Постанова від 18.06.2008 по справі 9/187-4326 (1/87-974)

9/187-4326 (1/87-974)

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

                                                                                                                                                                                                                  ПОСТАНОВА                                                                                                                                                                                                                            

18.06.08                                                                       Справа  № 9/187-4326 (1/87-974)

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії: головуючого –судді Городечної М.І., суддів Юркевича М.В. та Кузя В.Л., розглянувши             

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергосвіт” від 17.01.2008 року (вх. № 40 від 06.02.2008 року)

на рішення господарського суду Тернопільської області від 25.12.2007 року у справі № 9/187-4326 (1/87-974)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Дівафін”, м.Тернопіль

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергосвіт”, м.Тернопіль

про визнання недійсним договору про сумісну діяльність від 10.12.2003 року та стягнення 124000 грн.

за участю представників: від позивача –Давидова Т.А., від відповідача –Гудзюк В.Я.          

Представникам сторін роз‘яснено права та обов‘язки передбачені ст. 22 ГПК України.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 25.12.2007 року у справі № 9/187-4326 (1/87-974) задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Дівафін” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергосвіт”:  визнано недійсним договір про сумісну діяльність від 10.12.2003 року, як такий, що укладений з метою приховати договір позики на суму 126000 грн., та стягнено з відповідача на користь позивача 124000 грн. заборгованості та 201 грн. судових витрат.

Не погоджуючись з даним рішенням місцевого суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

Зокрема, в апеляційній скарзі від 17.01.2008 року (вх. № 40 від 06.02.2008 року) скаржник посилається на те, що рішення господарського суду Тернопільської області від 25.12.2007 року у справі № 9/187-4326 (1/87-974) прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на наступне. Зокрема, що судом першої інстанції не було враховано, що відповідно до статтей 34 ГПК України, 203, 651 ЦК України позивачем не доведено істотності порушення з боку ТОВ »Енергосвіт»договору про сумісну діяльність від 10.12.2003 року та відсутності його волі на укладення саме такого договору, а тому, відсутні підстави для визнання недійсним даного договору. В порушення ст. 84 ГПК України судом не встановлено наявність чи відсутність обставин, які входять до предмету доказування, з якими закон пов»язує закон настання правових наслідків, зокрема,  цивільно-правової відповідальності за порушення зобов»язань за договором  позики. Зміст договору підтверджує досягнення сторонами згоди щодо істотних умов договору про спільну діяльність, а також те, що вказаний договір є договором про спільну діяльність з умовою тимчасового фінансування спільної діяльності, а не договором позики, істотні умови якого передбачені ст.. 374 ЦК УРСР та ст. 1046 ЦК України.

У запереченнях на апеляційну скаргу від 05.03.2008 року (вх. № 1620 від 07.03.2008 року) та поясненнях від 27.03.2008 року (вх. № 2213 від 31.03.2008 року)  ТОВ “Дівафін” заперечило доводи апеляційної скарги, та просить залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши викладені в апеляційній скарзі мотиви, заперечення другої сторони,  матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги. При цьому суд апеляційної інстанції встановив наступні обставини та виходив з таких мотивів.

Як вбачається з позовної заяви, з врахуванням заяви (вх. № місц. суду від 25.12.2007 року, т. 3 а.с. 104-106), ТОВ «Дівафін»просить визнати договір про спільну діяльність № 1 від 10.12.2003 року, з додатками до нього, відповідно до ст. 58 ЦК УРСР договором позики, та стягнути з ТОВ «Енергосвіт»124000 грн. наданої йому позики.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 25.12.2007 року у справі № 9/187-4326 (1/87-974) задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Дівафін” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергосвіт”:  визнано недійсним договір про сумісну діяльність від 10.12.2003 року, як такий, що укладений з метою приховати договір позики на суму 126000 грн., та стягнено з відповідача на користь позивача 124000 грн. заборгованості.

При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що дійсна воля сторін не була спрямова на виникнення цивільних прав та обов»язків з договору про спільну діяльність, а фактично мала місце воля та дії сторін на вчинення договору позики, а тому суд визнає недійсним договір про спільну діяльність від 10.12.2003 року як такий, що приховує договір позики на суму 126000 грн.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається зі змісту договору про спільну діяльність від 10 грудня 2003 року, з додатками № 1 від 10.12.2003 р. „Про спільні завдання сторін ” та № 2 від 10.12.2003 р. „Про програму дій” та додатковою угодою від 09.04.2004 року, сторони зобов'язувались спільно діяти у сфері електропостачання шляхом об'єднання майна  та фінансових ресурсів для досягнення загальногосподарських цілей: виробництва електроенергії, постачання  електроенергії  споживачам з метою отримання прибутку. Внесок відповідача за Договором –трудова участь, здійснена в період дії даного Договору, а також, за погодженням між сторонами, окремі види майна. Внесок позивача –грошові кошти, а також, за погодженням між сторонами, окремі види майна (п.п. 4.1-4.2). За отримані від позивача кошти, відповідач зобов»язувався згідно додатків № 1 та 2 до Договору самостійно набувати на енергоринку електроенергію, укладати договори зі споживачами електричної енергії і безпосередньо перевіряти платоспроможність останніх, зокрема, позивач зобов»язувся для цього перерахувати 126000 грн. для придбання 400000кВт. електроенергії до 31.12.2004 року, та кожного місяця визначати необхідну кількість коштів, необхідних для збільшення обсягів купівлі та реалізації електроенергії в наступному кварталі. Також в Договорі сторони узгодили, що відповідач надасть позивачу кошторис, який включає економічний розрахунок запланованих робіт, а згодом акти виконаних робіт при інтеграції та запуску ГЕС в с.Соколів ( додаткок № 1). Додатковою угодою до Договору від 09.04.2004 року сторони погодили кошторис по запуску ГЕС с.Соколів (п. 1.3), для чого позивач зобов»язувався здійснити пошук інвестора, а відповідач профінансувати роботу позивача з наступним відшкодуванням сум по даній угоді (п. 2.1). Також умовами Договору сторони визначили порядок та умови розподілу результатів спільної діяльності (р. VI).

За наведеного вище, в суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави вважати, що сторонами в Договорі не узгоджено істотних умов, необхідних для договорів даного виду відповідно до ст. 153, глави 38 ЦК УРСР, ч. 4, 9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, глави 77 ЦК України.

Крім цього, оцінивши в сукупності відповідно до ст. 43 ГПК України, слідуючі докази: платіжне доручення № 30 від 29.12.2003 року про перерахування ТОВ «Дівафін»відповідачу 126000 грн. (т. 1 а.с. 14); кошторис від 09.04.2004 року про вартість пуско-налагоджувальних робіт по запуску виробництва електроенергії на ГЕС в с.Соколів (т. 1, а.с. 31); звіт ТОВ »Енергосвіт»про фінансові результати за 7 міс. 2005 року  (т. 1, а.с. 40);  баланс ТОВ «Енергосвіт»на 01.08.2005 року (т. 3, а.с. 20); свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість по договору про спільну діяльність від 30.12.2003 року та довідку про взяття на облік платника податків від 25.12.2003 року (т. 1, а.с.-а.с. 68, 69); довідку АППБ «Аваль»від 21.03.2006 року про рух коштів по рахунку для спільної діяльності (т. 1, а.с. 51);  рішення № 1 та № 2 сторін про призначення керівного складу по договору про спільну діяльність (т. 1, а.с.-а.с. 70, 72); протокол № 5 наради керівництва сторін від 02.08.2005 року (т. 1, а.с. 43); листи сторін щодо виконання договору про спільну діяльність від 10.12.2003 року (т. 1, а.с. –а.с.  42, 45, 46, 47,  т. 2, а.с.-а.с. 26-29, 45-49 ); аудиторський висновок від 01.09.2007 року (т. 3 а.с. 21); додаткову угоду від 09.04.2004 року до договору  про спільну діяльність від  10.12.2003 року; колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про те, що волевиявлення сторін при підписанні договору про спільну діяльність від 10.12.2003 року було спрямоване на укладення насправді договору позики, оскільки спростовується вищенаведеними доказами, з яких вбачається, що сторонам вчинялись дії саме на виконання договору про спільну діяльність. В той же час, на думку суду апеляційної інстанції, сам факт неналежного виконання сторонами умов договору про спільну діяльність від 10.12.2003 року не може бути підставою для висновку про те, що даний договір є удаваний, і вчиненим для того, щоб приховати договір позики.

Крім цього, факт спрямованості внутрішньої волі сторін саме на вчинення договору про спільну діяльність  підтверджується і фактом укладення між сторонами угоди від 10.06.2008 року про розірвання договору № 1 про спільну діяльність від 10.12.2008 року, якою сторони в справі домовились розірвати вищезазначений Договір на слідуючих умовах: відповідач зобов»язується повернути позивачу кошти, вкладені в спільну діяльність на суму  80000 грн. в період  4 календарних місяців з моменту підписання цієї угоди, а кошти в сумі 46000 грн. віднести на відшкодування витрат, які пов»язані із спільною діяльністю. Вказана угода на день розгляду спору частково виконана, що стверджується платіжними дорученнями №№ 102, 103 від 17.06.2008 року .

Відповідно до ч. 2 ст. 58 ЦК УРСР, якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Пленум Верховного суду України в своїй постанові “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” № 3 від 28.04.1978 року, з наступними змінами (п.п. 14),  та Вищий арбітражний суд України в своїх роз‘ясненнях № 02-5/111 від 12.03.1999 року, із наступними змінами (п. 14), роз‘яснили, що встановивши, що угода укладена з метою приховати іншу угоду, суд відповідно до ч. 2 ст. 58 ЦК визнає, що сторонами укладена та угода, яку вони дійсно мали на увазі. У тому разі, якщо така угода суперечить законові, суд постановляє рішення про визнання недійсною укладеної сторонами угоди із застосуванням наслідків, передбачених для недійсності угоди, яку вони мали на увазі.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, суд першої інстанції помилково встановивши, що договір про спільну діяльність № 1 від 10.12.2003 року є удаваною угодою, в порушення вимог ч. 2 ст. 58 ЦК УРСР визнав недійсним зазначений договір про спільну діяльність від 10.12.2003 року як такий, що приховує договір позики на суму 126000 грн., оскільки диспозиція даної норми закону не пов»язує недійсність договору з фактом встановлення його удаваності, а лише зазначає про те, що в разі встановлення факту удаваності певної угоди, суд повинен застосовувати правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.  При цьому, суд може визнати недійсним таку угоду, якщо вона суперечить законові. В даному випадку, як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, судом не наведено підстав, передбачених законом, з яких суд визнає недійсним договір про спільну діяльність від 10.12.2003 року як договір позики. В той же час, суд апеляційної інстанції, встановивши вище факт відсутності укладення сторонами договору про спільну діяльність № 1 від 10.12.2003 року як удаваної угоди, вважає, що в нього, виходячи з встановленого п. 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України принципу диспозитивності  при здійсненні правосуддя, вимог ст.ст. 54, 83 ГПК України, відсутні правові підстави для дослідження відповідності даного Договору вимогам закону з інших підстав, ніж зазначені позивачем в позовній заяві, з врахуванням змін до неї, внесених заявою від 25.12.2007 року, та відповідно виходу за межі позовних вимог ТОВ «Дівафін».

Відповідно до ч.ч. 2-3 п. 1 постанови Пленому Верховного суду України “Про судове рішення” від 29.12.1976 року № 11, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

За наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що відсутні підстави для задоволення позову ТОВ «Дівафін» про визнання договору про спільну діяльність    № 1 від 10.12.2003 року, з додатками та додатковими угодами до нього, відповідно до ст. 58 ЦК УРСР, договором позики.

Оскільки вимога про стягнення з ТОВ «Енергосвіт»124000 грн. та рішення суду першої інстанції про стягнення даної суми є нічим іншим як застосуванням до відповідача реституції в зв‘язку з визнанням судом недійснім договору про спільну діяльність № 1 від 10.12.2003 року, факт відсутності підстав для визнання якого недійсним встановлено вище апеляційним судом, то таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, є відсутні підстави для задоволення позову в цій частині вимог.

Апеляційний суд, керуючись повноваженнями наданими п. 2 ч. 1 ст. 103 ГПК України, приходить до висновку, з огляду на викладене, рішення господарського суду Тернопільської області від 25.12.2007 року у справі № 9/187-4326 (1/87-974) слід скасувати, та прийняти нове рішення, яким в позові Товариства з обмеженою відповідальністю “Дівафін” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергосвіт” про визнання договору про спільну діяльність № 1 від 10.12.2003 року, з додатками та додатковими угодами до нього, відповідно до ст. 58 ЦК УРСР, договором позики та стягнення 124000 грн. позичених коштів, сплачених по даному Договору, слід відмовити.

Судові витрати по розгляду апеляційної скарги відповідно до статтей 49, 105 ГПК України віднести на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд   

                        П О С Т А Н О В И В  :

1.          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергосвіт” задоволити.

2. Рішення господарського суду Тернопільської області від 25.12.2007 року у справі № 9/187-4326 (1/87-974) скасувати. Прийняти нове рішення, яким в позові Товариства з обмеженою відповідальністю “Дівафін” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергосвіт” про визнання договору про спільну діяльність № 1 від 10.12.2003 року, з додатками та додатковими угодами до нього, відповідно до ст. 58 ЦК УРСР, договором позики та стягнення 124000 грн. позичених коштів, сплачених по даному Договору, - відмовити.

3.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Дівафін” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергосвіт” 42 грн. 50 коп. в відшкодування витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

4.          Доручити господарському суду Тернопільської області відповідно до ст. 116 ГПК України видати наказ на виконання даної постанови в частині відшкодування скаржнику судових витрат.

5.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

6.          Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

7.          Справу повернути в господарський суд Тернопільської області.

Головуючий-суддя                                                                         М.І.Городечна

суддя                                                                                                 М.В.Юркевич

          суддя                                                                                                             В.Л.Кузь