Постанова

від 10.01.2008 по справі 15/81-ап-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/81-АП-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

10.01.2008                                                                               Справа № 15/81-АП-07

Господарський суд Херсонської області у складі судді  Хом'якової В.В. при секретарі Зибцевій А. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу              

за позовом приватного підприємства "НВМ"

до Державної податкової інспекції у м.Херсоні  

про  визнання нечинними актів індивідуальної дії.

за участю представників сторін:  

від позивача - представник Плесняєва-Іващенко С.М., дов. від 17.12.07.

від  відповідача - СДПІ Горбунова К.О., дов. №4/9/10-026 від 09.01.07.

          Приватне підприємство «НВМ»(позивач) в лютому 2007 року звернулось до господарського суду з позовною заявою, в якій просить визнати нечинними податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні (відповідача) №0007332301/0 від 01.09.06, №0007322301/0 від 01.09.06, як такі, що винесені з порушенням норм податкового законодавства. Позивач вказує на те, що заборгованість ПП «НВМ»перед  поручителем - фізичною особою Мартинюк П.О., який перерахував грошові кошти для погашення заборгованості підприємства перед банком на виконання договору поруки, не підпадає під поняття безповоротної або поворотної фінансової допомоги, яке наведене в п.1.22 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Позивач не отримував від фізичної особи будь-яких коштів у користування, кошти були перераховані у відповідності до ст.533 Цивільного кодексу України як виконання зобов'язань за договором поруки третьою особою. Підстав віднесення перерахованих грошових коштів до валового доходу підприємства немає.

         Всі витрати підприємства є прямо пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції і охороною праці. Установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначено в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств»не дозволяється. У позивача документально підтверджені витрати по наданню в оренду приміщень та транспортних засобів, відсутність нотарільно посвідчених угод не спростовує наявність таких витрат. За тих же підстав позивач вважає необґрунтованим висновок ДПІ про відсутність права нашого підприємства на податковий кредит у разі оплати орендної плати за договорами, які не були нотаріально посвідчені.

          Відповідач (Державна податкова інспекція у м. Херсоні) проти позову заперечує на тій підставі, що його податкові повідомлення - рішення винесені відповідно до норм чинного законодавства та в межах його повноважень.

          Розглянувши матеріали справи та вислухавши представників сторін, суд -

в с т а н о в и в:

        У серпні 2006 року фахівцями ДПІ у м. Херсоні  була проведена  перевірка дотримання приватним підприємством «НВМ»м. Херсон вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.05 по 31.03.06,  про що складений акт №2702/23-4/24107116  від 22.08.06р.

          ДПІ було виявлено, що підприємством  порушені п. 4.1 ст. 4, пп. 4.1.6 ст. 4, пп. 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижено податок на прибуток за 2005 рік на суму 2329,72 грн. і за 1 квартал 2006 року на суму 17500 грн. В акті перевірки зазначено, що згідно п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - загальна сума  доходу  платника  податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду  в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її  континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами. Пунктом 4.1.6 ст. 4 передбачено, що доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно  із законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку  податку нижчу, ніж установлена пунктом 7.2 статті 7 або статтею 10 цього Закону. У  разі  коли  у  майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує  суму  валових  витрат  на  суму  такої поворотної  фінансової  допомоги  (її   частини)   за   наслідками податкового періоду,  в якому відбулося таке повернення. При цьому валові доходи такого платника  податку  не  збільшуються  на  суму умовно нарахованих процентів,  а податкові зобов'язання особи,  що надала поворотну фінансову  допомогу,  не  змінюються  як  при  її видачі,  так і при її зворотному отриманні. Позивачем та АППБ "Аваль" в особі Херсонської обласної дирекції  АППБ "Аваль" укладений договір кредиту від 13.05.05, відповідно до п.1.1. якого банк відкрив для позивача кредитну лінію в сумі 200000 грн. строком до 12.05.06 зі сплатою 21% річних. В забезпечення виконання зобов'язань по поверненню позивачем кредиту між АК АППБ "Аваль" та гр-ном Мартинюком О.П. укладений договір поруки, відповідно до п. 1.2 якого гр-н Мартинюк зобов'язався у випадку неповернення позивачем кредиту відповідати по його зобов'язанням перед банком. У випадку невиконання підприємством кредитних зобов'язань Мартинюк П.О. несе солідарну відповідальність перед банком. Днем виникнення зобов'язання поручителя вважається день закінчення строку надання кредиту за кредитним договором. День закінчення строк кредитного договору № 010/03-051/261 від 13.05.05 є 12 травня 2006 року. Відповідно до п.6.1. та 6.2 договору кредиту позичальник щомісячно сплачує відсотки за користування кредитом, а основна заборгованість  погашається позичальником у відповідності до графіка погашення, а якщо такий графік не був укладений  - не пізніше  останнього дня користування таким кредитом.

          17 лютого 2006 року Мартинюк П.О. сплатив 70000 грн.  в погашення зобов'язань позивача по кредитному договору. На момент перевірки не було встановлено факту невиконання підприємством умов кредитного договору. За висновком ДПІ, відповідно до норм Цивільного кодексу  поручитель відповідає по боргам боржника лише у випадку невиконання боржником зобов'язань перед кредитором. За змістом акту перевірки, оскільки факт невиконання зобов'язань не настав, то у поручителя не було підстав для перерахування цих коштів. ДПІ вважає, що кошти в сумі 70000 грн. підприємство повинно було включити до складу валового доходу за 1 квартал 2006 року. Кошти надійшли на ссудний рахунок підприємства, відкритий в установі банку для погашення кредитних зобов'язань.

          Разом з тим, суд звертає увагу на відсутність в акті перевірки відомостей про те, яким чином та чи своєчасно позивачем сплачувались відсотки по кредиту, та яким чином позивачем проводилось погашення основної суми по кредиту.

          Виходячи із суми, яку поручитель перерахував банку, а не позивачу, як вказав відповідач у акті перевірки, кредит погашався одночасно із сумою несплачених позивачем відсотків, тобто, у позивача рахувався борг по відсоткам і поручитель зобов'язаний був виконати зобов'язання позичальника по сплаті відсотків. До того ж, відповідно до ст.554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, а тому перерахування поручителем банку суми боргу по кредиту разом з відсотками за користування кредитом, є правомірним. У відповідача не було підстав вважати, що ці суми є поворотною фінансовою допомогою. Згідно п. 1.22.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»поворотна фінансова  допомога - це сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений  строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших  видів  компенсацій  як  плати  за  користування такими коштами. Грошові кошти позивач у користування не одержував,  кошти були сплачені не за договором  про поворотну фінансову допомогу або за договором позики,  а були сплачені Мартинюком установі банку у відповідності до вимог ст. 533 Цивільного кодексу України як виконання зобов'язань  за договором поруки третьою особою.

          Відповідно до  статті  9  Закону  України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського   обліку   господарських   операцій   є   первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. В даному випадку надання та одержання фінансової допомоги позивачем від Мартинюка  П.О. не підтверджена первинними документами.

          Таким чином, кредиторська заборгованість позивача не є поворотною фінансовою допомогою у розумінні п. 1.22.2 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", і у позивача не було підстав відносити її до валового доходу, бо,  відповідно  до пп.  4.1.6.  п.  4.1  ст.  4  цього  закону,  до  валового  доходу включаються  суми сум поворотної фінансової допомоги, які платник податку отримав у користування або власність.

          Фахівці ДПІ у м. Херсоні встановили порушення підприємством п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»при визначенні валових витрат. Позивач  включив до складу валових витрат 50 відсотків сплаченої орендної плати за оренду транспорту  у фізичної особи Мартинюк Н.В. та плати за оренду приміщення під офіс, 50 % витрат по сплаті вартості палива, яке використовувалось  на орендований транспорт. На думку ДПІ, дані витрати не пов'язані із господарською діяльністю підприємства, тому що договори оренди є нікчемними, оскільки нотаріально посвідченні не були.

          Судом встановлено, що договір оренди транспортного засобу -  легкового автомобіля  державний номер 85922 ХО укладений між приватним підприємцем Мартинюк Н.В. та позивачем, свідоцтво на право власності на автомобіль видано фізичній особі - гр-ці Мартинюк Н.В. З даних обставин ДПІ  здійснено висновок про те, що  приватний підприємець Мартинюк Н.В. не мала права на укладення договору оренди автомобіля, договір оренди легкового автомобіля укладений не з його власником, та без додержання форми, встановленої законом.

          Відповідно до ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. В акті також вказано, що договір № 38 від 01.09.2004 оренди  частини будинку під офіс, укладений між позивачем та  Науково-виробничим південним біотехнологічним центром м. Херсон укладено   на строк з 01.09.2004 по 31.12.05, що перевищує один рік, не посвідчений нотаріально, як це передбачено ч.2 ст.793 ЦК України. Ст.203 ч.4 ЦК України передбачено, що правочин  має  учинятись  у формі, встановленій законом. Ст.215 ЦК України передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення  стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України.  До того ж, відповідно до п.2 ст.215 недійсним (нікчемним) є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. Ст.220 ЦК України передбачає, що у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним. Нікчемний правочин не породжує для сторін прав та обов'язків та не може бути підставою для внесення операцій, які вчиненні на виконання цього договору, та відповідно ці операції  не можуть відображатись у бухгалтерському обліку та бути підставою для включення сум витрат до складу валових.

          У відповідності до підпункту 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" до валових витрат відносяться суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 вказаної статті Закону. Згідно ч.4 пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. За своїм змістом ця норма Закону передбачає як підставу для не включення до складу валових витрат лише у випадку повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених документально. При цьому варто відзначити, що нормами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не передбачено необхідності доказування платником податку безпосереднього зв'язку здійснених ним витрат саме у зв'язку із підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною  праці. Тобто,  наперед вважається, що всі витрати платника податку є прямо пов'язані із такою підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. На це вказує пункт 5.10 ст. 5 Закону України, яким визначено, що установлення податкових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється. Позивач має первинні документи, які свідчать про зв'язок витрат по оплаті оренди із господарською діяльністю (подорожні листи, посвідчення про відрядження, платіжні документи, акти виконаних робіт), відсутність нотаріально посвідчених угод цю обставину не спростовує.

          Власником автомобіля є громадянка Мартинюк Н.В.  Цивільний кодекс України (ст. 50) передбачає право фізичної особи на здійснення нею підприємницької діяльності, яка не заборонена законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність  при умові  державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Згідно ст. 52 Цивільного кодексу України, фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.  Громадянка Мартинюк Н.В. є суб'єктом господарювання, оскільки зареєстрована в якості підприємця без статусу юридичної особи. Ця фізична особа є одночасно і громадянином,  і у відповідності до ст. 319 ЦК України має право як власник вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, в тому числі здавати в оренду. При здійснення господарської діяльності фізичні особи - підприємці реалізують свою господарську компетенцію, тобто сукупність господарських прав та обов'язків. При цьому всі інші права та обов'язки фізичної особи, які складають його правоздатність, як людини, набуваються та виконуються ним за межами здійснення ним господарської діяльності, в порядку реалізації ним його цивільної дієздатності, яка передбачена Цивільним кодексом України та регулюється ним. Стаття 51 Цивільного кодексу України передбачає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, які регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Стаття 799 ЦК України передбачає, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму  транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. У відмінності до ч. 2 ст. 799 ЦК України, норма параграфу 5 глави 30 Господарського кодексу України  не встановлюють вимог щодо обов'язкового нотаріального посвідчення договорів оренди транспортних засобів в сфері господарювання.  ЦК України по відношенню до договорів оренди транспортних засобів, які укладаються юридичними особами, не вимагає обов'язкового нотаріального посвідчення. За загальними нормами  (ст. 209 ЦК України) угода, які  укладена в письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню тільки у випадках, передбачених законом або за домовленістю сторін. Таким чином, суд вважає, що договір оренди транспортного засобу, однією із сторін якого виступає фізична особа, яка має статус підприємця, не потребує обов'язкового нотаріального посвідчення так само як у випадку, якщо договір укладається між двома юридичними особами.

          Що стосується віднесення до складу валових витрат суми орендної плати за договором 3 38 від 01.09.2004 оренди приміщення під офіс. ДПІ посилається на норми ст. 793 ЦК України про те, що договір  найму  будівлі  або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.  Договір найму будівлі або іншої  капітальної  споруди  (їх окремої   частини)   строком   на   один  рік  і  більше  підлягає нотаріальному посвідченню. Наданий суду договір № 38 від 001.09.2004 укладений між науково-виробничим південним біотехнологічним центром та позивачем  має термін дії з 01 вересня 2004 року по 31.08.2005(арк.справи 55-57), тобто не перевищує одного року. Відповідачем не доведено укладання договору на більший термін. Доказів існування іншого договору із терміном дії до 31.12.05 суду не надано.     

          При перевірці фахівцями ДПІ  правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати ПДВ встановлено заниження ПДВ на 1738 грн. за січень –грудень 2005 року внаслідок порушення вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивач відніс до складу податкового кредиту суми податку сплачених у зв'язку із оплатою витрат  підприємства не пов'язаних із господарською діяльністю ( витрати по оплаті оренди за договорами, які нотаріально посвідченні не були ). Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт,  послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу),  та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації (пп.7.4.1  п.7.4  ст.7   Закону   «Про податок на додану вартість». Відповідно до п.7.1. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість. Відповідно до п.7.2.3. ст. 7 цього Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Оскільки  суд дійшов до правомірності віднесення витрат по орендній платі до господарської діяльності, позивач мав право віднести до податкового кредиту ПДВ, сплачений  у складі орендної плати.

          Враховуючи викладене, позов задовольняється в повному обсязі. Позивачу відшкодовується з Державного бюджету 6 грн. 80 коп. витрат по сплаті судового збору.  Надмірно сплачений судовий збір в сумі  13 грн. 60 коп. підлягає поверненню позивачеві за його заявою. На день прийняття судового рішення такої заяви не надійшло.           

          На підставі викладеного та керуючись ст.94, 159, 160, 161, 163, 167  КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

          1. Позов задовольнити. Визнати нечинними податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні №0007322301/0 від 01.09.06р. про визначення податкового зобов'язання приватному підприємству «НВМ»з податку на прибуток в сумі 19829 грн. 72 коп. та застосування 4723 грн. 04 коп. штрафу, № 00073332301/0 від 01.09.2006 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1738 грн. 19 коп. та застосування 869 грн. штрафу.

          2. Відшкодувати  приватному підприємству «НВМ»(м. Херсон вул. Перекопська 168 кв. 5, код ЄДРПОУ 24107116) - 6 грн.  80 коп. витрат по сплаті судового збору.  Виконавчий лист видати після набрання постановою законної сили.

          3. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

          4. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

                           Суддя                                                              В.В. Хом'якова

Постанову складено у повному обсязі

   та підписано      січня  2008 року.