Постанова від 04.12.2025 по справі 915/527/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2025 рокум. ОдесаСправа № 915/527/24(915/921/25)Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богатиря К.В.

суддів: Поліщук Л.В., Таран С.В.

секретар судового засідання Шаповал А.В.

представники учасників справи у судове засідання не з`явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу: Антимонопольного комітету України

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.09.2025, суддя суду першої інстанції Адаховська В.С., м. Миколаїв, повний текст рішення складено та підписано 02.10.2025

по справі №915/527/24 (915/921/25)

за позовом: Антимонопольного комітету України

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор»

про стягнення пені в сумі 33 999,00 грн, -

в межах справи №915/527/24

за заявою: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Марківське»

до боржника: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор»

про відкриття провадження у справі про банкрутство, -

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

У провадженні Господарського суду Миколаївської області перебуває справа №915/527/24 за заявою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Марківське» про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор».

12.06.2025 Антимонопольний комітет України звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор», в якій просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор» пеню у розмірі 33 999,00 грн і зарахувати зазначену суму у дохід загального фонду Державного бюджету України та стягнути на користь Антимонопольного комітету України судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Тимчасова адміністративна колегія Антимонопольного комітету України, розглянувши матеріали справи №126-26.13/89-23 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу, прийняв рішення від 25.10.2024 №49-р/тк, яким визнано, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дом «Югелеватор» вчинило порушення, передбачене п. 13 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді неподання інформації Комітету на вимогу заступника Голови Комітету державного уповноваженого від 11.11.2022 №126-26.13/09-5098 у встановлений ним строк.

За зазначене порушення на відповідача накладено штраф у розмірі 33999,00 гривень. Станом на день подання позовної заяви Комітет не отримував від відповідача, а також і від органів Державної виконавчої служби документів, що підтверджують сплату штрафу, накладеного рішенням №49-р/тк, а також Комітет не отримував від відповідача документів, що підтверджують сплату пені за прострочення сплати штрафу, накладеного цим рішенням.

З огляду на дані обставини, позивав просить стягнути пеню за прострочення сплати штрафу у сумі 33 999,00 грн.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22.09.2025 відмовлено в задоволенні позову повністю.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції вказав, що позивачем необґрунтовано нараховано пеню відповідачу в розмірі 33 999,00 грн, за період з 28.02.2025 по 27.05.2025 (включно), тобто під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів ТОВ «ТД «Югелеватор», що суперечить наведеним вище приписам ч. 3 ст. 41 КУзПБ, а тому з огляду на вказане, відсутні підстави для задоволення позову у цій справі.

Аргументи учасників справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.09.2025 по справі №915/527/24(915/921/25).

Апелянт вказав, що пеня, нарахування якої передбачено у ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», не є різновидом економічних санкцій (видом юридичної відповідальності), оскільки є способом забезпечення сплати штрафу, накладеного за вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Позивач вказує, що суд першої інстанції безпідставно зазначив про заборону нарахування пені зважаючи на перевагу законодавства про захист економічної конкуренції у спірних правовідносинах, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог Комітету в частині заявленої до стягнення суми пені.

Керуючись викладеним вище, апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.09.2025 у справі № 915/527/24 (915/921/25) та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовну заяву Антимонопольного комітету України.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №915/527/24 (915/921/25) було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді Поліщук Л.В., Таран С.В., що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 09.10.2025.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №915/527/24 (915/921/25) на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.10.2025 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.09.2025 по справі №915/527/24(915/921/25) до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Миколаївської області невідкладно надіслати матеріали справи №915/527/24(915/921/25) на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №915/527/24(915/921/25).

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.09.2025 по справі №915/527/24(915/921/25); встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 20.11.2025; призначено справу №915/527/24(915/921/25) до розгляду на 04.12.2025 о 11:30; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 29, зал судових засідань № 7, 3-ій поверх; явка представників учасників справи не визнавалася обов`язковою; роз`яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз`яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів.

04.12.2025 представники сторін у судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлялися належним чином.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.11.2025, якою призначено справу №№915/527/24(915/921/25) до розгляду на 04.12.2025 о 11:30, була отримана в електронному кабінеті позивачем 03.11.2025, відповідачем 03.11.2025.

Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 04.12.2025, не визнавалась апеляційним господарським судом обов`язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні у матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.09.2025 по справі №915/527/24(915/921/25), до суду не повідомлялося.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.09.2025 по справі №915/527/24(915/921/25) по суті, не дивлячись на відсутність представників сторін, повідомлених про судове засідання належним чином. Відсутність зазначених представників у даному випадку не повинно заважати здійсненню правосуддя.

Мотивувальна частина.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами цієї справи, рішенням Антимонопольного комітету України Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу від 25.10.2024 №49-р/тк, визнано, що ТОВ ТД Югелеватор вчинило порушення, передбачене пунктом 13 статті 50 Закону України Про захист економічної конкуренції, у вигляді неподання інформації Антимонопольному комітету України на вимогу заступника Голови Антимонопольного комітету України державного уповноваженого від 11.11.2022 № 126-26.13/09-5098 у встановлений ним строк; накладено на ТОВ ТД Югелеватор штраф у розмірі 33999,00 грн за порушення, визначене в пункті 1 резолютивної частини цього рішення.

Також, відповідним рішенням визначено, що штраф підлягає сплаті у двомісячний строк з дня одержання рішення.

В подальшому, копія рішення №49-р/тк була надіслана Комітетом разом із супровідним листом від 07.11.2024 №126-26.13/05-10765е, який був повернутий із відділення поштового зв`язку як не вручений.

За змістом ч. 1 ст. 56 Закону України Про захист економічної конкуренції, у разі, якщо вручити рішення немає можливості, рішення органів Комітету вважається таким, що вручене відповідачу, через десять днів з дня оприлюднення інформації про прийняте рішення в офіційному друкованому органі (газета Верховної Ради України Голос України, газета Кабінету Міністрів України Урядовий кур`єр, Офіційний вісник України, друковані видання відповідної обласної ради за останнім відомим місцем проживання чи місцем реєстрації, юридичної адреси відповідача).

Інформація про прийняте рішення Антимонопольного комітету України №49-р/тк була оприлюднена в офіційному друкованому органі центральних органів виконавчої влади України Урядовий кур`єр випуск № 254(7914) від 17.12.2024 відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України Про захист економічної конкуренції.

При цьому, судом встановлено, що матеріали цієї справи не містять доказів щодо оскарження відповідачем прийнятого позивачем рішення №49-р/тк у судовому порядку.

Згідно п. 13 ч. 1 ст. 50 Закону України Про захист економічної конкуренції, порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки.

За змістом абз. 7 ч. 2 ст. 52 Закону України Про захист економічної конкуренції, за порушення, передбачені пунктами 9, 13-18, 21 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб`єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 56 Закону України Про захист економічної конкуренції, рішення (витяг з нього за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб.

Рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов`язковими до виконання. Рішення та розпорядження органу Антимонопольного комітету України набирають чинності з дня їх прийняття.

Особа, на яку накладено штраф рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу. Встановлені у рішенні органу Антимонопольного комітету України зобов`язання, передбачені статтею 48 цього Закону, підлягають виконанню у двомісячний строк з дня одержання рішення органу Антимонопольного комітету України, якщо інше не передбачено законом або цим рішенням.

Згідно ч. 1, 2 ст. 62 Закону України Про захист економічної конкуренції, строки, в межах яких вчиняються відповідні дії, зокрема при розгляді заяв про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб`єктів господарювання, при розгляді справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції тощо, встановлюються законодавством про захист економічної конкуренції, а також органами Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України. Зазначені строки визначаються календарною датою, зазначенням події, що повинна неминуче настати, чи періодом часу.

Перебіг строку, який обчислюється роками, місяцями або днями, починається наступного дня після календарної дати або настання події, якими визначено його початок.

Строк, який обчислюється роками, закінчується у відповідний місяць і число останнього року строку.

Строк, який обчислюється місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, який обчислюється місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, строк закінчується в останній день цього місяця.

У разі, коли останній день припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день.

Останній день строку триває до 24 години, але, коли в цей строк необхідно було вчинити дію в Антимонопольному комітеті України чи його територіальному відділенні, строк закінчується в момент закінчення робочого дня.

З огляду викладене, оскільки, рішення позивача від 25.10.2024 №49-р/тк вважається врученим відповідачу 27.12.2024 (17.12.2024 оприлюднено інформацію про прийняте рішення в офіційному друкованому органі центральних органів виконавчої влади України Урядовий кур`єр), а тому строк для добровільної сплати штрафу, накладеного цим рішенням, згідно наведених норм законодавства закінчився 27.02.2025.

Водночас, як повідомлено позивачем у позові та встановлено судом, станом на день подання позовної заяви позивач не отримував від відповідача, а також і від органів Державної виконавчої служби документів, що підтверджують сплату штрафу, накладеного рішенням від 25.10.2024 №49-р/тк, а також позивач не отримував від відповідача документів, що підтверджують сплату пені за прострочення сплати штрафу, накладеного рішенням від 25.10.2024 №49-р/тк.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 56 Закону України Про захист економічної конкуренції, за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України.

У разі несплати пені органи Антимонопольного комітету України стягують пеню в судовому порядку.

Колегією суддів встановлено, що згідно викладеного у позові розрахунку, за прострочення сплати відповідачем штрафу, накладеного рішенням від 25.10.2024 №49-р/тк, позивачем нараховано пеню в сумі 45388,67 грн (33999,00 х 1,5% = 509,985 грн, де 33999,00 грн - розмір штрафу, накладеного рішенням від 25.10.2024 №49-р/тк; 1,5% - відсоток від суми штрафу відповідно до ч. 5 ст. 56 Закону України Про захист економічної конкуренції; за 89 днів прострочення сплати штрафу сума пені становить: 509,985 х 89 = 45388,67 грн) за період 28.02.2025 по 27.05.2025 (включно).

Поряд з цим, зважаючи на обмеження розміру пені, встановленого ч. 5 ст. 56 Закону України Про захист економічної конкуренції, позивачем визначено у позові та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 33 999,00 грн.

В той же час, згідно матеріалів справи №915/527/24, ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 01.08.2024, зокрема, відкрито провадження у справі №915/527/24 про банкрутство ТОВ ТД Югелеватор (ідентифікаційний код 36622831); введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Кучака Юрія Федоровича; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника.

Згідно ч. 1, 2, 6 ст. 41 КУзПБ, мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу державної виконавчої служби, приватному виконавцю, у якого перебуває виконавче провадження на виконанні.

Під час процедури розпорядження майном боржник має право задовольняти лише ті вимоги кредиторів, на які згідно з частиною п`ятою цієї статті не поширюється дія мораторію.

За змістом абз. 4 ч. 3 ст. 41 КУзПБ, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.10.2022 у справі №904/11261/15, справи про порушення антимонопольно-конкурентного законодавства розглядаються Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями та у порядку, встановленому законом, в цьому випадку Законом України Про захист економічної конкуренції.

Разом з тим, хоча штраф та пеня, які передбачені зазначеним Законом, за своєю суттю є окремим (самостійним) видом штрафних (економічних) санкцій, однак, водночас, є різновидом відповідальності за правопорушення у сфері господарювання, оскільки, включені законодавцем до однієї сфери правового регулювання.

Системний аналіз положень статей 3, 4 зазначеного Закону та положень статей 7, 8 КУзПБ дає підстави для висновку про те, що Антимонопольний комітет України не наділений законодавцем повноваженнями щодо самостійного визначення кредиторських вимог та позачергового стягнення у процедурах банкрутства щодо боржника тощо.

У випадку порушення провадження у справі про банкрутство на Комітет поширюються положення Кодексу України з процедур банкрутства щодо виявлення кредиторів та черговості задоволення кредиторських вимог у відповідних процедурах банкрутства.

За наявності підстав для стягнення з боржника грошових сум на підставі рішення Антимонопольного комітету України, Комітет в цьому випадку виступає кредитором (конкурсним або поточним), без надання законодавцем переваг щодо інших кредиторів, а відповідні стягнення здійснюються на підставі рішення господарського суду (рішення, ухвали, постанови) у справі про банкрутство за результатами розгляду заяви про визнання кредиторських вимог та у порядку черговості, визначеної КУзПБ.

Преамбулою Закону України Про захист економічної конкуренції визначено, що цей Закон визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

Водночас, Преамбулою Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновку про те, що зазначені нормативно-правові акти (з огляду на критерій регулювання суспільних відносин та кола питань, які вони вирішують), регулюють різні суспільні відносини, а відтак не можуть характеризуватись як спеціальні та загальні по відношенню один до одного.

Так, після відкриття провадження у справі про банкрутство боржник перебуває в особливому правовому режимі, тому щодо боржника норми Кодексу України з процедур банкрутства мають пріоритет у застосуванні у порівнянні з іншими нормами чинного законодавства. При цьому, провадження у справі про банкрутство та судові процедури, які застосовуються до боржника, не схожі на провадження у справах, пов`язаних з розглядом позовних заяв чи скарг на дії органів державної влади.

Системний аналіз частини першої-третьої статті 41 КУзПБ дає підстави для висновку, що з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство та введення мораторію, боржник фактично втрачає право самостійно, на власний розсуд визначати порядок погашення заборгованості за власними зобов`язаннями, а подальше задоволення вимог кредиторів здійснюється в порядку, передбаченому положеннями КУзПБ.

Подібних за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 27.06.2023 у справі №922/5238/21(922/1937/22), від 17.02.2025 у справі №911/2548/20(911/895/24), від 17.02.2025 у справі №904/5865/20(904/6495/23).

За змістом постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.06.2023 у справі №922/5238/21(922/1937/22), стадія відкриття провадження у справі про банкрутство має своїми наслідками не лише заходи процесуального характеру, а й майнового. При цьому, внаслідок введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, ухвала про відкриття провадження у справі про банкрутство поширюється на майнові відносини між боржником та невизначеним на момент винесення ухвали підготовчого засідання колом осіб конкурсних кредиторів.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Іншого визначення поняття пеня ні Закон України Про захист економічної конкуренції, ні КУзПБ не містять.

Таким чином, на пеню, нараховану на суму несплаченого штрафу, в порядку статті 56 Закону України Про захист економічної конкуренції, поширюється заборона, встановлена частиною 3 статті 41 КУзПБ.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25.10.2022 у справі № 904/11261/15 та від 20.03.2025 у справі №926/868/24.

Отже, беручи до уваги викладені правові позиції Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що на пеню, яка нарахована позивачем в порядку статті 56 Закону України Про захист економічної конкуренції згідно викладеного у позові розрахунку, поширюється заборона, встановлена частиною третьою статті 41 КУзПБ.

Водночас, суд зважає на те, що з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ ТД Югелеватор, останнє перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних відносин відповідача. Тому в даному випадку спеціальними нормами, що регулюють спірні відносини виступають норми законодавства про банкрутство, а не норми законодавства, що регулюють захист економічної конкуренції.

Як вже було встановлено судом, відповідач мав сплатити штраф згідно рішення позивача від 25.10.2024 №49-р/тк до 20.11.2024 року (включно). Отже, нарахування пені розпочалося з 28.02.2025, тобто після відкриття провадження у справі №915/527/24 про банкрутство ТОВ ТД Югелеватор та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

В той же час, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 33 999,00 грн за період з 28.02.2025 по 27.05.2025 (включно), тобто під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів ТОВ ТД Югелеватор, що суперечить наведеним вище приписам ч. 3 ст. 41 КУзПБ.

Тотожний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20.03.2025 у справі №926/868/24.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що позивачем необґрунтовано нараховано пеню відповідачу в розмірі 33 999,00 грн, а тому з огляду на вказане, відсутні підстави для задоволення позову у цій справі.

Колегія суддів не враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.02.2018 у справі №914/607/17, на яку посилається позивач у позові, оскільки, зміст зазначеної постанови свідчить про нерелевантність наведеної практики обставинам цієї справи, та спір у вказаній справі розглядався поза межами процедур банкрутства.

Крім цього, у своїй постанові від 20.03.2025 у справі №926/868/24, Верховний Суд зауважив, що спори у справах №922/4378/17 та №9223-36гс13 розглядалися поза межами процедур банкрутства, а правові позиції у таких справах, як і в постанові від 06.08.2019 у справі №911/254/16, сформульовані без системного тлумачення положень Закону України Про захист економічної конкуренції у їх взаємодії з нормами КУзПБ.

Відтак, зважаючи на вказане, посилання апелянта на правові висновки, які викладені у постановах Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №922/4378/17 та від 06.08.2019 у справі №911/254/16, колегією суддів не враховуються.

Таким чином, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Висновки апеляційного господарського суду.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.09.2025 по справі №915/527/24(915/921/25), за результатами його апеляційного перегляду, колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.09.2025 по справі №915/527/24(915/921/25) підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.09.2025 по справі №915/527/24(915/921/25) залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.09.2025 по справі №915/527/24(915/921/25) залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 12.12.2025.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: Л.В. Поліщук

С.В. Таран