відтак,   застосовує до правовідносин сторін    правила глави  32 ЦК УРСР та , з огляду   на     ч. 4  Прикінцевих та перехідних положень ЦК України  ,   главу  71 ЦК України.          

З   поданого    Позивачем  платіжного   доручення  вбачається, що Відповідач на вимогу від 01.08.2005 р.   частково , платіжним дорученням   від  10.08.2005 р. ,  повернув  Позивачу 2 000 грн.,  тому  суд знаходить можливим   стягнути   з Відповідача        124 000 грн.

Доводи Відповідача  щодо того, що угода  про спільну діяльність    була припинена  за згодою сторін шляхом  її  розірвання , а тому  не може бути визнаною недійсною,   судом  відхиляються  як такі , що не мають правового  опертя  .      

Судові витрати   покладаються на Відповідача у справі.

У судовому засіданні  25 грудня  2007 р за згодою сторін   у відповідності   до ст.  85   ГПК  України   було оголошено  вступну та резолютивну частини   рішення  суду.

Враховуючи викладене  , керуючись  ст. ст. 58 , 374   ЦК УРСР,  гл.  71 ЦК України, ст. 124 Конституції України, ст. 6 Закону України “Про судоустрій України”, ст. ст. 33, 34, 43, 85, 116, 117 Господарського процесуального Кодексу  України, господарський суд

Вирішив:

1.          Позов  задовольнити.

             2.          Визнати договір  про сумісну діяльність  від   10 грудня 2003 між ТОВ „Дівафін”  та  ТОВ „Енергосвіт”   недійсним , як такий, що укладений з метою  приховати  договір позики  на суму  126 000  грн..  

3.          Стягнути   з ТОВ „Енергосвіт” , м. Тернопіль, п/р 260055068 у ТОД  АППБ „Аваль”  , МФО  338501, код 32272510,         124 000 грн.   заборгованості  та  201 грн.  судових витрат  в користь   ТОВ „Дівафін”, м. Тернопіль,  р/р  26501011667110  в   Укрексімбанк  ,  МФО  338879,  код 32386943.

Наказ  видати після набрання рішенням  законної сили.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання, протягом десяти днів з дня підписання  08 січня 2008 р.  рішення, через місцевий господарський суд.

Суддя                                                                                          Л.В. Кропивна