Постанова від 02.12.2025 по справі 545/499/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2025 року

м. Київ

справа № 545/499/20

провадження № 61-1590св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи: Полтавська міська рада, Регіональний офіс водних ресурсів у Полтавській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом першого заступника керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Полтавська міська рада, Регіональний офіс водних ресурсів у Полтавській області, про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки

за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 11 вересня 2024 року у складі судді Стрюк Л. І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 січня 2025 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року перший заступник керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави звернувся до суду з позовом, у якому, з урахуванням змінених позовних вимог, просив визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру) від 10 липня 2014 року № 1586-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1 га для індивідуального садівництва»; внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про припинення права приватної власності (запис про державну реєстрацію внесено 20 серпня 2014 року № 6735312) за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 5324081900:00:001:0032 для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту; внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про припинення права приватної власності (запис про державну реєстрацію внесено 19 жовтня 2015 року № 11657686) за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 5324081900:00:001:0033 для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту; зобов`язати ОСОБА_2 повернути земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 5324081900:00:001:0032 для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту у власність держави в особі Полтавської міської ради.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Полтавський районний суд Полтавської області рішенням від 11 вересня 2024 року позов задовольнив частково. Зобов`язав ОСОБА_2 повернути земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 5324081900:00:001:0032 для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність держави в особі Полтавської міської ради. В іншій частині позову відмовив. Стягнув з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ГУ Держгеокадастру на користь прокуратури Полтавської області судовий збір у розмірі 2 102,00 грн, по 700,66 грн з кожного.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеними.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішив відповідно до статті 141 ЦПК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Полтавський апеляційний суд постановою від 22 січня 2025 року апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру залишив без задоволення. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 11 вересня 2024 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що місцевий суд, у зв`язку з частковим задоволенням позову дійшов правильного висновку про стягнення судового збору не тільки з фізичних осіб, а й з іншого відповідача - ГУ Держгеокадастру, оскільки спір виник унаслідок неправомірних дій відповідачів, в тому числі і ГУ Держгеокадастру, на незаконність дій якого посилається суд в описовій частині рішення, яке в цій частині є чинним і не оскаржене сторонами.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У лютому 2025 року ГУ Держгеокадастру подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просило скасувати рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 11 вересня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 січня 2025 року в частині стягнення судових витрат та в цій частині ухвалити нове рішення, яким у стягненні судових витрат відмовити.

Підставою касаційного оскарження вказувало те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 та постановах Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 545/1450/20, від 11 квітня 2024 року у справі № 545/1103/20, від 05 жовтня 2022 року у справі № 545/1431/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 545/1847/20, від 20 липня 2022 року у справі № 545/1692/19.

Касаційна скарга мотивована тим, що при ухваленні рішення Полтавський районний суд неправильно розподілив судові витрати та безпідставно стягнув судовий збір з ГУ Держгеокадастру.

У квітні 2025 року виконувач обов`язків керівника Полтавської обласної прокуратури Полтавської області подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив в її задоволенні відмовити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

28 березня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 11 вересня 2024 року позов першого заступника керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави до ГУ Держгеокадастру, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки задоволено частково та вирішено питання про розподіл судових витрат, а саме про стягнення в рівних частках (по 700,66 грн з кожного) судового збору в сумі 2102,00 грн.

Ухвалюючи судове рішення в частині розподілу судових витрат, суд першої інстанції дійшов висновку, що понесені позивачем судові витрати у сумі 2 102,00 грн підлягають стягненню з відповідачів в рівних частинах, по 700,66 грн з кожного.

При зверненні з позовом у лютому 2020 року підлягав до сплати судовий збір за ставкою 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2020 року за кожну вимогу немайнового характеру (підпункт 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»). Прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб на 01 січня 2020 року становив 2 102,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»).

Отже, при зверненні прокурора з чотирма позовними вимогами немайнового характеру підлягав сплаті судовий збір на загальну суму 8 408,00 грн (2 102,00 грн х 4).

Відповідно до платіжних доручень від 26 грудня 2019 року № 2329 та від 12 лютого 2020 року № 166 Полтавська обласна прокуратура сплатила 8 408,00 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Зміст касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що судові рішення оскаржені тільки в частині розподілу судових витрат, а тому переглядаються лише в цій частині.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно із статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Здійснюючи розподіл судових витрат, місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що за наслідками розгляду спору задоволено одну вимогу позову. Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідачів, в тому числі і ГУ Держгеокадастру, на незаконність дій якого є посилання в описовій частині рішення, яке в цій частині є чинним та не оскаржене сторонами, суди дійшли правильного висновку, що судовий збір за задоволену вимогу підлягає стягненню з кожного з відповідачів пропорційно.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків не спростовують та не свідчать про порушення судом норм процесуального права при розподілі судових витрат, а зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це перебуває поза межами його повноважень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судові рішення в оскаржуваній частині відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 11 вересня 2024 року (в оскаржуваній частині) та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов