Рішення від 04.12.2025 по справі 904/1926/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.12.2025м. ДніпроСправа № 904/1926/23 (904/3629/25)Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мартинюка С.В. за участю секретаря судового засідання Рибалки Г.Д.

Представники:

Від позивача: Харицька А.М., адвокат;

Від відповідача -1: Палкін А.Ю. (розпорядник майна);

Від відповідача-2: Таволжанський (адвокат);

Представник третьої особи - 1: Трушев О.П. (адвокат);

Представник третьої особи - 2: Рубан О.Г. (адвокат);

Учасник справи: Федорко В.А.;

Від третьої особи-3: не з`явився.

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ

до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Боріваж", м. Дніпро

відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал "Боріваж", смт Нові Білярі(3) Одеського району Одеської області

Третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Кам`янське-Естейт", м. Кам`янське Дніпропетровської області

Третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Дворічанське-Агро", с. Колодязне Куп`янського району Харківської області

Третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Foundation investment s.r.o (Чеська республіка, Корунни 588/4, Виногради, 120 00 Прага 2)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 розпорядник майна ТОВ "Боріваж" арбітражний керуючий Шевченко В.Є., м. Дніпро

про визнання недійсним договору доручення та застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення грошових коштів

в межах справи №904/1926/23

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кам`янське-Естейт", м.Кам`янське Дніпропетровської області

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Боріваж", м. Дніпро

про визнання банкрутом

РУХ СПРАВИ:

07.07.2025 через систему "Електронний суд" від Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" надійшла позовна заява (вх. номер суду 731/25 від 07.07.2025) до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Боріваж" та відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал "Боріваж" про визнання недійсним договору доручення та застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення грошових коштів, відповідно до якої кредитор просив суд:

- прийняти позовну заяву АТ КБ «ПриватБанк» до розгляду в межах справи №904/1926/23 про банкрутство ТОВ «БОРІВАЖ» та відкрити провадження у справі;

- залучити до участі у справі третю особу без самостійний вимог на предмет спору на стороні Відповідача-1 - розпорядника майна ТОВ «Боріваж» арбітражного керуючого Шевченка В.Є., на стороні Позивача - ПрАТ «СК «Інгосстрах», ТОВ «Дворічанське-Агро», Foundation investment s.r.o;

- визнати недійсним Договір доручення №Д/Т -20/52 від 16.09.2020 року укладений між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БОРІВАЖ» (код ЄДРПОУ 32307678, 49006, м. Дніпро, пр. Лесі Українки, 4) та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТЕРМІНАЛ БОРІВАЖ» (67550, Одеська обл., Одеський р-н, селище міського типу Нові Біляри(з), вул.Морська, будинок 1А, Код ЄДРПОУ 43664262);

- застосувати наслідки недійсності Договору доручення №Д/Т -20/52 від 16.09.2020 року, шляхом стягнення із ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТЕРМІНАЛ БОРІВАЖ» 67550, Одеська обл., Одеський р-н, селище міського типу Нові Біляри(з), вул. Морська, будинок 1А, Код ЄДРПОУ 43664262) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БОРІВАЖ» (код ЄДРПОУ 32307678, 49006, м.Дніпро, пр. Лесі Українки, 4) грошову суму у розмірі 15 162 442,08 грн. (п`ятнадцять мільйонів сто шістдесят дві тисячі чотириста сорок дві тисячі вісім копійок);

- судові витрати покласти на відповідачів.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 07.07.2025 позовну заяву передано на розгляд судді Мартинюку С.В. в межах справи про банкрутство №904/1926/23 та присвоєно єдиний унікальний номер справи №904/1926/23 (904/3629/25).

Ухвалою господарського суду від 14.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Призначено судове засідання на 04.08.2025. Залучено до участі у справі у якості третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Кам`янське-Естейт". Залучено до участі у справі у якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Дворічанське-Агро". Залучено до участі у справі у якості третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Foundation investment s.r.o. Залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 розпорядника майна ТОВ "Боріваж" арбітражного керуючого Шевченка В.Є.

Ухвалою господарського суду від 14.07.2025 задоволено клопотання позивача №б/н від 04.07.2025 про витребування доказів.

21.07.2025 через систему "Електронний суд" від розпорядника майна ТОВ "Боріваж" арбітражний керуючий Шевченко В.Є. клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

25.07.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву.

04.08.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача-2 надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

04.08.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача-1 надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

04.08.2025 через систему "Електронний суд" від Федорко В.А. надійшла заява про допуск у справу №904/1926/23 (904/3629/25) уповноваженої особи засновників (учасників) ТОВ "БОРІВАЖ".

04.08.2025 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив ТОВ "Термінал "Боріваж".

04.08.2025 у судовому засіданні представником відповідача-2 заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду від 04.08.2025 відкладено судове засідання на 03.09.2025.

14.08.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача-2 надійшли заперечення на відповідь на відзив АТ КБ "Приват Банк".

02.09.2025 через систему "Електронний суд" від позивача надійшли письмові пояснення.

03.09.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду від 03.09.2025 відкладено судове засідання на 23.09.2025.

08.09.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача-1 надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

22.09.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду від 23.09.2025 відкладено судове засідання на 08.10.2025.

06.10.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача-1 надійшли письмові пояснення на виконання ухвали суду від 14.07.2025.

06.10.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

08.10.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача-2 надійшли письмові щодо повноти виконання ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 14.07.2025.

Ухвалою господарського суду від 08.10.2025 відкладено судове засідання на 05.11.2025.

23.10.2025 до суду через систему "Електронний суд" від ТОВ "Термінал "Боріваж" надійшло клопотання про долучення доказів.

04.11.2025 до суду через систему "Електронний суд" від арбітражного керуючого Шевченко В.Є. надійшла заява про визнання позовної заяви.

Ухвалою господарського суду від 05.11.2025 відкладено судове засідання на 26.11.2025.

25.11.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У поданому 25.11.2025 клопотанні відповідач-2 просить суд відкласти розгляд справи у зв`язку з завантаженістю, яка унеможливлює належну підготовку до розгляду справи та участь представника у судовому засіданні у призначений час.

26.11.2025 через систему "Електронний суд" від арбітражного керуючого Шевченко В.Є. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У поданому 26.11.2025 клопотанні арбітражний керуючий Шевченко В.Є. просить суд відкласти розгляд справи, оскільки не може забезпечити особисту участь у судовому засідання через хворобу. Також, арбітражний керуючий зазначає, що колишнім керівником ТОВ «Боріваж» не було передано розпоряднику майна ТОВ «Боріваж» арбітражному керуючому Шевченко В.Є. документи та судові справи.

За результатами судового засідання 26.11.2025 ухвалою господарського суду повідомлено учасників справи про те, що ухвалення та проголошення судового рішення у справі №904/1926/23 (904/3646/24) відкладено на 04.12.2025.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 04.12.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

В обґрунтування заявленого позову АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що 16.09.2020 року між ТОВ «Боріваж» (Довіритель) та ТОВ «Термінал Боріваж» (Повірений) було укладено Договір доручення №Д/Т -20/52, відповідно до якого Довіритель доручає Повіреному вчиняти від імені Довірителя всі необхідні дії з транспортно-експедиційного обслуговування, спрямовані на отримання: сертифікатів походження, експортних фітосанітарних, карантинних сертифікатів, ветеринарних свідоцтв (форма №2 з присвоєнням експортного коду і відміткою прикордветконтролю) на різні партії товару, які експортуються через зерновий склад ТОВ «Боріваж», а також інших сертифікатів, довідок, протоколів лабораторних досліджень тощо, необхідних для оформлення експорту товару, згідно заявок від Довірителя (пункт 1.1. Договору).

Відповідно до п.3.2. Договору, ціна послуг за Договором складає 0,50 грн за транспортно-експедиційне оформлення 1 метричної тони вантажу без урахування ПДВ. Ціна послуг за Договором з урахуванням 20% ПДВ складає 0,60 грн за оформлення 1 цілої метричної тони вантажу.

19.11.2021 року між ТОВ «Боріваж» та ТОВ «Термінал Боріваж» було укладено Додаткову угоду №2 до Договору доручення №Д/Т -20/52 від 16.09.2020 року, відповідно до якої сторони дійшли згоди викласти предмет договору в наступній редакції:

«Довіритель доручає Повіреному вчиняти від імені Довірителя всі необхідні дії з транспортно-експедиційного обслуговування, спрямовані на оформлення та отримання наступних документів:

- сертифікатів походження, експортних фітосанітарних, карантинних сертифікатів, ветеринарних свідоцтв (форма №2 з присвоєнням експортного коду і відміткою прикордветконтролю) на різні партії товару, які експортуються через зерновий склад ТОВ «Боріваж», а також інших сертифікатів, довідок, протоколів лабораторних досліджень тощо, необхідних для оформлення експорту товару, згідно заявок від Довірителя;

- вантажних доручень, що оформлюються в митних органах до початку відвантаження товару;

- суднових документів, в тому числі, але не виключно, коносаментів, вантажних маніфестів, розписок капітану, тощо.»

АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що відповідною додатковою угодою сторони досягли згоди внести зміни до п.3.2. Договору, а саме: ціна послуг за Договором складає 4,20 грн, що включає 20% ПДВ складає за транспортно-експедиційне оформлення 1 метричної тони вантажу.

Проте Позивач посилається на те, що на підставі вказаного правочину ТОВ «Боріваж» перерахувало на користь ТОВ «Термінал Боріваж» 15 162 442,08 грн.

АТ КБ "ПриватБанк" зазначає, що розумінні ст. 1 КУзПБ є заінтересованістю ТОВ «Боріваж» та ТОВ «Термінал Боріваж», оскільки перебували під управлінням одних і тих самих осіб.

Також Позивач вважає, що Боржником було укладено правочин з відчуження свого майна, який не відповідають критеріям розумності (економічної доцільності, наявності ділової мети) та добросовісності укладеним на користь ТОВ «Термінал Боріваж», а саме договір оренди морського перевантажувального комплексу.

Враховуючи викладене, АТ КБ «ПриватБанк» вважає, що оскаржуваний договір було укладено з метою виведення грошових коштів боржника на дружню юридичну особу, у зв`язку із чим такий договір є фраудаторним і підлягає визнанню недійсним.

Позиція відповідача-1

04.11.2025 розпорядником майна/т.в.о. керівника ТОВ «БОРІВАЖ» Шевченком В.Є. подано заяву про визнання позовних вимог.

За змістом відповідної заяви відповідач-1 визнає позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі та просить, позовні вимоги позивача задовольнити.

В обґрунтування поданої заяви арбітражний керуючий зазначає, що укладення Договору було направлено для виведення грошових коштів ТОВ «Боріваж» на рахунки ТОВ «Термінал Боріваж», з метою уникнення погашення заборгованості ТОВ «Боріваж» перед кредиторами, а тому такий правочин має бути визнаний судом недійсним.

Відповідач-1 вважає, що заявлені позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» спрямовані на те щоб ТОВ «Термінал «Боріваж» повернув кошти ТОВ «Боріваж» по Договору доручення №Д/Т-20/52 від 16.09.2020 року, що в подальшому може вплинути при формуванні на розмір ліквідаційної маси ТОВ «Боріваж».

ТОВ "ТЕРМІНАЛ БОРІВАЖ" зазначає, що корпоративні права відповідача-2 не є тотожним праву власності на майно підприємства, а тому твердження Позивача про те, що Боржник є власником морського перевантажувально-складського комплексу зернових вантажів необхідно вважає хибним.

Позиція відповідача-2

У поданому відзиві та подальших запереченнях ТОВ "Термінал Боріваж" просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач-2 вважає доводи Позивача про наявність підстав для застосування п. 2 ч. 2 ст. 42 КУзПБ з підстав укладення оскаржуваного договору із заінтересованою особою необгрунтованою через відсутність факту будь-якої заінтересованості вищевказаних осіб в розумінні абз. 6 ч. 1 ст. 1 КУзПБ та статутів сторін договору на момент його укладення та виконання.

ТОВ "ТЕРМІНАЛ БОРІВАЖ" зазначає, що основна частина послуг надана Боржнику до укладення вказаних договорів, а тому цей аргумент не має значення для встановлення істини по справі оскільки не підтверджує заінтересованість сторін, тим більше, у момент укладення оспорюваного договору.

Відповідно до актів наданих послуг за 2020-2022 роки ТОВ «ТЕРМІНАЛ «БОРІВАЖ» на підставі договору №Д/Т-20/52 від 16.09.2020 надало значний обсяг послуг, передбачених вказаним договором. Зазначена обставина підтверджується актами наданих послуг та звітами експедиторів про фактично понесені витрати.

Позиція третіх осіб

Треті особи не скористалась своїм процесуальним правом на подання пояснень щодо позову.

Перелік обставин, які є предметом доказування у справі

Предметом доказування у даній справі є законність укладених правочинів, наявність порушеного права позивача.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

16.09.2020 року між ТОВ «Боріваж» (Довіритель) та ТОВ «Термінал Боріваж» (Повірений) було укладено Договір доручення №Д/Т -20/52, відповідно до якого Довіритель доручає Повіреному вчиняти від імені Довірителя всі необхідні дії з транспортно-експедиційного обслуговування, спрямовані на отримання: сертифікатів походження, експортних фітосанітарних, карантинних сертифікатів, ветеринарних свідоцтв (форма №2 з присвоєнням експортного коду і відміткою прикордветконтролю) на різні партії товару, які експортуються через зерновий склад ТОВ «Боріваж», а також інших сертифікатів, довідок, протоколів лабораторних досліджень тощо, необхідних для оформлення експорту товару, згідно заявок від Довірителя (пункт 1.1. Договору).

Відповідно до п.3.2. Договору, ціна послуг за Договором складає 0,50 грн за транспортно-експедиційне оформлення 1 метричної тони вантажу без урахування ПДВ. Ціна послуг за Договором з урахуванням 20% ПДВ складає 0,60 грн за оформлення 1 цілої метричної тони вантажу.

19.11.2021 року між ТОВ «Боріваж» та ТОВ «Термінал Боріваж» було укладено Додаткову угоду №2 до Договору доручення №Д/Т -20/52 від 16.09.2020 року, відповідно до якої сторони дійшли згоди викласти предмет договору в наступній редакції:

«Довіритель доручає Повіреному вчиняти від імені Довірителя всі необхідні дії з транспортно-експедиційного обслуговування, спрямовані на оформлення та отримання наступних документів:

- сертифікатів походження, експортних фітосанітарних, карантинних сертифікатів, ветеринарних свідоцтв (форма №2 з присвоєнням експортного коду і відміткою прикордветконтролю) на різні партії товару, які експортуються через зерновий склад ТОВ «Боріваж», а також інших сертифікатів, довідок, протоколів лабораторних досліджень тощо, необхідних для оформлення експорту товару, згідно заявок від Довірителя;

- вантажних доручень, що оформлюються в митних органах до початку відвантаження товару;

- суднових документів, в тому числі, але не виключно, коносаментів, вантажних маніфестів, розписок капітану, тощо.».

Відповідно до змісту Додаткової угоди внесено зміни до п.3.2. Договору, а саме: ціна послуг за Договором складає 4,20 грн, що включає 20% ПДВ складає за транспортно-експедиційне оформлення 1 метричної тони вантажу.

З Договору доручення №Д/Т-20/52 від 16.09.2020 року вбачається, що зі сторони ТОВ «Боріваж» договір було підписано ОСОБА_1 , а зі сторони ТОВ «Термінал Боріваж» - директором ОСОБА_6.

Згідно з Наказом №480-К від 01.06.2020 року на посаду «Агент з митного оформлення» було прийнято ОСОБА_6, а звільнена з займаної посади 20.11.2020 року (Наказ №1095-к).

Згідно даних з Єдиного державного реєстру кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Термінал Боріваж» є ОСОБА_2 , який згідно Архівної копії розрахункової відомості організації ТОВ «Боріваж» за період: Грудень 2021 року та Переліку звільнених працівників ТОВ «Боріваж» в період з 01.01.2022 по 09.12.2022 року ОСОБА_2 працював в ТОВ «Боріваж» на посаді Начальника служби безпеки, і був звільнений з посади 14.07.2022 року наказ №799-К.

Згідно даних з Єдиного державного реєстру керівником ТОВ «Термінал Боріваж» є ОСОБА_3 , який в свою чергу згідно Архівної копії розрахункової відомості організації (ТОВ «Боріваж») за період: Грудень 2021 року та Переліку звільнених працівників ТОВ «Боріваж» в період з 01.01.2022 по 09.12.2022 року обіймав посаду інженера з технічного нагляду, і був звільнений 31.05.2022 наказ №634-К.

ОСОБА_4 головний бухгалтер ТОВ «Термінал Боріваж», яка згідно Архівної копії розрахункової відомості організації (ТОВ «Боріваж») за період: Грудень 2021 року та Переліку звільнених працівників ТОВ «Боріваж» в період з 01.01.2022 по 09.12.2022 року до 07.11.2022 року обіймала посаду головного бухгалтера ТОВ «Боріваж», а згідно Архівної копії розрахункової відомості організації (ТОВ «Боріваж») за період: Грудень 2022 року: входила до складу адміністрації ТОВ «Боріваж».

ОСОБА_1 (колишній керівник ТОВ «Боріваж») обіймав посаду до 07.11.2022, а з 02.03.2023 року обіймає посаду Головного радника в ТОВ «Термінал Боріваж».

ОСОБА_5 - Заступник комерційного директора з 30.07.2015 по 31.05.2022 в ТОВ «Боріваж», обіймав посаду Директора ТОВ «Термінал Боріваж» з 10.03.2023 по 04.10.2023.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Відповідно до частини першої статі 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів.

Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України.

Згідно з частиною першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, правом оспорити правочин наділені не лише сторони такого правочину, але й інші заінтересовані особи.

Оскільки, період часу з моменту виникнення грошового зобов`язання у боржника у тому числі при загрозі неплатоспроможності або при надмірній заборгованості до дня порушення справи про його банкрутство є підозрілим періодом, а правочини (договори; майнові дії) боржника, що вчинені у цей період часу є сумнівними, ст. 42 КУзПБ, встановлено правову презумпцію сумнівності правочинів та майнових дій боржника, що вчинені ним протягом вказаного у Кодексі строку, тому будь-який правочин боржника щодо відчуження ним свого майна може бути визнаний недійсним на підставі наведеної норми, а майнові дії спростовані застосуванням наслідків передбачених цією нормою. Відповідна правова позиція щодо правильного застосування норми прана висловлена Верховним Судом у постановах від 13.02.2019 у справі №04/01/5026/1089/2011, від 30.01.2019 у справі №910/6179/17, від 23.04.2019 у справі №19/5009/2383/11, від 30.01.2019 у справі №910/7827/17.

При розгляді спорів в порядку ст. 42 КУзПБ належить брати до уваги, що дії боржника, зокрема, але не виключно щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна За ціною значно нижче ринкової, для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової мети або про прийняття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова бід власних майнових вимог, укладені із заінтересованими особами, якщо вони вчинені у підозрілий період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

З огляду на сферу регулювання Кодексу України з процедур банкрутства загалом і за змістом зазначеної норми статті 42 Кодексу, вона є спеціальною по відношенню до загальних, установлених ЦК підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ця норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №910/1405/14.

При укладенні договору сторони мають переслідувати легітимну мету. Будь-яка господарська операція, дія суб`єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети її здійснення. Така мета не може бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення, ухилення від сплати податків, привласнення коштів без належних підстав тощо.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Тобто, цивільні-права здійснюються особою до визначених меж, поки це не суперечить інтересам інших осіб і публічним інтересам. Такі межі можуть визначатися договором або актами цивільного законодавства. Обов`язок при здійсненні цивільних прав утримуватися від дій, які порушували б права інших осіб, конкретизується актами цивільного законодавства, що встановлюють ці права. Порушення меж здійснення цивільних прав веде до зловживання правом.

Вирішуючи спір про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, підлягає встановленню, яким чином наслідки такого правочину вплинули або можуть, вплинути на права та інтереси цієї особи, оскільки звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору направлене на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину.

Також необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, які передбачають, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Фраудаторним може виявитися будь-який правочин (договір), укладений між учасниками цивільних відносин, який не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що визначені статтею 203 ЦК України, зокрема: зміст правочину суперечить ЦК України, актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (власність використовується на шкоду іншим); волевиявлення боржника як учасника правочину є неправомірним, внутрішня воля націлена на обман, "на зло" іншої особи (кредитора); правочин не с реальним, не має економічної мети, правові наслідки є зловживанням правами та викликають порушення прав кредиторів (боржник не отримує еквівалентних зустрічних майнових дій, кредитор втрачає забезпечення).

У постанові від 07.10.2020 у справі №755/17944/18 Верховний Суд зазначив, що договором, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний правочин (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність чи відсутність оплати ціни контрагентом боржника. "

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій. які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. У період протягом трьох років, що передували відкриттю процедури банкрутства або після відкриття справи про банкрутство дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватися з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.

07.09.2022 Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі №310/16579/20 (провадження № 12-60гс21), в якій виклала досить чіткі правові позиції щодо фраудаторного правочину, зокрема наступні:

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, у момент учинення якого сторонами (стороною) не було додержано вимог, установлених частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересові держави і суспільства, його "моральним" засадам (частина перша статті 203 цього Кодексу). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним, (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Отже, порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен установити наявність фактичних обставин, з які/ми закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними па момент їх вчинення (укладення), і настання відповідних наслідків та у разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності таз метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав: Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку Поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.

Формулювання "зловживання правом" передбачає у собі певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, всупереч меті наданого їй права.

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) "використовувала / використовували право на зло"; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів / умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи / осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 листопада 2021 року у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), пункти 76.3, 76.5).

У Рішенні від 28 квітня 2021 року №2-р(II)/2021 у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку "Індустріалбанк" щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 13, частини третьої статті 16 ЦК України Конституційний Суд України визнав, що зазначені положення ЦК України є конституційними та такими, що не суперечать частині другій статті 58 Конституції України. Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатував, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 цього Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку Поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням

Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (див. постанову Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02 червня 2021 року у справі №904/7905/16, пункт 153). Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є "вживанням права на зло". За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.

Метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства.

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.

Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16 (пункт 155).

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Укладення фраудаторних правочинів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог "дружнього" кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів.

Задоволення боржником вимог окремого кредитора поза межами конкурсної процедури банкрутства з використанням пов`язаних (або непов`язаних) із боржником осіб підтверджує неправомірну і недобросовісну мету боржника щодо створення йому преференції у виконанні зобов`язань та порушення імперативно встановленої у банкрутстві черговості задоволення вимог певних класів кредиторів боржника.

Отже, правочини за участю боржника, які допомагають реалізувати цю мету, мають ознаки фраудаторності, незалежно від того, чи такий правочин є двостороннім (одностороннім) чи багатостороннім (у якому буде задіяно низку учасників, об`єднаних єдиною неправомірною метою). Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі.

Відтак перед судом постає завдання за наслідком оцінки обставин справи встановити взаємопов`язаність дій учасників оспорюваного правочину, направлену на досягнення єдиної недобросовісної мети - вивести майно (грошові кошти) боржника поза межі єдиної процедури банкрутства цього боржника для унеможливлення задоволення вимог визнаного у процедурі банкрутства кредитора (кредиторів) за рахунок такого активу з дотриманням правил процедури банкрутства.

Згідно із частиною третьою статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо керівник та інші органи боржника не виконують цих законодавчих приписів, учиняють та виконують від імені боржника фраудаторні правочини, учиняють інші фраудаторні дії або не вчиняють дій щодо стягнення боргів з інших осіб, які мають заборгованість перед боржником, то це свідчить про дефект волі органу управління боржника в особі його керівника.

КУзПБ є спеціальним нормативним актом, у якому поєднуються норми матеріального та процесуального права, що регулюють неплатоспроможність, а за відсутності відповідного регулювання за цим Кодексом застосовуються загальні приписи ГПК України, ЦК України, Господарського кодексу України та інших нормативних актів (частина шоста статті 12 ГПК України).

Особливістю провадження у справі про банкрутство є велика кількість учасників провадження, на відміну від позовного провадження, яке учасниками справи визнає сторін і третіх осіб (частина перша статті 41 ГПК України). Так, абзацами двадцять другим і двадцять четвертим частини першої статті 1 КУзПБ до учасників у справі про банкрутство віднесено сторін (конкурсних кредиторів (представника комітету кредиторів), забезпечених кредиторів, боржника (банкрута)), а також арбітражного керуючого, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представника органу місцевого самоврядування, представника працівників боржника, уповноважену особу засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, інших учасників справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір. Відтак у справі про банкрутство вже в ході провадження можуть з`являтися (чи вибувати) нові учасники справи.

Також частиною другою статті 7 КУзПБ визначено юрисдикційність господарському суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник; спорів з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спорів про визнання недійсними результатів аукціону; спорів про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спорів про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спорів про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спорів про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спорів щодо інших вимог до боржника, у тому числі спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.

Отже, законодавством про банкрутство розширено межі щодо можливості залучення до провадження у справі різних осіб (учасників провадження) задля досягнення процесуальної економії розгляду всіх спорів щодо активів боржника у межах єдиного провадження - провадження у справі про банкрутство та прискорення самого провадження у справі про банкрутство, яке часто зупинялося для розгляду спорів окремих учасників у різних провадженнях у судах різних юрисдикцій.

Обмеживши строки процедури банкрутства, законодавець у той же час наділив кредитора боржника, як і арбітражного керуючого, спеціальними повноваженнями щодо визнання недійсними угод боржника, передбачивши при цьому настання спеціального наслідку визнання недійсними таких угод - обов`язок кредитора, який отримав майно боржника, повернути його до складу ліквідаційної маси, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент учинення правочину (частина третя статті 42 КУзПБ).

Отже, якщо багатосторонній правочин учинено за участю боржника з недобросовісною метою виведення його активів (майна) зі складу ліквідаційної маси для задоволення вимог окремого кредитора поза межами процедури банкрутства, такий правочин може бути визнаний недійсним (фраудаторним) як із підстав, передбачених статтею 42 КУзПБ, так і відповідно до статей 3, 13 ЦК України.

У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.

Верховний Суд звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 83). У зв`язку із цим господарський суд, з`ясувавши в розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх і застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19, пункт 7.43).

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.20.19 у справі № 638/2304/17).

Таким чином, як вбачається із практики застосування норм права стосовно фраудаторного правочину, господарський суд зазначає, що фраудаторним є правочин, який хоча формально і відповідає приписам законодавства, але вчинений з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування чи незаконного відчуження боржником своїх активів шляхом так званого "використання права на зло", коли формально законні права реалізуються з протиправними цілями.

Факт виконання (повного чи часткового) фраудаторного правочину не впливає жодним чином на можливість визнання цього правочину недійсним, бо дуже часто фраудаторний правочин дійсно вчиняється із наміром його виконання, наприклад, у разі незаконного відчуження активів без оплати чи з оплатою нижче ринкових цін тощо. Тобто, для ідентифікації правочину як фраудаторного не важливо, чи його виконано, а важливо, чи виконано його без злого наміру на шкоду іншим особам. При цьому, фраудаторним правочином може бути і правочин, вчинений з порушенням частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України, і фіктивний правочин, і правочин, який сторони не встигли виконати чи відклали виконання з якихось інших міркувань.

Фраудаторним може визнаватися правочин як на підставі спеціальних норм законодавства (у провадженнях про банкрутство чи виконавчих провадженнях тощо), так і з посиланням на загальні норми законодавства, зокрема статті 3,13, 203 ЦК України.

Оскільки способів незаконної діяльності особи всупереч принципів, добросовісності та з метою використати "право на зло" для шкоди інтересів інших осіб може бути необмежена кількість (бо власне йде мова про протиправну поведінку в господарсько-правовому аспекті, що межує із кримінальними чи адміністративними правопорушеннями), то встановити вичерпний перелік формально виражених критеріїв, за якими-можна було б ідентифікувати фраудаторний правочин - неможливо. Тому не виключено поєднання фраудаторного правочину із іншими самостійними підставами для визнання цього ж правочииу недійсним. Наприклад, фраудаторний правочин може поєднуватися із п. 2 статті 203 ЦК, коли він вчиняється особою, що не має необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи під впливом обману (ст. 230 ЦКУ) чи насильства (ст. 231 ЦКУ). В наявності в одному правочині ознак і фраудаторності, і недійсності, що передбачена іншими підставами, немає внутрішньої суперечності.

При цьому ще раз звертаємо увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо принципу jura novit curia ("суд знає закони") - неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Відповідно до статті 61 КУзПБ, ліквідатор з дня свого призначення, крім іншого, формує ліквідаційну масу. За змістом норм КУзПБ ліквідаційна маса є джерелом погашення вимог кредиторів.

Відповідно до статті 62 КУзПБ, усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси.

ТОВ «Боріваж» здійснює свою діяльність (транспортне оброблення вантажів та сумісні з цим послуги) з 2003 року, при цьому ТОВ «Термінал Боріваж» зареєстровано 16.06.2020 року.

Як вже було зазначено, згідно даних з Єдиного державного реєстру кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Термінал Боріваж» є ОСОБА_2 . В свою чергу згідно Архівної копії розрахункової відомості організації ТОВ «Боріваж» за період: Грудень 2021 року та Переліку звільнених працівників ТОВ «Боріваж» в період з 01.01.2022 по 09.12.2022 року ОСОБА_2 працював в ТОВ «Боріваж» на посаді Начальника служби безпеки, і був звільнений з посади 14.07.2022 року наказ №799-К.

Згідно даних з Єдиного державного реєстру керівником ТОВ «Термінал Боріваж» є ОСОБА_3 . В той же час згідно Архівної копії розрахункової відомості організації (ТОВ «Боріваж») за період: Грудень 2021 року та Переліку звільнених працівників ТОВ «Боріваж» в період з 01.01.2022 по 09.12.2022 року ОСОБА_3 обіймав посаду інженера з технічного нагляду, і був звільнений 31.05.2022 наказ №634-К.

ОСОБА_4 є головним бухгалтером ТОВ «Термінал Боріваж», однак згідно Архівної копії розрахункової відомості організації (ТОВ «Боріваж») за період: Грудень 2021 року та Переліку звільнених працівників ТОВ «Боріваж» в період з 01.01.2022 по 09.12.2022 року до 07.11.2022 року обіймала посаду головного бухгалтера ТОВ «Боріваж», а згідно Архівної копії розрахункової відомості організації (ТОВ «Боріваж») за період: Грудень 2022 року: входила до складу адміністрації ТОВ «Боріваж».

Окремо суд зауважує що зі змісту спірного Договору доручення №Д/Т-20/52 від 16.09.2020 року слідує, що зі сторони ТОВ «Боріваж» договір було підписано ОСОБА_1 , а зі сторони ТОВ «Термінал Боріваж» - директором ОСОБА_6 .

Згідно з Наказом №480-К від 01.06.2020 року на посаду «Агент з митного оформлення» було прийнято ОСОБА_6 , а звільнена з займаної посади 20.11.2020 року (Наказ №1095-к).

Дана інформація отримана з аналізу фінансово-господарського стану боржника, розділ «Аналіз трудових ресурсів», наявного в матеріалах справи №904/1926/23 поданого розпорядником майна 01.04.2024 року та Архівної копії розрахункової відомості організації (ТОВ «Боріваж»).

Станом на дату укладення оскаржуваного договору, в штаті ТОВ «Боріваж» працювала ОСОБА_6 , яка обіймала посаду «Агент з митного оформлення», і до повноважень якої, згідно ст. 418 Митного кодексу України, входило готувати документи, необхідні для митного оформлення, згідно з вимогами митного законодавства, забезпечувати правильне та швидке оформлення вантажу на митниці, враховуючи всі вимоги та правила, покладалася відповідальність за правильність подання документів та дотримання термінів, за виконання яких ОСОБА_6 отримувала заробітну плату в розмірі понад 20 000,00 грн (інформація з довідки про доходи), при середній заробітній платі по Одеському регіону близько 10 000,00 грн.

Також господарський суд звертає увагу, що колишній керівник ТОВ «Боріваж» - ОСОБА_1 (обіймав посаду до 07.11.2022) з 02.03.2023 року обіймає посаду Головного радника в ТОВ «Термінал Боріваж», ОСОБА_5 - Заступник комерційного директора з 30.07.2015 по 31.05.2022 в ТОВ «Боріваж», обіймав посаду Директора ТОВ «Термінал Боріваж» з 10.03.2023 по 04.10.2023, що в розумінні ст.1 КУзПБ є заінтересованістю ТОВ «Боріваж» та ТОВ «Термінал Боріваж», оскільки перебували під управлінням одних і тих самих осіб.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що станом на 2020 року у штаті ТОВ «Боріваж» налічувалося 208 осіб, з яких працівники до повноважень яких безпосередньо відноситься здійснення оформлення документів на вантаж: відділ експедирування - 6 осіб, лабораторія виробничо- технологічна - 26 осіб, юридичний відділ - 2 особи, адміністрація - 23 особи.

Станом на 2021 року у штаті ТОВ «Боріваж» налічувалося 198 осіб, з яких працівники до повноважень яких безпосередньо відноситься здійснення оформлення документів на вантаж: відділ експедирування - 3 особи, лабораторія виробничо-технологічна - 21 осіб, юридичний відділ - 2 особи, адміністрація - 19 осіб.

Станом на 1 півріччя 2022 року (період дії оскаржуваного договору) у штаті ТОВ «Боріваж» налічувалося 198 осіб, з яких працівники до повноважень яких безпосередньо відноситься здійснення оформлення документів на вантаж: відділ експедирування - 3 особи, лабораторія виробничо-технологічна - 21 осіб, юридичний відділ - 2 особи, адміністрація - 19 осіб. (масове вивільнення працівників ТОВ «Боріваж» та прийняття їх на роботу в ТОВ «Термінал Боріваж» відбулося 31.05.2022 та 01.06.2022 року відповідно).

Дана інформація отримана з аналізу фінансово-господарського стану боржника, розділ «Аналіз трудових ресурсів», наявного в матеріалах справи №904/1926/23 поданого розпорядником майна 01.04.2024 року та Архівної копії розрахункової відомості організації (ТОВ «Боріваж»).

При цьому, станом на 2021 рік ТОВ «Термінал Боріваж» мало 7 працівників (інформація з сайту Опендатабот), станом на січень - лютий 2022 мало 41 працівника, березень 2022 - 30, квітень 2022 - 27, травень 2022 - 17 працівників (згідно інформації з ДПС в Одеській області.

Таким чином суд виснує, що у ТОВ «Боріваж» дії спрямовані на отримання: сертифікатів походження, експортних фітосанітарних, карантинних сертифікатів, ветеринарних свідоцтв (форма №2 з присвоєнням експортного коду і відміткою прикордветконтролю) на різні партії товару, які експортуються через зерновий склад ТОВ «Боріваж», а також інших сертифікатів, довідок, протоколів лабораторних досліджень тощо, необхідних для оформлення експорту товару здійснювали щонайменше 57 працівників станом на 2020 рік, і 45 працівників станом на 2021- травень 2022 року.

В свою чергу ТОВ «Термінал Боріваж» в загальному мало менше працівників, що свідчить про низьку спроможність підприємства виконати умови оскаржуваного договору, за рахунок власних ресурсів.

В той же час, станом на 16.09.2020 року (дату укладення оскаржуваного правочину) заборгованість ТОВ «Боріваж» перед АТ КБ «ПриватБанк» становить 3 510 913 366,46 грн та складався з:

1) за Кредитним договором №Б043Г_С від 26.08.2008 року (строк повернення настав 10.10.2018):

- Заборгованість по тiлу кредиту: 62 476 462,77 грн.

- Заборгованість за вiдсотками: 65 563 290,13 грн.

- Винагорода: 76 113 991,90 грн

2) за Кредитним договором №Б045Г_С від 04.02.2010 року (строк повернення настав 15.12.2015):

- Винагорода: 122 567 230,69 грн.

3) за Кредитним договором №DNHSOK06941 від 13.12.2016 року:

- Заборгованість по тiлу кредиту: 2 867 989 340,94 грн

- Заборгованість за вiдсотками: 392 317 041,93 грн

Таким чином, розмір заборгованості ТОВ «Боріваж» перед АТ КБ «ПриватБанк», який не забезпечений заставою майна Боржника станом на 16.09.2020 року становить 2 930 465 803,71 грн. - заборгованості по тілу кредиту, 457 880 332,06 грн - проценти за користування кредитом, 198 681 222,59 грн - винагорода, з яких прострочених 62 476 462,77 грн - по тілу кредиту, 65 563 290,13 грн - проценти за користування кредитом, 198 681 222,59 грн - винагорода.

Станом на 16.09.2020 року розмір заборгованості ТОВ «Боріваж» перед АТ КБ «ПриватБанк» забезпечений заставою майна Боржника складав - 4 429 813 536, 15 грн.

В 2021 році АТ КБ «ПриватБанк» було заявлено позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором DNHSLON06941 від 13.12.2016 року у розмірі 3 197 569 116,04 грн., яка складається з 2 867 989 340,94 грн. тіло кредиту та 329 579 775,10 грн. проценти за користування кредитом за період з 26 вересня 2019 року по 25 грудня 2019 року та з 26 вересня 2020 року по 24 липня 2021 року.

Коефіцієнт поточної ліквідності в 2020р. - 0,16; в 2021р. - 0,04; в 2022р. - 0,02 при нормативному значені 1, тобто оборотних засобів підприємства недостатньо для покриття боргів.

Коефіцієнт швидкої ліквідності показує, що грошових коштів та дебіторської заборгованості недостатньо для погашення поточних зобов`язань, оскільки протягом 2020 - 2022 років та станом на дату відкриття провадження у справі про банкрутство показник нижче критичного значення (0,7): в 2020 - 0,15; в 2021 - 0,04; в 2022 - 0,02; на дату відкриття провадження - 0,005.

З наведеного слідує, що боржником було укладено оскаржуваний Договір доручення в момент коли він мав значну непогашену заборгованість перед АТ КБ «ПриватБанк», низькі показники ліквідності.

Господарський суд виснує, що спірний договір суперечить принципам розумності, добросовісності та економічної доцільності, оскільки ТОВ «Боріваж» мало всі ресурси для самостійного виконання транспортно-експедиційних послуг, але фактично здійснило подвійну оплату - через заробітну плату працівникам та шляхом перерахування понад 15 млн. грн. ТОВ «Термінал Боріваж». Спірний правочин є спрямованим на виведення активів боржника у пов`язані структури, що свідчить про його фраудаторність та шкодить інтересам кредиторів, зокрема АТ КБ «ПриватБанк».

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування вірогідність доказів, на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Суд зазначає, що відповідач, звертаючись до суду з першою заявою по суті, повинен довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а саме довести реальність договірних відносин між сторонами, та відсутність умислу сторін договору на виведення активів боржника.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 названого Кодексу є підставою для визнання його недійсним.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).

Аналізуючи викладене, господарський суд доходить до висновку, що спірний правочин вчинено ТОВ "ТЕРМІНАЛ БОРІВАЖ" та ТОВ "БОРІВАЖ" з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування чи незаконного відчуження боржником своїх активів шляхом так званого "використання права на зло".

За наведених обставин господарський суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним Договору доручення №Д/Т -20/52 від 16.09.2020 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕРМІНАЛ БОРІВАЖ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "БОРІВАЖ".

В той же час господарський суд зазначає, що застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Способи захисту прав особи визначаються, зокрема, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути серед іншого визнання правочину недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 02 .02.2021 у справі № 925/642/19).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 .01.2021 у справі № 916/1415/19, від 20.07.2022 у справі № 806/5244/15).

Господарський суд зауважує, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, укладений між учасниками господарських правовідносин, якщо він направлений на уникнення виконання зобов`язань перед кредиторами в майбутньому. Такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно д ст. 7 КУзПБ за підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та ч.ч 3, 6 ст. 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі ст. 234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника."

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 15.10.2025 у справі №926/1448-б/24 (926/2648/24).

Відповідно до абз. 2 ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Господарський суд вважає, після визнання недійсним оскаржуваного договору, можливим є застосування наслідків його недійсності передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України з метою приведення сторін до становища, в якому вони перебували до виконання оскаржуваного договору як ефективний спосіб захисту порушеного права.

Таким чином, господарський суд погоджується з позицією позивача та вважає, що ефективним способом захисту позивача є стягнення грошових коштів з Відповідача-2 на користь Відповідача-1 у порядку реституції за недійсним Договором доручення №Д/Т -20/52 від 16.09.2020 року в розмірі 15 162 442, 08 грн.

Враховуючи викладене, суд виснує про те, що Позивачем обрано належний та ефективний спосіб захисту, а саме визнання недійсним договору та стягнення з Відповідача-2 на користь Відповідача-1 суми коштів, отриманих за недійсним договором.

З урахуванням наведеного, господарський суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Частиною 1 статті 130 ГПК України визначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

За змістом ч. 2 ст. 252 ГПК України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Матеріали справи містять заяву (вх.№48498/25 від 04.11.2025) відповідача-1 про визнання позовних вимог.

В свою чергу, ухвалою господарського суду від 14.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 04.08.2025.

Таким чином визнання позовних вимог з боку відповідача-1 відбулось після початку розгляду справи по суті.

Враховуючи зазначене, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 76-80, 86, 126, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" до відповідача-1 ТОВ "Боріваж", відповідача-2 ТОВ "Термінал "Боріваж, третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ТОВ "Кам`янське-Естейт", третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ТОВ "Дворічанське-Агро", третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Foundation investment s.r.o., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 розпорядник майна ТОВ "Боріваж", м. Дніпро про визнання недійсним договору доручення та застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення грошових коштів - задовольнити.

Визнати недійсним Договір доручення №Д/Т -20/52 від 16.09.2020 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «БОРІВАЖ» (49006, м. Дніпро, пр. Лесі Українки, 4; ідентифікаційний код юридичної особи 32307678) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ БОРІВАЖ» (67550, Одеська обл., Одеський р-н, селище міського типу Нові Біляри(з), вул. Морська, будинок 1А; ідентифікаційний код юридичної особи 43664262).

Застосувати наслідки недійсності Договору доручення №Д/Т -20/52 від 16.09.2020 року, шляхом стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ БОРІВАЖ» (67550, Одеська обл., Одеський р-н, селище міського типу Нові Біляри(з), вул.Морська, будинок 1А; ідентифікаційний код юридичної особи 43664262) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БОРІВАЖ» (49006, м. Дніпро, пр. Лесі Українки, 4; ідентифікаційний код юридичної особи 32307678) грошову суму у розмірі 15 162 442,08 грн. (п`ятнадцять мільйонів сто шістдесят дві тисячі чотириста сорок дві тисячі вісім копійок).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БОРІВАЖ» (49006, м. Дніпро, пр. Лесі Українки, 4; ідентифікаційний код юридичної особи 32307678) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ідентифікаційний код юридичної особи 14360570) судовий збір в розмірі 115 232, 36 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ БОРІВАЖ» (67550, Одеська обл., Одеський р-н, селище міського типу Нові Біляри(з), вул. Морська, будинок 1А; ідентифікаційний код юридичної особи 43664262) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ідентифікаційний код юридичної особи 14360570) судовий збір в розмірі 115 232, 36 грн.

Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскарженим протягом цього строку в порядку ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 16.12.2025.

Суддя С.В. Мартинюк