Постанова від 11.12.2025 по справі 754/2823/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

апеляційне провадження №22-ц/824/12184/2025

справа №754/2823/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2025 року м.Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Поліщук Н.В.

суддів Желепи О.В., Соколової В.В.

за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Сенюти В.О., повне судове рішення складено 07 травня 2025 року,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства дорожнього зв`язку, інформаційного забезпечення та автоматики «Укрдорзв`язок» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

встановив:

1. Короткий виклад доводів пред`явленого позову.

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Вимоги позову мотивує тим, що 11 червня 2019 року позивача звільнено з посади начальника відділу Державного підприємства дорожнього зв`язку, інформаційного забезпечення та автоматики «Укрдорзв`язок». Проте, всупереч статті 116 КЗпП України заробітну плату позивачу при звільненні виплачено не було.

Позивач звернувся до Святошинського районного суду міста Києва в порядку наказного провадження із заявою про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати у розмірі 102 773,68 грн. За результатами звернення судом видано судовий наказ про стягнення з відповідача на користь позивача нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 102 773,68 грн. Вказаний судовий наказ від 26 вересня 2019 року №759/16799/19 пред`явлено до органів державної виконавчої служби.

Вказує, що станом на 21 січня 2025 року грошові кошти за виконавчим провадженням НОМЕР_1 не стягувалися, залишок боргу становить 102 773,68 грн.

Вказує, що відповідач не провів розрахунок після звільнення позивача, з моменту звільнення до моменту звернення до суду пройшло 2 070 днів, (24 лютого 2025 року - 11 червня 2019 року = 2 070 днів), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 256 783,00 грн із розрахунку 124,05 гривень * 2 070 днів.

Мотивуючи наведеним, просить стягнути із Державного підприємства дорожнього зв`язку, інформаційного забезпечення та автоматики "Укрдорзв`язок" 256 783,00 гривень середнього заробітку за час затримки при розрахунку при звільненні. Судові витрати покласти на відповідача.

2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 06 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що обов`язок роботодавця виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку передбачався включно до дня, що передує дню набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», а починаючи з 19 липня 2022 року період, за який з роботодавця може бути стягнутий середній заробіток за час затримки розрахунку, обмежений строком у шість місяців.

Суд вказав, що заявлений період позивачем з 11 червня 2019 року по 24 лютого 2025 року не є коректним та є таким, що не відповідає вимогам КЗпП.

Крім цього, суд звернув увагу, що розрахунок позивача не відповідає положенню пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року "Про порядок обчислення заробітної плати", оскільки для обрахунку бралися показники заробітної плати за травень - червень 2019 року, а не квітень ? травень 2019 року, тобто за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбулося звільнення. Отже, наданий розрахунок сум, які на думку позивача підлягають стягненню, суд до уваги не прийняв.

Суд зробив висновок про пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду із вказаним позовом, оскільки позивач обізнаний про порушення своїх трудових прав з червня 2019 року, що підтверджується судовим наказом від 26 вересня 2019 року про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати у сумі 102 773,68 грн, який видано за заявою ОСОБА_1 в порядку наказного провадження, при цьому у позовній заяві, поданій у лютому 2025 році, просить стягнути тільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що не є основною чи додатковою заробітною платою.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права.

Зазначає, що суд першої інстанції оскаржуваним рішенням відмовив у задоволенні позову, мотивуючи відмову пропуском позивачем тримісячного строку звернення до суду, передбаченого частиною 1 статті 233 КЗпП України. Разом з цим, в рішенні не зазначено дату, з якої цей строк почався. Водночас відповідно до чинної редакції зазначеної норми строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку починає перебіг з моменту, коли працівник дізнався або мав дізнатися про фактичне проведення розрахунку, що у цій справі не відбулося. Отже, строк не розпочався, тому, на думку скаржника, висновки суду є передчасними та помилковими.

Крім того, суд не врахував положення пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, запроваджені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямовані на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-ІХ від 30 березня 2020 року, відповідно до яких строки звернення, передбачені статтею 233 КЗпП України, продовжуються на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Посилається на порушення норм процесуального права, оскільки відповідач у своєму відзиві повідомив про відсутність зареєстрованого електронного кабінету в ЄСІТС. Отже, додані до відзиву документи мали бути повернуті без розгляду. Разом з цим, Деснянський районний суд міста Києва суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про повернення відзиву без розгляду, не навівши жодної мотивації, при цьому послався на відзив у рішенні.

Під час перегляду справи в апеляційній інстанції звертає увагу суду на положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-ІХ від 30 березня 2020 року та рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012, згідно з яким у випадку не проведення розрахунку в строки, визначені статтею 116 КЗпП з вини роботодавця, працівнику підлягає виплаті середній заробіток за весь час затримки до фактичного розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України.

Мотивуючи наведеним, просить рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 травня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким вимоги позову задовольнити.

4. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

5. Позиція учасників справи.

16 липня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшли письмові пояснення Державного підприємства дорожнього зв`язку, інформаційного забезпечення та автоматики "Укрдорзв`язок" щодо апеляційної скарги.

Посилання позивача на дотримання строку звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні уважає безпідставними, помилковими та такими, що ґрунтуються виключно на його суб`єктивному трактуванні норм законодавства і судової практики Верховного Суду. Позивач може остаточно визначити обсяг своїх вимог до відповідача, а суд - перевірити їх обґрунтованість лише після фактичного проведення повного розрахунку при звільненні, тобто після виплати всіх належних сум. До цього моменту така вимога є передчасною і не підлягає задоволенню.

Вказує, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову рішенням від 06 травня 2025 року, обґрунтовано зазначив, що позивач був обізнаний про порушення своїх трудових прав ще у червні 2019 року, що підтверджується судовим наказом від 26 вересня 2019 року про стягнення невиплаченої заробітної плати у сумі 102 773,68 грн, виданим на підставі його ж заяви. При цьому, позов подано лише у лютому 2025 року, тобто з очевидним пропуском тримісячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, без наведення поважних причин та без клопотання про його поновлення.

Зазначає, що доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що строк звернення нібито ще не розпочався, є безпідставними та суперечать усталеній практиці Верховного Суду, який неодноразово зазначав, що перебіг строку звернення до суду починається з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. У даному випадку це відбулося у 2019 році, коли позивач самостійно звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу щодо невиплаченої заробітної плати.

Просить відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_1

17 липня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про залишення відзиву відповідача без розгляду.

В обґрунтування поданого клопотання вказує, що ухвала про відкриття апеляційного провадження направлена відповідачу 05 червня 2025 року, отже строк для подання відзиву сплив 12 червня 2025 року. Відзив на апеляційну скаргу надійшов лише 16 липня 2025 року, без будь-якого клопотання про поновлення строку чи пояснення причин його пропуску, що суперечить вимогам статей 126-127 ЦПК України. Відповідно такий документ підлягає залишенню без розгляду.

Вказує, що посилання відповідача на нібито зловживання позивачем своїми правами є безпідставним. Конституційний Суд у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 роз`яснив, що роботодавець зобов`язаний провести розрахунок у день звільнення, а затримка виплат з його вини тягне відповідальність за статтею 117 КЗпП України. ДП «Укрдорзв`язок» до теперішнього часу не провело розрахунок із позивачем, натомість витрачає кошти на тривалі відрядження керівництва, що свідчить не про відсутність можливості, а про небажання виконати обов`язок.

Уважає, що відзив відповідача подано з порушенням процесуальних строків без поважних причин, а наведені у ньому доводи не мають правового значення.

03 вересня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшли письмові пояснення позивача ОСОБА_1 .

Зазначає, що суд першої інстанції неправомірно застосував строки позовної давності, хоча відповідач не подавав відповідної заяви, що суперечить частині 3 статті 267 ЦК України. Суд не має права робити це з власної ініціативи, тому застосування тримісячного строку звернення, передбаченого статтею 233 КЗпП України, є безпідставним.

Відповідно до статті 116 КЗпП роботодавець зобов`язаний провести повний розрахунок із працівником у день звільнення, а за невиплату у цей строк ? несе відповідальність за статтею 117 КЗпП у вигляді сплати середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. Така норма має компенсаторний характер і спрямована на захист майнових прав працівника, який є слабшою стороною трудових відносин.

ДП «Укрдорзв`язок» не здійснило розрахунок із позивачем у строк понад шість років, умисно уникаючи виплат. Верховний Суд у постанові від 27.04.2016 (справа №6-113цс16) та Велика Палата у постанові від 26.06.2019 (справа №761/9584/15-ц) підтвердили, що компенсація за статтею 117 КЗпП має відшкодовувати працівнику втрати від несвоєчасного розрахунку. Розмір такої компенсації може визначатися, зокрема, з урахуванням середніх ставок НБУ, що відображають реальні втрати працівника.

Тримісячний строк, встановлений частиною 1 статті 233 КЗпП, починає свій перебіг лише з моменту фактичного розрахунку роботодавця з працівником. Оскільки виплати не проведено, строк звернення до суду не розпочався.

Просить скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 травня 2025 року у справі №754/2823/25 та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ДП «Укрдорзв`язок» 256 783,00 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Судові витрати покласти на відповідача.

В судовому засіданні 16 липня 2025 року позивач доводи апеляційної скарги підтримав, в подальшому в судові засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, апеляційну скаргу підтримав повністю.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились, оскільки їхня неявка не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до частини 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

6. Позиція суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

7. Фактичні обставини справи, установлені судом.

Згідно даних наказу №17-к про припинення трудового договору від 11 червня 2019 року убачається, що ОСОБА_1 з 11 червня 2019 року звільнено з посади начальника відділу Державного підприємства дорожнього зв`язку, інформаційного забезпечення та автоматики "Укрдорзв`язок". Вирішено виплатити грошову компенсацію за 21 календарний день невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 14 грудня 2017 року по 13 грудня 2018 року - 6 календарних днів; за період роботи з 14 грудня 2018 року по 11 червня 2019 року - 15 календарних днів (а.с. 5).

Згідно даних довідки про доходи №19 від 26 червня 2019 року убачається, що загальна сума заборгованості по заробітній платі станом на 26 червня 2019 року становить 102 773,68 гривень (а.с. 6).

Згідно даних судового наказу №759/16799/19 від 26 вересня 2019 року убачається, що ухвалено про стягнення із Державного підприємства дорожнього зв`язку, інформаційного забезпечення та автоматики "Укрдорзв`язок" на користь ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 102 773,68 гривень (а.с. 7).

З даних листа Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) №693 від 22 січня 2025 року убачається, що на виконанні у відділі перебуває виконавче провадження НОМЕР_1 по виконанню судового наказу №759/16799/19, виданого 06 листопада 2019 року Святошинським районним судом м. Києва про стягнення з Державного підприємства дорожнього зв`язку, інформаційного забезпечення та автоматики "Укрдорзв`язок" на користь ОСОБА_1 заборгованості із заробітної плати 102 773,68 гривень. Кошти за вищезазначеним виконавчим провадженням не стягувались. Залишок боргу на 21 січня 2025 року становить 102 773,68 гривень (том 1 а.с. 8).

8. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України (тут і далі - в редакції Кодексу, чинній на час звільнення) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Таким чином, Закон покладає на роботодавця провести із звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені статтею 117 КЗпП правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року, в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01 липня 2022 року, який набрав чинності 19 липня 2022 року, текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".

Таким чином, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.

Законом № 2352-ІХ запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, у тому числі положення статті 117 КЗпП України викладено у наведеній вище редакції.

Закон України №2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року, отже стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього.

Період з 11 червня 2019 року до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19 липня 2022 року до 24 лютого 2025 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 навела такі висновки:

«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».

Отже, апеляційний суд констатує, що за період затримки розрахунку при звільненні з 11 червня 2019 року позивач має право на стягнення сум згідно статті 117 КЗпП України.

Доводи відповідача, викладені у письмових поясненнях, щодо передчасності позову, відхиляються апеляційним судом, оскільки є помилковими.

Натомість апеляційний суд звертає увагу на суперечливу позицію відповідача у справі, який стверджує про передчасність позову, оскільки розрахунок з позивачем не проведено, та одночасно вказує на недобросовісність поведінки позивача, який звернувся до суду через понад п`ять років після звільнення.

У рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу, Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117 цього Кодексу треба розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. При цьому Конституційний Суд України звернув увагу, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

У справі, що переглядається апеляційним судом, установлено, що заборгованість по заробітній платі в розмірі 102 773,68 грн відповідачем на час звернення до суду із цим позовом не виплачена (тобто фактичний розрахунок не проведено), а отже і перебіг строку звернення працівника до суду із вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, передбачений статтею 233 КЗпП України, не розпочався.

Вказане узгоджується як з Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 так і з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року справі № 755/12623/19.

Відтак апеляційний суд констатує про помилковість висновків суду першої інстанції про пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду із цим позовом.

Вирішуючи питання про розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, апеляційний суд виходить із такого.

Відповідно до абзацу 4 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року з відповідними змінами та доповненнями (далі - Порядок) середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Установлено, що позивача звільнено у червні 2019 року, отже з урахуванням розділу ІІ Порядку, обчислення середнього заробітку має бути здійснено на підставі заробітної плати, виплаченої позивачем у квітні та травні 2019 року.

Згідно даних довідки №19 від 26 червня 2019 року убачається, що за квітень 2019 року позивачу нараховано 2 097,72 гривень заробітної плати, за травень 2019 року - 2 622,15 гривень (том 1 а.с. 6).

У квітні 2019 року кількість робочих днів становила 21 день (з урахуванням одного святкового дня - 28 квітня 2019 року Пасха).

У травні 2019 року кількість робочих днів становила 21 день (з урахуванням святкових днів 01 травня 2019 року та 09 травня 2019 року)

Отже, середньоденний заробіток за вказаний період становить 112,38 гривень (розрахунок (2 097,72 гривень (нарахована заробітна плата за квітень) + 2 622,15 гривень (нарахована заробітна плата за травень)) / 42 (кількість робочих днів у червні-квітні 2019 року).

За установлених обставин та наведених вище правових норм при вирішенні питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають врахуванню два періоди: з 11 червня 2019 року по 18 липня 2022 року та з 19 липня 2022 року по 24 лютого 2025 року.

За період з 11 червня 2019 року по 18 липня 2022 року стягненню підлягає 127 438,92 гривень із розрахунку 1 134 календарні дні х 112,38 гривень.

Разом з цим, період з 19 липня 2022 року по 24 лютого 2025 року обмежений строком виплати у 6 місяців, отже за вказаний період середній заробіток за час затримки розрахунку становить 112,38 гривень х 185 днів (19 липня 2022 року + 6 місяців = 19 січня 2023 року) = 20 790,30 гривень.

Згідно наведеного розрахунку загальна сума до стягнення становить 148 229,22 грн.

Апеляційний суд зазначає, що ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідного обов`язку роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, апеляційний суд не убачає підстав для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум на день звільнення, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, бездіяльність роботодавця у спірних правовідносинах, та уважає, що стягнення визначеної суми забезпечить справедливий баланс інтересів сторін: захистить право позивача на належну компенсацію, водночас не допустить понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині прийняття відзиву на позовну заяву відповідача, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до частини 1 статті 14 ЦПК України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система.

Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 14 ЦПК України електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.

Згідно частини 6 статті 14 ЦПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Відповідно до частини 1, 2 статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Згідно частин 1, 2 статті 178 ЦПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив підписується відповідачем або його представником.

За частиною 9 статті 178 ЦПК України суд має право вирішити справу за наявними матеріалами також у разі, якщо відзив подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов`язку.

Встановлено, що відповідач у справі ? Державне підприємство інформаційного забезпечення та автоматики "Укрдорзв`язок" ? є юридичною особою, яка відповідно до статті 14 ЦПК України зобов`язана мати електронний кабінет у ЄСІТС.

Згідно з відповіддю №28597224 електронний кабінет відповідача був зареєстрований лише 02 травня 2025 року, тоді як відзив подано 08 квітня 2025 року, тобто в період відсутності зареєстрованого електронного кабінету.

Скаржник, посилаючись на частину 4 статті 183 ЦПК України, стверджує, що відзив мав бути повернений без розгляду. Однак ці доводи є помилковими, оскільки спеціальна норма частини 9 статті 178 ЦПК України прямо передбачає інший процесуальний механізм, а саме: право суду вирішити справу за наявними матеріалами без урахування відзиву, поданого особою без електронного кабінету, а обов`язку повертати відзив з цих підстав закон не містить.

Із тексту рішення суду першої інстанції убачається, що суд виклав позицію відповідача, проте не враховував докази, додані до відзиву, що відповідає вимогам частини 9 статті 178 ЦПК України.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо обов`язку суду повернути відзив без розгляду є необґрунтованими та відхиляються колегією суддів з огляду на системний аналіз частини 4 статті 183 та частини 9 статті 178 ЦПК України.

Ураховуючи наведене вище, апеляційний суд робить висновок про скасування рішення суду першої інстанції у відповідності до статті 376 ЦПК України, оскільки таке ухвалено із порушенням норм матеріального права, та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За результатом розгляду справи вимоги позову задоволено на 57,7%.

Установлено, що за подачу позову позивачем сплачено 2 567,83 гривень, що підтверджується даними квитанції №3088-4700-5989-7759 від 21 лютого 2025 року.

За подачу апеляційної скарги сплачено 3 922,50 гривень судового збору, що підтверджується даними квитанції №8ZUF-KTLY-12LE від 20 травня 2025 року.

За таких обставин із відповідача на користь позивача на відшкодування судових витрат, пов`язаних із сплатою судового збору слід стягнути 3 744,92 гривень (2 567,83 гривень х 57,7% + 3 922,50 гривень х 57,7%).

Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 травня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення такого змісту.

Стягнути із Державного підприємства дорожнього зв`язку, інформаційного забезпечення та автоматики «Укрдорзв`язок» на користь ОСОБА_1 148 229,22 гривень середнього заробітку за час затримки при розрахунку при звільненні.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути із Державного підприємства дорожнього зв`язку, інформаційного забезпечення та автоматики «Укрдорзв`язок» на користь ОСОБА_1 на відшкодування судових витрат, пов`язаних із сплатою судового збору в суді першої інстанції, 1 481,64 гривень.

Стягнути із Державного підприємства дорожнього зв`язку, інформаційного забезпечення та автоматики «Укрдорзв`язок» на користь ОСОБА_1 на відшкодування судових витрат, пов`язаних із сплатою судового збору в суді апеляційної інстанції, 2 263,28 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повну постанову складено 11 грудня 2025 року.

Суддя-доповідач Н.В. Поліщук

Судді О.В. Желепа

В.В. Соколова